Столипін та його аграрна реформа в Україні
Міністерство науки і освіти Украіни
Одеський Національний Політехнічний Університет
Кафедра історії і етнографії Украіни
РЕФЕРАТ
на тему: «П.А.Столипін та його аграрна реформа в Україні»
Виконала студентка групи
ОЕ-035
Одеса
2004
Зміст
Вступ.................................................................................................................3
1. Коротка біографія П.А.Столипіна........................................................4
2. Столипін і Дума.......................................................................................6
3. Столипінська реформа..........................................................................9
4. Руйнування общини і розвиток приватної власності...........................11
5. Селянський банк......................................................................................12
6. Переселення селян....................................................................................13
7. Кооперативний рух.................................................................................14
8. Агрокультурні заходи..............................................................................14
9.Результати реформи..................................................................................15
10.. Причини невдачі аграрної реформи...................................................17
Висновок..........................................................................................................20
Список літератури...........................................................................................22
Вступ
Я обрала цю тему, тому що хотіла, якомога найбільше дізнатися про реформи проведенні Столипіним, про ту ситуацію, яка відбувалася в 19 ст., адже це є немаловажною частиною нашої історії.
Проблема реформування нашої держави в більшій чи меншій степені хвилює майже кожного громадянина країни. Питання подолання перехідного періоду визивають палкі суперечки у провідних економістів країни, і не тільки.
Метою цієї роботи я б хотіла зрозуміти з усією відповідальністю реформаторський курс минулого і сьогоднішнього уряду країни.
Вже давно відомо, що реальні результати реформ, як і найбільш об’єктивні їх оцінки, з’являються не відразу, а тільки через деякий проміжок часу. І тому всі труднощі їх порозуміння випливають в період, коли реформи тільки починаються, тільки набирають темп.
Між тим історичний досвід представляє собою невичерпне джерело цінної інформації: економічно-історичних прикладів. Якщо мова йде про реформаторську діяльність, то можна з впевністю говорити, що на основі цих прикладів можливо вдеякій мірі наблизитися до розуміння сучасних реформ, а у деяких випадках і передбачити, спрогнозувати принциповий напрям їх розвитку у майбутньому. Тут доречно додати, що на жаль, цінний історичний досвід інколи залишається непотрібним: ми знову повторюємо помилки минулого, щоб наші нащадки в свою чергу своєчасно «забули» про наші помилки. Хочеться вірити, що економічний досвід минулого все ж таки буде максимально використаний.
Тема данної роботи дуже добре висвітлена наукою, причому дуже широко. Інтерес до реформаторів минулого підвищений в зв’язку з невдачами реформаторів сучасності.
Не
минуло і пів
століття від
часу проголошення
селянської
реформи 1861 р., як
царський уряд,
поштовхуваний
масовим селянським
рухом, що набув
наймогутнішого
розмаху в Україні
напередодні
та в роки демократичної
революції
1905-1907 рр., змушений
був знову зайнятися
проблемами
села.
Українське
село мало низку
особливостей,
що відрізняли
його від російського.
Так, в Україні
індивідуальне
сільське
землеволодіння
переважало
над общинним.
Селянські
громади були
слабкими й не
відігравали
тут такої ролі,
як у російському
селі. Спадкове
індивідуальне
землеволодіння
охоплювало
96,5% селянських
господарств
Правобережжя,
82,1% на Полтавщині,
68% у Чернігівській
губернії. Громадська
форма землекористування
в Україні не
прижилася, а
там, де її примусово
насаджували,
виникав активний
спротив населення.
Ані реформи, ані розвиток капіталістичних відносин не змогли істотно змінити соціальну структуру в Україні. Навіть на рубежі століть 93% українців залишилися селянами, що визначальним чином впливало на свідомість , культуру, побут, систему моральних цінностей українського народу.
Після реформи 1861 р. тривала майнова диференціація українського села. В 1905 р. 54% селянських господарств мали близько 6 десятин землі , 29,4%- від 6 до 10 десятин, 16,6%- понад 10 десятин надільної землі. Водночас сотні тисяч селян не мали не мали землі й поповнювали загін найманих пролетарів. Наприкінці XIX в Україні налічувалося 2 млн. сільськогосподарських робітників. Типовою картиною пореформеного життя тут стали юрби заробітчан на дорогах.
