Національна депозитарна система України

власником пакета акцій, що перевищує 10 % статутного фонду емітента. (Також інформацію про осіб, які володіють понад 10 % акцій емітента, надають у Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку.)

2.3 Особливості правового регулювання діяльності банка як реєстратора власників іменних цінних паперів

Сучасні дослідники розглядають банк як підприємство, установа або інститут, метою якого є отримання прибутку, виконання контрольної і ряду інших макроекономічних функцій.

Однак, аналіз показує, що дані риси притаманні не всім банкам, і, отже, не можуть розглядатися як сутнісних.

Властивості організації як системи - безперервність функціонування, цілеспрямованість, саморегульованого, ієрархія рангів, поділ праці - належать усім банкам, внаслідок чого банк повинен бути віднесений до класу організаційних систем. Набір організаційних систем, що функціонують у сучасній ринкової економіки, різноманітний і банками не вичерпується. Число функцій, що виконуються банками та іншими фінансово-кредитними посередниками, дозволяє віднести їх до одного класу - фінансово-кредитних організацій. Перелік та поєднання функцій, здійснюваних банками, не є унікальним. Розглянемо два основні підходи до сутності банку. - Прихильники першого вважають банк категорією суб'єктивною, що випливає з їхньої визначень, що базуються на таких ознаках як наявність ліцензії та універсальність. - Прихильники другого підходу ставлять в якості сутнісного ознаки банків - об'єктивну особливість - коло виконуваних операцій банків. Це дало можливість визначити мінімальний перелік операцій, без якого банк не може існувати: відкриття та ведення рахунків до запитання, і розміщення грошових коштів від свого імені і за свій рахунок. На відміну від розповсюдженого в економічній науці підходу можна конкретно сказати про здатність банків створювати безготівкові гроші не тільки при кредитуванні, але і при інвестуванні в цінні папери, що підтверджено аналізом впливу таких операцій на пасиви і активи банку, і грошову масу. Діяльність банків може бути розглянута з точки зору виявлення додаткових особливостей, які впливають на організацію функціонування. Основна ознака банку, як фінансово-кредитної організації, полягає в тому, що коло виконуваних ним операцій з відкриття та ведення рахунків до запитання та розміщенню коштів від свого імені і за свій рахунок дозволяє здійснювати безготівкову емісію як при кредитуванні, так і при інвестуванні в цінні папери.

На основі аналізу сутності банку з точки зору процесів організації і самоорганізації зроблені наступні висновки: Створення банку супроводжується організацією двох видів операцій: за відкриття та ведення рахунків до запитання та розміщенню коштів від свого імені і за свій рахунок; Ліквідація одного з цих напрямів означає ліквідацію банку;

Будь-яка модель роботи банку повинна включати операції з відкриття та ведення рахунків до запитання та розміщенню коштів; Сутнісні риси цінного паперу є відрив в ній титулу власності від реального капіталу, який вона представляє. Власнику цінного паперу належить титул власності, але розпоряджається цим капіталом підприємець. Відрив титулу власності у фондових інструментах від права розпорядження капіталом став можливим тільки завдяки тому, що разом з титулом власності відбувається перехід права на присвоєння частини доходу, отримуваного з вкладеного капіталу. Таким чином, титул власності перетворюється на цінний папір тільки в силу того, що право на дохід їм посвідчувані може бути продано (звернено на гроші). При цьому величина грошової суми, яку потенційно представляє цінний папір, кількісно не визначена і може коливатися в широких межах. Аналіз руху інвестиційних потоків на ринку цінних паперів дозволив встановити, що банки на фондовому ринку виконують функції інвестора, посередника та розрахункового центру, і в силу цього контролюють основну частину інвестиційних потоків. Головним чинником, що визначає роль банківської системи в інвестиційні потоки країни, є можливість поєднання ними операцій з розміщення коштів та проведення платежів і розрахунків при розвиненій системі безготівкового грошового обігу. Найбільша концентрація вкладень серед найбільших банків спостерігається в сфері інвестування в державні цінні папери. Грунтуючись на висновку, що регулювання є найважливішим чинником, що визначає особливості організації діяльності банків, в роботі проводиться аналіз законодавчої і нормативної бази, регламентує їх операції на фондовому ринку. Українськи банки відповідно до законодавства здатні виконувати широке коло операцій на фондовому ринку позбавлені тільки права здійснювати діяльність організатора торгів - біржі. Аналіз законодавчої та нормативної бази дозволив вирішити принципові недоліки в регулюванні фондової діяльності російських комерційних банків: 1. У законодавстві не сформульовано однозначний підхід до поняття цінного папера, заснований на сутності даного інструменту. Фактичне визначення цінних паперів у Цивільному кодексі дається через перерахування їх видів. Віднесення інструменту до цінних паперів повинно здійснюватися за наявності у нього трьох властивостей: прибутковості, обертаності і ліквідності. 2. При регулюванні операцій з цінними паперами в комерційних банках не враховується їх здатність до безготівкової емісії, у тому числі при проведенні операцій на ринку цінних паперів. Це виявляється в тому, що регулювання їхньої діяльності на фондовому ринку майже не відрізняється від регулювання операцій з цінними паперами небанківських кредитних організацій, внаслідок чого пред'являються вимоги до банків занижені.

