Амортизаційна політика підприємства

залишкова вартість об'єкта в кінці експлуатаційного періоду була не менша його ліквідаційної вартості.

Кумулятивний метод

Річна сума амортизації в цьому методі визначається як добуток амортизуючої вартості й кумулятивного коефіцієнта:

(1.7)

де – кумулятивний коефіцієнт;

– первісна вартість;

– ліквідаційна вартість.

Кумулятивний коефіцієнт розраховується діленням кількості років, що залишилась до кінця строку корисного використання об'єкта, на суму чисел років корисного використання цього об'єкта.

Кумулятивний коефіцієнт можна розрахувати по формулі:

(1.8)

де - кількість років, що залишилися до кінця очікуваного строку використання об'єкта основних засобів;

– сума чисел років корисного використання об’єкта основних засобів.

Сума чисел років – це результат сумування порядкових номерів тих років, протягом яких функціонує об'єкт.

Якщо строк експлуатації об'єкта досить довгий, суму чисел років визначають по формулі кумулятивного числа:

(1.9)

де N – строк корисного використання об'єкта основних засобів, роки.

Визначення суми амортизації методом зменшення залишкової вартості та кумулятивним методом є найбільш прогресивними з точка зору методології бухгалтерського обліку наведена нижче:

у перші роки, коли інтенсивність використання об’єкту максимальна, амортизується більша частина його вартості;

у перші роки накопичуються кошти для заміни об'єкта, що амортизується;

забезпечується можливість збільшення частини витрат на ремонт об'єктів, що амортизуються, що приходиться на останні роки експлуатації без відповідного збільшення витрат виробництва (собівартості продукції) за рахунок того, що сума нарахування амортизації в ці роки зменшується.

Виробничий метод

Для окремих видів основних засобів нарахування амортизації здійснюється на підставі сумарної кількості виробленої продукції об'єктом за весь період його експлуатації у відповідних одиницях виміру (одиницях виробленої продукції, відпрацьованих годинах, кілометрах пробігу та ін.).

Місячна сума амортизації визначається виходячи з фактичного місячного обсягу продукції (робіт, послуг) і виробничої ставки амортизації.

Виробнича ставка амортизації обчислюється співвідношенням амортизуючої вартості об'єкта основних засобів і плануючого обсягу продукції (робіт, послуг) за весь строк корисного використання такого об'єкта основних засобів. Як ми вже відзначали, вартістю об'єкта основних засобів, що амортизується, є первісна вартість, зменшена на його ліквідаційну вартість.

Таким чином, норму амортизації за цей методі можна розрахувати за формулою:

(1.10)

де – норма амортизації, частка;

– первісна вартість об'єкта основних засобів, грн.;

– ліквідаційна вартість об'єкта основних засобів, грн.;

– розрахунковий обсяг діяльності (виробництва), одиниці.

При використанні даного методу сума амортизації, що визнається витратами звітного періоду, і балансова вартість об'єкта при використанні даного методу змінюються в порівнянні з попереднім періодом прямопропорційно обсягу виготовленої продукції (робіт, послуг).

В основі цього методу лежить припущення, що фактично отриманий дохід від експлуатації відповідного матеріального активу в кожному звітному періоді пов'язаний з випуском одиниць продукції, виробленої з його участю в цих звітних періодах. Існує думка, що на такий вид устаткування, як верстат, амортизація повинна нараховуватися в облікових цілях пропорційно одиницям виробленої на ньому продукції в кожному звітному періоді (на основі первинно визначеного загального випуску продукції), а не просто пропорційно часу з початку експлуатації (як передбачає прямолінійний метод). При цьому стверджується, що більшість виробничих активів беруть участь у створенні доходу (і відповідно зношуються) тільки тоді, коли вони використовуються у виробництві, а не просто з часом.

Метод нарахування зношування пропорційно випуску продукції теж дуже простий, раціональний і систематичний. Його найкраще використовувати в тому випадку, коли можна визначити фактичний обсяг виробленої продукції активом, на який нараховується зношування. Використання також доцільне, коли економічна вигода того чи іншого необоротного активу зменшується у зв'язку з експлуатацією його у виробництві, а не у зв'язку з впливом часу на нього. Цей метод забезпечує також відповідність суми амортизації, що визнається витратами поточного періоду, отриманим доходам, у випадку якщо використання відповідного необоротного активу неоднаково в різні періоди. Однак, незважаючи на всі плюси, цей метод у за кордонній практиці не знайшов широкого застосування, оскільки неможливо або дуже складно визначити фактичний обсяг продукції, виробленої з використанням того або іншого необоротного активу.

