Реферат: Осуществлении на Украине гос. власти по принципу разделения на законодательную, исполнительную и судебную.
ВСТУП
З цьго приводу вже чимало написано ч сказано. Hе буду
повторювати аргументи, а лише зазначу, що принцип подчлу влади
для правовощ держави не слчд фетишизувати, що хдиним джерелом
державнощ влади х народ, а державнч органи виконують певнч
функцчщ по здчйсненню цчхщ влади, що суть питання полягах не
тчльки у науково обгрунтованому розподчлч цих функцчй, а, що
не менш важливо, - у взахмодчщ всчх гчлок влади.
Характерно, що прибччники президентськощ республчки ч
концепцчщ подчлу влади часто посилаються на конституцчйний
досвчд США. Але звернемось до американських авторитетчв. Вчдо-
мий конституцчоналчст професор Ч.Райз у вчснику "Програми
сприяння парламентовч Укращни" (номер за 12 вересня 1995 р.)
пише: "Подчл влади" х не зовсчм точним термчном для опису аме-
риканськощ конституцчйнощ моделч. автори американськощ консти-
туцчщ насправдч створили форму державного правлчння не з
"подчлом влади", а радше з вчдокремленими один вчд одного
владними чнститутами - президентом, законодавчим органом ч су-
дами, якч мають розмежованч компетенцчщ ч розподчленч
функцчщ... Кожна гчлка влади може вдаватися до певних дчй, але
проведення цчлчснощ полчтики вимагах спчвпрацч чнших владних
гчлок". "Чи призводить система, яка дах конкретнч чнституцчйнч
повноваження президентовч ч законодавчому органовч, до супер-
ництва мчж ними у виробленнч полчтики?" - запитух Райз. ц
вчдповчдах: "Так, призводить, але ж вона таки створюх стимули,
необхчднч гчлкам влади для спчвпрацч"(9,14-15).
Творцям нашощ новощ Конституцчщ треба зважити на цей бчк
справи. Покищо законодавча ч виконавча гчлки влади змагаються
чз перемчнним успчхом у накладеннч вето на вчдповчднч акти. Hа
мчй погляд у новчй Конституцчщ Укращни слчд ччтко вказати на
необхчднчсть взахмодчщ рчзних гчлок влади. Hе менш важливо до-
могтися такощ взахмодчщ у реальнчй практицч.
В структурно-органчзацчйному планч правова держава пропо-
нух належне роздчлення сфер дчяльностч, працч ч ччткого розп-
редчлення функцчй ч компетенцчщ мчж рчзними державними органа-
ми, тобто все те, що по давнчй юридичнчй традицчщ називахться
концепцчхю "роздчлення влади".
Так само ч в Укращнч мова повинна йти про роздчл сфер,
спчвробчтництва ч компетенцчщ мчж трьома основними владами -
законодавчощ, виконавчощ ч судовощ.
Кожна з цих влад в залежностч вчд свохщ природи, характе-
ром функцчй ч призначенням повинна зайняти свох мчсце в за-
гальнчй системч державнощ органчзованощ влади ч вести державнч
справи в вчдповчдних щм формах ч межах, належними шляхами ч
засобами. Законодавча влада в концепцчщ правовощ держави по-
винна виступати як орган, що виражах волю народу, як вищий
представницький заклад. Вчдповчдно виконавча влада (уряд ч в
цчлому вся виконавчо-розпорядча влада) повинна формуватися
урядовими органами, бути пчдконтрольною ч пчдзвчтною щм, дчяти
на основч, в межах закону. Судова влада повинна реалчзовува-
тися незалежними вчд всчх чнших влад судами на основч правових
закончв.
Розподчл влад включах в себе органчзацчйно-правовий ме-
ханчзм щх взахмодчщ, взахмних здержок ч противаг з цчллю утри-
мання кожною з них свощх повноважень ч разом з тим забезпечен-
ня щщ незалежностч вчд чнших влад в тих же межах. В системнчй
одиницч роздчлених влад суверенчтет держави знаходить свох
найбчльш адекватне органчзацчйне втчлення (9,15-19).
Розподчл влад - це резюме ч показник розвитку права ч
держави, органчзацчйний вираз правового характеру держави, не-
обхчдна передумова для правовощ законностч ч режиму панування
права. Без належного розподчлу влад не може чснувати правовощ
держави ч правових закончв.
1. ПЕРЕДУМОВИ ТА РОЗВИТОК ТЕОРцш РОЗПОДцЛУ ВЛАД
Звернемся до паршопочаткчв розвитку теорчщ про подчл дер-
жавнощ влади на законодавчу, виконавчу ч судову.
В XIII главч 5-ощ книги "Про дух закончв" Монтеск'х
порчвнюх деспотичне правлчння з звичаями дикунчв Лучзчани,
котрч, бажаючи дчстати з дерева плчд, зрубують дерево пчд са-
мий корчнь. Так дчх ч деспотичне правлчння, само пчдрубуючи
крону, на котрчй воно тримахться.
Феодально деспотичному режиму Монтеск'х протиставлях
конституцчйно-монархччний або республчканський режим ч подчбно
до Локка розвивах компромчсну теорчю розподчлу влад на законо-
давчу, виконавчу ч судову, дчючи чзолоьвано одна вчд однощ.
Монтеск'х був впевнений, що, якщо монарх буде управляти не
вмчшуючись в судовч функцчщ, а законодавчч органи будуть вида-
вати тчльки закони, але не управляти кращною, всч основнч про-
шарки феодального суспчльства будуть задоволенч, зокрема бур-
жуазчя перестане бути ворогом аристократичнощ знатч. В цьому
питаннч Монтеск'х подчбно до Локка орчхнтувався на так звану
Славну революцчю 1688-1689 рр. в Англчщ, заснованому на класо-
вому компромчсч мчж буржуазчхю ч феодально-аристократичною
владою. Про такий компромчс мрчяв Монтеск'х ч для Францчщ. Са-
ма по собч теорчя розподчлу влад вчдчгравала в часи Монтеск'х
вчдому прогресивну роль, тому що в якчйсь мчрч обмежувала су-
дову ч законодавчу владу монарха. Але по сутч вона страждала
корчнним недолчком, так як фактично вела до знищення хдностч
державнощ влади, робила виконавчу владу незалежною вчд законо-
давчих органчв ч по сутч справи безконтрольною, а законодавчч
органи перетворювала в заклади, якч могли видавати закони але
не мали права слчдкувати за щх виконанням. Мчж окремими влада-
ми виникали конфлчкти. Теорчя розподчлу влад - типовий зразок
компромчсу французького просвчтителя (5,84-86).
А зараз я хотчв би звернути увагу на чсторчю розвитку ук-
ращнськощ конституцчщ, а саме на моменти, що передбачали роз-
подчл державнощ влади.
Розглянемо Конституцчю Пилипа Орлика, прийняту 5 квчтня
1710 року на Козацькчй Радч у м.Бендерах. Проаналчзувавши
роздчл VI цчхщ Конституцчщ ми можемо побачити, що Пилип Орлик
пропонух проводити державне управлчння розмежувавши повнова-
ження ч об'хднавши всч гчлки влади в хдиний державний ме-
ханчзм: "Якщо в незалежних державах дотримуються похвального ч
корисного для публччнощ рчвноваги порядку, а саме - ч пчд час
вчйни, ч в умовах миру збирати приватнч й публччнч ради,
обмчрковуючи спчльне благо батькчвщини, на яких ч незалежнч
володарч у присутностч Його Величностч не вчдмовлялися пчдко-
рити свою думку спчльному рчшенню урядовцчв ч радникчв, то чо-
му ж вчльнчй нацчщ не дотримуватись такого ж прекрасного по-
рядку?"(1,27-34). Далч слчдух, що першчсть в кращнч належить
Генеральнчй старшинч, якчй пчдпорядковуються Полковники, що за
характером обов'язкчв прирчвнюються до радникчв. Щодо законо-
давчого органу, то вчд кожного полку повиннч були бути обранч
декчлька знатних ветеранчв "досвчдчених ч вельми заслужених
мужчв", що повиннч були складати публччну раду. Ясновельможний
Гетьман (так називах Пилип Орлик в Конституцчщ гетьмана Ук-
ращни) за Конституцчхю прирчвнюхться до президента у
республчцч з президентською формою правлчння. Взахмовчдносини
в державному механчзмч визначаються так: "Генеральнчй стар-
шинч, Полковникам ч Генеральним радникам належить давати пора-
ди теперчшньому Ясновельможному Гатьману та його наступникам
про цчлчснчсть батькчвщини, про щщ загальне благо ч про всч
публччнч справи. Без щхнього попереднього рчшення ч згоди, на
власний розсуд (гетьмана) нччого не повинне нч починатися, нч
вирчшуватися, нч здчйснюватися...". Пчсля обрання гетьмана по-
виннч бути обранч три Генеральнч Ради (1,33-34).
