Особливості історичної долі й етногенезу Казахстану

- палоцами і кунами, візантійські джерела і західноєвропейські мандрівники (Рубрук-ХШ ст. і ін.) - команами (куманами).

Кипчаки склалися як етнос в Центральному і Східному Казахстані в VIII ст. Племена кангарів, карликів, кімаків і киргизів, що кочували тут, у середині VIII ст. були об'єднані під владою сирів-кипчаків, що прийшли з Алтаю. Вони дали своє ім'я виниклому об'єднанню племен, яке стало називатися кипчацьким.

До кінця Х століття в степах Казахстану міняється політична ситуація. Тут зникає етнічне ім'я "кімак". Поступово політична влада переходить до кипчаків. На початку XI ст. вони впритул просуваються до північно-східних кордонів Хорезму, витісняючи огузів з низовини Сирдар’ї, і примушують їх переселятися до Середньої Азії і степів Північного Причорномор'я. До середини XI ст. кипчакам підкорялася майже вся обширна територія Казахстану, за винятком Жетису. Східна межа їх залишається на Ертісі, західні межі досягають Еділя, на півдні - району річки Талас, а північним кордоном служили ліси Західного Сибіру. У цей період весь казахський степ називається Кипчацьким Степом або "Дешт-і-Кипчак".

Розквіт кипчацької держави

У середині XI століття кипчаки переходять Еділь і за короткий час підпорядковують собі численні західнокангарські племена долини річок Тен і Узеу (Дніпро). До початку XII століття землі, зайняті кипчаками, розділяються на два крупні об'єднання. Кипчаки, що мешкали на захід від Еділя, об'єдналися в конфедерацію на чолі з ханами з роду токсаба. Вона розділялася на області тенських кипчаків, від Еділя на сході до Кавказьких предгірь на півдні і Тена - на північному заході, і області узеуських кипчаків, відомих також як половці і кумани, які розташовувалися в степах Північного Причорномор'я (Полі Половецькому) від Тена на сході до низовин Дунаю і Карпат на заході. На чолі цих утворень стояли хани династій Кулі хана і Бонек хана.

Кипчаки, що жили на території Казахстану, утворили більш централізовану державу, на чолі якої стояли хани з роду ельборі.

У XI-XII століттях східно-кипчацька держава розділялася на два крила. Праве крило, що займало торгайські степи, басейни річок Жем, Жаїк, Еділь, а також півострів Мангістау, очолювалося ханами ельборі. Тут же, в районі Торгая і розташовувалася ставка верховного хана. Ліве крило займали землі Центрального і Східного Казахстану, від Сирдар’ї до Ертіса і Есиля. Столицею було місто Сигнак, на чолі якого стояли хани з племені кайи-уран.

Криза кипчацьких держав

В кінці XII ст. кипчаки переживають період кризи. Сигнакське володіння, що воювало на два фронти - проти кара-киданів в Жетису і Хорезма - на Сирдар’ї, було змушене піти на союз з останнім і поступово потрапляє під його залежність.

Західні кипчаки в цей період терплять ряд поразок від російських князів.

На початку XIII ст. частина кипчаків на чолі з ханами приймають християнство.

Держава кереїтів і найманів

Рання історія наїманів і керєїтів

Наймани і керєїти вперше з'явилися на історичній арені біля середини ХII ст. Наймани були відомі тоді під назвою "сегіз огуз", тобто союз восьми племен, і знаходилися під владою Уйгурського каганата. Після 840 року починається процес утворення конфедерації кочівників Центральної Азії, відомих в джерелах під назвою "цзубу" - кочівники. Північними цзубу називали керєїтів, а західними - наїманів.

В кінці IX – на початку Х століття загострилися відносини кочівників з імперією Ляо, центр якої знаходився в Північному Китаї. Правителі кочівників, шукаючи способи зміцнення своєї влади, звертаються до однієї з світових релігій - християнства в його несторіанській формі. Разом з керєїтами християнами стають наймани, онгути, частина монгольських племен.

У 1125 р. держава киданів розпалася, і керєїти знов одержали незалежність. Наймани заснували власна держава в 1143 р. На південь від керєїтів і наїманів, на межі з Китаєм утворилося володіння білих татар, велику частину яких складали тюркомовні онгути.

Держава керєїтів

У 50-х роках XII ст. загострилися відносини керєїтів з Китаєм.