Методи, передбачені податковим законодавством

Порядок нарахування амортизації в податковому обліку регламентований ст. 8 й 9 Закону про податок на прибуток й полягають в наступному: [1]

принципи й механізм нарахування амортизації єдині для всіх платників податку на прибуток незалежно від форми власності й органзаційно-правової форми господарювання;

передбачено спрощену класифікацію основних фондів по групах;

при визначенні балансової вартості основних фондів враховуються витрати на ремонт, реконструкцію, модернізацію й інші види поліпшення основних фондів, а також фактично нарахована сума амортизації;

стосовно груп 2, 3 й 4 основних фондів використовується груповий метод визначення балансової вартості відповідної групи й розрахунку амортизаційних відрахувань;

установлено єдині для кожної групи основних фондів (і для всіх платників) норми амортизаційних відрахувань.

Для податкового обліку амортизація є окремою статтею, що зменшує оподатковуваний дохід. Відповідно до Закону про податок на прибуток під терміном – «амортизація основних фондів» мається на увазі поступове віднесення витрат на їхнє придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоректованого доходу платника податків у межах норм амортизаційних відрахувань.

Об’єктом для нарахування амортизації відповідно до п. п. 8.1. 2 ст. 8 Закону про податок на прибуток є витрати, пов'язані з:

а) придбанням основних фондів для власного виробничого використання, включаючи витрати на придбання худоби й придбання, закладку й вирощування багатолітніх насаджень до початку плодоносіння;

б) самостійним виготовленням основних фондів для власних виробничих потреб, включаючи витрати на виплату заробітної плати працівникам, які були зайняті виготовленням таких основних фондів;

в) проведенням всіх видів ремонтів, реконструкції, модернізації й інших видів поліпшення основних фондів;

г) капітальним поліпшенням землі, не пов'язаним з будівництвом, а саме: іригація, осушення, збагачення та інші подібні капітальні поліпшення землі.

Згідно з п. п. 8.3. 1 ст. 8 даного Закону сума амортизаційних відрахувань кварталу, щодо якого проводяться розрахунки (розрахунковий квартал), визначається шляхом застосування норм амортизації, визначених п. 8.6 ст. 8 Закону про податок на прибуток, до балансової вартості груп основних фондів на початок такого розрахункового кварталу.

Таким чином, для основних фондів групи 1 нарахування амортизації здійснюється з наступного кварталу після введення їх в експлуатацію, а для основних фондів груп 2, 3 й 4 – з кварталу, що є наступним за кварталом оприбуткування матеріальних цінностей, які входять до складу цих груп незалежно від фактичного здійснення розрахунків за такі основні фонди.

Основні фонди, що підлягають амортизації відповідно до Закону про податок на прибуток, підрозділяються на чотири групи залежно від цільового призначення й функцій, що виконують. Виходячи з такого розподілу, визначений порядок віднесення об'єктів і норми нарахування амортизації окремо по кожній групі:

група 1 – 2 процента;

група 2 – 10 процентів;

група 3 – 6 процентів;

група 4 – 15 процентів.

Відповідно до положень Закону про податок на прибуток базою для нарахування амортизації є балансова вартість відповідної групи основних фондів (для групи 1 – окремого об'єкта) на початок звітного кварталу (далі – розрахунковий квартал). При цьому сума амортизаційних відрахувань звітного періоду визначається як сума амортизаційних відрахувань, нарахованих для кожного з розрахункових кварталів, що входять у такий звітний період. [1]

Балансова вартість групи основних фондів (окремого об'єкта основних фондів групи 1) на початок розрахункового кварталу для нарахування амортизації розраховується по формулі:

(1.11)

де а – розрахунковий квартал;

а – 1 – попередній квартал перед розрахунковим кварталом;

– балансова вартість групи (окремого об'єкта основних фондів групи 1) на початок розрахункового кварталу;

– балансова вартість групи (окремого об'єкта основних фондів групи 1) на початок кварталу, що передував розрахунковому;

– сума витрат, понесених на придбання основних фондів, здійснення капітального ремонту, реконструкцій, модернзацій та інших поліпшень основних фондів, що підлягають амортизації, протягом кварталу, що передував розрахунковому;

– сума виведених з експлуатації основних фондів (окремого об'єкта основних фондів групи 1) протягом кварталу, що передував розрахунковому;

– сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у кварталі, що передував розрахунковому.