Тепер перейдемо до розгляду Конституцчщ УHР (Статут про
державний устрчй, права ч вчльностч УHР), що була ухвалена Ук-
ращнською Центральною Радою 29 квчтня 1918 року.
Перш за все потрчбно пчдкреслити, що це одна з найдемок-
ратичнчших конституцчй того часу ч одне з найважливчших джерел
державотворення в Укращнч. Такч високч досягнення правовощ
думки, якч були зробленч в тч часи ч за досить короткий
термчн, повиннч дати хороший приклад сучасним полчтичним
дчячам, ч навчити щх хоча б чнколи вивчати чсторчю укращнсько-
го конституцчоналчзму, бо як свчдчать укращнськч правовч
пам'ятки, Укращна завжди прагнула до демократичних змчн у дер-
жавнчй, культурнчй,соцчально-економччнчй сферах життя, ч вже
тодч, в 1918 роцч досягла бчльшого свого розвитку, анчж ми на
сучасному етапч, маючи вже п'ять рокчв незалежностч.
Отже, за Конституцчхю УHР, а зокрема в статтях 22-25 ми
можемо побачити, що державна влада в Укращнськчй Hароднчй
Республчцч походить вчд народу. Здчйснюхться вона за принципом
розподчлу на законодавчу, виконавчу ч судову. Верховним орга-
ном влади в Республчцч х Всенароднч Збори, що безпосередньо
здчйснюють вищу законодавчу владу. Вони ж формують органи ви-
конавчощ ч судовощ влади. Вища виконавча влада належить Радч
Hародних Мчнчстрчв. Арбчтром посеред цих двох влад х Генераль-
ний Суд УHР. ц що х дуже важливо, стаття 63 говорить: "Судових
вирчшень не можуть змчнити нч законодатнч, нч адмчнчстрацчйнч
органи власти"(2,73-77).
Втчлення принципу розподчлу влад, як ми тепер переко-
нухмось, пов'язане з ломкою усталених стереотипчв, створенням
принципово нових чнструментчв, яких у нас до цього часу не бу-
ло. Hа завадч стоять об'хктивнч та суб'хктивнч фактори, голов-
ними з яких х важкий тягар недавнього колончального минулого,
вчдсутнчсть демократичних традицчй у сферч державного
будчвництва, полчтичнч, соцчальнч, психологччнч стереотипи.
Зрозумчло, що в системч влади найбчльш вразливою ч малое-
фективною х виконавча влада, головним призначенням ч основною
функцчхю якощ х реалчзацчя прийнятих рчшень. Hавчть хороший,
досконалий закон нччого не вартий, якщо вчн не виконухться або
виконухться аби як.
Труднчсть подвоюхться й тим, що форма правлчння нинч
тчсно зв'язана з органчзацчхю верховнощ влади, яка склалася з
часчв безроздчльного панування Рад народних депутатчв. Принцип
"одновладного правлчння", у вчдповчдностч з яким вся повнота
влади належала Радам, обумовив особливостч ч форми функцчону-
вання системи представницьких органчв, головним з яких було щх
верховенство, принцип демократичного централчзму, подвчйне
пчдпорядкування виконавчих органчв, панування вертикальних
зв'язкчв тощо.
Донедавна наша наука, в тому числч ч наука конституцчйно-
го права, активно заперечувала необхчднчсть визнання ч впро-
вадження в життя принципу "розподчлу влад", ч, вчдповчдно,
чнституту президенства, якч вважалися "шкчдливими ч без-
перспективними для радянськощ демократчщ, чужими ч ворожими
передовчй соцчалчстичнчй формч народовладдя". Hе останню роль
у "вчдмовч права на життя" президенства вчдчграла теорчя
похднання законодавчощ ч виконавчощ влади у дчяльностч ме-
ханчзму владарювання.
Вчдкидаючи буржуазний парламентаризм, засновники молодощ
Радянськощ держави вчдкидали тим самим теорчю ч практику роз-
подчлу влад, яка, на щх думку, виконувала соцчальне замовлення
пануючощ буржуазчщ, забезпечувала експлуатацчю широких мас
трудящих.
Похднання в руках Рад законодавчих ч виконавчих повнова-
жень - ось, на думку радянських чдеологчв, ключ до вирчшення
всчх питань державного будчвництва.
Hайбчльш яскраве втчлення ця чдея знайшла в дчяльностч
вищих органчв влади ч управлчння. Так Рада Hародних Комчсарчв
РРФСР здчйснювала як законодавчч, так ч виконавчч функцчщ. ЦВК
СРСР, ЦВК союзних республчк ч щх Президчщ поряд чз законодав-
чою ч управлчнською роботою виконували функцчщ ч повноваження
глави держави. До речч, це свчдчить проте, що вони не були ор-
ганчзацчйно ччтко визначенч й вчдокремленч, а щх компетенцчя в
багатьох випадках була досить умовною. Про це говорить, нап-
риклад, той факт, що пчсля 1936 року функцчщ колегчального
президента в СРСР ч в союзних республчках були покладенч на
вчдповчднч Президчщ, але зч справжнчм президенством спчльного
тут нччого не було. Президчщ не мали також повноважень не
тчльки за суттю, але й за формою: вони на рчвнч Основного За-
кону не констатувалися, а практика була вкрай непослчдовною ч
бчдною (8,79-80).
цншими словами життя засвчдчило:
1) непридатнчсть ч навчть шкчдливчсть теорчщ " похднан-
ня влад", "одновладного правлчння";
2) необхчднчсть розподчлу влад як хдино можливощ форми
органчзацчщ дчяльностч верховних владних структур.
Крапку в цчй боротьбч поставила "Декларацчя про державний
суверенчтет Укращни", яка закрчпила принцип розподчлу влад:
"Державна влада в Республчцч здчйснюхться за принципом щщ роз-
подчлу на законодавчу, виконавчу ч судову".
Звчдси - важливий висновок: треба створювати принципово
нову, незнану у нас до цих пчр форму правлчння, яка б забезпе-
чила ефективне функцчонування всього механчзму здчснення наро-
довладдя в Укращнч.
2. ЗДцЙСHЕHHЯ В УКРАшHц ДЕРЖАВHОш ВЛАДИ ЗА ПРИHЦИПОМ шш ПОДцЛУ
HА ЗАКОHОДАЧУ,ВИКОHАВЧУ ц СУДОВУ. АМЕРИКАHСЬКА СИСТЕМА ДЕР-
ЖАВHИХ ОРГАHцВ
1)Основнч вчтки державнощ влади, щх розмежування ч вчдно-
шення.
В рацчонально влаштованчй державч, якою х правова держа-
ва, влада здчйснюхться за допомогою спецчальних органчв.
Звчдси рчзнч галузч влади: законодавча, виконавчо-розпорядча ч
судова. Для того, що запобчгти зловживанню владою ч виникненню
авторитарнощ, абсолютнощ влади, не зв'язанощ правом, цч вчтки
не повиннч з'хднюватися в руках одного органу, тобто повиннч
бути роздчльнч. Розподчл влад таким чином х структуроутворюю-
чим ч функцчональним принципом рацчональнощ органчзацчщ ч
контролю. Розмежування направлено на то, щоб утримати державну
владу вчд можливих зловживань. Всч органи ч вчтки державнощ
влади покликанч бути хоронителями Конституцчщ. Конституцчя по-
винна стояти над цими владами, а не влади над Конституцчхю.
Розподчл влад виражахться в розподчлч компетенцчй, в захмному
контролч, в системч здержок ч противаг, збалансованостч, тобто
рчвновага досягахться через процеси налагодження ч взахмопо-
годження (7,42).
Правова держава означах вчдсутнчсть будь-якощ необмеже-
нощ, абсолютнощ влади не зв'язанощ правом ч принципами Консти-
туцчщ. З допомогою розподчлу влад правова держава органчзо-
вухться ч функцчонух правовим способом. Державнч структури ч
щх дчяльнчсть позбавленч тут вчд стресчв ч лихоманок, визваних
в монократичних режимах змчною ч утвердженням нових лчдерчва.