Кінець ХII - початок XIII ст. ознаменувалися ослабленням керєїтського ханства і посиленням монголів. Частина керєїтів на чолі з полководцем Кайранбаєм втікла на північний захід, в середню течію Ертіса. Велика частина керєїтів ввійшла до складу монгольської держави.

Держава наїманів

Після утворення держави кара-киданів наїмани входили в її склад, але після смерті засновника Західної Ляо Елюй Даши одержали незалежність. Держава наїманів займала землі на захід від керєїтів, в Західній Монголії і Східному Казахстані. З самого початку свого існування вона зайняло ворожу до керєїтів позицію, оспорюючи у них владу над кочівниками Центральної Азії.

Отже, керєїти і наймани зіграли помітну роль в етногенетичних процесах X-XIII ст. в Казахстані. Саме в цей період вони ввійшли до складу казахського народу.

Але особливе місце в історії Казахстану займає кипчацька держава. Кипчаки, безпосередні предки казахів, змогли створити на величезній території від Дунаю до Іртиша декілька крупних державних утворень і активно впливати на політичне життя не тільки суміжних країн (Візантія, Хорезм, Русь, Закавказзя, Булгар), але і віддалених (Єгипет, Індія), де довгий час правили кипчацькі династії.

В цілому період V-XIII ст. має величезне значення для історії казахського народу. Протоказахські й інші тюркські племена вперше виходять на історичну арену під власними іменами, йде активний процес утворення сучасних мов і етносів. Частина населення Казахстану приймає світові релігії: християнство, буддизм і в першу чергу іслам. Вперше тюркська мова перекладається на арабську графіку, і з'являються літературні твори на мовах народів Казахстану. У цей період були закладені ті основи, які визначали всю подальшу історію республіки.

Казахстан в XIII – першій половині XIV ст.

Монгольське завоювання і утворення і утворення улусів

В кінці ХII - на початку XIII ст. на території Монголії утворилася крупна кочова держава під владою одного з представників родової верхівки - Темучина. Спочатку вона була заснована в долинах річок Керулена і Орхона, потім унаслідок об'єднання споріднених племен і завоювання сусідніх країн Монгольська держава перетворилася на могутню імперію не тільки в Центральній Азії, але і у всьому світі. У 1203 р. нею були розгромлені Керєїтське, потім і сусіднє Найманське ханство, в 1207-1211 рр. були скорені народи Сибіру і Східного Туркестану. У 1215г. був узятий Пекін, а до 1217 р. монголи завоювали всі землі на північ від річки Хуанхе.

У 1206 р. Темучин був проголошений всемонгольським каганом і одержав титул Чингізхана. Утворення монгольської держави сприяло консолідації раніше мало пов'язаних племен в єдиний етнос і до припинення міжусобних воєн.

Завоювання Жетису

Держава кара-киданів в Жетису і Південному Казахстані преживалачас політичної кризи. Карликські і караханідськіправителі стали переходити в підданство Хорезма.

Наймани, розбиті на початку XIII ст. монголами, втікли на чолі з Кучулуком на територію Жетису. Тут він зумів зібрати загони найманів і керєїтів, здобути прихильність гурхана і стати досить знатною політичною фігурою. У 1210 р. кара-кидані зазнали поразки у війні з Хорезмом.

Вслід за Китаєм Чингисхан готувався до походу до Казахстану і Середньої Азії. Особливо його увагу привертали квітучі міста Південного Казахстану і Жетису. Здійснити свій план він вирішив через долину річки Ілі, де розташовувалися багаті міста і правив ними хан найманів Кучлук, якого Чингізхан вважав своїм ворогом. З метою завоювання Жетису і розгрому Кучлука Чингізхан послав військо на чолі з одним з воєначальників - Жебенойоном.

Кучлук, не зумівши організувати опір, втік. Жителі Баласагуна відкрили ворота монголам, за що місто одержало назву Гобалік -"хороше місто". Перед Чингізханом відкрилася дорога в межі Хорезма і Мавераннахра.

Завоювання Хорезма

Хорезм на початку XIII ст. був на вершині своєї могутності, він об'єднував землі власне Хорезма, Мавераннахра, Ірану, Хорасана, Південного Казахстану. Проте вразливим місцем в державі було всесилля кипчацької знаті, що займала провідні пости в адміністративному і військовому апараті.

