Реферат: Зовнішня політика Англії у XVI-XVIII столітті

Зовнішня політика Англії у XVI-XVIII столітті

поступитися частиною Канади (Акадією), захопленою в період війни англійськими колоністами; Іспанія – Гібралтаром і островом Мінорка. Крім того, Англія отримала так зване «асієнто» – виключне право на ввезення рабів до іспанських колоній в Південній Америці. Таким чином, у війні за Іспанський спадок Англія не допустила об'єднання іспанських і французьких колоній під фактичним верховенством Франції і заклала фундамент свого панування в Середземному морі і Північній Америці [41, 127].

Це був перший серйозний удар по колоніальній імперії Франції. Звичайно, результати війни не були остаточними. Утрехтський мир 1713 р. став лише початком кривавої дуелі між послабленою феодальною Францією, яка продовжувала залишатися грізним супротивником, і буржуазною Англією, що швидко набирала обертів.

Під час війни за «австрійський спадок» (1740–1748), у якій Франція і Пруссія у складі широкої коаліції воювали проти союзу Англії та Австрії, англійська Ост-Індська компанія спробувала використати європейський конфлікт як привід до силового витіснення французів із Індії, де французи зусиллями енергійного губернатора Пондішері Ж.Ф. Дюплекса (1697–1763) активно нарощувала військову потугу, формуючи корпуси сипаїв (індійських найманців) [50,194]. Воєнні дії 1746 р. завершилися для британців невдачею: сипаї Ж.Ф. Дюплекса не лише відбили напад, а й за підтримки французької ескадри адмірала Лабурдоне захопили Мадрас. Однак у 1748 р. війна за «австрійський спадок» завершилася і за Аахенським мирним договором Мадрас довелося повернути англійцям в обмін на фортецю Луїсбург, захоплену останніми в Канаді [20, 334].

Колоніальна політика Англії стала ще активнішою, коли до влади прийшло угрупування вігів на чолі з Вільямом Піттом. Цей «великий коммонер» (оратор палати общин) виражав інтереси агресивної, войовничої частини буржуазії, яка прагнула до захоплення нових територій і вважала, що подальше процвітання держави залежить від проведення успішної колоніальної війни. Перебуваючи в уряді з 1745 р., Пітт в 1757 р. зайняв посади міністра закордонних справ і військового міністра, таким чином зосередивши у своїх руках ті відомства, які були безпосередньо пов'язані з колоніальною політикою [41, 128].

Головною метою Пітта було послаблення французького впливу на Європейському континенті і відвоювання Північної Америки та Індостану. Щоб послабити і відволікти увагу й сили французів від заокеанських володінь, він планував залучити Францію до великої війни в Європі, після чого завдати їй нищівної поразки на морі і в колоніях [26, 203].

В 1756 р. утворилась велика коаліція з Австрії, Росії, Франції, Швеції й Саксонії проти прусського короля Фрідріха II, який незадовго до того відняв в Австрії Сілезію. Почалася так звана Семирічна війна (1756–1763). Пітт вирішив підтримати Фрідріха II. І хоч співвідношення сил в Європі складалося не на користь англійського союзника, найважливіше, що французька армія була зайнята війною з Пруссією, і Британія, використовуючи свій флот, змогла зосередитись на боротьбі за колоніальні володіння [20, 335].

Активні військові дії розгорнулися в Північній Америці, де англійці вирішили за всяку ціну відняти у французів Канаду. Не зважаючи на те, що кількість французів не перевищувала 150 тис. жителів, а в англійських колоніях проживало близько 2 млн. чоловік, успіх у війні за Америку спочатку був на боці французів. Однак вже у 1758 р. канадські французи були відрізані від Луїзіани, а після здачі Луїсбурга – і від Атлантики. Через британську морську блокаду французам не вдалося перекинути підкріплення до Канади, чим і скористались англійці, відправивши для вторгнення велику армію. У 1759–1760 рр. були зайняті найбільші міста Канади – форт Дьюкен, Квебек, Монреаль, також була завойована величезна незаселена область між горами Аппалачі і Міссісіпі [56, 20].