Hавпаки, правова держава сама х основою для такощ змчни. Бо-
ротьба за владу ч особистч амбчцчщ не вириваються з-пчд конт-
ролю, вони регламентованч мчцним правовим порядком ч строгими
юридичними процедурами виборчв ч змчни лчдерчв. Замчсть режиму
особистощ влади ч чиновницького розсуду, що переходить у без-
межжя, встановлюхться панування права, тобто полчтична влада
реалчзухться на основч юридичних норм. Саме цч норми, а не
пчдмчняючий щх власний розсуд правлячих, х упорядковуючою
основою органчзацчщ ч дчяльностч державного апарату ч полчтич-
нощ системи в цчлому. Правова держава являх собою спосчб
рацчоналчзацчщ полчтичного механчзму, обмеження публччнощ вла-
ди з цчллю не допустити узурпацчю ч зловживання. Без розподчлу
влади настах деспотизм.
Принцип розподчлу влад мах два аспекти. По-перше, це роз-
подчл влади мчж самими органами держави. Hч одному з органчв
не належить вся державна влада в щщ повному об'хмч. Заборо-
няхться реалчзовувати функцчщ, що належать чншому органу. Та-
ким чином в правовчй державч вчдсутня яка-небудь необмежена
влада, не зв'язана правом ч принципами Конституцчщ. Розподчл
влади слугух засобом стримування влади держави в рамках прин-
ципчв розвинутого суспчльства, слугух механчзмом захисту прав
особи, закрчплених в Конституцчщ. Розподчл влад полягах ч в
тому, щоб нч один з органчв не заняв авторитарно-абсолютного
положення ч не перевернув право ч конституцчю. Вчдомо сказане
положення про те, що розподчл влад являх собою розподчл роботи
в державному механчзмч з цчллю рацчоналчзацчщ ч контролю
(7,99-101).
Розподчл влад - це не застигнутий стан вчдокремлених
структур, а працюючий, дчючий механчзм, досягаючий хдностч на
основч складнолго процесу узгодження ч спецчальних правових
процедур, передбачених в тому числч ч на випадок конфлчкту ч
екстремальнощ ситуацчщ. Загальний принцип хдностч ч розподчлу
влад конкретизухться в залежностч вчд примчнення в рчзних
чсторичних ситуацчях ч положеннях. фднчсть досягахться через
динамччну рчвновагу, через певну напругу, спчвдопомогу ч про-
цес улагодження. Але при цьму обов'язкова умова: не повинно
бути зосередження влади в руках однчхщ особи чи органу, чнакше
стануть не можливч взахмоконтроль, здержки ч противаги, ч от-
же, розподчл влад ч правова держава.
Законодавець пов'язаний принципами права ч конституцчщ,
правами людини. Крчм того вчн х пчд контролем народу. Важливе
значення мах орган конституцчйного нагляду. З його допомогою
забезпечухться конституцчйнчсть усчх закончв ч пчдзаконних
нормативних актчв. В системч здержок ч противаг, на випадок
необдуманних, поспчшних рчшень законодавця, виправляючу роль
грах глава держави (вчдкладне вето, в певних випадках назна-
чення дострокових виборчв ч чншч його повноваження). Без цього
механчзм розподчлу влади буде недосконалим.
Життя держави складахться з багаточисельних актчв ре-
алчзацчщ тих норм, котрч прийнятч законодавцем. Тому тут на
перший план висувахться виконавчо-розпорядча гчлка влади. Ви-
користовуючи хорошч якостч виконавчо-розпорядчих органчв як
необхчдного елементу рацчонального державного механчзму, в той
самий час важливо поставити перегородку на шляху перетворення
щх в узурпатора ч монополчста влади. Виконавчо-розпорядча
дчяльнчсть повинна базуватись на законч ч в рамках закону. Ви-
конавча влада не може присвоювати собч повноважень ч потребу-
вати вчд громадян виконання яких-небудь обов'язкчв, якщо це не
передбачено законом. Для забезпечення законностч в дчяльностч
виконавчощ влади остання не повинна пчдмчняти законодавця.
Вчдомча нормотворччсть ч так зване делеговане законодавство
повиннч бути рчзко обмеженч. По-перше, вчдомча нормотворччсть
не повинна протиречити закону. По-друге, вона не повинна фак-
тично пчдмчняти закон, тобто вирчшувати питання, вчднесенч до
сфери законодавця. Цим самим принцип законностч стах логччно
взахмопов'язаним з принципом розподчлу влади. В цчлому пробле-
ма х не тчльки в тому, щоб зробити вчдомчч акти такими, що не
суперечать закону, а й в тому, щоб скоротити щх до мчнчмуму
(7,102-104).
Зтримування виконавчощ влади, надалч, досягахться за до-
помогою щщ пчдзвчтностч ч вчдповчдальностч перед народним
представництвом. Мова йде про полчтичну вчдповчдальнчсть, за-
безпечувану за допомогою вотуму недовчри. Важливу роль у бо-
ротьбч чз зловживаннями виконавчощ влади грах також чнститут
чмпччменту. Виконавець не повинен пчдмчняти не тчльки законо-
давця, але ч суддю. Hчхто не може бути суддею у власнчй
справч. Тому громадянин в правовчй державч повинен мати право
подати в суд на будь-якч дчщ виконавчощ влади (як на окремих
посадових осчб, так ч на виконавчо-розпорядчий орган в цчло-
му). В чншому випадку зловживання виконавця стануть безпокара-
нами, видкрихться шлях до встановлення тиранчщ.
Суд, система правосуддя - третя необхчдна гчлка влади в
механчзмч розподчлу влади. Це арбчтр, що вирчшух спори про
право. В правовчй деражвч праввосуддя чиниться тчльки судом. В
цьому найважливчша гарантчя прав ч свобод громадян, правовощ
державностч в цчлому. Суд не повинен пчдмчняти собою законо-
давця чи виконавця, чнакше вчн перетвориться в деспота. Але в
свою чергу нч законодавець, нч виконавець не повиннч собч
присвоювати функцчщ суду. Тому найважливчшим х забезпечення
реальнощ незалежностч суду вчд рчзноманчтних органчв ч осчб,
котрч б диктували йому свою волю ч фактично узурпували судову
владу. Оптимальним варчантом х назначення судей пожиттхво або,
по крайнчй мчрч, на довгий термчн. Суддч повиннч назначатися
вищестоячими органами влади. Суд присяжних х найбчльш дчяльною
формою забезпечення незалежностч ч об'хктивностч правосуддя.
Виразом рчвностч громадян перед законом х пчдсуднчсть загаль-
ному суду, недопустимчсть розширення юрисдикцчщ спецчальних
судчв.
Панування права прокламух, щоб суд виступив арбчтром в
спорч про опрушення права не тчльки в правозастосовчому, але й
в правотворчому процесч. Суд повинен бути здержуючим фактором
проти порушень права ч конституцчщ не тчльки зч сторони вико-
навця, але й зч сторони законодавця. Для цього необхчдний
конституцчйний суд. Hе пчдмчняючи законодавця ч залишаючись в
межах судових юрисдикцчйних задач, конституцчйний суд забезпе-
чух конституцчйнчсть закону, чнакше кажучи верховенство
Конституцчщ в правотворччй дчяльностч законодавця. Без такощ
судовощ перевчрки конституцчйностч закончв (ч тим бчльше
пчдзаконних нормативних актчв) не може утвердитись панування
права, правова держава. цснування конституцчйного суду дозво-
лить не примчняти такий нормативний акт (в тому числч ч за-
кон), що суперечить конституцчщ.
ф ще один аспект дчяльностч суду в механчзмч здержок ч
противаг. Виступаючи в ролч арбчтру, рчшаючи спори, суд звер-
тахться до тлумачення права ч Конституцчщ. В певних випадках
вчн може використовувати аналогчю закону ч аналогчю права.
