Перекладацька адаптація та типологія прагматичного аспекту складних речень з каузативними конекторами da, weil, denn

одного боку, "текст-реалізацію", з іншого боку, - текст як абстрактно-теоретичну категорію(Text in potentia, Text in abstracto), аналогічно тому, як робить лінгвістика зі всіма іншими утвореннями до текстового рівня [27, 155].

Перша концепція представляє природу тексту у відриві від його живого джерела, від його реального виробника - людини. Друга теорія ігнорує мовні ознаки тексту. Третя концепція є занадто психологізованою. Четверта концепція представляється найбільш вдалою, оскільки розглядає текст як на рівні мови, так і на рівні мовлення, враховує багатосторонність його ознак. Таким чином, необхідно розрізняти текст на мовному, докомунікативному рівні (абстрактно-теоретична категорія) і текст на мовленнєвому, комунікативному рівні. На наш погляд, було б неправомірним вживати один і той самий термін в обох випадках. На даному етапі варто розглянути проблему дискурсу.

Термін "дискурс" знаходить широке розповсюдження в гуманітарних науках у 60-70-ті рр. XX ст. у лінгвістиці - пізніше, а саме в нинішній час. Дискурс - багатозначний термін лінгвістики тексту, який вживається різними авторами у значеннях майже омонімічних. Найважливіші з них:

а)зв'язний текст, тобто група висловлювань, пов'язаних між собою за змістом;

б)усно-розмовна форма тексту;

в)діалог;

г)мовленнєвий витвір як даність - письмова чи усна;

д)мовлення, занурене в життя, тобто, власне кажучи, другий членсоссюровської пари "мова - мовлення" [28, 467].

Так, дискурсом називають зв'язний текст І. Беллерт [29, 172], Р. Барт [ЗО, 443], Ц. Тодоров [31, 459], А. Ребоул і Ж. Моешлер [32, 285]. За ствердженням А. Ребоул і Ж. Моешлера, дискурс - недовільна (тобто зв'язна) послідовність висловлювань [32, 285]. І. Беллерт пише, що дискурс - це така послідовність висловлювань Sh ..., Sn, у який семантична інтерпретація кожного висловлювання Si (при 2 < і < гі) залежить від інтерпретації висловлювань у послідовності Sh ..., St . ... Іншими словами, адекватна інтерпретація висловлювання, що виступає в дискурсі, вимагає знання попереднього контексту. Таке визначення стосується як конверсаційного дискурсу, так і лекції, а також літературних і наукових текстів [29, 172]. В. Кох говорить про те, що будь-який текст (чи частини тексту), що містить прояви одного й того ж самого конкретного мотиву, буде вважатися дискурсивним текстом [33, 163]. Дане визначення дискурсу представляється нам досить ілюзорним, розпливчастим і, нарешті, неправомірним. Якщо дискурс - це зв'язний текст, то існують незв'язні тексти, які потрібно позначити безпосередньо терміном "текст". Але зв'язність є невід'ємною ознакою тексту. Таким чином, наявною є невідповідність.

3. Хойзінгер визначає дискурс як кооперативний процес розвитку теми, обміну інтенціями і спонтанності, яка спостерігається особливо в повсякденних діалогах. При цьому 3. Хойзінгер вважає, що етимологія даного терміна така: від італ. discorso - "безцільно бігати туди-сюди" [14, 52]. На наш погляд, етимологія терміна простежена в даному випадку невірно, оскільки італійське слово, що має сему "безцільність", не може відбивати цілеспрямований процес комунікації. Термін "дискурс" походить від англ. discourse і фр. discours - "мовлення".

Н.Д. Арутюнова й О.В. Падучева вважають, що дискурс відбиває суб'єктивну психологію людини і, отже, на відміну від теоретичного міркування він не може бути відчужений від мовця [2, 23]. їхня позиція основана на теорії Е. Бенвеніста, що розмежовує план оповідання і план дискурсу - мови, "яка привласнюється людиною, що говорить" [24, 276]. Е. Бенвеніст розуміє дискурс як усяке висловлювання, що передбачає адресанта й адресата і намір першого певним чином впливати на другого. Виходячи з цього, слід вважати, що теоретичне міркування може бути відчужене від адресанта, а оповідання не носить комунікативного характеру, тобто не припускає наявності адресанта / адресата і їхньої взаємодії. З цим не можна погодитися.