Стривожений звісткою про перемоги монголів хорезмшах Мухаммед відправив своїх послів до Монголії. Вслід за цим в Хорезм прибуло у відповідь посольство з пропозиціями про мир. Слідуючий за посольством торговий караван, зупинився в Отрарі, Кайїр хан Аліп-Дерек, будучи намісником міста, запідозрив купців в шпигунстві і наказав стратити їх. Розгніваний Чингізхан зажадав видачі Кайїр хана, але хорезмшах, боячись гніву кипчацької знаті, відмовився. Більш того, Мухаммед наказав стратити послів, чого монголи пробачити не могли.

Війна у вересні 1219 р. почалася з облоги Отрара. Розділивши своє військо на декілька частин, Чингізхан залишив одну частину для облоги міста, іншу, на чолі з своїм старшим сином Жоши, відправив вниз по Сирдар'ї, сам же попрямував до Бухари.

Зрада одного з воєначальників на ім'я Караджа, прискорила падіння Отрара. Вийшовши вночі з міських воріт, він здався монголам.

Загони Жоши, що здійснювали походи по Сирдар’ї, навесні 1220 р. підішли до Сиганака. Облога її продовжувалася сім днів, після чого монголи увірвалися в місто і поруйнували всі його кріпосні споруди. За короткий термін монголам підкорилися Узген, Барчинликент і Джент. У Дженті монголи залишалися до самої зими, поки продовжувалося завоювання Мавераннахра.

На початку 1221 р. монгольські загони підступили до столиці Хорезма – місті Ургенчу, яке було узяте після п'ятимісячної облоги.

Завершення завоювань. Утворення улусів

В результаті військових дій 1219-1241 рр. території Дешт-і-Кипчака і Мавераннахра ввійшли до складу імперії Чингізхана і були поділені між його синами. Старшому сину Жоши він віддав землі Саріарки і далі на захід, на південь - до Каспійського і Аральського морів. З середньоазіатських володінь до його улусу увійшли райони низовин Амудар’ї - північний Хорезм. Ставка знаходилася в долині Ертіса. Другому сину Чингізхана - Шагатаю дісталися Мавераннахр, Жетису, його ставка була в долині Або. Третьому сину Угедею Чингізхан виділив Західну Монголію і Тарбагатай, його ставка розташовувалася поблизу нинішнього Чугучака. Тулі успадковував батьківський улус - власне Монголію.

Одночасно з розділенням завойованої території Чингізхан розподілив свою армію.

Володіння Жоши, які успадковував його син Бату, одержали назву Улуг Улусу - "Великого Улусу".

Улуг Улус

Розквіт Улуг Улусу

Улуг Улус - як перша централізована стародавньо-казахська держава займає особливе місце в історії Казахстану. Ця держава одержала в східних джерелах назву Ак (білої) Орди, в російських літописах - Золотої Орди.

Спочатку Улуг Улус входив в Монгольську імперію як її частина, проте вже хан Бату (1242-1256 рр.) поводився як незалежний правитель. За Берке хана (1257-1266гг.) Улуг Улус остаточно відділився від Монгольської імперії. Новий хан ще в юності прийняв іслам і тому зразу ж проголосив його державною релігією. За нього активізувалося містобудування, що почалося з будівництва нової столиці - Сарай-Берке. Хан запрошує з Ірану і Єгипту учених, богословів, поетів, з Хорезма ремісників і купців. Помітно пожвавилися торгові і дипломатичні зв'язки з країнами Сходу. На відповідальні державні пости стали призначатися високоосвічені вихідці з Ірану і арабських країн, що викликало незадоволеність монгольської і кипчацької кочової знаті.

За часів правління Озбек хана (1312-1342 рр.) і його сина Жанібека (1342-1357 рр.) Улуг Улус досяг свого найвищого розквіту. Озбек повторно проголосив іслам державною релігією, добудував Сарай-Берке, що одержало нове ім'я - Сарай Ал-Жедід (Новий Палац), багато уваги надавав розвитку караванної торгівлі. Заколоти султанів, що не бажали приймати іслам, були жорстоко придушені, ханська влада в лівому крилі ліквідована, його правителем був призначений Ісатай-кият. Улус вів жваву торгівлю з країнами Західної Європи, Малої Азії, Єгиптом, Індією, Китаєм. Торгові шляхи стали не тільки безпечними, але і упорядкованими.

