недостатня пропозиція пальмових олій у 1998/99 МР;

зниження виробництва сої в країнах Південної Америки навесні 1999р.

Чинники, що впливають на зниження цін на насіння олійних культур та продуктів їхньої пере­робки в 1998/99 МР:

• падіння експорту та зростання запасів сої в США на початку 1999 р.;

• збільшення пропозиції насіння олійних у сезоні 1998/1999 МР на

12 млн т;

• збільшена пропозиція південноамериканської сої і продуктів її переробки до лютого-березня 1999 р., також і соняшнику та продуктів його переробки з квітня по грудень 1999 р.;

• економічна криза в країнах Азії та в Росії, зни­ження попиту на продукцію тваринництва, шроти олійних і олії в порівнянні з 1997/98 МР;

• економічна криза в Бразилії, що поширюється і на інші країни Південної Америки та викли­кає зниження цін на сою і соняшник.

Соняшник

Ціни на насіння соняшнику в ЄС після періоду зниження стабілізувалися і навіть виросли на декілька доларів. Але причин для подальшого росту нема. Прогнози рекордного врожаю соняшнику в країнах Південної Америки унеможливлюють подальший стабільний ріст цін. Швидше за все, ціни будуть ко­ливатися залежно від конкретних ринкових ситу­ацій, однак, чим ближче березень, тим більше імовірність того, що вони стануть падати. За стабільно високими цінами будуть продаватися наявні партії товару, а чим віддаленіший термін доставки товару споживачеві, тим нижче буде ціна. Прогнозується, що наприкінці сезону або на початку наступного 1999/2000 МР ціни впадуть до рекордно низького рівня.

В даний час соняшник на Будапештській товарній біржі (березневий ф'ючерс) котирується по $260/т ЕХW, французький на FOB Атлантика — по $285-287/т (січень-лютий). В той же самий час аргентинський соняшник нового врожаю 1999 р. з поставкою у квітні пропонується не дорожче $210/т FOB і $185 ЕХW Аргентина. Гадаємо, зго­дом ціни знизяться ще більше.

Найліквіднішим і найпривабливішим товаром се­ред трейдерів, переробних підприємств та експор­терів залишався соняшник. У січні ціни попиту на соняшник з боку українських масложирових комбінатів перевищили рівень цін попиту закор­донних покупців. Деякі з постачальників перероб­них підприємств готові найближчим часом плати­ти до $250/т СРТ, аби соняшник стабільно поста­влявся на підприємство.

Експорт соняшнику з листопада знижувався. Іно­земні покупці слідом за зниженням світових цін на соняшникову олію і насіння соняшнику знизи­ли закупівельні ціни, незважаючи на стабільний попит з їхнього боку і дефіцит насіння на внутрішньому ринку. Наприкінці січня ці ціни складали в середньому $210-220/т СРТ і 225-235/т FOB. Ціни пропозиції на $5-10 перевищували ціни попиту.

Незважаючи на те, що частіше всього внутрішні покупці пропонували для закупівель аналогічні ціни (на СРТ), досить часто вони йшли на підви­щення ціни, якщо партія виявлялася реальною. попитом користувалися будь-які партії, навіть найменші.

Переробка соняшнику врожаю 1998/99 МР в Ук­раїні вже значно перевищила показники поперед­нього сезону: це ж можна сказати і про експорт.

Однак обсяги переробки залишаються досить ви­сокими, у той час як експорт падає. Обсяги пропо­зиції соняшнику на внутрішньому ринку падають катастрофічно, а показники продажу соняшнику виробниками за жовтень-грудень 1998 р. нижчі, ніж торік. Це вказує на дві тенденції.

Зараз виробники і трейдери пропонують соняш­ник по $210-220/т EXW. Однак реальні продажі відбуваються за ціною, нижчою на 10-12 доларів. Дуже часто вирішальну роль у продажі врожаю за низькими цінами грає адміністративне регулю­вання ринку місцевою владою, хоча, наприклад, соняшник із Пенсійного фонду продається дуже недешево.