Деякі дослідники розрізняють суб'єктний і безсуб'єктний дискурси:

а) суб'єктний дискурс - дискурс, де є присутнім суб'єкт - хазяїн мовлення, айого присутність описується й аналізується через систему слідів;

б) безсуб'єктний дискурс - дискурс, де відбувається відокремлення мовця, і виробника акта висловлювання (тобто мовець може вимовляти чуже висловлювання) [34, 47].

М.Фуко відзначає, що безсуб'єктний дискурс - це свого роду вітальний об'єкт, "мовне тіло", що саме себе живе [35, 111]. Згідно з М.Фуко, індивідуум зникає за дискурсом [цит. за: 36, 232]. О.Г. Ревзіна вважає, що дискурс подібного типу не мислиться в парі "мова - мовлення" як другий її член, про що можна говорити у випадку із суб'єктним дискурсом. Дискурс безсуб'єктний сам займає місце мови. У безсуб'єктному дискурсі не є присутньою ні свідомість суб'єкта, що говорить, ні ситуація позамовної дійсності, а тільки зовнішня форма - не ідеальна, а матеріальна, котра, у свою чергу, існує в полі висловлювань. Такий дискурс - це система висловлювань, тобто сукупностей знаків. Стосовно одних висловлювань і дискурсів (такими є, наприклад, релігійні, юридичні тексти) основою згрупування стає коментар, стосовно інших - автор (не як індивідуум, який вимовив чи написав текст, але як центр зв'язності насамперед літературних дискурсів), у третіх - т. зв. принцип дисципліни, представлений насамперед у науковому дискурсі; суть принципу дисципліни полягає в постійній реактуалізації правил. Так поле дискурсу починає «проріджуватися», розпадатися на окремі дискурсивні серії. Виникає грандіозна картина дискурсивного всесвіту, який складається з різноманітних дискурсивних співтовариств, серій і утрупувань, зі звуку і матеріальності грандіозного, нескінченного і неприборканого бурління безсуб'єктного дискурсу, що, однак, має цілком очевидну реальність [37, 29]. Поняття безсуб'єктного дискурсу представляється нам штучним. Фактично, мова йде про локутивний акт. матеріальну оболонку мовленнєвого акта. Крім того, допускається груба помилка у ствердженні розриву між дискурсом і мовцем, між дискурсом і ситуацією спілкування. На наш погляд, навіть якщо мовець, цитує чиїсь слова, він робить це свідомо, з визначеною мeтою - що-небудь підтвердити або спpостувати, висловити згодом свою згоду чи незгодy з висловлюваннями, що цитуються.

Визначення дискурсу як мови, що використовується у певних видах усного мовлення і письма [38, 383], фактично ототожнює це поняття з поняттям "функціональний стиль". Таким чином, виникає закономірне питання: навіщо вводити два терміни для одного й того ж самого поняття? Тому ми вважаємо таке визначення теж неправомірним. Схожу помилку ми також знаходимо в концепції Г. Брюннер і Г. Граефен, на думку яких дискурс являє собою сукупність інтеракцій між членами певних соціальних груп або ж інтеракцій в умовах певної суспільної області [4, 7]. У словнику "Linguistische Grundbegriffe" дискурс визначється як бесіда між комунікантами зі зміною мовця [5, 43], тобто як діалог. Таким чином, ми знову стикаємося із зайвим та неправомірним введенням двох термінів для одного поняття.

Тепер перейдемо до найбільш прийнятних і обґрунтованих визначень дискурсу. "Дискурс - зв'язний текст у сукупності з екстралінгвістичними -прагматичними, соціокультурними й іншими факторами; текст, узятий у аспекті події; мовлення, розглянуте як цілеспрямована соціальна дія, як компонент, що бере участь у взаємодії людей і механізмах їхньої свідомості (когнітивних процесах). Дискурс включає паралінгвістичний супровід мови (міміку, жести) і вивчається разом з відповідними формами життя (репортаж, інструктаж, світська бесіда тощо)" [39, 137]. Це визначення дискурсу представляється найбільш детальним з існуючих.

На думку О.С. Кубрякової і О.В. Александрової, дискурс слід розуміти саме як когнітивний процес, пов'язаний з реальним мовотворенням, створенням мовленнєвого витвору, а текст є кінцевим результатом процесу мовленнєвої діяльності, що виливається у визначену закінчену (і зафіксовану) форму. Текст може трактуватися як дискурс тільки тоді, коли він реально сприймається і потрапляє у поточну свідомість сприймаючої його людини [40, 19].

