Пенсійне забезпечення і розвиток економіки

іншого місця роботи протягом робочого часу (включаючи і встановлені перерви), якщо перебування там не суперечило правилам внутрішнього трудового розпорядку;

д) при виконанні державних або громадських обов'язків; є) при виконанні дій по рятуванню людського життя, по охороні державної, колективної та індивідуальної власності, а також по охороні правопорядку.

До професійних захворювань належать такі захворювання, які виникли внаслідок професійної діяльності працюючого та зумовлені виключно або переважно впливом шкідливих речовин, певних видів робіт та інших факторів, пов'язаних з роботою.[4]

Пенсії по інвалідності внаслідок загального захворювання встановлюються всім іншим особам, інвалідність яких не пов'язується з трудовим каліцтвом чи професійним захворюванням, відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Для призначення пенсії по інвалідності внаслідок загального захворювання, крім встановлення однієї із трьох груп інвалідності, потребується ще й страховий стаж інваліда. Цей стаж нараховується аналогічно, як і для призначення пенсії за віком, але він є значно меншим і диференціюється в залежності від віку інваліда.

Пенсії призначаються на весь час інвалідності, встановленої органами медико-соціальної експертизи. Інвалідам – чоловікам старше 60 років і жінкам старше 55 років пенсії по інвалідності призначаються довічно. [13]

Протягом останнього десятиріччя в Україні домінує тенденція зростання інвалідності. За даними Держкомстату України, на початку 90-х років загальна чисельність інвалідів становила близько 3% усього населення, або 1,5 млн. осіб. У 1995р. загальна чисельність інвалідів дорівнювала 2 млн. 322 тис. осіб, або 4,5 млн. усього населення. На початок 2005р. загальна чисельність інвалідів (включаючи дітей до 18 років) становила 2 млн. 462 тис. Осіб, або 5,3% усього населення.[10]

Наступним підвидом трудових пенсій є пенсії у зв'язку з утратою годувальника. Вони пов'язуються з необхідністю матеріального забезпечення з боку держави непрацездатних членів сім'ї, які перебували на утриманні померлого. Під пенсією у зв'язку з утратою годувальника розуміються щомісячні виплати з Пенсійного фонду (в окремих випадках з фонду соціального страхування чи бюджету), призначені непрацездатним членам його сім'ї в разі втрати годувальника, які перебували на його утриманні, у розмірі, співвіднесеному із заробітком (доходом) годувальника. Особливість цього виду пенсії полягає в тому, що пенсійне забезпечення членів сім'ї носить похідний характер від права на пенсію іншої особи, яка є годувальником і, що ця пенсія призначається не конкретній особі, а сім'ї, тобто, на всіх членів сім'ї, які мають право на цей вид пенсії призначається одна спільна пенсія. Хоча на вимогу конкретного члена сім'ї із загальної суми пенсії виділяється його частка, яка виплачується йому окремо.

Незалежно від перебування на утриманні годувальника пенсія призначається: непрацездатним дітям; непрацездатним батькам і дружині (чоловікові), якщо вони після смерті годувальника втратили джерело засобів до існування, а також непрацездатним батькам і дружині (чоловікові) військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти в період проходження служби або пізніше внаслідок поранення, контузії, каліцтва чи захворювання, що мали місце під час служби.[4]

Останнім підвидом трудових пенсій є пенсія за вислугу років. За певними своїми ознаками вона дуже схожа на пенсію за віком, оскільки вона, як і пенсія за віком, призначається довічно, не залежить від фактичної працездатності особи, для призначення пенсії за вислугу років до уваги береться трудовий стаж, а іноді враховується і вік. Але пенсія за вислугу років має і суттєві відмінності. Перш за все вона встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Тобто, право на цей вид пенсії має не загальне коло громадян, як на пенсії за віком, а лише окремі категорії працівників.

