Проблема человека в философии А. Камю
Ки
Кафедр флософÿ гумантарних наук
Ра еа фа е ра т
пошукувача
юридичного факультету
Внярсько
Ки
Змст
|
Вступ Глава 1. Життя та творчсть Альбера Камю. Глава 2. Проблема людини у флософÿ Альбера Камю..... 1. Основне питання флософÿ за А. Камю... 2. Бунтвна людина. Висновки .. Лтература |
3 4 6 7 11 17 21 |
Вступ
Однúю з провдних течй суспльно
Екзистенцалзм виник напередодн першо
В екзистенцальнй флософÿ в залежност вд вдношення до трансцендентного розрзняють дв основних напрямки екзистенцалзму: релгйний (Г. Марсель, К. Ясперс) та ате
Представники релгйного напрямку визначають екзистенцалзм як флософю буття людини, яка виходить з меж людини. З точки зору представникв ате
В данй робот ми розглянемо проблему людини у флософÿ Альбер Камю.
Глава 1. Життя та творчсть Альбера Камю
Альбер Камю народився 7 листопада 1913 року в мстечку Мандов, в колонÿ Францÿ - Алжир - в смТ
Освту Камю пощастило здобути завдяки тому, що один з вчителв цею, побачивши в ньому обдаровану дитину, виклопотав для нього стипендю. В 1933 роц Камю ста
студентом Алжирського нверситету присвячу
себе заняттям флософúю. Середземноморська природа французька флософя й тература стали пдвалинами свтогляду молодого Камю.
Пд час навчання йому довелося працювати для самоутримання, що призвело до виснаження органзму - Камю захворв на сухоти. Таким чином, бднсть не була для Камю абстрактним поняттям. Не дивлячись на складнощ життя, Камю за свдченнями друзв був житт
радсною, енергйною людиною. Вн писав: Бднсть робить людину самотньою. Але самотнсть всьому прида
цн [2]. такому свтосприйняттю вн завдячував народженням десь на пвдороз мж злиднями й сонцем. Злидн, Ца
писав в передмов до Зворотньо
Дотримуючись вих суспльно-полтичних поглядв в 1934 роц Камю вступа
до лав комунстично
В 1937 роц вн закнчу
нверситет та збира
ться продовжувати заняття флософúю, але за станом здоровТя Камю не допускають до спитв на здобуття наукового ступеня з флософÿ. Академчна карТ
ра ста
неможливою Камю почина
свою письменницьку дяльнсть. Протягом 1936-1938 рокв вн працю
над романом Щаслива смерть, який так не був опублкований автором (вийшов посмертно в 1971 роц завдяки вдов Камю Франсн). В 1937 1938 роках виходять збрки лрично-публцистичних есе Зворотна й лицева сторона та Шлюби.
Навесн 1940 року Камю при
Восени 1941 року Камю поверта
ться до Францÿ, де при
дну
ться до руху Опору спвпрацю
в газет Комба (з 1944 року очолю
цю газету). В 1942 роц видавництво Галмар друку
Мф про Сзфа. Ця праця виявилась спвзвучною монастроям, як у той час ширилися серед французько
З 1950 по 1956 роки виходять в свт перш дв книги Злободенних нотаток, Бунтвна людина, книга лричних есе Лто. В 1957 роц Камю ста
лауреатом Нобелвсько
4 счня 1960 року Альбер Камю гине в автомобльнй катастроф разом з сином паризького видавця Гастона Галмара. В дорожнй сумц було знайдено рукопис роману Перша людина, який псля пдготовки до публкацÿ дочкою Камю Катрн вийшов в 1994 роц.