Значення Улуг Улусу в світовій історії

Утворення монгольської імперії від Китаю до Європи зіграло величезну позитивну роль.

По-перше, на довгий час на території Казахстану припинилися війни і усобиці, поява Улуг Улусу зіграла величезну централізуючу роль.

По-друге, утворення сильної держави стимулювало розвиток торгівлі і розквіт містобудування. Були відновлені міста, зруйновані під час завоювань.

Особливе місце займає Улуг Улус в політичному житті Євразії XIII-XIV ст. Дотепер історики надають недостатню увагу політиці цієї держави, зводячи її лише до завойовних походів. Улус з самого моменту свого утворення став супротивником європейського руху хрестоносців і відповідно союзником країн, що піддалися агресії хрестоносців. Існував союз Улуг Улусу з Єгипетською державою мамлюків, спрямований проти Єрусалимського королівства.

Особливо хочеться відзначити історичні долі Улуг Улусу в Монгольській імперії. Будь-яка імперія, що побудована на завоюваннях і тримається лише на військовій силі, приречена на загибель. Власне Монголія і її столиця Каракорум в результаті завойовних і міжусобних воєн прийшли в повний занепад, повне духовне і матеріальне зубожіння. Інша справа Улуг Улус, що став найбільшою і багатою державою світу, він зіграв величезну роль в історії не тільки Казахстану, але і всієї Євразії.

Жетису під владою шагатаїдів

Жетису в XIII ст.

Територія Жетису при розділі між синами Чингисхана відійшла другому сину -Шагатаю. Його землі включали, окрім Жетису, весь Східний Туркестан і Мавераннахр. Столицею шагатаїдів довгий час було місто Алмалик, а літня резиденція ханів знаходилася в долині річки Ілі.

У 50-ті рр. XIII ст. Жетису управлявся великими ханами, а в 1260 р. тут був посаджений Алгуй - онук Шагатая. Його унаслідував онук Угедея - Хайду, за якого держава шагатаїдів одержала остаточне оформлення. У 1269 р. на Таласі відбувся курултай - з'їзд кочової знаті, на якому було вирішено утворити державу, незалежну від Монгольської імперії. Правителем держави був обраний Хайду (1269-1301 рр.). Окрім Жетису, в його володіння входили землі по Сирдар’ї і Мавераннахр. Незабаром після смерті Хайду влада повернулася шагатаїдам в особі Туби (1307-1318 рр.).

Жетису у складі держави шагатаїдів

Населення Жетису в період панування шагатаїдів було багатоетнічним.

В цілому за час правління шагатаїдів Жетису перетворився з осіло-міської області в чисто кочовий регіон. Занепад міського життя відбувся не тільки через політичну нестабільність, але і через кліматичні зміни. Поступовий наступ пустелі вів до скорочення посівів, опустелення міст і селищ Жетису. Залишалися покинутими такі міста, як Баласагун, Алмалик, Койлик, Алмати. Осіле життя продовжувало зберігатися лише в межиріччі Шу і Таласа.

Таким чином, ми бачимо, що XIII-XIV століття зовсім не були століттями занепаду і кризи. Нетривалі монгольські завоювання створили умови для політичного і економічного об'єднання, що привело до підйому економіки районів, що ввійшли до складу Монгольської імперії.

Особливе місце в історії Казахстану цього періоду займає Улуг Улус. Об'єднавши кипчацькі племена, що кочували від Дунаю до Ертіса, він перетворюється на першу централізовану давньоказахську державу, що одержала в східних джерелах назву Ак (Білої) Орди.

Казахстан у другій половині XIV – першій половині XV ст.

Улуг Улус під час політичної кризи

Політична криза, що розгорілася в Улусі в другій половині XIV ст., була обумовлена декількома причинами. По-перше, зволоження степової зони Східної Європи зробило кочове господарство в багатьох регіонах ризикованим. У зв'язку з цим виникла земельна криза, недостача пасовищ викликала масовий відтік населення зі східно-європейських степів до Казахстану. По-друге, загострилися суперечності між кочовою знаттю і осілою торговою верхівкою міст і землеробських регіонів. По-третє, посилилися відцентрові сили і прагення іноетнічних околиць (Булгар, Крим, Русь) до незалежності.