Запровадження такого виду соціального забезпечення як пенсії за вислугу років головним чином пояснюється специфікою відповідної роботи, професії чи посади, які пов'язані з підвищеними фізичними і емоційними навантаженнями і тривале перебування на яких призводить до інтенсивного зношування людського організму, в наслідок чого працівник втрачає свою професійну працездатність до настання віку, необхідного для призначення пенсії за віком. А подальше використання працівника на такій роботі чи посаді не завжди є доцільним, а інколи і взагалі неможливим і тому виникає необхідність звільнення такого працівника з цієї роботи та компенсувати йому в певній мірі втрачений заробіток у зв'язку з переходом на іншу роботу чи повним припиненням трудової діяльності. Отже встановлення пенсії за вислугу років в певній мірі є пільгою.

Пенсію за вислугу років можна визначити, як щомісячні грошові виплати з Пенсійного фонду та Державного бюджету, що призначаються довічно в розмірі, співвіднесеному з минулим заробітком, визначеній законодавством категорії працівників, які мають спеціальний стаж — вислугу років, встановленої тривалості.

Основною умовою для призначення цього виду пенсії є наявність встановленої законом тривалості вислуги років. Слід зазначити, що умови призначення пенсії за вислугу років для кожної категорії громадян неоднакові. Одним вони призначаються лише за наявності вислуги років, незалежно від віку, другим - крім вислуги років, встановлюється і вік, а для третіх, наприклад, державних службовців, враховується, крім всього, і загальний стаж. Але для всіх категорій працівників обов'язковою умовою виходу на пенсію за вислугу років є полишення роботи чи посади, перебування на яких дає право на цей вид пенсії.

До категорії працівників, які мають право на пенсію за вислугу років належать зокрема, військовослужбовці, державні службовці, судді, працівники прокуратури і митних органів, наукові працівники, журналісти державних і комунальних засобів масової інформації, робітники і майстри (у тому числі старші майстри), безпосередньо зайняті на лісозаготівлях і лісосплаві, деякі категорії артистів театрів та інших театрально-видовищних підприємств і колективів, працівники освіти, охорони здоров'я, а також соціального забезпечення та інші.[4]

Другим видом державних пенсій є соціальні пенсії та допомоги.

Під соціальними пенсіями розуміються щомісячні грошові виплати, які призначаються і виплачуються із Пенсійного фонду непрацездатним непрацюючим громадянам, які з тих чи інших причин не набули права на трудову пенсію. До таких громадян належать:

-інваліди І і II груп, у тому числі інваліди з дитинства, а також інваліди III групи;

-особи, які досягли віку: чоловіки - 60 років, жінки - 55 років;

-діти ( в тому числі: брати, сестри й онуки, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали інвалідами до досягнення 18 років, при цьому брати, сестри й онуки - за умови, якщо вони не мають працездатних батьків) - у разі втрати годувальника;

-діти-інваліди віком до 16 років.[4]

4. Вплив трудового та страхового стажу на пенсійне забезпечення

Стосовно сфери пенсійного забезпечення трудовий стаж можна визначити як нараховану за встановленими правилами тривалість минулої трудової та іншої суспільно-корисної діяльності громадян, яка протікає в певних суспільних формах.

Трудовий стаж, як особлива міра величини трудової діяльності, має кількісну і якісну характеристики. Перша відображає загальну тривалість трудової та іншої суспільно-корисної діяльності, друга – є показником не тільки тривалості, а й характеру трудової діяльності за певними кваліфікаційними ознаками (важкі та шкідливі умови праці, сфера, в якій проходить трудова діяльність, неперервність праці тощо). Виходячи з цього, трудовий стаж поділяється на : загальний стаж (кількісна характеристика), спеціальний та неперервний (якісна характеристика).

Загальний трудовий стаж – це загальна сумарна тривалість трудової та іншої суспільно-корисної діяльності, незалежно від тривалості перерв в ній, нарахована за встановленими правилами.

