Правові форми використання земель

особи. Сервітути є правом на користування землею іншої особи, тому неможливо використовувати його проти самого себе. Хоча можлива ситуація, коли сервітути існують і використовуються на одній і тій же ділянці нерухомості - це положення правомірне коли власник здає частину своєї нерухомості в оренду.

Таким чином, у відносинах щодо встановлення сервітуту мають брати участь дві особи: власник домінуючої земельної ділянки та власник обтяженої земельної ділянки.

3. Сервітут має задовольняти певним вимогам щодо домінуючої нерухомості. Ця вимога дуже важлива, оскільки вказує на те, що сервітути належать нерухомостям а не фізичним чи юридичним особам. Більше того, сервітути можуть бути створені на користь нерухомості а не для вирішення тимчасових потреб власника домінуючої нерухомості. Останній пункт включає такі вимоги:

- обтяжена нерухомість має бути розташована достатньо близько до домінуючої, щоб бути спроможною забезпечити останню відповідними послугами;

- всі права не повинні забезпечувати тільки персональні потреби власника домінуючої нерухомості. Проте це не означає що всі права, що забезпечують комерційні чи ділові переваги на домінуючій нерухомості не можуть бути сервітутами;

- права, що не мають чіткого визначення і користь яких не може бути адекватно оцінена (наприклад, право на гарний вид із вікна), не можуть вважатися сервітутом.

При встановленні земельного сервітуту обслуговування однієї ділянки іншою відбувається не безсистемно, а в межах прав, що надаються власнику пануючої земельної ділянки щодо користування обслуговуючою ділянкою. За своєю юридичною природою такі права є обмеженими речовими правами і передбачають користування лише невеликою частиною обслуговуючої земельної ділянки для чітко зафіксованих потреб. При цьому власник (користувач) пануючої земельної ділянки не має статусу користувача обслуговуючою ділянкою і, відповідно, не є платником земельного податку (щодо останньої).

Остання характеристика (не може існувати права на сервітут, якщо не існує підстави на його створення) також складається з кількох складових:

- сервітут не може бути створеним, якщо нема спроможного власника нерухомості, що буде обтяженою у випадку укладення угоди;

- сервітут не може бути створений якщо нема спроможного власника права, тобто власника домінуючої нерухомості, на користь якого створюється сервітут.

Всі права, що описуються угодою, мають бути достатньо чітко визначені. Це правило стосується сервітутів як і будь-якого іншого права.

Право сервітуту має відповідати загальній природі явища, що називається сервітутом. Власне кажучи, вище вказані характеристики та вимоги до сервітуту мають універсальний характер і використовуються у всіх країнах, де існує правова база для такої сутності як сервітут.

Змістом сервітуту є обсяг прав і обов'язків його сторін щодо обмеженого користування сервітуарієм чужою земельною ділянкою. Зміст сервітуту залежно від його виду становлять повноваження щодо проходу, проїзду через сусідню земельну ділянку, прокладання лінійних комунікацій тощо. Правомочності сервітуарія можуть складатися з можливості вчинення певних дій (прохід, проїзд, прокладання комунікацій тощо) або з можливості вимагати від власника сусідньої ділянки утримуватися від певних видів її використання (наприклад, не протидіяти відводу з неї води, навіть якщо цим буде обмежене право власності). Відповідно цьому праву сервітуарія кореспондує обов'язок власника (користувача) слугуючої земельної ділянки.

Зміст сервітуту визначається також певними обов'язками сервітуарія. Останній зобов'язаний використовувати об'єкт сервітуту з певною метою, яка повинна відповідати меті слугуючої ділянки на момент встановлення сервітуту, враховувати інтереси її власника і діяти в межах, необхідних для задоволення своїх господарських потреб; вносити власнику слугуючої ділянки плату за її використання; здійснювати сервітут способом, найменш обтяжливим для власника слугуючої ділянки згідно з п. 4 ст. 98 ЗК України. Для збереження сервітутного права мають тривати обставина, що зумовила встановлення сервітуту, і умови, за яких потреби інших осіб (заінтересованих у встановленні сервітуту) не можуть бути задоволені без його встановлення. В іншому разі власник слугуючої ділянки вправі вимагати припинення сервітуту в зв'язку або з істотними змінами зазначених обставин, або з тим, що сервітут перешкоджає використанню земельної ділянки згідно з її цільовим призначенням.