Як указує М.К. Бісімалієва, поняття "дискурс" пов'язане з аналізом мовленнєвого відрізка як процесу з урахуванням учасників цієї події, їхнього знання ситуації спілкування, що склалася; поняття "текст" пов'язане з аналізом мовленнєвого відрізка як продукту, і тут увага звертається головним чином на формальні засоби зв'язку його частин [41, 82].

На наш погляд, дискурс - це прагматизована форма тексту. Таким чином, ми пропонуємо наступні дефініції:

а) текст на мовному, докомунікативному рівні, як абстрактна категорія —»текст;

б)текст на мовленнєвому, комунікативному рівні —» дискурс.

Отже, дискурс - це текст у дії, засіб, що дозволяє здійснювати мовну комунікацію у певному соціальному і предметному контексті.

Дана дефініція розкриває поняття "дискурс" у вузькому розумінні. Крім цього існує повністю правомірне визначення дискурсу у широкому розумінні, представлене в концепції Ю.С. Степанова. Як стверджує цей дослідник, дискурс -це мова в мові, але представлена у вигляді особливої соціальної даності. Дискурс існує насамперед і головним чином у текстах, але таких, за якими стоїть особлива граматика, особливий лексикон, особливі правила слововживання і синтаксису, особлива семантика, - нарешті - особливий світ. У світі будь-якого дискурсу діють свої правила синонімічних замін, свої правила істинності, свій етикет. Це -можливий (альтернативний) світ, у повному розумінні цього логіко-філософського терміна. Кожен дискурс - це один з можливих світів. Фрагменти історії світу, що носять характер закритих систем - це і є аналог дискурсу, те, що описується дискурсом [42, 45]. Тобто існує об'єктивна реальність, що сприймається індивідуумами і переломлюється в їхній свідомості у суб'єктивні світи, втілені в мовній формі. Такий суб'єктивний світ ми називаємо дискурсом у широкому розумінні. У кожної людини своє особливе розуміння, сприйняття об'єктивного світу, свій особливий світогляд, а, значить, кожна людина носій особливого дискурсу. Тобто існує певний простір адресанта і певний простір адресата. Для успішної комунікації необхідне максимальне перехрещення цих сфер або наявність засобів їх співвіднесення.У нашому подальшому дослідженні ми будемо використовувати вузьке розуміння дискурсу. Однак на даному етапі нам представляється необхідним встановити статус причинних відносин і в дискурсі широкого плану.

Причини - це не події, а факти, корелятивні не всьому універсуму мови, а щоразу якому-небудь фрагменту ("підмові"), обмеженому певними логіко-лінгвістичними умовами, - дискурсом. Причини, що є не подіями, а фактами, -констатації - у рамках дискурсу - того, що відбувається у фрагменті світу, який носить характер закритої системи [42, 71]. Як відзначає 3. Вендлер, причини - це факти, а не просто пропозиції1. Відмінність факту і пропозиції полягає в наступному: факти референційно прозорі (тобто ясно, до яких речей і положень справ вони відносяться), тоді як пропозиції референційно непрозорі. Проілюструємо це на прикладі трагедії Софокла. "Едип оженився на Іокастi і "Едип оженився на своїй матері - це дві різні пропозиції, але один факт. Перше речення відноситься до дискурсу Едипа, що описує світ цього персонажу; друге - до дискурсу Софокла (глядача, читача, критика тощо). У дискурсі Едипа друге твердження позбавлене сенсу, вірніше, не є осмисленим [43, 276]. Таким чином, причини мають у дискурсі широкого плану статус не подій, не просто пропозицій, а фактів.

Те, що поняття "дискурс" у вузькому розумінні (далі "дискурс") тісно пов'язане з екстралінгвістичною ситуацією, у рамках якої проходить процес мовної комунікації, зумовлює його взаємодію з поняттям "функціональний стиль"2. Виходячи з цього, варто розрізняти дискурси офіційно-ділового стилю, розмовного стилю, наукового стилю, газетно-публіцистичного стилю, художнього стилю". Тому надалі ми будемо розглядати складне речення з точки зору прагматики як компонент дискурсів різних функціональних стилів.