Тобто, в свощх рчшеннях суд може вийти за межч букви закону ч
звернутися до його духу. В такому випадку вчн приймах рчшення,
керуючись духом закончв, змчстом права, чншими словами, на
основч дчйсно-чсторичних аксчом ч принципчв права. Це дозволях
суду бчльш оперативно в порчвняннч з законодавцем приводити
правопорядок у вчдповчднчсть з потребами життя. В вчдомих рам-
ках така свобода суду не протиречить правовчй державч. Тому що
мова в цих випадках йде не про повсякденну дчяльнчсть суду, а
про екстремальнч, виключнч ситуацчщ в системч здержок ч проти-
ваг, розпредчленнч ч балансуваннч влад. Важливо, щоб суд при
цьому залишався хоронителем Конституцчщ, захищав право ч
пргрес, а не пертворювався в зброю зловживань ч реакцчщ. Тут
необхчдний цчлий ряд факторчв ч умов (органчзацчйних, юридич-
них, культурних ч чн.), завдяки яким суд може фактично стояти
на сторожч панування права ч справедливостч, мати високу пова-
гу ч авторитет в суспчльствч.
Розподчл влад - це не тчльки юридичний ч органчзацчйний,
але й соцчально-полчтичний принцип, що дозволях з'хднати такч
протиречивч аспекти соцчального життя, як влада ч свобода, за-
кон ч право, держава ч суспчльство. Розподчл влади х не-
обхчдною умовою, мчрою ч маштабом демократизацчщ полчтичного
життя. З цим пов'язаний другий аспект розподчлу влади: розп-
редчлення влади мчж класами ч групами, проблема участч рчзно-
манчтних груп в реалчзацчщ влади, степчнь представленостч з
урахуванням рчзноманчтних чнтересчв ч т. д. В правовчй державч
влада походить вчд народу, тому тчльки народ в свощй конкрет-
но-чсторичнчй реальностч ч повинен мати можливчсть приймати
участь в реалчзацчщ полчтичнощ влади. Державна влада в цчлому
ч рчзноманчтнч щщ гчлки не повиннч бути монополчзованч
якою-небудь однчхю групою, прошарком, класом, оскчльки мова
йде про правову державу, про панування права. В правовчй дер-
жавч важливо забезпечити представництво чнтересчв рчзних про-
шаркчв ч груп, плюралчзм думок ч чнтересчв. Такий плюралчзм
повинен з допомогою розподчлу влади органччно з'хднати демок-
ратизацчю влади з щщ компетенцчхю ч професчоналчзмом (7,105).
Звчдси ч проблема гарантування прав ч чнтересчв мень-
шостч. Полчтична практика в щщ полчтичнчй ретроспективч пока-
зух, що меншчсть не завжди помиляхться. Hапроти, за нею чнколи
стощть правда ч чстина. В цчлому потрчбна терпимчсть ч
"вчдкритчсть" держави, щоб не закрилась дорога до волч.
Обов'язковою умовою для цього х розподчл влади, тобто розподчл
влади через соцчально-полчтичний плюралчзм. Монополчя влади
безнадчйно веде до полчтичнощ патологчщ в рчзних щщ рчзнови-
дах, таких, як авторитарна тиранчя, бюрократична олчгархчя,
охлократчя, антигуманна технократчя, мафчя, що доривахться до
полчтики. Запобчгти монополчзацчщ влади зч сторони кого б там
не було можна лише тодч, коли вона стане роздчленою, розп-
редчленою серед рчзних учасникчв полчтичного процесу, полчтич-
нощ системи. А для цього в свою чергу необхчдна повноцчнно
пульсуюча правова держава, що може свчй плюралчзм адекватно
представити в чнститутах полчтичнощ влади, в системч розподчлу
влади.
2)В чому сутнчсть системи розподчлу влади в США?
Творцч конституцчщ США 1787 р. поклали в основу структу-
ри вищих органчв державнощ влади - Конгресу, президента ч Вер-
ховного суду - принцип роздчлення законодавчощ, виконавчощ ч
судовощ влади. Сам принцип вони запозичили у Англчщ, але нада-
ли йому свощх специфччних американських рис. Чому вони зупини-
лись саме на цьому принципч? Серед американських колончстчв
було широко розповсюджено недовчр'я до влади англчйського ко-
роля, до монархччного правлчння взагалч, вчдображаючогося в
щхнчй свчдомостч необмеженого управлчння, яке велося уповнова-
женими короною в заокеанських територчях. Тому вони не тчльки
встановили в себе республчканський устрчй але й створили такий
добре продуманий механчзм державанощ влади, який мчг би слгу-
вати надчйною перешкодою на шляху будь-яких спроб однчхщ з
вчток влади домчнувати над чншими, лчквчдувати демократичнч
початки (в цей перчод вони були ще вельми обмеженч) ч нав'яза-
ти кращнч свою тиранччну диктатуру в тчй чи чншчй формч.
Створений в США американський варчант роздчлення влади
стали називати системою "здержок ч противаг". Вона повинна бу-
ла не тчльки попередити узурпаторськч тенденцчщ однчхщ чз трь-
ох вчток влади, але й забезпечити стабчльнчсть державних пра-
вових чнститутчв ч безперервнчсть функцчонування самощ держав-
нощ влади (3,6-7).
Чи вдалося досягнути цчхщ мети? Оглядаючись на двохвчкову
чсторчю США, можна вчдповчсти, що в основному ця задача була
вирчшена. При цьому, однак, треба зробити обмовку. Hа практицч
здчйснення принципу розподчлу влади нчколи не спчвпадало з
тчхю моделлю, яка зафчксована в конституцчщ. Державний ме-
ханчзм постчйно мчнявся в ходч розвитку американського
суспчльства, змчни ролч США на свчтовчй аренч. Вчн володчх
достатньою гнучкчстю щоб пристосовуватися до змчн, що вчдбува-
ються в кращнч, щоб в найбчльшчй степенч спчвпадати чнтересам
правлячих кчл в даний перчод. Однак, хоч в юридичнчй компе-
тенцчщ вищих органчв влади, як ч в щх фактичних повноваженнях,
практичнчй дчяльностч ч взахмовчдносинах проходили суттхвч
змчни, сам принцип розподчлу влади нчколи не переставав дчяти,
опредчляти основу державного механчзму. Цьому сприяли важливч
елементи системи розподчлу влади.
По-перше, вищч органи державнощ влади формуються рчзними
шляхами. Конгрес, що складахться з двох палат - палати
представникчв ч сенату, - вибирахться шляхом прямих виборчв по
виборчим округам. Президент вибирахться подвчйним шляхом, ко-
легчхю виборцчв, яких вибирають на загальнихвиборах. Члени
Верховного суду призначаються президентом за погодженням з се-
натом. По-друге, у кожного органу державнощ влади свч термчн
повноважень. Термчн повноважень конгресменчв, як називають
членчв палати представникчв, - 2 роки, членчв сенату - 6
рокчв, але кожнч два роки 1/3 його складу переобирахться;
термчн повноважень президента - 4 роки, члени Верховного суду
призначаються пожиттхво.
По-третх, кожна вчтка влади не х повнчстю незалежною вчд
чнших ч не користухться монопольними повноваженнями у свощй
сферч дчяльностч, якч в тчй чи чншчй мчрч обмежуються повнова-
женнями чнших органчв влади. Hаприклад, Конгрес може вчдхилити
будь-якч запропонованч президентом законопроекти, але прези-
дент в свою чергу може накласти вето на будь-який одобрений
конгресом бчль. ц в кчнечному рахунку Конгрес може подолати
вето, знову одобривши законопроект в обох палатах, але на цей
раз вимагахться не проста, а квалчфчкована бчльшчсть, тобто не
менше 2/3 учасникчв в голосуваннч конгресменчв ч сенаторчв. А
цього, як свчдчить практика, далеко не завжди можна досягнути.
Окрчм конституцчйних прав, президент в свощх вчднощеннях
з Конгресом використовух величезнч фактичнч можливостч, наданч
йому на його посту, для впливу на суспчльну думку. Hаприклад,
президент Рузвельт практикував регулярнч "розмови бчля камель-
ка", якч транслювалися по радчо, Р.Рейган - виступи по радчо ч
телебаченню, а також на рчзних форумах. Як правило заява голо-
ви виконавчощ влади бчльш широко розповсюджухться засобами
масовощ чнформацчщ нчж виступи членчв Конгресу ч його рчшення
(3,8).
Користуючись таким привчлейованим положенням Р.Рейган не
раз виступав з обвинувачуваннями в адрес свощх полчтичних про-
тивникчв в тому, що вони перешкоджають його полчтицч оздоров-
лення економчки, укрчплення нацчональнощ оборони. Така крити-
ка, до того ж майстерно дана Рейганом на високому професчйному
рчвнч ораторського мистецтва, нанесла немалощ шкоди багатьом
членам Конгресу.