Україна: експорт насіння соняшнику, 1996/97, 1997/98 та 1998/99 р.р., тис.т.

Рослинні олії

На світовому ринку рослинних олій також фіксується тенденція до зниження цін. У Європі найбільшим ринком олій є порт Роттердам, де олії продають із терміналів і суден. Тут ціни знижува­лися, насамперед, під впливом зниження вартості соєвої олії на Чиказькій біржі СВОТ, загальмова­ного попиту і зниження цін на вихідну сировину -насіння олійних. Завдяки тому, що привабливість соєвої олії (особливо із США) була в ціновому плані вищою, ніж інших олій, споживачі більш охоче її купували. Відповідно запаси інших олій у Роттердамі стали зростати, а от соєвої, незважаю­чи на привабливу пропозицію, продовжували за­лишатися на низькому рівні.

Ціни на соняшникову олію знаходилися на рівні $605-610/т FOB Роттердам (лютий-березень) і $590-595/т FOB Атлантичне узбережжя Європи (січень-березень). Ціни на соняшникову олію інертніші порівняно з цінами на насіння, однак і вони, швидше за все найближчим часом будуть знижуватися.

Соняшникова олія

І об'єми переробки насіння, і виробництво соняшникової олії в нинішньому сезоні в Україні вирос­ли. Це пов'язано як із більш раннім надходжен­ням на ринок насіння, так і з кращою підготов­леністю споживачів і трейдерів до початку сезо­ну. Відповідно, виросло і виробництво соняшни­кової олії. Незважаючи на зростання виробництва олії, внутрішні ціни на неї в січні також зростали. Це було пов'язано з ростом закупівельних цін підприємств. Ціни пропозиції сирої олії на­прикінці січня складали 2300-2400 грн./т (до 2600 грн./т) EXW, підвищившись за місяць на 4-5 %. Якщо у попередні місяці спостерігався високий попит на олію з боку закордонних покупців, то у січні, в зв'язку з падінням світових цін на рос­линні олії, він значно зменшився. Тому багато підприємств активніше стали працювати з внутрішніми покупцями. Тут виникли дві незруч­ності:

• проблеми з одержанням грошей за поставлений товар;

• дрібні обсяги відвантажень, як правило, у межах 50-200 т, тому що на великі обсяги у внутрішніх покупців просто не було грошей.

З іншого боку, попит із боку харчової промисловості України на соняшникову олію залишався стабільним, так що найближчим часом поставки олії на маргаринові і майонезні заводи можуть навіть вирости.

Ціни внутрішніх покупців соняшникової олії на­прикінці січня складали 2150-2300 грн./т ЕХW, причому дрібні партії нерідко купувалися дорож­че великих. Експортні ціни попиту за січень впа­ли з $620/т FOB до $575/т. Ціни експортних про­позицій нерідко на 10 % перевищували ціни попи­ту, знаходячись між 2-х тенденцій: росту внутрішніх цін і зниження експортних. Стабільними залишалися лише ціни пропозиції сирої соняшникової олії при постачаннях у Росію й інші країни колишнього СРСР: $620-630/т DAF.

Ціни на внутрішньому ринку найближчим часом можуть стабілізуватися або сповільнити зростання, знаходячись між тенденціями зни­ження обсягів виробництва і росту закупівельних цін переробних підприємств та зниженням попиту і падінням цін попиту з боку експортерів. Яка з цих 2-х тенденцій виявиться сильнішою, буде за­лежати від реальних обсягів пропозиції насіння соняшнику на внутрішньому ринку і подальшого руху цін на світовому ринку.

Україна: експорт соняшникової олії, 1996/97, 1997/98 та 1998/99 р.р., тис.т.

ЦУКОР

Протягом останніх 2-х декад січня на основних біржах світу, що торгують цукром, спостерігало­ся різке падіння цін на цей продукт. Ціни опусти­лися на найнижчий за останні 2 роки рівень.

