Поняття і види співучасті у кримінальному праві
Міністерство освіти і науки України
Міжгалузевий інститут управління
Кафедра кримінально-правових дисциплін
КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни: Кримінальне право
на тему: Поняття і види співучасті у кримінальному праві
Виконала:
Студентка III курсу
Групи ПД- 3.3
Кіяніцина О.С.
Перевірив:
викладач професор
Дадерко Л. Ф.
Київ 2006
План
Вступ
I. Поняття і ознаки співучасті
II. Види співучасників
2.1. Виконавець
2.2. Організатор
2.3. Підбурювач
2.4. Пособник
III. Форми співучасті
IV. Відповідальність співучасників
V. Спеціальні питання відповідальності за співучасть
VI. Причетність до злочину
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Злочини вчиняються не лише поодинці . Досить часто в одному злочині беруть участь дві або більше осіб, які діють узгоджено і спрямовують свої дії на досягнення єдиного результату. У таких ситуаціях виникає питання про співучасть у злочині.
Кримінально - правовий інститут співучасті законодавець визначає у розділі VI “ Співучасть у злочині “ Загальної частини Кримінального кодексу України ( статті 26-31 ).
Поняття співучасті у злочині важливе як у теоретичному так і практичному плані . У теоретичному, воно актуальне у зв’язку з тим , що його визначення співвідноситься з реально існуючими видами злочинної діяльності і породжує цілу низку дискусійних питань . У практичному плані, поняття співучасті важливе тому, що в багатьох випадках кваліфікація конкретних злочинів, вчинених кількома суб’єктами, ускладнюється відсутністю законодавчої рекомендації і суперечливістю правозастосовчої практики.
Співучасть має важливе значення в кримінальному праві.
інститут співучасті включений до Кримінального права для того, щоб на його підставі визначити, як і за що відповідають ті особи, що безпосередньо у вчиненні об’єктивних ознак злочину не брали участі
об’єднання зусиль двох чи більше осіб при вчиненні злочину в принципі підвищує небезпечність самого злочину , полегшує його вчинення і приховування. Ось чому у деяких випадках співучасть розглядається як кваліфікуюча обставина , що тягне за собою більш сувору кваліфікацію злочину ( наприклад вчинення крадіжки за попередньою змовою групою осіб ), або вважається обтяжуючою обставиною при призначенні покарання ( п.2 ч.1 ст. 67 КК ).
Вчинення окремих видів злочинів можливе лише у співучасті ( наприклад участь у банді чи вчинюваному нею нападі при бандитизмі ( ст. 257 КК), у більшості випадків воно утворює кваліфіковані або особливо кваліфіковані склади тих чи інших злочинів ( ч. 3 ст. 152 , ч. 2 ст. 185, ч. 2,3 ст. 206 ).
Отже у цій курсовій роботі я буду розкривати поняття співучасті у злочині, а також види співучасників, форми, відповідальність співучасників та спеціальні питання відповідальності за співучасть.
1. Поняття і ознаки співучасті
Згідно ст. 26 Кримінального кодексу, співучастю у злочині є умисна ,спільна участь декількох суб’єктів злочину у вчиненні умисного злочину.
Співучасть не утворює яких-небудь особливих , інших підстав відповідальності, підставою для відповідальності є той же склад злочину, але вчинюваний у співучасті. Те, що норма про співучасть вміщена в Загальній частині КК, означає те ,що вона може застосовуватись до будь-якого випадку вчинення злочину ,зазначеного в Особливій частині КК, але вчиненого в співучасті . Так, положення ст. 26 застосовується при вчиненні вбивств, грабежу, розбоїв, зґвалтувань, викрадення наркотиків , як і будь-якого іншого злочину . Вчинення злочину у співучасті визнається обставиною ,яка обтяжує відповідальність і покарання .
При розкритті змісту співучасті слід встановити його об’єктивну та суб’єктивну ознаки .
