Розвиток економічної думки

застосували його до аналізу економічного життя суспільства, що забезпечило розгляд суспільства у процесі його безперервного розвитку і змін на ос­нові діалектичної взаємодії продуктивних сил і виробничих від­носин, базису і надбудови. Маркс і Енгельс обгрунтували, що економічні зміни є виразом суспільно-виробничих відносин. Тому вони не можуть бути вічними і незмінними, вони мають історично перехідний характер.

Маркс всебічно дослідив капіталістичний спосіб виробництва, його виникнення і розвиток, сутність капіталістичної експлуатації, додаткової вартості та ті перетворені форми, в яких вони ви­ступають на поверхні капіталістичної дійсності. Розкриття тайни додаткової вартості - одне з найбільших відкриттів Маркса. Маркс розкрив сутність закону вартості, механізм його дії за умов простого товарного і капіталістичного господарства. В пра­цях Маркса вперше розкрита сутність капіталу, його поділ на пос­тійний і змінний капітал, його функціонування, суспільне відтворення капіталу.

Все це знайшо втілення у створенні та опублікуванні таких праць, як «Капітал» К. Маркса, «Анти-Дюрінг» Ф. Енгельса, «Критика Готської програми» К. Маркса та багатьох інших.

В. І. Ленін розкрив перехід капіталізму в нову, монополістич­ну стадію, народження і швидке зростання державно-монополіс­тичного капіталізму, міжнародних форм панування найбільш монополістичних об'єднань, що зараз привело до виникнення транснаціонального капіталу, посилення міжнародної капіталіс­тичної інтеграції. Ленін відкрив закон нерівномірності економіч­ного і політичного розвитку різних країн в епоху монополістич­ного капіталізму.

Узагальнення безпосереднього післяреволюційного досвіду да­ло можливість обгрунтувати роль товарно-грошових відносин і закону вартості у перехідний період, необхідність поєднання пла­номірності і вартості, плану і госпрозрахунку.

Ленін обгрунтував рішучі повороти у розвитку країни, її еко­номіки - від воєнного комунізму до непу, від продрозверстки до продподатку, від переважно адміністративних до економічних методів господарювання та управління.

Проте, необгрунтовані спроби видати усуспільнення за універ­сальний закон, а державну власність за загальнонародну привели до того, що в наших країнах утвердилась сталінська модель со­ціалізму, яка означає деформацію суспільних відносин, пануван­ня адміністративно-командної системи, відчуження людей від за­собів виробництва і результатів праці, від управління виробництвом і державою. Це неминуче призвело до відриву економіч­ної теорії від життя та практики господарського будівництва, до посилення догматизму і схоластики.

Революційна перебудова суспільства, перехід від адміністра­тивно-командної до ринкової економіки зумовлюють швидкий розвиток економічної теорії. Життя вимагає прискорення проце­сів подолання догматизму і схоластики у економічній теорії, зба­гачення її світоглядного та методологічного арсеналу з тим, щоб забезпечити обгрунтування шляхів і форм переходу до ринкової економіки, виходу її на новий рівень організації та ефективності, для утвердження демократичного і гуманного суспільства.

6. Економічна думка в Україні

Вона бере початок з суспільно-екокомічних поглядів Київської Русі, з таких пам'яток давнини, як «Русская Правда» Ярослава (XI ст.), «Поучение» Володимира Мономаха (XII ст.), «Слово о полку Игореве» (XII ст.), літопису «Повесть временных лет» (кі­нець XI — початок XII ст.), «Киевская летопись» (XII ст.), «Галицко-волынская летопись» (XII—XIII ст,), «Моленье Даниила Заточника» (XIII ст.). В цих творах містяться важливі еконо­мічні думки щодо організації та функціонування феодального господарства, регулювання економічних відносин з боку держави. Вони спрямовані на подолання феодальної подрібненості земель, посилення древньокиївської держави.

У XVI - поч. XVII ст. суспільно-економічна думка спрямову­ється на захист національної незалежності українських земель, які були захоплені шляхетською Польщею. Серед цілої плеяди мислителів-публіцистів виділяється І. Вишенський, який мріяв про суспільство майбутнього як «царство боже», де всі люди бу­дуть рівні, не будуть володіти власністю, вести «иноческое житие».