ЗІ грудня білий цукор у Лондоні (березневий ф'ючерс) котирувався по $241,9/т, а 8 січня 1999 року - вже $255,5/т.

У січні внутрішні ціни на цукор в Україні зберіга­ли тенденцію до росту. Причиною того є знижен­ня внутрішньої пропозиції у порівнянні з минулим сезоном, так і в середині сезону нинішнього після масованих поставок в грудні цукру до Росії. Які досягли 4555 тис. т. що було мінімум у 3 рази вище, ніж у кожний попередній місяць 1998 р. «Зліт» експортних відвантажень пов'язаний з ви­конанням експортерами своїх зобов'язань з поста­чань в рамках безмитної квоти. Початкова квота діяла до ЗІ грудня 1998 р., і були сумніви щодо продовження. Однак, у даний час термін дії квоти продовжено, через що експорт цукру в січні впаде так само різко, як і виріс. У російських комер­сантів не додалося грошей для закупівель цукру в Україні, тому постачання цукру до Росії будуть проводитись, як і колись, невеликими партіями.

Тому, як і в попередні місяці, реально активним ринком збуту цукру залишався лише ринок, орієнтований на внутрішніх споживачів.

Внутрішні ціни пропозиції на цукор у січні скла­дали 930-1050 грн./т EXW. Як і раніше, найбільшим попитом користувалися автомобільні партії цукру. Попит на них складав 900-950 грн./т, у той час як найбільш часто зустрічалися пропо­зиції за ціною, не нижчою за 940 грн./т. Цукор із Держрезерву пропонувався по верхній ціновій планці (до 980 грн./т).

Експортний попит, хоч і мав місце, але залишався млявим, що було пов'язано, насамперед, із дос­татністю пропозиції цукру на внутрішньому ринку Росії і відсутністю коштів у російських комерсантів для його закупівель в нашій країні. Мало того, після «гарячого» грудня середні експортні ціни пропозиції знизилися з $325/т DAF до $315-320/т. Якщо врахувати, що «рекомендовані» Дерзовнішінформом ціни складають $300-325/т DAF, а ціни попиту іноді знаходяться нижче 270$/т. найближчим часом експортні ціни пропозиції продовжать знижуватися.

Що стосується цін внутрішніх, то вони продов­жать зростати, однак неактивно. Можливі їхні по­тижневі коливання в обидва боки залежно від надходження на ринок нових партій товару від трейдерів, особливо тих. що отримали їх по барте­ру або за борги, та від попиту з боку експортерів.

У
країна: експорт білого цукру, 1998, тис.т.

Розділ 3. Шляхи входження України в ринкову економіку.

Вихід з аграрної кризи, яку переживає сільське господарство України, можливий через послідовне здійснення аграрної реформи, що включає широкий спектр заходів. Цими заходами має бути передбачено:

1. виявлення та подолання причин, які призвели до кризи;

2. створення умов для нормального економічного зростання сільського господарства України.

Щоб не допустити помилок при проведенні аграрної реформи в країні, важливо грунтовно вивчити та врахувати вже набутий досвід функціонування аграрного сектора в країнах з розвинутою ринковою економікою (США, ФРН, Фінляндія та ін.). які до функціонування існуючої системи ефективного ведення сільськогосподарського виробництва йшли не один десяток років. Так. Наприклад, для досягнення рубежу надою молока на рівні 3200 кг (1960 р.) США потрібно було близько 20 років (у 1940 р. – 2100 кг), 4400 кг – 10 років (1970 р.), 5400 кг – 10 років (1980 р.) та нинішнього (понад 6400 кг) – майже 10 років.

Цей приклад, що умови ринкової економіки ще не є гарантом різкого зростання продуктивності праці в сільськогосподарському виробництві, але вони – неодмінна основа чи базис для створення механізму задоволення інтересів товаровиробників, що в кінцевому підсумку сприяє ефективному функціонуванню аграрного сектора економіки.

