Аналіз системи соціального захисту на ринку праці України
VALIGN=BOTTOM>11,7Отже, як бачимо, найбільший рівень працевлаштування громадян зберігається в великих містах, зокрема Києві, АР Крим, Севастополі.
Слід зазначити, що впродовж 2000–2008 рр. в Україні відмічалася позитивна динаміка щодо зростання обсягів професійного навчання незайнятого населення, в тому числі безробітних. Навчання здійснювалося як під конкретні робочі місця, так і з урахуванням можливостей самостійної зайнятості. Так, у 2000 р. на замовлення державної служби зайнятості навчалося 137,2 тис. осіб, або 5,0%, тоді як у 2007 р. – 229, 4 тис. осіб, або 13,3%; у 2008 році – 245,2 тис. осіб, або 13,8% [26].
Відповідно зростав показник працевлаштування після завершення навчання: у 2000 р. – 53,5% від кількості осіб, які завершили навчання; у 2007 р. – 75,7%; у 2008. – 76,1%. При цьому переважна кількість незайнятих громадян навчалася за робітничими професіями (наприклад, у 2007 р. таких було 79,5%) [18, c.23].
Необхідно зазначити, що до 2005 р. для навчання за робітничими професіями переважно використовувалася навчально-матеріальна база професійно-технічних навчальних закладів. Однак останніми роками перевага надавалася організації навчального процесу безпосередньо на виробництві (для порівняння: у 2001 р. використовувалася навчальна та матеріально-технічна база 427 підприємств, де навчалося за робітничими професіями близько 29% слухачів; у 2007 р. – база 18 274 підприємств, що в 4,5 разу більше, ніж у 2001 р., де згідно зі статистичними даними без- посередньо на виробництві навчалося вже 42,6% безробітних)
Криза не оминула систему професійного навчання незайнятого населення і вже негативно позначилася на його обсягах. (Станом на 1 січня 2009 р. було відмічено скорочення кількості незайнятих громадян, направлених на навчання: всього 210,3 тис. осіб, або 11,8% від кількості зареєстрованих, проти 204,9 тис. осіб, або 13,8% у 2008 р. У свою чергу, в І півріччі 2009 р. за офіційними даними пройшли навчання всього 99 тис. безробітних громадян, при тому що в Україні в цей період були незайнятими 2,1 млн. осіб.)
В таблиці 2.3. наведена чисельність осіб, направлених на професійне навчання:
Таблиця 2.3 Чисельність осіб, направлених на професійне навчання [25]
| Роки |
Чисельність осіб, направлених на професійне навчання, тис. осіб |
| 2000 | 137,2 |
| 2007 | 229,4 |
| 2008 | 204,9 |
| 2009 | 135,3 |
Фахівці державної служби зайнятості вважають, що таке зменшення обсягів навчання безробітних зумовлене: скороченням кількості замовлень на підготовку кадрів з боку роботодавців; зменшенням надходжень до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття та збільшенням витрат на допомогу по безробіттю.
У громадських роботах у 2009 році взяло участь 240 440 безробітних, у 2008 – майже вдвічі більше: 426 825 осіб.Незайняте населення, яке пройшло професійне навчання у минулому році становить 135 332 особи, що на третину менше, ніж у 2008 році – 204 863 особи. За спеціальностями найбільше підготовлено електрогазозварників, кухарів, перукарів, продавців продовольчих товарів, операторів котельні та водіїв.
Щодо пасивних заходів соціального захисту, слід відзначити таке.Із Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття впродовж аналізованого періоду були виділені кошти:
Таблиця 2.4. Динаміка виплат допомоги по безробіттю за 2009 рік [25]
| Місяці | Витрати на допомогу по безробіттю, млн.грн. |
Середньооблікова кількість безробітних, які отримали допомогу по безробіттю, тис.осіб |
Середній розмір допомоги, грн |
| Січень | 306,3 | 506,7 | 604,2 |
| Лютий | 402,2 | 658,9 | 610,44 |
| Березень | 366,1 | 606,0 | 610,44 |
| Квітень | 350,2 | 572,0 | 604,16 |
| Травень | 338,5 | 546,3 | 612,22 |
| Червень | 366,7 | 589,1 | 622,44 |
| Липень | 389,2 | 615,8 | 632,1 |
| Серпень | 312,5 | 484,1 | 645,45 |
| Вересень | 320,5 | 491,7 | 651,84 |
| Жовтень | 335,7 | 515,1 | 651,68 |
| Листопад | 260,3 | 399,9 | 650,97 |
| Грудень | 346,7 | 528,9 | 655,56 |
Для
наочності
представимо
дану динаміку
графічно:
Рис.2.1. Динаміка витрат із Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття за 12 місяців 2009 року.
