Реферат: Провадження у кримінальних справах про злочини неповнолітніх

Провадження у кримінальних справах про злочини неповнолітніх

відомств, науковці, представники неурядових організацій, що займаються питаннями кримінального правосуддя стосовно дітей. Метою такої комісії має бути розробка проекту Закону України «Про виконання кримінального правосуддя стосовно дітей і підлітків», який би передбачав створення нової системи поводження з дітьми, звинуваченими у скоєнні кримінальних злочинів, і містив як матеріально-правові, так і процесуальні норми для врегулювання всіх дій, які здійснюються стосовно дітей з моменту скоєння злочину і до виголошення вироку, виконання вироку та особливий порядок здійснення контролю за роботою пропонованої системи.

Даний законопроект має передбачати створення процесу кримінального правосуддя стосовно дітей і підлітків, звинувачених у здійсненні правопорушень, спрямованого на захист прав дітей відповідно до Конституції України і Конвенції ООН про права дитини; визначення мінімального віку кримінальної відповідальності для цієї категорії правопорушників; чітке визначення прав і обов'язків членів служб у справах неповнолітніх та співробітників кримінальної міліції у сфері здійснення контролю за поведінкою і організацією виховної роботи з ними; перелік обставин, за яких такі діти й підлітки можуть утримуватися під вартою, та визначення умов їх звільнення з-під варти; виведення справ неповнолітніх з офіційної системи судочинства як центральний елемент нової системи кримінального правосуддя; індивідуальна оцінка вікових і психологічних особливостей особи підлітка й попереднє розслідування як обов'язкові елементи нової системи; створення спеціальних правил для суду для дітей і підлітків або створення спеціалізованих судів для неповнолітніх, як це мало місце в нашій історії; розширення заходів кримінального покарання, не пов'язаних із позбавленням волі, стосовно таких дітей і підлітків; упровадження концепції відновного правосуддя; введення нової служби пробації стосовно цієї категорії правопорушників; забезпечення законного представника за деяких обставин; створення процедур оскарження і перегляду справи, а також системи ефективного контролю за дотриманням законодавства.

У багатьох країнах відбувається відхід назад у напрямі вживання жорстких заходів стосовно неповнолітніх правопорушників. Це виявляється, зокрема, у зниженні вікового бар'єру, після якого з дітьми поводяться так само, як і з дорослими, замість заміни кримінального переслідування проти них порушуються кримінальні справи за малозначні правопорушення і призначається мінімальний термін покарання («нульова терпимість»).

При цьому слід постійно аналізувати ефективність і результативність чинних норм з попередження, запобігання та припинення не тільки злочинів, але й будь-яких інших протиправних дій і провини неповнолітніх.

Такий контроль і наукове спостереження особливо необхідно, якщо врахувати, що ми маємо досить неприємний досвід дестабілізації законодавства стосовно неповнолітніх, коли в 90-х роках минулого сторіччя на місцях поступово почали згортати свою діяльність служби у справах неповнолітніх, органи, які завжди вирішували найгостріші й найважливіші проблеми у сфері захисту прав та інтересів неповнолітніх. І лише рішуче, а головне, своєчасне втручання Президента України, виправило вельми негативне становище, що склалося, і повною мірою відновило діяльність цих служб.

В Указі Президента України «Про додаткові заходи щодо поліпшення діяльності органів внутрішніх справ та громадських формувань з охорони громадського порядку» від 16 червня 1999р. № 650/99 вказується на необхідність до кінця 2000 р. вирішити питання щодо створення в обласних центрах, великих містах, при окремих колективних сільськогосподарських підприємствах центрів соціальної реабілітації для осіб, які повернулися з місць позбавлення волі, а також осіб, які не мають певного місця проживання, займаються бродяжництвом, втратили зв'язки із сім'ями. Існує потреба і в тимчасових притулках для таких неповнолітніх, які пережили приниження та утиск у сім'ї, кинуті або самостійно з якоїсь причини залишили сім'ю. Вивчення міжнародного досвіду свідчить про те, що подібні закони вже давно і досить успішно застосовуються в багатьох країнах.

