Теоретичні проблеми цивільного права
проф. Кузнєцова Наталія Семенівна
Тема 1. Цивільне право в системі приватного права
Поняття і ознаки приватного права. Критерії відмежування приватного і публічного права
Розвиток та система приватного права
Соціальна цінність цивільного права. Цивільне право і громадянське суспільство
Предмет сучасного цивільного права
Сучасна методологія цивільного (приватного) права
Принципи, функції, система цивільного права
Поняття і ознаки приватного права. Критерії відмежування приватного і публічного права
Цивільне право бере свій початок з римського приватного права. Процес рецепції римського права призвів до виникнення цивільного права, як частини правової системи держави.
Цивільно-правові відносини виникають, як правило, ініціативно, по волі самих учасників, котрі визначають зміст і правові наслідки зміни і припинення цих відносин. Учасники відносин керуються власними приватними інтересами.
Учасникам цивільно-правових відносин надається можливість саморегулювання їх. Держава повинна застосовувати засоби охорони учасників цих відносин від зловживань 3-х осіб і спонукає до дотримання публічного інтересу – консолідованого інтересу групи осіб.
Нормальний правопорядок має ґрунтуватися на відмінностях приватно-правового і публічно-правового регулювання.
Цивільне право як основна частина приватного права спрямоване на регулювання приватно-правовової сфери на основі юридичної рівності та незалежності учасників.
Синайський: межа, яка розділяє приватне і публічне право безумовно необхідна, бо будь-який спір розглядається уповноваженими органами, але відмінність між приватним і публічним правом досить умовна.
Ульпіан: "публічне право – це те, що відноситься до користі Римської держави, приватне право – це те, що відноситься до користі особи" (Дігести).
У ХІХ столітті активно розвивається наука римського права і цивільного права.
Але сам по собі інтерес не може становити основу розмежування приватного і публічного права.
Далі в основу розмежування клали матеріальний критерій – зміст відносин.
Також пропонували в основу розмежування покласти формальний критерій – хто розглядає спори.
"Юриспруденція інстинктивно сприймає поділ права на приватне і публічне", – И.О. Покровский, березень 1917 року, "Основные проблемы гражданского права".
Публічне право має вертикальну систему, де є центр, який визначає статус всіх інших учасників.
Приватне право має горизонтальну систему, всі учасники юридично рівні.
Покровський визначав спосіб регулювання відносин як критерій розмежування приватного і публічного права. Для публічного права характерний метод юридичної централізації. Для приватного права характерний метод юридичної децентралізації.
Цивільне право не може існувати без публічного, в якому зосереджені всі значимі засоби захисту.
Тихомиров: "публічне право є функціонально-структурною системою права, яка відтворює державні, міждержавні і суспільні відносини".
Предмет публічного права: устрій та функціонування держави і її інститутів, інституту громадянського суспільства, основи правової системи правотворчості та правозастосування (конституційне, адміністративне, фінансове, кримінальне право, судоустрій), принципи, норми та інститути міждержавних відносин.
Для публічного права характерний специфічний юридичний порядок.
Принципи публічного права:
відмінності у правовому статусі суб’єктів;
ієрархічність положень і різний обсяг владних повноважень суб’єктів;
наявність власної відомчої юрисдикції.
Метод юридичної децентралізації – багато різних центрів саморегулювання.
Приватне право регулюється з врахуванням також інтересів інших осіб (публічних інтересів). Приватне право визначає основним своїм принципом юридичну рівність суб’єктів (+ майнову незалежність, адміністративна автономія). Відносини створюються на підставі власного волевиявлення суб’єктів. Диспозитивна норма не заважає суб’єкту реалізувати його власну волю.
Принцип диспозитивності ≠ диспозитивному характеру правових норм.
Агарков "Предмет и система гражданского права" (стаття видана в 1940 році).
Розвиток та система приватного права
Історія приватного права починається з римської давнини.
І період: формування приватного права як цілісного нормативного системного утворення (римське приватне право). Приватне право виникло у вигляді досить досконалої правової системи. Кодекс Юстиніана, основну частину якого складають Дігести (вислови римських юристів) і Інститути Гая (давньоюрдичний підручник права);
ІІ період: Середньовіччя. У європейський університетах з’явилися вчені дослідники, які називалися глосаторами. Поширилося коментування і доповнення механізмів правового регулювання (живим звичаєвим правом). Це був період "Університетського розвитку";
ІІІ період: початок ХІХ століття – період кодифікації, 1904 рік – Кодекс Наполеона. Кінець ХІХ століття – Німецьке, Австрійське, Швейцарське цивільне уложення. З цього моменту починає розвиватися власне цивільне право;
IV період: сучасний – характеризується уніфікацією і гармонізацією.