Отже, як бачимо, найменший розмір витрат на допомогу по безробіттю був зафіксований в листопаді і найбільший в лютому місяці 2009 року.
Для організації підприємницької діяльності за 9 місяців 2007 року допомога по безробіттю виплачена одноразово понад 14,1 тис. безробітних. Із них понад 6,0 тис. осіб – жінки, понад 6,3 тис. – представники молоді до 35 років, більш ніж 1,0 тис. осіб, які потребують додаткових гарантій соціального захисту. Крім цього, допомога по безробіттю виплачена одноразово понад 3,5 тис. жителів малих міст. Серед осіб, яким допомога по безробіттю була виплачена одноразово, понад 4,1 тис. - мешканці села. Також протягом 9 місяців 2007 року допомога по безробіттю виплачена одноразово для організації підприємницької діяльності 167 військовослужбовцям, звільненим у зв’язку з реформуванням Збройних сил, та більше ніж 400 особам – членам безробітних сімей та одиноким особам.
Протягом 2007 року одноразову допомогу по безробіттю для організації підприємницької діяльності виплачено понад 25,5 тис. безробітних.
Протягом 2008 року надано допомогу по безробіттю шляхом одноразової її виплати для організації підприємницької діяльності більш як для 22,7 тис. осіб з числа безробітних, що на 15,4% більше, ніж за відповідний період 2007 року. Із них: майже 9,6 тис. осіб – жінки, 10,8 тис. осіб – молоді громадяни віком до 35 років, 1,6 тис. осіб – особи, які потребують додаткових гарантій соціального захисту, 5,8 тис. осіб – жителі малих міст [25].
У роботі державної служби зайнятості значна увага приділяється сприянню розвитку підприємництва у сільській місцевості, де особливо гостро відчувається безробіття. Серед безробітних, яким допомога по безробіттю була виплачена одноразово, понад 6,4 тис. осіб – мешканці села. Органи державної служби зайнятості тісно співпрацюють із сільськими (селищними) радами у питаннях сприяння сільським безробітним зайняттю підприємницькою діяльністю. Для жителів села постійно організовуються інформаційно-консультаційні семінари, на яких сільські жителі можуть ознайомитись з новітніми технологіями сільськогосподарського виробництва та особливостями організації бізнесу у сільській місцевості.
2.2 Сприяння зайнятості населення, яке потребує додаткових соціальних пільг
Увідомлюючи необхідність підтримки суспільством вразливих прошарків населення, які в силу психофізичних, соціальних або демографічних обставин не в змозі на рівних конкурувати на ринку праці, законодавець визначив такі соціальні групи нормою Закону України “Про зайнятість населення” (Стаття 5 “Додаткові гарантії для окремих категорій населення”).
До складу таких категорій включено:
Жінки, які мають дітей віком до шести років.
Одинокі матері, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів.
Молодь, яка закінчила або припинила навчання у середніх загальноосвітніх школах, професійно-технічних або вищих навчальних закладах, звільнилась зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби і якій надається перше робоче місце, дітям (сиротам), які залишилися без піклування батьків, а також особам, яким виповнилося п’ятнадцять років і які за згодою одного із батьків або особи, яка їх замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу.
Особи передпенсійного віку (чоловіки по досягненні 58 років, жінки – 53 роки).
Особи, які звільнені після відбуття покарання або примусового лікування.
Інваліди, які не досягли пенсійного віку.