Учасники Міжнародної конференції з реформи кримінальних покарань «Нові підходи до реформи системи покарань у новому сторіччі» (13-17 квітня 1999 р., Ройал Холлоуєй Коледж, Лондонський Університет Егам, Саррей, Великобританія) – міністри, парламентарі, судді, представники міжнародних, регіональних і національних неурядових організацій та інші офіційні особи, глибоко стурбовані проблемами реформування кримінально-виконавчої системи і ситуацією, що склалася у сфері захисту прав людини, обговорили роль системи кримінального правосуддя і, зокрема, в'язниць, у цивільному й демократичному суспільстві.

В ході дискусій учасники конференції визначили елементи нової програми всесвітньої тюремної реформи, розробили програму реформ у сфері виконання покарань на наступне десятиліття. Учасники конференції визначили дев'ять стратегічних напрямів нової програми, і одним із таких напрямів виділили альтернативні методи поводження з неповнолітніми. Для реалізації цього напряму учасники конференції запропонували такі заходи:

- реакція на правопорушення, що здійснюються неповнолітніми, повинна мати скоординований і комплексний характер;

- уряди мають розробити і прийняти широкий спектр програм з попередження злочинності серед неповнолітніх;

- відновне правосуддя та інші альтернативи особливо підходять для застосування стосовно неповнолітніх;

- необхідно виділяти ресурси для всебічної оцінки особи порушника на стадії його затримання з тим, щоб уникнути взяття під варту;

- коли позбавлення волі неминуче, весь режим утримання повинен мати реабілітаційний характер.

Такі стратегічні напрями розвитку тюремних систем у зарубіжних країнах у XXI ст. мають бути враховані при реформуванні кримінального правосуддя відносно неповнолітніх в Україні.

Потрібно відзначити, що свого часу було здійснено спробу створити систему органів, які б безпосередньо вирішували питання, пов'язані з попередженням правопорушень неповнолітніх. Проте, як показала практика, така система державних органів не стала ефективним засобом попередження правопорушень неповнолітніх. І, гадаємо, через одну, головну причину.

В основу діяльності всіх цих органів був покладений принцип боротьби зі злочинністю неповнолітніх, тобто держава і суспільство в особі цих органів “бореться” з негативними проявами у поведінці дітей і підлітків, замість того, щоб створювати сприятливі умови для розвитку й виховання підростаючого покоління, усуваючи все негативне, що має місце в сім'ї, школі, найближчому побутовому оточенні. Фактично держава протиставляє себе неповнолітнім правопорушникам, у зв'язку з чим ми і не спостерігаємо будь-яких особливих досягнень у сфері попередження правопорушень неповнолітніх.

Пропонуємо таку модель проекту нової системи кримінального правосуддя стосовно неповнолітніх, яка, на наш погляд, може стати основою для дискусії з питання щодо здійснення реформи правосуддя стосовно неповнолітніх в Україні:

1. Попередження правопорушень.

В якомога найкоротші терміни виявити і встановити категорії дітей і підлітків, які належать до груп ризику, і приділяти їм особливу увагу.

Ввести на практиці обов'язкову початкову (середню) освіту відповідно до Конвенції ООН про права дитини.

Розробити загальнореспубліканський з розбиттям по регіонах план з попередження злочинності неповнолітніх з акцентом на соціальних заходах, спрямованих на профілактику правопорушень серед молоді.

Включити до всіх шкільних програм предмети про соціальну, правову та моральну поведінку і залучити до цього процесу співробітників правоохоронних органів, релігійні організації.

Розширити заходи, спрямовані на надання допомоги безпритульним дітям, з метою їх реінтеграції в сім'ю і суспільство.

Розширити можливості участі дітей і підлітків, що належать до груп ризику, в різного роду виховних заходах (спортивних, розважальних).

Органам внутрішніх справ зміцнювати свої взаємовідносини з населенням, добродійними і релігійними організаціями та фондами.

2. Арешт, досудове утримання під вартою, попереднє ув`язнення.

Арешт:

- арешт має здійснюватись у суворій відповідності до закону;

- батьки, усиновлювачі та опікуни мають бути негайно проінформовані про арешт.