Зараз працює комісія по підготовці Європейського цивільного кодексу. До цього періоду відноситься і прийняття нового Цивільного кодексу України.
Приватним відносинам обов’язково має бути притаманна юридична рівність суб’єктів.
До приватних належати: цивільне право, сімейне право, трудове право, міжнародне приватне право, частково земельне право.
Важливим є спосіб встановлення відносин, зв’язків між суб’єктами. З цієї точки зору приватне право засноване на вільному волевиявленні суб’єктів.
Сьогодні сформувалися так звані галузі права "другого ешелону": космічне право і т.д. Це не є галузі права в повному розумінні.
Навіть коли в основі певних відносин лежить адміністративно-правовий акт, це не факт, що ці відносини є публічно-правовими.
Соціальна цінність цивільного права. Цивільне право і громадянське суспільство
З проведенням глобальних економічних, політичних реформ почали переглядатися погляди на державу і право. У радянські часи панувала позиція другорядності права: право слідує за державою. Така позиція ґрунтувалася на формальній ознаці.
З 90-х років ця позиція почала переглядатися.
Алексєєв: в основі досліджень лежить право. Він звернув увагу на те, що здавна юридичні приписи почали охоплювати не лише всі сфери життєдіяльності людей (практичні сфери), але вони набули значення джерела і носія механізму правової регуляції (соціальне регулювання). Право – вища школа соціального регулювання.
Через сферу приватного права ще в часи Античності відбулося значне інтелектуальне збагачення права. В зв’язку з потребами юридичної практики використовувалися вже існуючі здавна юридичні конструкції.
Цивільне право найближче стоїть до людини.
Саме в цивільному праві ще в римські часи були закладені механізми, які ще й досі використовуються.
Саме цивільне право у вигляді системних цивільних законів заклало основи сучасного громадянського суспільства. Якщо політичні принципи нового часу закладені в конституціях, деклараціях, то саме Французький Цивільний кодекс 1984 року здійснив незамінну роботу по формуванню і утвердженню не лише законів громадянського суспільства. У кодексі були закріплені принципи священності і недоторканості приватної власності, різноманітність договорів цивільного обороту (всього обороту майнових благ).
Сергеев: в качестве исходной основы выступает гражданское право.
Соціальна цінність цивільного права проявляється через його основні інститути: право власності, інтелектуальна власність, спадкове право.
На сьогодні в процесі кодифікації в різних країнах проявилися всі риси сучасного цивільного права як серцевини правової основи громадянського суспільства.
Громадянське суспільство – особливий характер, стан розвитку суспільства; суспільство яке відповідає критеріям, які відпрацьовані історичним досвідом.
Поняття громадянського суспільства було відокремлено від держави. Громадянське суспільство – те, що існує поза безпосереднім впливом держави.
Держава не може втручатися у приватне життя людей.
Гегель: громадянське суспільство – система потреб, що засновані на приватній власності, а також релігії та моралі.
Громадянське суспільство виникло як відповідь на питання про найбільш доцільний і розумний устрій людського життя.
В громадянському суспільстві мають бути забезпечені відносини власності, природні права людини.
Ознаки громадянського суспільства:
економічна свобода різноманітної форми власності, реалізація ринкових відносин;
соціальні: безумовне визнання і захист природного права людини і громадянина;
легітимність і демократичний характер влади;
рівність усіх перед законом і правосуддям;
надійна юридична захищеність особи;
правова держава, заснована на поділі і взаємодії влади;
політичний і ідеологічний плюралізм, а також легальна опозиція;
свобода слова, думки, незалежність ЗМІ;
невтручання держави в приватне життя громадян, їх взаємні обов’язки і відповідальність;
класовий мир, партнерство, наукова згода;
ефективна соціальна політика.
Врегулювання відносин власності – основа громадянського суспільства.
Другим чинником громадянського суспільства є права людини.
В умовах формування громадянського суспільства вдосконалення механізму цивільно-правового регулювання відіграє дуже важливу роль.
Предмет сучасного цивільного права
Предмет цивільно-правового регулювання – відносини, які регулюються нормами цивільного права.
Традиційно до предмету цивільного права відносять майнові і пов’язані з ними немайнові відносини. У Цивільному кодексі 1963 року відносини майнового характеру були присутні у якості формальної ознаки. Вони були насичені адміністративними нашаруваннями.