Центри зайнятості щомісяця проводять аналіз використання заброньованих робочих місць для працевлаштування осіб, які потребують соціального захисту, та вільних робочих місць з числа заброньованих. У разі відмови у прийнятті на роботу осіб, які підпадають під п’ятівідсоткову квоту, на заброньоване робоче місце, державна служба зайнятості стягує з підприємства штраф у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат.
На той же час треба визнати, що протягом 2006-2009 років рівень працевлаштування осіб, які потребують соціального захисту, у тому числі на заброньовані місця, по таких соціальних групах як жінки, які мають дітей до 6 років та дітей-інвалідів, одиноких матерів, молоді після навчання в учбових закладах різного ступеню, нижче, ніж в цілому по службі. (Табл.2.5).
Таблиця 2.5 Рівень працевлаштування осіб, які потребують соціального захисту [10, c.14]
|
№№ з/п |
Найменування показника | 2006 рік | 2007 рік | 2008 рік | 2009 рік |
| 1. | Чисельність осіб, що перебували на обліку у СЗ, тис. осіб | 2700,4 | 2419,6 | 2500,7 | 2143,4 |
| 2. | З них працевлаштовано, тис.осіб | 1070,8 | 1098,6 | 1084,0 | 702,7 |
| 3. | Рівень працевлаштування, % | 39,7 | 45,4 | 43,8 | 32,8 |
| 4. | Чисельність осіб, що перебувало на обліку у СЗ та мали додаткові гарантії, тис .осіб | 407,9 | 347,6 | 354,7 | 333,5 |
| 5. | З них працевлаштовано, тис. осіб | 108,7 | 110,4 | 106,2 | 66,4 |
| 7. | Працевлаштовано на заброньовані робочі місця, тис. осіб | 37,8 |
30,8 |
29,9 |
16,2 |
| 8. |
Рівень працевлаштування вразливих категорій громадян на заброньовані робочі місця, Всього/ на заброньовані робочі місця % |
26,6 / 9,3 |
31,8 / 8,9 |
29,9 / 7,4 |
19,9/ 4,9 |
| 9. |
У тому числі за категоріями громадян: Жінки, які мають дітей віком до 6 років, % |
30,5 / 10,3 |
34,4 / 9,4 |
33,2 / 8,4 |
21,8/ 5,6 |
| 10. | Одинокі матері за наявністю дитини до 14 років або дітей- інвалідів, % | 30,3 / 8,7 | 33,2 / 7,8 | 31,5 / 7,8 |
20,7/ 5,1 |
| 11. | Молодь , яка закінчила або припинила навчання у загальноосвітніх школах, % | 36,3 / 12,8 | 40,8 / 11,5 | 39,1 / 9,2 |
28,4/ 5,1 |
| 12. | Особи, як закінчили або припинили навчання у профісійно - технічних закладах освіти, % |
33,9 / 13,8 |
39,7 / 12,7 | 36,2 / 10,0 |
22,2/ 6,1 |
| 13. | Особи, які звільнилися зі строкової або альтернативної служби, % | 44,8 / 28,0 | 51,9 / 32,1 | 43,1 / 24,0 |
25,8/ 12,2 |
| 14. | Діти-сироти, які залишилися без піклування батьків, % | 71,3 / 54,6 | 67,6 / 44,7 | 75,0 / 39,0 |
65,5/ 40,4 |
| 15. | Особи, яким виповнилося 15 років і приймаються на робоче місце, % | 87,1 / 68,6 | 88,6 / 79,5 | 95,6 / 73,3 |
86,7/ 73,3 |
| 16. |
Особи передпенсійного віку Чоловіки по досягненні 58 років, % |
19,6 / 5,3 | 26,9 / 5,9 | 25,4 / 5,3 |
17,5/ 3,2 |
| 17. |
Жінки – 53 років, % |
15,6 / 3,7 | 21,0 / 4,0 | 21,2 / 3,7 |
15,0/ 2,7 |
| 18. | Звільнені з установ, що здійснюють примусове лікування, % | 40,8 / 12,2 | 37,5 / 12,5 | 50,0 / 41,7 |
20,0/ 20,0 |
| 19. | Звільнені з установ, що виконують покарання , % | 29,8 / 16,6 | 33,7 / 17,4 | 33,3 / 16,0 |
20,9/ 9,3 |
Наведені дані доводять, що серед працевлаштованих осіб із соціально вразливих соціальних груп лише для незначної частини з них були використані заброньовані робочі місця.