Для балансової вартості об'єктів основних фондів групи 1 п. п. 8.3. 7 ст. 8 Закону про податок на прибуток установлена гранична величина – сто неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, при досягненні якої нарахування амортизації припиняється. Залишкова вартість такого об’єкту відноситься до складу валових витрат відповідного податкового періоду, а вартість такого об’єкту прирівнюється нулю.

Що стосується обліку балансової вартості основних фондів груп 2, 3 й 4, то на відміну від основних фондів групи 1 він ведеться по сукупній балансовій вартості відповідної групи основних фондів незалежно від часу введення в експлуатацію таких основних фондів. Нарахування амортизації для основних фондів груп 2, 3 й 4 відповідно п. п. 8.3.8 ст. 8 Закону про податок на прибуток здійснюється до досягнення балансової вартості групи нульового значення.

П(С) БО №7 передбачає те, що підприємства самостійно вирішують, який один метод нарахування амортизації вони вибирають, велике економічне значення має визначення строків корисного використання об’єктів та формування вартості, яка амортизується.

Таким чином, ми можемо зробити такі висновки:

1. Основні засоби (ОЗ) – матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва чи поставки товарів, надання послуг, здачі в оренду іншим особам чи для виконання адміністративних і соціально-культурних функцій, термін корисного використання (експлуатації) яких більше одного року. Основні засоби групуються за їх функціональним призначенням, галузями, речовим натуральним характером і видами, за використанням і належністю.

Розглядаючи економічну природу амортизації ми можемо виділити три концепції амортизації: класичну, економічну та фіскальну:

Класична концепція базується на принципах теорії вартості та об'єктивних закономірних процесах обігу засобів праці;

Економічна (бухгалтерська) концепція амортизації ґрунтується не на потребах відтворення, а на необхідності перенесення частини вартості основних засобів на вартість продукції, виробленої за їх допомогою у такій величині, яка б точно відображала втрату вартості засобів праці в процесі виробництва та внаслідок морального зносу;

Фіскальна (податкова) концепція амортизації передбачає звільнення від оподаткування частини прибутку на суму нарахованої амортизації.

До методів нарахування амортизації відносяться:

метод прямолінійного списання;

метод зменшення залишкової вартості;

метод прискореного зменшення залишкової вартості;

кумулятивний метод;

виробничий метод;

метод, передбачений податковим законодавством.

Підприємства самостійно, завдяки амортизаційній політиці, встановлюють розміри економічної амортизації, від якої залежить розмір прибутку підприємства. Правильне розуміння економічної природи, концепцій і функцій амортизації та усвідомлення її значення дозволить обґрунтовано вирішувати проблеми, які пов'язані з встановленням оптимальних строків використання основних засобів, визначенням методів нарахування амортизації, розробленням норм амортизаційних відрахувань, формуванням та використанням амортизаційного фонду, тобто дозволить проводити ефективну амортизаційну політику.

2. Аналіз результатів реалізації амортизаційної політики на основі діяльності ТОВ з ІІ «Трансінвестсервіс»

2.1. Економічна характеристика підприємства

В дипломній роботі наведена економічна характеристика підприємства на прикладі Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Трансінвестсервіс» (далі ТОВ з ІІ «Трансінвестсервіс» або «ТІС»), яке зареєстровано в 1994 році відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи.

Відповідно Статуту Товариство є власником майна, переданого йому засновниками у власність, продукції, виробленої Товариством у результаті господарської діяльності, отриманих доходів, іншого майна, отриманого на умовах, які не суперечать чинному законодавству. Товариство може реалізовувати право власності шляхом відчуження, а саме: укладати з іншими юридичними та фізичними особами угоди продажу, оренди та ін.