Розгортання національно-визвольної боротьби у XVII ст. було пов'язане не лише із звільненням від гніту Речі Посполитої, а й створенням сприятливих умов для розвитку селянського госпо­дарства. Ці потреби суспільно-економічного розвитку знайшли вираз у економічній політиці Б. Хмельницького, яка була спрямо­вана на обмеження великої земельної власності, на послаблення феодальної залежності селян, розвиток ремесел, промислів, тор­гівлі.

З другої половини XVII ст. центром культури та освіти стала Києво-Могилянська колегія (а з 1701 р.- Академія). Видатними її діячами були І. Гизель, Л. Баранович, Ф. Прокопович, а голов­ним напрямом їхньої діяльності була боротьба проти загарбниць­кої політики польських панів та католицької церкви, проти жорстокостей кріпосного права. У другій половині XVIII ст. найрішучіший протест проти кріпосництва висловив Г. Сковорода, видат­ний мислитель. Він бачив велику несправедливість у тому, що багатії зосереджують у своїх руках матеріальні блага, а «біднячня» не має елементарного достатку. Такий стан суспільства по­роджує ворожнечу між цими основними верствами населення. Як і всі гуманісти, Г. Сковорода за найвище благо проголошував свободу людини. В цьому він бачив «головну міру» життя на­роду. Його мрією було подолання кріпосництва, але не насильно, а в результаті об'єктивного суспільно-економічного розвитку і утворення демократичної республіки, яка б втілювала свободу і братство між людьми. Особливого значення у цих процесах Г. Сковорода надавав розвитку освіти і культури, вихованню народу.

Наприкінці XVIII ст.- у першій половині XIX ст. сформувався поміщицько-ліберальний напрямок в економічній думці, який від­бивав кризу кріпосницької системи і формування капіталістичних відносин. Видним представником цього напрямку став В. Н. Каразін, відомий вчений, засновник Харківського університету. Він створив аграрну програму, яка мала з допомогою реформ забез­печити перетворення поміщицького, феодального господарства в капіталістичне. Він категорично виступав проти барщини, за за­міну оброку грошовою рентою, за передачу частини поміщицької землі селянам у довічне спадкоємне користування. Поряд з аграр­ною економікою В. Каразін приділяв велику увагу розвитку про­мисловості, зміцненню грошового обігу і фінансів. Але, ед жаль, наприкінці свого життя В. Каразін став на позиці! захисту крі­посництва.

На початку XIX ст. з'явилась дворянська революційна течія, до якої належали декабристи. Їхні економічні погляди на Україні відбито у програмі «Південного товариства» і «Товариства об'єд­наних слов'ян», які у 1825 р. злились в єдину організацію. Основ­ну причину відсталості країни вони бачили у кріпосництві, нази­вали його рабством, вимагали усунення його разом з царизмом і утворенням демократичної республіки. Звільнення селян від кріпосної залежності і наділення їх землею для декабристів «Пів­денного товариства» було справою обов'язковою. Що стосується поміщицьких господарств, то значну частину земель вони зали­шали за ними, а другу частину хотіли забрати шляхом посту­пового викупу та її перерозподілу серед селян. Одночасно декабристи економічний розвиток пов'язували з розвитком промис­ловості, торгівлі. Але треба визнати, що їхня програма не була послідовною, а їхня діяльність була нерішучою, бо вони боялися антифеодального визвольного руху.

В середині XIX ст. економічна думка посідає важливе місце в університетах України (Київському, Харківському, Новоросій­ському), де викладали політичну економію і статистику Т. Ф. Степанов, І. В. Вернадський, Г.М. Цехановецький, Д. П. Журавський. Вони представляли буржуазно-ліберальний напрямок еконо­мічної думки. До речі, Степанов видав перший курс політичної економії («Записки о политической экономии», ч. І-II, 1844-1848 рр.). Його економічні погляди склались під впливом класич­ної політичної економії і тому він вважав, що капіталізм може долати внутрішні суперечності без катаклізмів.

У 50-60 рр. XIX ст. створюється і сильно заявляє про себе революційно-демократична течія економічної думки. Її видатним представником є Т. Г. Шевченко, який у своїх творах гостро за­судив кріпосництво, панщину, неволю, закликав народ до рішучої боротьби проти феодального рабства, приниження людини, за створення нового суспільства «сім'ї вольної, нової».

Традиції університетської економічної думки у другій полови­ні XIX ст. продовжили професори Н.X. Бунге, Д.І. Піхно, А.Я Антонович, О.Д. Білімович, які створили київську школу в політичній економії.