Монополія державної влади призвела до того, що в Цивільному кодексі з’явились об’єкти, які були виключно державною власністю (об’єкти, вилучені з цивільного обороту).
У новому Цивільному кодексі ці всі обмеження були зняті.
Кооперативні відносини були виведені за предмет регулювання з Цивільного кодексу. Відносини, пов’язані з обігом цінних паперів були поновлені в об’єкті цивільного права, був поновлений оббіг векселів.
Предмет цивільного права був розширений за рахунок зняття адміністративних обмежень, поновлення об’єктів, вилучених з цивільного обороту. На сьогодні залишається неоднозначною позиція, стосовно підприємницьких відносин і їх регулювання в Цивільному кодексі. ст.9 ЦК – співвідношення між Цивільним кодексом і Господарським кодексом у регулюванні підприємницьких відносин.
Сучасна методологія цивільного (приватного) права
Метод цивільно-правового регулювання.
Відбувається реалізація методу юридичної координації.
Реалізація принципу диспозитивності – ст.6 ЦК.
Реалізація принципу повного відшкодування шкоди, принципу захисту цивільних прав у суді.
Юридичні факти значно розширили свій діапазон.
Принципи, функції, система цивільного права
Принципи цивільного права.
В Цивільному кодексі закріплено принцип регулювання відносин із застосуванням аналогії права.
Якщо відносини не врегульовані законом, то вони врегульовуються, враховуючи основні положення, засади цивільного законодавства. І це практичне значення закріплення принципів у Цивільному кодексі.
Функції цивільного права:
компенсаційна;
відновлювальна;
регулятивна;
охоронювальна, яка включає компенсаційну, відновлювальну функцію.
Тема 2. Джерела цивільного права України
Поняття та загальна характеристика цивільного законодавства. Система цивільного законодавства України
Поняття та форми систематизації цивільного законодавства
Кодифікація цивільного законодавства дореволюційної Росії
Перша кодифікація радянського цивільного законодавства
Друга кодифікація цивільного законодавства СРСР, УРСР
Впорядкування цивільного законодавства України на сучасному етапі. Розробка та прийняття нового Цивільного кодексу України
Концепція та структура Цивільного кодексу України 2003 року
Інші джерела цивільного права
Поняття та загальна характеристика цивільного законодавства. Система цивільного законодавства України
Система цивільного права:
кодекс;
інші нормативно-правові акти (ЗУ "Про власність");
рівень досконалості законодавства;
наявність прогалин;
повнота цивільного права.
Рівень досконалості законодавства, наявність прогалин, повнота цивільного права – з цією метою виникло поняття "система цивільного права".
Система цивільного законодавства – існує реально – це великий за обсягом нормативний масив, який складається із нормативно-правових актів різної юридичної сили, які розміщені у певній ієрархічній послідовності.
Основою цивільного законодавства є Цивільний кодекс, який за своїм змістом відповідає засадам громадського суспільства. Цивільний кодекс має великий потенціал. Відомче законодавство: в радянські часи кожне міністерство приймало нормативно-правові акти, зараз також певні відомства – центральні органи виконавчої влади зі спеціальною компетенцією мають право приймати акти (наприклад, Антимонопольний комітет України, Фонд державного майна України, Комісія з цінних паперів, НБУ).
Чинники, що стримують неконтрольований зміст відомчого законодавства: процес їх реєстрації у Мін’юсті.
Поняття та форми систематизації цивільного законодавства
Систематизація.
Способи впорядкування:
інкорпорація – об’єднання у збірники, зведення нормативних актів, що стосуються певної сфери діяльності;
консолідація;
кодифікація.
Кодифікація – не лише структурне оновлення нормативного масиву, а й змістовне оновлення (тривалий процес).
Консолідація – різновид інкорпорації, не відбудовується у змістовні зміни.
Декодифікація – починають змінювати положення кодексу і іншими законами.
Новелізація законодавчих актів – коли в результаті внесення змін формується нова редакція.
Кодифікація цивільного законодавства дореволюційної Росії
Університетського періоду не було.
Користувалися звичаєвим правом.
Ідея кодифікації в Російській імперії існувала у XVIII столітті. Але робота комісії за часів Петра І була малоефективна. Це пояснювалося тим, що кожній комісії ставилися різні завдання.
На початку ХІХ століття за часів Олексія І кодифікації було покладено на вченого Сперанського. В цей час спостерігається сильний французький вплив – це полонило російський простір. Тому проект Цивільного кодексу Сперанського схожий на французький Цивільний кодекс.
1812–1815 роки – перемога на Французькій революції, Сперанського відправили на заслання, ідея кодифікації відходить на другий план.