Дуже важливим було також суперництво двох держав в Ост-Індії. На початку XVIII ст. Індія переживала далеко не кращі часи. Колись єдина імперія Великих Моголів розпалася на ворогуючі князівства, правителі яких практично безперервно воювали між собою. Втративши воєнно-політичну єдність, Індія залишалася багатою економічно, а тому відразу стала об'єктом посиленої експансії з боку європейських колонізаторів [41, 128].

Коли французи прибули до Індії, англійська Oст-Індська компанія міцно там закріпилася і французам нічого не залишалося як забезпечити своє панування в Індії за допомогою військової сили. На Маврикії вони створили морську базу і озброїли невелику армію, що складалася з найманих солдат-індійців, навчених за європейським зразком, так званих сипаїв. Сипаї стали одним із основних знарядь колоніального завоювання Індії руками індійців. В той же час безперервні міжусобні війни князів Східного Декану відкривали широкі можливості для підкорення індійських князівств [50,193].

Генерал-губернатор французьких володінь Ж.Ф. Дюплекс вдало втрутився у феодальні міжусобиці, що відбувалися в Хайдарабаді і Карнатіку, де йому вдалося звести на престол своїх ставлеників. Скориставшись ситуацією, французи розширили свої володіння в районі Пондішері й здобули право збирати поземельний податок у приморських областях Гайдарабаду «для покриття витрат на утримання в Гайдарабаді французьких військ» [20, 335].

Це був перший «субсидіарний договір» такого типу. Відтоді європейці під приводом «допомоги в захисті» (фр. субсидії) відправляли на територію того чи іншого князівства допоміжне «субсидіарне військо» з європейських і сипайських частин. Правитель даного князівства, зобов'язувався утримував це військо на свій рахунок і не проводити зовнішніх зносин без відома компанії. Згодом англійці перейняли і розвинули ці прийоми колоніальної політики своїх французьких суперників, розпочинаючи колоніальне поневолення того чи іншого індійського князівства з укладання такого договору [50,195].

На деякий час Французька Ост-Індська компанія стала фактичним господарем Східного Декану і значної частини Коромандельського узбережжя (Карнатік). Однак успіхи французької Ост-Індійської компанії були нестійкими. Французький уряд не забезпечив Дюплекса необхідними коштами і людськими ресурсами. Англійці перейняли тактику Дюплекса і перейшли у наступ. У 1751 році невеликий загін англійців несподівано захопив Аркат – столицю Карнатіку, що вважалася неприступною фортецею. Через рік англійці отримали серйозну перемогу при Трічинополі (1752). Французька Ост-Індська компанія змушена була укласти мир з англійцями (1754). Французи зберегли свої позиції в Хайдарабаді, але визнали за англійцями Карнатік. Результат подальшої боротьби за Індію вирішила Семирічна війна (1756–1763) [41, 129].

Урядова політика Франції не сприяла перемогам у колоніальній боротьбі. Енергійного Ж.Ф. Дюплекса, експансіоністська активність якого, з погляду акціонерів французької Ост-Індської компанії, почала обходитися їм занадто дорого, відкликали з Індії у розпалі його вдалої колоніальної діяльності і віддали під суд. Новий генерал-губернатор Пондішері Лаллі, розраховуючи у боротьбі проти англійців на підтримку від уряду, проводив виключно оборонну політику, чим відразу ж скористалися британці [50,195].

Англійські діячі, які перебували на службі в Ост-Індській компанії, навпаки користувалися ширшими повноваженнями; особливо відзначився своїми перемогами Роберт Клайв, спочатку дрібний писар на службі в Ост-Індській компанії, згодом офіцер її армії. Воюючи головним чином силами самих індійців (сипаїв), Ост-Індська компанія захопила Бомбей і Мадрас, а також Калькутту в гирлі Гангу [20, 336]. Найбільше значення мало завоювання Бенгалії – найрозвиненішої частини Індії, яке відбулось у 1757 р. після перемоги у битві при Плессі. Захоплення англійцями Бенгалії, губернатором якої став Р. Клайв, значно посилило їх позиції в Індії. Величезні кошти, отримані англійською Ост-Індською компанією шляхом пограбування і розорення Бенгалії, дали можливість у декілька разів підвищити розмір платні для сипайського війська і, як наслідок, його чисельність [41, 130].