Об’єктивна ознака виражається у наступному :
співучасть є тільки там , де в злочині беруть участь кілька осіб (2 особи)
Але не будь-яка злочинна діяльність двох і більше осіб утворюватиме співучасть. Для наявності співучасті необхідно, щоб якнайменше двоє із співучасників досягли віку, що дозволить притягнути їх до кримінальної відповідальності. Стаття 22 ККУ: кримінальній відповідальності підлягають особи , яким до вчинення злочину виповнилось 16 років – цей вік загальний; ч.2 : встановлює знижений вік відповідальності – 14 років за такі злочини як крадіжка, вбивство, згвалтування; 18 років – за тяжкі злочини, втягнення особи у злочин, військові злочини. Також необхідно щоб не менш як двоє із співучасників були осудні під час здійснення злочину ,тобто були здатні усвідомлювати свої дії і могли керувати ними. У зв’язку з цим не може визнаватись співучастю у злочині використання малолітніх чи неосудних як виконавців злочину. В таких випадках особи, які залучили до вчинення злочину цих осіб, будуть нести кримінальну відповідальність за безпосереднє вчинення злочину, знаряддям здійснення якого були малолітні ( 14 р.) чи неосудні особи. Причому кожна з цих осіб повинна мати ознаки суб’єкта злочину – тобто бути фізичною, осудною особою і досягти віку кримінальної відповідальності;
Таким чином, участь у вчиненні одного і того злочину двох і більше осіб, які відповідно до закону не є суб’ктами злочину, не утворює співучасті у злочині. Те саме можна сказати і про випадки , коли лише один з учасників злочину є суб’єктом злочину, а інші – ні .
співучасть – це діяльність спільна. Спільність має такі три моменти:
а) злочин вчиняється загальними зусиллями всіх співучасників . Роль, функції кожного з співучасників можуть відрізнятися, але при цьому злочин – це результат загальної, спільної діяльності всіх співучасників , кожний з них вніс у вчинення злочину свій внесок.
б) спільність також означає, що наслідок, який досягається в результаті вчинення злочину, є єдиним, неподільним для всіх співучасників. За цей наслідок відповідальність несуть всі співучасники , незалежно від ролі , яку кожний виконував у злочині. Обсяг відповідальності кожного співучасника визначається тим, що вчинив виконавець .
в) спільність при співучасті означає, що між діями співучасників і тим злочином , що вчинив виконавець, має місце причинний зв’язок . Причому опосередкований зв’язок, тому що загальний результат досягається лише шляхом свідомої діяльності виконавця . Діяльність кожного співучасника повинна за часом передувати тому злочину , що вчиняє виконавець, вона створює можливість для виконавця вчинити даний злочин . Виконавець перетворює цю можливість на дійсність, спричиняючи необхідний наслідок . Але перетворення цієї можливості в дійсність залежить від діяння виконавця. Саме тому причинний зв’язок тут має опосередкований характер . Якщо причинний зв’язок відсутній , то немає такої об’єктивної ознаки співучасті, як спільність, а отже і немає співучасті.[ 4.с. 35]
Суб’єктивна ознака цього злочину характеризується наявністю умислу та спільністю дій співучасників. Умисел – це форма вини, яка передбачає відповідне психічне ставлення особи до окремих елементів злочину , а саме до діяння і його наслідків . Умислом співучасників повинно охоплюватись усвідомлення суспільної небезпеки як власних діянь , так і діянь виконавця. Водночас співучасники бажають, щоб виконавець здійснив ці суспільно небезпечні діяння.
Свідомістю також охоплюється причинний зв’язок між їх діями,та діями виконавця, що були зумовлені попередньою діяльністю, також усвідомлюються і суспільно небезпечні наслідки діянь виконавця. [6. с.35].
У ст. 26 КК, міститься вказівка на умисний характер дій співучасників , що виключає можливість співучасті в необережних злочинах. При співучасті не тільки дія повинна бути умисною, але і всі співучасники повинні діяти також умисно .Якщо одна особа діє з необережності , а інша діє умисно,- співучасть відсутня , наприклад, працівник міліції залишає через недбайливість у неналежному місці пістолет, а хтось скориставшись цим заволодіває зброєю і вчиняє з його використанням умисне вбивство .У такому випадку особи будуть нести відповідальність окремо за свої дії .