Зобов'язання власника земельної ділянки, обтяженої сервітутом, завжди мають пасивний характер і полягають у зобов’язанні або терпіти дії третьої особи, або не вчиняти певних дій, які він зазвичай мав би право вчиняти. Повноваженню сервітуарія не може кореспондувати зобов'язання будь-якої особи зробити щось на користь третьої особи. При цьому зміст сервітуту завжди визначають права користування і ніколи його зміст не поширюється на право володіння і право розпорядження. За своїм змістом сервітутні права завжди є вужчими, ніж право власності та більшість інших речових прав. 18

Ст. 98 ЗК України, крім обсягу прав і обов’язків сервітуарія та власника (користувача) земельної ділянки, до змісту сервітуту відносить:

строк, на який встановлюється сервітут;

платний характер;

збереження за власником земельної ділянки, щодо якої встановлений сервітут, права володіти, користуватись та розпоряджатись своєю ділянкою;

здійснення сервітуту способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки щодо якої він встановлений.

Ст. 403 ЦК України крім цього до змісту сервітуту ще відносить:

невідчужуваність сервітуту;

збереження чинності сервітуту у разі переходу до інших осіб права власності на земельну ділянку щодо якої він встановлений;

відшкодування на загальних підставах збитків, завданих власникові (володільцеві) земельної ділянки особою, яка користується сервітутом.

На сьогоднішній час сервітут є самостійним речовим правом на земельну ділянку.

2.2 Оренда землі, як форма її використання

Ще однією правовою формою використання земель є передача їх в оренду.

Земельні та майнові відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються статтями 33, 35, 40, 41, 57, 59, 94, 96, 120,124 і 126 Земельного кодексу України, Законом У країни «Про оренду землі», Законом України від 19 вересня 1996 року «Про внесення змін і доповнень до Закону України »Про плату за землю», Указом Президента України від 15 грудня 1998 року «Про гарантування захисту економічних інтересів та поліпшення соціального забезпечення селян-пенсіонерів, які мають право на земельну частку (пай)», на виконання якого Кабінет Міністрів 23 квітня 1999 року видав постанову «Про проведення перерахунку обсягів натуральної та відробіткової форм плати за оренду земельної частки (паю) у грошову», Указами Президента України від 3 грудня 1999 року «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки»19 та від 2 лютого 2002 року «Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян — власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)».

Згідно ст. 92 ЗК право оренди земельної ділянки — це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Аналогічне поняття містить і ст.. 1 Закону України «Про оренду землі», що встановлює: оренда землі — це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою.

Орендарями землі можуть бути громадяни України, іноземні фізичні особи, особи без громадянства.

Орендарями земель сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва можуть бути фізичні особи, які мають необхідну кваліфікацію або досвід роботи в сільському господарстві (стаття 6 Закону України від 6 жовтня 1998 року «Про оренду землі»20).

Орендарі набувають права на оренду земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України (ст. 124), Законом України «Про оренду землі» (стаття 7), іншими законами України та договором оренди землі.

Підставою для укладення договору оренди і набуття права на оренду земельної ділянки, що перебуває у комунальній або державній власності, є рішення орендодавця. У разі набуття права на оренду земельної ділянки на конкурентних засадах для укладення договору оренди є результати конкурсу чи аукціону.

Громадяни, які мають право на земельну частку (пай) у недержавному сільськогосподарському підприємстві, можуть передати в оренду відповідну земельну ділянку лише для сільськогосподарського використання в порядку, визначеному Земельним кодексом України та законами України.21

Передача в оренду земельних ділянок громадянам і юридичним особам із зміною їх цільового призначення та із земель запасу під заставу здійснюється за проектами відведення в порядку, встановленому статтями 118 та 123 Земельного кодексу.