! Пропозиція - це "твердження, висловлене реченням" [42,69].

- Про такой зв'язок правомірно говорити і у разі широкого розуміння дискурсу, адже різні функціональні стилі являють собою різні засоби пізнання оточуючого світу, що відображають різні типи людського мислення. 3 Термінологія А.П. Ковапя [44, 7].

Розділ 2. ПРАГМАТИЧНИЙ АСПЕКТ КАУЗАЛЬНИХ ТАКСИСІВ З КОНЕКТОРАМИ DA, WEIL, DENN

2.1 Дискурсивний статус каузальних таксисів з конекторами da, weil, denn

К. Кортес встановила прагматичний статус підрядного зв'язку на рівні різних мовленнєвих актів:

а) на рівні акта-вираження субординація означає наступне: закріпити підрядне речення синтаксично, тобто чітко визначити його місце в реченні-матриці (опорній схемі на докомунікативному рівні, що наповнюється лексично на рівні комунікативному);

б) на рівні пропозиціонального акта субординація означає наступне:семантично відмежувати підрядне речення;

в) на рівні ілокутивного акта субординування означає: поєднати два висловлювання з різним ступенем залежності [45, 99].

Таким чином, у першому випадку центральну роль грає місце підрядного речення в синтаксичній структурі складнопідрядного речення; у другому випадку -семантика сполучника; третій випадок необхідно розглянути докладніше.

Зупинимося на цікавлячих нас підрядних реченнях із сполучниками weil і da. Підрядні речення причини із сполучником da відносяться до розряду т.зв. підрядних речень, що примикають (Neben-an-Sдtze), які прагматично виконують допоміжну роль, зокрема da-речення - роль виправдання, аргументації [45, 95].

Підрядні речення причини із сполучником weil відносяться до розряду т.зв. зв'язаних підрядних речень (gebundene Gliedsдtze), які є частиною великого синтаксичного комплексу. У цьому випадку підрядне речення відрізняється значною автономністю по відношенню до головного [45, 88]. А. Бейкер говорить навіть про

4 Конектор - прагматична категорія. Якщо дві або більше одиниці можуть бути поєднані в одне (або декілька) речення (речень), то ці одиниці є поєднуємими. Одиниці, які можуть бути поєднані, будуть називатися конектуючими, а поєднуючий елемент - конектором [33, 165]. Отже, конектор - це мовний елемент, якій поєднує речення одне з одним, встановлює між ними певні відносини і перетворює їх у текст [5, 97], а сполучник може виступати на те, що ці підрядні речення причини, будучи граматично підлеглими, логічно є головними у відповідних складних реченнях [46, 414]. Тому твердження М. Шекера про те, що підрядні речення в дискурсі вводять лише додаткову інформацію [47, 118], слід частково спростувати.

Крім того, саме на прикладі da- і weil-речень можна продемонструвати взаємозв'язок і взаємозумовленість структури, семантики і прагматики у мовленнєвому акті. Справа в тому, що weil має семантичне значення рематичної причини, тому в структурі складнопідрядного речення підрядні weil-речення, як правило, виступають після головного. Da має семантичне значення тематичної причини, тому в структурі складнопідрядного речення підрядні da-речення, як правило, виступають перед головним. Однак у дискурсах обидва даних види підрядних речень можуть приймати невластиве їм розташування: так, weil-речення іноді стоять перед головним, а da-речення - після головного; поряд з цим і те. й інше можуть розривати головне речення і виступати в ролі т.зв. міжречень (Zwischensдtze). Адресант звертається до такого прийому перестановки у випадку, якщо хоче підкреслити і виділити зміст підрядного речення, нестандартне положення якого привертає до нього особливу увагу адресата, наприклад:

Die Nebenquellen, einige von grцЯerer, andere von geringerer Bedeutung, brauchen hier nicht erwдnt zu werden, da sich ihre Verstrickung, Verwicklung, BefaЯtheit, Befangenheit, Betroffenheit und Aussage aus dem Bericht selbst ergeben. /H. Bцll/

Weil sie zufдllig den langen Besen in der Hand hielt, suchte sie mit ihm Gregor von der Tьr aus zu kitzeln. /F. Kafka/

Крім того, як вказує А. Кривоносов, розположення причинного підрядного речення з будь-яким конектором після головного речення, яке означає наслідок, частково суперечить логічній структурі причинно-наслідкових відносин, згідно з якою причина завжди передує наслідку. Така перестановка має свою мету: адресант досягає ефекту несподіванки, ефекту посилення причини; він використовує цей прагматичному рівні у якості конектору (сполучник - це частіша мови, яка є поєднувальною ланкою між окремими членами речень або цілими реченнями і вказує на певні відносини між ними [5, 96]).