Глава 2. Проблема людини у флософ А. Камю
Проблема людини у флософÿ Альбера Камю повТязана з поняттям Абсурду та народженням Абсурдного героя. Флософське коло Абсурду зТявилось в 1937 роц, коли Камю захистив диплом присвячений флософÿ Плотна. В 1938-1939 роках зТявля
ться дея Бунту як позитивного вираження де
Для нас важливо не стльки дйти до сут речей, скльки зТясувати, як поводити себе в свт - такому, яким вн
. За часв заперечення корисно визначити сво
вдношення до проблеми самогубства. За часв деологй необхдно розбратись, яке наше ставлення до вбивства. [4]
Таким чином, працю Бунтвна людина вн присвячу
питанню вбивства та його виправданню, що стосу
ться проблеми самогубства, то ? Камю виршив ранше в прац Мф про Сзфа.
1. Основне питання флософÿ за А. Камю
Вже на першй сторнц Мфу про Сзфа Камю зазнача
, що У
лише одне дйсно серйозне флософське питання - питання про самогубство. Виршити, чи варте життя того, щоб бути прожитим, чи воно цього не варте, це означа
вдповсти на основне питання флософÿ. Вс нш питання - чи ма
свт три вимри, сну
девТять чи дванадцять категорй розсудку - слдують потм. Вс вони лише гра; спочатку необхдно вдповсти на вихдне питання. [5]
Складнсть вдповд на це питання поляга
в багатьох причинах. Насамперед це те, що людина -
дина жива стота, яка не бажа
бути тим, чим вона
: Нщо не захоплю
людину бльше, нж вона сама, особливо те, чим вона могла би бути. [6]
Другою причиною можна назвати проблему спввдношення свдомлення плинност часу та Удосвду смерт, про це автор пише так: Е нколи не виходить в достатнй мр здивуватись тому, що вс живуть так, як нби вони про смерть не знали. Нхто, дйсно, не ма
досвду смерт. Оскльки досвд у власному значенн
те, що особисто вдчуто та свдомлено. У випадку з смертю можливо говорити хба що про досвд когось ншого. [7] Але, на мою думку, про досвд когось ншого ми говорити не ма
мо права, оскльи той нший невзмоз ним подлитись з тими, що залишилися жити.
Наступна проблема, з якою стика
ться людина - це проблема свторозумння: зрозумти - це, перш за все, вдатися до
диного мрилЕ Зрозумти свт, означа
для людини звести його до людського, вдмтити його сво
ю печаттюЕ Розум, що намага
ться осягнути дйснсть, здатен вдчути задоволення лише тод, коли вн зведе ? до власних понять. [8] Зрозумти свт намагались вс попередн поколння, але очевидним залиша
ться те, що вн так залишився незрозумлим. Хоча люди з найдавнших часв до сьогодення зробили значн науков вдкриття в рзних галузях, це не допомогло
1) Врити, що наше життя переду
чомусь ншому, що ма
сенс (наприклад: дея загробного життя в християнств та дея ренкарнацÿ душ в нду
2) Прийняти Абсурд цього свту людського снування взагал (адже в кнц кнцв на нас чека
смерть), зробити висновок про те, що рзниц в тому, що чи пде людина з життя зараз чи пзнше нема, тому добровльно свдомо людин наближа
логчне завершення свого снування, пшовши з життя.
3) Або, кинути виклик дол продовжувати жити. Таке виршення питання Камю вважа
найбльш гдним людини: наша доля перед нами,
Одже, ми стика
мось з наступною проблемою - проблемою вибору, оскльки саме людин належить обирати один з трьох варантв при чому в другому випадку мова йде про те, щоб зТясувати - як покнчити з життям, в третьому - чому його продовжувати.
