Старовавилонське суспільство за кодексом законів Хаммурапі

достатньо достовірною, що дозволило виконати визначені дослідницькі завдання.

Місце держави шумерів і аккадів близько 2057 р. до н. е. зайняла Вавилонська держава. Її столицею був Вавилон, закладений у місці, де ріки Євфрат і Тигр найбільше наближувалися до себе й де найсильніше розвивалася торгівля. У давніші часи Вавилон не відігравав значної політичної ролі, а мав тільки релігійний вплив на сусідні міста. Його значення піднесла династія, що походила із семітського племені амореїв. Її засновником був Сумуабум, який перший відбив сусідні міста й заклав основи могутності своєї країни.

Історичне значення мала діяльність царя цієї династії (1955–1913 рр. до н.е.) – Хаммурапі, який вславив своє ім'я збірником законів. Він підкорив Ассирію, а на захід поширив свою владу на Каркомиш і провадив успішні бої з гірськими племенами, що набігали на Месопотамію. Цей цар об'єднав різні провінції в одну державу і всюди завів єдине право та адміністрацію. Закони торкалися різних карних і цивільних справ, зокрема, крадіжок, пограбувань, зневаги святині, умов продажу, спадщини, невільництва, права помсти й багато інших. Кари за злочини були суворі: часто засуджували на кару смертю. Однак, у «Законах Хаммурапі» відображені не всі сторони життя вавилонського суспільства. Нічого не говориться про соціально-економічний стан монастирів, про стосунки між царською адміністрацією та общинами міст.

Закони відображали лише спірні випадки, коли потребувався верховний арбітраж царя та його чиновників. У «Законах Хаммурапі» нічого не говориться про те, де використовувалась рабська праця, тим часом докладно йдеться про сферу використання найманої праці, на підставі чого деякі вчені вважають старовавилонське суспільство капіталістичним, хоч вільний найм існував ще в докапіталістичну добу. Вавилонське право не регламентувало виробничу сторону життя, тому що вважало використання рабської праці особистою справою самих рабовласників.

Вавилонці використовували в землеробстві шадуф, за допомогою якого подавали воду на ті землі, до яких не сягали паводкові води. Освоєння високих полів сприяло розвиткові садівництва та ефективному функціонуванню іригаційної системи.

Розвивалося в країні ремісниче виробництво, будівельна справа, теслярство, гончарство, ткацтво, ковальство, суднобудування, виробництво цегли та парфумів. Господарство в країні носило натуральний характер. Торговим еквівалентом служило срібло, яке бралося на вагу, не меншу роль у торгових операціях відігравало зерно.

Чи не найбільших успіхів досягло місцеве населення у торговій діяльності, чому сприяли відсутність на півдні Месопотамії найважливіших видів промислової сировини та вигідне розташування Вавилону на прадавніх караванних шляхах. Розвивався переважно зовнішній ринок. Вавилонці вимінювали на зерно, рослинну олію, фініки та вовну, залізні руди в еламців та ассирійців, рабів у племен гірської країни Гуті ум тощо. Характерно, що вся торгівля здійснювалася під контролем держави. Зовнішньою торгівлею, наприклад, опікувалися тамкари – колишні вільні купці, перетворені державою на своїх торгових агентів. Тамкари та їхні помічники шамаллуми – не лише торгували в зарубіжжі, а й викупляли з полону вавилонців, займалися шпигунською діяльністю на користь свого царя. Держава контролювала ринкові ціни.

Держава оберігала рабовласницькі устрої, зокрема опікала работоргівлю, допомагала розшукувати рабів – утікачів, карала за переховування чужого раба, за знищення на ньому рабського тавра.

Основною ланкою вавилонського суспільства була сім'я. До норм сімейного життя у Вавилоні цілком доречні рядки Дж. Байрона:

Закон Востока мрачен и суров:

Оковы брака он не отличает

От брака унизительных оков.

У країні існувала сильна монархічна влада, яка базувалася на розвиненому державному секторі економіки. У Стародавньому Вавилоні справно функціонувала досить розвинена судова система. Суддями були спеціальні чиновники, які керувалися у своїй роботі писаним правом. Нерідко складні судові справи вирішувалися за допомогою «божого суду», тобто клятви іменем богів чи водних ордалій.

У «Законах Хаммурапі» знаходимо сліди існування у вавилонському суспільстві рудиментів первісно родових відносин: таліону (еквівалентної помсти), кругової поруки, самосуду. Отже, за всією цивілізованістю це суспільство ще стояло однією ногою у варварстві.

«Закони Хаммурапі» – це ще не кодекс законів, а лише добре упорядкована збірка звичаєвого права, в центрі уваги якої – юридичний захист власності та правове оформлення використання чужої праці.

Відтворення історії старовавилонського суспільства за допомогою вивчення «Законів Хаммурапі» дозволяє з'ясувати чимало важливих питань, щодо особливостей вавилонського життя, формування уявлень про закони досліджуваного періоду, визначення рівня розвитку Вавилонської держави.

Література

Авдєєв С.В. Стародавній схід. – М., 1970 – с. 607

Борухович В.Г. Хрестоматія з історії стародавнього світу. – М., 1989 – с. 352

3. Бокиданін Т. Стародавня Греція та Рим. – М., 1950 – с. 453

4. Бєлявський В.А. Вавилон легендарний та Вавилон історичний. – М., 1971. – 640 с.

5. Васильєв Л.С. Історія сходу. – М., 1998 – с. 494

6. Войнич Б. Історія стародавнього сходу. – К., 1999 – с. 340

7. Герман Н.Ю. Культура Стародавнього Вавилону. – М., 1990. – 520 с.