З урахуванням факторів, що забезпечити неухильний розвиток аграрного сектора в розвинутих країнах, шляхом формування нової ринкової системи в сільському господарстві України можна вважати:

1. створення різноманітних форм власності;

2. створення ринку землі та її економічна оцінка;

3. пріоритет у перерозподілі національного доходу;

4. державна підтримка ринкового механізму регулювання сільськогосподарського виробництва.

3.1. Створення різноманітних форм власності.

Практика функціонування аграрного сектора розвинутих країн з ринковою економікою показала, що ефективно можуть працювати та конкурувати товаровиробники з різними формами власності: державною, кооперативною, приватною, колективною, змішаною. Але основною умовою існування останніх має бути рівноправність і можливість розвитку в умовах ринкової системи та конкуренції.

Таблиця. Ріст числа приватних господарств в Україні в 1990-1994 р.р.

Таблиця. Розподіл форм організації підприємств в 1990р. і 1993р. (по повідомленням керівників підприємств).

3.2. Створення ринку землі та її економічна оцінка.

Перехід сільського господарства України до ринкових відносин неможливий без створення ринку землі та її економічної оцінки. Тут і надалі ринок землі та її економічну оцінку слід розглядати не з позиції обов’язковості вільної купівлі-продажу землі, а знаходження науково обгрунтованих методів для оптимальної оцінки землі в грошовому виразі. З розвитком ринкових відносин це дасть можливість перейти до вільної купівлі-продажу землі, але (під суворим контролем державних органів та в обмежених розмірах) науково обгрунтувати визначення стартової ціни під час аукціонних торгів та передачі землі під заставу при одержанні кредитів в земельних та інших банках.

Адже земля є найбільш цінним для її володаря. Наприклад, вартість землі типової ферми в центральній частині штату Айова США (160 га) становить близько 800000 доларів, або 5000 доларів за 1 гектар ріллі. В той же час вартість типових фермерських споруд (будинок. Гараж, зернові бункери, складські приміщення, сарай для ВРХ та ін.) оцінюються в розмірі від 27000 до 75000 доларів.

Зважаючи на те, що в багатьох країнах світу земля є товаром і об’єктом купівлі-продажу, то в даній розробці використані існуючі методики та моделі обрахування ціни землі в розвинутих країнах з урахуванням специфічних умов землеволодіння та землекористування в Україні. Тому насамперед розглянемо, які фактори впливають на ціну землі в країнах ринковою економікою, оскільки земельні угіддя є товаром і можуть продаватись на аукціоні, обмінюватись на інші товари, здаватись в оренду або заставлятись при одержанні кредитів. До цих факторів у першу чергу мали б бути віднесені:

Банківська норма проценту.

Чим вища банківська норма проценту, тим нижча ціна землі. І навпаки, чим нижча банківська норма проценту, тим вища ціна землі, тим вигідніше вкладати гроші в землю, а не під проценти в банк. При низьких процентах вигідним стає і банківський кредит для купівлі землі. Ось чому ціна на землю по роках може значно коливатись, на що впливають кризові явища в економіці та стабільність валютно-фінансової системи. Так, висока норма проценту у 80-х роках у багатьох штатах США сприяла зниженню цін на землю.

Майбутні врожаї стратегічних культур

Чим вища якість землі, тим вищі будуть врожаї. За умов прогнозування збільшення майбутньої урожайності стратегічних культур ціна на землю в момент її купівлі-продажу зростає. Звичайно, безгосподарність або незнання технологій при оцінці урожайності культу та визначенні ціни на землю до уваги братись не повинні.

