Характеристика риб річки Уж

2 кг.

Харчуються лини личинками різних комах (у тому числі комарів, поденщин), молюсками, рачками, хробаками, а також дрібними рослинами.

У багатьох ставкових господарствах лина розводять як додаткову рибу, завдяки чому значно підвищується рибопродуктивність ставків. Його рекомендується вселяти у водойми, багаті бентосними організмами.

ПIДУСТ – Chondrostoma nasus (Linne).

Тіло пiдуста подовжене, покрите відносно дрібною, помірковано прикріпленою лускою. Голова в нього маленька. Рот нижній у вигляді поперечної щілини. Нижня щелепа загострена, покрита роговим чохлом, губа щелепи слаборозвинута. Верхня губа також слаборозвинута, тонка.

Черевна порожнина в нього чорна. Фарбування тіла світла. Спина зеленувато-чорна, боки й черево сріблисті. Спинний і хвостовий плавці сірі, грудний, черевні й анальний - червонуваті, У період нересту переважно в самців на голові й тілі з'являються горбки, які незабаром після нересту зникають.

Підуст живе в ріках на порівняно швидкому плині. Однак його рідко можна зустріти на швидких перекатах, поблизу порогів; але як тихих заток, так і стариць він уникає. Зовсім відсутній в озерах і заплавних водоймах. У ріках підуст обирає глибоководні ділянки із хрящуватим, твердим піщаним і навіть глинистим дном. Улітку в тихі досвітні годинники його зграї виходять на мілководдя, що граничать із глибокими водами, але близько до берегів не підходять. Зі сходом сонця зграї перекочовують у більше глибокі місця. У таких перекочівлях вони проводять весь теплий період року. Лише з настанням осінніх холодів зграї підуста йдуть на ями, де проводять всю зиму.

Під час зимівлі підусти майже не харчуються. З настанням весни їхньої зграї йдуть із ями в пошуках нерестовищ.

Підуст нереститься на мілководних перекатах з невеликою глибиною (до 40 см), де дно покрите сумішшю галечника й піску, з досить швидким плином при температурі води близько 10- 12°. На час ікрометання риби збираються в більші зграї. Процес ікрометання починається в передвечірні годинники, але найбільше сильно він відбувається ввечері й уночі протягом декількох діб. Ікра приклеюється до каменів, піску й рослинам. При сильному забрудненні вод у нерестових ріках підусти можуть покинути звичні їм нерестовища й піти в чисті води.

Плідність самок залежить від їхніх розмірів. Наприклад, в риб довжиною 17,1-19 див виявлено в середньому 6,3 тис. ікринок, довжиною 21,1-23 см - 8,7 тис. штук.

Вся ікра в підустів дозріває одночасно й відкладається за один прийом.

Самці підустів ростуть трохи повільніше, у зв'язку із чим в однаковому віці самці по розмірах менше самок. Найбільша вага підуста не перевищує 600 г.

Харчується підуст переважно рослинною їжею, представленої головним чином водоростями, якими обростають підводні камені й інші предмети. Однак він може поїдати й тваринні організми - хробаків, личинок, поденщин, комарів й інших. У харчуванні молодих особин переважають тваринні організми, що живуть у товщі води.

ПІСКАР – Gobio gobio (Flem).

Піскар має витягнуте, веретеноподібне тіло, що покрите щодо великою лускою. Рот нижній, у кутах його є по одному вусику. Чоло широке, очі поставлені високо. Спина зеленувато-бурого кольору, боки й черевце жовтувато-білі. Чорні плями розкидані по всьому тілу. З боків вони зливаються в смужку. Спинний і хвостовий плавці сірі з темними рисками й плямами, грудні й черевні - блідо-жовті.

Піскарі живуть у більших і малих ріках і навіть у проточних озерах. Місця їхнього перебування характерні наявністю піщаних або піщано-галькових ґрунтів і чистої води, але занадто швидких рік і струмків з холодною водою піскар уникає. У ріках протягом весни й літа піскарі тримаються на перекатах. З настанням холодів вони перекочовують у більше глибокі місця з піщаним ґрунтом.