Свохрчднч вчдносини складаються мчж Верховним судом ч
двомо чншими гчлками влади. Президент звичайно назначах на
вчльнч вакансчщ судей з числа свощх однодумцчв, ч з ними йому
вчдносно не складно знаходити взахморозумчння, хоча навчть в
цьому випадку мчж ними деколи виникають розходження. Крчм то-
го, президенту часто доводиться мати справу з суддями, назна-
ченими його попередниками ч не роздчляючими його погляди на
бчльшчсть важливих полчтичних проблем. ц в такому випадку
створення грунт для зчткнення. Hаприклад, настрохнч консерва-
тивно члени Верховного суду в свчй час в штики зустрчли рефор-
ми Ф.Рузвельта. Використовуючи свох право конституцчйного наг-
лядо, вони об'явили неконституцчйною створену президентом
Адмчнчстрацчю по вчдновленню промисловостч, рахуючи, що свощм
втручанням в економчку, в трудовч вчдносини вона порушух нез-
ламнч принципи свобчдного пчдприхмництва (3,9-10).
Пожиттхве вибирання забезпечух членам Верховного суду
високу степчнь незалежностч. Хоча незалежнчсть ця не абсолют-
на: Конгрес мах право змчщувати щх в порядку чмпччменту. Крчм
того, президент може збчльшити кчлькчсть членчв суду, ч, наз-
начивши туда свощх прибччникчв, укрчпити в ньому свчй вплив.
Однак цч можливостч президент ч Конгрес практично не викорис-
товували.
цнодч при розходженнч мчж законодавчою ч виконавчою вла-
дами ч мчж рчзними вчдомствами останньощ суди виступають в
ролч арбчтрчв, котрим належить заключне слово.
Щоб зрозумчти, як реально дчх державний механчзм, основа-
ний на принципч розподчлу влади, не можна розглядати кожну з
щщ гчлок як якчйсь абстракцчщ, взахмодчючч мчж собою незмчнно
по однчй ч тчй самчй схемч. Конкретний характер цих взахмовчд-
носин знаходиться в постчйному процесч змчни. В значнчй мчрч
вчн залежить вчд полчтичних ч соцчально-економччних факторчв,
потреб ч чнтересчв пануючого ч чнших класчв, прошаркчв ч груп
населення, щх реальних можливостей чинити тиск на прийняття
державних рчшень, спчввчдношення сил мчж демократичною ч
республчканською партчями, мчжнародного положення США (3,12).
Я охарактеризував деякч риси дчючого механчзму федеральнощ
державнощ влади. В якчй степенч модель управлчння кращною,
зафчксована в конституцчщ, зч всчма фактичними модифчкацчями,
котрч постчйно вносить в нещ життя, виправдала надчщ ч цчлч щщ
творцчв? Як вчдмччах американський чсторик Герберт Аптекер,
батьки-засновники виходили з того, що "розподчл законодавчощ,
виконавчощ ч судовощ сфер державного управлчння перешкоджах
зосередженню влади ч тим самим не допусках росту тиранчщ". Цю
свою функцчю структура влади виконувала на протязч двох
столчть. ц весь цей час США залишались демократичною державою.
3. ТЕОРцЯ ПОДцЛУ ВЛАДИ: шш ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ ВДОСКОHАЛЕHHЯ
Як вчдомо, у свчтч склались двч форми, двч моделч
республчканського правлчння, якч х втчленням у життя системи
"розподчлу влад": парламентська республчка ч президентська
республчка, кожна з яких мах свощ особливостч.
Завдання полягах в тому, щоб обрати кращу, оптимальну
форму, найбчльш прийнятну в умовах Укращни. В багатьох кращнах
(Австралчя, цндчя, Канада, ряд кращн захчднощ фвропи) втчлена
модель парламентськощ республчки, найбчльш характерними озна-
ками якощ х "слабкий президент ч сильний уряд". Президент у
такчй республчцч обирахться не шляхом загальнонародних ви-
борчв, а самим парламентом, або при його активнчй участч. Уря
формухться партчхю, яка мах бчльшчсть мчсць у парламентч, а щщ
лчдер автоматично стах прем'хр-мчнчстром ч несе полчтичну
вчдповчдальнчсть перед парламентом. В той же час Президент
Республчки - безпартчйний, полчтично невчдповчдальний перед
парламентом. Таким чином, вищим органом виконавчощ влади в
парламентськчй республчцч х президент ч уряд на чолч з пре-
м'хр-мчнчстром.
Центральною фчгурою в парламентськчй республчцч х
прем'хр-мчнчстер, який одночасно х лчдером партчщ бчльшостч в
парламентч ч очолюх не тчльки уряд, але й фактично всю держав-
ну адмчнчстрацчю. Вчн надчлений правом розпуску парламенту ч
призначенням нових виборчв.
Свохрчдним антиподом парламентськощ республчки х прези-
дентська республчка, хоч нерчдко ччткощ межч мчж ними немах.
Якими ж ознаками характеризухться президентська республч-
ка? Hа яких засадах вона побудована?
Головнч з них - належнчсть влади народовч: саме вчн оби-
рах ч верховний представницький орган ч президента, якч йому
пчдзвчтнч ч пчдконтрольнч; ччтке розмежування законодавчощ
влади, очолюванощ президентом; пчдконтрольнчсть ч пчдзвчтнчсть
президентовч уряду (Кабчнета Мчнчстрчв) та державнощ
адмчнчстрацчщ; вчдсутнчсть у президента права розпускати
представницький орган, а парламенту - делегувати свощ повнова-
ження президенту, полчтична невчдповчдальнчсть президента пе-
ред парламентом тощо (8,80-81).
Обраний безпосередньо народом, президент вчдповчдальний
перед ним за свощ дчщ ч дчщ виконавчощ влади.
Вчдповчдаючи перед парламентом республчки в порядку
чмпччменту, президент уособлюх, таким чином, конституцчйну
вчдповчдальнчсть, без якощ демократчя, правова держава з усчма
щщ чнститутами просто неможлива. Така вчдповчдальнчсть поси-
люхться й тим, що дчщ самого президента, як ч дчщ всчх органчв
ч службових осчб виконавчощ влади, пчдконтрольнч судам.
А це вже безпосереднчй крок до реалчзацчщ принципу роз-
подчлу влад. Президентство - важлива (бчльш того необхчдна)
ланка системи влад, хоч верховенство тут належить не президен-
товч, а Верховнчй Радч.
Значна частина нашощ громадськостч плеках надчю на те, що
з появою Президента все миттхво почне змчнюватися на краще.
цншими словами - у багатьох чз нас пчдвищенч соцчальнч
сподчвання ч вкрай не бажано, щоб вони виявились нездчйсненни-
ми надчями, свохрчдними конституцчйними чллюзчями. цнколи
висловлюють побоювання, що президент може узурпувати владу,
стати над представницьким органом, пертворитись в диктатора.
Такий варчант, безперечно, аж нчяк не виключений, про що, зок-
рема, переконливо свчдчить свчтова практика тих кращн, якч ли-
ше скинули ярмо деспотчщ, стали на шлях будчвництва демок-
ратчщ. Хто, наприклад, дасть повну гарантчю, що обраний парла-
ментом президент не перетвориться в слухняне знаряддя його
волч? А з чншого боку, статус колишньощ Президчщ Верховнощ Ра-
ди СРСР, Президчщ Верховнощ Ради УРСР як "колегчальних Прези-
дентчв" не став на завадч втрати ними не тчльки "диктаторсь-
ких", але й звичайних президентських, представницьких та чнших
"нормальних" функцчй. Про яку "узурпацчю" влади цими органами
могла бути мова, коли ця влада була надчйно привласнена (за-
хоплена) антинародними партчйними структурами (8,86).
Справа, виходить, не в тому, який орган узурпух владу -
одноосчбний (персончфчкований) чи колегчальний. Головне -
якчсть та сутнчсть механчзму здчйснення влади, справжня демок-
ратичнчсть державностч.
цншими словами, справа не в Президентч, а в Верховнчй
Радч, яка виступах вчд чменч всього народу, реалчзух його су-
веренчтет. А втчм, при певних умовах не виключена можливчсть
диктатури, узурпацчщ влади Верховною Владою.
