Тенденції сучасної злочинності, які зумовлюють феномен протиправного впливу

ж продовжує жити під одним дахом або, щонайменше, підтримувати контакти з обвинувачуваним до початку судового процесу. У цих умовах потерпіла змушена зносити погрози і численні прохання взяти свою заяву назад або не давати показання правоохоронцям. У зазначеному документі “небажання жертв виступати в суді свідками у справі їхніх чоловіків” назване однією з основних перешкод на шляху успішного судового переслідування правопорушників, а серед причин такого небажання зазначені погрози правопорушників.

Про гостроту проблеми насильства в сім’ї свідчить і вітчизняна державна статистика. Так, за даними МВС України за 2006 рік, на профілактичному обліку перебувало 85 744 особи, які скоїли насильство в сім’ї. У 2006 році взято на облік майже 65 тисяч осіб, з яких за фізичне насильство – 30 тисяч осіб, психологічне – близько 17 тисяч осіб, економічне — майже 2 тисячі осіб. Винесено: попереджень – 66 тисяч, захисних приписів – близько 5 тисяч. Фізичне та психологічне насильство є найбільш поширеними видами насильства, на які припадає 95 відсотків випадків.

В Україні протягом 2005–2006 років створені перші шість притулків для жертв насильства в сім’ї, 18 кризових центрів, 24 центри соціально-психологічної допомоги, а також служби медико-соціальної реабілітації. У них проводиться робота з особами, які постраждали від насильства в сім’ї [3, с.12].

Свідченнями гостроти даної проблеми є перегляд у деяких країнах юридичного формулювання зґвалтування – включення в нього “зґвалтування в умовах шлюбу” [4, с.152]. У Канаді, Новій Зеландії і Австралії внесені зміни в процедуру кримінального переслідування: тепер поліція повинна вести справи про насильство в родині так, ніби йшлося про незнайомих між собою людей. Така процедура звільняє потерпілу від вимог з боку чоловіка про припинення справи, тому що в неї немає можливості вплинути на ситуацію.

У законодавство Великобританії, Канади і більшості штатів Австралії внесені зміни, згідно з якими дружини стали “примусовими свідками” на судовому процесі за обвинуваченням їхніх чоловіків (тобто свідками, зобов’язаними давати показання)”.

У 1988 році в Норвегії було прийнято закон, відповідно до якого справи про нанесення тілесних ушкоджень дружині (чоловіку), дітям і іншим членам родини віднесені до справ публічного обвинувачення (при тому, що справи про завдання тілесних ушкоджень іншим особам у Норвегії так і залишилися справами приватного обвинувачення) [3, с.20].

Зарубіжні законодавчі новели були розглянуті для того, щоб проілюструвати наскільки незахищені жінки від протиправного впливу – проблеми, як уже було зазначено, характерної і для України.

Безумовно, всі наведені статистичні дані треба сприймати з урахуванням фактора латентності злочинності. У спеціальній літературі зустрічаються спроби розрахунків кількісних показників латентності різних видів злочинів. Наприклад, А. Акутаєв склав шкалу з чотирьох груп латентності злочинів. Перша – злочини, латентність яких не перевищує 30 %. Це умисні вбивства і тяжкі тілесні ушкодження. До другої (рівень латентності 30–50 %) належать грабежі, хуліганство та ін. До третьої включені злочини з рівнем латентності 50–70 % – зловживання владою, недбалість та ін. І нарешті, до четвертої групи (латентність понад 70 %) віднесено хабарництво, зґвалтування та ін. Якщо всю кримінальну статистику аналізувати з урахуванням цих показників, криміногенна ситуація буде зовсім нерадісною.

Таким чином, доводиться констатувати: поширення протиправного впливу детерміновано кількісними і якісними змінами самої злочинності, серед яких головним фактором є розвиток її організованих форм. Протиправний вплив і в подальшому залишиться фактором, що істотно ускладнює боротьбу зі злочинністю. Загальносвітові тенденції в розвитку злочинності, її ґенеза в Україні (яка перебуває в руслі цих тенденцій), обумовлюють те, що протидія правоохоронним і судовим органам у вигляді протиправного впливу буде зростати, а методи впливу будуть відрізнятися все більшою жорстокістю.

кримінальне судочинство тероризм правоохоронний

ЛІТЕРАТУРА

Шакун В.І. Влада і злочинність. / В.І. Шакун. – К. : Пам'ять століть, 1997. – 226 с.

2. Литвак О.М. Держава і злочинність / М.Й. Коржанський (наук. ред.). / О.М. Литвак. – К. : Атіка, 2004. – 303 с.

3. Преступность XX века. Мировые, региональные и российские тенденции: Мировой криминологический анализ / [В.В. Лунеев] / Ин-т государства и права Рос. акад. наук. – М. : Норма, 1997. – 497 с.

4. Основы борьбы с организованной преступностью / [А. И. Коннов, В. И. Куликов, А. С. Овчинский и др.]; Под ред. В. С. Овчинского и др. – М. : ИНФРА-М, 1996. – 397 с.; 27 см.

5. Шакун В.І. Суспільство і злочинність / В.І. Шакун. – К.: Атіка, 2003. – 784 с.

6. Офіційний сайт МВС України. – Режим доступу: www.mvs.gov /mvs/control/main/uk/publish/article/48496. – Назва з титул. екрану.

7. Белоцерковский С.Д. Рэкет: криминологическая характеристика. Меры общего и специального предупреждения: Дис… канд. юрид. наук: спец. 12.00.08. / НИИ проб. укреп. законности и правопорядка при Генер. прокур. РФ – М., 1997. – 190 с.

8. Казакова В.А. Новый закон об обеспечении социальной и правовой защиты свидетелей в ФРГ / В.А. Казакова. // Государство и право. – 2000. – № 9. – С. 74–80.

9. Корнієнко М.В. Організована злочинність в Україні: сучасний стан, кримінологічна характеристика, заходи протидії. / М.В. Корнієнко. – К. : Фонд Юрнауки АПС, 2004. – 304 с.

10. Кудрявцев В.Н. Современные проблемы борьбы с преступностью в России (доклад на заседании Президиума Российской академии наук) / В.Н. Кудрявцев. // Вестник Российской академии наук. – 1999. – Т. 69. – № 9. – С. 790–797.

11. Вафин Р.Р. Вымогательство (рэкет) – криминалистические проблемы. / Р.Р. Вафин. – Екатеринбург, 1993, – 87 с.

Размещено на