Ікру вони відкладають як на піщаних перекатах, так і на рослинність. У зв'язку з порційністю ікрометання строки їхні розмноження тривають біля двох місяців - з кінця квітня до червня. Ікра дрібна. У верхньому плині Дністра плідність піскарів коливається в межах 1,1-5,4 тис. ікринок.

Ростуть піскарі повільно. Довжина тіла найбільш великого піскаря, як правило, не перевищує 14-15 див і дуже рідко можна знайти піскаря довжиною 20 див.

Харчуються піскарі донними організмами. Вони можуть поїдати дрібних рачків, хробаків, а також рослинність. Піскарями харчуються багато хижих риб, у зв'язку із чим них уживають для наживки при лові хижих риб.

ВУСАНЬ (Марена) – Barbus barbus (Linne).

Вусань має подовжене, майже циліндричне тіло. Воно покрито середнього розміру, міцно сидячою лускою. Голова вусаня більша, рот нижні, напівмісячний, губи добре розвинені, м'ясисті. На кінцях верхньої губи й у кутах рота розташовані чотири досить розвинені вусики. Ока відносно невеликі. Спинний плавець короткий, високий, трохи виїмчастий. Останній негіллястий, його промінь стовщений; задній край цього променя має зубчики. Спина вусаня зеленувато-жовтувата, боку більше світлі, черевце біле. Спинний і хвостовий плавці сірі, інші - червонуваті із сірим відтінком у вершин. Вусань - зграйна риба. Він тримається в ріках зі швидким плином, де обирає ділянки із хрящуватим, кам'янистим або гальковим дном. Тихих заводей з мулистим дном вусань уникає, а в озерах й у заплавних водоймах відсутній. Для нього властивий осілий спосіб життя, але в межах своїх ділянок перебування він постійно кочує. Його улюбленими місцями є глибокі ями поблизу різних споруджень у воді з накопиченням каменів, корчів й інших предметів, де він тримається в дна. Ввечері і вночі окремі великі особини або зграйки молодих вусанів можуть виходити на прилягаючі до ям піщані обмілини й навіть у слабко зарослі місця.

Перед нерестом вусань збирається в зграї й рухається нагору за течією ріки. Починає розмножуватися він, коли температура води досягає 10-12°. Для ікрометання вусань обирає місця з дном на якому є мілка галька і швидким плином. Одна самка відкладає ікру в кілька прийомів. У зв'язку із цим нерест триває біля двох місяців. Ікра досить велика, її діаметр досягає близько 2 мм.

Статеве дозрівання самок вусаня наступає у чотирьохрічному віці при довжині тіла 26 см. Самці, очевидно, дозрівають у більше молодому віці й при менших розмірах. У самок довжиною 29-44 см кількість ікринок коливалося в межах 9,5-72 тис. штук. При температурі води близько 15° розвиток зародків триває близько 9 доби, при 19,5°- біля чотирьох. Через півтори-дві тижня після виходу з ікри мальки збираються в дрібних затонах і рукавах рік, де вода добре прогрівається.

Харчується вусань молюсками, личинками комах, водяними осликами, рачками, дощовими хробаками, придонними рибами (бичками) і міногами, раками.

ВЕРХОВОДКА - Alburnus alburnus (Linne).

Тіло верховодки подовжене, сильно стисле з боків. Луска тонка, блискуча, легко опадаюча. Її голова загострена з переду. Рот кінцевий, спрямований трохи нагору. Ока відносно більші. Спина темна із зеленуватим відтінком. Боки й черево сріблисті. Спинний і хвостовий плавці сірі, грудні, черевні й анальний - жовтуваті.