На підставі цього можна зробити висновки, що спеціалістами базових центрів зайнятості були неповною мірою використані можливості щодо направлення безробітних, які мали право на додаткові державні гарантії щодо працевлаштування, на заброньовані робочі місця, а державними інспекторами регіональних центрів зайнятості по районах (містах) було недостатньо приділено уваги щодо виконанням відповідної норми Закону про зайнятість. Безумовно, сама процедура бронювання робочих місць ускладнена визначеним законодавством порядком, за яким підприємству, на якому працюють 5% осіб, які належать до соціально вразливих категорій, квота не встановлюється. З року в рік вносяться для бронювання практично непридатні для цієї цілі робочі місця, як правило, з причин неналежних умов праці і оплати.
На вітчизняному ринку праці склалося стійке становище щодо зайнятості інвалідів по відношенню до усього зайнятого населення України на рівні 1,6%, а питома вага працюючих інвалідів до загальної їх чисельності у дорослому віці визначалася на рівні 15,4%. По зрівнянню: рівень трудової зайнятості в США складає 29,0%, в Великій Британії – 40,0%, Італії – 55,0%, Швеції – 60,1%.
Позитивна тенденція збільшення з року в рік кількості звернень інвалідів до державної служби зайнятості підтверджує підвищення рівня довіри до неї, засвідчує її важливе становище у вирішенні такої складної соціальної проблеми як соціально-трудова адаптація осіб з особливими потребами (див. табл. 2.6) [10].
Таблиця 2.6
| Показники | 2006 рік | 2007 рік | 2008 рік | 2009 рік |
|
Чисельність інвалідів, яка перебувала на обліку в державній службі зайнятості, тис. осіб |
17,4 | 22,2 | 30,0 | 34,1 |
|
З них мали статус безробітного, тис. осіб |
6,3 | 15,0 | 25,0 | 29,8 |
|
Чисельність інвалідів, працевлаштованих за сприянням державній служби зайнятості, тис. осіб. |
6,2 | 7,6 | 10,2 | 7,6 |
| Чисельність інвалідів, які проходили професійне навчання, тис. осіб | 0,2 | 1,0 |
2,7 |
1,6 |
Внесені до законодавства зміни потребують від державної служби зайнятості підвищення рівня відповідальності щодо сприяння працевлаштуванню з урахуванням їх здібностей і бажань та рекомендацій індивідуальних програм реабілітації інвалідів (ІПР), яки складаються медико-соціальним експертними комісіями (МСЕК), а також підготовки інвалідів до продуктивної праці шляхом навчання, перенавчання та підвищення кваліфікації.
Якісне обслуговування такого складного контингенту клієнтів може бути забезпечено фахівцями служби зайнятості лише за умови їх тісного співробітництва з соціальним партнерами, які опікуються питаннями соціальної адаптації інвалідів.
Перше за все – це медико-соціальні експертні комісії, які функціонують практично в кожному районі. Співпраця служби зайнятості з органами соціального захисту населення держадміністрацій та місцевого самоврядування повинна здійснюватися як інформаційний обмін про стан ринку праці та перспектив створення нових робочих місць. Така інформація повинна враховуватися при направленні інвалідів до центрів професійної реабілітації інвалідів для набуття ними нових професій і навичок з метою подальшого максимально можливого їх працевлаштування.
Внесені в діюче законодавство зміни значно змінили стосунки між державною службою зайнятості та структурами Фонду соціального захисту інвалідів ( далі - Фонд) в частині надання послуг інвалідам зареєстрованим як безробітні. Це в першу чергу надання освітніх послуг з навчання, перенавчання та підвищення кваліфікації за рахунок Фонду.
Крім того, систематичний обмін інформації між Фондом і службою зайнятості щодо створення нових робочих місць для інвалідів згідно Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” на підприємствах в рахунок 4% квоти, а також про кредитування, надання дотацій і допомог роботодавцям для створення спеціалізованих робочих місць за рахунок Фонду зможе значно підвищити ефективність роботи служби зайнятості в частині працевлаштування інвалідів.