Загальний стаж має особливо велике значення. Тільки за наявності певної його тривалості виникає право на пенсійне забезпечення в старості, в разі настання інвалідності в наслідок загального захворювання, в разі втрати годувальника, який помер від загального захворювання, а в окремих випадках і за вислугу років. Від тривалості загального трудового стажу залежить розмір вказаних трудових пенсій.

До стажу роботи зокрема зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, установах, організаціях, кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв, військова служба та перебування в партизанських загонах і з’єднаннях, служба в органах державної безпеки та органах внутрішніх справ, незалежно від місця проходження служби, тимчасова непрацездатність, що почалася у період роботи; час догляду за інвалідом І групи або дитиною-інвалідом віком до 16 років; час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше, ніж досягнення кожною дитиною 3-річного віку.

Спеціальний стаж – це сумарна тривалість трудової діяльності, виокремлена із загального стажу з урахуванням важких та шкідливих умов, інтенсивності праці, сфери чи місцевості, в якій вона здійснювалась. За певних умов до нього може включатися інша суспільно-корисна діяльність (навчання, військова служба тощо).

На відміну від загального стажу, з яким пов’язується право на пенсійне забезпечення, спеціальний стаж служить підставою для надання пільг, що стосуються права на пенсію за віком на пільгових умовах, а також для призначення пенсій за вислугу років.

До стажу роботи насамперед слід віднести трудову діяльність працівників, безпосередньо зайнятих повний робочий день на підземних і відкритих гірничих роботах по видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт і рудників та в металургії. Основною особливістю пільгового пенсійного забезпечення цієї категорії працівників є те, що вони мають право на пенсію за віком незалежно від віку, якщо вони були зайняті на цих роботах не менше 25 років, а працівники провідних професій на цих роботах: робітники очисного вибою, прохідники, машиністи гірничих виймальних машин, сталевари, горнові, агломератники, - за умови, якщо вони були зайняті на цих роботах не менше 20 років.

До спеціального стажу слід зокрема відносять працю трактористів-машиністів, робітниць текстильного виробництва, зайнятих на верстатах і машинах; жінок, які працюють у сільськогосподарському виробництві та виховали п’ятеро та більше дітей; водіїв міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів.

Для окремих категорій працівників, зайнятих на роботах, що потребують підвищеної інтенсивності, значних емоційних та фізичних навантажень, внаслідок чого людський організм зношується значно швидше, передбачене пенсійне забезпечення у зв’язку з втратою професійної працездатності, тобто вихід на пенсію до настання віку, який дає право на пенсію за віком.

Вислуга років – це пільга, що застосовується до конкретного та обмеженого кола осіб: військовослужбовців, працівників правоохоронних органів (органів внутрішніх справ, суду, прокуратури), митних органів, державних службовців, окремих категорій працівників народного господарства.

Неперервний трудовий стаж – це тривалість неперервної трудової діяльності, нарахованої за встановленими відповідними правилами, на тому ж самому підприємстві, установі, організації, галузі.

Для призначення пенсій та визначення їх розміру відповідно до Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування ”, враховується страховий стаж.

Страховий стаж – це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі, не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. До страхового стажу для обчислення пенсій враховуються періоди трудового стажу до набрання чинності Законом „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”; періоди роботи після набрання чинності Законом „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” – за умови сплати страхових внесків; час догляду за дітьми до досягнення ними 3-річного віку та отримання допомоги в зв’язку з цим доглядом; час догляду за дитиною-інвалідом, інвалідом І групи, за престарілим, який потребує постійного стороннього догляду або досяг 80-річного віку; час професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації з відривом від виробництва за направленням підприємств, установ, організацій (без збереження заробітної плати та з отриманням стипендії); час від дня визнання особи інвалідом до дня досягнення нею пенсійного віку – до страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком інваліда; час від дня смерті годувальника до дня, коли годувальник досягнув би пенсійного віку – до страхового стажу для обчислення розміру пенсії у зв’язку з втратою годувальника.[4]