8. Дандамаєв М.А. Вавилонские лекари // Вестник древней истории – 2004 – №3 – с. 80

9. Дандамаєв М.А. Вавилонське нашестя // веселі уроки – 2005 – №1 – с. 13

10. Замаровський В. Вавилонські мури // Історія України. – 2000 – №48 – с. 18

11. Замаровський В. Храм Семіраміди // Історія України. – 1999. – №36.- с. 20

12. Крижанівський О.П. Історія стародавнього сходу – К., 2006 – с. 589

13. Крижанівський О.П. Вавилонська держава // Історія України – 2002 – №39 – с. 11

14. Крижанівський О.П. Ново вавилонське царство // Історія України. - 2000. – №43. – с. 13

15. Крип'якевич. Всесвітня історія – К., 1995 – с. 461

16. Пітер Бартер. Вавилонія // Дерево пізнання – 2002 – №30 – с. 16

17. Романова И. Вавилон-город легенда // Вокруг света. – 1982. – №3. - с. 51

18. Суротян С.Ю., Явкина Т.Н. История древнего мира. – Ростов – на – Дону, 2004. – 234 с.

19. Тищик Б. Історія держави і права країн стародавнього світу. – Л., 2001 – с. 620

20. Тураев Г.Б. История Древнего Востока. – Минск, 2004. – 254 с.

21. Федоров К.Г. Історія держави і права зарубіжних країн. – К., 1994 – 1994 – с. 510

22. Шило Н. Её величество древность не терпит суеты // Эхо планеты.-

2002. – №40. – с. 42.

1 В. Замаровський. Вавилонські мури // Історія України –2000 - №48- с. 7

2 О.П. Крижанівський. Історія стародавнього сходу. – К., 2006 – с.148

3 П. Парбер. Вавилонія // Дерево познания. – 2002 - №30 – с.4

1 Замаровський В. Вавилонські мури // Історія України – 2000 - №48 – с. 8

1 Крижанівський О.П. Історія стародавнього сходу – К., 2006- с.147

2 Замаровський В. Вавилонські мури // Історія України – 2000 -№48 – с.8

3 Дандамаєв М.А. Вавилонське нашестя // Веселі уроки – 2005-№1-с.13

1 Крип'якевич С. Всесвітня історія. – К., 1995-с.320

2 Порухович В.Г. історія стародавнього світу. – М., 1989 – с.29

1 Федоров К. Г. історія держави і права зарубіжних країн. – К., 1994 – с. 56-57

1 Порухович В.Г. Історія стародавнього світу – М., 1989 – с. 27

Енліль – шумерський бог повітря, пізніше бог землі.

Ніппур – місто в центрі Дворіччя, сучасний Нуффар.

Екур – храм Енліля в Ніппурі.

Еабзу – храм бога Еа в місті Еріду.

2 Федоров К.Г. Історія держави і права зарубіжних країн – К., 1994 – с.60

1 Крижанівський О.П. Історія стародавнього сходу – К., 2006 – с.151

2 Крижанівський О.П. Вавилонська держава – // Історія України – 2002 - №39 – с.10

3 Тищик Б. Історія держави та права стародавнього світу – Л., 2001 – с.40

Редум – воїн, який отримав від царя рухоме і нерухоме майно в довічне користування.

Ільк – майно отримане за царську службу.

4 Горухович В.Г. Історія стародавнього світу. – М., 1989 – с.34

5 Замаровський В. Вавилонські мури // Історія України – 2000 - №48 –с. 8

1 Федоров К. Г. Історія держави та права зарубіжних країн – К., 1994 – с.60

2 Васильєв Л.С. Історія сходу – М., 1998 – с.48

3 Крижанівський О.П. Історія стародавнього сходу – К., 2006 – с.152

4 Порухович В.Г. Історія стародавнього світу – М., 1989 – с.40

1 Крип'якевич. Всесвітня історія – К., 1995 – с.471

2 Федоров К.Г. Історія держави та права зарубіжних країн – К., 1994 – с.64

3 Крижанівський О.П. Історія стародавнього сходу – К., 2006 – с.155

4 Порухович В.Г. Історія стародавнього світу – М., 1989 – с.45

5 Парбер П. Вавилоні // Дерево пізнання – 2002 - №30 – с.4

1 Дандамаев М.А. Вавилонские лекари // Вестник древней истории – 2004 - №3 – с.76

2 Тищик П. Історія держави та права країн стародавнього світу – Л., 2001 – с.45

3 Крижанівський О.П. Вавилонська держава у ІІ тис. до н.е. //Історія України – 2002 - №39 –с. 11

Ениль – виразник долі.

Нінліль – велика мати.

Шамаш – великий суддя.

Син – володар небес.

Іштар – володарка війни.

Нергал – найсильніший серед богів.

1 Крижанівський О. Вавилонська держава // Історія України – 2002 -№39 – с.9

1 Федоров К.Г. Історія держави і права зарубіжних країн – К., 1994 – с.58

2 Крип'якевич С. Всесвітня історія – К., 1995 – с.240

3 Крижанівський О. Вавилонська держава // Історія України – 2002 - №39 – с.8

1 Дандамаєв М.А. Вавилонские лекари // Вест ник древній истории – 2004 - №3 – с.76

2 Горухович В.Г. Історія стародавнього світу – М., 1989 – с.30

3 Крижанівський О. Вавилонська держава // Історія України – 2002 - №39 – с.10

1 Тищик П. Історія держави і права країн стародавнього світу – Л., 2001 – с.69

2 Горухович В.Г. Історія стародавнього світу – М., 1989 – с.42

3 Васильєв Л.С. Історія сходу – М., 1998 – с.320

1 Федоров К.Г. Історія держави і права зарубіжних країн – К., 1994 - .72

2 Крижанівський О. Вавилонська держава // Історія України – 2002 - №39 – с.11