1826 рік – Сперанський знову закликає до роботи, пов’язаної з кодифікацією діючого права – Сперанський зробив.
Січень 1833 року – були санкціоновані як повні зібрання законів.
Частина І тому 10 – Закони цивільні.
Вирішуючи завдання кодифікація Сперанський здійснив обмежену кодифікацію.
Це означало віддалення від завдання зробити новий "нормальний" кодекс.
В момент прийняття такий закон не відповідав дійсним потребам суспільства.
1882 рік – утворено комісію для створення нового Цивільного кодексу. Розробники не були пов’язані чинними законами. Завдання: змістовно змінити законодавство.
1861 рік – відміна кріпосного права.
17 років комісія випускала розроблений проект частинами.
1899 рік – підготовлено проект зобов’язального права.
1903 рік – решта частин підготовлена.
В судові, урядові, наукові установи розіслано.
1905 рік – на підставі зауважень друга редакція.
1905-1907 рік – революція, імперія під загрозою.
1913 рік – в Держдуму внесено проект зобов’язального права.
1914 рік – початок І світової війни. Тому проект над яким детально працювали був завершений тоді, коли він був вже нікому не потрібний.
26.07.1991 року – були прийняті "Основи цивільного законодавства".
1917 рік – перемога нових політичних сил. Відбувається поступове знищення приватної власності. Всі основні матеріальні цінності були націоналізовані.
Право почало трансформуватися з дореволюційного в капіталістичне.
Доктрина почала вважати право непотрібним і зайвим в державі. Право називали більше опіумом для народу, ніж релігією. Юрист Стучка, автор роботи "Революционное право и государство", все ж таки стояв на позиції необхідності права в державі.
З 1922 року – в економіці реалізуються засади приватної власності.
Зародилася ідея суцільного планування. Поширеним стає не принцип координації, а принцип субординації.
Заснування дискримінації кредитно-грошових відносин.
Перша кодифікація радянського цивільного законодавства
Процес першої кодифікації був пов’язаний з розвитком правової думки.
В цей час активно розвивається радянська правова доктрина.
На першому етапі підготовки нового Цивільного кодексу СРСР значну роль відіграла "мінова концепція" Пашуканіс. З точки зору цієї концепції право – система правовідносин, які являли собою юридичну форму юридичних відносин і виникають безпосередньо з останніх.
Цивільне право в той час називалося господарським.
Не спостерігалася тенденція відділення господарського права від цивільного.
Кодекс називався Цивільним, але право було господарським.
З 30-х років почався натиск на цивільне законодавство. Цьому періоду (НЕПу) передувала реанімація кооперативних засад. Мова йшла про об’єднання праці і управління. Хоча праця ще не відділялася від капіталу.
Після НЕПу радянська політична ідея відступила.
Далі настав період індустріалізації, а потім і капіталізації стали нищівним ударом по засадах приватної власності.
Ленін дуже критикував Цивільний кодекс. І не безпідставно, адже він був дуже буржуазним.
1931 рік – з’їзд марксистів-державників. Головним доповідачем виступає сам Пашуканіс, який критикує свої попередні позиції. Право – форма регулювання та закріплення виробничих та інших суспільних відносин класового суспільства. Спирається на апарат державної влади пануючого класу і відбиває інтереси цього класу. Правові відносини виводяться не з товарного обігу, а безпосередньо з виробництва.
На з’їзді були піддані критиці і погляди Стучки. Був покладений початок агресії на всі перспективні, прогресивні явища, які могли завадити ідеям радянської держави.
Цивільне право розглядається як система юридично закріплених цивільних відносин.
Стучка пропонує теорію "двосекторного права". Вона полягає в тому, що в економіці радянського суспільства існує два сектора – приватний і соціалістичний.
Відповідно існують і дві галузі права: цивільне і адміністративно-господарське.
За Стучкою ці дві галузі права за своєю природою є соціалістичними, але роль цивільного права зменшується у зв’язку зі знищенням приватної власності.
1927–1931 роки – Стучка "Курс радянського цивільного права".
Пашуканіс пропонує теорію "єдиного господарського права".
1931 рік – у вступі до "Збірки матеріалів з господарського і адміністративного права" Вінсбург оспорює концепцію Стучки. Він вважає, що існує лише господарське право, в яке слід включати як норми господарського права, так і норми цивільного права (власність, спадкове право та інші). Про це свідчить і система інститутів: суб’єкти, правочини, право власності, позовна давність.
1931–1935 роки – теорія "єдиного господарського прав" була панівною.
