Проблема походження шумерів

н.е. Урук визнається одним з п'яти головних центрів шумерської цивілізації.

Послідовний ріст чисельності населення Месопотамії добре датований Робертом Адамсом. За триста років — з 3500 по 3200 р. до п. е.— населення цього регіону значно зросло. Можливо, це порозумівається переходом кочових племен до осілості, що ставало всі більш частим явищем, еміграцією із сільських районів в райони, що все більш заселялися у Південній Месопотамії або, швидше за все, тим і іншим чином.[12, C. 256]

Одночасно з ростом чисельності населення і його зосередженням у більш великих поселеннях відбувалися й інші соціальні та технологічні зміни, що у сукупності привели до перетворення сільського у своїй основі суспільства в більш уніфіковану спільність, у якій можна розпізнати початки шумерської цивілізації: йшов повільний процес, названий „міською революцією). Зміни відбувалися на дуже широкій основі. Як й в Єгипті, вони включали появу писемності й розвиток монументального архітектурного стилю, що знайшов тут найбільш яскраве вираження в храмових будівлях.

Серед інших змін слід зазначити диференціацію соціальних рангів, що поглиблювалася, і спеціалізацію трудової діяльності. Люди, зайняті у виробництві і керуванні — служителі культу всіх рангів, ремісники, крамарі й інші,— тяжіли до храмової зони. Політична і духовна влада поступово ставала організуючою силою суспільства. Повільно, але неухильно зникав диктат кровноспоріднених уз, яким раніш визначалися структура влади і внутріплеменнае єдність. Властиві будь-якій кровноспорідненій системі закони Ірану і привілеї в кінцевому рахунку були витиснені законами і постановами адміністративно-державної системи.

„Міська революція", тобто перетворення села в місто, аж ніяк але була швидким процесом, як це представляється багатьом авторам. Вона не була стихійним революційним актом, як має на увазі концепція і фразеологія Чайлда, а розвивалася протягом століть. Її дітищем були більш вдосконалені технології металургії, складні іригаційні системи та архітектурні нововведення.[13, C. 145]

Чим були викликані глибокі зміни, що відбувалися в Південній Месопотамії наприкінці IV тисячоріччя до н.е.? На цей рахунок існує безліч гіпотез.

Деякі вчені міркували в такий спосіб: зміни в Південній Месопотамії, як і в Єгипті, відбувалися настільки стрімко, що, там напевно не обійшлося без впливу якоїсь культури. Дійсно, вже занадто багато змін відбулося відразу: переселення з сел у міста, зародження нових форм кераміки, винахід писемності (бл. 3200 р. до н.е.) і поява циліндричної печатки як знаряддя утвердження приватної власності.

Вважати великі соціальні зміни результатом вторгнення якихось іноземців було не занадто великою справою. До того ж подібна теорія спростовується даними археологічних досліджень, що свідчать про наявність прямої послідовності в соціальній організації: починаючи з найдавніших убейдських часів тут не було істотної перерви в архітектурних і технологічних традиціях.

Ще одна теорія бачить причину підйому цивілізації у взаємодії осідлого населення сіл і номадів месопотамського регіону. Очевидно, це не єдина причина, але така взаємодія певно відігравало роль каталізатора в процесі становлення держави.

Осілі громади Південної Месопотамії були відділені від кочівників північних нагір'їв просторами пустель, ріками і каналами. Взаємини номадських племен і осілих хліборобів, очевидно, ще з часів палеоліта відігравали важливу роль у культурній еволюції Месопотамії. Правда, ми але маємо у своєму розпорядженні прямі свідчення взаємозв'язків між цими полярними господарськими системами. Якщо судити по письмових джерелах, що відносяться до більш пізнього часу, то стосунки між осілими громадами і номадами будувалися на взаємній підозрілості, а те і відкритої ворожості. Такі відносини, відбиті в шумерських текстах п'ятитисячної давнини, зберігалися до останнього часу. І все-таки, незважаючи на ворожість у взаєминах, кочівники завдяки мобільності, кочовому способу життя були необхідні жителям землеробських поселень для спілкування, торгівлі і розведення домашньої худоби, зокрема кіз і овець. Кочівники мали ланцюгову інформацію. Завдяки постійним міграціям вони завжди знали, де можна знайти ті або інші ресурси, і були в курсі політичних подій у різних районах. Ці міграції також дозволяли їм виступати в ролі посередників в обміні товарами й ідеями між осілими жителями гірських районів і мешканцями Месопотамської рівнини. Важлива роль номадів у складанні Месопотамськой цивілізації — один із проявів корінної відмінності процесів урбанізації на Ближньому Сході від аналогічних процесів, що відбувалися в Новому Світі, де, як відомо, номадизм був відсутній.[20, C. 34]