Верховодки ведуть зграйний спосіб життя. Зустрічаються вони переважно на відкритих ділянках водойм із уповільненим плином, уникаючи зарослих ділянок. Правда, у нічний час її зграйки зупиняються поблизу заростей у місцях зі слабким плином. Удень і присмерком вони постійно перебувають у русі, перебуваючи поблизу берегів, особливо неподалік від пристаней, мостів, плотів, дамб й інших споруджень. У тиху літню погоду уклейки плавають у самої поверхні, у вітряну погоду - опускаються трохи глибше. До осені зграї збільшуються. Харчується верховодка рачками, мотилем, водяними жуками іт. д.

Нереститься цей вид при температурі води близько 15-17°. Ікру відкладає порціями (до трьох), ікрометання триває більше двох місяців. Полове дозрівання наступає у дворічному віці при довжині тіла близько 9 див. Плідність самок верховодки довжиною близько 11-15 див склала в середньому близько 1 тис. ікринок.

БИСТРЯНКА - Alburnoides bipunctatus (Bloch).

Тіло бистрянки подовжене, сильно стисле з боків, покрите тонкої, легко спадаючою лускою. Від верховодки вона зовні відрізняється як наявністю чорних крапок знизу й зверху проривів бічної лінії, так й іноді темної смужки по тілу. Тіло в бистрянки вище. Рот кінцевий, спина чорнувата із зеленуватим відливом. Нижні частини боків і черевце сріблисті. Спинний і хвостовий плавці сірі, грудними, черевні й анальний - світлі з жовтуватими підставами.

Бистрянки живуть переважно в ріках, а також у руслових водоймищах на швидкому плині. Тримаються вони зграйками, у літню пору при тихій сонячній погоді снують у самої поверхні води, підхоплюючи пливучі тут часточки. Зграї бистрянки часто змішуються зі зграйками верховодки. На найшвидших ділянках ріки присутні лише бистрянки. Узимку вони скопи чуються в спокійних заводях, затоках, у місцях упадання в них джерел і струмків.

Бистрянка відкладає ікру окремими порціями на каменях протягом травня - червня. У верхньому плині Дністра в її самок довжиною 7-10 див нараховували від 715 до 1350 ікринок. Уперше нереститься бистрянка у дворічному віці, коли досягає (наприклад, у ріках Закарпаття) довжини 8-10 див і ваги близько 10 р. Довжина самих великих риб не перевищує 12 див.

Харчується бистрянка повітряними комахами, а також організмами, які живуть у товщі води - рачками, личинками комарів, жуків і водоростями.

Бистрянкою харчуються хижі риби - жерех, щука, судак. Наприклад, у харчовому раціоні дунайського лосося в річці.

ГУСТЕРА – Blicca bioerkha.

Тіло густери високе, сильно стисле з боків, покрите товстої, щільно сидячою лускою. Голова в неї відносно невелика. Рот маленький, косий, напівнижній, висувний. Очі більші. Спинний плавець високий, анальний - довгий. Спина блакитнувато-сірого кольору, боки й черево сріблисті. Спинний, хвостовий й анальний плавці сірі, грудні й черевні - жовтуваті, іноді червонуваті, чим вона й відрізняється зовні від ляща. Крім цього, у густери на відміну від ляща, більша луска, особливо в спинного плавця, а також на спині; за потилицею в неї є не покрита лускою борозенка.

Густера живе в ріках, озерах і ставках. У ріках вона дотримується місць із уповільненим плином і значною глибиною, а також у затоках, затонах, старицях, де піщано-глинисте дно з невеликою домішкою мулу. Найбільш численна в озерах й у рівнинних ділянках рік. Великі особини тримаються в придонних шарах води, глибоких заводях, ямах й у відкритих ділянках озер і водоймищ.

Густері властивий осілий спосіб життя. Влітку її зграї невеликі. З настанням осінніх холодів вони збільшуються й переміщаються на ями. З настанням весняного паводка її зграйки виходять на кормові місця. З наближенням часу нересту після прогрівання води зграї густери збільшуються й переміщаються до нерестовищ. При цьому озерна нерестова густера у великій кількості йде до берегів, а річкова, залишаючи русло, заходить у дрібні затоки й заводі.

