Основи економічних вчень

праці та світового господарства. Кордони європейського світу суттєво розширилися й охопили майже всю планету за винятком Австралії. В 1493 р. Папа Римський скріпив своєю печаткою перший договір про поділ світу між Іспанією та Португалією. Великі географічні відкриття мали великі наслідки не тільки для країн Європи, а й для всього людства. Одним з найбільш значущих економічних результатів Великих відкриттів стала так звана «революція цін» у Західній Європі, яка відіграла вельми значну роль у розкладі феодалізму та формуванні капіталістичного господарства.

15. З розвитком феодального землеволодіння виникає та набирає поширення така його форма, як вотчина – спадкова феодальна власність на землю, яка виникає в результаті жалування князем землі боярам і визначається як безумовне володіння землею при необмеженому розпорядженні нею. Вотчина ділилася на панське господарство та селянське держання. Кінець XI – середина XIII ст. увійшли в історію Київської Русі як період феодальної роздробленості, причому характерною рисою цього процесу був його прогресуючий характер, коли держава досить швидко розпадається і на теренах Русі з’являються окремі самостійні князівства та землі велике феодальне землеволодіння формується різними шляхами: захопленням земель сільської общини, освоєнням нових земель, а також як нагорода за службу князю. Спочатку цей процес сприяв зміцненню центральної влади, адже кожен з нових землевласників потребував підтримки великого князя. Проте з часом, цілком опанувавши підвладні землі, створивши свій апарат управління, дружину, місцева влада дедалі більше відчуває потяг до економічної самостійності та політичної відокремленості земель. Не менш важливою причиною була зміна кон’юнктури та занепад торгівлі, особливо торговельного шляху «із варяг у греки

18. Процес первісного нагромадження капіталу забезпечив усі необхідні умови для переходу від переважно натурального, дрібнотоварного господарства до ринкового товарного виробництва: звільнення основної маси робітників від особистої, феодальної залежності і станових, цехових обмежень; відокремлення робітників від засобів виробництва, з метою створення для них необхідності пошуку роботи за грошову плату; концентрація капіталу, переважно в грошовій формі, у руках тих, хто спроможний організувати й управляти великомасштабним товарним виробництвом (у підприємців); наявність ринків постійного збуту продукції. Примусове позбавлення дрібних товаровиробників засобів виробництва і їх перетворення у бідних продавців своєї робочої сили було важливим кроком до створення умов для капіталістичного виробництва. Другим важливим кроком на шляху організації капіталістичного виробництва був процес нагромадження великих грошових запасів у руках цехових майстрів, фермерів, але головним чином – у купців і лихварів. Основними джерелами нагромадження капіталів стали: зовнішня торгівля, особливо колоніальними товарами – перцем, прянощами, пахощами, тютюном система протекціонізму, державні позики, податки; пряме пограбування колоніальних володінь і залежних земель, колоніальні війни, торгівля рабами, піратство;

організація в колоніях (в Америці) рабовласницького, плантаторського господарства; жорстокі методи поневолення та пограбування корінного населення Африки, Азії, Північної і Південної Америки; нещадна експлуатація позбавлених засобів виробництва і засобів існування пауперів у майстернях і робочих будинках, де робота виконувалася з перервами лише на сон і харчування. Отже, процес первісного нагромадження капіталу це історичний процес відокремлення виробника від засобів виробництва, процес примусового позбавлення їх приватної власності й перетворення в бідних продавців своєї робочої сили, що передував власне капіталістичному нагромадженню. Його головною відмітною ознакою були розвиток товарно-грошових відносин, становлення ринкової економіки. Виходячи з того, що капітал – це цінність, що зростає, його нагромадження починалося там, де цінність працювала на своє збільшення.