Базові служби зайнятості можуть отримати чималу допомогу щодо соціальній та трудовій реабілітації інвалідів від громадських організацій і об’єднань інвалідів різної нозології (тобто типу захворювання або каліцтва), які мають досвід визначення потреб і можливостей таких осіб.
Найбільш складною і відповідальною роботою служби зайнятості була і залишається співпраця з роботодавцями. Треба відзначити, що при поданні інформації про вільні робочі місця та вакансії роботодавці визнають як правило право інвалідів на заняття найменш привабливих і низькооплачуваних робочих місць. Разом з цим, для людей з деякими обмеженнями але таких, що мають певну освіту і досвід, не завжди на заваді виконання робіт або функцій на робочих місцях загального користування, і тому вони можуть бути укомплектовані інвалідами.
Саме такій підхід покладено в основу проекту “Соціальна інтеграція людей з інвалідністю шляхом забезпечення доступу до зайнятості”, якій запроваджується в пілотних Київській міській та Чернігівській обласній службах зайнятості з 2009 року в рамках програми розвитку ООН в Україні та Міжнародної організації праці (МОП).
Цільовим завданням Моделі є визначення ділових зв’язків між усіма організаціями і установами, які опікуються проблемами інвалідів, а ключовим елементом – діяльність державної служби зайнятості.
2.3 Соціальний захист незайнятої молоді
Молодь – це окрема соціально-демографічна група, яка відрізняється за сукупністю вікових характеристик, особливістю соціального становища та обумовлених тим чи іншим набором соціально-психологічних якостей, що визначаються суспільним ладом, культурою, закономірностями соціалізації, вихованням в умовах певного суспільства.
В українському законодавстві молоддю вважаються громадяни віком від 14 до 35 років. За даними Державного комітету статистики, в Україні налічується близько 15 млн. людей молодого віку.
Визначальним та всезагальним для молоді є її входження до виробничо-трудової діяльності. Саме на цьому етапі свого життя молоді люди зіштовхуються з труднощами і потребують розуміння і допомоги як зі сторони старшого покоління, так і з боку держави. Водночас тривалі соціально-економічні трансформації на шляху до стабільного розвитку в Україні породили безліч нових і посилили дію старих соціальних проблем, зокрема пов'язаних із зайнятістю.
Вільна економіка, яка обумовлює свободу вибору, ставить перед молоддю досить гострі проблеми, пов'язані зі структурною перебудовою, станом роздержавлення та приватизації тощо, вирішення яких залежить від загального стану економіки країни. Саме ці фактори насамперед впливають на розвиток ринку праці, реальні можливості задоволення потреб його учасників.
Проблеми молоді на ринку праці обумовлені певними особливостями соціального стану і трудової поведінки, а саме: досить високим освітнім рівнем; наявністю професії або кваліфікації; низькою адаптованістю та вразливістю щодо навколишнього економічного та соціального середовища; підвищеними вимогами щодо працевлаштування (престижу, заробітку), змісту, характеру й умов праці; високою професійною і територіальною мобільністю, що зумовлена неусталеністю та слабкістю економічних і соціальних зв'язків молодої людини.
Держава, визначаючи конкретні шляхи становлення та розвитку суспільства, орієнтується передусім на молоде покоління віком 16-28 років, потенціал і знання якого, помножені на досвід попередніх поколінь, можуть стати запорукою прогресивного розвитку незалежної держави. Молодь – це головний стратегічний резерв суспільних реформ, які не можуть здійснюватися без виходу на якісно новий рівень розвитку суспільства.
Питання працевлаштування молоді регулюються статтею 7 Закону України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді», відповідно до якої держава гарантує працездатній молоді рівне з іншими громадянами право на працю.