Населення Шумеру поділялося на чотири суспільних класи. До першого класу належала аристократія (чиновники, торговці і жреці), що володіла приватними земельними наділами і керувала храмовими землями. На обох типах земельної власності використовувалася праця орендарів і рабів. Другий клас - рядові общинники, що обробляли ділянки землі, закріплені за їхніми родинами. Третій клас складали заможні клієнти храмів (в основному це були ремісники, що отримували в тимчасове користування невеликі ділянки храмової землі, за що повинні були поставляти визначену кількість вовни, їжі і т.п.). Нарешті, четвертий клас складали раби.

Провести чітку розмежувальну лінію між цими чотирма класами не завжди можливо. Тому буде вірніше сказати, що для Шумеру була харакерна двох'ярусна соціальна ієрархія, па одному полюсі якої знаходилася аристократія, а на іншому — все інше - населення. Розвиток економіки Шумеру відбувався на тлі посилення могутності аристократії і нагромадження нею багатств, з одного боку, і низведення інших класів до положення клієнтів — з іншої. Засвідчена більш пізніми записами потреба в кредитах викликала швидкий ріст лихварського відсотка, виплачувати який було під силу лише власникам дуже великих маєтків. Наслідком великої заборгованості були боргове рабство, збільшення чисельності людей, зайнятих на суспільних роботах, і ріст числа швидких, злочинців, що займалися грабіжництвом на околицях великих міст.

Отже, бачимо, новоутворена шумерська цивілізація, зі складними коренями свого походження , утворившись вже мала соціальне розшарування свого населення.

2.3 Культурні досягнення шумерів

Межиріччя було одним з найважливіших центрів світової цивілізації і культури, її основи заклали шумери, а продовжили вавилоняни. Найважливішим винаходом шумерів був клинопис. Шумерська писемність була запозичена іншими народами Передньої Азії, які пристосували Її до своїх мов. У середині II тис. до н.е. під впливом аккадців клинопис шумерів перетворився в шумеро-аккадське письмо. Його використовували усі народи і держави Передньої Азії.[1, C. 267]

Таблички, на яких писали, робились з певних сортів глини. Її очищали у воді від домішок і обпалювали. Таблички були завдовжки 7— 9 см. Найбільш важливі царські написи робили на камені і металевих пластинках.

Однією з найголовніших професій у тогочасному Межиріччі була професія писаря. Від них до певної міри залежали навіть правителі й храми. Більшість писарів отримувала освіту у школах, які були центрами освіти та культури. Основним предметом, що вивчався у цих школах, була шумерська мова і література. Учні старших класів вчили граматику, математику і астрономію. Ті, хто хотів присвятити своє життя науці, вивчали ще право і медицину.

До наших днів дійшли пам'ятки шумерської літератури. Її започаткувала давня героїчна легенда-егаос, яка називається „Епос про Гільгамеша". Вважається, що Гільгамеш був одним з легендарних царів Урука — міста в Шумері. Легенда розповідає про пошуки Гільгамешем секрету вічного життя. Спочатку йому допомагає друг Енкіду — напівлюдина-напівтварина, який помирає під час подорожі. Гільгамеш залишається один. Він знаходить траву безсмертя і хоче віднести її додому: „... щоб дісталось і чоловікам, і жінкам, і малим дітям; нехай старість більше не турбує народ Урука...". Проте донести траву йому не вдається. Змія викрадає траву, коли стомлений герой вирішив викупатись.[17, C. 11]

Легенди та міфи шумерів донесли до нас оповіді про потоп. Основою для створення цієї легенди були страшні розливи річок, які зносили з лиця землі цілі міста.