5. Проблеми пенсійного забезпечення сьогодні

Реформування пенсійної системи є одним з найважливіших завдань розбудови соціально орієнтованої ринкової економіки в Україні. З-поміж інших видів соціального захисту населення пенсійне забезпечення найпоширеніше і має найвагоміше значення як джерело доходів. Від фінансової спроможності пенсійної системи безпосередньо залежить добробут третини населення країни. [11]

В Україні історично склалася однорівнева система пенсійного забезпечення, яка базується на солідарності поколінь. Солідарність поколінь означає фінансування пенсій працівників, які завершили трудову діяльність, за рахунок внесків нинішнього покоління працівників. Солідарний принцип фінансування пенсій може ефективно функціонувати при явному перевищенні чисельності молодих працівників над кількістю пенсіонерів.

Загальновідомо, що необхідність реформування пенсійних систем була викликана, головним чином, демографічними змінами. Сучасна демографічна ситуація і у світі, і в Україні характеризується терміном «старіння нації». Це означає збільшення частки пенсіонерів у структурі населення. Тобто з часом кожний працівник буде «утримувати» відносно більшу кількість пенсіонерів. Пенсіонери в Україні становлять значну за абсолютними і відносними розмірами групу населення. За останні 20 років чисельність пенсіонерів збільшилась на 35%.

Співвідношення населення пенсійного і працездатного віку має дещо поліпшитись найближчими роками. За комплексним демографічним прогнозом, виконаним фахівцями Ради по вивченню продуктивних сил Національної академії наук України, протягом перших років третього тисячоліття ситуація буде змінюватись: працездатний вік покидатиме численне покоління перших повоєнних років народження - періоду демографічного "вибуху" (1946-1955 рр.), а вступатиме до цієї вікової групи, навпаки, нечисленне покоління періоду найнижчої народжуваності 90-х р.р. за прогнозом, найнижчий рівень коефіцієнта навантаження очікувався на початок 2006р., коли на 1000 осіб працездатного віку припадало 388 осіб пенсійного віку. Але така тенденція буде досить короткотривалою, і на початок 2025 року рівень навантаження становитиме 505 осіб, тобто буде в 1,23 разу більше, ніж сьогодні. Найбільше навантаження (пік) на осіб працездатного віку особами пенсійного віку буде спостерігатися у 2055-2057 роках: його рівень становитиме 770 осіб, що в 1,88 разу більше, ніж сьогодні. Після цього навантаження почне поступово знижуватись і буде становити в 2075 році 742 особи, що в 1,8 разу вище, ніж сьогодні.[5]

Солідарна пенсійна система, що діяла в Україні до 1 січня 2004р., давно вже віджила своє: вона була не здатна забезпечити потреби ні тих, хто перебуває на пенсії, ні тих, хто ще працює, але вже думає про забезпечену старість. Головний недолік старої пенсійної системи - занадто високі пенсійні внески в солідарну систему при занадто низьких розмірах пенсій.

Запровадження з 1 січня 2004 року пенсійного страхування дало можливість перерахувати пенсії 12,5 млн. пенсіонерам. При цьому 2,5 млн. осіб отримали підвищення пенсії в розмірі від 20 до 100 гривень. Решта пенсіонерів згідно з рішенням кабінету Міністрів України отримала підвищення пенсії на 4,2%.[7]

Накопичувальну систему доцільно вводити з 01.01.2007 року із запровадженням відразу 7-% ставок.

Запропонований варіант пенсійного реформування максимальною мірою враховує фінансові можливості Пенсійного фонду України і забезпечує найвищі рівні пенсій.

Однак необхідно підкреслити, що зазначені розрахунки спираються на досить оптимістичні гіпотези щодо темпів зростання реальної заробітної плати і рівнів інвестиційного доходу. При гірших тенденціях іншими будуть і доходи ПФ України і цілком імовірним стане їх дефіцит. Саме тому розробниками було додатково здійснено прогнози-застереження показників зростання реальної заробітної плати і рівнів інвестиційного доходу, згідно з якими передбачається більш стриманий розвиток економіки країни протягом найближчих 40 років.