Отже, наведемо рівень економічної активності за віковими групами у розрізі поняття молодь (табл.2.7 - 2.8)
Таблиця 2.7. Рівень економічної активності населення за статтю, місцем проживання та віковими групами (% до загальної кількості населення відповідної вікової групи) у 2007 році [19]
| Показники | У тому числі за віковими групами | |||
| Всього | 15-24 | 25-29 | 30-39 | |
| Економічно активне населення | 62,6 | 41,8 | 82,2 | 85,8 |
| жінки | 57,1 | 36,6 | 73,8 | 80,9 |
| чоловіки | 68,9 | 46,8 | 90,5 | 90,8 |
| міське населення | 61,6 | 39,5 | 83,2 | 86,4 |
| сільське населення | 65,1 | 47,1 | 79,4 | 84,2 |
Таблиця 2.8. Рівень економічної активності населення за статтю, місцем проживання та віковими групами (% до загальної кількості населення відповідної вікової групи) у 2008 році [25]
| Показники | У тому числі за віковими групами | |||
| Всього | 15-24 | 25-29 | 30-39 | |
| Економічно активне населення | 63,3 | 43,0 | 82,2 | 86,1 |
| жінки | 57,5 | 37,7 | 72,7 | 81,2 |
| чоловіки | 69,8 | 48,1 | 91,4 | 91,1 |
| міське населення | 62,4 | 40,9 | 83,8 | 86,9 |
| сільське населення | 65,6 | 48,0 | 77,8 | 84,2 |
Найвищий рівень зайнятості населення спостерігається серед осіб віком 30–49 років, а найнижчий - у віці 15–24 роки та віком 60–70 років.
Проблема безробіття молоді існує і зараз. Причиною цього є, перш за все, неможливість працевлаштування після закінчення загальноосвітніх, вищих або професійно-технічних навчальних закладів. Тому значна частина молоді виїжджає за кордон, працювати на економіку інших країн. Дані Інституту демографії і соціальних досліджень НАН України обкреслюють пригноблюючу демографічну перспективу нашої країни. За останні декілька років близько 3 млн. наших працездатних громадян виїхали у пошуках кращої роботи, серед яких кожен восьмий – це молода людина у віці 25-29 років [16].
Тісна взаємодія ринку праці та ринку освітніх послуг залишається важливим фактором змін і появи нових тенденцій в освітньому просторі, формування людського капіталу як основи ефективного економічного і соціального розвитку країни. Їхній вплив на професійне навчання та професійну орієнтацію населення, особливо молоді, є важливим та актуальним питанням національної безпеки держави. Без його вирішення неможливе формування якісно нової робочої сили, забезпечення кваліфікованими кадрами економіки країни, зменшення обсягів безробіття.
На моюдумку, нині система вищої освіти орієнтується не на потреби економіки, а на необґрунтований попит молоді на певні «модні» спеціальності. Український ринок праці на сьогоднішній день переповнений випускниками вузів з юридичними і економічними дипломами, а також фахівцями в області менеджменту. Це призводить до випуску фахівців в обсязі, що в декілька раз перевищує випуск робітничих кадрів. В результаті більшість підприємств відчуває потребу саме у кваліфікованих робітниках за виробничими професіями.
Так, у 2008 році в Україні було зареєстровано майже 1 млн. випускників вузів, з яких направили на роботу за допомогою учбових закладів лише 19,5%. Таким чином, чотири випускника з п’яти були вимушені шукати роботу самостійно, що під час кризи дуже складно. Проте дефіцит робочих спеціальностей складає 200 тис. осіб і буде зростати не дивлячись на нинішній спад виробництва. Понад 90% працівників на виробничих підприємствах - це люди перед пенсійного віку. Частка ж працюючої молоді складає менше 7 % [27].
Така тенденція спостерігається не тільки через відсутність престижності робочих спеціальностей, але і через низький рівень оплати праці. Так, у 2007 році державною службою зайнятості було зареєстровано 2,2 млн. вакансій. Серед них 42% складали заробітну плату нижче прожиткового мінімуму. Серед запропонованих у 2008 році 91,1 тис. вакансій - лише 8% складають заробітну плату, вищу за середню в регіоні.
Також, при вирішенні запропонованої проблеми, слід констатувати той факт, що молодь має низький рівень конкурентоспроможності на ринку праці. Це відбувається під впливом таких факторів як: брак професійних знань, кваліфікації і навичок; незрілість значної частини молоді та її трудова нестабільність.