Вони розглядали приватну власність на засоби виробництва як природну умову економічного прогресу, прославляли позитив­ну роль ринку і конкуренції, негативно ставились до соціалізму і економічного вчення К. Маркса. В 80-ті роки Д.І. Піхно одним з перших у літературі досліджував проблеми зміни вільної кон­куренції на Заході різними формами монополій в промисловості, вивчав економіку залізничного транспорту (тарифи, види і вар­тість послуг тощо), О.Д. Білімович виступив прихильником психологічної теорії цінностей, займався економічними розробками.

Процес ідейного та теоретичного розмежування в суспільстві в 60-80-ті роки XIX ст. знайшов своє відбиття в творчості М.І. Зібера, доцента, а потім професора Київського університе­ту. Він виступив першим пропагандистом і захисником марксизму в Росії. У 1885 р. вийшла книга доцента Київського університету М. І. Зібера «Давід Рікардо і Карл Маркс у їхніх суспільно-еко­номічних дослідженнях», в якій розкрив внутрішні вади капіта­лізму, проблеми його розвитку.

Важливою віхою у розвитку суспільно-економічної свідомості українського народу стала діяльність видатного мислителя М.П. Драгоманова, економічна і політична програма якого була спрямована на утворення і розвиток незалежної України, її еко­номіки, освіти, культури.

Революційно-народницька думка у 70-х - початку 80-х років була представлена у творах В.К. Дебогорія-Мокрієвича, І.Ф. Фесенка, Я.В. Стефановича, В.Ф. Волховського та ін. У ці ж роки до середини 90-х років XIX ст. поширився революційно-демокра­тичний напрямок суспільно-економічної думки, представниками якого були І.Я. Франко, О.С. Терлецький, М.І. Павлик та ін. У їхніх працях проаналізовано коло питань: розвиток капіталіз­му, його соціально-економічні наслідки у сільському господарстві та промисловості, становище трудящих мас, шляхи подолання жорстокої експлуатації, зубожіння і поневолення народу, трудя­щих, шляхи побудови демократичного, гуманного суспільства.

Ця революційно-демократична течія знайшла продовження у художніх творах, публіцистичних статтях, у всій діяльності П.А. Грабовського, М.М. Коцюбинського та ін. Вони виступали за знищення залишків феодально-кріпосницького ладу, за утверд­ження свободи й національної гідності свого народу. Величезний внесок у розробку історії українського народу, його економіки і культури, його майбутнього внесли М. Грушевський, С. Єфремов, Д. Донцов та ін.

В 90-ті роки XIX - на початку XX ст. значний вплив на роз­виток економічної думки справив М.І. Туган-Барановський - гибокий і оригінальний вчений-економіст, організатор науки, педагог.

За його безпосередньою участю була організована Українська Академія наук (1920), в складі якої діяло одне з перших у світі відділення соціально-економічних наук. М. І. Туган-Барановський був обраний академіком по спеціальності «теоретична економія». В останні роки свого життя він працював проректором і деканом юридичного факультету иївського університету, головою Цент­рального кооперативного українського комітету і Українського наукового товариства економістів. Головна тематика досліджень, розробка якої принесла йому світове визнання: проблеми теорії инків, промислових криз і розподілу, розвитку капіталізму, со­ціалізму і кооперації, історії економічних вчень. М.І. Туган-Барановський намагався поєднати теорію граничної корисності авст­рійської школи з теорією трудової вартості. Він передбачив ряд складних соціально-економічних проблем будівництва соціалізму в нашій країні.

Напередодні революції, в роки утвердження радянської влади в Україні активними пропагандистами та захисниками марксист­ської теорії побудови соціалізму виступили Є.Б. Бош, Я.Б. Гамарник, Д.3. Мануїльський, М.О. Скрипник, В.Я. Чубар та багато ін.

Після Жовтневої революції і громадянської війни перед економічною наукою постали гострі проблеми відновлення народного господарства, освоєння народногосподарського управління і планування, розміщення продуктивних сил. Розв'язання цих проблем пов'язано насамперед з іменами О.Г. Шліхтера, К.Г. Воблого, Л. Н. Яснопольського, М.В. Птухи, II.І. Лященка. До речі, у 1919-1938 рр. в Україні працював Інститут демографії, очолю­ваний М.В. Птухою, який багато зробив для наукового дослід­ження проблем руху населення, народжуваності, тривалості жит­тя, смертності і т. п. У 20-30-ті роки методологічні проблеми розвитку політичної економії (вчення про предмет і метод, економіч­ні закони тощо) успішно розробляли українські вчені Д.Б. Наумов, О.3. Александров, М. Волобуєв та ін. Значний внесок у економічні науки (насамперед демографію, статистику, конкретні економіки) внесли В.Ф. Левитський, П.О. Фомін, О.С. Слуцький, І. Дашковський та ін.