Французи, все ще сподіваючись утриматись в Індії, почали облогу Мадраса, але вона закінчилася невдачею (1759 р.) У 1760 році англійські війська під командуванням полковника Кута розгромили під Вандевашем сухопутну армію французької Ост-Індської компанії, очолювану генералом Лаллі Толландалем. Тоді ж англійці з моря і з суші оточили головний опорний пункт французьких володінь в Індії – Пондішері. В січні 1761 року після річної облоги, зголоднілий та виснажений, Пондішері капітулював [26, 105].

10 лютого 1763 р. в Парижі був підписаний договір, за яким Франція поступалася на користь Англії всією Канадою, лівим берегом Міссісіпі, кількома островами у Вест-Індії. Саме в цей час склалися умови для майбутнього панування Британської імперії на Сході. Й хоча за умовами Паризького миру Британія повернула французам Пондішері, суперництво за Індію завершилося на користь англійців. Це був сильний удар по французькій колоніальній імперії, більша частина якої перейшла до Великобританії [20, 336].

Отже, у англо-французьких війнах, що розгорілися на фоні міжнародних конфліктів XVIII ст., Англія прагнула не тільки послабити небезпечного супротивника, що претендував на гегемонію в Європі, але й захопити частину його заокеанських володінь. Відсталість соціально-економічного і політичного ладу Франції, заплутаність дипломатичної гри в Європі, яка відволікала її увагу від завоювань і поширення впливу на інші частини світу, перевага острівного розташування Англії були основними причинами підсумкової поразки феодально-абсолютистської Франції у її конкурентній боротьбі з буржуазною Англією, яка перетворюється на величезну колоніальну імперію і на довгий час завойовує статус найсильнішої морської держави.

Таким чином, зовнішня політика Англії, що формувалася під впливом торгових інтересів та ідей меркантилізму, передбачала витіснення торгівельних суперників, захоплення монополії на перевезення товарів, встановлення панування на морях. У XVI ст. головним суперником Англії в боротьбі за морську і колоніальну першість була Іспанія, в XVII ст. – Голландія, а наприкінці XVII ст. ця роль перейшла до Франції. Головним знаряддям колоніальної політики Англії стають великі торгівельні компанії, які отримували від уряду значні привілеї. Серед них значно виділяється Ост-Індська компанія, яка користуючись переважно засобами економічного проникнення в Індію, змогла міцно закріпитися на Сході і підготувала ґрунт для майбутнього завоювання Індії. У війнах з Голландією Англії вдалося зламати її торгово-колоніальну першість і зайняти провідне місце в світовій торгівлі. А після перемоги над Францією Англія стає найбільшою колоніальною державою світу.


Висновки


З кінця ХV до середини ХVІІ століття було здійснено найбільшу кількість видатних географічних відкриттів, у ході яких європейці здійснили революційний прорив в інші цивілізації, що прискорило формування цілісності світового розвитку. Основними причинами Великих географічних відкриттів були зростання потреб у золоті і сріблі в умовах розширення товарного виробництва в Європі та бажання європейських мореплавців встановити безпосередній зв’язок з країнами Сходу. На початковому етапі Великих географічних відкриттів пріоритет у пошуках нових земель і шляхів в Азію належав Іспанії і Португалії.

Після перших португальських та іспанських подорожей географічні відкриття не припинилися. Незважаючи на те, що сфери завоювань були поділені між Португалією та Іспанією за Тордесільяською угодою 1494 р., англійські мореплавці вирішують проникнути в недосліджені куточки земної кулі, використовуючи північно-західний і північно-східний океанічні шляхи. І хоч основна ціль експедицій – пошук проходу до Індії та Китаю, – не була досягнута, в результаті їх проведення були зроблені не менш важливі відкриття, якими Англія заявляє про своє право на участь у розподілі багатств Індії та відкритого Американського континенту.