Прогнозовані ціни на вирощену в майбутньому продукцію

При оцінці цього фактору треба враховувати як внутрішні, так і зовнішні фактори. До внутрішніх факторів слід віднести перш за все можливу цінову підтримку та стратегічні культури урядом та законодавством України. Прогнозування зовнішніх факторів пов’язане із можливістю вільної купівлі-продажу землі іноземними юридичними особами та можливістю запровадження в України вільного ціноутворення на сільськогосподарську продукцію з урахуванням кон’юнктури світових ринків. Якщо прогнозовані ціни на майбутні врожаї зростатимуть, то зростатиме і сучасна ціна земельних угідь.

Прогнозовані втирати на виробництво стратегічної сільськогосподарської продукції.

Вони включають всі науково обгрунтовані витрати, пов’язані із отриманням майбутнього врожаю. У випадках продажу земельних ділянок (ферм) із будівлями та технологічним обладнанням прогнозуються і амортизаційні витрати. В разі купівлі-продажу землі перевага повинна надаватись земельним ділянкам разом із будівлями та технологічним обладнанням.

Віддаленість земельних ділянок від центрів комунікацій та комунікаційних мереж.

Цей фактор у ціновому виразі враховується не тільки в матеріально-грошових витратах на виробництво та збут майбутньої продукції, але й у ціні землі при необхідності її продажу в майбутньому. Найбільш точну цінову оцінку вищезазначеного фактора може враховувати тільки аукціонна торгівля.

Фактор дисконту.

Цей фактор зкориговує (дисконтує) вартість надходжень чистих заробітків та майбутню ціну продажу землі залежно від норми банківського проценту протягом усього періоду експлуатації земельних угідь (ферми).

Майбутня вартість землі.

Цей фактор пов’заний із специфічністю такого товару, як земля. А специфічність полягає в тому, що після експлуатаційного періоду із дотриманням факторів підвищення родючості земля не зношується, а її знову можна продати для подальшої експлуатації іншими суб’єктами господарювання.

Агровиробнича якість землі (бонітетна оцінка землі).

Цей показник враховує якість землі, яка визначена за агрономічними властивостями (вміст і запаси гумусу, елементів живлення, гранулометричний склад, поправки на клімат, еродованість, гідроморфність, солонцюватість, каменястість). Бонітування грунтів за агрономічними властивостями було проведене в 1993 році за завданням Кабінету Міністрів України і бал бонітету конкретної ділянки землі є самим об’єктивним показником ї якості.

Враховуючи вищевказані фактори, є рекомендованими два методичні підходи до визначення ціни землі:

• перший, який враховує агровиробничу якість землі (бонітетну оцінку землі).

,

де Ц – ціна землі, яка з метою порівняння із цінами в розвинених країнах визначається в доларах США;

20 – чистий дохід з 1 га пшениці (ц), який складає 1/3 природно-економічного потенціалу озимої пшениці з 1 га ріллі (за даними науковців 60 ц/га) при 41 балу бонітету;

Б – бонітетна оцінка землі;

41 – середньозважений бал бонітету землі в Україні;

С – ціна 1 ц пшениці (С=12 доларів за 1 ц);

R – банківська норма проценту.

Зазначимо, що при визначенні ціни землі слід брати ті культури, вирощування яких найбільш прибуткове і характерне для даної природно-економічної зони. Наприклад, для штату Айова (США) такими культурами є соя, кукурудза, а для зони Лісостепу України можуть бути пшениця, цукровий буряк та соняшник.

Розрахункові стартові ціни землі за допомогою представленої формули наведені в таблиці.

Таблиця 1: Стартова ціна землі в Україні в залежності від природно-економічних умов господарювання (за бонітетом землі).

• другий підхід враховує надходження чистого доходу в результаті експлуатації землі та майбутню прогнозовану ціну землі після виходу економіки України з кризи:

Ціна землі

Сума надходжень чистого доходу за n років з урахуванням банківського процента

Майбутня прогнозована ціна землі з урахуванням банківського процента

де PV – чистий дохід з 1 га ріллі;

n – кількість років експлуатації землі (n=20);

FV – майбутня прогнозована ціна землі після виходу економіки України з кризи.