прийом, якщо хоче показати більшу значимість причини по відношенню до наслідку [48, 108].

Таким чином, можна зробити висновок, що підрядні речення, які вводяться конектором weil, завжди будуть мати особливу вагу. Тому вони і відносяться до зв'язаних підрядних речень (див. вище). Що стосується dа-речень, то, як відзначає П. Шлобінські на них у дискурсі майже не робиться акцент, вони не мають особливої ваги [49, 318]. У цілому можна сказати, що в емфатичному плані більш діючим є конектор weil, в той час коли конектор da має дуже невелику емфатичну силу. Про це ж говорить і Р. Паш, яка стверджує, що на weil-реченнях робиться особливий акцент у складнопідрядному реченні, у той час коли у випадку з da-реченнями такий особливий акцент є відсутнім [50, 332]. Таким чином, якщо причина важливіша за наслідок, треба вживати конектор weil; якщо ж важливішим є наслідок, слід використовувати конектор da.

Аналогічним образом визначимо прагматичний статус сурядного зв'язку на рівні різних мовленнєвих актів:

а) на рівні акта-вираження координація означає наступне: закріпити два і більше рівнозначних простих речення в складі складного синтаксично, чітко визначити їхнє місце в реченні-матриці;

б) на рівні пропозиціонального акта координація означає наступне:семантично відмежувати прості речення, що входять до складу складносурядного;

в) на рівні ілокутивного акта координація означає: з'єднати висловлювання і при цьому зберегти їхній незалежний статус.

Розглянемо докладніше третій випадок відносно denn-речень. Прості речення, що входять до складу складносурядного, є значною мірою незалежними одне від одного, причинний зв'язок теж виявляється слабкіше, на нього сполучник denn тільки вказує, але він в мовному змісті не здійснений ні інтонаційно, ні структурно (порядком слідування речень), ні порядком слів. Причинний зв'язок, взаємозалежність частин у складному реченні з denn відчувається значно слабкіше, зате значеннєва й емоційна вага окремого речення зростає [51, 82].

О.С. Діденко встановив статус складних речень на синтаксичному, семантичному та прагматичному рівнях, тобто спираючись на семіотичну тріаду "синтактика - семантика - прагматика". В синтаксичному аспекті складне речення встановлює з іншими одиницями мови певні парадигматичні і синтагматичні відносини по лінії синонімії, омонімії, гіпонімії, гіперонімії, еквівалентності тощо; по лінії сурядності, підрядності; передування, слідування тощо. В семантичному аспекті складні речення являють собою означення різноманітних зв'язків між (двома) подіями реальної або уявленої дійсності. Складне речення, як і інші одиниці мови, несе в собі імпліцитну або експліцитну (приховану чи явну) інформацію про учасників комунікації, тобто, крім відношень до об'єктів означення (семантичних), складне речення виявляє певні відношення до комунікантів - мовця (продуцента) і/або слухача (рецепієнта) [52, 6]. Отже, на прагматичному рівні складні речення несуть в собі інформацію про учасників комунікації - адресанта та адресата.

Тепер встановимо прагматичний статус самих конекторів da, weil. denn. Як пише П. Шлобінські, denn орієнтований на те, щоб перетворити нерозуміння адресата у розуміння та уникнути непорозумінь між комунікантами у подальшому дискурсі. Тому даний конектор є адресатоорієнтованим. Da, навпаки, є адресантоорієнтованим конектором, оскільки у цьому випадку мовець. використовує інформацію, відому як йому, так і слухачу, щоб у плані змісту сформувати комунікативний ланцюжок висновків, оцінок, рішень. Weil орієнтується на дійсність, сприяє одержанню знання і перетворенню незнання у знання [49, 320]. На думку А. Реддер, різниця між конектором weil та конекторами da і denn полягає в тому, що перший орієнтований на дійсність, а два інших конектори - на відображення цієї дійсності. При цьому da і denn також відрізняються одне від одного в прагматичному плані: da орієнтований на адресанта, denn - на адресата [53, 317]. Зобразимо прагматичний статус конекторів da, weil, denn схематично (див. схему 2.1).

