Реферат: Соціальний та етнічний склад катакомбного населення

Соціальний та етнічний склад катакомбного населення

Л.Я. Штернберг писал що «справжній культ предків в тому сенсі, що предки є особами, які впливають на все життя людини и тому їх пошановують в тому чи іншому вигляді, ми зустрічаємо тільки у народів порівняно високої культури»[17]. В період розпаду первинного суспільства пошанування конкретних предків заміняється їх узагальненим образом, вони стають легендарними і міфічними.  Для давніх народів смерть уявлялась  не кінцем життя певної людини, а свого роду трансформацією, переходом з реального світу в світ потойбічний, де люди продовжують жити за аналогією з реальним світом. У деяких народів вважалось, що померлий продовжує своє існування в потойбічному світі доти, доки зберігається його тіло, що приводило до виникнення обряду бальзамування і виготовлення посмертних масок і модельованих голів і черепів, тобто тих обрядів, що дуже властиві катакомбному населенню.[18] Уявлення о тотожності загробного світу зі світом реальним відображалось у тому, що разом із покійником в могилу відправлялись всі необхідні йому в житті речі. Можна припустити, що підкреслювався не тільки соціальний статус небіжчика, а й його етнічна приналежність. В епоху розквіту культ предків набуває рис етнічно забарвлених релігій. Навіть в ранньокласових суспільствах релігії, що розвились на базі культу предків, мають яскраво виражене етнічне забарвлення. Тому ми можемо зробити висновок, що  релігійні системи, що розвились на базі культу предків, яскраве відображення якого ми находимо в погребальному обряді катакомбної культури, були за своєю суттю покликані інституалізувати, закріпити відокремлення даного етносу в ідеології. Звідси – погребальний обряд, що найтіснішим чином пов'язаний з культом предків і що є одним із найголовніших елементів первинних релігій, також повинен відображати й етнічні параметри і статус похованого. Отже, ми можемо сказати, що погребальний обряд є комплексним і повноцінним джерелом для етнічних реконструкцій. На відміну від інших археологічних джерел, які характеризуються ущербністю та  фрагментарністю, погребальні пам’ятки майже позбавлені цього недоліку, тому що кожне поховання є певною цілісністю, створеною первісним колективом, в якому знайшло відображення положення похованого. При цьому повинні були виявлятись як свідомі відношення даного колективу, так і традиційні, несвідомі. Тому поховання в найбільшій мірі відповідають меті аналізу етносоціальних характеристик культури. Питання складається тільки в тому, щоб виділити з усіх рис, які відрізняють катакомбний поховальний обряд, саме етнічні. Етнічні відмінності і одноманітність – це відмінності по формі, варіації форми тих матеріальних решток, які пов’язані з духовною сферою життєдіяльності давніх суспільств, а конкретніше – з релігією. Оскільки умовою існування етносу є спільність території, то ті ознаки поховального обряду, які виражають відмінності у формі та які складають суцільні території, можна назвати етноінформативними. Ознаки, типічні для всього суспільства, народу, відображають цілісність, єдність, усвідомлення власної індивідуальності, а ознаки, які характеризують відмінності в межах однієї цілісності  - позначають різні етнічні групи  всередині даного народу, що відображає особливості його походження і розвитку.[19]     5. Етнічні дослідження на базі поховального обряду.   5.1. Методологічна основа дослідження. Створення вибірки та списку ознак для аналізу. На думку провідного дослідника даної теми, С.Ж. Пустовалова[20], оскільки етнічні процеси катакомбного населення характеризуються превалюванням інтеграційних тенденцій, а етнічна спільнота являє собою інтегровані, але й зберігші  свою певну специфіку групи населення, остільки пізнавальною гіпотезою при виявленні АЕК катакомбної культури буде виступати припущення, що ентноінформативними сукупностям ознак будуть ті, чиї ознаки, по-перше, різко і якісно розділяють масив джерела, а по-друге є наймасовішими, по-третє, виявляють високу тенденцію до більш чіткої локалізації на певній монолітній території. Означивши методологічні засади свого дослідження, С.Ж. Пустовалов говорить також про формування вибірки, за матеріалами якої саме і будуть проводитись етносоціальні розвідки, оскільки саме за допомогою вибірки можливо скласти уявлення про ціле за його частиною. Критерієм відбору поховань для аналізу служив мінімум ознак, які обумовлювали приналежність їх до катакомбної культури, обов’язковими з яких були два: наявність катакомби або можливість її реконструкції, а також положення похованого. Там, де поховальна споруда не була відстежень в ході розкопок, основний упор робився на положенні похованого та формі кераміки.  