Нереститься густера з кінця квітня - у травні при температурі води 12-20°. При тривалих похолоданнях нерест може затягтися до червня. Ікрометання в густери порціонне, однак зустрічаються самки й з одноразовим ікрометанням. Нерест її відбувається дружно, переважно ввечері й ранком з невеликою нічною перервою. Перед нерестом вони стають яскраво-сріблистими, грудні й черевні плавці здобувають жовтогарячий відтінок.

На голові й верхній частині тіла в самців при нересті з'являються горбки перлової висипки. Незабаром після нересту всі шлюбні зміни в них зникають.

Статевозрілої густера стає у двох-, трьохрічному віці, причому в нерестовій череді самці дозрівають переважно раніше самок.

У старших вікових групах нерестової череди самців значно менше, ніж самок.

Росте густера повільно. Наприклад, у однорічники мають довжину тіла в середньому 3,3 см, трирічні риби - 10,2 см. До статевозрілого : віку обидві статі ростуть однаково, але після полового дозрівання ріст самців трохи сповільнюється.

ЛЯЩ - Abramis brama (Linne).

Тіло ляща високе, стисле з боків, покрите товстої, щільно сидячою лускою. Голова в нього маленька, рот невеликий, напівнижній, що висувається в трубку. Спинний плавець високий, але короткий, анальний плавець у два рази довший за спинний. Хвостовий плавець із більшим вирізом і більше довгою нижньою лопатою.

Фарбування ляща залежить від умов перебування. Озерні лящі, як правило, темніше річкових. Загальне фарбування тіла сріблиста. Голова, спина й верхня частина боків чорнувато-сірі. Черево біле. Плавці сірі. Фарбування молодих лящів світліше старших особин. Самці під час нересту покриваються білувато-жовтуватими горбками шлюбного вбрання; тіло їх стає шорсткуватим на дотик. Від густери лящ відрізняється тим, що в нього в плавцях ніколи не буває червонуватих відтінків, більше дрібною лускою, особливо у верхній частині тіла, а значить і більшим числом їх уздовж бічної лінії, і деякими іншими як зовнішніми, так і внутрішніми ознаками.

Лящ - зграйна риба. Число особин у зграї збільшується до осені перед заляганням на зимівлю. Живе лящ у тихих і глибоких ділянках рік й озер у крутих берегів, нижче перекатів з піщано-мулистим або глинистим дном. Густих заростей рослин він уникає. Майже увесь час лящ проводить у придонних шарах води. У теплу тиху погоду, частіше перед сходом і перед заходом сонця, він може підніматися до поверхні води. Больших переміщень зграї ляща не роблять і можуть тривалий час відвідувати ті самі місця, якщо вони багаті кормом. Лише перед зимівлею вони йдуть у більше глибокі місця. Провесною лящі залишають місця зимівлі й направляються до нерестовищ. У районі нерестовищ вони тримаються більше глибоких місць і відтіля при сприятливих умовах ідуть на нерест у прибережну зону, багату рослинністю. Нерест починається при температурі води близько 11-12°, що на Україні буває в середині квітня, і триває до кінця травня, коли температура води досягає 22-23°. Лящ може відкладати ікру в заплавах рік на залиту лугову рослинність, на підмитих корінь верб, очерету, очерету, а також на занурені водяні рослини. Глибини на нерестовищах коливаються в межах 0,2-2,5 м. Плин на нерестовищах може бути відсутнім або дуже слабким. Правда, відомі випадки, коли лящ нерестився й у руслі ріки, де швидкість плину досягає 0,5 м/сек.

Лящі нерестяться найчастіше більшими групами й досить галасливо. Це відбувається переважно в ранкові годинники, при тихій і теплій погоді.