Ряди першовідкривачів у ХVІ ст. поповнювали і англійські пірати. Нападаючи на іспанські колоніальні території і торгові кораблі, відбираючи в іспанців золото, яким вони не хотіли ділитися з жодною країною світу, вони одночасно прокладали шлях до альтернативних, незайнятих іспанцями земель, шукали спосіб пересування по морському простору в обхід іспанських і португальських володінь.

Незважаючи на те, що Великі географічні відкриття були ініційовані піренейськими державами, їхні результати виявилися корисними насамперед для атлантичних країн Північно-Західної Європи. Внаслідок Великих географічних відкриттів торгівельні шляхи перемістилися із Середземного моря до північних морів. Центрами світової торгівлі стали Антверпен і Лондон. Опинившись на перехресті торгівельних шляхів між Європою і Америкою, Англія поступово перетворюється із віддаленої периферії європейської цивілізації в атлантичний форпост Європи.

Результати Великих географічних відкриттів безпосередньо вплинули на зростання зовнішньої торгівлі і активізацію колоніальної політики західноєвропейських держав. Англія в цей час відчуває велику необхідність у додаткових ринках збуту, фінансових ресурсах і сировині для забезпечення потреб внутрішнього виробництва. В умовах іспансько-португальської монополії розв’язання цієї проблеми пов’язувалося із освоєнням нових ринків за океаном. З цією метою у 60–80-х рр. створюються великі купецькі компанії, які отримували від уряду виключне право на торгівлю з певним регіоном і зобов’язувались представляти англійські інтереси на зовнішніх ринках. Назви торгівельних компаній, підтримуваних урядом Тюдорів (Московська, Естляндська, Левантійська компанії) характеризують основні напрями англійської торгової експансії у зазначений період.

Досить вигідною і прибутковою для англійських купців виявилася торгівля з іспанськими колоніями в Новому Світі. Монополія Іспанії на торгівлю з усіма нововідкритими землями стала головною перешкодою на шляху англійської торгово-колоніальної експансії у цьому напрямку. На той час Англія не була готовою до відкритої війни з Іспанією і Португалією. Її протест проти іспансько-португальської монополії набув форми контрабандної торгівлі і піратського грабежу іспанських портів і суден. Англійська корона всіляко підтримувала і заохочувала проведення піратських експедицій проти Іспанії, так як вони значно послаблювали її морську могутність. На той момент використання піратських методів було єдино можливим способом боротьби за право створення англійської колоніальної імперії поряд з Іспанією і Португалією.

З середини ХVІ ст. англо-іспанський конфлікт набув характеру глобального протистояння, в якому посилився конфесійний акцент. Страта шотландської королеви-католички Марії Стюарт, яку підтримували сили міжнародної реакції на чолі з іспанським королем Філіпом ІІ, стала зручним приводом для нападу на Англію. У битві 1588 р., що завершилася розгромом іспанської «Непереможної Армади», Англія не тільки довела своє право бути володаркою морів, але й відстояла свою національну незалежність і протестантську віру. Після перемоги над Іспанією Англія відверто заявляє про свої претензії на світове панування, претендуючи на роль першорядної морської держави. Перед нею відкриваються перспективи великих колоніальних захоплень.

Зародження світової колоніальної системи, що характеризувалася поширенням європейської цивілізації та інші континенти, загостренням суперечностей між державами за ринки сировини і збуту тощо, було одним із наслідків Великих географічних відкриттів. Довгий час колоніалізм був обмежений тими державами, які перші його започаткували. Перші англійські колонії виникли в Північній Америці наприкінці ХVІ – на початку ХVІІ ст. До середини ХVІІІ ст. тут було 13 колоній, жителі яких вважали себе підданими англійського короля. Після захоплення Кромвелем Ямайки у 1695 р. процес англійської колонізації охопив і Вест-Індські острови. Торгівля з колоніями приносила Англії величезні прибутки. Метрополія стримувала економічний розвиток своїх колоній, забороняючи їм торгувати з іншими морськими державами і розвивати власну промисловість, у такий спосіб перетворюючи їх на сировинний придаток.