3. Значна частина встановлених банкам і іншим кредитним організаціям обмежень або не відповідає своєму призначенню, або легко обходиться даними суб'єктами економіки. Так, наприклад, вимога до існуючих більше двох років банкам надавати покриття на суму перевищення статутного капіталу величиною облігаційної позики містить дві принципові помилки: - По-перше, замість власних коштів, які є амортизатором ризику, у розрахунку береться статутний капітал; - По-друге, погіршуються шанси повернення грошових коштів у випадку банкрутства банку пільговим категоріям кредиторів (власникам ощадних сертифікатів і вкладникам). Основний блок проблем у цій галузі законодавства пов'язаний з відсутністю концепції регулювання діяльності банків на фондовому ринку, заснованої на розумінні сутності банку як емітента безготівкових грошей. Банківська криза другої половини 1998 виявив проблеми організації банківських операцій з цінними паперами і змінив вектор їх розвитку. У результаті кризи відбулося звуження сфери безготівкового грошового обігу, зменшився кредитний потенціал банківської системи, ринок державних цінних паперів був зруйнований.

Таким чином, криза загострила питання про необхідність створення державної концепції законодавчого регулювання діяльності банків на фондовому ринку. Розгляд впливу цінних паперів, як форми фіктивного капіталу, на виконання банком функції емітента безготівкових грошей дозволило визначити оптимальну форму участі банків у фондових операціях та розробити концептуальні основи регулювання їх діяльності. Як було сказано вище, банк є творцем безготівкових грошей у процесі кредитування та інвестування в цінні папери. Гроші, що виникають у банківській системі при розміщенні коштів у цінні папери або їх посередництві менш стійкі, ніж при кредитуванні, тому що роль «забезпечення» у цьому випадку грає фіктивний капітал, відірваний від реального капіталу.

Отже, останнім часом українській ринок цінних паперів переживає бурхливий розвиток. Комерційні банки грають на ньому одну з найважливіших ролей. Вони можуть виступати на ринку цінних паперів як фінансових посередників та професійних учасників. Найбільш розроблені в методичному відношенні і найбільш регламентовані операції комерційних банків по емісії власних цінних паперів. Комерційні банки можуть виступати в якості емітентів власних акцій, облігацій, векселів, депозитних і ощадних сертифікатів та інших цінних паперів. Сьогодні в Україні тривають процеси створення нових акціонерних банків (хоча пік створення нових банків вже пройшов), постійного збільшення статутного капіталу банків, а також перетворення пайових банків в акціонерні, супроводжувані емісією акцій банків. Остання має найбільш привабливими інвестиційними характеристиками: високою прибутковістю, надійністю і ліквідністю. Акції банків приносять їх власникам досить високі дивіденди. Отже, з розвитком ринку цінних паперів і становленням банківської системи цінні папери комерційних банків користуються зростаючим довірою і популярністю в інвесторів і набувають все більшого значення на фінансовому ринку.

2.4 Особливості правового регулювання поєднання діяльності реєстратора власників іменних цінних паперів з іншими видами професійної діяльності на фондовому ринку

Згідно ст.26 Закону України « Про цінні папері та фондовий ринок» «Поєднання окремих видів професійної діяльності на фондовому ринку не допускається, крім випадків, передбачених цим Законом та іншими актами законодавства, які регулюють порядок здійснення окремих видів професійної діяльності на фондовому ринку.