19. У першій половині XVI ст. господарство Нідерландів досягло високого рівня розвитку. У північних провінціях населення займалося хліборобством, розведенням худоби. Більшість селян були вільними. Питома вага феодального землеволодіння становила лише 20–25%. Створювалися фермерські господарства, райони «торговельного землеробства», що спеціалізувалися на вирощуванні певних культур. Успішно розвивалося рибальство, а нідерландська риба мала великий попит і збут у багатьох країнах. Успішно розвивалася торгівля Нідерландів з Італією, Францією, Англією й балтійськими країнами. Найголовнішим портовим містом був Антверпен. Сюди причалювало по кілька тисяч кораблів, іноземні фірми мали тут своїх представників, антверпенська біржа займала одне з перших місць у Європі. Важливою передумовою Нідерландської революції і становлення нового типу суспільства була реформація, ідеї якої знайшли у Нідерландах добрий ґрунт. Саме вона розбудила дух індивідуалізму, раціоналізму і прагматизму в матеріально-практичній діяльності людей. Релігійно освячена установка на працю при категоричному протестантському осуді марнотратства сприяла нагромадженню капіталу, а відтак і зміцненню почуття особистої свободи представників підприємницьких кіл. Хід економічного розвитку Нідерландів гальмувала феодальна католицька Іспанія, яка в середині XVI ст. перетворила країну у свою провінцію. Жорстока інквізиція щодо населення протестантських північних провінцій Нідерландів, високі податки щодо купців, промисловців, обмеження у торгівлі та підприємництві призвели до масового невдоволення і врешті до революції, яка мала національно-визвольний характер. Революція та визвольна війна перемогли тільки у північних провінціях, які 26 липня 1581 р. проголосили свою повну незалежність. Утворилася нова буржуазна держава – Голландія (Іспанія визнала її незалежність лише в 1609 р.). Звільнення від іспанського феодального панування стало додатковим стимулом для економічного зростання Голландії. У середині XVII ст. голландські мануфактури (кораблебудівні, текстильні та ін.) були кращими у Європі У зовнішню торгівлю і морські перевезення вкладалися великі капітали. Голландія володіла найбільшим у Європі морським торговим флотом, на її долю припадало приблизно 75% загальної кількості кораблів європейських країн. Голландці, витіснивши португальців, створили величезну імперію, яка простягалася від Мозамбіка до Японії. Вони з надзвичайною енергією закладали торгові факторії, монополізували постачання прянощів та східних товарів, займалися каботажними перевезеннями. Розвиток торгівлі зумовив зростання ролі банківської справи та кредиту На кінець XVII ст. Голландія, що базувала своє господарство на нестійкому фундаменті посередницької торгівлі, почала втрачати торгову першість на користь Англії, яка переважала її у промисловому розвитку. Внаслідок цього капітал Голландії все більше ставав лихварським, переміщався з торгівлі й мореплавства у банківську сферу.

20. Визвольна війна 1648–1676 рр. стала переломним моментом у житті українського народу, Наслідком війни стало визволення Наддніпрянщини з-під польської влади, відродження української державності у вигляді козацько-гетьманської держави. Істотними були і її соціально-економічні наслідки, обумовлені відповідною економічною політикою Б. Хмельницького. Власне, перші кроки у зміні суспільно-економічного устрою були обумовлені самим ходом Визвольної війни. Як зауважує цілий ряд сучасних авторів, Б. Хмельницький та старшина спочатку переслідували лише певні інтереси козацтва власності та землекористування Власне, головним завданням Визвольної війни стало визволення українського народу від гноблення з боку Польщі, що на ділі означало ліквідацію великої земельної власності магнатів та особистої залежності безпосередніх виробників. Саме на це й була спрямована аграрна політика Б. Хмельницького, у результаті якої відбуваються глибокі зміни у відносинах земельної Антифеодальна боротьба та аграрна політика Б. Хмельницького викликали значні зміни у структурі земельної власності. На зміну великому землеволодінню прийшло дрібне землеволодіння козаків, міщан, вільних селян. І хоча процес знищення великого феодального землеволодіння не було завершено, аграрні перетворення відбувалися переважно за рахунок руйнування магнатського господарства, й основною формою організації господарства стало індивідуальне селянське або козацьке господарство У той же час аналіз аграрної політики Б. Хмельницького дозволяє зробити висновок, що, незважаючи на певні внутрішні суперечності, вона в цілому відзначалася гнучкістю і цілеспрямованістю, відповідала економічним реаліям і носила прогресивний характер. Гетьман домігся зміцнення державної і козацької власності на землю; розуміючи необхідність союзу з селянством, він визнавав за ним право на особисту свободу, спадкове користування землею і вступ до козацтва. Розвиток товарно-грошових відносин у зв’язку з розгортанням торгово-промислової діяльності, зростання грошової ренти, необхідність сплати населенням податків грошима, воєнні та інші державні видатки потребували все зростаючої грошової маси, але грошей в обігу було недостатньо. Саме це й викликало необхідність обмеження вивозу з країни дорогоцінних металів.