Англійський уряд, починаючи з Навігаційного акту 1651 р., послідовно проводив політику меркантилізму. З метою збільшення національного багатства, зміцнення англійської буржуазії і держави в цілому було розроблено низку протекціоністських законів, які забороняли ввозити до Англії товари іноземного виробництва, заохочували розвиток вітчизняної торгівлі і мореплавства, сприяючи досягненню активного торгівельного балансу. Зовнішня політика Англії, що формувалася під впливом торгових інтересів та ідей меркантилізму, передбачала витіснення торгівельних суперників, захоплення монополії на перевезення товарів, встановлення панування на морях.

З ХVІІ ст. головним знаряддям у боротьбі за торговельно-колоніальну здобич виступають не пірати-розвідники, а великі торгівельні компанії. Перейнявши досвід португальців щодо організації заморської торгівлі в Індійському океані на основі національної монополії, англійські купці у 1600 р. створили Ост-Індську компанію. Витіснена з Індонезії більш сильними противниками – голландцями, вона розгорнула свою діяльність на території Великих Моголів. Поступово захопивши всі зовнішньоторговельні зв’язки Індії і монополізувавши їх у своїх руках, вона зміцнила свої позиції на Сході і створила всі умови, необхідні для завоювання Індії.

Протягом всього ХVІІ ст. велася запекла боротьба між Англією і Голландією за торгівельну, морську і колоніальну гегемонію. Вже наприкінці ХVІІ ст., завдяки своєму вигідному географічному положенню і ефективній державній політиці, Англія займає місце Голландії, монопольне становище якої в світовій торгівлі було підірвано, і починає контролювати вузлові пункти світових океанічних шляхів.

Наприкінці ХVІІ – на початку ХVІІІ ст. головним конкурентом Англії на міжнародній арені стала Франція. Англо-французькі колоніальні інтереси стикалися у трьох головних регіонах світу: у Вест-Індії, в Північній Америці та Індостані. Скориставшись тим, що Франція була учасником міжнародних конфліктів на європейському континентів, Великобританія (з 1707 р.) основну свою увагу зосереджує на відвоювання французьких колоній. В результаті Франція втрачає Канаду і північно-східну частину Ост-Індії, а Великобританія, завдяки своєму вдалому географічному розташуванню і цілеспрямованій експансіоністській політиці Уряду силами переважно військово-морського флоту добивається домінування на морських торгових шляхах і перетворюється на одну з наймогутніших колоніальних держав світу.

Список джерел та літератури


Історія держави і права зарубіжних країн: Хрестоматія / [упоряд. В.Д. Гончаренко, О.Д. Святоцький, М.М. Страхов, С.І. Пугачова; ред. В.Д. Гончаренко]. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2002. – С. 304–307.

Сборник документов по истории нового времени: буржуазные революции ХVІІ – ХVІІІ в.в. / [сост. Н.А. Никитина; ред. В.Г. Сироткин]. – М.: Высшая школа, 1990. – 303 с.

Сборник документов по истории нового времени стран Европы и Америки (1640–1870) / [сост. Е.Е. Юровская]. – М.: Высшая школа, 1990. – 253 с.

Большая историческая энциклопедия / ред. кол.: С.В. Новиков, В.П. Ситников, В.В. Славкин. – М.: ОЛМА-ПРЕСС Образование, 2003. – 943 с.

Всемирная история: [в 10 т.] / Глав. ред. Жуков Е.М. – М.: Изд-во социально-экономической литературы, 1958. – Т. 4 / Под ред. М.М. Смирина. – 823 с.

Всемирная история: [в 10 т.] / Глав. ред. Жуков Е.М. – М.: Изд-во социально-экономической литературы, 1958. – Т. 5 / Под ред. Я.Я. Зутиса. – 782 с.