Організатори торгівлі не можуть провадити інші види професійної діяльності на фондовому ринку, крім діяльності з організації торгівлі на фондовому ринку, якщо інше не передбачено законом. Організатори торгівлі можуть здійснювати діяльність з проведення клірингу та розрахунків за договорами щодо похідних (деривативів), які укладаються на такому організаторі торгівлі. Діяльність торговця цінними паперами може поєднуватися з діяльністю зберігача цінних паперів. У разі отримання зберігачем цінних паперів ліцензії на провадження діяльності з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів зберігачу забороняється здійснювати будь-які операції з цінними паперами, реєстр власників яких він веде, крім операцій реєстратора за договором з емітентом. Діяльність з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів є виключним видом діяльності, що може поєднуватися з діяльністю зберігача цінних паперів і торговця цінними паперами (з урахуванням вимог частини третьої цієї статті), а також з діяльністю компаній з управління активами у випадках, передбачених законом. Поєднання діяльності з управління активами інституційних інвесторів з іншими видами професійної діяльності на фондовому ринку забороняється, крім діяльності з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів інститутів спільного інвестування у випадках, передбачених законом.

В пункті 1 ст. 26 встановлюється, що поєднання окремих видів професійної діяльності не допускається, крім випадків, передбачених цим Законом та іншими актами законодавства. Але вже в наступному пункті зазначається, що організатори торгівлі не можуть провадити інші види професійної діяльності, крім діяльності з організації торгівлі, якщо інше не передбачене законом. Цим Законом у ст. 20 передбачене здійснення організатором торгівлі клірингу та розрахунків, проте в чинному законодавстві (ЗУ „Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні”) така функція бірж не передбачена. Отже, якими іншими (крім цього Закону) актами законодавства має врегульовуватися кліринго-розрахункова діяльність бірж до моменту прийняття законопроекту „Про депозитарний облік в Україні”

Очевидно, відповідь дається в другому абзаці пункту 2 ст. 26, що встановлює здійснення клірингу та розрахунків за договорами щодо похідних (деривативів).

Але в такому разі треба було зазначити, що біржа це здійснює „також” (крім договорів за емісійними цінними паперами) або „тільки” чи „виключно” за деривативами. Якщо ж виключно за деривативами, то це має бути уточнене у пункті 1 ст. 20, а саме, що кліринг та розрахунки здійснюються за похідними (деривативами), а не усіма фінансовими інструментами.

Звичайно, біржове лобі сьогодні святкує перемогу, але навряд чи „переможцями” усвідомлюються довготермінові наслідки. Справа в тому, що на світових ринках кліринг та розрахунки за деривативами вже майже 50 років централізуються, виокремлюючись в діяльність спеціалізованої установи - так званого центрального контрагента (Central Counterparty). Не будемо зупинятися на причинах цього явища (хоча вони досить ґрунтовні), але вітчизняні бізнес-кола, вирішуючи злободенні питання, докорінно винищують власну перспективу на майбутнє як учасників ринку фінансових і товарних деривативів. Щодо розробників, то вони, очевидно, навіть не чули про міжнародні стандарти (зокрема, ISDA).

У пункті 3 ст. 26 встановлюється, що діяльність торговця цінними паперами поєднується з діяльністю зберігача, а в разі отримання ліцензії зберігача – з діяльністю реєстратора. Тут же, у пункті 4 уточнюється, що діяльність реєстратора поєднується з діяльністю зберігача (отже, опосередковано, й торговця), але не згадується ще один інститут інфраструктури – депозитарій. Незрозуміло, чому спеціалізована облікова установа (депозитарій) не має права на те, чого може досягти звичайний торговець (число яких в Україні подекуди сягає 900). Можна дійти до висновку, що розробники Закону і ринкові лобісти є противниками централізації обліку попри усі правопорушення, які дестабілізували ринок протягом останніх років („подвійні” реєстри і т. ін.).

Погіршує новий Закон і ситуацію, порівняно зі втративши чинність законом 1991 р., стосовно можливості здійснення торговцем інвестиційного консультування. Ця нормальна, на відміну від ведення реєстру, функція торговця чомусь „випала” з загального переліку можливих для поєднання професійних видів діяльності. Водночас інвестиційного консультування немає і як окремого виду професійної діяльності, хоча б і такого, що не ліцензується (як, до речі, в багатьох країнах світу). 9

Розділ 3. Перспективи удосконалення законодавчого забезпечення д яльності реєстраторів власників іменних цінних паперів

3.1 Юридична відповідальність за правопорушення у сфері ведення реєстрів власників іменних цінних паперів

Розвинений ринок цінних паперів є необхідним елементом ефективно функціонуючої національної економіки. Досвід функціонування розвинених ринкових економік вказує на те, що фондовий ринок взагалі є одним з найбільш регульованих та регламентованих державою на відміну, наприклад, від товарних або валютних ринків.