Схема 2.1

da => адресант weil => дійсність denn => адресат

У результаті проведеного дослідження дискурсів трьох функціональних, стилів (художнього, газетно-публіцистичного та наукового) були отримані дан: -го вживаність складних речень з конекторами da, weil, denn (див. табл. 1 А.4).

З огляду на співвідношення між кількістю складних речень з конекторами da, weil, denn і кількістю рядків, можна зробити висновок про те, що ці причини речення найбільш вживані в дискурсах художнього стилю, менш вживані ш науковому стилі і найменш вживані в газетно-публіцистичному стилі. У лис кліках усіх трьох стилів перевага віддається підрядному причинному зв'язку. У художньому стилі найбільш уживані складні речення з конектором denn, найменш уживані складні речення з конектором weil; у газетно-публіцистичному стаж найбільш часто зустрічаються причинні речення з конектором weil, найбільш рідко -з конектором da; у науковому стилі перевага віддається конектору weil, найменш уживаний конектор da. У цілому градація вживаності складних речень і розглянутими конекторами від більшого до меншого виглядає так:

а)з конектором denn;

б)з конектором weil;

в)з конектором da.

П. Шлобінські наводить такі статистичні дані стосовно вживалося розглядаємих нами конекторів у розмовному стилі3 (див. табл. А.5) [49. 315].

Таким чином, у розмовному стилі з досліджуваних конекторів провідне місце з величезним відривом займає конектор weil, а da і denn відіграють другорядну роль.

Як зазначає Ф. Айзенманн, сполучник da, що вводить каузальні підрядні речення, є повністю відчуженим від вживання у розмовному стилі.

Для сполучника weil даний дослідник вказує такі тенденції вжитку у розмовному стилі:

а) за тендерним6 показником - weil частіше вживається чоловіками, ніжжінками;

б) за віковим показником - weil частіше вживається молоддю, ніж людьмисереднього та похилого віку;

в) майже завжди (у 98 випадках зі ста) weil вживається як каузальнийсполучник; інша можливість ужитку, що реалізується дуже незначною мірою, -темпоральна.

Каузальне denn у розмовному стилі має піднесене звучання і піднесене стилістичне забарвлення. Його вживаність у цьому функціональному стилі складає приблизно 0, 15% серед всіх сполучників. Жінки використовують цей сполучник рідше, ніж чоловіки (0, 19% всіх сполучників - у чоловіків; 0, 06% всіх сполучників -ужінок) [55, 106/143/268-269].

2.2 Модифікації каузальності та прагматична корекція в дискурсі

Спираючись на теорію М.В. Ляпон, ми вивчили і дослідили модифікації каузальності і можливості прагматичної корекції у вищевказаних дискурсах [56, 193]. У результаті були отримані такі дані.

Перший напрямок модифікації каузальності - корекція причинного статусу. За допомогою прагматичного коректора адресант уточнює свою думку про причину: її одиничність (неодиничність), важливість (неважливість), першорядність (другорядність) чи «обговорює» взагалі обґрунтовуючі потенції даного фрагмента інформації, його пояснюючу силу.

Найбільш підданий прагматичній корекції конектор weil. Його можуть супроводжує ати:

а) модальні конкретизатори (vielleicht, wahrscheinlich, etwa, vermutlich, wohl),що фіксують стадію пошуку справжньої причини: адресант гарантує тільки вірогідність того, що повідомляється, але сумнівається в тім, чи має повідомляти факт статус справжньої причини, наприклад:

Das hцrt' ich nicht; vielleicht, weil er gerade durchgeht; die Spьlimg ist zu stark. /T. Storm/

Ja, Elke, das hob ich freilich auch gefragt, den, der allein es wissen kann; aber du weiЯt ja auch, der Allmдchtige gibt den Menschen keine Antwort - vielleicht, weil wir sie nicht begreifen wьrden. IT. Storm/

б)акцептанти одиничності причини (bloЯ, nur), наприклад:

(5) Da koche ich ьber vor Wut. Dass das nicht in den Kopf der Leute reingeht, dass55 Banken nicht so blцd sein kцnnen, meinem Mann 5,5 Milliarden Mark Kredit zu geben,nur weil er so schцne blaue Augen hat. /"Stern" - 2000/

