Деякі питання української історії

:між галичанами і волинянами. У 1935 р найбільша укр. партія УНДО взяла курс на «нормалізацію» польсько-укр. відносин. Її лідер В. Мудрий став віце-маршалом польського сейму. Були амністовані в’язні концтабору в Березі-Карузькій. Але починаючи від 1937 р польські правлячі кола знову змінюють курс. Почалася нова хвиля репресій.

50. Міжнаціональні відносини і релігійне життя в УСРР у 1920-1930-ті рр.

В Укр. на поч. 30-х рр. існувало 25 нац. районів, включно з російськими, німецькими, єврейськими тощо. Діяло понад 1000 нац. селищних і сільських рад. Вільного розвитку набули нац. мови. Ними користувалися у сферах управління законодавства, освіти, літ. і мистецтва. Але із зміцненням адміністративно-тоталітарної системи з’являються спотворення у сфері нац. політики. Класовий принцип почав переважати над національним, і від його жорстокого дотику найбільше постраждала сфера нац. відносин. Ігнорувалися специфіка екон., соц.-культ. розвитку цілих нац. регіонів. Проводилися репресії багатьох нац. кадрів. Не можна погодитися, що з приходом радянської влади в нац. розвитку і в міжнац. відносинах не сталося суттєвих змін. За радан. влади УРСР стала чітко окресленим національним і територіальним цілим, із власним адмін. центром і апаратом. Таким чином, українці нарешті отримали те ритор.-адмін. Рамки, що відображали їхню нац. самобутність, тобто те чого вони не мали з часів козацької Гетьманщини. В районах Укр., населених нац. меншинами у 20-ті рр. активно здійснювалась політика коренізаціі. Відкривалися школи з нім., болгарською, єврейською, пол.. та іншими мовами навчання. Створена у 1918 р Всеукр. Церковна рада наполягала на утвердженні в Укр. авто кафедральної церкви. Підтримка автокефалії радян. владою пояснювалася бажанням розколоти і послабити російську православну церкву. Так з жовтня 1921 р було покладено початок УАПЦ. Але уже з 1926 р на укр. церкву почався наступ , а у січні 1930 р вона була ліквідована. Наслідком антицерковної політики в Укр. стали глибокі моральні деформації в суспільстві, зростання бездуховності.

51. Характер і наслідки урбанізації в Радянській Україні у 1920-1930-ті рр.

Бурхливий розвиток важкої промисловості в 1930-х рр. вплинув не лише на зайнятість українців, а й на їхнє розселення.. Унаслідок політики індустріалізації, відбувся українців, що йшли працювати на промислові підприємств. Незворотний потік людей із села в місто, який у цей час набирав темпи, призведе до важливих зрушень у тому способі життя, що протягом тисячоліть був визначальним для українців. Міста розросталися дивовижно швидко. Чисельність міських мешканців Радянської України (а темпи її зростання майже в чотири рази перевищували темпи росту всього населення) між 1926 і 1930 рр. подвоїлася. У 1920 р. українці складали 32 % міського населення й здебільшого мешкали в невеликих містах. У 1939 р. українцями були понад 58 % міських жителів, причому велика їх частина переселилася до великих промислових центрів. Зріс також відсоток українців серед пролетаріату. Якщо у 1926 р. вони становили якихось 6 % робітників, то в 1939 р. майже 30% усіх українців належали до пролетаріату. Величезний приплив нових мешканців створював у містах надзвичайно важкі умови існування й особливо загострив дефіцит житла. Новоприбулих розміщували в переповнених гуртожитках, де вони часом жили роками. Продукти харчування розподілялися за картковою системою. Єдина втіха для багатьох робітників у новій ситуації полягала в тому, що яким би тяжким не здавалося нове становище, все ж воно було кращим, ніж життя на селі.

52. Українське питання в політиці держав Європи напередодні Другої світової війни (вересень 1938р. – вересень 1939р.)