Спільність означає , що між співучасниками є згода (змова) на вчинення злочину, але не обов’язково це повинна бути попередня домовленість. Змова може виражатися по різному, у будь-якому разі змова, взаємна узгодженість - це обов’язкова ознака співучасті .
Також взаємна обізнаність співучасників не обов’язкова, виконавець як правило не буває обізнаним із злочинною діяльністю інших співучасників, які надають йому сприяння в здійсненні злочину .
Умисел при співучасті містить у собі інтелектуальні та вольові моменти.
Особливістю інтелектуального моменту умислу співучасників є те ,що ним охоплюється усвідомлення кожним з учасників не лише суспільно небезпечного характеру особисто вчинюваного діяння, а й факту вчинення всіма співучасниками одного і того ж злочину , характер дій інших співучасників, можливості діяти спільно з ними ,спрямованості їх дій (бездіяльності) на досягнення загального злочинного результату. Інакше кажучи, співучасник повинен бути поінформованим про злочинні дії інших співучасників. Така поінформованість є найважливішою ознакою співучасті ,і факт поінформованості дає підстави для притягнення до кримінальної відповідальності учасника не лише за конкретне діяння, вчинене ним особисто, а й за результат діяльності всіх співучасників вчинення злочину . Наприклад, якщо особа, що вирішила вбити жертву, просить у сусіда рушницю для полювання і сусід цю рушницю дає, а внаслідок цього відбувається вбивство,то співучасть відсутня , тому що , даючи рушницю, особа не була поінформована , не знала про дійсний намір вбивці .Якщо ця рушниця дана майбутньому виконавцю для вчинення вбивства, то тут має місце співучасть, оскільки той, хто дав рушницю ,діє узгоджено з виконавцем, обізнаний про його злочинні наміри .
Вольовий момент умислу виявляється у бажанні настання наслідків , коли всі співучасники бажають , щоб настали наслідки ,яких своїми діями прагне досягти виконавець .
Єдність наміру всіх співучасників щодо спільності їх дій і єдиного результату не означає обов’язкового збігу їх мотивів, злочинна діяльність кожного з них може бути викликана різними спонуканнями .
Співучасть можлива на всіх стадіях умисного злочину - готування, замаху, безпосереднього виконання об’єктивної сторони злочину, а також закінченого злочину . Співучасть на стадії закінченого злочину можлива в єдиному випадку : коли пособник ,відповідно до попередньої домовленості з іншими співучасниками , починає діяти після вчинення злочину . При цьому його дії спрямовуються на переховування злочинця , знарядь чи засобів злочину , слідів злочину чи предметів, здобутих злочинним шляхом , на придбання або збут цих предметів.
II. Види співучасників
Згідно ст. 27 ККУ : співучасниками злочину поряд з виконавцем, є організатор, підбурювач і пособник.
В основу нормативного визначення та класифікації видів співучасників покладено характер дій, що виконуються ними , та об’єктивна роль , яку відіграють конкретні суб’єкти у вчиненні злочину .
Вид співучасника визначається не тільки обумовленою роллю , але і характером , і ступенем ї участі кожного в спільному для них злочині . Саме на цю обставину вказує законодавець , коли встановлює , що суд при призначенні покарання зобов’язаний врахувати міру і ступінь участі кожного із співучасників у здійсненні злочину .З даного випливає , що суд зобов’язаний встановити не тільки роль співучасника , але і ступінь його участі в ньому .[ 6.с.35]
Отже розглянемо докладно види співучасників .
2.1Виконавець.
Згідно ч. 2 ст.27 : виконавцем ( співвиконавцем) є осоюа , яка у співучасті з іншими суб’єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне , вчинила злочин передбачений цим Кодексом .