Визначається експертним шляхом, або враховуючи існуючу ціну на аналогічні землі в розвинутих країнах світу. Так, наприклад, в штаті Айова (США), подібному природно-економічними умовами до України, середня ціна 1 га ріллі за останні 10 років складає близько 3439 доларів, в Гамбурзі (ФРН) – 12692-35384 долари. Таким чином, з урахуванням умов ринку землі в США за останні 10 років середня ціна землі в Україні може бути

від доларів за 1 га

до доларів за 1 га.

Розглянуті два методичні підходи дають можливість зважено підійти до визначення вартості земельних ресурсів в Україні. При цьому лід враховувати обставини, що зниження ціни на землю може призвести до неконтрольованої скупки її через підставних осіб іноземними громадянами та мафіозними структурами, а завищена ціна призведе до гальмування ринкових процесів у сільському господарстві.

Об’єктивно визначена ціна на землю дозволить прискорити дію ринкового механізму в агропромисловому секторі, надати власникам землі можливості ширше залучати інвестиції під заставу землі для інтенсивної розбудови державного, колективного та приватного сектора сільського господарства.

Звичайно, що основною складовою механізму здійснення реформ в АПК є земельна реформа та реорганізація сільського господарства України. Загальне завдання здійснення таких реформ – це підвищення ефективності виробництва шляхом розпаювання і акціонування колективних та державних сільськогосподарських підприємств з одночасним створенням конкурентноспроможних нових формувань, зорієнтованих на умови ринкової економіки та приватну власність на землю. Але основним критерієм такої реформи повинно бути не тільки землеволодіння, а й ефективне землекористування. Виходячи з цього, законодавством та нормативно-правовою базою слід чітко розділити повноваження тих, хто володіє земельними наділами, і землекористувачів, або тих, хто має право експлуатувати земельні ресурси України. При цьому землевласники можуть мати право: здавати земельні наділи в оренду, під заставу для отримання кредитів, передавати (дарувати) спадкоємцям, продавати згідно із законодавством. Це те, що створить систему ринкових відносин в аграрному секторі.

На етапі реформування землевласниками можуть бути всі верстви населення України – колгоспники, робітники радгоспів, інші громадяни, які мають право на земельні наділи при розпаюванні колективних та державних сільськогосподарських підприємств.

Інші вимоги повинні бути пред’явлені до землекористувачів, або тих, хто хоче експлуатувати або купити земельні наділи. Основними із них є два: це відповідна сільськогосподарська освіта та ліцензія на право виробництва тієї чи іншої сільськогосподарської продукції. Освічені фермери та групи селян на чолі з освіченими агроменеджерами сприятимуть ефективній конкуренції, що дасть поштовх до потреби в сільськогосподарській освіті та підвищенні продуктивності праці. Освіта і ліцензія стануть рушійною силою ринкової економіки в аграрному секторі.

3.3. Пріоритет у перерозподілі національного доходу.

Державне регулювання сільськогосподарського виробництва здійснюється економічними методами шляхом перерозподілу національного доходу. Практика розвитку сільського господарства в передових країнах показує, що перерозподіл національного доходу на користь аграрного сектора відбувається не тільки в кризові періоди, а постійно. Це стало в розвинутих країнах системою, що має регулюючий характер, економічними методами стимулювати розвиток тих чи інших галузей національного сільського господарства або всього аграрного сектора.

3.4. Державна підтримка ринкового механізму регулювання сільськогосподарського виробництва.

Створення ринкового механізму, як переконує досвід країн з розвинутою економікою, є постійно діючою системою активного державного втручання через економічні підйоми в управлінні виробництвом та маркетингу сільськогосподарської продукції. Практика функціонування ринкової економіки свідчить про необхідність державної підтримки та регулювання таких організаційних формувань і економічних підойм:

1. аграрних бірж;

2. маркетингових організаційних формувань;

3. систем кредитування та страхування сільськогосподарського виробництва;

4. створення та регулювання умов для конкуренції в аграрному секторі;

5. активного державного регулювання та перерозподілу доходів в АПК;

6. активно діючої системи підготовки та перепідготовки кадрів і наукового забезпечення АПК.