Також були від членовані так звані ямно-катакомбні поховання. Оскільки пам’ятки катакомбної культури є поширеними на досить широкій території – від Поволжя до Подунав’я, то в дослідженні доцільно було використати лише невелику, але досить показову їх частину (більшість цієї території як раз лежить в межах державних кордонів України) – Північне Причорномор’я, під яким розуміється територія Побужжя, Північного Криму, Нижнього Подніпров’я, Приазов’я та Орель-Самарського міжріччя. Характерною особливістю Північного Причорномор’я є наявність тут в більшій або меншій кількості «пізніх» або «інгульських» поховань. Окрім них різними спеціалістами виділяються переддонецькі, донецькі, харьківсько-воронезькі, маничські поховання. Щоб зрозуміти етнічну структуру на цій території, треба мати також матеріал для порівняння. В якості такого матеріалу, С.Ж. Пустовалов обирає окрім територіально близьких масивів, ще матеріали Сіверського Дінця і Нижнього Дону – територій, які також можуть бути підведені під поняття Північного Причорномор’я. Однією з причин, за якими був обраний цей регіон також є досить велика вивченість його – протягом багатьох років тут працювали експедиції Інституту АН України і ряду вищих навчальних закладів і музеїв, тому існує обширний, а головне – документований матеріал. Основною одиницею поділу матеріалу Пустовалов обрав масив – досить компактний повно досліджений регіон. Критерієм виділення масивів слугували географічна відособленість та число поховань. Всього їх було виділено 12[21]. Всього в масивах нараховується 1061 поховання, які можна віднести до катакомбних. Це число складає приблизно 20-25% від всіх катакомбних поховань, які були розкопані на вказаній географічній території. Також, дуже важливим для аналізу етнічного складу катакомбних племен є виділення ознак, які несуть на собі етнологічний зміст. Поняття ознаки трактується дуже широко і може відображати як окремі деталі об’єктів так і їх частин. Найбільш інформативними ознаками для дослідження соціального положення похованого Пустовалов вважає набір ознак, які характеризують розмір поховальної камери. Сукупність ознак, що характеризує розміри поховальних споруд, найбільш чітко відображає статево вікові відмінності похованих. Такий тісний зв'язок пояснюється загальновизнаним критерієм визначення статусу індивідууму як кількість витраченої на спорудження могили праці. В силу цієї закономірності, ознаки розміру погребальної споруди відображають перш за все трудові витрати на здійснення  поховання наряду з кількістю та якістю інвентарю.  Також бралась в увагу довжина та орієнтировка шахт, положення похованого та багато інших ознак, описаних нижче[22]. Отже, катакомбні поховальні пам’ятки описувались за допомогою 130 ознак. 5.2. Сумарна характеристика та групування масивів поховань. Отже, всього в аналізі було використано 1061 поховання, в силу цього доцільно використати сумарну характеристику, вона є базою для власне етнічного аналізу. Охарактеризуймо поховальні пам’ятки. Переважна більшість поховань впускні – 96,7%. Впущені вони, як правило, без  возведення досипки або насипу. Останні простежені лише в 5,4%. Могили розташовуються як по колу, так і в центру кургану. Найбільше число поховань зосереджено в піаніно-східному, східному та південно-східному секторах кургану (18,7%, 17,7%, 16,2%). Могильні споруди являють собою катакомби. Найбільш розповсюдженою формою шахт є округла – 36,6%, на другому по показовості стоять прямокутні – 32,9%, трохи нижчий процент овальних – 24,6%, найменш представлені трапецієвидні – 6%.  Як правило, вхідні ями в похованнях прості за своїм устроєм. Тільки 8,1% поховань має пандус, 12,5% - сходинки. Обов’язкова за В.А. Городцовим, ознака катакомбних поховань – наявність дерев’яного заслону – зустрічається лише в 11,3% могил. Найбільш часті заслони з каменю – 16,9%, дуже рідко для цієї мети використовувалась глина – 1,1%. В 71,1 % поховань заслон не простежується, є припущенне що він був зроблений з нетривалих матеріалів. Дромос у більшості поховань короткий (54,7%), також значна кількість поховань дромоса не мають (36,2%).  Довгий дромос був знайдений лише в 9,1 % випадків. Провідна форма камери – овальна (58,2%), інші не виходять за межі 10-12% рівня. Камери найчастіше виведені у центр кургану (58,6%), але часто зустрічаються й інші напрями – від центру (11,3%), по колу по годинниковій (14,8%), и проти (14,5%). Як видно з характеристики погребальної споруди, при перевазі певних рис спостерігається і деяке різноманіття форм вхідних ям та камер, в орієнтировках тощо. При чому, в деяких випадках нема провідних ознак. В могилах знаходиться найчастіше один похований (76,6%). Парні поховання складаються всього 12,4%, колективні – 4,5%, кенотафи – 5,8%. З усіх зафіксованих в могилах похованих, 69,5% складають поховання дорослих,  старих людей – 2,7%, підлітків – 5,9%, дітей – 22%. Стандартним положенням похованого є головою ліворуч від входу до камери – 81,0%. Значний процент складають і поховані, які лежать головою праворуч від входу – 14,9%. Інші положення представлені в дуже незначній кількості – 4,1%. Провідною ознакою розташування похованого в камері є центр (76,4%), але також зустрічаються кістяки у стінки (15,2%) і розташовані у входу до камери (8,5%). Основних поз похованих дві – скорчена на правому боці (39,8%) та витягнута на спині (40,7%). Достатньо часті і поховання