Співробітники соціальних служб мають бути негайно проінформовані про арешт дитини.

Кожен район (мікрорайон, селище) повинні мати принаймні двох соціальних працівників для спостереження за становищем дітей і підлітків, заарештованих за правопорушення, і надання їм допомоги.

За відсутності батьків, усиновлювачів, опікунів або соціальних працівників забороняється брати будь-які свідчення у дитини.

Досудове утримання під вартою.

У слідчих ізоляторах, ізоляторах тимчасового утримання для неповнолітніх мають бути обладнані окремі камери.

Всі без винятку неповнолітні мають бути завжди ізольовані від дорослих.

У всіх слідчих ізоляторах, ізоляторах тимчасового утримання має бути підрозділ для неповнолітніх для складання протоколів і ведення справи.

Протягом 48 годин після арешту неповнолітні мають бути приведені в суд для розгляду справи у присутності батька, усиновлювача, опікуна або соціального працівника і прокурора.

Попереднє ув`язнення.

Адміністрація місць ув`язнення має перевірити достовірність і дієвість ухвали про попереднє ув`язнення, а також достовірність поставлених на ньому підписів.

Перш ніж винести ухвалу про попереднє ув`язнення неповнолітнього, суд має переконатися, що проведено ретельне розслідування.

Процедура розгляду справи неповнолітнього має передбачати досудове розслідування. До чинного законодавства слід внести доповнення про досудове розслідування, щоб ще до суду можна було відмовитись від кримінального переслідування неповнолітнього.

По можливості діти й підлітки до суду мають знаходитися зі своїми батьками, усиновлювачами або опікунами (під опікою у батьків).

Термін утримання дітей у попередньому ув`язненні має бути обмежений певним лімітом. Неповнолітні віком від 14 до 18 років мають знаходитись у попередньому ув`язненні не більше 12 місяців, якщо вони звинувачуються в тяжкому або особливо тяжкому злочині, і не більше 3 місяців у разі звинувачення у скоєнні злочину невеликої або середньої тяжкості. Суди зобов'язані забезпечити суворе дотримання цих обмежень стосовно терміну утримання під вартою.

3. Звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру.

Кожна справа має бути розглянута з огляду можливої відмови від кримінального переслідування до суду, щоб у всіх можливих випадках замінити кримінальну відповідальність на інші заходи.

У такому розгляді беруть участь прокурор, співробітник служби пробації або соціальний працівник, а також батьки, усиновлювачі, опікуни або представники громадськості.

По можливості необхідно порадитися з потерпілим [16, 217].

Якщо немає достатніх доказів, справу слід припинити.

Якщо доцільно застосувати до неповнолітнього заміну кримінального переслідування іншими заходами дії, справа має бути припинена, за умови, що неповнолітній успішно завершить відповідну програму заходів, або справа відкладається до завершення такої програми, після чого її може бути припинено.

Програми заміни кримінального переслідування на інші заходи дії мають бути запропоновані службою пробації, іншими соціальними службами або представниками громадськості.

Програми мають враховувати потреби потерпілого й правопорушника, а також суспільні інтереси, дотримуватися підходу, заснованого на принципах відновного правосуддя.

Програми заміни кримінальної відповідальності можуть передбачати виконання до суду суспільно корисних робіт (можливо, й на користь потерпілого), навчання життєвим навичкам, посередництво між потерпілим і правопорушником та інші схеми, спрямовані на те, щоб підліток поніс відповідальність за здійснене ним діяння, а також на надання йому допомоги в усуненні заподіяного збитку в результаті здійсненого ним правопорушення.

Відмову від кримінального переслідування не слід розглядати як засіб відмови від відповідальності й покарання, добитися належного розуміння такої міри можна за допомогою пропаганди успішного здійснення вказаних програм.

По можливості в рамках програм слід передбачити здійснення професійної підготовки (навчання робочим професіям і навичкам), особливо тим професіям і спеціальностям, які мають попит у регіоні (області, місті, районі, селищі).

Крім того, слід залучати батьків, близьких родичів, громадськість до активного вирішення завдань, пов'язаних з виведенням неповнолітніх з офіційної системи правосуддя.