Щоб запобчгти цьому, треба створити такий механчзм, який
би повнчстю виключив можливчсть встановлення необхчднощ дикта-
тури, узурпацчщ влади президентом, визначив основи його
взахмовчдносин з представницьким органом, в основч яких -
принцип демократчщ, повновладдя народу. Запорукою цьому - ре-
альне верховенство влади вищого представницького органу
республчки - Верховнощ Ради, важелч, якими вона володчх. Серед
них чи не найголовнчшим х те, що Верховна Рада через державний
бюджет контролюх використання всчх ресурсчв держави, саме щй
належить матерчальна основа повновладдя.
Крчм цього у розпорядженнч Верховнощ Ради х й чншч засоби
забезпечення необхчднощ "субординацчщ" влад. До речч, тут тре-
ба зауважити, що в президентськчй республчцч порчвняно з пар-
ламентською республчкою механчзм "здержок ч противаг" законо-
давчощ ч виконавчощ влад бчльш розвинутий, що перешкоджах
узурпацчщ влади. Президент не мах права розпустити парламент,
призначити новч вибори, а Верховнчй Радч забороняхться делегу-
вати свощ повноваження президентовч. Вона ж мах право вето на
укази президента тощо. В той же час в парламентськчй
республчцч глава державнощ адмчнчстрацчщ - прем'хр-мчнчстер -
надчлений правом розпуску парламенту ч призначення нових ви-
борчв.
Треба зауважити, що далеко не всч кращни можуть "взяти на
озброхння" президентську форму правлчння. Для деяких кращн без
установлених демократичних традицчй, незрчлощ державностч та
згубних наслчдкчв тоталчтаризму, така форма просто непридатна.
Тут, до речч, можлива модель напчвпрезидентськощ республчки,
де президент обирахться всенародно, але уряд залишахться
полчтично вчдповчдальним перед парламентом кращни. У виборч
такощ форми грають, природно, традицчщ чсторичного розвитку
кращни, територчально-географччнч фактори, стан нацчональнощ
консолчдацчщ, похднання економччних, полчтичних та чнших фак-
торчв. Втчм, такч фактори мають значення при виборч чнших ор-
ганчзацчй державного управлчння (8,87-88).
Треба думати, що далеко не випадково президентську форму
правлчння обрали бчльш як 100 кращн свчту. Цьому, мчж чншим,
значною мчрою сприяло також ч те, що в цих кращнах чснух роз-
винена багатопартчйнчсть. А багатопартчйнчсть - це безперечне
свчдчення демократчщ, з щщ полчтичним та чдеологччним плю-
ралчзмом, установленими традицчями полчтичнощ боротьби. Саме в
цих умовах найбчльш оптимальною моделлю х президентська форма
правлчння, яка не тчльки не заперечух демократчю, але при
умовч належнощ органчзацчщ чнститутчв президентськощ
республчки х надчйним щщ засобом змчцнення ч розвитку стабчль-
ностч життя республчки, забезпечення прав ч свобод людини.
Цчлком очевидно, що "незрчлчсть" суспчльних вчдносин,
вчдсутнчсть демократичних традицчй (зокрема полчтичного та
чдеологччного плюралчзму) призводить до дестабчлчзацчщ
суспчльного життя, до постчйних, затяжних урядових криз, якч
не рчдео закчнчуються двчрцевими переворотами ч встановленням
диктаторських режимчв. У цих випадках представницький орган
або розпускахться, або перетворюхться в "кишеньковий парла-
мент", дчя Конституцчщ припиняхться, а права, свободи ч безпе-
ка громадян не гарантуються (8,85-88).
Таким чином, президентська республчка мах ряд переваг пе-
ред парламентською. Цч переваги, як було зазначено, обумовлю-
ються наявнчстю такого механчзму функцчонування виконавчощ
влади, де президент позбавлений можливостч монополчзувати таку
владу, стати над представницьким органом республчки. Причому
ефективнчсть обмежень влади президента гарантуються
Конститцчхю, яку вчн зобов'язаний поважати ч суворо викону-
вати, поважати ч охороняти права ч свободи людини ч громадяни-
на.
А зараз я хочу провести аналогчю сучасного законодавсть-
ва, що закрчплях принцип розподчлу влад чз пректом Конституцчщ
Укращни, схвалений Конституцчйною комчсчхю Укращни 11 березня
1996 року. Я хочу спчвставити, якч чстотнч змчни впровадженч в
механчзмч взахмовчдносини мчж Верховною Радою Укращни ч Прези-
дентом Укращни.
Стаття 17 Конституцчйного договору визначах повноваження
Верховнощ Ради Укращни:
1) приймах Конституцчю Укращни, закони Укращни, кодекси
та чншч кодифчкованч акти, вносить до них змчни ч доповнення,
дах щх офчцчйне тлумачення; 2) здчйснюх контроль за виконанням
Конституцчщ Укращни, закончв Укращни та постанов Верховнощ Ра-
ди Укращни; 3) здчйснюх контроль у сферч захисту прав людини;
4) розглядах та приймах рчшення щодо Програми дчяльностч но-
восформованого Уряду Укращни; 5) розглядах, вносить змчни ч
затверджух поданий Президентом Укращни Державний бюджет Ук-
ращни та здчйснюх контроль за його виконанням; 6) затверджух
загальнодержавнч програми економччного, соцчального ч
нацчонально-культурного розвитку, а також щодо охорони навко-
лишнього природного середовища; 7) призначах вибори Президента
Укращни, проголошух акт про його обрання, приймах вчдставку
Президента Укращни; 8) розглядах щорччнч та позачерговч до-
повчдч Президента Укращни про внутрчшню ч зовнчшню полчтику
Укращни; 9) ратифчкух, денонсух мчжнароднч договори Укращни чи
оголошух про щх укладення або прихднання Укращни до них; 10)
приймах рчшення про свчй саморозпуск та одночасно призначах
достроковч вибори народних депутатчв Укращни; 11) призначах
вибори до мчсцевих Рад; 12) затверджух загальну структуру,
чисельнчсть Збройних Сил Укращни, Прикордонних вчйськ Укращни,
Нацчональнощ гвардчщ Укращни, Служби безпеки Укращни, чнших
вчйськових формувань, утворених вчдповчдно до законодавства
Укращни; 13) затверджух укази Президента Укращни про оголошен-
ня стану вчйни, запровадження вохнного стану на всчй територчщ
Укращни чи в окремих щщ мчсцевостях у разч вохнного нападу або
загрози вохнного нападу на Укращну, рчшення про щх припинення
або скасування, укладення миру ч про загальну або часткову
мобчлчзацчю на територчщ Укращни у разч оголошення стану
вчйни; 14) затверджух укази Президента Укращни про запровад-
ження на всчй територчщ Укращни або в окремих щщ мчсцевостях
надзвичайного стану; 15) утворюх Раду оборони Укращни ч визна-
чах перелчк посадових осчб, якч входять до щщ складу; 16) зат-
верджух за поданням Президента Укращни склад Центральнощ ви-
борчощ комчсчщ по виборах народних депутатчв Укращни та Прези-
дента Укращни; 17) призначах за спчльним поданням Голови Вер-
ховнощ Ради Укращни ч Президента Укращни Голову Конституцчйно-
го Суду Укращни. Призначах половину складу суддчв Консти-
туцчйного Суду Укращни. Приймах присягу суддчв Конституцчйного
Суду Укращни; 18) призначах за поданням Президента Укращни Го-
лову Верховного Суду Укращни, Голову Вищого арбчтражного суду
Укращни, Голову Правлчння Нацчонального банку Укращни та
звчльнях щх; 19) призначах та звчльнях Генерального прокурора
Укращни за поданням Президента Укращни; 20) призначах за по-
данням Президента Укращни суддчв Верховного Суду Укращни та
Вищого арбчтражного суду Укращни та звчльнях щх у встановлено-
му законом порядку; 21) повторно розглядах закон, щодо якого
Президентом Укращни застосовано вето; 22) приймах рчшення з
питань адмчнчстративно-територчального устрою Укращни, прово-
дить найменування та перейменування населених пунктчв Укращни;
23) може оголосити вотум недовчри усьому складовч Уряду Ук-
ращни чи окремим його членам, що тягне за собою щх вчдставку;
24) приймах з власнощ чнчцчативи або з чнчцчативи не менш як
трьох мчльйончв виборцчв рчшення про проведення всеукращнських
референдумчв, оголошух результати всеукращнських референдумчв;
25) здчйснюх контроль за наданням Укращною позик, економччнощ
та чншощ допомоги чноземним державам, а також за укладенням
угод про державнч позики ч кредити та за використанням позик ч
кредитчв, одержуваних Укращною вчд чноземних держав; 26)
скасовух правовч акти Верховнощ Ради Автономнощ Республчки
Крим у разч щх невчдповчдностч Конституцчщ ч законам Укращни;
27) застосовух вето щодо указчв Президента Укращни у разч
невчдповчдностч щх Конституцчщ ч законам Укращни з одночасним
зверненням до Конституцчйного Суду Укращни. Верховна Рада Ук-
ращни передах на пчдпис Президентовч Укращни прийнятч нею за-
кони для наступного обнародування. Верховна Рада Укращни розг-
лядах ч вирчшух питання, що не належать згчдно з чинними нор-
мами Конституцчщ Укращни та цим Законом до компетенцчщ органчв
державнощ виконавчощ чи судовощ влади, представницьких органчв
та органчв мчсцевого самоврядування, а також не х такими, що
вирчшуються виключно всеукращнським референдумом. Верховна Ра-
да Укращни не може делегувати свощ повноваження чншим органам,
крчм випадкчв, передбачених Конституцчхю Укращни та
цим Законом.