Перед нерестом виробники виходять на обрану ділянку, якийсь час безшумно плавають по нерестовищу, як би підшукуючи підходяще місце для відкладання ікри. Потім починають рухатися по колу діаметром до 8 м, часто виставляючи спини з води й роблячи при цьому бурхливі сплески. Нерестові ігри іноді тривають по декілька годин. Активні рухи виробників перериваються тривалими періодами спокою. Під час нересту великі самці намагаються відтіснити від самок дрібних самців. Після нересту негайно йдуть у більше глибокі ділянки водойми.

У нерестових чередах ляща самки в середньому крупніше самців, кількість самців і самок майже однаково, або самці трохи переважають.

Плідність більше в більших самок. Наприклад, у нижньому плині Південного Бугу в самок довжиною 27-29 див виявлене близько 55 тис. ікринок, а 47-49 див - 675 тис. штук.

Ікра, що відкладається, приклеюється до нерестового субстрату - стеблам і корінням водяних рослин. Ікринки залишаються приклеєними доти , поки з них не виклюнуться личинки.

Швидкість розвитку ембріонів в ікрі залежить від температури води. Так, у дунайського ляща при температурі води 11,7 - 13,3° ембріон розвивається протягом дев'яти доби, а при температурі 15,8-17,5° - лише п'яти. Якщо температура води в період розвитку ембріонів знижується нижче 9° або підвищується вище 22°, то в багатьох личинок помітні різні каліцтва. Крім температури, на розвиток ембріонів впливає кількість розчиненого у воді кисню. Оскільки масовий нерест ляща відбувається при температурі води 18-20°, коли розчинність кисню порівняно низька, він пристосувався відкладати ікру на великому просторі в місцях, де є рослинність і незначна глибина. У таких місцях, як правило, недоліку кисню не відчувається.

Довжина личинок, що вийшли з ікри не перевищує 5 мм. Більшість із них мають великий жовтковий мішок, голова небагато нахилений донизу - до жовткового мішка, рот нижній і ще недорозвинений, плавці слаборозвинуті. У цей період личинка нездатна плавати й добувати собі їжу. Вона або падає на дно, або судорожними рухами спливає до поверхні води, звідки опускається вниз. Якщо на шляху руху личинок зустрічається який-небудь предмет (листи, стебла рослин), то вони прикріплюються до нього за допомогою виділень спеціальних залозок, розташованих під очами. личинки, Що Підвісилися, у спокійному стані, без руху перебувають досить довго. Якщо ж їх потривожити, то вони "відриваються" від субстрату й знову прикріплюються до інших предметів, що зустрічається на їхньому шляху.

Приблизно через місяць личинки ляща повністю перетворюються в мальків, довжина яких досягає приблизно 13 мм. У півторамісячному віці середня довжина мальків ляща становить близько 22 мм. У віці одного року їхня довжина може досягати майже 9 см.

БІЛОГЛАЗКА – Abramis sapa (Palas).

Тіло білоглазки, сильно стисло з боків, але більше витягнуте в довжину в порівнянні з лящем. Воно покрито досить великої, щільно сидячою лускою. Голова невелика, рот напівнижній, висувний. Очі більші, їх радужна оболонка сріблиста. Нижня лопать хвостового плавця значно довша верхньої. Анальний плавець довгий, чим вона відрізняється від ляща.

Спина білоглазки чорна із синюватим відтінком, боку сріблисті. Всі плавці сіруваті, кінці спинного й хвостового плавців темні. Перед нерестом й у період ікрометання самці здобувають шлюбне вбрання у вигляді білої перлової висипки на голові й тілі.

Білоглазка воліє триматися в ріках, що мають значні глибини, досить сильний плин і чисту воду. У гірських ріках ця риба живе в їхніх нижніх плинах, але вище за течією, чим лящ. Білоглазка веде зграйний спосіб життя. Її зграї значно збільшуються перед зимівлею. З настанням весни зграї білоглазки піднімаються нагору за течією й виходять у заплаву для ікрометання.