22. Іде досить активний процес скорочення дворянського землеволодіння та зростання селянського. Правда, слід зауважити, що в період між створенням Селянського банку та 1906 р. політика останнього характеризується переважним продажем земель не окремим селянам, а громадам. У Правобережній Україні ж дворянське землеволодіння скорочувалось значно повільніше, його обсяг складав 75% від усіх земель у 1905 р. Основною причиною такої ситуації можна вважати те, що в цьому регіоні ще з дореформених часів панувало поміщицьке підприємництво, пов’язане з виробництвом цукру. Ще швидше процес скорочення дворянського землеволодіння розпочинається після революції 1905–1907 рр. Не менш важливою ознакою розвитку капіталістичної системи в сільському господарстві є зростання його товарності, зокрема товарності селянських господарств. І тут також слід шукати причини, пов’язані з умовами відміни кріпацтва. Стосовно поміщицького господарства, то тут також відбуваються істотні зміни. Реформа, хоч і була проведена з урахуванням інтересів поміщиків, поставила їх у досить складне становище. Більшість поміщиків не була готовою до переходу до сучасної організації господарства із застосуванням вільнонайманої праці. Незважаючи на отримання значного викупу, вони не могли повністю використати одержані кошти, адже більшість їх була у вигляді цінних паперів, погашення яких державою відбувалося поступово, незначними частками Перехід до раціонального господарювання у поміщицьких господарствах стримувався також і через ряд інших причин. Так, у країні бракувало людей, звиклих до найманої праці, а навіть мізерні наділи селян створювали ілюзію можливості існування без продажу власної робочої сили. Не вистачало й кваліфікованих робочих рук, які б могли працювати на сучасних машинах; бракувало й кадрів агрономів та інших спеціалістів сільського господарства.

24. Промисловий переворот в Англії: передумови, хід, наслідки

Батьківщиною першого промислового перевороту була Англія. Соціально-економічні передумови для його здійснення визріли в цій країні у середині XVIII ст. Важливою передумовою промислового перевороту була буржуазно-демократична революція середини XVII ст., яка ліквідувала основні перепони розвитку підприємництва, розчистила шлях для становлення індустріального суспільства. Цьому сприяв і аграрний переворот ХVІ-ХVІІ ст., внаслідок якого прискореними темпами розвивалося високотоварне, базоване на фермерській основі, сільське господарство. Аграрні зрушення сприяли вивільненню великої кількості людей і створили резерв дешевої робочої сили, необхідної для розвитку фабрично-заводської промисловості.

До другої половини XVIII ст. в Англії завершилося формування нації – важливого політичного чинника, який мав великий вплив на становлення економічної основи цивілізації нового типу. У цей же час у країні відбулося становлення єдиного національного ринку, який стимулював розвиток господарства в цілому. Зовнішньоекономічні передумови промислового перевороту в Англії полягали у безоглядному пограбуванні колоній. На кінець XVIII ст. Англія перетворилася у найбільшу морську і колоніальну державу світу. Величезні прибутки, які забезпечувалися пануванням у світовій торгівлі, використанням незліченних багатств Північної Америки, Індії та інших колоніальних володінь, вкладалися в англійську промисловість. Надзвичайно сприятливими для промислового перевороту було географічне розташування Зовнішньоекономічні умови – постійний попит в Європі на англійські вироби, викликаний безперервними війнами, забезпечував їм ринок збуту і теж сприяв здійсненню промислового перевороту. Важливим фактором промислового перевороту був вихід на якісно новий технічний рівень англійської бавовняної промисловості, що забезпечувався поступовим впровадженням у текстильне виробництво нових машин і механізмів. Промисловий переворот змінив економічну географію Англії. Виникли нові промислові райони, які спеціалізувалися на виробництві окремих видів товарів і продуктів. Значно зросли обсяги промислового виробництва. Англія перетворилася у «майстерню» світу, її винаходи знаходили застосування у багатьох країнах. Змінилася соціальна структура суспільства, збільшилася кількість робітників, які становили 45,5% зайнятого населення. Прискорилася урбанізація Англії. На кінець XIX ст. у містах проживало майже 75% населення.