Права інвестора, які здобуваються з цінного паперу, до моменту їх реалізації залишаються законодавчою абстракцією. Так як інвестор під час придбання цінного паперу переслідує ціль здобути у власність не просто документ, а доходи і/або права. Тому до моменту появи доходу (прав) можна говорити про те, що будучи абсолютно уповноваженим, інвестор залишається беззахисним перед діями тих, від кого залежить отримання доходу і /або надання прав. Тобто від емітенту чи особи, яка випустила цінний папір.

Подана специфіка взаємовідносин привела до поширення на учасників фондового ринку та їх посадових осіб фінансової, адміністративної, кримінальної та граждансько-правової відповідальності. Проте до останнього часу розмір відповідальності встановлений за правопорушення не був адекватним вигоді, отриманій за їх скоєння відповідав можливому отриманню доходів. Враховуючи це, постала необхідність збалансування цих показників та підвищення рівня відповідальності за правопорушення на фондовому ринку.

Метою цього дослідження є огляд і аналіз недавніх змін, що відбулися у законодавстві стосовно посилення відповідальності на ринку цінних паперів та узагальнення можливих перспектив розвитку цієї сфери фінансового законодавства.

Державне регулювання ринку цінних паперів в Україні відповідно до ст. 5 ЗУ «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» здійснює Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку (далі-ДКЦПФР). У межах повноважень, наданих ЗУ «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», Указом Президента України «Про додаткові заходи щодо вдосконалення діяльності Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку» від 25 вересня 2002 р. № 861/2002, ДКЦПФР встановлює порядок та видає дозволи (ліцензії) на здійснення певних видів професійної діяльності на ринку цінних паперів, а також анулює ці дозволи (ліцензії) у разі порушення вимог законодавства про цінні папери (п. 9 ст. 8 ЗУ «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», пп. 9 п. 4 Положення про Комісію). Основні засади відповідальності за правопорушення на ринку цінних паперів передбачені ст.ст. 10-16 ЗУ «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», КУпАП та КК України. Ці нормативно правові акти розділяють відповідальність між юридичними особами та фізичними, до яких віднесено не лише посадових осіб.

Задля посилення захисту прав інвесторів, сприянню запобіганню зловживань при купівлі або продажу акцій та запобіганню нанесенню шкоди учасникам ринку цінних паперів через маніпуляції з інформацією про емітентів та їх цінні папери 25.12.2008р. Верховною Радою України був прийнятий Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за правопорушення на ринку цінних паперів» вiд 25.12.2008 № 801-VI, що набув чинності 14.01.2009р.

Головною метою прийняття цього Закону є вдосконалення та введення кримінальної та адміністративної відповідальності за використання інсайдерської інформації при здійсненні операцій з цінними паперами, за шахрайство з цінними паперами та за перешкоджання в отриманні інформації або спотворенні інформації, яку відповідно до чинного законодавства має право отримати інвестор (в тому числі акціонер). Основним завданням законопроекту є запобігання зловживань при купівлі або продажу акцій та запобігання нанесення шкоди учасникам ринку цінних паперів через маніпуляції з інформацією про емітентів та їх цінні папери.

Цим Законом вносяться зміни до статей 1, 7 та 8 Закону України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні”, частину першу статті 11 цього Закону, якою передбачено застосування Комісією до юридичних осіб фінансових санкцій викладено у новій редакції, а також було виключено статтю 13 із цього Закону.