Підприємство внесено в Єдиний державний реєстр підприємств та організацій. Його місцезнаходження: Одеська обл., Комінтернівський р-н, с. Візирка, вул. Чапаєва, 50, 67543. Форма власності по класифікації форми власності – приватна, види діяльності по класифікації видів економічної діяльності (КВЕД):

63.11.0 Транспортна обробка вантажів

63.40.0 Діяльність транспортних агентств

Підприємство є платником податку на прибуток на загальних підставах за ставкою 25% та податку на додану вартість. У підприємства є розрахункові рахунки в комерційних банках.

Стивідорна компанія «Трансінвестсервіс» є однією з крупніших приватних морських компаній держави по оцінці Національного морського рейтингу, і займає п’яте місце серед державних портів та приватних терміналів. Загальна сума інвестиційних вкладів компанії в морську галузь України перевищує 350 мільйонів доларів США. [52]

За 15 років діяльності побудовано 6 причалів загальною довжиною більш 1300 метрів та глибиною 14–16 метрів:

причал №15 – побудований компанією як допоміжний причал зернового терміналу для невеликих суден.

причал №16 – крупніший зерновий термінал Чорного моря (об’єм перевалки вантажів в 2008–2009 років – 4,7 – 4,3 млн. т), добудований «ТІС» у 1999 році.

причал №17 – термінал «ТІС – Міндобрива» – крупніший в Україні після Одеського припортового заводу термінал по перевалці добрив на експорт, довжина – 250 метрів, глибина – 15 метрів.

причал №18 – термінал «ТІС-Руда» спільне підприємство «ТІС» и «Ferrexpo» (Полтавський ГОК) по перевалці залізорудної сировини, побудований у 2004 році, довжина – 250 метрів, глибина – 15 м.

причал №19–20 – крупніший в СНД вугільно-рудний термінал (потужність 12 млн. т.). Причали побудовані в 2008 році, довжина – 500 метрів, глибина – 15 метрів. Місткість складів – 12 мільйонів тон.

причал №21–22 – новіший на Чорному морі контейнерний термінал.

За таких прискорених темпах розвитку активно залучались кошти інвесторів.

За роки діяльності підприємство показало добрі показники та високу конкурентоспроможність по вантажообігу не лише на території України, а і поза її межами. Розглянемо дані вантажообігу 25 крупніших портів і терміналів Чорного моря, до яких належить і стивідорна компанія «Трансінвестсервіс» за 2008–2009 роки наведені в таблиці 2.1.1.

Таблиця 2.1.1. Загальний вантажообіг 25 крупніших портів і терміналів Чорного моря (млн. т.)

№	Порти та термінали	Загальний вантажообіг 25 крупніших портів і терміналів Чорного моря (млн. т.)	Абсолютна зміна	Відносна зміна	Питома вага грузооб. в загальному підсумку
		2008	2009	2009 р. до 2008 р.	2009 р. до 2008 р.	2008	2009
1	Новоросійський МТП (РФ)	72,8	80,8	8,00	110,99	19,19	22,51
2	Констанца (Рум.)	61,8	42,0	-19,80	67,96	16,29	11,70
3	КТК порт (РФ)	31,5	34,6	3,10	109,84	8,30	9,64
4	Одеський МТП	34,6	28,0	-6,60	80,92	9,12	7,80
5	Туапсинский МТП (РФ)	19,4	18,4	-1,00	94,85	5,11	5,13
6	Южний МТП	21,7	17,8	-3,90	82,03	5,72	4,96
7	Ільїчевський МТП	18,9	16,3	-2,60	86,24	4,98	4,54
8	Маріупольский МТП	15,9	13,4	-2,50	84,28	4,19	3,73
9	Эрдемир (Турция)	11,0	12,0	1,00	109,09	2,90	3,34
10	«ТІС»	6,9	9,9	3,00	143,48	1,82	2,76
11	Нафтотермінал «Южний»	7,7	9,5	1,80	123,38	2,03	2,65
12	Нефтехим Бургас (Болгария)	10,7	9,0	-1,70	84,11	2,82	2,51
13	Николаевский МТП	9,2	8,0	-1,20	86,96	2,42	2,23
14	Батуми (Грузія)	8,6	7,8	-0,80	90,70	2,27	2,17
15	Варна (Болгарія)	7,7	6,7	-1,00	87,01	2,03	1,87
16	Поти (Грузия)	8,1	6,1	-2,00	75,31	2,13	1,70
17	Ізмаїльский МТП	6,8	5,2	-1,60	76,47	1,79	1,45
18	Керченский МТП	4,3	4,7	0,40	109,30	1,13	1,31
19	Днепро-Бугский порт	4,4	4,6	0,20	104,55	1,16	1,28
20	«Авлита» (Севастопіль)	3,9	4,5	0,60	115,38	1,03	1,25
продовження
21	«Нибулон» (Николаїв)	2,9	4,5	1,60	155,17	0,76	1,25
22	Ника-Терра (Україна)	3,5	4,2	0,70	120,00	0,92	1,17
23	«Югнефтехимтранзит» (РФ)	2,9	4,2	1,30	144,83	0,76	1,17
24	Бургас (Болгарія)	-	3,6	-	-	-	1,00
25	Херсонский МТП	4,2	3,2	-1,00	76,19	1,11	0,89
	Всього	379,4	359,0	-20,40		100,00	100,00