Так само повноваження Президента Укращни в Конституцчйно-
му договорч визначенч статтею 24:
1) виступах гарантом державного суверенчтету, незалеж-
ностч, недоторканностч кордончв, нацчональнощ безпеки, тери-
торчальнощ цчлчсностч Укращни, додержання Конституцчщ ч за-
кончв Укращни, прав та свобод людини ч громадянина; 2) звертахться з посланнями до народу Укращни;
3) подах Верховнчй Радч Укращни щорччнч та позачерговч
доповчдч про внутрчшню ч зовнчшню полчтику Укращни;
4) очолюх систему органчв державнощ виконавчощ влади Ук-
ращни; 5) створюх, реорганчзух ч лчквчдух мчнчстерства,
вчдомства, чншч центральнч та мчсцевч органи державнощ вико-
навчощ влади в межах коштчв Державного бюджету Укращни, приз-
начах (затверджух) ч звчльнях з посад керчвникчв цих органчв;
6) скасовух акти центральних ч мчсцевих органчв державнощ ви-
конавчощ влади Укращни, а також акти органчв виконавчощ влади
Автономнощ Республчки Крим у разч щх невчдповчдностч Консти-
туцчщ та законам Укращни, а також указам ч розпорядженням Пре-
зидента Укращни; 7) здчйснюх в межах, встановлених законом,
управлчння майном, що перебувах у загальнодержавнчй власностч;
8) х Верховним Головнокомандувачем Збройними Силами Укращни,
призначах ч звчльнях вище командування Збройних Сил Укращни,
вживах заходчв щодо забезпечення обороноздатностч держави; 9)
очолюх Раду Нацчональнощ безпеки Укращни та затверджух щщ
персональний склад; 10) подах на розгляд Верховнощ Ради Ук-
ращни проект Державного бюджету Укращни та звчт про його вико-
нання; 11) спчльно з Головою Верховнощ Ради Укращни подах кан-
дидатуру для призначення Верховною Радою Укращни Голови
Конституцчйного Суду; призначах половину складу суддчв Консти-
туцчйного Суду Укращни; 12) подах кандидатури для призначення
Верховною Радою Укращни на посади Голови Верховного Суду Ук-
ращни, Голови Вищого арбчтражного суду Укращни, Генерального
прокурора Укращни, Голови Правлчння Нацчонального банку Ук-
ращни, а також для призначення суддчв Верховного Суду Укращни
ч Вищого арбчтражного суду Укращни; 13) призначах за поданням
Мчнчстерства юстицчщ Укращни, погодженим з Верховним Судом Ук-
ращни та Вищим арбчтражним судом Укращни, суддчв загальних та
арбчтражних судчв; 14) здчйснюх зовнчшню полчтику Укращни, ве-
де переговори ч пчдписух мчжнароднч договори Укращни; призна-
чах ч вчдкликах дипломатичних представникчв Укращни в чнозем-
них державах та при мчжнародних органчзацчях; приймах вчрчч ч
вчдкличнч грамоти акредитованих при ньому дипломатичних
представникчв чноземних держав; 15) подах на розгляд Верховнощ
Ради Укращни пропозицчщ щодо персонального складу Центральнощ
виборчощ комчсчщ по виборах народних депутатчв Укращни та Пре-
зидента Укращни; 16) приймах рчшення про визнання чноземних
держав; 17) нагороджух державними нагородами Укращни, присвоюх
почеснч звання Укращни; засновух президентськч вчдзнаки ч на-
городжух ними; 18) присвоюх вищч вчйськовч звання, диплома-
тичнч ранги, чншч спецчальнч звання ч класнч чини та вчйськовч
звання суддям вчйськових судчв; 19) вирчшух питання прийняття
до громадянства ч виходу з громадянства Укращни, надання при-
тулку чноземним громадянам та особам без громадянства; вживах
заходчв щодо захисту чнтересчв громадян Укращни поза щщ межа-
ми; 20) здчйснюх помилування осчб, засуджених судами Укращни;
видах укази про амнчстчю; 21) приймах рчшення про оголошення
стану вчйни, запровадження вохнного стану на всчй територчщ
Укращни чи в окремих щщ мчсцевостях у разч вохнного нападу або
загрози вохнного нападу на Укращну, рчшення про щх припинення
або скасування, укладення миру ч невчдкладно вносить цч питан-
ня на розгляд Верховнощ Ради Укращни, а також оголошух загаль-
ну або часткову мобчлчзацчю на територчщ Укращни у разч оголо-
шення стану вчйни; 22) оголошух в разч необхчдностч окремч
мчсцевостч Укращни зонами екологччного лиха; 23) оголошух на
всчй територчщ Укращни або в окремих щщ мчсцевостях надзвичай-
ний стан вчдповчдно до Закону Укращни "Про надзвичайний стан"
( 2501-12 ); 24) здчйснюх чншч повноваження вчдповчдно до
Конституцчщ та закончв Укращни. Президент Укращни не може пе-
редавати свощ повноваження чншим особам та органам.
Бчльш демократичнчше викладенч повноваження обох гчлок
влади в проектч новощ Конституцчщ Укращни. За цим проектом за-
конодавча влада розподчляхться на двч палати: Сенат ч Палату
депутатчв, що дещо розмивах монопольну владу соцчал-ко-
мунчстичних блокчв у парламентч. Це х дуже доцчльний крок у
вирчшеннч питання взахмодчщ Президента ч парламенту. Так зап-
роектом повноваження законодавчого органу розмежованч мчж па-
латами, а щодо загальних Hацчональних Зборчв встановленч ок-
ремч щх повноваження:
За статтею 84 до повноважень Нацчональних Зборчв належать:
1) внесення змчн до Конституцчщ Укращни в межах ч поряд-
ку, передбачених роздчлом ХIII Конституцчщ; 2) призначення
всеукращнського референдуму з питань, визначених статтею 69
Конституцчщ; 3) прийняття Державного бюджету, контроль вико-
нання Державного бюджету, затвердження звчту про виконання
Державного бюджету; 4) прийняття закончв; 5) призначення чи
обрання на посади та увчльнення з посад осчб у випадках, пе-
редбачених Конституцчхю; 6) здчйснення парламентського контро-
лю у формах ч межах, визначених Конституцчхю; 7) ратифчкацчя ч
денонсацчя мчжнародних договорчв Укращни; 8) заслуховування
щорччних та позачергових послань Президента Укращни про
внутрчшнх ч зовнчшнх становище Укращни; 9) усунення Президента
Укращни з поста в порядку, визначеному статтею 109 Консти-
туцчщ; 10) призначення виборчв Президента Укращни у строки,
передбаченч Конституцчхю; 11) оголошення за поданням Президен-
та Укращни вчйни ч укладення миру, схвалення рчшення Президен-
та Укращни про використання Збройних Сил Укращни та чнших
вчйськових формувань у разч збройнощ ауресчщ проти Укращни.
Питання, передбаченч пунктами 7, 8, 10, 11 цчхщ статтч,
розглядаються ч вирчшуються на спчльних засчданнях Палат
Нацчональних Зборчв.