Так, у статті 11 Закону України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні” було розширено перелік правопорушень, за здійснення яких Комісією застосовуються до юридичних осіб фінансові санкції, а саме за:

- ненадання інвестору в цінні папери (у тому числі акціонеру) на його письмовий запит інформації про діяльність емітента в межах, передбачених законом, або надання йому недостовірної інформації;

- несвоєчасне надання інформації інвесторам в цінні папери на їх письмовий запит;

- неопублікування, опублікування не в повному обсязі та/або опублікування недостовірної інформації; - нерозміщення, розміщення не в повному обсязі та/або розміщення недостовірної інформації у загальнодоступній інформаційній базі даних Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку про ринок цінних паперів;

- неподання, подання не в повному обсязі та/або подання недостовірної інформації до Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку;

- несвоєчасне опублікування, несвоєчасне розміщення у загальнодоступній інформаційній базі даних Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку про ринок цінних паперів та/або несвоєчасне подання інформації до Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку інформації;

- порушення емітентом чи професійним учасником ринку цінних паперів порядку ведення системи реєстру власників іменних цінних паперів, що призвело до втрати системи реєстру (її частини), а також ухилення від внесення змін або внесення завідомо недостовірних змін до системи реєстру або до системи депозитарного обліку;

- порушення емітентом порядку прийняття рішення про передачу ведення реєстру власників іменних цінних паперів та/або порядку передачі ведення реєстру власників іменних цінних паперів;

- маніпулювання цінами під час здійснення операцій з цінними паперами;

- незаконне використання інсайдерської інформації. Також, зазначеним Законом вносяться зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України. Зміни до чинного законодавства встановлюючи нові вимоги до застосування санкцій за правопорушення на фондовому ринку, насамперед, це стосується розповсюджених випадків ненадання інвесторам інформації, а також питань, пов’язаних із веденням реєстрів власників іменних цінних паперів, маніпулюванням цінами під час здійснення операцій з цінними паперами, незаконного використання інсайдерської інформації, порушення порядку розкриття інформації на фондовому ринку, протидіють ошукуванню інвесторів та рейдерству. Крім розширення переліку правопорушень, необхідно наголосити на тому, що з метою підвищення рівня правової дисципліни з боку учасників фондового ринку Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за правопорушення на ринку цінних паперів» було значно збільшено санкції за правопорушення на ринку цінних паперів. Так за таке правопорушення, як розміщення цінних паперів без реєстрації їх випуску передбачений штраф в розмірі від 170000 до 850000 грн. (10000 - 50000 НМДГ) проти до 170000 грн. (10000 НМДГ) у минулому, за діяльність на ринку цінних паперів без спеціального дозволу (ліцензії), якщо законом передбачено його одержання має накладатися штраф у розмірі від 85000 до 175000 грн. (5000 – 10000 НМДГ) проти до 5000 НМДГ раніше. Такі штрафи є досить суттєвим чинником в умовах фінансової кризи. При цьому при скоєнні повторного протягом року правопорушення ці суми збільшуються. Крім штрафів, Закон передбачає й позбавлення ліцензії учасників ринку цінних паперів. Документ підвищує відповідальність за скоєння правопорушень не лише юридичних, а й фізичних осіб – сертифікованих фахівців, які працюють на фондовому ринку.

У результаті прийняття Закону ДКЦПФР отримала повноваження на підставі конкретних порушень зупиняти внесення змін до системи реєстру власників іменних цінних паперів або до системи депозитарного обліку щодо цінних паперів певного емітента або певного власника. Комісія також отримала право зупиняти обіг цінних паперів за незнаходження емітента за адресою. Це дозволить обмежити рух "сміттєвих" цінних паперів. У разі неподання звітності протягом 2-х років, Комісія може звертатися до суду щодо скасування випуску акцій. Ухвалення такого законодавства є кроком у боротьбі з рейдерськими захопленнями. ДКЦПФР тепер може більше впливати, зокрема, на подвійне ведення реєстру. Поряд із цим доцільно вдосконалити механізми розгляду справ щодо ведення подвійних реєстрів у судових органах.

Цей закон також дозволяє шляхом введення санкцій зупинення обігу та скасування емісії „технічних” акцій, вести боротьба з такою значною та актуальною проблемою фондового ринку України, як незаконне виведення валютних коштів за кордон через схему повернення портфельних інвестицій.

Але цей Закон має і ряд недоліків. Він не вирішує кількох важливих питань. Зокрема, було б доцільно, щоб фінансові санкції за правопорушення прямо залежали від розміру доходу, отриманого внаслідок його скоєння, або від розміру збитків, нанесених інвесторам. В Україні треба концептуально змінити підходи до застосування санкцій за правопорушення не лише на ринку цінних паперів, а й на фінансовому ринку в цілому. Зокрема, кошти, отримані у вигляді штрафів за правопорушення, мають надходити не до держави, а до ошуканих інвесторів як компенсація за втрати.