1938–1955 роки – у радянській правовій науці триває дискусія про систему радянського права.
1938 рік – перша нарада наукових працівників права. Вперше пролунала теза, що право – це система норм. Визначається науковий підхід до дослідження системи права, її галузей. Вперше говорять про метод. Було поставлене завдання відмежування цивільного права від адміністративного. В ході цієї дискусії С.М. Братусь зробив спробу в сенсі поділу права згадати про поділ права на публічне і приватне.
1954–1955 роки – на сторінках журналу "Радянська держава і право" була розгорнута дискусія, присвячена саме цивільному праву. Її розпочав Венедиктов. Він запропонував інститут "оперативного управління". Він визначив коло відносин, які входять в предмет цивільного права, серед яких він визначив і особисті немайнові відносини, пов’язані з майновими (не пов’язані з майновими він відкидав).
Венедиктов, Алексєєв активно використовували критерії предмета і метода правового регулювання.
1947 рік – Братусь "Юридические лица в советском гражданском праве".
Наслідки першої дискусії:
в колі відносин, які регулює Цивільний кодекс включаються поряд з майновими особисті немайнові, пов’язані з майновими відносини;
майнові відносини завжди засновуються на законі вартості, незалежно від того, чи вони пов’язані з виробництвом, чи з оборотом;
поряд з предметом правового регулювання розвиток отримав і метод.
Друга кодифікація цивільного законодавства СРСР, УРСР
В період підготовки до нової кодифікації була проведена Друга дискусія.
Виникає питання співвідношення цивільного права з трудовим, земельним, сімейним. Була визначена самостійність трудового, колгоспного, сімейного і земельного права.
Ставилося питання про співвідношення цивільного і господарського права. Кінець 50-х років – була заснована сучасна концепція господарського права.
1961 рік – "Основи цивільного законодавства".
1963 рік – прийняті республіканські Цивільні кодекси.
В ці роки вдалося пристосувати цивільне право до потреб тоталітарної держави.
Цивільне право стало субстратом цивільного та адміністративно-господарського права. У кодекси була закладені основи підвищення ролі підзаконних нормативних актів.
Був зроблений важливий крок по "централізації" цивільного законодавства. Пріоритет надавався союзному законодавству по відношенню до законодавства союзних республік.
Впорядкування цивільного законодавства України на сучасному етапі. Розробка та прийняття нового Цивільного кодексу України
Після Другої кодифікації почало значно зростати так зване "відомче" законодавство. Прогрес: структурування системи права. З 1964 року цивільне законодавство у його застосуванні з нормами інших галузей права виконувало обслуговуючу роль для підтримання планової дисципліни. З 1965 року держава визнає, що ступінь регулювання суспільних відносин є неефективним.
Постанови Ради Міністрів мали спроби реформування саме управлінських відносин.
Кінець 80-х років – "перебудова" призвела до реалізації основних засад планової економіки.
Була згодом створена робоча група по створенню Господарського кодексу.
Листопад 1992 року – була створена робоча група під головуванням міністра юстиції по створенню цивільного кодексу у складі спочатку 20, а згодом 12 чоловік (3 представники нашого університету).
25.08.1996 року – кодекс переданий у КМУ для передачі у ВРУ.
16.01.2003 року – прийнятий новий Цивільний кодекс (введений в дію 01.01.2004 року).
У період між прийняттям Цивільного кодексу і його підписанням Президентом у кодекс неконтрольовано вносились зміни, Секретаріатом ВРУ.
Концепція та структура Цивільного кодексу України 2003 року
Цивільний кодекс відбиває основні засади, які забезпечують розвиток економічних особистих немайнових відносин і забезпечують формування громадянського суспільства.
Новий Цивільний кодекс вирішив питання цивільно-правового регулювання у принципово інший спосіб.
Він не знижує рівень регулювання до підзаконних нормативно-правових актів, кодекс повинен мати обов’язкову характеристику, стабільність статики цивільного обороту, речових відносин.
Процес адаптації законодавства до норм нового Цивільного кодексу значно затягнувся.
Інші джерела цивільного права
На сучасному етапі актами цивільного законодавства не вичерпуються джерела цивільного права.
ст.6 ЦК + ст.7, 8, 10 ЦК.
В них закріплені джерела, які виходять за межі цивільного законодавства.
ст.7 ЦК – джерелом цивільного права визнає звичаї і звичаї ділового обороту.
Звичай – правило поведінки, не встановлене актами законодавства, але стає установленим для регулювання певних суспільних відносин.
Найпоширенішими є торговельні звичаї і звичаї ділового обороту.