За песимістичним варіантом прогнозу, на думку розробників, зростання реальної заробітної плати у найближчі 5 років не перевищить 30%, а найвищий рівень реального інвестиційного доходу становитиме лише 5%. Розрахунки показують, що запровадження повномасштабної пенсійної реформи в Україні за умови помірного зростання економіки супроводжуватиметься довготривалим дефіцитом бюджету Пенсійного фонду України, що відповідно вимагатиме або передбачення у Державному бюджеті України компенсації витрат перехідного періоду, або, як один з можливих варіантів, поступового підвищення пенсійного віку.[5]

Як бачимо, ця модель була розроблена як підґрунтя для вирішення основних фінансових питань реформування пенсійної системи.В Україні запроваджена багаторівнева система пенсійного забезпечення, яка має три складові: солідарну (перший рівень), обов’язкову накопичувальну та добровільну накопичувальну (третій рівень). Перший і другий рівні є обов'язковими складовими частинами пенсійного забезпечення. Однак, зі зростанням заробітної плати у громадян може з'явитися більше вільних грошей і виникнути бажання робити додаткові заощадження на старість. Здійснити це можливо шляхом участі у системі добровільного недержавного пенсійного забезпечення.

Перший рівень представляє собою солідарну систему пенсійних виплат, внески до якої сплачуватимуться всіма працюючими громадянами країни та їх роботодавцями. За рахунок цих коштів і будуть виплачуватись страхові пенсії та встановлюватись мінімальний рівень пенсійних виплат пенсіонерам.

Створення другого рівня пенсійної системи означає запровадження в Україні системи загальнообов'язкового накопичувального пенсійного страхування. Суть такої системи полягає в тому, що частина обов'язкових внесків до пенсійної системи (загальний рівень пенсійних відрахувань залишиться незмінним) буде накопичуватись в єдиному Накопичувальному фонді і обліковуватись на індивідуальних накопичувальних пенсійних рахунках громадян, які (та на користь яких) сплачуватимуть такі внески. Ці кошти будуть інвестуватись в економіку країни з метою отримання інвестиційного доходу і захисту їх від інфляційних процесів. Кошти, що будуть обліковуватись на індивідуальних накопичувальних пенсійних рахунках громадян, будуть власністю цих громадян. Виплати з Накопичувального фонду будуть здійснюватись додатково до виплат із солідарної системи.

Введення другого рівня пенсійного страхування дозволить: збільшити загальний розмір пенсійних виплат завдяки отриманню інвестиційного доходу (сукупний середній розмір пенсійних виплат із солідарної та обов'язкової накопичувальної систем очікується на рівні 55-60% середньої заробітної плати в Україні, а зараз такі виплати складають близько 35%); посилити залежність розміру пенсії від трудового вкладу особи, а отже, посилити зацікавленість громадян та їх роботодавців у сплаті пенсійних внесків; зменшити "податковий тиск" на фонд оплати праці роботодавців за рахунок перерахування частини обов'язкових пенсійних внесків до Накопичувального фонду з заробітку працівника; успадковувати кошти, обліковані на персональному пенсійному накопичувальному рахунку, родичам застрахованої особи; створити потужне джерело інвестиційних ресурсів для зростання національної економіки.

Третій рівень пенсійного забезпечення передбачено створити у вигляді системи добровільного недержавного пенсійного забезпечення за пенсійними схемами з визначеними внесками, які вимагають менших адміністративних витрат. Основу такої системи будуть становити недержавні пенсійні фонди, які за типами поділяються на відкриті, корпоративні та професійні.

Перевагою системи добровільного пенсійного забезпечення є нарахування складного проценту по заощадженнях. Складний процент означає, що фінансова установа нараховує процент (інвестиційний дохід) як на внески, так і на вже отриманий інвестиційний дохід. Навіть незначні, але регулярні, внески у молодому віці дають у результаті суттєві пенсійні заощадження. А якщо врахувати податкові пільги, які передбачені законодавством, то величина заощаджень буде ще більшою.