Нерест білоглазки відбувається в один прийом при температурі води 11-16° на ділянках з досить швидким плином. Ікринки приклеюються до залишків торішньої рослинності.

Самки білоглазки довжиною 19-27 см мали в середньому 14,2 тис. ікринок при коливаннях у межах 7,2-23,8 тис. штук. Статевозрілої вона стає на четвертому–п’ятому році життя, причому самці дозрівають приблизно на рік раніше, ніж самки.

За перший рік життя білоглазка досягала довжини 3-7 см (у середньому 5 см), а на четвертому році її довжина була 20-26 див (у середньому 22 см).

Харчується білоглазка рослинними організмами, зокрема водоростями, а також детритом і личинками, що живуть у ньому, комах, рідше молюсками й іншими тваринами.

Родина сомові (Siluridae)

Із трьох видів сомів, що зустрічаються в територіальних водах Радянського Союзу, у водоймах України живе тільки один - сом звичайний.

СОМ – Silurus granis (Linne).

Тіло сома подовжене, без луски, покрите слиззю. Голова більша, сильно сплющена, непомітно переходить у короткий тулуб. Хвіст сильно звужений з боків, значно довший тулуба. Рот широкий, з м'ясистими губами. Нижня щелепа трохи висунута вперед. На ній, як і на деяких інших костях ротового апарата, розташовані численні низькі конусоподібні зуби, вершини яких загнуті назад. Ока порівняно невеликі, розташовані трохи вище й позаду від кутів рота. На голові чітко виділяються дві пари ніздрів, що мають вид двох трубочок, загнутих уперед. На верхній щелепі перебуває одна пара довгих вусів, що доходять до кінця грудних плавців. На нижній щелепі є дві пари коротких вусиків, причому задні трохи коротше передніх. Довгі вусики верхньої щелепи дуже рухливі. Вусики нижньої щелепи менш рухливі. Тулуб коротке, майже округле. На спині, ближче до голови, розташований короткий спинний плавець. У його початку є товстий промінь, зазубрений у старих особин. Грудні й черевні плавці короткі. Анальний плавець дуже довгий, зливається із закругленим хвостовим плавником.

Тіло сома жовтувато-зеленого кольору, спина темна, з боків тіла є плями неправильної форми. Нижня частина тіла біла або сіра. Молоді особини пофарбовані яскравіше старших. Плавці темні, грудні й черевні плавці мають жовтувату смужку посередині.

Самці мають більше строкате фарбування, чим самки. У період розмноження або напередодні його самку можна легко відрізнити від самців по більше повному черевцю й будові анального отвору.

Сом - мешканець глибоких ямних ділянок водойми. Зустрічаючись в озерах і ставках, він все-таки віддає перевагу річковим руслам. Йому властивий осілий спосіб життя, в одному місці він може жити по декілька років. Тільки навесні, під час повіддя, сом виходить на більше дрібними, залитими паводковими водами ділянки заплави. В уподобаному притулку він живе все літо, на зиму залягає в більше глибокі ями. Літні притулки сома варто шукати в підмитих берегів, у вибоях, під коріннями дерев, поблизу зруйнованих гребель і т.п. Тут він воліє перебувати весь день. Після заходу сонця сом виходить на полювання й продовжує її протягом ночі до світанку. Зі сходом сонця він повертається в уподобане місце. Перед заходом сонця, а також перед грозою сом може виходити із притулку на перекати, що примикають до ям.

Сом веде одиночний спосіб життя. Невеликі скупчення його спостерігаються лише в зимових ямах й у період розмноження, коли виробники виходять із постійних місць свого перебування на мілководні ділянки водойм, якщо паводок низький, або ж у заплаву - при високих паводках.