РОЗДІЛ 3. ПРОПОЗИЦІЇ ЩОДО ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ СИСТЕМИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НА РИНКУ ПРАЦІ УКРАЇНИ
3.1 Напрямки покращення державної політики зайнятості
Система соціального захисту в Україні перебуває в кризовому стані. Соціальна політика будується за таким принципом: держава, визнаючи ринкові відносини, лише доповнює та коригує ринкові механізми перерозподілу ВВП, орієнтуючись при цьому на гарантоване задоволення лише мінімальних базових потреб і надання соціальної допомоги найбільш уразливим категоріям населення.
І ось результат: в Україні безліч проблем, пов'язаних з безробіттям, нереформованими системами заробітної плати і пенсійного забезпечення, не вирішеними питаннями щодо запобігання і подолання бідності, запровадження соціального страхування, адресної допомоги.
Тобто, склалася ситуація, коли можна без перебільшення стверджувати: негативні наслідки соціально-економічних перетворень відчула значна частина мешканців нашої країни.
Таким чином, в умовах ринкових відносин соціальна політика має відігравати важливу роль в успішному здійсненні перетворень.
Уряд вживає явно недостатніх заходів щодо пом'якшення ситуації в соціальній сфері. Як справедливо зауважують дослідники, кризова ситуація, у якій перебуває населення України, багато в чому пов'язана з тим, що вже протягом багатьох років у процесі здійснення реформ ігнорується соціальний чинник [20, c.252].
Через це назріла нагальність розроблення нової соціальної концепції і шляхів її реалізації.
В Україні прийнято ряд правових актів, які регулюють відносини в галузі соціального захисту населення. В Конституції України, Основах законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, інших законах, актах Президента України визначені основні форми і методи соціального захисту населення. Існує нагальна необхідність розробки і прийняття цілого ряду законодавчих та нормативно-правових актів з конкретних видів соціальних виплат і послуг.
Ці акти повинні базуватися на науково обгрунтованих фінансово-правових основах. Вдосконалення законодавчих та нормативно-правових актів в сфері соціального захисту населення на науково обгрунтованих фінансово-правових основах вимагає ретельної підготовки та розробки їх проектів.Цим повинні займатися повсякденно науковці.
Проте варто зазначити, що в Україні питаннями підготовки науково обгрунтованих фінансово-правових основ соціального захисту населення практично ніхто із науковців не займається. Але, питання науково обгрунтованих фінансово-правових основ соціального захисту населення пов’язані із вдосконаленням змісту актів, що приймаються Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України.
Державне регулювання ринку праці та соціальна політика в Україні мають базуватись на таких основних напрямах:
- підвищенні якості робочої сили, для цього необхідно створити передумови щодо істотного підвищення мобільності робочої сили (професійної, соціальної, територіальної) шляхом належної професійно-освітньої підготовки робочої сили відповідно до поточних та перспективних вимог економіки та створення реального ринку житла;
- реформування оплати праці, адже через обмеженість можливостей протягом найближчих років підвищити рівень заробітної плати за рахунок традиційних джерел необхідно повною мірою задіяти потенціал джерел, пов'яза-них із реструктуризацією собівартості та цін і збільшенням у них частки заробітної плати, інших видів доходів працюючих на основі зменшення податкового навантаження на фонди оплати праці з одночасним зростанням абсолютних розмірів останніх;
- поліпшенні соціального захисту безробітних:
- забезпечити масштабне збільшення населенню (не тільки безробітним, а й тим, хто звертається до центрів зайнятості ще до втрати роботи) профорієнтаційних та консультаційних послуг;
- розширити масштаби професійної підготовки та перепідготовки безробітних на замовлення роботодавців під конкретні робочі місця;
- використовувати сучасні методи інформування працедавців щодо пропозиції робочої сили, а населення – щодо попиту на неї.
Таким чином, трансформація політики ринку праці, в майбутньому, для України, має бути спрямована на забезпечення достойною роботою населення незалежно від місця проживання, на стимулювання його економічної активності, розвиток та реалізацію трудового потенціалу. Розв'язання питань зайнятості, підвищення рівня життя і соціального захисту людей можливе тільки при умові виходу держави з економічної кризи, і тільки це стане вагомим чинником дальшого економічного зростання країни загалом.