25.Особливості промислового перевороту у Франції

Промисловий переворот у Франції мав свої особливості і специфіку. Вігі розпочався пізніше, ніж в Англії і був затяжним. На думку деяких вчених, у т. ч. французьких, велика демократична революція 1789–1794 рр. негативно вплинула на хід економічного розвитку країни. Незважаючи на проголошені свободи, у країні тривалий час панував економічний хаос та дезорганізація, що дало підстави французькому вченому М. Леві-Лебуайє вважати революцію в економічному плані «національною катастрофою». Континентальна блокада Англії, яку проводив Наполеон у 1806 р., дорила французький і європейський ринки для англійських промислових товарів, створила великі економічні труднощі для Англії. Вона прискорила становлення і розвиток деяких галузей французької промисловості (суконної, хімічної, металообробної). Проте ті галузі промисловості, які працювали на колоніальній сировині (бавовняна, цукрова), переживали занепад. В цілому, прагнення Наполеона створити умови для панування французької промисловості на континенті негативно позначилися на ході промислового розвитку. Франція на довгі роки була позбавлена англійських машин, металовиробів та вугілля, необхідних для механізації виробничих процесів На другому етапі промислового перевороту (1815–1848 рр.) хід економічного розвитку Франції прискорюється. Зростають темпи механізації виробництва. Розвивалася текстильна, металургійна, поліграфічна, керамічна та інші галузі промисловості. У 20 их роках зароджується французьке машинобудування. За обсягом виробництва промислової продукції в середині XIX ст. Франція займала друге місце у світі після Великобританії. Однак її технічний рівень і конкурентоспроможність залишалися низькими. У Франції зберігалися невеликі мануфактури та дрібне кустарне виробництво. Торгово-промислова буржуазія не мала достатнього впливу на формування державної політики Вже на етапі промислового перевороту у Франції сформувалися фінансова буржуазія, яка відігравала значну роль в державі, зате мало опікувалася розвитком промисловості. Вона збагачувалася за рахунок лихварства, фінансових та біржових спекуляцій. Грошовий капітал зростав швидше, ніж промисловий. У Франції XIX ст. повільними темпами зростало населення, попит на товари і продукти залишався низьким. Ця негативна тенденція поглиблювалася відносинами на селі, складною та суперечливою структурою аграрного сектора економіки країни. В сільському господарстві Франції домінували дрібні селянські господарства, які з ростом сільського населення все більше подрібнювалися Третій етап промислового перевороту у Франції відбувся після революції 1848–1849 рр. і тривав до кінця 60-их років. У цей період фабрично-заводське виробництво охопило більшість галузей промисловості. Загальний обсягпромислової продукції за 1851–1865 рр. зріс майже вдвічі. Кількість парових двигунів у промисловості і на транспорті збільшилася з 7,7 до 27,8 тис. Протяжність залізниць досягла 17,4 тис. км. За прикладом Англії було проголошено свободу торгівлі, ліквідовано обтяжливі мита. Успішно розвивалася кредитна справа, а біржа, банки і акціонерні товариства досягли небувалої сили і значення. Такі успіхи у розвитку економіки країни були досягнуті завдяки мудрій ліберальній політиці Наполеона III та його уряду

26. Особливості промислового перевороту у Німеччині

Німеччина вийшла на шлях капіталістичного розвитку пізніше, ніж Англія та Франція. Промисловий переворот тут розгорнувся лише в другій половині XIX ст. Найважливішою причиною такого відставання була наявність феодальних середньовічних порядків в сільському господарстві, збереження цехів у промисловості та політична роздрібненість країни. На відміну від Англії та Франції, становлення суспільства нового типу в Німеччині відбувалося не революційним, а еволюційним шляхом. Середньовічні порядки: панування феодального землеволодіння та повинності селян ліквідовувалися поступово, шляхом реформ