Для забезпечення виконання Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у Державному бюджеті на 2004 рік на розмежування витрат з фінансування пенсій, призначених за різними програмами, зокрема, не властивих Фонду пенсійних програм, передбачено 2,8 млрд. грн., що в 1,5 разу перевищує минулорічну суму. Вивільнені кошти також можуть бути направлені на підвищення пенсій.[5]

Якщо ж зароблена людиною пенсія виявиться нижчою за прожитковий мінімум, держава буде надавати їй відповідну соціальну допомогу зі свого бюджету. Результатами так званої середньої перспективи можна вважати наближення розміру пенсій до прожиткового мінімуму.

Таким чином, трирівнева система дозволить розподілити між трьома її складовими ризики, пов’язані зі змінами в демографічній ситуації (до чого більш чутлива солідарна система) та з коливаннями в економіці та на ринку капіталів (присутня у накопичувальній системі). Такий розподіл ризиків дозволить зробити пенсійну систему більш фінансово збалансованою та стійкою, що має застрахувати працівників від зниження загального рівня доходів після виходу на пенсію.[8]

Висновки

Реформування пенсійної системи є одним з найважливіших завдань розбудови соціально орієнтованої ринкової економіки України. З-поміж інших видів соціального захисту населення пенсійне забезпечення найпоширеніше і має найвагоміше значення як джерело доходу. Від фінансової спроможності пенсійної пенсійної системи безпосередньо залежить добробут майже третини населення України.

Практичне втілення пенсійної реформи пов’язувалося з набуттям чинності з 1 січня 2004 року Законами України „Про недержавне пенсійне забезпечення” та „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, спрямованими на на поступове запровадження трирівневої системи пенсійної системи. Наразі постає питання реальної оцінки перших результатів реформи, аналізу наявних проблем та пошуку можливих способів їх розв’язання.

Україна чи не остання на пострадянському просторі наважилася на реформування пенсійної системи. Проте незважаючи на тривалу підготовку, практична реалізація її ідей одразу зіткнулася зі значними проблемами. Перше розчарування принесли результати перерахунку пенсій наявним пенсіонерам за новою формулою в солідарній системі. Замість очікуваного 30-40%-го підвищення розміри пенсій майже не змінилися (середній приріст становив лише 4,2 %). Причиною цього стало штучне зниження величини середньої в економіці заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії: перерахунок здійснювався із застосуванням середньої заробітної плати за 2002 рік (306 грн.), тимчасом як у 2003 році цей показник становив 372,72 грн., тобто на 21,8% більше.

Пізніше Урядом було прийняте рішення про збільшення розміру пенсій особам, котрі після перерахунку не одержали право на підвищення пенсій або в яких підвищення не сягнуло 12% до досягнення цього приросту. Загалом за результатами цих перерахунків понад 9,1 млн. осіб було підвищено пенсії на 12%, а більш як на 12% - лише 3,3 млн. осіб (чверть загальної кількості пенсіонерів).

Щодо органів, що здійснюють пенсійне забезпечення, то до них належать державні органи та недержавні пенсійні фонди (відкриті, професійні та корпоративні. Учасниками відкритих НПФ можуть стати будь-які фізичні особи. Учасниками професійних НПФ можуть бути лише громадяни, об’єднані за професійною ознакою, а корпоративні фонди створюватимуться роботодавцями виключно для своїх працівників. За прогнозами експертів, у найближчі роки в Україні почнуть розвиватися саме корпоративні пенсійні фонди).