Кожна програма має передбачати як невід'ємну складову відповідні заходи контролю.

4. Суд у справах неповнолітніх.

Судові процедури мають бути менш формальними при розгляді справ неповнолітніх.

Слід передбачити підготовку спеціальних суддів для розгляду справ неповнолітніх і використовувати їх при кожній нагоді.

Неповнолітніх, обвинувачених у скоєнні злочинів середньої або невеликої тяжкості, мають представляти непрофесійні (суспільні) захисники.

Неповнолітні, обвинувачені у скоєнні тяжких і особливо тяжких злочинів, повинні мати можливість реалізувати своє право на безкоштовну юридичну допомогу.

Під час судового процесу неповнолітнього мають підтримувати соціальні працівники або адвокати.

Законодавство, що регламентує права та інтереси дітей і підлітків, має бути терміново переглянуто.

Слухання справи у суді для неповнолітніх має проводитися в закритому засіданні (порядку).

5. Альтернативні санкції.

При всякій нагоді слід застосовувати покарання, не пов'язане з позбавленням волі.

Якомога частіше слід використовувати альтернативні позбавленню волі міри покарання, особливо посередництво між потерпілим і правопорушником, а також суспільно корисні роботи.

У випадках скоєння злочинів середньої або невеликої тяжкості не слід застосовувати до неповнолітнього звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст. 104 ККУ) через можливе подальше направлення його до місця позбавлення волі [17, 110].

Передбачити та впровадити службу пробації.

6. Інститути.

Працівники судових і правоохоронних органів (у тому числі і персонал кримінально-виконавчих установ) мають пройти підготовку з питань поводження з неповнолітніми.

Судді всіх рівнів мають регулярно відвідувати місця позбавлення волі (і особливо виправні установи для неповнолітніх) і проводити перевірки на місцях.

Адміністрація місць позбавлення волі має ретельно досліджувати документи про утримання неповнолітніх в ув'язненні і відмовляти в прийомі у випадках відсутності на те законної ухвали.

У всіх справах неповнолітніх суди мають приділяти увагу праву на звільнення під заставу. Якщо в заставі відмовлено, то мають бути чітко вказані й мотивовані причини такої відмови.

У всіх місцевих (регіональних) виправних установах має бути забезпечено постійну присутність непрофесійних (громадських) захисників або соціальних працівників.

Слід здійснювати перегляд кожної справи неповнолітнього. Діючі виправні установи для неповнолітніх мають бути обладнані за типом дитячих виховних установ і забезпечені достатніми засобами.

Всі співробітники, які мають справу з неповнолітніми, повинні володіти належною спеціальною психологічною і педагогічною підготовкою.

Для кожного підлітка слід складати індивідуальну програму розвитку.

Необхідно також переглянути чинне законодавство усіх галузей права стосовно неповнолітніх.

Судам слід створити систему швидкого оперативного контролю стосовно всіх без винятку заарештованих неповнолітніх.

Наведені рекомендації стисло відображають ключові, принципові рекомендації для впровадження змін у кримінальному правосудді стосовно неповнолітніх, складені з урахуванням положень міжнародних правових документів і практики діяльності в цій області розвинутих держав. Як видно, в рекомендаціях акцентовано увагу на мінімальному застосуванні до неповнолітніх покарання у вигляді позбавлення волі. В ідеалі, до неповнолітніх взагалі не має бути застосоване покарання у вигляді позбавлення волі. Деякі з перерахованих рекомендацій можуть бути виконані негайно. Інші вимагають більш ретельного й тривалого розгляду.

Висновки


Останнім часом через нестабільність суспільства й інтенсивних соціальних перетворень посилилися негативні тенденції, що провокують девіантну поведінку, деградацію й саморуйнування особистості. Нездоровий спосіб життя, розмивання ціннісних орієнтирів є тим фундаментом, на якому продовжують поширюватися алкоголізм, паління, наркоманія, токсикоманія. Усе більш широке поширення одержує відступ від загальнолюдських норм моральної поведінки, глибоко спустошується і руйнується духовний світ людини.