Основною ознакою виконавця є вчинення ним діяння, яке визначено як об’єктивна сторона складу злочину нормою Особливої частини КК . Особа визнається виконавцем злочину тоді, коли вона вчиняє злочин безпосередньо , тобто особисто виконує об’єктивну сторону злочину , або шляхом використання інших осіб , які не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне .
Виконавцем злочину може бути особа, здатна нести кримінальну відповідальність , тобто така , якій притаманні загальні ознаки суб’єкта ( вік кримінальної відповідальності та осудність ), а також додаткові ознаки , обов’язкові для того чи іншого злочину .
Також із закону видно , що виконавцем визнається і особа, що використовує для вчинення злочину осіб, які не є суб’єктом злочину, тобто осіб , що є неосудними та не досягли віку кримінальної відповідальності .У цих випадках має місце посередня винність . Вона має місце там, де як фактичний виконавець злочину виступає особа , що не є суб’єктом кримінальної відповідальності . Тут особа , що фактично вчинила злочин, виступає як знаряддя чи засіб вчинення злочину .У таких випадках ця особа , не несе кримінальної відповідальності, внаслідок її неосудності та недосягнення нею віку кримінальної відповідальності, до відповідальності буде притягнута особа, що спрямувала її дії і усвідомлювала обставини , що виключають визнання її суб’єктом злочину .
Об’єктивна ознака злочину може виконуватись кількома особами . У таких випадках має місце співвиконання . Співвиконавцем визнається і той , хто хоч сам не здійснював діянь, що описані в диспозиції норми Особливої частини КК, яле надав допомогу іншим співвиконавцям злочину, дії яких безпосередньо її утворювали (напр. Тримав потерпілого при вбивстві, не надаючи йому можливості чинити опір, хоча своїми діями і не спричинив смерті ).
Суб’єктивна сторона злочину , вчиненого виконавцем, характеризується умислом . Виконавець усвідомлює суспільно небезпечний характер власної поведінки, вчинення її у співучасті, передбачає можливість настання загального , єдиного наслідку і бажає або свідомо допускає його настання .
При вчиненні злочину кількома виконавцями ( співвиконання ) необхідно, щоб із суб’єктивної сторони злочин повністю охоплювався свідомістю кожного иіз виконавців .
Без виконавця немає співучасті , тому що тільки він вчиняє задумане , він реалізовує , завершує умисел співучасників . І в цьому розумінні виконавець – визначальна , центральна фігура в співучасті .
2.2. Організатор
Організатором злочину є особа , яка вчинила хоча б одну з таких дій :
1) організувала вчинення злочину ( злочинів) ; 2) керувала підготовкою злочину (злочинів) або його ( їх) вчиненням ; 3) утворила організовану групу чи злочинну організацію ; 4) керувала організованою групою чи злочинною організацією ; 5) забезпечувала фінансування організованої групи чи злочинної організації ; 6) організувала приховування злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації ( ч.3 ст.27 КК) .
Організатор злочину – найбільш небезпечна фігура серед співучасників . Саме його зла воля , яка підкоряє собі волю інших співучасників , визначає сам факт вчинення злочину . Саме організатор є тим мотором , рушійною силою , яка запускає механізм злочину .
Отже організація вчинення злочину ( злочинів) полягає у діях , які спрямовують , об’єднують інших співучасників на вчинення одного чи кількох злочинів або координують їх поведінку . Дії по організації злочину полягають у : а) залученні до вчинення злочину виконавців, пособників, підбурювачів чи інших організаторів ; б) розподілі обов’язків між ними ; в) визначенні об’єкта , предмета посягання ; г) розробці плану вчинення злочину ; Основне завдання , на виконанні якого зосереджена діяльність організатора при організації вчинення злочину – спрямувати, об’єднати і скоординувати зусилля інших осіб на вчинення злочину . Організація вчинення злочину може включати залучення до вчинення злочину, об’єднання та координацію зусиль як співучасників усіх видів, так і лише одного чи двох. Організація вчинення злочину може здійснюватись у формі наказу, угоди, прохання, підкупу, доручення, замовлення і т.п.