У 1936 р. у складі АН України був створений Інститут еконо­міки, який став провідним центром економічної науки в республіці.

У післявоєнний період економічна наука одержала подальший розвиток. Поряд з Інститутом економіки була значно розширена Рада по вивченню продуктивних сил України, створені Інститут економіки промисловості (1969), Науково-дослідний економічний інститут (1962), Український НДІ науково-технічної інформації та технічно-економічних досліджень (1966), УкрНДІ. економіки та організації сільського господарства ім. О.Г. Шліхтера, УкрНДІ торгівлі та громадського харчування (1946), Інститут соціальних та економічних проблем зарубіжних країн (1978) та ряд філіалів союзних інститутів - цін, нормативів праці і т. ін. Діяльність цих інститутів пов'язана з іменами академіків І. І. Лукінова, О. М. Алимова, М. Г. Чумаченка, М. М. Паламарчука, В. К. Мамутова, А. М. Шлєпакова, С. М. Ямпольського, Ю. М. Пахомова.

Економічні дослідження проводяться також в економічних відділах, секторах та лабораторіях галузевих НДІ та установ, на більш як 130 економічних кафедрах університетів та інших вузів України. Координацію наукових досліджень у галузі економічних наук здійснює відділення економіки Академії наук України, яке було створене у 1976р. Треба зазначити, що розвитку економіч­ної науки в Україні великої шкоди завдала адміністративно-ко­мандна система, що існувала, надмірна ідеологізація економічної науки, обмеження методологічного арсеналу та ізоляція від сві­тової економічної науки. Зараз розгортаються багатоманітні про­цеси глибокого осмислення минулості й майбутнього незалежної України, наповнення реальним змістом її державного сувереніте­ту в процесі кардинальної перебудови її економіки, створення нової системи ринкових відносин.

.

Висновок

Отже, ми розглянули розвиток економічної думки в різних країнах, державах і можна прийти до такого висновку, що всі ці мислителі намагалися знайти і вирішити ті питання, які були загострені в роки їхнього життя. Вони намагалися поліпшити і створити систему, яка б врегулювала ту чи іншу проблему і дала поштовх до нових відкриттів.

Арістотель досліджував товарно-грошові відносини, він розрізняв простий товарний обіг та обіг грошей, рух грошей як засіб обігу та їхній рух як грошового капіталу і був найкращим серед античних мислителів. Адам Сміт до­водить, що разом із поділом праці розвивається обмін, що гро­ші - це не вигадка людей, а породження самого обміну, що вони є не чим іншим, як товаром, розрізняє споживну та мінову вартість. Жан Батист Сей розглядав виробництво, розподіл і споживання антиісторично, трактував працю, засоби виробництва і землю трьома факторами усякого виробництва, поза спеціальними суспільними формами,а буржуазні відносини — вічними, природними. М.Г.Чернишевський висуває потре­бу аналізу становища трудящих, щоб виробити шляхи і методи його поліпшення. Карл Маркс всебічно дослідив капіталістичний спосіб виробництва, його виникнення і розвиток, сутність капіталістичної експлуатації, додаткової вартості та ті перетворені форми, в яких вони ви­ступають на поверхні капіталістичної дійсності, розкриття тайни додаткової вартості - одне з найбільших відкриттів Маркса.

Всі ці мислителі належать до різних класів, угрупувань, до різних років життя, до різних методів вивчення економіки, але вони дали ґрунт для сучасних економістів, які продовжують вивчення і створення нових економічних думок.

Отже, що ж таке економіка? Економіка – це сфера життя суспільства, в якій на основі використання різноманітних ресурсів здійснюється виробництво товарів та послуг.

Список використаної літератури:

Основи Економічної Теорії: Навчальне видання. За редакцією Чухно А.А. – К.:1994

Орищак Я.О., Стебло М.І. Основи економіки. – Тернопіль: Підручники і посібники, 1998.

Економічний словник-довідник. За редакцією Мочерного С.В. – К.:1995

Ю.В. Ніколенко, А.В. Демнівський, В.А. Євтушевський. Основи Економічної Теорії. – К.:Либідь, 1994