Таким чином, виходить, що або у цього свту
сенс, що переважа
повсякденн хвилювання, або нема нчого стиного, крм цих хвилювань. Необхдно жити в час в ньому помирати, або вилучити себе з нього заради життя, що височú над ним. Я знаю, - пише Камю, - що можливо класти з ним году, жити в сво
му час та врити у вчне. Це назива
ться змиритись з положенням речей. Але мен цей вихд огидний, я хочу мати все або нщо. Якщо я обираю дяльнсть, не подумайте що мена невдоме сторонн
спостереження. Але воно не може дати всього, будучи позбавленим вчного, я бажаю вступити в союз з часом. Я не хочу обтяжувати себе ан тугою по вчност, ан гркотою - я лише хочу дивитись на все ясно. [11] Таким чином, Камю вдхилив образ людини як раба божого, що слугу
з надй на майбутню винагороду (райське життя псля смерт) або через страх майбутнього покарання (у вигляд пекельних мука з грхиа ва земному житт).
Сво
Саме тому, його працю Мф про Сзфа часто називають гуманстичним манфестом. Проте, гуманзм Камю поляга
не в тому, щоб зробити людину щасливою, в тому, щоб зробити ? свдомою. Вдсутнсть сенсу людського снування не можуть бути доведена тому ма
прийматись як належне: в цьому поляга
вдчуття гдност людини, Сзф
символом життя.
2. Бунтвна людина.
Визнаючи дйснсть очевидно абсурдною Камю, поряд за тим проголошував: Людина для себе
самоцллюЕ Кожна людина в певн моменти свого життя вдчува
себе богорвною. В сякому раз так прийнято говорити. Але це трапля
ться тому, що одного разу в певному просвтленн вона вдчула дивну велич людського духу. [12] Тому мисляча людина кида
виклик Абсурдов, трагчно свдома того, що остаточно подолати його вона нколи не зможе.
в цьому ? велич та краса.
Викликом Абсурдов
Бунт.
коли людина переста
бути звичайною людиною, кидаючи такий виклик, вона ста
а Бунтвноюа Людиною.
В сво
чергово пода
вбивство припустимима та неприпустимим. Оскльки, признавши вбивство етично нейтральним, аналз абсурду призводить в кнц кнцв до його осуду, це самий важливий висновок. Е Поза людського снування пар абсурду немислиме: в цьому випадку вдсутня одна з двох необхдних для спору сторн. Заявити, що життя абсурдне, може лише жива людина, що ма
свдомсть. Е Признавши, що життя будучи благом для тебе,
таким для нших. Неможливо виправдати вбивство, якщо вдмовля
шся виправдати самогубство. Розум, що засво
В сторичних аналогях, наведених в Бунтвнй людин Камю приходить до висновку, що революця неминуче перероджу
ться у тираню, колишн борц проти гноблення ва ще жорстокших гнобителв - це вираження фатального закону сторÿ: одне насильство породжу
нше. кдиним засобом протистояти насильству
постйне бунтарство.
Бунт у Камю
позитивним вираженням Абсурду, саме тому Бунту нема, якщо нема вдчуття правоти автор постйно шука
в людин т сили, як пднмають ? проти зла, спрамовуючи на безкомпромсну боротьбу з ним Вн знаходить так сили у моральнй природ людини: Будь-яка мораль базу
ться на думц, що вчинок ма
сво
бсурдом, обмежу
ться думкою, що про ц наслдки необхдно судити спокйно. Вн готовий за все розплачуватись.
ншими словами для нього винних винуватих,
лише т, що несуть вдповдальнсть. Саме найбльше, на що вн згоден, це використовувати минулий досвд при обгрунтуванн майбутнх вчинкв. Час виклика
до життя час, життя слугу
життю. [14]
Бунт - це протест людини проти ? перетворення на рч, проти ? низведення до сторÿ. Бунт - це ствердження загально
Свт сили, про який йде мова сповнений злом, яке невдТ
мне вд само
Розглядаючи рзн сторичн ситуацÿ, Камю виклада
прагнули для людей щастя та свободи перетворили сво
Порвнюючи Сзфа з сучаснстю можна сказати, що в ХХ столтт боги позбавили Сзфа каменя зробили його галерним рабом. Але для оволодння мистецтвом галерного раба вмнь у Сзфа виявилось недостатньо, оскльки вн був позбавлений морала через те, що мораль почина
ться там де снують дво
. А Сзф був один перед глухими богами.