При достроковому припиненні або розірванні договору оренди за ініціативою орендодавця земельної ділянки, право на оренду якої набуто за результатами аукціону (конкурсу), орендарю відшкодовуються орендодавцем витрати на його набуття у розмірі, визначеному умовами договору, протягом 6 місяців. Земельна ділянка, обтяжена заставою, може бути передана в оренду у разі згоди заставодержателя.

Термін договору оренди земельної ділянки (у тому числі й до настання певної умови) визначається за погодженням сторін, але не більш як на п'ятдесят років (стаття 17 Закону України «Про оренду землі»22).

Орендована для несільськогосподарського використання земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця передаватись у володіння і користування іншій особі, тобто в суборенду у разі переходу до неї права володіння і користування на будівлю або споруду, яка розташована на орендованій ділянці, а також у інших випадках і межах, передбачених законом.

Земельні ділянки сільськогосподарського призначення орендар має право передати в суборенду лише у разі і на строк, передбачені частиною другою статті 9 Закону України «Про оренду землі».

Умови договору суборенди земельної ділянки (її частини) мають бути визначені в межах договору її оренди і не суперечити йому. Термін суборенди не може перевищувати строку дії договору оренди земельної ділянки. У разі припинення або розірвання договору оренди чинність договору суборенди земельної ділянки припиняється.

Договір суборенди земельної ділянки підлягає державній реєстрації в порядку статті 18 Закону України «Про оренду землі», а також згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1998 року «Про затвердження Порядку державної реєстрації договорів оренди землі».23 Цей порядок визначає єдині умови реєстрації договорів оренди та договорів суборенди земельних ділянок.

Реєстрація договорів оренди земельної частки (паю) здійснюється на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2000 року «Про затвердження Порядку реєстрації договорів оренди земельної частки (паю)»24. Якщо має місце виділення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості), отримання при цьому державного Акта на право приватної власності і надання цієї землі в оренду (суборенду), то в таких випадках реєстрація договорів оренди (суборенди) відбувається згідно з вищеназваною постановою КМ України від 25 грудня 1998 року.

За бажанням однієї із сторін договір суборенди землі посвідчується нотаріально. За нотаріальне посвідчення договорів оренди (суборенди) земельної ділянки справляється державне мито у розмірі 0,01 відсотка грошової оцінки земельної ділянки, встановленої за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. Якщо така оцінка не встановлена за нотаріальне посвідчення договорів оренди (суборенди) земельної ділянки справляється державне мито у розмірі одного відсотка суми зазначеного договору, але не менше одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Законодавство встановлює, що договір оренди землі припиняється в разі:

закінчення строку, на який його було укладено;

викупу земельної ділянки для суспільних потреб та примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом;

поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря;

смерті фізичної особи-орендаря, засудження його до позбавлення волі та відмови уповноважених осіб від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки;

ліквідації юридичної особи-орендаря.

Договір оренди землі припиняється також в інших випадках, передбачених законом.

Договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін.

На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.

Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Висновки

Проведений в роботі короткий аналіз, а також дослідження чинного земельного законодавства дають підстави стверджувати про існування різноманітних форм використання земель в Україні. Новий Земельний кодекс України, що діє з 2001 року, по-новому підійшов до їх вирішення, чим суттєво покращив процес земельної реформи.

Сьогодні землекористувачі мають право:

а) самостійно господарювати на землі;

б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену сільськогосподарську продукцію;

в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові угіддя, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі;

г) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Власники землі можуть на даний час використовувати її за різним цільовим призначенням. Як правило, з метою ведення власного господарства, садівництва, городництва, будівництва.

Основними формами використання земель залишається їх передача в оренду. Крім того, чинне законодавство передбачає право земельного сервітуту. Земельний сервітут – це вид речових прав на чуже майно, право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Таким чином, законодавство України сьогодні дає досить широкі можливості для реалізації громадянами своїх прав на землю шляхом встановлення різноманітних форм її використання.