Українське питання у вузькому розумінні — це питання про місце і роль українського чинника у внутрішньому житті держав, до складу яких входили українські землі, у широкому — це питання про умови і механізм возз'єднання українських земель та створення власної української державності. Напередодні Другої світової війни чітко визначилося три групи країн, зацікавлених у вирішенні укр. питання. Перша група — СРСР, Польща, Румунія, Чехословаччина — країни, до складу яких входили українські землі. їх основна мета — втримати вже підвладні землі й приєднати нові. Друга група — Англія, Франція і частково США (тобто країни — творці Версальсько-Вашингтонської системи), які своїм втручанням у вирішення українського питання або, навпаки, дипломатичним нейтралітетом задовольняли свої геополітичні інтереси. Третя група — Німеччина, яка, борючись за «життєвий простір», претендувала на українські землі, і Угорщина, яка, будучи невдоволеною умовами Тріанонського мирного договору 1920 р., домагалася повернення Закарпатської України. Драматизм ситуації полягав у тому, що багатомільйонний український народ самостійно не міг вирішити українського питання. Все залежало від балансу інтересів різних, насамперед великих, держав і від співвідношення сил, які могли ці інтереси захистити.

53. Україна в дипломатії країн-учасниць антигітлерівської коаліції

На Кримській конференції в лютому 1945 р. США та Англія зобов'язалися підтримати пропозицію Радянського уряду щодо прийняття Української РСР та Білоруської РСР у члени ООН. Отже, боротьба за голоси (а значить і вплив) в ООН — одна з головних причин відновлення прав зовнішнього представництва України. На першій сесії Генеральної Асамблеї ООН Україну обрано до складу Економічної і соціальної ради, а в 1948— 1949 рр. вона була постійним членом головного органу ООН — Ради Безпеки. Молода українська дипломатія була досить активною. У липні 1946 р. вона бере участь у Паризькій мирній конференції, у лютому 1947 р. укладає мирні договори з Італією, Румунією, Угорщиною, Болгарією та Фінляндією. На Дунайській конференції 1948 р., що розглядала питання про права судноплавства на Дунаї, українська делегація, підтримуючи СРСР, виступила проти збереження конвенції 1921 р., яка забезпечувала привілейоване становище в цьому регіоні недунайських держав — США, Англії та Франції.

Вихід Укр. наприкінці Другої світової війни на міжнародну арену, її вступ до ООН мав велике значення для подальшої розбудови укр. державності.

54. Формування кордонів УРСР під час та по закінченні Другої світової війни

Встановлення кордону з Польщею:9 вересня 1944 р. — укладення між урядом УРСР і Польським комітетом нац. визволення Люблінської угоди, згідно з якою частина укр. земель (Холмщина, Лемківщина, Надсяння, частина Підляшшя) з населенням майже 800 тис. українців передавалася Польщі. 18 серпня 1945 р. — укладення договору про радянсько-польський кордон, який встановлювався по «лінії Керзона» з відхиленням на схід на 6-8 км, а в окремих районах навіть на 17-30 км. 1951 р. — завершення процесу україно-польських територіальних домовленостей, коли на прохання Польщі відбувся обмін прикордонними ділянками (до Львівської області відійшли землі в районі м. Кристинополя, а до Польщі відійшла територія довкола м. Нижні Устрйки Дрогобицького р-ну). Встановлення кордону з Чехословаччиною: 26 листопада 1944 р.— схвалення з'їздом Народних комітетів Закарпаття в м. Мукачево Маніфесту про возз'єднання Закарпатської Укр з Радянською Україною. 29 червня 1945 р. — договір між ЧСР і СРСР, який юридично закріпив рішення з'їзду в Мукачево. 22 січня 1946 р. — указ Президії Верховної ради СРСР про утворення у складі УРСР Закарпатської обл. Встановлення кордону з Румунією:10 лютого 1947 р. — підписання радянсько-румунського договору, за яким до УРСР відходили Північна Буковина, Хотинщина, Ізмаїльщина (тобто закріплювалися кордони, встановлені у 1940 р.).

55. Радянізація західноукраїнських земель (1939-1941 рр.)

22 жовтня 1939 р. вибори до Народних зборів Зх Укр..( під контролем радян. Військ та політ. працівників) , які наприкінці жовтня ухвалили декларацію про входження Зх. Укр.. до УРСР ;листопадові сесії союзної та укр.. В Рад затвердили закони про возз’єднання Зах. Укр. з УРСР у складі СРСР.2 серпня 1940 р. рішення ВР СРСР про прийняття Бессарабії та Пн. Буковини до складу СРСР. Таким чином, майже всі укр. етнічні землі були об’єднані в єдиній державі. Радянізація. — це система заходів, спрямованих на установлення радянської влади, побудову соціального суспільства за економічною та політ моделлю СРСР у західноукраїнських землях. Основні заходи радянізації: — поширення радян. законодавства; — уніфікація адміністративно-територіального устрою (скасування поділу на воєводства, поділ на області та райони і т. ін.); '— направлення зі сх.. районів великої кількості кадрів (часто російськомовних);— націоналізація промислових підприємств; — конфіскація поміщицького та інших великих землеволодінь і передача землі селянам; — початок примусової колективізації (весна 1940 р.) — заборона всіх політ. партій, громадських, кооперативних, культурно-освітніх товариств, створених раніше; дозволено діяльність лише КП(б)У, комсомолу, радянських профспілок; -— розширення мережі навчальних закладів усіх рівнів; заснування бібліотек, клубів тощо;— українізація освіти, преси;— уведення безкоштовного навчання, медичного обслуговування;— суворий контроль партійно-радянського керівництва над усіма сферами життя;—- командно-адміністративні методи впровадження радянської