Аналізуючи наведені дані можна зробити висновок, що вантажообіг крупніших портів та терміналів Чорного моря в 2009 році знизився на 20,4 млн. т. через фінансову кризу, однак компанії «Трансінвестсервіс» вдалося збільшити свій вантажообіг на 3 млн. тонни або на 43,48%, що призвело до підвищення питомої ваги вантажообігу «ТІС» в загальному вантажообігу на 1% (рис. 2.1.)

Рис. 2.1. Питома вага вантажообігу «ТІС» за 2008–2009 роки

Майно ТОВ з ІІ «Трансінвестсервіс» складається з основних та оборотних коштів, а також інших цінностей. Джерелами формування майна Товариства є:

Грошові та матеріальні внески засновників;

Доходи від власної господарської діяльності;

Кредити банків та інших кредиторів;

Інші джерела, не заборонені законодавством України.

Зупинимось на основних фондах підприємства, для цього розглянемо динаміку основних засобів за 2007–2008 роки, наведена на рис.

Аналізуючи наведені дані слід підкреслити збільшення основних фондів підприємства, що є позитивним моментом в діяльності підприємства за умов оновлення діючого виробничого обладнання.

Аналізуючи структуру майна підприємства, ми можемо зробити висновок, що за 2007–2009 роки необоротні активи зростали, а саме в 2008 році необоротні активи зросли на 27185,2 тис. грн. Це сталося за рахунок збільшення основних засобів на 27190,6 тис. грн. та зменшення нематеріальних активів на 5,4 тис. грн. тис. грн. тис. грн. В 2009 році необоротні активи зросли на 27075 тис. грн. за рахунок збільшення основних засобів на 27079 тис. грн. та зменшення нематеріальних активів на 4,2 тис. грн.

Слід підкреслити зростання основного капіталу, а це свідчить, що значних змін в характері виробництва не виникло. Але це також свідчить про значний ступінь пов’язаності капіталу в основних засобах, а це є ризиком заморожування капіталу, або його втрати у зв’язку з фізичним та моральним зносом, що підвищує ризик неліквідності.

За ринкових відносин важливе значення набуває вибір оптимальної структури джерел фінансування капіталу підприємства. Фінансування підприємств здійснюється за рахунок власних і залучених коштів.

Структура джерел фінансування капіталу підприємства залежить від багатьох факторів, а саме:

– від оподаткування доходів підприємства;

– від темпів зростання реалізації товарної продукції та їхньої стабільності;

– від структури активів підприємства;

– від стану ринку капіталу;

– від відсоткової політики комерційних банків;

– від інвестиційного клімату в державі;

– від рівня управління фінансовими ресурсами підприємства, тощо.

Найприйнятнішим для підприємства є комплексний підхід до вибору джерел фінансування.

Необхідно врахувати, що фінансування за рахунок власного капіталу не приводить до виникнення зобов’язань, а фінансування за рахунок позичкового капіталу викликає фінансові зобов’язання підприємства. Водночас треба мати на увазі, що за всі зовнішні фінансові ресурси підприємства необхідно платити проценти. Тому ці ресурси с предметом особливої уваги менеджерів підприємства.