Боротьба за владу в Сараї

Період міжусобиць почався в 1357 р.. Однією з головних фігур в міжусобицях був емір Мамай, беклербек за султана Бердібека.

В той же час відбулося офіційне оформлення нової держави з центром в низовинах Сирдар’ї. У XIII-XIV ст. тут знаходилися володіння нащадків старшого сина Жоши - Орда Ежена. Коли в Сараї почалися міжусобиці, владу на Сирдар’ї захопив впливовий емір Теніз-буга з роду кіят. Він зумів стати майже необмеженим правителем в приаральських степах. Після смерті Бердібека Теніз-буга намагався відділити підвладні йому землі від Улуг Улусу, проте в 1361 р. був убитий змовниками, на чолі яких стояв тукатімурід Кара-Ногай. З'їзд кочової знаті відмовився визнати сарайського хана і проголосив створення незалежної держави з центром в Сигнаці. Першим правителем цієї держави став Карай-Ногай (1361-1364 рр.), після якого ханом став його племінник Тогли-Темір( 1364-1368 рр.).

Незалежність проголосили і правителі Хорезма і Булгара, литовський князь Ольгерд захопив межиріччя Дністра і Узеу (Дніпра), почастішали набіги новгородських ушкуйників (розбійників).

Розпад Улуг Улусу

В результаті буремних подій до середини XV ст. Улуг Улус припиняє своє існування і на його уламках виникає декілька держав. На території Булгара з'явилося незалежне Казанське ханство, землі кримського півострова і степів від Узеу до Тена і долини річки Кубан займало Кримське ханство. У низовинах Еділя продовжувало зберігатися Сарайське ханство, більше відоме як Астраханське або Велика Орда. Велику частину колишнього Улуг Улусу - Сибір і Казахстан займала держава Абулхаїра.

Держава Абулхаїра

Прийшовши до влади, Абулхаїр почав вести активну діяльність, спрямовану на об'єднання залишків Улуг Улусу і побудову централізованої держави. До моменту його запанування на території Сибіру і Казахстану існував цілий ряд напівнезалежних володінь. За влади ж Абулхаїра відбулося обєднання казахських земель.

Жетису у складі Могулістана

Утворення Могулістана

В результаті розпаду Чагатайського улусу у середині XIV століття на території Південно-східного Казахстану і Киргизії виникла нова кочова держава. Політична історія Могулістана другій половині XIV ст. залишається маловідомою, особливо її внутрішнє життя.

Могулістан в XV столітті

У першій половині XV ст. політичне положення в Могулістані характеризується не тільки міжусобною боротьбою, але і війною з Тімуридами, ойратськими племенами.

Тривала міжусобна боротьба володарюючих угрупувань кочової знаті привела в кінці XV – на початку XVI ст. до розпаду Могулістана. Спроби могульських ханів відновити політичне панування шагатаїдів на колишній території Могулістана закінчилися невдачею. У середині XVI ст. воа перестало існувати як самостійна держава.

Таким чином, ми бачимо, що об'єктивні причини привели на початку XV ст. до розпаду Улуг Улусу і утворення на його території ряду незалежних національних держав. У той же час кипчацькі землі були розділені між трьома державами, що поставило на порядок денний питання про об'єднання цих земель і вироблення нових більш демократичних принципів побудови політичної системи.

Казахстан у другій половині XV-XVI ст.

Казахське ханство в другій половині XV – на початку XVI ст.

Ослаблення Могулістана і нездатність могульських ханів стримувати натиск ойратів, що посилився у середині XV ст., поставили казахських султанів перед необхідністю створення власної держави. У цих умовах в долинах Шу і Таласа в 1465 р. було проголошене Казахське ханство, першим ханом якого став Керей (1465-1474). У 1469 р. Казахське ханство виходить на політичну арену як самостійна держава кочових племен Дешт-і-Кипчака.

У 60-70 рр. XV ст. були знищені останні сліди держави Абулхаїра і на політичній карті Євразії з'явилися три нові держави, населені казахами. Степи від Еділя до Нури і Есиля, Приаралля і Мангістау займала Мангітська держава, населена родами мангіт, алшин, тама, керей, найман, кипшак. Території на північ від Нури, долини Тобила, Есиля і Ертіса входили до складу Сибірського ханства, головною опорою якого були керєї, наймани, уаки і кипчаки. Нарешті, Жетису, долини Сирдар’ї і Сарису складали територію Казахського ханства, населеного аргинами, дулатами, кангли і жалаїрами.