Нереститься сом у прибережних ділянках водойм серед заростей рослин, а також у заплавах рік у період паводка, відкладаючи ікру на підмитих корінь верби, верби, очерету й інших рослин. У водоймищах він може відкладати ікру на штучні гнізда, виготовлені, як відомо, з корінь верби, осокора, пирію, а іноді зі старої соломи й виставлені для нересту інших риб. За допомогою таких гнізд його неважко розводити в ставкових господарствах. У природі перед нерестом виробники сома також улаштовують примітивні гнізда. Нерестяться соми в досвітні годинники при температурі води 16-28е (у травні - червні) на глибинах до 2,5 м. Ікра сома відразу ж після запліднення стає клеєнням, обволікається пухким шаром слизу, виділюваної ікринками. Тому кладки ікри сома по зовнішньому вигляді дуже подібні із кладкою ікри жаби й відрізняються від них тільки кольором: у сома вона світліше. Плідність самок сома зі збільшенням їхніх розмірів збільшується. Наприклад, у самок довжиною 68-237 см кількість ікринок коливалося від 11,8 тис. до 1380 тис. штук. Ікру сом відкладає за один прийом. Окремі особини сома нерестяться вже у віці трьох років. Основна ж маса його виробників бере участь у розмноженні в більше старшому віці.

Росте сом досить швидко, особливо на першому році життя. Під кінець року його довжина може перевищувати 30 див. У наступні роки темп росту сома трохи сповільнюється. Сом - найбільш великий хижак серед риб прісноводних водойм. До хижого способу життя він переходить рано. Личинки в перші дні життя харчуються за рахунок жовткового мішка. На сьомий-восьмий день личинки майже повністю вичерпують запаси жовткового мішка й починають полювати на водяних клопів і планктонних рачків. Мальки сома при довжині тіла 3-5 см поїдають ікру й личинок верховодки, мальків бичків. Пізніше вони полюють на дорослих бичків, в'юнів і молодь інших риб, їдять п'явок і личинок комах. Дворічні й старші особини харчуються різними рибками, у більшості випадків малоцінними в промисловому відношенні (йоржі, бички, плотва, червоноперка, густера, й ін.), а також раками, жабами. Під час нерестового ходу риб сом може полювати за ними. Наприклад, у травні під час нерестового ходу дунайського оселедця найбільш великі соми харчувалися винятково нею.

Навесні, перед нерестом, сом підходить у прибережну частину водойми й навіть у заплави рік, де посилено годується, припиняючи харчування на час нересту й відновляючи його незабаром після розмноження. До кінця серпня - початку вересня він інтенсивно годується, а з настанням осінніх холодів припиняє харчування, що триває в нього до початку весняного паводка.

Родина тріскові (Gadidae)

З риб цієї великої родини переважно морських мешканців лише один вид – минь пристосувався до перебування в прісних водах й, мабуть, тому своїм способом життя він сильно відрізняється від інших прісноводних риб.

МИНЬ – Lotta lotta (Linne).

Минь має подовжене тіло, попереду циліндричне, позаду - сплощене. Голова маленька з випнутими очами. Рот із закругленими щелепами має ряд дрібних зубів. На нижній губі по центрі є добре розвинутий вусик. Спинний плавець подвійний: передній – короткий, задній – довгий і доходить майже до хвостового. Анальний плавець також довгий й облямовує низ задньої половини тіла. Хвостовий плавець закруглений. Луска ледве помітна тому, що шкіра покрита товстим шаром слизу.

Спина, боки й плавці чорно-зеленого кольору. Протягом усього року минь тримається дна. На поверхню води він ніколи не піднімається, веде нічний спосіб життя.

Дослідами встановлено, що минь погано бачить, хоча може розрізняти кольори.

Статевої зрілості минь досягає на третьому-четвертому році життя. Нереститься взимку в грудні-лютому при температурі води близько 0 °С. Ікра плаваюча, плином вона зноситься з місць нересту, розсіюючись по великій акваторії. Розвиток зародка триває до