Аналізуючи структуру джерел формування капіталу слід зазначити, що загальна сума джерел за 2007–2009 роки зростала, а саме:

в 2008 році загальна сума джерел збільшилась на 37589,3 тис. грн. за рахунок збільшення власних джерел на 38126,3 тис. грн. та зменшення позикових на 537 тис. грн.;

у 2009 році загальна сума джерел зросла на 74772,7 тис. грн. за рахунок збільшення власних джерел на 64485,2 тис. грн. та позикових на 10287,5 тис. грн.;

при аналізі динаміки джерел формування капіталу 2009 року до 2007 року спостерігаємо їх зростання на загальну суму 112362 тис. грн., а саме за рахунок зростання власних джерел на 102611,5 тис. грн. та позикових на 9750,5 тис. грн.

З наведених даних в таблиці ми можемо зробити висновок, що підприємство працює на власному капіталі, і лише незначна частина позикових джерел в загальній структурі капіталу. Високий показник власності дає можливість забезпечити стабільну структуру капітал.

2.2 Аналіз ефективності використання основних фондів підприємства

Економічна діяльність підприємств в Україні відбувається в умовах обмеженості інвестиційних ресурсів, що обумовлює необхідність раціонального використання наявних у них основних засобів. Отже, перед підприємствами стають завдання домогтися підвищення використання наявних основних засобів і насамперед їх активної частини, в часі і за потужністю, тобто мова йде про підвищення рівня інтенсивного їх використання. Для вирішення цього завдання та отримання відчутних результатів у діяльності підприємства повинні бути розроблені конкретні засади, спрямовані на поліпшення використання основних засобів, практичне застосування яких дасть змогу використовувати наявні на підприємствах резерви підвищення їх ефективності.

Пріоритетне значення серед таких заходів повинно бути відведено своєчасній заміні і мобілізації морально застарілого устаткування, організації прискореного введення в експлуатацію придбаної нової техніки; удосконаленню організації матеріально-технічного забезпечення підприємств та технічного обслуговування сучасних систем машин; запровадження прогресивних форм організації виробництва і праці; застосування сучасних ефективних систем матеріального стимулювання робітників та інженерно-технічних працівників; залучення інвестиційних ресурсів вітчизняних і зарубіжних інвесторів для модернізації матеріально-технічної бази підприємств; широке застосування лізингових операцій.

Показники стану й ефективності використання основних засобів можна об'єднати в три групи, які характеризують:

забезпечення підприємства основними засобами;

стан основних засобів;

ефективність використання основних засобів.

До показників, які характеризують забезпеченість підприємства основними фондами, належать: фондомісткість, фондовіддача, коефіцієнт реальної вартості основних виробничих фондів у майні підприємства.

Таблиця 2.2.1. Показники забезпечення підприємства основними фондами

№	Показники	Роки	Зміна (+, -) до базисного року
		2007	2008	2009	2008 р. до 2007 р.	2009 р. до 2008 р.	2009 р. до 2007 р.
		1	2	3	4	5	6
1	Фондовіддача	0,57	0,51	0,62	-0,06	0,11	0,05
2	Фондомісткість	1,75	1,96	1,61	0,20	-0,35	-0,14
3	Коефіцієнт реальної вартості основних виробничих фондів	0,83	0,81	0,69	-0,02	-0,12	-0,14
4	Питома вага основних фондів у необоротних активах, %	96,18	0,94	0,81	-95,24	-0,13	-95,38

Рис. 2.3. Забезпеченість підприємства основними фондами

Аналізуючи наведені в таблиці 2.2.1 дані, можна зробити наступні висновки:

в 2008 році спостерігалось зниження показника фондовіддачі на 0,06, що є негативним у діяльності підприємства, оскільки свідчить про зниження річного випуску продукції на одиницю вартості основних фондів, а отже призвело до зростання показника фондомісткості на 0,2, тобто збільшення величини основних фондів, що припадає на одиницю вартості випуску продукції. Аналізуючи коефіцієнт реальної вартості активів слід зазначити його зменшення на 0,02, що свідчить про зменшення основних фондів в загальному майні підприємства.