Запізнення промислового перевороту було зумовлене ізольованістю країни від світових торговельних шляхів, відсутністю ласного флоту. Політичне роздрібнені німецькі держави будували свою власну економічну політику. Кожна з них мала власні гроші, метричну систему, митні кордони і норми господарського законодавства, які гальмували створення єдиного національного ринку У Німеччині довгий час панувало середньовічне ремісниче виробництво, основною формою якого були цехи. Мануфактури появилися у кінці XVIII ст., і були розташовані, як правило, у сільській місцевості. Панування міських цехів було підірване німецьким законодавством лише у 60-их роках XIX ст. Ремісниче виробництво було малоефективним. Промислова продукція не була конкурентоспроможною на зовнішньому ринку. Більше того, внутрішній ринок країни заполонили дешеві вироби французької та англійської фабрично-заводської промисловості. Німеччина в першій половині XIX ст. була аграрним придатком промислове розвинутих Англії та Франці Перші парові машини в німецькій промисловості знайшли застосування у 30-их роках XIX ст. Проте їх було небагато – у 1837 р. у промислове розвинуті й Сілезії працювало всього 8 парових двигунів (у той же час на бавовняних фабриках Ланкашира (Англія) діяло 714 парових двигунів. Промисловий переворот прискорюється у 50–60-их роках, коли німецька промисловість переходить від мануфактурної стадії до фабрично-заводської. Впродовж 60-их років різко збільшується загальна потужність парових двигунів. Особливо високими темпами розвивається важка промисловість.

Особливістю запізнілого промислового перевороту в Німеччині було те, що він базувався на основі вітчизняного машинобудування, на власних інженерно-технічних досягненнях. У Німеччині відразу будувалися величезні на той час машинобудівні підприємства, оснащені найновішим обладнанням. Саме це забезпечило небачені у XIX cт. темпи промислового виробництва. Структура німецької фабричної промисловості теж вигідно відрізнялася від англійської та французької. У Німеччині було здійснено ряд винаходів (барвники), внаслідок чого почала успішно розвиватися хімічна промисловість.

27. Промисловий переворот у США

Поява у Північній Америці сильної самостійної держави створила сприятливі умови для економічного зростання. Промисловий переворот розпочався у північних штатах. Його особливість полягає у відсутності тих докапіталістичних пережитків, які мали місце у країнах Західної Європи, цехових порядків зокрема. Здійсненню промислового перевороту сприяло вигідне територіально-географічне розташування країни. Створення незалежної держави дозволяло американцям відмежуватися від боротьби Англії та Франції за гегемонію у Європі. Більше того, період наполеонівських воєн став «золотим віком» американської торгівлі. Важливу роль у здійсненні промислового перевороту відіграє демографічний фактор. Жодна країна світу не знала таких темпів росту населення. До середини XIX ст. кількість жителів США збільшилася у 4,5 рази, в основному за рахунок переселенців із Європи – людей підприємливих, енергійних, які в першу чергу спричинилися до економічного поступу США. Саме наявність дешевої енергії водяних двигунів пояснюється запізніле впровадження нових машин. Промисловий переворот у США відбувався за рахунок європейської робочої сили, інтелекту і капіталів. В цьому теж одна із його особливостей.

Розвиток залізничного будівництва сприяв прискореному росту металургії, добувної та машинобудівної галузей промисловості. У 40-их роках широко застосовуються пудлінгові печі. Виробництво чавуну у 1830–1850 рр. зростає у три рази. Спочатку машинобудування розвивалося повільними темпами. На початку XIX ст. американська промисловість працювала в основному на англійських машинах. Проте в середині XIX ст. у США вже існували власні машинобудівні заводи. Особливо швидко розвивалося сільськогосподарське машинобудування. В цей же час активно впроваджуються в життя оригінальні досягнення американської інженерно-технічної думки. Серед найвидатніших винаходів того часу були швейна машина Зінгера, ротаційна типографська машина, телеграф Морзе, револьверний, шліфувальний, фрезерний верстати, косарка Мак-Корміка, комбінована молотилка-віялка Хейрема та багато інших. Розвиток промисловості гальмували південні штати, в яких панувало рабовласницьке плантаційне господарство. Рабовласництво було основною перепоною на шляху розширення внутрішнього ринку – ринку товарів і робочої сили, освоєння земель Заходу, інтенсивного розвитку сільського господарства. Суперечності між північними і південними штатами викликали Громадянську війну в США (1861–1865 рр.), яка водночас була буржуазною революцією. Війна закінчилася перемогою Півночі. Важливими її наслідками було скасування рабства, ліквідація політичної та економічної роз'єднаності США.