Динамізм соціальних процесів, зміни в багатьох сферах громадського життя приводять до збільшення девіації серед такої групи суспільства як підлітки. Аналіз даної проблеми говорить про різке збільшення і подальше зростання підліткового нігілізму, жорстокості, агресії, злочинності. Зокрема у 2004 році в Україні кожна десята викрита у злочині особа - неповнолітній, а загалом неповнолітніми у цей період скоєно 31 тис. злочинів, з яких 67 % належать до тяжких і особливо тяжких.

Сім'я - це перша соціальна структура для людини в якій значною мірою проходить її формування як особистості. Психологи вважають, що вже у п`ять років характер людини сформований принаймні на три чверті, з урахуванням успадкованих моментів. Однак, риси характеру і біологічна спадщина ще не визначають майбутню криміналізацію особи. Дуже важливо, яку систему соціальних цінностей, а на їх фундаменті - і потреб вибудує для себе юний громадянин.

Численні дослідження показують, що у своїй переважній більшості неповнолітні злочинці мали неблагополучну, занедбану сім'ю. Ця занедбаність на практиці буває досить різноплановою. Часто це загальна атмосфера неповаги батьків одне до одного, до дітей, оточуючих, образливі висловлювання на адресу близьких людей, в тому числі - дітей, биття дітей, жорстокість стосовно них, демонстративна байдужість, зайнятість батьків власними проблемами, дух цинізму і зажерливості, який властивий сім'ї, ну і, зрозуміло, пияцтво одного чи обох батьків. Таким чином, неблагополучною може бути і сім'я, в якій панує злиденність, і забезпечена.

Батьки, які правильно розуміють свій батьківський обов`язок щодо виховання дітей, навіть якщо між подружжям відносини далекі від нормальних, не дають приводу дітям спостерігати за цим. Вони дотримуються рівних стосунків між собою, не п`ють спиртні напої при дітях, не ведуть розмови на теми, які дітям недоцільно чути. Але це потребує певного рівня вихованості, освіченості, відповідальності батьків перед суспільством і своєю совістю. На жаль, не можна сказати, що більшість батьків відповідають цим вимогам повною мірою. Відзначимо і такий негативний фактор, як неповна сім'я, в основному - материнська. Мати вимушена працювати, і діти залишаються без її впливу та нагляду. Зрозуміло, йдеться про ті випадки, коли й сама мати характеризується позитивно. Але так буває не завжди. Як результат - до 40 % неповнолітніх злочинців - з неповних сімей , до 5 % взагалі не мали батьків.

Сказане щодо проблем сім'ї призводить до того, що дитина часто почуває себе у своїй сім'ї непотрібною, чужою, стає жорстокою, шукає контактів поза родиною і на противагу їй, переносить свій негативний досвід і накопичену озлобленість на оточуючих, нерідко тим самим висловлюючи помсту суспільству за своє занедбане дитинство. Істотний вплив на формування особистості неповнолітнього покликані здійснювати середні навчальні заклади: загальноосвітні школи, профтехучилища, технікуми. Однак вони далекі від того, чого від них очікують.

Культурне дозвілля, розвиток творчих здібностей, спорт все більше втрачають своє виховне значення, тому що комерціалізуються, здебільшого не мають виховного напрямку, більше того, репертуар, що пропонується носить здебільшого низькопробний характер: це однаково стосується і кінофільмів, книг, дискотек тощо.

Таким чином, дослідження проблеми девіантної поведінки підводить нас до висновку про те, що, по-перше, це соціально-гуманітарна проблема, якою повинні займатися соціологи, психологи, юристи, лікарі; по-друге, девіантна поведінка, це серйозна наукова проблема, яку необхідно вирішувати комплексним методом всім наукам; по-третє, девіантна поводження не завжди визначається економічною зрілістю держави і також вимагає свого дослідження з боку соціально-економічної проблематики цього питання.


Перелік посилань


1. Стаття 22 Кримінального кодексу України № 2341-ІІІ від 05 квітня 2001 року // nau.

2. Стаття 433 Кримінально-процесуального кодексу України № 1001-05 від 28 грудня 1960 року // nau.

3. Кримінальний процес України: Підручник / В.Т. Маляренко. – К.: Знання, 2004. – С. 230.