Бунтвна Людина виправля
людину розумну в ? доброчинност, пддавши сумнву можливсть досягти справедливост.
знову ми поверта
мось до думки, що людина -
дина жива стота, яка не бажа
бути тим, чим вона
: Нам недостатньо жити; нам потрбно, не чекаючи на смерть, здобути долю. Таким чином, ми вправ сказати, що людина ма
поняття про свт кращий, нж той в якому вон живе. ле Укращий в даному випадку не означа
нший, лише бльша цнний. Будь-яке зусилля людини,
буде воно релгúю чи злочином, в кнцевому рахунку пдкоря
ться цьому безглуздому бажанню, що поляга
в тому, щоб надати життю форми, яка в ньому вдсутня. [18]
Знову повертаючись до порвняння бунту з революцúю наведем ще одну цитату Камю з цього приводу: Е бунт доводить, що вн - рух самого життя що його не можна заперечувати, не зркаючись вд життя. Його поклик всяк раз пдйма
з колн нову стоту. Отже, вн - або втлення любов та щедрост, або нщо. А безчесна, обачлив революця, вддаючи перевагу не абстрактнй людин, людин з плот та кров, заперечу
живу стоту стльки разв, скльки
Згадана злопамТятнсть в даному випадку
втленням принципу Уоко за око, саме тому революця протиставля
ться Бунту, адже Бунт обумовлений самим життям, а життя повинне бути доброзичливим, щоб бути щасливим.
Людину вража
думка, що дал вона йти не може. Як людина приречена на смерть: все, що для не
Таким чином, з викладеного в данй частин роботи видно, що:
1) Людина
самоцллю для само
2) Позитивним вираження невпинно
3) Бунт не тотожнй революцÿ, оскльки остання заперечу
живу стоту стльки разв, скльки
4) Розглянувши рзн сторичн ситуацÿ, як наводить Альбер Камю у сво
5) Сучасну сторю не можна задовольнити мфом, тому н змну Сзфов приходить Бунтвна Людина. Але без Сзфа ? поява в сторÿ була би неможливою. Сзф покарали боги за несвдомсть, тому вн по сьогодншнй день терпить муки. Сучаснй людин да
ться змог стати Бунтвною, тому ? праця не
Сзфовою - вон кинула виклик Абсурду це наповню
? життя сенсом.
Висновки
Розглянувши проблематику людини у флософÿ одного з яскравших предсттавникв екзистенцально
1) Багаторазов спроби людини пошукв сенсу людського буття в рзн сторичн епохи не дали людин вдповд: в чому поляга
його сенс. Тому Камю стверджу
, що Абсурд людського снування повинен бути прийнятий без пояснень. Але таке прийняття Абсурдност свту не означа
скорення, навпаки воно змушу
людину вдаватись до Бунту.
2) Визнати те, що життя абсурдне може лише жива людина, що ма
свдомсть, оскльки з смертю припиня
ться пар Абсурду з людиною. Таким чином Камю вдкида
можливсть як вбивства, так самогубства.
3) Сво
Вдсутнсть сенсу людського снування не можуть бути доведена тому ма
прийматись як належне: в цьому поляга
вдчуття гдност людини.
4) В сторичниха аналогях народжу
ться висновок про те, революця неминуче перероджу
ться у тираню, колишн борц проти гноблення ва ще жорстокших гнобителв - це вираження фатального закону сторÿ: одне насильство породжу
нше. кдиним засобом протистояти насильству
постйне бунтарство.
5) Бунт у Камю
позитивним вираженням Абсурду, саме тому Бунту нема, якщо нема вдчуття правоти автор постйно шука
в людин т сили, як пдймають ? проти зла, спрямовуючи на безкомпромсну боротьбу з ним Вн знаходить так сили у моральнй природ людини.
