Національна політична економія у Німеччині: особливості історичної та нової історичної шкіл

картелі є найдієвішим засобом попередження ринкових катаклізмів, Л. Брентано визначав їх як спілки виробників, які бажають планомірно пристосовувати виробництво до попиту з метою уникнення надвиробництва і всіх його наслідків: падіння цін, банкрутств, знецінення капіталу, безробіття та голоду.

Теоретико-методологічні особливості нової історичної школи знайшли відображення у працях Карла Бюхера (1847—1930) — відомого дослідника економічної історії, автора книги "Виникнення народного господарства" Брентано, безсумнівно, належав до числа найбільш талановитих представників німецької історичної школи. Намагаючись надати історії і політичній економії науковий характер, він водночас усвідомлював, ідо їм притаманні риси мистецтва, оскільки лише останні оживляють ці науки.

Ця праця сприяла започаткуванню нової хвилі "молодих істориків", які спрямували свої зусилля на подолання розриву між історичними та теоретичними дослідженням попередників.

Найбільш виразно економічні погляди К. Бюхера відобразились у запропонованій ним періодизації економічної історії людства та поясненні генезису капіталізму на основі розвитку структури ринку. На основі мінової концепції вчений виокремив три ступені господарської еволюції народів:

I — самодостатнє натуральне господарство, діяльність якого підпорядкована задоволенню власних потреб (первісний лад "нецивілізованих народів", антична латифундія, земельне господарство вільних селян та маєтки раннього середньовіччя);

II — міське господарство, у якому рух продукції від виробника до споживача опосередковується місцевим ринком (робота ремісників на замовлення, обслуговування місцевого ринку);

III — народне господарство зі сформованим національним ринком та значною кількістю посередників обміну (зріле ринкове господарство, в якому торгівля набуває широкого розвитку).

Бюхер був переконаний, що істинний капіталізм існує лише на останній , стадії, яка характеризується найповнішою реалізацією таких економічних категорій, як капітал і процент. Вчений виходив з того, що еволюція форм обміну супроводжувалась вдосконаленням промислового виробництва та сприяла поширенню сфери впливу капіталу аж до повного охоплення ним національної економіки. На думку німецького дослідника, цей розвиток можна проаналізувати за такою схемою: домашнє виробництво, у якому капітал відсутній - праця ремісників на замовлення (капіталом є інструмент робітників) - праця на вільний ринок (капітал доповнюють приміщення та сировина) - кустарне виробництво (засоби виробництва і продукція стають капіталом купця-підприємця) - фабрична система (всі складові капіталу зосереджуються у руках фабриканта-підприємця, який сам займається збутом виготовленої продукції). Підкреслюючи вирішальну роль грошового капіталів розвитку національної економіки, К. Бюхер тлумачив фінансовий капітал як наслідок абсолютного підпорядкування промислового капіталу позичковому.

На противагу старій історичній школі "нові історики" не обмежувались обґрунтуванням необхідності застосування історичного методу в економічних дослідженнях, а широко використовували його на практиці. Заперечуючи класичний (неокласичний) підхід до аналізу економічних процесів та явищ, вони стверджували, що закони економіки не можуть бути відкриті шляхом дедуктивних, логічних обґрунтувань, а потребують емпіричних спостережень, індукції та дослідження народного господарства у конкретних реаліях його історичного розвитку.

Висновок

Історична школа, безумовно, внесла важливий елемент новизни в економічні дослідження. Нею був обґрунтований і застосований принцип історизму, що дозволило глянути на економічний процес у динаміці, у розвитку і знайти такі його риси й особливості, які зовсім не помітні у статичному стані. Крім того, «історики» наповнили економічний процес конкретним змістом, уявивши його як рух реальних господарських форм і інститутів. Завдяки їхнім дослідженням стало очевидним, що економічне життя набагато багатше і змістовніше від тих абстрактних схем, у які намагалася укласти його класична школа. Але не менш очевидним було й інше: • не можна зрозуміти економіку, обмежуючись лише описом процесів, які відбувалися. Крізь строкатість національних особливостей і історичних обставин чітко проступають загальні закономірності, виявленням яких і повинна займатися теоретична економія. Але вона зможе це зробити тим успішніше, чим більша кількість конкретних історичних фактів буде досліджена й осмислена. Метод логічної абстракції й історичний метод не виключають, а доповнюють один одного. їхній синтез знайшов втілення в дослідженнях видатних економістів наступних поколінь і став одним з найважливіших принципів сучасного наукового аналізу.

Література

Аникин А.В. Юность науки. Жизнь и идеи мыслителей-экономистов до Маркса. – М.: ИПЛ, 1975. – 384 с.

Всемирная история экономической мысли. Т. 3. – М.: Мысль, 1989. – С. 91-103.

Історія економічних учень. Підручник / Базилевич В.Д. – К.: Знання, 2004. – 1300 с.

Історія економічних учень: Навч.-метод. посібн. для самост. вивч. дисц. / Л.Я. Корнійчук, Г.Ю. Кириллова, Н.О. Татаренко, С.Б.Погорєлов. – К.: КНЕУ, 2002. – 284 с.

Історія економічних учень: Підручник / Л.Я. Корнійчук, Н.О. Татаренко та ін. – К.: КНЕУ, 1999. – 564 с.

Історія економічних учень: навчальний посібник /Юхименко П.І., Леоненко П.М. – К.: Знання-Прес, 2002. – С. 123.

Ковальчук В., Сарай М. Економічна думка в історичному аспекті: Навчальний посібник. – Тернопіль: ТАНГ-“Астон”, 1999. – 268 с.

Майбурд Е. Введение в историю экономической мысли. От пророков до профессоров.– М.: Дело, 2000. – 560 с.

Ядгаров Я.С. История экономических учений: Учебник – М.: Инфра, 1997. – 288 с.