До торговельних звичаїв відносять Інкотермс. Однак звичай виконуючи компенсаторну функцію не повинен суперечити законодавству.
Одним із різновидів звичаєвих норм є узвичаєння. Воно ґрунтується на однаковій практиці застосування тих чи інших норм.
Узвичаєння – правила, які закріплюються для уніфікації (УНІДРУА).
Торговельні звичаї – поділяються на писані і неписані.
В доктрині практично не розроблено питання при звичай як джерело регулювання певних відносин.
Другим джерелом цивільного права є цивільно-правовий договір. На відміну від норм права положення договору не містять ознаки нормативності і загальної обов’язковості.
Особливим видом договорів є установчі договори: вони розширюють коло осіб, для яких вони є обов’язковими і є підставою для подальшої локальної нормотворчості.
У договорі можуть встановлюватися такі правила поведінки, такі права і обов’язки, які не передбачені законом, тим самим виконуючи компенсаторну функцію. Звичай регулює відносини на загальному рівні, а договір – на конкретному.
Джерелом цивільного права є також міжнародні договори.
З моменту ратифікації норми міжнародних договорів стають частиною національного законодавства.
Актуальними сьогодні є також питання про роль прецедентів у цивільному праві.
Прецедент (Р. Давид) – це рішення по конкретній справі, яке є обов’язковим для суду цієї, або іншої інстанції.
Ознаки:
рішення по справі;
нормативність;
загальнообов’язковість;
казуїстичність (максимальна конкретність).
Тема 3. Загальна характеристика цивільного права зарубіжних країн
Основні правові системи сучасності
Співвідношення цивільних та торговельних кодексів у зарубіжних правових системах
Загальна характеристика Французького цивільного кодексу
Загальна характеристика Німецького цивільного уложення
Характеристика цивільного права Великобританії та США
Цивільний кодекс Нідерландів
Цивільний кодекс провінції Квебек
Цивільний кодекс Російської Федерації. Цивільне законодавство країн СНД
Основні правові системи сучасності
Кожна національна правова система – це прояв національного суверенітету. Кожне національне законодавство є завжди своєрідним. Незважаючи на зовнішню різноманітність, строкатість національних правових систем, їх все ж можна звести до якогось спільного знаменника (за способом їх створення і т.д.). Так формується загальний підхід до поняття "правова сім’я".
Виділяють романо-германську (континентальну) правову сім’ю. Для країн цієї правової сім’ї доктрина складається і розвивається на основі римського права: пріоритет отримують норми права, які розглядаються як стандарти моралі і справедливості, правила поведінки. Менше уваги приділяється відправленню правосуддя, процедурним моментам.
З ХІХ століття активна роль відводиться закону, а основою цивільного законодавства стають цивільні кодекси. У правових системах романо-германської правової сім’ї найбільшого розвитку отримало саме цивільне право.
Сім’я романо-германських правових систем виникла в Європі. Велику роль у її формуванні відіграли середньовічні університети.
Колонізація кінця ХІХ – початку ХХ століття призвела до поширення романо-германської системи на інші території. На цей процес впливало і звичаєве право. Були приклади також добровільної рецепції.
Значно меншою за територією, але досить сильною за традиціями стала сім’я загального права. Вона виникла у Великобританії. Англійське загальне право йде від регулювання тих ситуацій, які виникають у суспільстві. Вся правова система зосереджується на вирішенні конкретних питань шляхом правосуддя. Основну роль у цій системі відіграють суди. Але все одно, обидві ці правові сім’ї відіграють роль регулятора суспільних відносин.
Правозастосовний процес романо-германської системи пов’язаний із застосуванням правового тлумачення норми. Правова норма як соціальний регулятор має значно більше значення, ніж прецедент. У прецедентному праві регулювання суспільних відносин є реальним, конкретним, ситуативним. Виникає проблема пошуку конкретного прецеденту із значної їх маси. Завданням науки є так звана "приватна кодифікація".
На сучасному етапі у романо-германської системи значно підвищується роль судової практики, але прецедент при цьому не виникає. Законодавець не намагається регулювати застосування судами правових норм, не звужувати можливість застосування судом правових норм. Рівень юридичної абстракції підносить норму до можливості безмежного застосування.
У англосаксонській системі спостерігається збільшення питомої ваги статутного права. Мова не йде про кодифікацію нормотворчості. Значно розширюється поле для застосування правових актів.
Сьогодні спостерігається процес зближення цих двох правових систем.
Складно проходить процес адаптації європейського права у різних країнах.