Припинення діяльності організатора на етапі організації вчинення злочину за наявності відповідних підстав утворює готування до злочину .
Керування підготовкою злочину передбачає спрямування дій виконавця, пособника, підбурювача на готування до одного чи декількох злочинів,тобто на:
підшукування або пристосування засобів чи знарядь ;
підшукування співучасників ;
замовлення вчинення злочину ;
усунення перешкод ;
інше умисне створення умов для вчинення злочину .
Керування підготовкою злочину хоплюється також проведенням інструктажу співучасників щодо виконання ними відповідних злочинних дій ( бездіяльності ), вироблення заходів щодо нейтралізації діяльності правоохоронних органів ( організація підкупу, застосування насильства до працівника такого органу чи його близьких родичів та ін.),визначення місць переховування співучасників після вчинення ними злочину , а також місць приховування знарядь , засобів вчинення злочину , слідів вчинення злочину , слідів злочину та предметів здобутих злочинним шляхом .
Керування вчиненням злочину передбачає спрямування зусиль інших співучасників на безпосереднє виконання об’єктивної сторони злочину чи забезпечення такого виконання .Воно може полягати у :
- наданні настанов конкретним учасникам злочину щодо виконання тих чи інших дій, які становлять об’єктивну сторону чи забезпечують виконання таких дій ;
- координації дій співучасників ( їх розстановка на місці вчинення злочину , визначення послідовності вчинення дій ) ;
- забезпеченні прикриття злочинних дій співучасників .
Особливістю цього виду організаторських дій є та, що вони пов’язані з безпосереднім виконанням об’єктивної сторони злочину і здійснюється в процесі вчинення злочину або перед самим цого початком . Організація вчинення злочину , керування його підготовкою чи вчиненням , а також інші форми організації злочинної діяльності не виключають участі організатора у виконанні об’єктивної сторони злочину, тобто участі його у злочині як виконавця .За таких оюставин дії організатора слід кваліфікувати за статтею Особливої частини КК , яка передбачає відповідальність за вчинення злочину без посилання на ст.27 КК. Якщо у вчиненні одного злочину особа брала участь як організатор , а в другому - як виконавець , пособник чи підбурювач , її дії у кожному разі повинні одержувати самостійну правову оцінку .
Утворення організованої групи чи злочинної організації - сукупність дій по організації ( формуванню,заснуванню, створенню ) стійкого об’єднання у формі організованої групи чи злочинної організації для вчинення одного чи багатьох злочинів .
Дії щодо утворення організованої групи чи злочинної організації за своїм змістом є близьким до дій щодо організації злочину . Однак основне завдання , яке стоїть перед організатором у цьому випадку є іншим – створити ( заснувати ) стійке об’єднання осіб, в якому поєднати їх зусилля для зайняття злочинною діяльністю . Створення такого об’єднання є необхідною умовою для досягнення визначених організатором цілей такої діяльності .
Керування організованою групою чи злочинною організацією полягає у вчиненні сукупності дій , спрямованих на управління процесом підтримання функціонування (забезпечення існування та збереження організованості ) організованої групи чи злочинної організації як стійкого об’єднання осіб та здійснення ними злочинної діяльності .
Управління процесом підтримання функціонування організованої групи чи злочинної організації передбачає : вербування нових членів таких об’єднань ; розподіл функціональних обов’язків їх членів ; планування вчинення конкретних злочинів , та здійснення злочинної діяльності взагалі ; організацію заходів щодо прикриття діяльності об’єднання .
Управління процесом здійснення злочинної діяльності включає в себе : визначення мети та напрямів такої діяльності , конкретних завдань , що висуваються перед групою чи організацією ; вчинення конкретних злочинів, визначення їх об’єкта, способу вчинення ; об’єднання і координацію дій окремих учасників.
Керування організованою групою чи злочинною організацією може здійснюватись у формі віддання наказів, розпоряджень, доручень, проведення інструктажів, прийняття рішень про застосування заходів впливу щодо членів злочинного об’єднання за невиконання доручень його керівництва або порушення прийнятих у ньому правил поведінки .