Молоде Казахське ханство з початку свого утворення повело боротьбу за об'єднання всіх казахських племен і приєднання присирдар’їнських міст. Кінець XV- початок XVI ст.- час піднесення Казахського ханства, пов'язаний з ім'ям султана, а надалі хана Касима (1511-1518).

Піднесення ханства в першій чверті XVI ст. не можна, звичайно, пояснити лише особистими якостями хана Касима, воно відбувалося, перш за все, в результаті внутрішніх соціально-економічних і етнічних процесів, цьому сприяла і політична ситуація в регіоні в цілому.

Мангитська і Сибірська держави

Мангитський Йурт

Після розпаду держави Абулхаїра західні райони Казахстану опинилися під владою нащадків Едіге з роду мангит. Тому держава, очолена едігеїдами, називалася Мангитським Йуртом. У історичній літературі вона іменується також Ногайським улусом. Займала ця держава землі між Еділем і Жаїком, проте в періоди найбільшої могутності влада мангитів розповсюджувалася від Кубані до Ертіса. Окрім мангитів до складу Йурта входили алшини, тама, табини, наймани, керєї, кипчаки, барини і інші общинні групи.

Столиця Мангитського Йурта Сарайшик знаходилася в низовинах Жаїка, недалеко від сучасного Атирау. Особливо сильним Ногайський улус був за Муса мирзе, проте після його смерті більшість кочових родів переходить під владу казахського хана Муриндика, який навіть влаштувався в столиці мангитських мурз - Сарайшику. Під владою мангитів залишилися тільки райони Приуралля, де правив син Жамбирши Агисбек, а після його смерті - син Муси - Алшагир мирза.

Сибірське ханство

Одним з найбільших етнополітичних утворень в Північному Казахстані було об'єднання кипчакських племен на території Середнього Ертіса, Тобіла, Есіля і Тури, в якому провідну роль виконували кереї. Засновником місцевої династії був нащадок кереїтського Тогурул хана - Тайбуга.

У XIII ст. Тайбуга одержав землі Західного Сибіру і Північного Казахстану як дарунок від Чингізхана і заклав тут місто Чимгі-тура (суч. Тюмень). Окрім кереїв і кипчаків, до його володінь увійшли землі, населені осілими тюркомовними племенами, що склали пізніше етнос сибірських татар, а також частина хантів.

Все, що відбувалося в Улуг Улусі, безпосередньо відображалося на положенні Західного Сибіру. До кінця XIV ст. він був напівавтономною частиною Ак-орди, а в 1398 р. тут зміцнився Токтамис. Скориставшися міжусобицями, що почалися на початку 20-х років, тайбугинці намагалися відділитися від Улуг Улусу і створити власну державу. За їх підтримки ханом був проголошений шейбанід Мухаммед-Кожа, а в 1428 - Абулхаїр. У 60-х роках тут зміцнюється Ібак, який після смерті Абулхаїра був проголошений ханом. Так утворилося незалежне Сибірське ханство, що займало долини Тобіла, Есіля і Ертіса і було населено кереями, найманами, уаками і кипчаками, а також ханти, мансі і сибірськими тюрками (татарами). Пануюче положення в державі займав рід Тайбуга кереїв, з якого походили сибірські мурзи, що здійснювали верховну цивільну, судову і військову владу.

У перше десятиліття XVI ст. Сибірське ханство знов було об'єднане під владою тайбугинців.

Початок об'єднання казахських земель в єдину державу

Після смерті Касим хана серед казахських султанів почалася запекла боротьба за владу.

Після буремних подій велика частина родів Центрального і Західного Казахстану прийняла підданство мангитських біїв. Старшим серед них вважався Алшагір, який володів основними землями Мангитського Йурта - межиріччям Еділя і Жаїка. Землі Приаралля входили у володіння його брата Шагима, аторгайського степу - іншого брата, Сейдака.

Під владою казахських ханів залишилися лише Жетису і міста Сирдар’ї. Правитель Жетису - Бойдас хан - правив лише невеликою частиною казахів і киргизів.

Після смерті Касима Казахське ханство розпалося на декілька володінь. Територіями на середній течії Сирдарьї володів Тогим хан, онук Касима. У 1538 р. Тогим хан зі всім потомством був убитий, а на його місце було вибрано сина Касима - Хак-Назара (1538-1580).