Щодо аграрних бірж, то передбачається безпосереднє втручання держави в цю форму купівлі-продажу сільськогосподарської продукції. Світова біржова торгівля виконує функцію об’єктивного ринкового регулятора ціноутворення на продукцію сільського господарства. Об’єктивне ціноутворення на товарних біржах дає змогу уряду своєчасно створювати механізм державного регулювання та захисту національного сільськогосподарського виробника, визначати рівень бюджетної підтримки фермерів, формувати цінову політику шляхом виділення бюджетних дотацій, враховувати паритет цін на засоби виробництва для сільського господарства, визначати витрати на виробництво продукції та середню норму прибутку на фермерський капітал.

Таким чином, в існуванні аграрних бірж в Україні має бути зацікавлена насамперед держава, яка бере на себе відповідні функції щодо їх створення, функціонування та підтримки.

Створення та підтримка функціонування маркетингових організаційних формувань повинні бути спрямовані на повне відокремлення від товаровиробника функцій по зберіганню, доставці та реалізації сільськогосподарської продукції. Це стосується і матеріально-технічного забезпечення товаровиробників.

Система кредитування та страхування сільськогосподарського виробництва є, по суті, механізмом захисту товаровиробників від монополістів (внутрішніх і зовнішніх), збереження національних кадрів та відшкодування збитків, заподіюваних стихійним лихом, поганим господарюванням, крадіжками та невизначеністю (зниженням) цін .

Конкуренція в аграрному секторі є однією з важливих підойм по відбору талановитих господарів в умовах ринкової економіки.

Активне державне регулювання цін та перерозподіл доходів в АПК повинні бути спрямовані на створення реального паритету між засобами виробництва для сільського господарства та сільськогосподарською продукцією. Реальність такого паритету цін залежить від уряду, закони якого повинні захищати передусім національне сільське господарство та регулювати експорт-імпорт продуктів харчування.

Необхідність створення активно діючої системи підготовки кадрів і наукового забезпечення АПК пов’язана з об’єктивними процесами приватизації та утвердження України як суверенної держави, формування нової економічної політики, включаючи реорганізацію в сільському господарстві. Немає сумніву, що земля має продаватися або здаватися в оренду лише товаровиробникам, які пройшли відповідну підготовку, атестовані й одержали ліцензію на право ведення конкретного бізнесу на землі.

При реформування наукового забезпечення АПК перш за все необхідно спланувати та здійснити систему оптимізації кількості навчальних і наукових закладів, їх інтеграцію відповідно до потреб держави, враховуючи міжнародне економічне середовище та необхідність створення ефективної мережі установ впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво.

Висновки

Слід зазначити, що специфіка сільськогосподарського виробництва вимагає постійного державного впливу з метою стабільного ефективного функціонування національного сільського господарства. Це пов'язане перш за все з тим , що значне підвищення цін стимулює зростання обсягів виробництва лише 2-3 роки.

З часом значно зростають ціни на засоби виробництва, які зменшують доходи товаровиробників сільськогосподарської продукції до рівнів, які не дають змоги вести розширене фермерське господарство.

Таким чином, сільськогосподарське виробництво знову потребує чергового регулювання цінового механізму: так званий ціновий резонанс економічного циклу повторюється. Прикладом циклічного стимулювання сільського господарства може бути державне регулювання цін у країнах ЄС у 50-ті та на початку 60-х років. А сучасний механізм інтеграції та уніфікації цінового механізму в десяти країнах Спільного ринку, для підтримки доходів в сільському господарстві, передбачає 90% витрат аграрного бюджету. Які ж фактори враховуються при