Р.Давид виділяє ще одну правову систему – соціалістичне право, в основі якого лежить революційна правосвідомість.
Ще виділяють самостійно іудейське право, мусульманське право і т.д.
Співвідношення цивільних та торговельних кодексів у зарубіжних правових системах
Цю проблему називають "проблемою монізму і дуалізму" в цивільному праві.
На початку ХІХ століття існували доволі розвинуті відносини торговельного обороту. Виник прошарок населення, який займався торговельним оборотом і мав специфічний статус. Процес допуску до торговельної діяльності був формалізованим.
У Франції було прийнято рішення відокремити норми приватного права, які регулювали правове положення комерсантів, укладення ними угод у окремий нормативний акт і назвати його Торговельним кодексом. У ньому немає приписів владно-розпорядчого характеру. Детально регламентуються лише деякі питання діяльності комерсантів.
1804 рік – прийнятий ЦК Франції.
1807 рік – прийнятий Торговельний кодекс Франції.
Норми Торговельного кодексу є більш динамічними, порівняно з нормами ЦК, які законодавець намагався максимально стабілізувати.
Кінець XVIII століття – Німеччина є роздробленою напівфеодальною державою.
60-ті роки XVIII століття – спроба об’єднати німецької землі шляхом створення єдиного законодавства (Німецьке цивільне уложення, Німецьке торговельне уложення).
Новітні кодифікації Нідерландів, Квебеку прийняли єдині ЦК. Для них це була історична данина. Мова йде про приватні кодифікації, які склалися історично, як відповідь на проблему статусу суб’єктів торговельної діяльності.
В загальному в законодавстві панує нахил до монізму і лише в деяких країнах, – до дуалізму (Німеччина).
Загальна характеристика Французького цивільного кодексу
Загальна характеристика французького Цивільного кодексу.
Прийняття французького Цивільного кодексу засвідчило вступ світової спільноти до нового етапу розвитку.
21.03.1804 рік – був прийнятий французький Цивільний кодекс.
Це почався ІІІ етап розвитку цивільного права.
Римське право було основою в створенні французького Цивільного кодексу.
Всі норми приживалися за допомогою звичаєвого права, зокрема, Парижа. Звичаї – кутюми.
Королівські ордонанси (укази) також сприяли консолідації права (Ордонанси Кольбера).
З 1790 року були спроби створити проекти кодифікованого нормативно-правового акта.
Була створена комісія з 4 юристів-практиків (суддів): 2 представники Північної Франції (поширені кутюми) і 2 представники Південної Франції (поширене римське право). Ці особи і склали проект Кодексу Наполеона. Наполеон був присутній на 62 засіданнях Державної ради по прийняттю Цивільного кодексу зі 102. Він скоротив склад Трибунату до 52 чоловік, бо Цивільний кодекс довго не міг бути прийнятий.
Французький Цивільний кодекс закріпив свободу приватної власності, визнавши це право священним і недоторканним.
ст.544 французького Цивільного кодексу: право власності – найбільш повне і абсолютне серед речових прав. Обмеження – закон.
Французький Цивільний кодекс на перше місце серед об’єктів права власності поставив нерухомість (насамперед, замлю).
Французький Цивільний кодекс закріпив формальну юридичну рівність суб’єктів.
Рівень закріплення права власності характеризується тим, що воно є священним і недоторканним і має абсолютний характер.
Кодекс називався ще "Кодексом имущих", бо захищав, насамперед, права осіб, які мали у власності майно.
Французький Цивільний кодекс обмежував обсяг прав дружини, в порівнянні з обсягом прав чоловіка. Такі обмеження проіснували аж до 1938 року.
Французький Цивільний кодекс не передбачав статусу юридичної особи. Французи негативно ставилися до будь-яких союзів і товариств. Боялися реанімації станових корпорацій.
Сам термін "юридична особа" з’явився у французів лише наприкінці ХІХ століття.
Була закріплена в Французькому ЦК практично абсолютна свобода договору.
Він складався з 3-х книг. Така система запозичена з інституції Гая і називається "інституційною структурою".
Передує книгам Вступний розділ, опублікування та застосування цивільних законів.
Книга 1: "Про особу". Визначає правове положення фізичної особи, містить норми сімейного права.
Книга 2: "Про майно та різні видозміни власності".
Книга 3: "Зобов’язальне право".
+ є положення про спадкове право та статті про позовну давність.
Обсяг французького Цивільного кодексу – 2283 статті.
Юридична техніка французького ЦК.
Французький ЦК був написаний зрозумілою мовою, бо був розрахований на сприйняття основною масою населення. Статті за обсягом невеликі.