в 2009 році спостерігалось зростання показника фондовіддачі на 0,11, що свідчить про збільшення річного випуску продукції (послуг) на одиницю вартості основних фондів, а отже призвело до зниження показника фондомісткості на 0,35, тобто зменшення величини основних фондів, що припадає на одиницю вартості випуску продукції. Коефіцієнт реальної вартості активів знизився у 0,12 р., що свідчить про зменшення основних фондів в загальному майні підприємства.

аналізуючи дані за 2009 рік відносно показників 2007 року, слід зазначити, що у 2009 році показник фондовіддачі зріс на 0,05, а показник фондомісткості знизився на 0,14; коефіцієнт реальної вартості активів знизився у 0,14 р. Наведені дані свідчать про позитивні зміни в діяльності підприємства.

Стан основних фондів характеризують через такі коефіцієнти:

коефіцієнт зносу;

коефіцієнт придатності.

Коефіцієнт зносу характеризує частку вартості основних фондів, що її списано на витрати виробництва у попередніх періодах. Визначається відношення суми зносу основних фондів до їх балансової вартості.

, де (2.1)

Кз – коефіцієнт зносу;

Зо – сума зносу;

Фк – балансова вартість основних фондів;

Показник зносу може визначатись також у відсотках на початок і кінець звітного періоду і дає змогу оцінити стан основних фондів.

Коефіцієнт придатності розраховується за формулами:

Кп= 1-Кз, або Кп = 100% – Кз, де (2.2)

Кп – коефіцієнт придатності основних фондів;

Кз – коефіцієнт зносу;

Коефіцієнт придатності показує, яка частина основних фондів придатна до експлуатації в процесі господарської діяльності.

Рис. 2.4. Показників стану основних засобів

Аналізуючи наведені дані можна говорити про незначне збільшення коефіцієнту зносу протягом 2007–2009 років, але варто зазначити і те, що коефіцієнт придатності є достатньо високим і свідчить про оновлення основних засобів.

Розрахувавши показники рентабельності за 2007–2009 роки ми спостерігаємо їх зростання, і таке збільшення коливається з 2,98% до 28% в середньому за період, що аналізується. Така динаміка свідчить про покращення ефективності використання активів підприємства. Підприємство повинно докладати всіх зусиль, щоб показники рентабельності надалі тільки зростали.

Показник суми прибутку на 1 гривню основних фондів протягом 2008–2009 років зростав, а саме на 0,03 коп., що свідчить про більш ефективне використання основних фондів підприємства.

Рис. 2.5. Динаміка ефективності використання майна

Однією з ключових ознак фінансової стійкості підприємства є його ліквідність та готовність постійно виконувати свої фінансові зобов’язання з платежів, строк сплати яких настав – платоспроможність.

Необхідність аналізу стану ліквідності підприємства зумовлюється насамперед тим, що жодне з них в умовах ринкової економіки не гарантоване від банкрутства, тобто становища, коли воно не може розрахуватися за своїми боргами і зазнає фінансового краху.

Аналізуючи ліквідність балансу за 2007–2009 роки, ми можемо зробити висновок, що він не є абсолютно ліквідним, оскільки не виконується наступна залежність: А1>П1; А2>П2; А3>П3; А4<П4.

Результати порівняння перших двох груп свідчать про поточну ліквідність, третьої групи – про перспективну ліквідність, оскільки тут розглядаються майбутні надходження та витрачання.

Найбільш ліквідні активи за 2007–2009 роки не покривають найбільш термінові пасиви за період, що аналізується, а отже, не можуть забезпечити негайне здійснення поточних розрахунків. При цьому брак коштів за однією групою активів компенсується їх надлишком в іншій групі лише за вартістю, оскільки в реальній платіжній ситуації менш ліквідні активи не можуть замінити більш ліквідні.

Аналізуючи основні показники ліквідності балансу за 2007–2009 роки ми можемо зробити висновок про позитивну тенденцію показників ліквідності, а порівнюючи їх з нормативними значеннями, то вони перевищують в 2 і більше разів.