6) Бунт да
вдповдь на питання чи виправдову
цль засоби вдповдь - н, оскльки сам жа засоби виправдовують цль.
7) Без Сзфа поява Бунтвно
По-друге, Камю переконаний в тому, що Улюдина ма
поняття про свт кращий, нж той в якому вон живе. Але кращий в даному випадку не означа
нший, лише бльша цнний. Будь-яке зусилля людини, чи буде воно релгúю або злочином, в кнцевому рахунку пдкоря
ться цьому безглуздому бажанню, що поляга
в тому, щоб надати життю форми, яка в ньому вдсутня. [22]
, по-трете, все, що може пзнати людина пзна
ться в порвнянн: Нема сонячного свтла без темряви, нч треба вдвдат [23]
Л
ТЕРАТУРА:
1. Камю А. Изнанка и лицо: Сочинения. Изнанка и лицо. - М., Харьков, 1998. - С. 25-72.
2. Камю А. Изнанка и лицо: Сочинения. Миф о Сизифе. - М., Харьков, 1998. - С.107-214.
3. Камю А. Изнанка и лицо: Сочинения. Человек бунтующий. - М., Харьков, 1998. - С. 239-532.
4. Камю А. Изнанка и лицо: Сочинения. Письма о бунте. - М., Харьков, 1998. - С. 533-576.
5. Краткая философская энциклопедия. - М., Издательская группа Прогресс - Энциклопедия, 1994. - С. 196, 532
6. Флософя. Курс лекцй: Навчальний посбник/ Бичко
. В., Табачковський В. Г., Горак Г.
. Та н. - К.: Либдь, 1993. - 576 с.
7. Флософя: Навчальний посбник/
. Ф. Надольний, В. П. Андрущенко,
. В. Бойченко, В. П. Розумний, та н.; За ред.
. Ф. Надольного. - К.: Вкар, 1997. - 584 с.
[1] Флософя: Навчальний посбник/
. Ф. Надольний, В. П. Андрущенко,
. В. Бойченко, В. П. Розумний, та н.; За ред.
. Ф. Надольного. - К.: Вкар, 1997. - С. 134.
[2] Камю А. Изнанка и лицо: Сочинения. - М., Харьков, 1998. - С. 47.
[3] Камю А. Изнанка и лицо: Сочинения. Ца Харьков, 1998. - С. 28.
[4] Камю А. Изнанка и лицо: Сочинения. Ца М., Харьков, 1998. - С. 242.
[5] Там само. - С. 110.
[6] Там само. - С. 169.
[7] Там само. - С. 119.
[8] Там само. - С. 121.
[9] Камю А. Изнанка и лицо: Сочинения. - М., Харьков, 1998. - С. 177.
[10] Там само. - С. 178.
[11] Камю А. Изнанка и лицо: Сочинения. - М., Харьков, 1998. - С. 175.
[12] Камю А. Изнанка и лицо: Сочинения. - М., Харьков, 1998. - С. 176.
[13] Камю А. Изнанка и лицо: Сочинения. - М., Харьков, 1998. - С. 244.
[14] Камю А. Изнанка и лицо: Сочинения. - М., Харьков, 1998. - С. 160.
[15] Там само. - С. 466.
[16] Там само. - С. 508.
[17] Камю А. Изнанка и лицо: Сочинения. - М., Харьков, 1998. - С. 519.
[18] Камю А. Изнанка и лицо: Сочинения. - М., Харьков, 1998. - С. 489.
[19] Там само. Ца С. 530.
[20] Там само. Ца С. 83.
[21] Камю А. Изнанка и лицо: Сочинения. - М., Харьков, 1998. - С. 177.
[22] Камю А. Изнанка и лицо: Сочинения. - М., Харьков, 1998. - С. 489.
[23] а[23] Там само. Ца С. 203.