У випадках коли дії організаторського характеру утворюють самостійний склад злочину, особу, яка утворила таке об’єднання чи керувала ним, слід визнавати виконавцем такого злочину, а її дії кваліфікувати за відповідною статтею КК.
Забезпечення фінансування злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації - це забезпечення організованої групи чи злочинної організації коштами у національній валюті України чи в іноземній валюті . Таке забезпечення пердбачає як організацію винним постачання фінансів іншими особами, так і здійснення такого постачання ним безпосередньо
Воно може спрямовуватись на фінансування як забезпечення функціонування організованої групи чи злочинної організації ( придбання техніки, зброї, оренду чи придбання приміщень ), так і вчинення конкретного злочину ( придбання та пристосування знарядь і засобів вчинення злочину ).
Організація приховування злочинної діяльності органузованої групи чи злочинної організації являє собою організацію переховування злочинця, знарядь чи засобів вчинення злочину , слідів злочину чи предметів здобутих злочинним шляхом . Організація приховування такої діяльності може виражатись в організації.
легалізації доходів , отриманих злочинним шляхом ;
підкупу працівників органів державної влади з метою неприйняття ними заходів до викриття учасників групи та притягнення їх до відповідальночті;
проникнення учасників таких об’єднань до органів державної влади з метою забезпечення зв’язків для злочинної діяльності ;
виїзду учасників такої діяльності за межі регіону чи країни ;
збуту предметів , здобутих злочинним шляхом ;
маскування слідів злочину ;
знищення знарядь та засобів вчинення злочину ;
фізичного знищення потерпілих , свідків злочинної діяльності . [5. с.35]
З об’єктивної сторони організаторська діяльність повинна відповідати вимогам спільності . Дії організатора завжди причинно пов’язані з тим злочином , що вчиняє виконавець .
Суб’єктивна сторона діянь, що вчиняються організатором , характеризується тільки прямим умислом . Він усвідомлює характер дій, які повинні бути виконані співучасниками , передбачає їх злочинні наслідки і бажає їх настання . Організатор несе відповідальність за всі злочини , вчинені членами організованої групи чи злочинної організації , якщо ці злочини охоплювались його умислом.
2.3. Підбурювач
Підбурювачем визнається особа , яка умовлянням , підкупом, погрозою, примусом чи іншим шляхом схилила іншого співучасника до вчинення злочину .
Умовляння означає систематичне або одноразове настійливе прохання особи у необхідності вчинення злочину .
Підкуп – це надання чи обіцянка надати особі матеріальної чи іншої вигоди у разі вчинення нею злочину . Підбурювання шляхом підкупу може проявлятись у замовленні вбивства , коли особа, схиляючи до вчинення злочину іншу особу обіцяє чи надає їй матеріальну винагороду .
Погроза – залякування особи заподіянням фізичної, майнової, моральної чи іншої шкоди у разі невчинення нею злочину .
Примус передбачає домагання від іншої осби вчинити злочин шляхом заподіяння тілесних ушкоджень чи застосування до неї насильства , пошкодження її майна , розповсюдження певної інформації про таку особу, яку вона бажала зберегти в таємниці .
Під схилянням іншим чином слід розуміти вчинення будь-яких інших , крім зазначених вище , дій , за допомогою яких особа схилила співучасника до вчинення злочину . Якщо схиляння до вчинення злочину здійснено у вигляді наказу чи розпорядження , адресованого підлеглому по службі , то відповідальність за такого роду підбурювання , а також за виконання такого наказу настає з урахуванням положень ст.41 .
Схиляння до вчинення злочину передбачає збудження бажання ( переконання у бажаності, вигідності, потребі ), викликання рішучості чи зміцнення наміру іншого співучасника вчинити злочин . Підбурюванням може бути визнано лише схиляння зо винення злочину особи, яка може бути суб’єктом злочину . Схиляння до вчинення злочину , неосудної особи не є підбурюванням . У разі вчинення неосудною особою суспільно небезпечного діяння відповідальність за його скоєння як виконавець несе особа , що схилила до нього . Не може розглядатись як підбурювання і свідоме введення іншої особи в оману для того , щоб, використавши помилку такої особи , досягти певного результату . У такому випадку відсутня психічна спільність, що є характерною для співучасті .