4. Пункт 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами законодавства про втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність» від 27 лютого 2004 року № 2 // nau.

5. Стаття 111 Кримінально-процесуального кодексу України № 1001-05 від 28 грудня 1960 року // nau.

6. Кримінальний процес України: Підручник / Ю.М. Грошевий. – К.: Форум, 2004. – С. 148.

7. Стаття 437 Кримінально-процесуального кодексу України № 1001-05 від 28 грудня 1960 року // nau.

8. Кримінальний процес України: Підручник / В.Г. Гончаренко. – К.: Форум, 2004. – С. 179.

9. Кримінальний процес України: Підручник / Л.М. Лобойко. – К.: Знання, 2005. – С. 191.

10. Стаття 105 Кримінального кодексу України № 2341-ІІІ від 05 квітня 2001 року // nau.

11. Стаття 445 Кримінально-процесуального кодексу України № 1001-05 від 28 грудня 1960 року // nau.

12. Петрова Л.В. Право цивілізоване чи тоталітарне // Юридичний вісник України. – 2001. – № 24. – С. 32.

13. Петрова Л.В. Право цивілізоване чи тоталітарне // Юридичний вісник України. – 2001. – № 24. – С. 34.

14. Петрова Л.В. Національна доктрина права // Юридичний вісник України. – 2001. – № 30. – С. 45.

15. Петрова Л.В. Національна доктрина права // Юридичний вісник України. – 2001. – № 30. – С. 47.

16. Кримінальний процес України: Підручник / М.М. Михеєнко. – К.: Професіонал, 2005. – С. 217.

17. Кримінальний процес України: Підручник / В.П. Шибіко. – К.: Атіка, 2006. – С. 110.


Список використаної літератури


1. Конституція України № 254к/96-ВР від 28 червня 1996 року // nau.

2. Кримінально-процесуальний кодекс України № 1001-05 від 28 грудня 1960 року // nau.

3. Кримінальний кодекс України № 2341-ІІІ від 05 квітня 2001 року // nau.

4. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства» від 25 квітня 2003 року № 4 // nau.

5. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 року № 7 // nau.

6. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами законодавства про втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність» від 27 лютого 2004 року № 2 // nau.

7. Указ Президента України «Про додаткові заходи щодо поліпшення діяльності органів внутрішніх справ та громадських формувань з охорони громадського порядку» від 16 червня 1999 року № 650/99 // nau.

8. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 05 квітня 2001 року / За реакцією М.Й. Коржанського. – К.: Атіка, 2001. – 656 с.

9. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 05 квітня 2001 року / За реакцією О.М. Потебенька. – К.: Форум, 2001. – 1104 с.

10. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 05 квітня 2001 року / За реакцією М.І. Мельника та М.І. Хавронюка. – К.: Каннон, 2001. – 1104 с.

11. Кримінально-процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар / За реакцією В.Т. Маляренка та Ю.П. Аленіна. – Х.: Одісей, 2003. – 1120 с.

12. Кримінальний процес України: Підручник / В.Т. Маляренко. – К.: Знання, 2004. - 368 с.

13. Кримінальний процес України: Підручник / Ю.М. Грошевий. – К.: Форум, 2004. – 380 с.

14. Кримінальний процес України: Підручник / В.Г. Гончаренко. – К.: Форум, 2004. – 415 с.

15. Кримінальний процес України: Підручник / Л.М. Лобойко. – К.: Знання, 2005. – 372 с.

16. Кримінальний процес України: Підручник / М.М. Михеєнко. – К.: Професіонал, 2005. – 384 с.

17. Кримінальний процес України: Підручник / В.П. Шибіко. – К.: Атіка, 2006. – 423 с.

18. Кримінальний процес України: Підручник / В.М. Тертишник. – К.: Знання, 2006. - 457 с.

19. Петрова Л.В. Право цивілізоване чи тоталітарне // Юридичний вісник України. – 2001. – № 24. – С. 32-36.

20. Петрова Л.В. Національна доктрина права // Юридичний вісник України. – 2001. – № 30. – С. 45-50.