Французький ЦК здебільшого формулює загальні положення без надмірної деталізації.
Впливу французького цивільного права найбільше піддалися європейські країни. У штаті Луїзіана (США) також був сприйнятий Французький ЦК.
У французьких колоніях (наприклад, Алжирі) також діяв Французький ЦК.
Франція – країна приватно-правового дуалізму.
1807 рік – прийнятий французький Торговельний кодекс, який регулював відносини між комерсантами.
1673 рік – виданий Ордонанс про торгівлю.
1681 рік – виданий Ордонанс торговельного мореплавства.
Ці ордонанси були покладені в основу французького Торговельного кодексу. На момент прийняття французький Торговельний кодекс складався з 4 книг.
І книга "Загальні положення": статус індивідуальних торговців і торговельних товариств і т.д.
ІІ книга "Морська торгівля": статус морських суден.
ІІІ книга "Банкрутство і неплатоспроможність".
IV книга "Торговельна юрисдикція".
Французький Торговельний кодекс містив як матеріальні так і процесуальні норми. Функції загальних положень для французького Торговельного кодексу відіграє французький ЦК.
Французький ЦК – субсидіарний нормативний акт стосовно комерційних відносин.
На відміну від французького Цивільного кодексу французький Торговельний кодекс не здійснив такої шаленої рецепції. Він за юридичною технікою значно поступався французькому ЦК.
Французький ТК – сукупність законодавчих актів, які регулюють відносини в сфері посередницької діяльності (сьогодні). Французький ЦК сформульований доволі широко, що потребує тлумачення. Він має інституційну систему.
Рене Давид:
суддям у рішенні заборонено формулювати нове правило;
судова практика відіграє надзвичайно важливу роль.
Загальна характеристика Німецького цивільного уложення
Німецьке цивільне уложення виконало ґрунтовну правову роботу, пов’язану з подальшим розвитком цивільного права.
1896 рік – прийняття Німецького цивільного уложення. З 01.01.1900 року набрало чинності Німецьке Цивільне уложення.
Німецьке Торговельне уложення було прийняте одночасно.
З метою об’єднання Німецьких земель у 1869 році були прийняті нормативні акти, які об’єднали німецьке вексельне (Вексельний статут 1847 року) і торговельне право (1861 рік перше Німецьке Торговельне уложення).
Німецьке Цивільне уложення почало створюватися після об’єднання земельні Німеччини. Савін’ї був проти загальної Німецької кодифікації.
Більше 20 років працювали над Німецьким Цивільним уложенням і були схвалені проекти Німецького Цивільного уложення і Німецького Торговельного уложення.
За правовою технікою ці уложенні відрізнялися казуїстичністю і детальністю.
Німецьке Цивільне уложення побудоване на пандектним принципом – 5 книг.
І книга "Загальна частина".
ІІ книга "Зобов’язальне право".
ІІІ книга "Речове право".
IV книга "Сімейне право".
V книга "Спадкове право".
Наявний великий за обсягом "Вводний закон".
Німецьке Цивільне уложення – перший кодифікований акт епохи імперіалізму.
У ньому є наука обмежень принципу недоторканності приватної власності (особливо об’єктів нерухомості).
З’явилися оціночні поняття "добросовісність", "розумність" і т.д.
1975 рік у Східній Німеччині був прийнятий Німецький Цивільний кодекс.
Німецьке Цивільне уложення писалося для юристів – мало багато складних формулювань.
Не відбулося значної рецепції Німецького Цивільного уложення.
Японія стала прибічником, у ній практично діє рецептоване німецьке право. Запозичення з Німецького Цивільного уложення можна зустріти в Австрії, Швейцарії.
Німецьке Торговельне уложення були прийняте в 1896 році і мало 4 книги:
Книга І "Торговці".
Книга ІІ "Торговельні товариства".
Книга ІІІ "Торговельні угоди".
Книга IV "Морське право".
Судова практика допомагає конкретизувати правові норми. Кожного року видається новий коментар Німецького Цивільного уложення, щоб відобразити динаміку судової практики.
Характеристика цивільного права Великобританії та США
Цивільне право Великобританії.
Англосаксонська система права характеризується відсутністю писаного права, а основне місце в системі права займає судотворення.
Едвард Дженкс: по суті сучасний світ знав лише дві правові системи: римське і англійське право.
Специфіка англійського права: основною його частиною є неписане прецедентне право.
Не все рішення по справі, яке виносить суд є прецедентом.
Прецедент – формула, де відбиті основні положення.