Одиничність причини може бути показана особливим способом, а саме:

(6) Ich habe mich seiner ein wenig angenommen, weil er eine groЯe Kundschaft desAdvokaten ist, aus keinem andern Grund. /F. Kafka/

в) актуалізатори першорядності, важливості висунутої причини (vor allem,besonders), наприклад:

Nach Auskunft der Дrzte wird er ьberleben, vor allem, weil er als Fackel nicht schrie./"'Stern" -1999/

Aber weiterhin wurde es schwierig, besonders weil er so ungemein breit war. /F. Kafka,'

г) модифікатор gerade, за допомогою якого адресант акцентує думку про те,що з ряду потенційних мотивацій саме дана має статус справжньої причини,наприклад:

(9) Und gerade weil alles so klein und ьberschaubar ist, fьhlen sich dieChemiestudenten sowohl in Jena. /"Stern" - 1999

д) релятив schon: обґрунтування, що обговорюється, не вичерпує мотивації; запропонований мінімум, який при всій своїй поверхневості або другорядності (адресант передбачає сумніви адресата) володіє достатньою аргументуючою силою, наприклад:

(10) Mit Lust erzдhlen wir diesen mцglichen Fall, wie es mit unserem Grafen Karleinmal gehen kцnnte, der auch mit einer Schar Studenten fussreissend ausgezogen war,aber ganz paЯt es schon darum nicht, weil dem Grafen nicht notwendig war, wenn erheiraten wollte, sich dem Joche fremder Dienste zu unterziehen. F. Kafka/

є) прагматичні коректори auch, auЯerdem, які є неоднозначними; серед їхніх функцій:

запропонована одна з причин у низці інших, які опускаються через їхню неактуальність у даному контексті;

аргумент, що фігурував у попередньому тексті, але не в каузальній функції;

аргумент, якому адресант надає принципового значення, але риторично "маскує" його під другорядний.

Для диференціації цих змістів мінімальний контекст недостатній, наприклад:

Das soll Sie nicht abschrecken, denn selbst wenn Sie nicht jede biochemische Finesse begreifen, werden Sie das Buch verstehen. Auch weil Angier Beispiele bringt. /"Psychologie heute" - 1998/

Das alles ist Psychologie - und die ignoriert Malik systematisch, auch weil er sie bestдndig mit den Sprechen der Pop-Eso-Psycho-Szene verwechselt. /"Psychologie heute" - 1998/

є) коректор nicht..., sondern: первинна причина протиставлена іншій, що відкидається, але також вербалізується у даному висловлюванні, наприклад:

Релятив - це загальне поняття для означення сполучників та прнйменників, які несуть у собі перш за все синтаксичну, але також і невелику семантичну інформацію [5,151].

(13) Natьrlich wird Lьding nicht angezapft, weil er beobachtet werden muЯ, sondern weil die Gefahr besteht, dass er - etwa von Erpressern, Polit-Gangstern etc. -angerufen wird. /H. Bцll/

ж) коректор teils..., teils: мотивація складена із сукупності окремихрівнозначних аргументів, наприклад:

(14) Wir mьssen ihr kьrzlich nacherzдhlen, teils weil die Geschichte uns erlustigt, teils weil sie zu den beiden Pflegetьchtern in naher Beziehung steht /F. Kafka/

з) альтернативний релятив entweder..., oder, за допомогою якого адресант"виносить на обговорення" два (чи більше) аргументи, що в однаковій мірі претендують на статус причини, наприклад:

(15) Wagen wir differenzierte Stellungnahmen, blockieren die meisten Journalisten: Die wenigsten Medienmacher wollen es ,,genau" wissen. Entweder weil sie selbst nicht mehr zuhцren kцnnen - oder aber meinen, ihr auf schnelle Fakten und leichtes edu- oder informationell getrimmtes Publikum wдre mit einigen Sдtzen mehr schon geistig ьberfordert. /"Psychologie heute" - 1998/

Прагматичний коректор може контактувати із сполучником weil не безпосередньо, а через корелят, наприклад:

Wenn wir ihn in RuЯland auflehmen, dann nur deshalb, weil er uns frьher wertvolles Material geliefert hat. /H.G. Konsalik/

Es war natьrlich kein Grund, sich deshalb zu дngstigen, er