Список використаних джерел

Конституція України від 28.09.1996 // Відомості Верховної Ради України. – 1996. № 30. – ст. 141

Земельний кодекс України // Урядовий кур'єр. —2001. —№211—212. — 15 листоп.

Про власність: Закон України від 07.02.1991 № 697-12 р.//Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 20. — Ст. 249;

Про оренду землі: Закон України від 6 жовтня 1998 р. //Урядовий кур'єр. — 1998. — № 203—204. — 22 жовт.;

Про земельну реформу: Постанова Верховної Ради України від 18 грудня 1990 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1-991. — № 17. — Ст. 10.

Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі// Постанова Верховної Ради України від 13 березня 1992 р. Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 25. — Ст. 355.

Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва: Указ Президента України від 10 листопада 1994 р.// Голос України. — 1994. — 16 листопада

Про приватизацію та оренду земельних ділянок несільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності: Указ Президента України від 12 липня 1995 р. // Урядовий кур'єр. — 1995. — 18 липня

Про захист прав власників земельних часток (паїв): Указ Президента України від 21 квітня 1998 р.//Офіційний вісник України. - 1998. - № 16. - С. 10.

Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки: Указ Президента України від 3 грудня 1999 р.// Офіційний вісник України. — 1999. — № 49. — С. 11.

Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення: Указ Президента України від 19 січня 1999 р.// Офіційний вісник України. — 1999. — № 3. — С. 11.

Порядок викупу земельних ділянок громадянами (понад норму, яка приватизується безкоштовно) для ведення селянського (фермерського) або особистого підсобного господарства, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 24 січня 2000 р. //Офіційний вісник України. — 2000. — № 4. — Ст. 112.

Порядок реєстрації договорів оренди земельної частки (паю), затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 24 січня 2000 р. № 119// Офіційний вісник України. —2000. — № 4. — Ст. 113.;

Наказ Держкомзему України від 17 січня 2000 р. № 5 «Про затвердження форми Типового договору оренди земельної частки (паю)», зареєстрований в Мін'юсті України 23 лютого 2000 р. № 101/4322 // Офіційний вісник України. — 2000. — № 8;

Аграрне право України / Під. редакцією В.З.Янчука. — К., 2003. С. 7, 25—26.

Аграрное, земельное и экологическое право Украины. Особенные части земельних курсов. Учебное пособие. Под. ред. доктора юридических наук, професора погребного А.А. и кандидата юр. наук Каракаша Ш.И.. – Х.:ООО “одиссей”, 2001. – 560 с.

Андрейцев В.И. Земельная реформа: Приватизация. Зкология. Право. — К.: УЗАН, 2002

Андрейцев В.І. Концептуальні засади реформування земельних правовідносин в Україні /Державно-правова реформа в Україні. Матеріали наук.-практ. конференції. — К., 1997. — С. 36

Бусуйок Д. Земельний кодекс України: проблеми реалізації ( за матеріалами методичного семінару) // Право України .— 2002. — № 8– С. 133-134;

Гайдуцький П. Власність на селі // Урядовий кур'єр. — 2002. — № 59. — 28 бе-рез.

Гайдуцький П. Земля має власника. Реального // Уряд. кур'єр. — 2000. — № 90. — 20 трав.

Гражданское право / За ред. Калпина А.Г. — Ч. 2. 2002. — С. 240

Дегтярев И.В., Осипов Л.И. Земельное право и земельный кадастр: Учебник. - М. : Юрид. лит., 1986. – 316с.

Домашенко М.В., Рубаник В.Є. Власність і право власності: Нариси з історії, філософії, теорії і практики регулювання відносин власності в Україні. – Харків: Факт, 2002. – 550 с.

Заєць О. Правове забезпечення земельної реформи // Право України .— 2000. — № 9 – С. 59-61;

Земельне право / За ред. Семчика В.І., Кулинича П.Ф. - К., 2001. - С. 155.

Земельне право: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів / За ред. В.І. Семчика і П.Ф. Кулинина. _ К.:Видавничий Дім “Ін. Юре”, 2001. – 424 с.