Зміст легенди про Гільгамеша нагадує біблійну оповідь про всесвітній потоп. Улюбленець богів, якого звали Утнапішті (Ной в Біблії), був завчасно попереджений ними про стихійне лихо. Він побудував корабель і оселився на ньому.

А потім піднялася буря, яка примусила ріки вийти з берегів, валила мури, а південний вітер гнав морські хвилі з затоки на землю. Згодом ураган вщух, але земля була вкрита водою. Перші два птахи, голуб і ластівка, яких випустили з корабля, повернулись назад, тільки ворон зник. Люди пристали до берега і зарізали барана і цапа, щоб віддячити богам за порятунок.

Своєрідною була і релігія жителів Межиріччя. Вона виникла вже у перших міських поселеннях, Кожне місто мало свого бога-покровителя. В Шумері ще були боги, яким поклонялись усі жителі цього краю. Таким чином, боги поділялись на основних та другорядних.

Головними для всіх жителів Шумеру були Ану (бог неба), Енліль (бог землі), Енкі (бог води). Жителі Аккаду поклонялися богу сонця Шамашу, богу місяця Сіну, богині кохання і родючості Іштар і богу вічно живої природи Таммузу. За уявленнями шумерів, боги впливали на рух планет. Бог війни, хвороб і смерті Нергал ототожнювався з планетою Марс, а верховний бог Вавило-ну Мардук — з Юпітером.

Вавилонські жерці створили легенду про походження світу. За цією легендою, вважалось, що спочатку чудовисько Тіамту вирішило знищити усіх богів. Проти нього і виступив Мардук, Він убив чудовисько, а з його тіла створив зірки, землю, рослин і тварин. Людину було створено Мардуком з глини і крові вбитого бога-зрадника, який перейшов на бік Тіамту.

Вірили жителі Вавилону і в духів: світлих, що творили добро, і темних (демонів), що сіяли зло. Проти злих духів, що насилали хвороби і смерть, вони застосовували амулети і заклинання. Добрі духи зображувались фантастичними напівлюдьми-напівтваринами.[8, C. 145]

Давні жителі Межиріччя вірили, що причиною нещасть людини є її гріхи, тобто погані вчинки. „Не на мене, на мій гріх гнівися, забери мій гріх і не карай мене!" — просили люди в храмах. Довгий час вважалося, що гріх змивається людською кров'ю. На новий рік, який святкувався весною, правителем ставала людина простого звання. Ця людина отримувала на 5 днів всю владу, але потім її вбивали, щоб її кров очистила країну від гріха.

Вірили шумери, аккадці та вавилоняни і в потойбічний світ. Він уявлявся їм як царство тіней, де мертві вічно страждають від голоду та спраги і змушені їсти глину та пилюку. Тому родичі померлого повинні були приносити йому жертви.

Розвивались у Межиріччі наука і мистецтво. З наукових досягнень слід відзначити відкриття ( вавилонських математиків і астрономів. До ^• сьогодні ми користуємося досягненнями вавилонян, поділяючи коло на 360 градусів, годину — на 60 хвилин, а кожну з них — на 60 секунд. Зіккурати служили вченим для спостережень за зірками, а вавилонські жерці складали гороскопи. Вони могли передбачити сонячні та місячні затемнення, створили календар, визначили знаки Зодіака та встановили семиденний тиждень.

В мистецтві були дуже розвинутими архітектура і скульптура. Палаци правителів і храми, розкопані археологами, вражають і тепер своєю красою. Скульптура представлена в основному зображеннями шумерських та вавилонських правителів і богів.

Висновок

Отже, з усього вище сказаного можемо зробити такий висновок, що шумерська цивілізація, зокрема, як одна з найбільш типових, відзначилася в історії і залишила по собі не тільки добру згадку, але й певні зміни і досягнення в житті людей.