3.2 Напрямки удосконалення системи соціального захисту найбільш уразливих категорій населення
Аналіз трудового законодавства України свідчить, що при всіх успіхах залучення України до міжнародного прогресивного досвіду правового регулювання праці, все більшого використання міжнародних правових стандартів в правотворчості та правозастосовчій діяльності слід констатувати, що є питання, з яких наше законодавство не в повній мірі відповідає загальновизнаним принципам і нормам міжнародного права.
В трудовому законодавстві України відсутнє положення Рекомендації № 166 МОП про обов’язкове звільнення працюючого протягом строку попередження про звільнення від роботи на певний час, надане без втрати у заробітній платі, з метою пошуку іншої роботи.
Конвенція № 158 МОП (ратифікована Постановою Верховної Ради від 04.02.1994 р.) передбачає, що розмір вихідної допомоги повинен залежати від трудового стажу; таку саму норму містить Рекомендація № 166 МОП. Проте, вказані норми не реалізовані в трудовому законодавстві.
Різноманітність форм та видів соціального захисту працівників та велика кількість нормативних актів, які визначають категорії громадян, що користуються особливим соціальним захистом в трудових правовідносинах, потребують систематизації та визначення нормами трудового права. Крім того, соціальний захист буде тоді належно реалізованим, коли обов’язок щодо поінформованості, по-перше, бере на себе держава шляхом правотворчості та правового всеобучу; по-друге, держава покладає обов’язок поінформувати про умови праці, суб’єктивні права працівника та гарантії їх забезпечення на роботодавця. Щоб обов’язок роботодавця не був лише декларативним, потрібно розробити чіткий механізм інформування з боку роботодавця шляхом встановлення певної форми інформування.
Проте, хочу зазначити, що все ж таки існують позитивні зрушення у системі соціального захисту вразливих категорій населення, зокрема молоді.
Молодим людям, які звертаються до служби зайнятості, надаються проф.інформаційні та профконсультаційні послуги щодо вибору професії з врахуванням потреб регіонального ринку праці. Вони залучаються до участі у семінарах, що проводяться службою зайнятості. Профорієнтаційні, профінформаційні та профконсультаційні послуги отримують учні загальноосвітніх шкіл.
Молоді як окремій категорії населення, яка потребує соціального захисту, надана можливість за сприянням державної служби зайнятості працевлаштовуватися на підприємствах, в установах і організаціях на заброньовані робочі місця. Так, для молоді, яка закінчила або припинила навчання у середніх загальноосвітніх школах та у професійно-технічних закладах освіти, дітей (сиріт), які залишилися без піклування батьків, осіб, яким виповнилося 15 років, і які, за згодою одного з батьків приймаються на спеціалізовані робочі місця, на 2005 рік було заброньовано майже 25 тис. робочих місць.
Підтримка підприємницької ініціативи молоді, яка перебуває на обліку в службі зайнятості здійснюється шляхом виплати допомоги по безробіттю одноразово для організації підприємницької діяльності. Напрями економічної діяльності, що користуються попитом у молоді для започаткування власної справи, різноманітні: торгівля; транспортні перевезення; вирощування сільгоспкультур, домашніх тварин і птиці; бджільництво; ремонти: квартир, радіо- та телеапаратури, авто- та сільгосптехніки; фізкультурно-оздоровча діяльність; перукарські, юридичні, бухгалтерські послуги. Набувають розвитку народні промисли, такі як художня ковка металу, лозоплетіння, бляхарські роботи, влаштування свят в національних традиціях.
Дієвою формою підтримки молодіжної зайнятості стало працевлаштування молодих безробітних громадян шляхом надання роботодавцю дотацій. Це стимулює роботодавців взяти на роботу молоду людину, протягом року навчити, а служба зайнятості цілий рік виплачуватиме такому працевлаштованому заробітну плату. За цей час молода людина може стати фахівцем та закріпитися на виробництві.
Питання тимчасової зайнятості молоді, а також учнів та студентів у вільний