Підбурювання має місце тоді , коли схиляється конкретна особа до вчинення конкретного злочину. Не визнається підбурюванням схиляння особи до зайняття злочинною діяльністю взагалі, коли мова не йде про конкретний злочин. Так само не є підбурюванням і загальні заклики чи пропозиції до вчинення злочину, не адресовані конкретному співучаснику . Вони можуть розглядатись як злочинні лише тоді , коли містять ознаки складу злочину .
У разі якщо підбурювання особою іншої особи до вчинення певних дій утворює самостійний склад злочину , цю особу слід визнавати виконавцем иакого злочину , а її дії кваліфікувати за відповідною статтею КК .
З об’єктивної сторони підбурювання характеризується як активна дія, спрямована на збудження у виконавця рішучості здійснити конкретний злочин . Підбурювання повинно мати на меті формування в особи наміру вчинити не якийсь абстрактний злочин, а конкретне злочинне діяння .
Суб’єктивна сторона підбурювання характеризується наявністю прямого умислу . Винний усвідомлює , що своїми діями збуджує рішучість в іншої особи вчинити злочин, активно спрямовує волю до досягнення цієї мети бажаючи його вчинення.
2.4. Пособник
Пособником є особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками, а також , яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети, або іншим чином сприяти приховуванню злочину ( ч. 5 ст. 27 ).
Пособник зміцнює своїми діями чи бездіяльністю бажання , рішучість у виконавця чи інших співучасників на вчинення злочину. Пособник не викликає своїми діями такої рішучості, ця рішучість вже має місце незалежно від пособника, він лише зміцнює таку рішучість.
Діяльність пособника менш небезпечна порівняно з діяльністю інших співучасників. Пособник менш активний, він не керує злочинною діяльністю, не виконує об’єктивної сторони злочину, не схиляє інших співучасників до здійснення злочину.
Теорія кримінального права поділяє пособництво на фізичне та інтелектуальне.
До фізичного пособництва відносять дії, що надають виконавцеві можливість здійснити об’єктивну сторону злочину , а саме :
надання засобів чи знарядь;
усунення перешкод;
Надання засобів чи знарядь злочину полягає у передаванні виконавцю або іншим співучасникам різних предметів матеріального характеру, за допомогою яких вони можуть здійснити вплив на потерпілого , предмет злочину чи іншим чином полегшити досягнення злочинного результату ( зброя, засоби зв’язку , транспорт, документи, наркотичні засоби тощо ) .
Усунення перешкод вчиненню злочину полягає у ліквідації перепон , що заважають реалізації злочинного наміру співучасників . Воно може виражатись у залишенні незачиненим приміщення , куди має проникнути виконавець , відключенні сигналізації чи невиключенні її, виведенні з ладу засобів зв’язку . Усунення перешкод також охоплює і підшукування співучасників , що полегшує надалі вчинення злочину . Наприклад, пособник залучає до участі у злочині інших осіб .
Інтелектуальне пособництво виражається в психічному впливі пособника на свідомість і волю виконавця . Цей вплив спрямований на зміцнення рішучості виконавця здійснити злочин, полегшення його скоєння .До засобів інтелектуального пособництва належать :
надання порад, вказівок ;
заздалегіть обіцяне приховування злочинця , засобів чи знарядь вчинення злочину, слідів злочину або предметів здобутих злочинним шляхом
придбання чи збут майна .
Надання порад чи вказівок полягає у наданні співучасникам інформації щодо найбільш прийнятних місця, часу, способів вчинення злочину, та інших обставин .
Заздалегіть обіцяне приховування злочинця,знарядь чи засобів злочину, слідів злочину чи предметів, здобутих злочинним шляхом утворюють пособництво лише у випадку , коли вони були обіцяні до початку вчинення злочину або під час