З'явившись на островах Перської затоки шумерська цивілізація залишила по собі для сучасних дослідників багатий грунт для роздумів, адже по сей день вчених хвилюють питання походження шумерів.

Згадана вище теорія про взаємовпливи при розвитку народів, що населяли Південну Месопотамію та Іранське нагір'я дійсно заслуговує на увагу і надає інформацію для роздумів.

Ця модель взаємодії між Месопотамією та Іранським нагір'ям являє собою нову теорію, що протистоїть старій концепції „чистого?" еволюційного розвитку цивілізацій завдяки їх власному „гелію" — розвитку, не зв'язаного з подіями і процесами, що відбувалися в суміжних районах.

Ця нова теорія, можливо, допоможе пролити світло ще на одне питання, що залишається поки без відповіді. Ми вже говорили про те, що в нас до цих пір немає ясного уявлення про взаємозв'язки Месопотамії і Єгипту. Хоча ці великі цивілізації знали про існування один одного що найменше з III тисячоріччя до і. э., кожна з їх прокладала свій самостійний сугубо індивідуальний курс розвитку, а взаємні контакти між ними носили, зважаючи на все, набагато менш широкий характер, чим зв'язки між Месопотамією і невеликими поселеннями на Іранському нагір'ї. Чому це було так ми не знаємо. Можливо, єгипетська концепція богопанування була для Месопотамії такою „анафемою", що діяла як свого роду табу, що підсилювала свідоме відчуження між обома цивілізаціями. У всякому разі географічна дистанція не могла служити бар'єром, тому що, наприклад, лазурит надходив у Шумер з ще більш віддалених областей. Археологічні розкопки, що проводили, у Єгипті й у Шумері, підкреслювали „чисто" місцеву природу цих цивілізацій.

Розвиток археологічних досліджень усе з більшою наочністю показує, що для пояснення подій в окремих частинах великого географічного регіону необхідно розглядати розвиток цього регіону у всій його цілісності. Моделі взаємодії, що визначали відносини між Єгиптом і Шумером, Шумером і Іранським нагір'ям у III тисячоріччі до н.е., залишаються не цілком ясними. Однак археологічні свідчення дають нам усе більше доказів того, що процес розвитку міської цивілізації в одному районі не може бути зрозумілий без врахування процесів, що відбувалися в суміжних з ним районах.

Питання зародження, розвитку й занепаду шумерської цивілізації вже багато десятиліття залучає до себе увагу істориків та археологів і заслуговує на вирішення.

Список використаної літератури

Авдиев В.И. История Древнего Востока. – М., 1970. – С.45

Всемирная история. – М., 2000

Древние Цивилизации / Под ред. Г. Бонгард – Левина. – М., 1989.

Дьяконов И. Люди города Ура. – М., 1990.

Ионов И. Теории цивилизаций: этапы становления и развития // Новая и новейшая исторя. – 1994. - № 4 – 5. – С. 33 – 50.

История Древнего Востока /под ред. Кузищина А.В. – М., 2001.

История Древнего Востока. – М., 1979

История Древнего Мира. Древний Восток: Египет, Шумер, Вавилон, Западная Азия. – Минск, 2000

Источниковедение истории Древнего Востока / Под ред. В. Кузищина. – М., 1984

Історія світової культури. – К., 1994

Крамер С. История начинается в Шумере. – М., 1991.

Крижанівський О.П. Історія стародавнього сходу. – К., 1996

Ламберг – Карловски К. Древние цивилизации. Ближний Восток и Мезоамерика. – М., 1992.

Липс Ю. История древних цивилизаций. – СПб., 1999

Матвеев К. Земля Древнего Двуречья. – М., 1986.

Немировский А. Мифы и легенды Древнего Востока. – М., 1994.

Прокофьева М. Аккад и Шумер // Юный художник. – 2002. - № 6. – С. 10 - 12.

Редер Д.Г., Черкасова Е.А. История древнего мира. – М., 1979

Хачатурян В. История мировых цивилизаций // Преподавание истории в школе. – 1995. – № 1. – С. 67 – 80.

Шилюк Н.Ф. История Древнего мира: древний Восток. – Свердловск, 1991