Роздвоєння особистості в романі Г. Гессе "Степовий вовк"

Гаррі, з двозначністю його положення і ролі в житты, розширюється і перетворюється на набагато важливішу і загальну проблему - інтелігенція і суспільство, - яка в романі тісно пов'язана з особливою роллю музики.

Гаррі сприймає музику як світ, непідвладний розуму. Знаючи "особливе" відношення німця до музики, він дорікає німецькій інтелігенції за вічне прагнення до ірраціонального, за відірваність від життя, за абстрагованість, ідеалізм. Саме ці особливості, на його думку, визначили неучасть німецької інтелігенції в суспільних справах, в історії і політиці, а у зв'язку з цим і жалюгідну, нікчемну роль інтелігенції взагалі: "Панове генерали і крупні промисловці абсолютно мали рацію: нічого побоюватися нас, інтелігентів, ми були непотрібними, відірваними від життя, безвідповідальною купкою дотепних базік". Таким чином, велику частку провини за війни, за страждання людей, за невлаштованість і несправедливість світу герой і автор покладають на сучасну інтелігенцію взагалі і на німецьку зокрема. Викривальний пафос Гессе досягає іноді таких вершин, до яких піднімалася думка лише небагатьох найбільш передових письменників тодішньої Европи.

Відповідно до своєї концепції мистецтва і творчості як вершини людської діяльності і особливої ролі, належної інтелігенції в суспільстві, ролі пастиря людського "стада", Гессе в "Трактаті про степового вовка" покладає на інтелігенцію відповідальність і за те, що бюргерство взагалі існує. Автор "Трактату" ставить питання: чому ж бюргерство живе, процвітає і так сильно, якщо воно наділене невиліковними пороками, якщо його життєва активність слаба? "Через степових вовків", - слідує відповідь, тобто бюргерство живе за рахунок інтелігенції, яка пов'язана з ним узами свого походження, виховання і взагалі всіма можливостями свого існування, яка не в силах вирватися з тенет цього суспільства, та і не знає до того шляхів. Бюргерство ж, тобто сучасне суспільство, "застосовує перекроєний за своєю міркою принцип великих: Хто не проти мене, той за мене! "1.

Гессе говорить про залежне положення інтелігенції і про незначність її протесту. Для суспільства вона практично не представляє загрози, не є серйозним супротивником. У цьому трагедія не тільки Гаррі, героя роману, не тільки Гессе, автора роману, а трагедія всієї сучасної інтелігенції - полонянки бюргерства. Гарі як критик, намагається філософськи, історично, науково обгрунтувати проблеми, поставлені в романі, і передбачає багато що з того, що відбудеться згодом. 2

Гессе бачить два шляхи вирішення протиріччя. Перший - ніцшеанський: вирватися з навколишнього світу, що означає для Гессе тільки прорив в ніщо, в космос, це шлях, ведучий до загибелі; другий: примиритися, пристосуватися до дійсності, залишивши за собою право жити від неї осторонь, зневажати її, дивитися на неї звисока, піднятися над нею, об'єднати таким чином обидва полюси і обидві сторони своєї натури і створити видимість гармонії. Характерно, що в кінці книги Гессе вибере для свого героя саме другий шлях, а не шлях до надлюдини Ніцше, що показує, наскільки Гессе розходився з Ніцше. Проте розпад образу Гаррі на дві частини - людина і вовк - і на дві інші частини - божевільний і розсудливий - не межа можливостей образу. Людина Гессе є поєднанням плотського і духовного начал, але тільки духовне робить її людиною, "адже мета людини - зв'язати вищий і нижчий світ, створити з них гармонійну єдність. У цьому щастя і ризик його життя". Ідеал цей для Гаррі поки що недосяжний. Тому він не прийнятий в царство мудрих і безсмертних.

Однією частиною своєї істоти він постійно затверджує те, що інша його частина заперечує: "Теоретично він нічого не мав і проти проституції, але особисто він був би не в змозі серйозно віднестися до повії і вважати її дійсно істотою, подібною собі". Гаррі не може зовсім порвати свої зв'язки з суспільством, і в той же час він від щирого серця його ненавидить - ось причина роздвоєності особи героя і його духовної трагедії.

З гіркотою герой помічає, що нинішнє століття технічного прогресу обходиться без дійсного мистецтва, без справжньої краси і не випробовує в них потреби. Радіо, кіно, розважальні масові видовища витіснили справжнє мистецтво, як джаз замінив собою високу музику. Сучасна культура для Гаррі - це культура заходу, занепаду. Такою повинна була бути музика Риму при останніх імператорах. Гаррі намагається вимірювати життя мистецтвом, і зіставлення виявляється не на користь життя. Гаррі розуміє, що сучасне суспільство, нинішнє століття ворожі культурі, і тому він відчуває себе непотрібним, знедоленою людиною. Якщо вони всі люди, то він серед них степовий вовк; життя інтелігенції та її положення хранителя традицій і цивілізації втрачають сенс.