Всемирная история: [в 10 т.] / А.Н. Бадак, Н.Е. Войнич, Н.М. Волчек и др. – М.: АСТ, Мн.: Харвест, 2000. – Т. 9. Начало Возрождения. – 2000. – 592 с.

Всемирная история: [в 10 т.] / А.Н. Бадак, Н.Е. Войнич, Н.М. Волчек и др. – М.: АСТ, Мн.: Харвест, 2000. – Т. 10. Возрождение и реформация. – 2001. – 480 с.

Всемирная история: [в 10 т.] / А.Н. Бадак, Н.Е. Войнич, Н.М. Волчек и др. – М.: АСТ, Мн.: Харвест, 2000. – Т. 13. Эпоха английской революции. – 2000.-560 с.

Всемирная история: [в 10 т.] / А.Н. Бадак, Н.Е. Войнич, Н.М. Волчек п др. – М.: АСТ, Мн.: Харвест, 2000. – Т. 15. Эпоха просвещения. – 2000. – 512 с.

Всемирная история: [в 10 т.] / А.Н. Бадак, Н.Е. Войнич, Н.М. Волчек и др. – М.: АСТ, Мн.: Харвест, 2000. – Т.16. Европа под влиянием Франции. – 2000. – 560 с.

Дюпюи Р. Всемирная история войн: Харперская энциклопедия военной истории: В 4 кн. / Р.Э. Дюпюи, Т.Н. Дюпюи. – Спб: Полигон-АСТ, 1997. – кн. 2 (1400–1800). – 892 с.

История человечества / Б. Байер, У. Бирнштайн, Б. Гельхофф, Э.К. Шютт; пер. с нем. Н.А. Врублевская. – М.: АСТ, Астрель, 2002. – 640 с.

Коробов А. Все о Великой Британии / А. Коробов, Ю. Иванова. – Х.: Рато, 2007. – 542 с. – (Серия «Страны мира»).

Пономарев М. Новая и новейшая история стран Европы и Америки: Практическое пособие для студентов вузов: В 3 ч. / М.В. Пономарев, С.Ю. Смирнова. – М.: Владос, 2000. – Ч. 1 Европейская цивилизация в ХVІ – ХVІІ в.в. Век Просвещения. Период становления индустриального общества. – 288 с.

Скляренко В. 50 знаменитых пиратов и разбойников / [В.М. Скляренко, Я.А. Батый, А.П. Ильченко, Т.В. Новикова], под ред. Д.В. Табаскина. – Х.: Рато, 2006. – 510 с. – (Серия «100 знаменитых»).

Соколов Б. Сто великих войн / Б.В. Соколов. – М.: Вече, 2003. – 544 с.

Сто великих авантюристов / [авт.-сост. И.А. Муромов]. – М.: Вече, 2004. – 534 с.

Сто великих мореплавателей / [Н. Авдяева, Л.Н. Жданович]. – М.: Вече, 2004. – 563 с.

Англия: Краткая история / [В.В. Адамчик, М.В. Адамчик, А.Н. Бадак и др.]. – Мн.: Харвест, 2003. – 608 с.

Африканцы в странах Америки: негритянский компонент в формировании наций Западного полушария / АН СРСР, ин-т этнографии им. Н.Н. Миклухо-Маклая; глав. ред. Э.Л. Нитобург. – М.: Наука, 1987. – 401 с.

Барг М. Великие социальные революции ХVІІ – ХVІІІ в.в.: в структуре переходной эпохи от феодализма к капитализму / М.А. Барг, Е.Б. Черняк. – М.: Наука, 1990. – 254 с.

Бродель Ф. Матеріальна цивілізація, економіка і капіталізм 15–18 ст. / Фернан Бродель. – К.: Основи. – Т. 1. Структури повсякденності, можливе й неможливе / Пер. з фр. Г.Філіпчук. – 1995. – 543 с.