Важливою умовою життєдіяльності і основою фінансового стану підприємства в ринковій економіці виступає його стійкість. На стійкість підприємства впливає дуже багато факторів

Фінансова стійкість – характеристика стабільності фінансового стану підприємства, яка забезпечується високою часткою власного капіталу в загальній сумі використовуваних фінансових засобів.

Оцінка фінансової стійкості має на меті об’єктивний аналіз величини та структури активів і пасивів підприємства і визначення на цій основі міри його фінансової стабільності й незалежності.

За 2007–2009 роки на підприємстві спостерігається надлишок власних оборотних коштів для формування запасів та витрат, що є ознакою абсолютної стійкості фінансового стану підприємства, яка в нинішніх умовах розвитку економіки України зустрічається дуже рідко.

Аналізуючи основні відносні показники фінансової стійкості за 2007–2009 роки варто підкреслити:

власні обігові кошти в протягом періоду, що аналізується постійно зростали, а саме: в 2008 році на 5351,8 тис. грн. або 28,38% та в 2009 році на 1014,6 тис. грн. або 4,19%. тис. грн. В 2009 році власні обігові кошти збільшились відносно 2007 року на 33,76%. Це є позитивним, оскільки це означає, що підприємство не лише здатне платити поточні борги, а й може розширити виробництво;

коефіцієнт забезпечення оборотних активів власними коштами за період, що аналізується зазнав наступних змін: в 2008 році спостерігається незначне зростання коефіцієнта – на 1,87, однак вже в 2009 році він знизився на 24,63%. Таке зменшення є негативним, оскільки зменшує можливість перетворення активів у ліквідні кошти;

маневреність робочого капіталу у 2008 році знизилась на 0,027 12,98%, однак вже у 2009 році вона зросла на 75,14%. Таке збільшення показника означає збільшення запасів, що призводить до уповільнення оборотності обігових коштів, а в умовах інфляції – до залучення дорогих кредиті, що зменшує платоспроможність підприємства;

маневреність власних обігових коштів протягом періоду, що аналізується зростала, а саме: в 2008 році – на 0,025 або 51,02%, у 2009 році – на 0,277 або 274,32%. Відносно 2007 року в 2009 цей показник зріс на 465,31%. Це є позитивним, оскільки забезпечує свободу фінансового маневру;

Коефіцієнт покриття запасів за період, що аналізується зазнав наступних змін: у 2008 році коефіцієнт зріс на 0,023 або на 0,36%, однак у 2009 році коефіцієнт знизився у на 1,823 або на 28,23%. Це є негативним в діяльності підприємства, оскільки означає зменшення власних коштів, довгострокивих та короткострокових зобов’язань на одиницю коштів, що вкладені в запаси;

коефіцієнт фінансової незалежності за період, що аналізується зазнав таких змін: у 2008 році збільшився у 0,008 рази або на 0,83%, але вже у 2009 він знизився у 0,029 рази або на 2,97%. Цей показник є достатньо високим протягом 2007–2009 років, оскільки нормативне значення дорівнює 0,5. Однак його зменшення є негативним, оскільки характеризує можливості підприємства виконувати зовнішні зобов’язання за рахунок власних активів, його незалежність від позикових джерел;

коефіцієнт фінансової залежності у 2008 році знизився у 0,009 рази або на 0,87%, але у 2009 році він зріс у 0,032 рази або на 3,12%. Збільшення показника є негативним моментом, оскільки відображає зростання залежності від позикових джерел;

коефіцієнт фінансової стабільності у 2008 році зріс у 10,093 рази або на 34,57%, однак вже у 2009 році він знизився у 21,752 рази або на 55,36%. Відносно 2007 році коефіцієнт фінансової стабільності у 2009 році знизився на 39,93%. Зниження є негативним моментом, оскільки відображає забезпеченість заборгованості власними коштами. Однак значення коефіцієнту фінансової стабільності є на високому рівні і відображає перевищення власних коштів над позиковими, що свідчить про фінансову стійкість підприємства;

Коефіцієнт фінансової стійкості в цілому за період, що аналізується зазнав наступних змін: у 2008 році його значення зросло на 0,83%, а у 2009 році зниження коефіцієнту фінансової стійкості на 2,97%. Однак він знаходиться в межах нормативного значення Кф.с. = 0,85 – 0,90.