Земельное право. Учебник для вузов. Руководительавторского коллектива и отв. редактор – С.А. Боголюбов. – М.: Издат. группа НОРМА- ИНФРА. М,, 1999. - 400 с.

Ковтун М.Г. Земельне право: курс лекцій для студентів юрид. вузів та факультетів. – К.: Юмана, 2005. – 208 с.

Право власності в Україні: Навч. посіб. / О.В.Дзера, і Н.С.Кузнєцова, О.А.Підопригора та ін.; За заг. ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнєцової.— К.: Юрінком Інтер, 2004.— С. 432-441;

1 Земельний кодекс України. // Урядовий кур'єр. – 2001. - № 211-212.-15 листоп.

2 ВВР.-1991.-№ 20. – Ст. 249

3 Аграрное, земельное и экологическое право Украины. Особенные части земельних курсов. Учебное пособие. Под. ред. доктора юридических наук, професора погребного А.А. и кандидата юр. наук Каракаша Ш.И.. – Х.:ООО “Одиссей”, 2001. С. - 217.

4 Право власності в Україні: Навч. посіб. / О.В.Дзера, і Н.С.Кузнєцова, О.А.Підопригора та ін.; За заг. ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнєцової.— К.: Юрінком Інтер, 2002., С. - 432

5 Гражданское право / За ред. Калпина А.Г.. – Ч. 2. 2002. – С. 89-90

6 Гражданский кодекс Украины (научно-практический комментарий).— X.: 000 «Одиссей», 2004. С. - 185

7 Андрейцев В.І. Правові засади земельної реформи і приватизації земель в Україні: Навч.-практ. посіб. – К. : Істина, 2002., С. - 83

8 Земельное право. Учебник для вузов. Руководительавторского коллектива и отв. редактор – С.А. Боголюбов. – М.: Издат. группа НОРМА- ИНФРА. М,, 1999. С. - 218

9 Про оренду землі: Закон України від 6 жов­тня 1998 р. //Урядовий кур'єр. — 1998. — № 203—204. — 22 жовт.

10 Популярна юридична енциклопедія / В.Г. Гіжевський, В.В.Головченко, В.С.Ковальський та ін. –К.: Юрінком Інтер. 2003. С. -436

11 Відомості Верховної Ради. -2003. -№ 40, ст. 356.

12 Відомості Верховної Ради. -2003. -№ 18, ст. 144.

13 Науково-практичний коментар Земельного кодексу України / За ред.. В.В.Медведчука. –К.: Юрінком Інтер. 2004. С. - 260.

14 Земельне право України. Підручник / За ред. О.О.Погрібного, І.І.Каракаша. –К.: Видавництво “Істина”. 2003. С. - 112.

15 Клименко О.М. Речові права на чуже майно. // Янус Нерухомість. –2004. -№ 7. – Ст.. 21

16 Врублевський О.С. Все про земельний сервітут. –К.: Тов. ІКЦ „ Леста“. 2005. С.-6.

17 Машкевич К. Сервітути та подібні права в різних країнах світу. – К.,НВЦ “Геоматика”. 2005., С. - 72

18 Погрібний С.О. Право земельного сервітуту за українським земельним законодавством // Земельне право України. -2006. – № 1. –С. -38

19 Офіційний вісник України. - 1999. - № 49. - С. 11.

20 Урядовий кур'єр. — 1998. — № 203—204. — 22 жовт.

21 Наказ Держкомітету України по земельних ресурсах від 17.01.2000 року «Про затвердження форми Типового договору оренди земельної частки (паю)».— Офіційний вісник України.— 2000.— № 8.— Ст. 331

22 Урядовий кур'єр. — 1998. — № 203—204. — 22 жовт.

23 Офіційний вісник Україні,— 1998.— № 52.— Ст. 1943.

24 Порядок реєстрації договорів оренди земельної частки (паю), затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 24 січня 2000 р. № 119// Офіцій­ний вісник України. —2000. — № 4. — Ст. 113.

32