Бродель Ф. Материальная цивилизация, экономика и капитализм ХV – ХVІІІ в.в.: [В 3 т.] / Фернан Бродель. – М.: Прогресс. – Т. 2. Игры обмена / Пер. с фр. Л.Е. Куббеля. – 1988. – 633 с.

Бродель Ф. Материальная цивилизация, экономика и капитализм ХV – ХVІІІ в.в.: [В 3 т.] / Фернан Бродель. – М.: Прогресс. – Т. 3. Время мира / Пер., ред. Ю.Н. Афанасьева. – 1992. – 679 с.

Виппер Р. История Нового времени / Р.Ю. Виппер. – М.: Че Ро, 1999. – 624 с.

Вульф Е. Європа і народи без історії / Ерік Вульф; пер. з англ. і Пошивайла. – К.: Видавничий дім «КМ Академія», 2004. – 535 с.

Герхард П. Пираты Новой Испании (1575–1742) / Петер Герхард; пер. с англ. Б. Кекелишвили. – М.: Центрполиграф, 2004. – 239 с.

Голубчикова Ю. География человека / Ю.Н. Голубчикова. – М.: Едиториал, 2003. – 356 с.

Говард М. Війна в європейській історії / М. Говард; пер. з англ. А.В. Яковини. – К.: Мегатайп, 2000. – 168 с.

Данилевский Н. Россия и Европа / Н.Я. Данилевский. – М.: Книга, 1991. – 576 с.

Дейвіс Н. Європа: історія / Норман Дейвіс; пер. з англ. П. Панащук. – К.: Основи, 2000. – 1463 с.

Зарин В. Запад и Восток в мировой истории ХІV – ХІХ в.в.: (западные концепции общественного развития и становления мирового рынка) / В. Зарин. – М.: Наука. Главная редакция восточной литературы, 1991. – 264 с.

Зінченко А. Історія дипломатії: від давнини до початку Нового часу / А.Зінченко. – Вінниця: Нова книга, 2002. – 564 с.

Иванян Э. История США / Э.А. Иванян. – М.: Дрофа, 2004. – 532 с.

Ивонин Ю. Становление европейской системы государств: Англия и Габсбурги на рубеже двух эпох / Ю.Е. Ивонин. – Минск: Университетское издательство, 1989. – 199 с.

История дипломатии: [в 5 т.] / Глав. ред. А.А. Громыко. – М.: Госполитиздат, 1959. – Т. 1 / Под ред. В.А. Зорина, В.С. Семенова, С.Д. Сказкина. – 543 с.

История средних веков: [В 2 т.] / Под ред. С.П. Карпова. – М.: Высшая школа, 2003. – Т. 2. Раннее новое время. – 431 с.

Історія Сполучених Штатів: Нарис / Гол. ред. Говард Синкотта; пер. з англ. Ю. Лісняк. – К.: Діалог Інтернешнл, 2001. – 406 с.

Історія сучасного світу: Соціально-політична історія 15–20 століть: Навч. посіб. / За ред. Ю.А. Горбаня. – К.: Вікар, 2003. – 435 с.

Кертман Л. География, история и культура Англии / Л.Е. Кертман. – М.: Высшая школа, 1979. – 384 с.

Кириченко В. Нова історія країн Азії, Африки та Латинської Америки: Навч. посібник / В.П. Кириченко. – К.: Либідь, 2003. – 168 с.

Маховский Я. История морского пиратства / Яцек Маховский. – К.: Свелас, 1992. – 256 с.

Найкирхен Х. Пираты: морской разбой на всех морях / Х. Найкирхен. – К.: Республиканский центр духовной культуры. Общество «Знание Украины», 1992. – 252 с.

Новая история стран Европы и Америки. Первый период: Учеб. По спец. «История» / [В.Н. Виноградов, Н.М. Гусева, А.М. Зверев и др.]; под ред. Е.Е. Юровской, И.М. Кривогуза. – М.: Высшая школа, 1998. – 415 с.

Новая история стран Европы и Америки: Учеб. Для вузов / Под ред. И.М. Кривогуза. – М.: Дрофа, 2005. – 909 с.