38. Сутність політики «Нового курсу» Ф. Рузвельта полягала в активізації ролі держави, включення її до процесів регулювання економічного життя. Лінія «Нового курсу» передбачала жорстку боротьбу і являла собою певну рівнодіючу багатьох сил: великого бізнесу, банківських кіл, дрібних підприємців, фермерів, профспілок, широких мас працюючих і велику кількість безробітних. Перші дні президентства Рузвельта були ознаменовані екстреними заходами з боку уряду. За умов банківської кризи, що вибухнула (банки банкрутували один за одним), президент оголосив загальні «банківські канікули» до 9 березня й запропонував Конгресу США «Надзвичайний закон про банки». Положення закону доводили, що Рузвельт не пристав на необхідну для багатьох націоналізацію банківської системи. Закон передбачав такі заходи: надання Федеральною резервного системою (ФРС) позик банкам; наділення міністра фінансів повноваженнями, до яких входило право запобігати масовому вилученню внесків;

3) заборону на експорт золота; 4) продаж банкам ФРС облігацій державної позики. Завдяки введенню таких заходів банки змогли отримати від держави позики під заставу цінних паперів і державних облігацій. На підставі закону про надзвичайний стан в Історії США вперше була змінена концепція бюджетної політики, тобто держава свідомо пішла на перевищення витрат над доходами. Припинився обмін банкнот на золото, яке зрештою остаточно вилучили з обігу. Щоб уникнути гіперінфляції, держава вжила заходів для закупівлі золота у населення за ціпами, що перевищували курс долара стосовно золота Поряд зі зростанням державного контролю над банківською системою посилювався контроль над біржею і ринком цінних паперів. У 1933–1934 роках, незважаючи на критику з боку ділових кіл, було прийнято кілька законів, які регулювали випуск цінних паперів, у результаті чого було: 1) встановлено контроль над випуском акцій (у разі випуску компанією акцій усі її директори несли персональну відповідальність за випуск); передано контроль над ринком цінних паперів до спеціально створеної комісії, членів якої призначав Президент; обмежувалося використання банківського кредиту в операціях на біржі; заборонялися будь-які маніпуляції з цінними паперами; вводився щорічний звіт корпорацій, зареєстрованих на біржі. Двома найважливішими законами першого терміну президентства Ф. Рузвельта (1933–1936), що вплинули на подальший розвиток економіки США, можна вважати закон про відновлення національної промисловості (НІРА) і закон про регулювання сільського господарства (ААА), ухвалені на початку 1933 року. На відміну від «Нового курсу» Рузвельта, Велика Британія в боротьбі з наслідками «Великої депресії» не пішла шляхом порятунку промисловості, фермерських господарств і проведення реформ у соціальній сфері. Головним у діяльності уряду лейбористів було: виправлення дисбалансу бюджету;

поліпшення становища у внутрішній і зовнішній торгівлі. Англійці залишалися консерваторами стосовно переходу до дефіцитного бюджету, хоча така політика США згодом цілком виправдала себе. Велика Британія використовувала у боротьбі із наслідками світової кризи власний величезний історичний досвід головного «банкіра світу». Тому в 1931–І934 роках уряд Великої Британії головним економічним завданням вважав забезпечення сприятливих фінансових умов для розвитку промисловості, сільського господарства, торгівлі. У цей період уряд Франції проводив соціальну програму, спрямовану па зниження рівня безробіття, організацію громадських робіт. Ця політика передусім стосувалася державного сектору і певним чином забезпечувала вихід економіки з кризи із найменшими втратами. «Велика депресія» 1929–1933 років далася взнаки й на господарському житті Німеччини через «прив'язку» економіки до іноземних кредитів зі США, Великої Британії та Франції. Припинення допомоги з боку провідних країн, які теж переживали важку кризу, погіршило становище Німеччини (збанкрутувало 68 тис. підприємств, криза охопила банківську сферу, кількість безробітних сягнула 8 млн осіб). Нездатність уряду Веймарскої республіки ефективно протидіяти економічній кризі, намагання монополій відновити втрачені позиції на світових ринках, різке падіння життєвого рівня були головними чинниками встановлення фашистського режиму в Німеччині 1933 року й приходу до влади НСДАП. Економічна політика фашизму мала яскраво виражений статистичний характер. Антикризові заходи набули рис надзвичайних, оскільки переслідували не так тактичні цілі виведення господарства у режим зростання, як стратегічні військово-політичні: повернення втрачених територій і ринків збуту, подальше розширення кордонів Німеччини, зрештою – світове панування.