Прийшовши до влади, Хак-Назар почав активну діяльність по об'єднанню казахських родів. Після ряду походів Хак-Назару вдалося приєднати землі у верхів'ях Тобила і Жаїка. Крім того, під його владу перейшла велика частина башкуртських родів, що входили раніше в Сибірське і Казанське ханства.

У 1579 р. Хак-Назару вдалося приєднати до Казахського ханства округу Туркестану і Саурана.

У народних легендах ім'я Хак-Назара овіяне славою. Йому вдалося об'єднати Казахське ханство, що розпалося після смерті Касима, до кінця його правління кордони ханства на заході проходили по Жаїку, на півночі - по Есилю і Нуре, на сході - по Шингістау, Балхашу і річці Шу. На півдні казахські володіння впритул підходили до Ташкента. Окрім власне казахів, Хак-Назару підкорялися частина башкуртів і киргизів.

Казахстан в кінці XVI-XVII ст.

Західний і Північний Казахстан в XVI – на початку XVII ст.

Російська експансія на західних кордонах Казахстану

Західний Казахстан в XVI ст. входив до складу двох держав, що виникли на руїнах Улуг Улусу - Аштарханського ханства і Мангитського Йурта. Історія цих держав повна палацових переворотів, міжусобиць, боротьби з зовнішньою небезпекою.

Зовнішньополітична ситуація на початку XVI ст. сильно змінюється. Колись могутній Улуг Улус був вимушений захищати свої кордони від колишніх своїх данників - Московської держави і Криму. Кримське ханство, що прийняло турецьке підданство, прагнуло об'єднати всі мусульманські народи під своєю владою. Молода Московська держава робила небезуспішні спроби освоїти для колонізації свої південно-східні межі.

У 50-х р. XVI ст. Мангитський Йурт переживав складний час. З північного заходу мангитів тіснили російські війська, з південного сходу - зміцніле Казахське ханство. Приаральські і торгайські ногаї приєдналися до Казахського ханства. Щоб розв'язати собі руки в боротьбі з казахським ханом, Смаїл в 1557 році заявив про ухвалення російського підданства, проте реальної допомоги він не одержав.

Запекла боротьба мангитських мурз за владу закінчилася перекочуванням більшості ногайських родів на східну сторону Жаїка в підданство казахського хана. Це відбулося на початку XVII ст. Частина ногаїв на чолі з Естерек бієм перейшла на російську службу і розташувалася на Північному Кавказі. Так закінчилася історія незалежного Ногайського Улусу. Більшість ногайських родів склали Молодший казахський жуз.

Падіння Сибірського ханства

На півночі Казахське ханство межувало з Сибірським, яке включало казахські кочовища по Тобилу, Есилю і Ертісу. Держава ділилася на улуси на чолі з мурзами. Столиця знаходилася в місті Іскер.

Політична ситуація була не надто сприятливою - російське підданство прийняли башкири і ногаї, кримський хан зазнав поразки від Москви, на півдні посилювався натиск казахських ханів. Скориставшися тим, що Мангитський Йурт став васалом Росії, багаті купці Строганови проникли в Зауралля і заснували тут свою слободу.

У 1585 р. до Сибіру прибув російський загін на чолі з І. Мансуровим, а рік потому недалеко від Чимга-тури росіяни заклали фортецю Тюмень. У 1587 р. була закладена ще одна фортеця - майбутнійТобольськ. Кошим, що влаштувався в північно-казахських степах, намагався відбити Західний Сибір, але в 1591 р. зазнав крупної поразки на річці Есиль, а в 1598 р. був остаточно розгромлений, і Сибірське ханство практично перестало існувати. Численні казахські роди, що жили в Сибірі, відкочовували на південь і прийняли підданство хана Есима.

Після розпаду Мангитського Йурта російський уряд почав колонізацію долини р. Жаїк. Тут були закладені фортеці Гур’єв, Кулагинська, Яїцьке містечко, всі землі по узбережжю річки були виділені козачому війську, яке повинне було стати основним знаряддям колоніальної політики в Західному Казахстані. У 20-х роках XVII ст. сюди переселилися калмики з Північного Казахстану і долини Ертіса.

Таким чином, в результаті експансіоністської політики