Велика частка земельного фонду зосередилася в руках великих власників. В Україні землевласник мав у середньому по 930 десятин земельних угідь.
Небезпека соціальних потрясінь примусила уряд шукати нові шляхи вирішення аграрного питання.
Коротка біографія П.А.Столипіна
Петро Аркадійович Столипін - виходець з старого дворянського роду, відомого з кінця XVI століття, рід Столипіних дав Росії відомих політичних та літературних діячів. Бабуня М.Ю. Лермонтова - вроджена Столипіна. Прадід – сенатор А.А. Столипін – друг М.М. Сперанського, найбільшого державного діяча початку XIX століття. Батько Столипіна – Аркадій Дмитрович – учасник Кримської війни, друг Л.Н. Толстого, який провідував його в Ясній Поляні. Мати – Анна Михайлівна – вроджена Гірчакова – племінниця канцлера Росії А.М. Гірчакові, однокласниця А.С. Пушкіна по ліцею. Жінка П.А.Столипіна – правнучка А.В.Суворова. Таким чином, Родина Столипіних в XIX - XX століттях була в родинних відносинах і дружбі з видатнішими людьми Росії. Родина П.А.Столипіна володіла маєтками в Нижегородській, Казанській, Пензенській і пізніше Каунаській губерніях.
Петро Аркадійович в 1881 р. несподівано для багатьох поступив на фізико-математичний факультет Петербурзького університету, де с захопленням вивчав фізику, геологію, ботаніку, зоологію, астрономію.
В 1884 р. в віці 22 років Столипін закінчив природний факультет Петербурзького університету. Після закінчені університету він служить в міністерстві державного майна, але через рік переводиться до МВС і потрапляє туди ватажком дворян в Ровенську губернію. Столипін був радий цьому призначенню, воно допомогло йому розкритися і як людині, і як гарному керівнику. Він подовгу розмовляв з селянами і тому добре знав
проблеми які їх тривожили. Незабаром він завів своє господарство. Його дочка М.П. Бок писала: "Мой отец очень любил сельское хозяйство, и когда бывал в Колнобережье, весь уходил в заботы о посевах, покосах, посадках в лесу и работу во фруктовых садах".
Потім він був призначений уїзним ватажком дворян, а в 1899 р. - губернатором в тій же губернії. В 1902 р. В.К.Плеве назначив його виконуючим посаду гродненського губернатора. Треба відзначити, що Столипін став самим молодим губернатором Росії. Після призначення на цю посаду, він одразу взявся за вивчення справ губернії, але його дії контролювались генерал-губернатором Віленським.
В 1903 р. Столипін став саратовским губернатором це було, безперечно, актом високої довіри зі сторони всесильного Міністерства Внутрішніх Справ. Тут і застала його перша революція , в якій він примінив весь арсенал коштів - від прямого звернення до народу до розправи за допомогою козаків. При цьому в діяльності губернатора з’явились дві чіткі риси: по-перше, він не ніяковів карати не тільки лівих, але і правих, якщо їх діяльність переходила за рамки дозволеного. По-друге, на відміну від більшості високопоставлених діячів Столипін був особисто хоробрий і не боявся залишатися лицем до лиця з розгніваним натовпом. Столипін стійко витримав удар долі, коли 19 серпня 1906 р. бомба терористів рознесла більшу частину його садиби на Аптекарському острові. В той день 27 чоловік було вбито, а 32 поранено в тому числі його дочка и син. Петро Аркадійович залишався стійким і мужньо захищав свій борг. Він не тільки просто заявив революціонерам з трибуни:” Не запугайте!!!”, але і насправді вів себе безстрашно.
Крім опали царя, Столипіна ненавиділа ще й цариця. Її зусиллями із Сибіру в столицю був повернутий Распутін і зайняв своє старе положення. Відносини Столипіна з царем були складні і протиріччі.
В квітні 1906 р. Столипін був призначений міністром внутрішніх справ і вся боротьба революції лягає на його плечі. Петро Аркадійович знаходився у власті всього п’ять років (1906 - 19011) .
А 24 серпня 1906 року опубліковується урядова програма, що містить дві частини: репресивну ( методи боротьби з революцією, аж до створення військово-польових судів ) і реформістський, що є, по своїй суті, аграрною реформою.
Столипін і Дума.