на лівому боці (11,5%), значно менше усіх інших (1,7%). Ця ознака є найбільш визначною в ямній культурно-історичній спільноті. В даній вибірці він, як ми бачимо, представлений дуже мало. Положення рук також є стандартним – або витягнута, або зігнута в лікті з кистю на тазі. В середньому обидва положення складають близька 80% кістяків. В положенні ніг спостерігаються варіації, хоча і тут намічаються 2 основних: ноги середньо зібгані або витягнуті (25,3% та 37,8%). Таким чином, також як і при характеристиці поховальної споруди, за великою подібністю в деталях виділяються 2 основні пози похованих: скорчено на боці та витягнуто на спині. Із деталей поховального культу найчастіше зустрічається в похованнях вохра (48,0%). Підстилка відмічена тільки в 17, 6% могил, крейда – 10,3%, вугілля – 10,6%, жаровня або курильниця – 6,0%. Їжа в вигляді кісток тварин – в 15, 6% поховань (кінь – 1,6%, корова – 5,4%, вівця-коза – 4,8%). Інвентар розподіляється таким чином: кераміка є масовою категорією знахідок (50,8%). 10,4% могил мають по 2 чи більше посудин. Знаряддя праці знайдені  в 14,2% поховань, зброя – 12,0%, прикраси – 8,9%. 5.3. Проміжний висновок. Підводячи підсумок сумарної характеристики погребального обряду пам’яток катакомбної культури, взятого для аналізу масиву поховань, можна зробити висновок, що при великій схожості всіх поховань, особливо в сукупностях, що описують інвентар, в ряді ознак, які характеризують такі сторони поховальних пам`яток як форма поховальної споруди, особливо – шахти, положення похованих тощо, різні показники орієнтировок дають щонайменш дві провідні ознаки. Таке розподілення є, на погляд С.Ж. Пустовалова[23], індикаторами деякої неоднорідності проаналізованого матеріалу. Враховуючи це, дослідник приходить до висновку, що ця неоднорідність свідчить про етнічні відмінності та особливості груп населення, що залишили дані поховання. Проаналізувавши також ступінь схожості територіальних масивів між собою та вивівши коефіцієнт схожості, Пустовалов доводить однокультурність даних решток та приналежність всіх цих пам’яток до одного етносу, в якому виділяється два внутрішніх підрозділи – субетноси[24]. Ці два субетноси однозначно є пов’язаними спільним походженням, але вони дещо відрізняються за своїми етнічними традиціями. Взаємодіючи один з одним, ці два субетноси також увібрали в себе також якусь частину і попереднього ямного населення. Яскраву відмінність між виділеними субетнічними угрупуваннями можна прослідкувати також в ідеології – саме так, де вони проявляються найбільш сильно. Так, для східного (донецького) угрупування більш характерна деформація черепів, для західного (інгульського) – моделювання обличчя по черепу. Для східного – курильниці та жаровні, для західного – чаші, найчастіше з остеокерамічної маси. Ці факти свідчать про різноманіття культів в обох групах населення. Цей висновок про наявність двох тісно взаємодіючих та інтегрованих етнічних масивів знаходить своє підтвердження і в антропології. Так, С.І. Круц виділяє на території України два антропологічних типи населення в середовищі катакомбної спільноти. Для ранніх поховань характерні доліхокранні вузьколиці, високолиці, мезогнатні черепи, а для пізніх або витягнутих – мезокранні, дуже широколиці, більш низько лиці, ортогнатні черепи. Не відрізняються від останнії і матеріали інгульської культури[25]. Таким чином, катакомбна культура в Північному Причорномор’ї виявляється складною етнічною системою, в основі якої знаходились два субетнічних залишкових за своїм характером утворення, які взаємодіяли між собою та з передуючим його ямним населенням, значна частина якого сприймає новий погребальний обряд. Ця взаємодія протікала на різних територіях різний за тривалістю проміжок часу. Тому під локальними варіантами розуміється не статична етнічна одиниця зі своєю специфікою, а територія, де в залежності від чисельності населення, рівня розвитку, політичної ситуації, етнічний процес проходить своїм, властивим тільки цьому регіону способом.   6. Кераміка як джерело для етнічних та соціальних реконструкцій.   Кераміка є одним з найбільш масових археологічних джерел. Результати її дослідження, як правило, мають етнічне спрямування. Значно рідше результати класифікацій використовують в господарчих чи інших реконструкціях. Довгий час основною системою класифікації катакомбної кераміки була система, запропонована С.Н. Братченко в його монографії[26]. Після виходу в світ системи опису кераміки В.Ф. Генінга багато археологів, в тому числі і С.Н. Братченко сприйняли запропоновану Генінгом формалізацію[27]. Зовнішня форма посудин описується їм за допомогою 8-9 розмірів, які складають ланку пропорцій. Розбивці на типи у С.Н. Братченко передує розбивка на відділи. Фактично відділи відповідають видам посуду. Так їх називає ще В.А. Городцов. Типологія в межах видів була зроблена досить ретельно і довгий час задовольняла дослідників. В праці С.Ж. Пустовалова «Класифікація катакомбної кераміки»[28] пропонується інша, ієрархічна, система класифікації кераміки. Тут використовуються дані про