39. У травні 1906 р. представники дворян-землевласників на своєму з’їзді запропонували П. Столипіну, тоді ще міністрові внутрішніх справ, дозволити селянам вільно виходити з громади, продавати свої наділи, заохочувати вільне переселення на вільні землі. На цей момент уже було оголошено про відміну з 1 січня 1907 р. викупних платежів колишніх поміщицьких, удільних та державних селян. Але безпосереднє здійснення реформи розпочалося після опублікування 9 листопада 1906 р. указу «Про доповнення деяких положень діючого закону стосовно селянського землеволодіння та землекористування». Суть цього указу полягала у відміні закону 1893 р. про непорушність громади. Всі громади ділилися на дві категорії: ті, де переділів землі не було протягом останніх 24 років, і ті, де переділи громадських земель мали місце. Селяни першої категорії громад відразу проголошувалися власниками землі, незалежно від їхнього бажання. Селяни ж другої категорії громад отримували право укріпити землю, що знаходилася у їх користуванні, як особисту власність домовласника, але при цьому необхідною була згода 1/3 селянських дворів. До того ж селянин отримував право закріпити за собою не лише надільну норму, але й наявні надлишки, за які повинен був заплатити громаді за викупними цінами,

40. Початок ХХ ст. – це період певного спаду, коли виробництво хоч і зростає, але надзвичайно низькими темпами. Відбувається подальша концентрація промислового виробництва Подібною була картина і у вуглевидобутку: напередодні Першої світової війни на найбільших шахтах видобували до 75% донецького вугілля. 1909–1913 рр. – час нового промислового піднесення. Це був період порівняно високих урожаїв та сприятливої кон’юнктури на міжнародному ринку що позитивно вплинуло і на ринок внутрішній, стимулювало прискорений розвиток промислового виробництва. Тоді Україна давала основну частку продукції видобувної (72%) та металургійної промисловості, цукру (75%), товарного зерна; постачала для всієї імперії основну масу вугілля, металу і металевих виробів, сільськогосподарських машин, цукру, зерна, тютюну та ін. З іншого боку, вона була ринком збуту промислової продукції російських підприємств. Товарообмін носив дещо однобокий, колоніальний характер Циклічний розвиток економіки на початку ХХ століття приводить до посилення монополістичних тенденцій, створення основної маси монополій, які мали переважно загальноросійський характер. Поряд з концентрацією промислового капіталу посилюються й концентрація капіталу банківського, зрощення його з промисловим Розвиток ринкових відносин вимагав створення стабільної фінансово-кредитної системи, що ставило на порядок денний проведення цілого ряду реформ, перш за все реформування Державного банку Пореформений період характеризується також процесами створення досить великої кількості приватних, найчастіше акціонерних банків. Тільки у 1864–1873 рр. було засновано близько 40 комерційних банків. Першим серед них був Приватний комерційний банк у Санкт-Петербурзі, заснований 1864 року. Стосовно ж України, то тут перші комерційні банки з’являються у 1868 р. у Києві – Київський приватний комерційний банк та Харкові – Харківський торговельний банк; у 1871 р. засновано Київський промисловий,