політики;— нехтування місцевих особливостей та традицій;— утиски церкви, особливо греко-католицької;— репресії щодо місцевого населення; депортація у східні райони. –Результатом політики радянізації стало, з одного боку покращення рівня життя найбідніших прошарків населення, розвиток економіки краю, а з іншого — зростання незадоволення репресивними методами влади, підтримка серед населення ідеї створення самостійної Укр. держави, вступ до загонів оунівців.

56. Напад фашистської Німеччини на СРСР. Причини поразок Червоної Армії у перші місяці війни

22 червня 1941 р війська фашистської Нім-ни та її союзників здійснили напад на СРСР. За детально розробленим планом (Барбаросса) Нім-на та її союзники зосередили 190 дивізій чисельністю 5,5 млн. чол.. Їм протистояло угрупування радян. військ, яке налічувало 170 дивізій ї дві бригади ( 2,9 млн. чол..). Німецький план був розрахований на закінчення війни проти СРСР у дуже короткий термін .На Укр. було спрямовано наступ групи армій «Південь» .У перший тиждень війни головні сили гітлерівців мали оволодіти Києвом. Але події розгорталися інакше. З 23 по 29 червня 1941р в районі Луцьк — Броди — Рівне відбулась найбільша танкова битва початкового періоду війни. Це дозволило затримати просування гітлерівців на тиждень. З 11 липня по 22 вересня 1941 р — Київська оборонна операція, яка в результаті некомпетентності керівництва Сталіна та його оточення закінчилася катастрофою для Пд.-Зх фронту. Не дозволивши вчасно відвести війська з Київського виступу й зайняти більш вдалу позицію для оборони, ставка Верховного Головнокомандування прирекла на загибель і полон понад 600 тис чол., які опинилися в оточенні. 19 вересня 1941 р гітлерівці зайняли Київ. Оборона Києва надовго затримала німців і дала змогу провести евакуацію на схід людей і великих підприємств лівобережжя.. 5 серпня —16 жовтня 1941 р. — оборона Одеси. Протягом 73 днів захисники міста відтягували на себе 300-тисячну ворожу армію, завдаючи їй великих втрат; за наказом Ставки для посилення оборони Криму радянські війська організовано й непомітно для ворога евакуювались з-під Одеси. ЗО жовтня 1941 р. — 4 липня 1942 р. — героїчна оборона Севастополя, яка тривала 250 днів.22 липня 1942 р. — остаточна окупація території України німецько-фашистськими військами після захоплення м. Свердловська Ворошиловградської обл., але ціною величезних жертв, героїчного опору народу німецький план «блискавичної війни» був зірваний.

Причини невдач Червоної Армії на початку війни

Тоталітарний характер влади, що поставив у залежність від волі одної людини та її найближчого оточення життя мільйонів людей.; прорахунки керівництва країни на чолі з Й. Сталіним: ігнорування даних розвідки про дату наступу німецьких військ; заборона приводити війська в прикордонних районах до бойової готовності; зволікання з переоснащенням армії та побудовою оборонних споруд; відсутність чіткого плану на випадок масштабних військових дій (перемогти ворога збирались «малою кров'ю» на його території).;перевага німецьких сил на напрямках основних ударів.;репресії командного складу, досвідчених воєначальників напередодні війни.; жорстка, централізація, атмосфера страху в країні вбивали ініціативу, гальмували вирішення нагальних проблем.; міжнародна ізоляція СРСР;авіація бала скупчена на основних аеродромах, а не розосереджена по польових, що призвело до величезних втрат техніки на початку війни. Тільки мужність, патріотизм і напруження всіх сил народу стримували німецькі війська, давали час керівництву отямитися й організувати оборону країни.