Гессе вважає, і ця думка проходить через весь роман, супроводжуючи його основні теми, що техніка і технізація суспільства, життя, культури - це засіб, за допомогою якого люди біжать від самих себе, замість того щоб пізнавати себе. Техніка закриває від людини його власну душу. Знищити машини, техніку - це означає звільнити людину. Як і багато інших письменників і філософів тих років, Гессе чутливо реагував на зміни в атмосфері часу. Бурхливий розвиток капіталізму спричинив за собою зростання техніки, прискорення ритму життя. Проте наслідок приймали за причину, що і породжувало стихійне обурення проти досягнень техніки не тільки у Гессе. Тема взаємин людини і техніки займає велике місце і в естетиці експресіонізму. 1

Таким чином, позитивний ідеал, що сповідається Г. Гессе в "Степовому вовку", асоціальний і надзвичайно розпливчатий. Більш того, він свідомо недосяжний в світі простих смертних. В цьому випадку примирення з життям у Гессе зовсім не означає примирення з шовініст настроєним професором або з тріскучим ярмарком буржуазної культури. Але мотиви відмови від бунтарства 20-х років, мотиви якщо не примирення, то упокорювання з неможливістю вирватися з лещат буржуазності виразно звучать у фіналі "Степового вовка".

Соціальні причини нездатності Гессе-Галлера жити в світі з суспільством в романі не розкриті. Але Гессе показав типовість трагічної долі художника в західному світі, створив символ сучасного капіталістичного "пекла", знайомий і зрозумілий кожному, хто в нім живе. У цьому - значення і приваблива сила роману.

Висновки

"Степовий вовк" займає одне з перших місць не тільки в німецько-швейцарській літературі кінця 20-х років, де його можна порівняти, мабуть, тільки з романом А. Цоллінгера "Напівлюдина" ("Der halbe Mensch", 1929), але і в літературі Німеччини цього періоду: по гостроті критики і художнім достоїнствам роман Гессе не поступається багато чому з того, що було створене в цей час представниками німецького реалізму - Р. і Т. Манному, Л. Франком, Л. Фойхтвангером та ін.

Ненависний бюргер був для нього не породженням суспільно-історичних умов, а одвічним антиподом страждаючого поета, позаісторичною категорією, абстрактно-психологічною визначеністю. Тому сила і пристрасність протесту не обертаються у Гессе дієвим, перетворюючим запереченням, вони виливаються в гумор, в основі якого лежить небажання приймати серйозно буржуазну дійсність, в гумор, що допомагає не стільки змінювати життя, скільки виносити її тяготи.

Мотив "степового вовка", самотнього, переслідуваного і озлобленого "аутсайдера" виявив різко критичне відношення Гессе до буржуазної моралі і культури, до буржуазного суспільного устрою. Але в ньому відбилася також внутрішня полеміка письменника з самим собою. Оскільки соціальна основа суспільних суперечностей була йому неясна, всі його спроби художньо утілити "біполярність життя" закінчувалися у сфері "позачасовості".

Роман може бути сповіддю, але він не може, подібно до реальної сповіді і біографії, обмежитися строгим проходженням фактам, відмовляючись при цьому від узагальнення.

Автор не дав однозначної відповіді ні на одне з поставлених ним питань і не міг дати такої відповіді. Людина, такою, якою вона показана в романі "Степовий вовк", це "не тільки до деякої міри розумна тварина, але це дитя богів і воно безсмертне".

Cписок використаної літератури

Березина А.Г. Герман Гессен. Ленинград: 1976.

Гутманис А.Э. Путь Германа Гессе. Вестник Московского университета: Сер.9, - Филология, - 1987. - № 6.

Каралашвили Р. Мир Романа Г. Гессе. – Тбилиси: Сабч, - 1984.

Метро Ги.С. Психологическая эволюция современного человека.Г. Гессе "Степной волк" 1927 // Культуры: Диалог народов мира – 1986. - № 2.

Михайлов А.М. Вопросы литературы. М.: Высшая школа, - 1986. - № 5.

Седельник В.Д. Герман Гессе и швейцарская литература. М.: Высшая школа, - 1970.

Неssе Н. Der Steppenwolf. Berlin, 1963.

1 Каралашвили Р. Мир Романа Г. Гессе. – Тбилиси: Сабч, - 1984. – С. 41.

1 Гутманис А. Э. Путь Германа Гессе. Вестник Московского университета: Сер. 9, - Филология, - 1987. - № 6 – С. 27.

1 Каралашвили Р. Мир Романа Г. Гессе. – Тбилиси: Сабч, - 1984. – С. 47.

1 Михайлов А. М. Вопросы литературы. М.: Высшая школа, - 1986. - № 5. – С. 249.

1 Метро Ги. С. Психологическая эволюция современного человека. Г. Гессе "Степной волк" 1927 // Культуры: Диалог народов мира – 1986. - № 2. – С. 35.

1 Березина А.Г. Герман Гессен. Ленінград: 1976. – С. 89.

2 Гутманис А. Э. Путь Германа Гессе. Вестник Московского университета: Сер. 9, - Филология, - 1987. - № 6 – С. 29.

1 Седельник В.Д. Герман Гессе и швейцарская литература. М.: Высшая школа, - 1970. – С. 127.

1 Неssе Н. Der Steppenwolf. Berlin, 1963. – Р. 185.

2 Там же. – С. 241.

1 Каралашвили Р. Мир Романа Г. Гессе. – Тбилиси: Сабч, - 1984. – С. 86.

2 Каралашвили Р. Мир Романа Г. Гессе. – Тбилиси: Сабч, - 1984. – С.85.

1 Михайлов А. М. Вопросы литературы. М.: Высшая школа, - 1986. - № 5. – С. 175.