В сучасних умовах пенсію можна розглядати як грошову виплату (з розрахунку на місяць), яка призначається відповідно до встановлених державою правил громадянам, що досягли пенсійного віку, чи які набули спеціального стажу (вислуги років) встановленої тривалості, або яким встановлена інвалідність чи які втратили годувальника, чи за інших обставин, за рахунок коштів Пенсійного фонду, Накопичу вального пенсійного фонду, Фонду соціального страхування від нещасних випадків, недержавних пенсійних фондів, а також коштів, асигнованих на ці цілі державою з державного бюджету.

Отже, всі пенсії поділяються на два види – трудові (які включають пенсії за віком, пенсії по інвалідності, пенсії у зв’язку з втратою годувальника, пенсії за вислугу років) та соціальні пенсії та допомоги.

На відміну від інших доходів громадян пенсія не оподатковується, але у передбачених Законом випадках з неї можуть провадитися відрахування можуть провадитися на підставі судових рішень, ухвал, постанов і вироків (щодо майнових стягнень), виконавчих написів нотаріальних контор та інших рішень і постанов, виконання яких відповідно до чинного законодавства провадиться в порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Трирівнева пенсійна система дозволить розподілити між трьома її складовими ризики, пов'язані із змінами в демографічній ситуації (до чого більш чутлива солідарна система) та з коливаннями в економіці і на ринку капіталів (що більше відчувається у накопичувальній системі). Такий розподіл ризиків дозволить зробити пенсійну систему більш фінансово збалансованою та стійкою, що застрахує працівників від зниження загального рівня доходів після виходу на пенсію і є принципово важливим та вигідним для них. Як бачимо, нова пенсійна система частково побудована за солідарним принципом. Відсоток заміщення зарплати, тобто ціна одного року стажу, повинна бути адекватною фінансовим можливостям ПФ України, має реально забезпечуватися страховими внесками. Сьогодні загальна ставка внесків до Пенсійного фонду України - 34%. Рік стажу буде оцінюватись в 1% заміщення зарплати (як бачимо, трохи відрізняється від запропонованої моделі). В подальшому ставка страхового внеску до Фонду визначатиметься Верховною Радою щорічно, разом з прийняттям держбюджету, виходячи з фінансової ситуації в країні.

Список використаних джерел

Закон України „Про недержавне пенсійне забезпечення” від 9 липня 2003 року.

Закон України „Про пенсійне забезпечення” від 5 листопада 1991 року.

Білоусов В. Огляд зарубіжного досвіду в сфері реформування системи пенсійного забезпечення. Перспективи для України// Україна: аспекти праці. – 2004. - №3. – с..39-45.

Бойко М.Д. Право пенсійного забезпечення в Україні. Навчальний посібник. Курс лекцій. – Київ: „Олан”, 2005. – 368с.

Ковальська Г.С. Актуальні питання реформування пенсійної системи України// Статистика України. – 2004. – №2. – с.65-69.

Конституція України. – Харків: Фоліо, 2003. – 48с.

Надточій Б. Три удари по пенсійній реформі – що робити далі?// Україна: аспекти праці. – 2005. - №6. – с.8-12.

Ричік Л. Пенсійна реформа та її фінансові наслідки// Україна: аспекти праці. – 2004. - №5. – с.19-26.

Романенко Є.О. Місце та роль державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України в регулюванні діяльності недержавних пенсійних фондів// Економіка і регіон. – 2004. - №1(2). – с.163-166.

10.Сандлер Д. Проблеми і перспективи становлення сучасної системи пенсійного забезпечення в російській Федерації та Україні// Україна: аспекти праці. – 2005. - №7.

11.Сирота І.М. Право пенсійного забезпечення в Україні: Курс лекцій. – К.:Юрінком Інтер, 1998. – 288с.

12.Ткаченко Л. Пенсійна реформа в Україні: крок уперед, два кроки назад// Україна: аспекти праці. – 2005. - №8. – с.13-18.

13.Україна. Закони. Чинне законодавство України: За станом на 1 липня 2003р./ Уклад. Ю.П.Єлісовенко. – К.: Махаон, 2003. – 800с.

Blog

Пенсійне забезпечення і розвиток економіки