Крім вдосконалення законодавства України з метою недопущення зловживання на ринку цінних паперів через інсайдерську діяльність та маніпулювання ринком, також потребує вдосконалення розподілу відповідальності, процедури правозастосування за порушення законодавства на ринку цінних паперів та запровадження адекватних механізмів контролю для забезпечення обов’язковості розкриття інформації У цілому, прийняття Закону є досить важливим з огляду на те, що наприкінці квітня набуде чинності новий Закон «Про акціонерні товариства». Багато норм цих двох документів пов’язані між собою. Зараз на розгляді у Верховній Раді знаходяться проект закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії протиправному поглинанню та захопленню підприємств» та проект закону «Про систему депозитарного обліку цінних паперів», які повинні у сукупності забезпечити розвиток фондового ринку в Україні

Табл. 3.1.Відповідальність юридичних осіб за правопорушення на ринку цінних паперів

Законодавча норма	Сутність порушення	Міра відповідальності	Примітка
1	2	3	4
Склад, порядок і строки розкриття на фондовому ринку регулярної, особливої інформації та інформації про іпотечні цінні папери емітентами цінних паперів та подання її до Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку (далі – Державна комісія) регулюються Положенням про розкриття інформації емітентами цінних паперів, затвердженим рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 19.12.2006 р. № 1591, зареєстрованим у Мін'юсті України 05.02.2007 р. за № 97/13364 (за текстом – Положення № 1591). Фондова біржа зобов'язана оприлюднювати та надавати Державній комісії інформацію про: перелік торговців цінними паперами, допущених до укладення договорів купівлі-продажу цінних паперів на фондовій біржі; перелік цінних паперів, які пройшли процедуру лістингу; обсяг торгівлі цінними паперами (кількість цінних паперів, загальну вартість укладених договорів, курс цінних паперів щодо кожного емітента окремо) за період, установлений Державною комісією (ст. 23 Закону України від 23.02.2006 р. № 3480-IV «Про цінні папери та фондовий ринок», за текстом – Закон № 3480-IV)	Неподання, подання не в повному обсязі інформації та/або подання недостовірної інформації до Державної комісії (п. 7 ст. 11 Закону України від 30.10.96 р. № 448/96-ВР «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», за текстом – Закон № 448/96-ВР)	Фінансові санкції у розмірі до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. За ті самі дії, вчинені повторно протягом року, – в розмірі від тисячі до п'яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (п. 7 ст. 11 Закону № 448/96-ВР)
Не пізніше ніж за один місяць від дати отримання емітентом у Державній комісії свідоцтва про реєстрацію випуску іменних акцій в документарній формі існування реєстроутримувач за розпорядженням емітента на підставі копії свідоцтва про реєстрацію випуску акцій повинен: у разі реєстрації першого випуску іменних акцій сформувати систему реєстру власників іменних цінних паперів емітента; у разі реєстрації випуску іменних акцій, що надають їх власникам права, однакові з правами за раніше випущеними акціями, доповнити існуючу систему з урахуванням останнього випуску та внести до неї інформацію про результати розміщення цього випуску. Формування системи реєстру власників іменних цінних паперів за іншими видами іменних цінних паперів (не за акціями) здійснюється реєстроутримувачем після реєстрації випуску цінних паперів за розпорядженням емітента на підставі документа про реєстрацію випуску (р. VI Положення про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів, затвердженого рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 17.10.2006 р. № 1000, зареєстрованого у Мін'юсті України 22.01.2007 р. за № 49/13316, за текстом – Положення № 1000). Усі зміни до системи реєстру або надання інформації про її стан реєстроутримувач здійснює на підставі письмових розпоряджень або запитів від імені осіб, які мають на це право: емітента; зареєстрованих осіб; органів державної влади в межах їх повноважень. Крім письмового розпорядження (запиту) реєстроутримувачу повинні бути подані інші визначені в цьому розділі документи, необхідні для здійснення окремих операцій в системі реєстру (р. VII Положення № 1000)	Порушення емітентом чи професійним учасником ринку цінних паперів порядку ведення системи реєстру власників іменних цінних паперів, що призвело до втрати системи реєстру (її частини), а також ухилення від внесення змін або внесення заздалегідь недостовірних змін до системи реєстру або до системи