П.А.Столипін прийшов до влади в переломний момент, коли в правлячих колах відбувався перегляд політичного курсу. Новий курс являв собою спробу царизму укріпити свою соціальну опору, розхитану революцією, зробивши ставку на селянство.
Столипіну було доручено забезпечити співжиття необмеженої влади самодержавства з народним "представництвом", тобто Думою.
Вибрана перша Дума виявилася наполовину лівою, а її центром стали кадети з програмою примусового відчуження - аграрного курсу, знехтуваного царем. Це було перша суперечність. Друге виявилося ще більш серйозним: трудовики і селяни відкинули свій власний проект 104-ий, зміст якого зводився до конфіскації поміщицьких земель і націоналізації всієї землі.
Дума була приречена і 8 липня 1906 року була розпущена.
Друга Дума почала свою роботу 20 лютого 1907 року, вже 6 березня Столипін виступив перед нею з урядовою програмою реформ, і дав зрозуміти, що режим не збирається ділитися своєю владою з "народним представництвом". 10 березня Столипін виступив з викладом урядової концепції вирішення аграрного питання.
У цей час в Думі йшли дебати з двох питань: аграрна політика і вживання надзвичайних заходів проти революціонерів. Уряд вимагав засудження революційного тероризму, але більшість депутатів відмовилися це зробити. Більш того 17 травня Дума проголосувала проти "незаконних дій поліції".
Сумніви не було, що друга Дума незабаром припинить своє існування. Не було тільки причини: її шукали і незабаром знайшли. З допомогою двох провокаторів було створене обвинувачення соціал-демократичної фракції другої Думи в підготовці її військової змови.
Маніфестом 3 червня 1907 року друга Дума була розпущена. Акт 3 червня був справедливо названий державним переворотом, він був довершений в порушення маніфесту 17 жовтня 1905 року і основних законів 1906 року, згідно з якими жоден закон не міг бути прийнятий без санкції Державної Думи.
Позбувшись опозиційної думи, Столипін тепер міг провести політику авторитарну і консервативну, засновану на твердій рішучості оновити країну і укріпити владу. Для цього грунт був підготовлений новим виборчим законом.
Думський довідник 1916 року показує таку картину: дворяни, що складають, по перепису 1897 року, менше за 1 % неселення, отримали в III думі 43 % від загального числа, тобто 66 місць, приблизно 15 % місць отримали поміщики. Обличчя ліберальних професій 84 (біля 20%), торговці 36 (7,5%), священики і місіонери отримали 44 місця (біля 10%) від загального числа. Робітники і ремісники отримали всього 11 місць.
Новий виборчий закон, обнародуваний також 3 червня 1907 року, робив відверту ставку на поміщиків і велику буржуазію. З цією метою закон різко збільшував від курії землевласників, що отримали 50 % місць. Дуже спритний хід був зроблений урядом проти кадетів на користь октябристів: міська курія була розділена на два розряди на основі майнового цензу.
У третій Державній Думі скупчилося дві більшості. При голосуванні за явно консервативні проекти фракція октябристів (154 депутати) голосувала разом з фракціями правих і націоналістів (147 депутатів), а при голосуванні за проекти реформ буржуазного характеру ті ж октябристи об'єднувалися з кадетами і фракціями, що примикали до них. Існування двох блоків в Думі дозволяло Столипіну провести політику лавірування між поміщиками і великою буржуазією.
Створення третьочервневої системи, яку втілювала третя Дума, нарівні з аграрною реформою було другим кроком перетворення Росії в буржуазну монархію (першим кроком була реформа 1861 року).
Соціально-політичне значення зводиться до того, що Дума "селянська" перетворилася в Думу "панську".
16 листопада 1907 року, через два тижні після початку роботи третьої Думи, Столипін виступив перед нею з урядовою декларацією. Першою і основною задачею уряду є не "реформи", а боротьба з революцією.
Другою центральною задачею уряду Столипін оголосив проведення аграрного закону 9 листопада 1906 року, що є "корінною думкою теперішнього уряду...".
Царський уряд, який прагнув зберегти за поміщиками землі і панівну роль у державі, в той же час змушений був сприяти буржуазному розвиткові країни. Щоб відвернути селян від боротьби за поміщицькі землі, зміцнити в них відчуття приватної власності і сприяти розвиткові капіталізму руським шляхом, а також створити собі соціальну базу на селі в особі куркульства, оскільки селянська маса в цілому його опорою бути не могла, царський уряд вирішив здійснити нову аграрну реформу, головним провідником якої став Столипін.