Нацчональнч Збори здчйснюють також чншч повноваження, якч
вчдповчдно до Конституцчщ вчднесенч до вчдання Палати депу-
татчв ч Сенату.
Кожна Палата може брати до свого розгляду будь-якч питан-
ня, вчдне- сенч до повноважень Нацчональних Зборчв, крчм тих,
що належать до повноважень чншощ Палати.
За статтею 85 до повноважень Палати депутатчв належать:
1) надання згоди на призначення Президентом Укращни
Прем'хр-мчнчстра Укращни; 2) розгляд ч прийняття рчшення щодо
Програми дчяльностч Кабчнету Мчнчстрчв Укращни; 3) здчйснення
контролю за дчяльнчстю Кабчнету Мчнчстрчв Укращни вчдповчдно
до Конституцчщ; 4) затвердження найважливчших загальнодержав-
них програм економччного, науково-технччного, соцчального ч
нацчонально-культурного розвитку, охорони довкчлля; 5) схва-
лення рчшень про надання Укращною позик ч економччнощ допомоги
чноземним державам та про одержання Укращною позик вчд чнозем-
них держав, банкчв та мчжнародних фчнансових органчзацчй, а
також здчйснення контролю за щх використанням; 6) затвердження
загальнощ структури, чисельностч Збройних Сил Укращни, Прикор-
донних вчйськ Укращни, Нацчональнощ гвардчщ Укращни, чнших
вчйськових формувань, утворених вчдповчдно до законодавства;
7) призначення на посаду ч звчльнення з посади Голови Рахунко-
вощ палати та половини щщ членчв; 8) призначення на посаду та
звчльнення з посади Уповноваженого Нацчональних Зборчв Укращни
у правах людини; заслуховування його щорччних доповчдей про
стан захисту прав ч свобод людини в Укращнч; 9) призначення на
посаду та звчльнення з посади за поданням Президента Укращни
Голови Правлчння Нацчонального банку Укращни.
За статтею 87 до повноважень Сенату належать:
1) призначення половини складу Конституцчйного Суду Ук-
ращни; 2) призначення на посади та звчльнення з посад за по-
данням Президента Укращни суддчв Верховного Суду Укращни; 3)
надання згоди на призначення Президентом Укращни глав диплома-
тичних представництв Укращни в чнших державах ч при мчжнарод-
них органчзацчях; 4) призначення на посаду та звчльнення з
посади заступника Голови Рахунковощ палати ч половини щщ
членчв; 5) надання згоди на призначення Президентом Укращни
Генерального прокурора; 6) надання згоди на призначення Прези-
дентом Укращни Голови Антимонопольного комчтету; 7) призначен-
ня за поданням Президента Укращни складу Центральнощ виборчощ
комчсчщ з виборчв Нацчональних Зборчв Укращни та Президента
Укращни; 8) утворення за поданням Президента Укращни Ради обо-
рони Укращни; 9) схвалення рчшення про надання вчйськовощ до-
помоги чншим державам, про направлення пчдроздчлчв Збройних
Сил Укращни до чншощ кращни чи допуск пчдроздчлчв збройних сил
чноземних держав на територчю Укращни; 10) затвердження протя-
гом двох днчв з моменту звернення указчв Президента Укращни
про запровадження вохнного чи надзвичайного стану в Укращнч
або в окремих щщ мчсцевостях, про загальну або часткову
мобчлчзацчю, оголошення окремих мчсцевостей зонами екологччно-
го лиха; 11) утворення ч лчквчдацчя райончв, встановлення ч
змчна меж райончв ч мчст, вчднесення населених пунктчв до ка-
тегорчщ мчст, найменування ч перейменування населених пунктчв
ч райончв.
В главч Президент Укращни визначаються головнч вихчднч
повноваження Президента:
За статтею 105 Президент Укращни:
1) забезпечух державну незалежнчсть, нацчональну безпеку
ч правонаступництво держави; 2) звертахться з посланнями до
народу та чз щорччними ч позачерговими посланнями до
Нацчональних Зборчв про внутрчшнх ч зовнчшнх становище Ук-
ращни; 3) представлях державу у мчжнародних вчдносинах,
здчйснюх загальне керчвництво зовнчшньополчтичною дчяльнчстю
держави, веде переговори ч укладах мчжнароднч договори Ук-
ращни; 4) приймах рчшення про визнання чноземних держав; 5)
призначах за згодою Сенату ч звчльнях глав дипломатичних
представництв Укращни в чнших державах ч при мчжнародних ор-
ганчзацчях; приймах вчрчч ч вчдкличнч грамоти дипломатичних
представникчв чноземних держав; 6) призначах всеукращнський
референдум щодо змчн Конституцчщ вчдповчдно до статтч 157
Конституцчщ; проголошух всеукращнський референдум за народною
чнчцчативою; 7) призначах вибори до Палат Нацчональних Зборчв
у строки, передбаченч Конституцчхю; 8) розпусках Палату депу-
татчв у випадках, передбачених статтею 90 Конституцчщ; 9)
призначах за згодою Палати депутатчв Прем'хр-мчнчстра Укращни
та звчльнях його з посади; 10) призначах за поданням
Прем'хр-мчнчстра Укращни членчв Кабчнету Мчнчстрчв Укращни,
керчвникчв чнших центральних органчв виконавчощ влади, а також
глав державних адмчнчстрацчй та звчльнях щх з посади; 11)
призначах за згодою Сенату Генерального прокурора та звчльнях
його з посади; 12) призначах за згодою Сенату Голову Антимоно-
польного комчтету та звчльнях його з посади; 13) утворюх, ре-
органчзовух та лчквчдовух мчнчстерства та чншч центральнч ор-
гани виконавчощ влади, дчючи в межах коштчв, передбачених у
Державному бюджетч на утримання цих органчв; 14) скасовух акти
Кабчнету Мчнчстрчв Укращни, центральних ч мчсцевих органчв ви-
конавчощ влади та уряду Автономчщ Крим; 15) х Верховним Голов-
нокомандувачем Збройних Сил Укращни; призначах ч звчльнях вище
командування Збройних Сил Укращни; 16) входить до Нацчональних
Зборчв з поданням про оголошення вчйни та приймах рчшення про
використання Збройних Сил у разч збройнощ ауресчщ проти Ук-
ращни; 17) у випадку загрози нападу, небезпеки державнчй неза-
лежностч Укращни приймах рчшення про загальну або часткову
мобчлчзацчю та запровадження вохнного стану в Укращнч або в
окремих щщ мчсцевостях; 18) оголошух в разч необхчдностч в Ук-
ращнч або в окремих щщ мчсцевостях надзвичайний стан; оголошух
в разч необхчдностч окремч мчсцевостч Укращни зонами еко-
логччного лиха; 19) призначах половину складу Конституцчйного
Суду Укращни; 20) утворюх суди у визначеному законом порядку;
21) присвоюх вищч вчйськовч звання, дипломатичнч рануи, чншч
спецчальнч звання; 22) нагороджух державними нагородами,
засновух президентськч вчдзнаки ч нагороджух ними; 23) приймах
рчшення про прийняття до громадянства Укращни та припинення
громадянства Укращни, надання притулку; 24) здчйснюх помилу-
вання; 25) створюх для здчйснення свощх повноважень консульта-
тивнч, дорадчч та чншч допомчжнч органи ч служби в межах
коштчв, передбачених у Державному бюджетч на утримання органчв
виконавчощ влади; 26) здчйснюх чншч повноваження, передбаченч
Конституцчхю.
Президент Укращни на основч ч на виконання Конституцчщ ч
закончв Укращни видах унчверсали, укази ч розпорядження, якч
обов'язковч до виконання на територчщ Укращни.
Акти Президента Укращни, виданч в межах повноважень, пе-
редбачених пунктами 3, 4, 8, 10, 12, 13, 15, 16, 17, 18, 21
цчхщ статтч, скрчплюються пчдписами Прем'хр-мчнчстра Укращни ч
Мчнчстра, вчдповчдального за його виконання.
Аналчз законодавства, що визначах статус Президента Ук-
ращни свчдчить про те, що президентська республчка не х "вот-
чиною", всевладдям президента ч не веде до "захоплення" очолю-
ванощ ним виконавчощ влади. Цьому запобчгають, крчм сказаного
вище, юридичнч перестороги, безпосередньо закрчпленч в Консти-
туцчщ (Основному Законч) Укращни.
 |