депозитарного обліку (п. 9 ст. 11 Закону № 448/96-ВР)	Фінансові санкції у розмірі від п'яти до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (п. 9 ст. 11 Закону № 448/96-ВР)	Діяльність із ведення реєстру власників іменних цінних паперів – збір, фіксація, опрацювання, зберігання та надання даних, які складають систему реєстру власників іменних цінних паперів, щодо іменних цінних паперів, їх емітентів і власників. Реєстр власників іменних цінних паперів (далі – реєстр) – перелік станом на певну дату власників та номінальних утримувачів іменних цінних паперів, які обліковуються на їх особових рахунках, що є складовою системи реєстру та дає змогу ідентифікувати цих власників, кількість, номінальну вартість і вид належних їм іменних цінних паперів; система реєстру власників іменних цінних паперів (далі – система реєстру) – сукупність даних, що забезпечує ідентифікацію зареєстрованих у цій системі власників, номінальних утримувачів та емітента, а також іменних цінних паперів, зареєстрованих на їх ім'я, облік усіх змін інформації щодо вищезазначених осіб та цінних паперів, одержання та надання інформації цим особам і складання реєстру (р. I Положення № 1000)
Емітент іменних цінних паперів ведення реєстру власників випущених ним цінних паперів має право доручити реєстратору шляхом укладення договору на ведення реєстру. Передача системи реєстру оформлюється актом приймання-передавання. Реєстратор здійснює ведення системи реєстру з моменту підписання сторонами зазначеного акта. Акт приймання-передавання підписується уповноваженою особою емітента, уповноваженою особою реєстроутримувача та містить печатки зазначених юридичних осіб. Рішення про передачу ведення реєстру приймається загальними зборами емітента. Умови договору на ведення реєстру затверджуються загальними зборами або спостережною (наглядовою) радою у порядку, визначеному статутом емітента. До моменту передачі реєстру відповідному реєстратору емітент і керівник виконавчого органу несуть відповідальність за: своєчасне формування системи реєстру; несвоєчасне призначення реєстратора; передачу йому ведення реєстру від попереднього реєстратора. Забезпечення ведення реєстру реєстратором здійснюється відповідно до договору між ними за наявності рішення загальних зборів (виписки з протоколу). Якщо у визначений термін рішення про передачу ведення реєстру новому реєстроутримувачу не може бути прийнято загальними зборами акціонерів, виконавчий орган емітента (правління) за погодженням із спостережною радою (за її наявності) приймає рішення про обрання тимчасового реєстроутримувача та передачу йому ведення реєстру на строк до прийняття рішення про обрання нового реєстроутримувача на найближчих загальних зборах, але не пізніше ніж у двомісячний термін. Рішення про обрання тимчасового реєстроутримувача та передачу йому ведення реєстру можливе лише в разі: перевищення максимальної кількості власників іменних цінних паперів для організації самостійного ведення реєстру емітентом; неможливості ведення реєстру – за рішенням суду; у зв'язку з прийняттям відповідним органом управління реєстратора рішення про припинення діяльності щодо ведення реєстрів, у тому числі при закінченні строку дії ліцензії реєстратора без отримання нової ліцензії; у зв'язку з анулюванням дії ліцензії на провадження професійної діяльності на фондовому ринку – депозитарної діяльності, а саме діяльності з ведення реєстру власників іменних цінних паперів за постановою про накладання санкції за правопорушення на ринку цінних паперів або рішенням Державної комісії; розірвання в односторонньому порядку з боку реєстратора договору щодо ведення реєстру. В інших випадках забороняється приймати систему реєстру і здійснювати діяльність з ведення реєстру (п. 2 р. I Положення № 1000)	Порушення емітентом порядку прийняття рішення про передачу ведення реєстру та/або порядку передачі ведення реєстру (п. 10 ст. 11 Закону № 448/96-ВР)	Фінансові санкції у розмірі від п'яти до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян із зупиненням перереєстрації прав власності на цінні папери такого емітента (п. 10 ст. 11 Закону № 448/96-ВР)	Реєстроутримувач – емітент, що має ліцензію на ведення реєстру власників випущених ним іменних цінних паперів, або реєстратор, зберігач активів інституту спільного інвестування, або компанія з управління активами корпоративного інвестиційного фонду відкритого типу; розміщення цінних паперів – відчуження цінних паперів емітентом або андеррайтером шляхом укладення цивільно-правового договору з першим власником (р. I Положення № 1000)
Маніпулювання ринком,