9 листопада 1906 року цар підписав підготовлений Столипіним указ, за яким кожен домохазяїн, що володів землею на общинному праві, міг в будь який час зажадати закріплення за собою в особисту власність належної йому частини землі. Домохазяїн, що закріпив у приватну власність землю, мав право вимагати від сільської громади звести її в одну ділянку – “відруб”, а якщо селянин переносив на неї хату й переселявся туди, то така ділянка називалася “хутором”.
Після обговорення й схвалення законопроекту Державною Радою, він був затверджений царем і став законом від 14 червня 1910 року. Якщо указ 9 листопада 1906 року давав селянам тільки можливість виходити з общин і закріпляти землю у приватну власність, то закон 14 червня 1910 року зробив цей вихід і перетворення всіх селан-общинників на приватних власників обов`язковим у тих сільських общинах, де небуло переділів з часу наділення землею і переходу на викуп. Нова аграрна політика передбачала здіснення троьх груп законів:
Зруйнювання общин й закріплення за селянами землю у приватну власність.
Насадження на селі хуторського і відрубного господарства.
Переселення селян.
Столипінська реформа.
Завдань у реформи було декілька: соціально-політична - створити в селі міцну опору для самодержавства з міцних власників, відколовши їх від основної маси селянства і протиставивши їх їй; міцні господарства повинні були стати перешкодою на шляху наростання революції в селі; соціально-економічна - зруйнувати общину, насадити приватне господарство у вигляді і хуторів, а надлишок робочої сили направити в місто, де її поглине зростаюча промисловість; економічна - забезпечити підйом сільського господарства і подальшу індустріалізацію країни з тим, щоб ліквідувати відставання від передових держав. Реформа 1861 року - перший етап переходу до індивідуалізації землеволодіння і землекористування. Але скасування кріпацтва не привело до прогресу приватної власності. У 80-90-ті роки уряд прагнув до насадження громадських структур в селі, що суперечило в майбутньому вільній селянській власності. Подолати дані труднощі могли реформи, початі П.А.Столипіним. Його концепція "пропонувала шлях розвитку змішаної, багатоукладної економіки, де державні форми господарства повинні були конкурувати з колективними і приватними". Складові елементи його програм - перехід до хуторів, використання кооперації, розвиток меліорації, введення триступінчатого сільськогосподарського утворення, організації дешевого кредиту для селян, утворення землеробської партії, котрі реально представляла інтереси дрібного землеволодіння.
Столипін висуває ліберальну доктрину управління сільською общиною, усунення через полосиці, розвитку приватної власності на селі і досягнення на цій основі економічного зростання. По мірі прогресу селянського господарства фермерського типу, зорієнтованого на ринок, в ході розвитку відносин купівлі-продажу землі повинно статися природне скорочення поміщицького фонду землі. Майбутній аграрний лад Росії представлявся прем'єру у вигляді системи дрібних і середніх фермерських господарств, об'єднаних місцевим самоврядуванням і нечисленними по розмірах дворянськими садибами. На даній основі повинна була статися інтеграція двох культур - дворянської і селянської.
Столипін робить ставку на "міцних і сильних" селян. Однак він не вимагає повсюдної одноманітності, уніфікації форм землеволодіння і землекористування. Там, де внаслідок місцевих умов община економічно життєздатна, "необхідно самому селянинові обрати той спосіб користування землею, який найбільш його влаштовує".
Аграрна реформа складалася з комплексу послідовних і пов'язаних між собою заходів, що проводяться.
Розглянемо основні напрямки реформ.
Руйнування общини і розвиток приватної власності.
Для переходу до нових господарських відносин була розроблена ціла система по-господарському - правових заходів з регулювання аграрної економіки. Указ від 9 листопада 1906 року вводив дуже важливі зміни в землеволодінні селян. Всі селяни діставали право виходу з общини, яка в цьому випадку виділяла землю, що відходить, у власне володіння. При цьому указ передбачав привілеї для заможних селян з метою спонукати їх до виходу з общини. Зокрема, ті, що вийшли з общини отримували