41. Долю Німеччини (території, репарації тощо) по завершенні війни вирішив Версальський мирний договір, підписаний 28 червня 1919 р. країнами-переможницями США, Англією, Францією, Італією та ін. У розв'язанні проблем репарацій ініціативу перебрали на себе США. Було розроблено план Дауеса, що передбачав значні пом'якшення репараційних виплат, жорсткий контроль за джерелами репараційних платежів (податки від промисловості, виплати за рахунок митних і непрямих податків тощо), а також іноземні інвестиції у промисловість Німеччини (21 млрд. дол.). У червні 1929 р. план Дауеса був замінений планом Юнга, за умовами якого обсяг репарацій знижувався до 114 млрд. марок з терміном виплат упродовж 37 років, а єдиними джерелами платежів визначалися державний бюджет і доходи залізниць. 1924–1929 рр. в Німеччині були періодом економічного піднесення, якого не знали інші європейські учасники війни. У 1927 р. промислове виробництво Німеччини досягло довоєнного рівня, а 1929 р, перевищило його па 13%. За підтримки міжнародних капіталів Німеччина відновила економічну могутність і повернула собі друге місце у світі за розмірами промислового виробництва, відтіснивши Англію на третє місце. Поступово німецькі товари поверталися на світові ринки. Економічне піднесення дало змогу Німеччині випередити Англію за вивозом машин й устаткування. Вартість німецького експорту 1929 року, перевищила довоєнний рівень на 3 млрд. марок. На тлі економічного піднесення скоротилося безробіття, підвищилася реальна заробітна плата. Період 1924–1929 років у розвинених країнах характеризувався подальшим скороченням втручання держави в господарські відносини. Однак це не було простим, механічним поверненням до системи вільних ринкових відносин. Скорочення статистських відносин було частковим: у 20 -ті роки практично в усіх країнах тривав об'єктивний процес монополізації економіки, відбувалося об'єднання інтересів монополій і держави, змінювалися ринкові відносини, що виражалося, зокрема, в поглибленні внутрішньогосподарських диспропорцій. Крім того, Версальська система, що встановила «новий» політичний порядок, не розв'язала європейських і світових суперечностей, а навпаки, поглибила загальну тенденцію до мілітаризації, до підготовки чергової спроби територіального й економічного перерозподілу світу. Це слугувало політичним обґрунтуванням збереження сильних елементів етатизму і в період стабілізації.

Економічні відносини країн Заходу у повоєнні роки коливалися між економічним націоналізмом (протекціонізмом) і прагненням до поновлення співпраці. Фінансовий і валютний хаос був головною перешкодою па шляху до відновлення довоєнного товарообміну в Європі. Розбіжність валютних курсів, натомість і постійні коливання їх ускладнювали розрахунки й робили невигідним обмін товарами між країнами.

46. План Маршалла названо на честь державного секретаря США Джорджа Кетлета Маршалла (1880–1959). У червні 1947 року в Парижі на нараді Міністрів іноземних справ США, Великої Британії, Франції та СРСР було вирішено створити організацію з вивчення ресурсів і потреб європейських країн і визначення розвитку основних галузей промисловості. До неї ввійшли 16 країн (Англія, Франція, Італія, Бельгія, Люксембург, Швеція, Норвегія, Данія, Ірландія, Ісландія, Португалія, Австрія, Швейцарія, Греція, Туреччина). У липні 1942 року ці країни уклали конвенцію про створення організації європейської економічної співпраці (ОЄЕС), яка мала розробляти спільну програму відбудови Європи. Серед причин виникнення й подальшого застосування плану Маршалла назвемо такі: уповільнені темпи повоєнного економічного відродження Західної Європи, посуха й низький урожай 1947 року; скорочення міжнародного товарообігу та дефіцит товарів як наслідок валютного контролю у довоєнний та воєнний періоди, а також дотримання збалансованих двохстороннІх торговельних потоків; брак американської валюти («доларовий голод») для подолання товарного дефіциту (дефіцитні товари можна було придбати в Північній та Південній Америці за долари); брак інвестицій; загрозу політичній стабільності Західної Європи (загострення «холодної війни» між США і СРСР та роль комуністичних партій у Франції й Італії), Плай Маршалла реалізовували від квітня 1948 року до грудня 1951 року. Загальний контроль за його виконанням здійснювала Адміністрація економічної співпраці, очолювана відомими американськими фінансистами і політичними діячами. Допомогу надавали з федерального бюджету США у вигляді безоплатних субсидій і позик. За цим планом США видали 17 млрд доларів, основну частку з яких (60%) отримали Англія, Франція, Італія, ФРН. 30 грудня 1951 року план був офіційно замінений законом «Про взаємну безпеку», Реалізація плану Маршалла мала низку наслідків. По-перше, новий імпульс отримала промислова реконструкція країн та поновлення транспортної інфраструктури Західної Європи. По-друге, створено умови для модернізації індустріального й сільськогосподарського обладнання, що позитивно позначилося на продуктивних силах національних економік Західної Європи. По-третє, на стабільний рівень було виведено темпи виробництва продукції, полегшилися внутрішньо-європейські розрахунки та розрахунки із боргами країн Західної Європи. По-четверте, відбулося пожвавлення фінансового ринку та