Читайте данную работу прямо на сайте или скачайте

Скачайте в формате документа WORD


Екзистенцiальна фiлософiя, ii основнi напрями

Контрольна робота з флософÿ.

Тема 27. Екзистенцальна флософя, ? основн напрями.

План.

1. Культурно-сторичн передумови становлення екзистенцалзму.
Проблема буття людини буття свту.

2. Людина в мовах вдчуження, соцальних криз граничних ситуацй, сутнсна особливсть проблематики екзистенцально

3. Виршення проблеми життя смерт, сутност та снування людини в флософських концепцях М.Хайдеггера, Ж.П.Сартра, А.Камю.


1. Культурно-сторичн передумови становлення екзистенцалзму.
Проблема буття людини буття свту.

Виникнення екзистенцально

В цих умовах форму

ться нова флософська парадигма з новими акцентами у змст флософствування. Традицйно просвтницькому обТ

ктивзмов протиставля

ться субТ

ктивзм, рацоналзмов - ррацоналзм, натуралстичному сцúнтизмов - гуманзм, фаталстично забарвленому детермнзмов - волюнтаристський лбертизм, механстичнй нтарност буття - втальний нверсум житт

вого пориву, несвдомих потягв, активниха Увибухв вол тощо [Бичко,159].

Ще однм вагомим культурно-сторичним явищем ста

набуття сучасною цивлзацúю всесвтнього характеру. Вдповдно флософя ста

свтовою, тобто ? напрями та школи поширюються в планетарному масштаб, збергаючи водночаса сво

етнчно-ментальне забарвлення.

Криза властивого попереднй доб просвтницького способу флософствування виявилась в усвдомленн флософами неспроможност використання традицйних пдходв свтоглядно-методологчних орúнтацй для розвТязання нових питань, що постають перед флософською думкою.

В 19 ст. зТявляються так нов напрями флософÿ, як неогегельянство (Ф.Бредл, Дж.Ройс, Б.Бозанкет та н.), неокантанство (О.Лбман, Г.Коген, П.Наторп та н.). Представники цих напрямв намагаються прочитати класикв нетрадицйно, роблячми акцент на ндивдуалзм та ррацоналзм.

Нарешт, одним з найбльш яскравих сторико-флософських явищ 19-початку 20 ст. стала так звана флософя життя (А.Шопенгауер, Е.фон Гартман, Ф.Нцше, З.Фрейд, В.Дльтей та н.), яка поставила в центр сво¿ ваги проблеми спввдношення буття людини буття свту. На противагу класичнй традицÿ, що розглядала дйснсть як жорстко детермновану первнним порядковуючим началом (сукупнстю механчних законв, розумом, богом тощо) систему, представники флософÿ життя оцнюють навколишнй свт як хаотичний потк життя, нестримно активний житт

вий нверсум[Бичко,161].

Незважаючи на несхожсть поглядв рзних представникв флософÿ буття, х спльною рисою ста

намагання протиставити рацоналстичнй традицÿ Просвтництва свою ррацоналстичну антитезу На думку А.Шопенгауера, розум, свдомсть вдграють у бутт людини скромно, суто технчну роль, позаяк основн житт

во важлив для не

Подбне тлумачення флософя життя пропону

для буття свту. За сво

ю сутнстю вн

нерозумним, алогчним, ррацональним. порядковуючу функцю у хаотичному потоц буття здйсню

свтова воля. Пзнання прибчники флософÿ життя розумють не як традицйне пояснення, що зводить невдоме до вдомого, як так звану герменевтику - витлумачення тексту, орúнтоване на його мманентне розумння. Фрейд широко застосовував герменевтику для тлумачення сновиднь, замни вихдних принципв теорÿ мфологчними елементами т..

Фрейдизм наклав величезний вдбиток на флософю, гумантарн науки, взагал на менталтет захдного суспльства. Це дозволя

вважати його сво

рдною передумовою поширення екзистенцалзму. Проте фрейдизм не

власне екзистенцалзмом, це нший, самостйний не менш впливовий напрям у флософÿ 20 ст.

Безпосередн витоки екзистенцалзму як флософського напряму викладено в працях С.КТ

ркегора, який вперше сформулював антитезу екзистенцÿФ та системи, маючи на ваз флософську систему Гегеля. На противагу панлогзму,Епереконаному, що буття до найдрбнших подробиць прозрне для думки, без залишку вклада

ться в поняття, КТ

ркегор стверджу

, що екзистенця

те,що завжди випада

з розумння за допомогою абстракцй. Звдси виплива

теза про непридатнсть наукового метода в самопзнанн людини[Совр.зап.фил.,388].

З КТ

ркегором, екзистенця

внутршн

Ф, яке постйно переходить у зовншн

, предметне буття. Позаяк предметне буття виража

собою несправжн

снування людини, знайдення екзистенцÿ передбача

виршальний вибр, за допомогою якого людина переходить вд споглядально-почутт

вого способу буття, детермнованого зовншнми факторами середовища, до самого себе,

диного неповторного.

Впродовж тривалого часу погляди КТ

ркегора снували як зольований феномен духовного життя кра

До культурно-сторичних передумов становлення екзистенцалзму слд вднести крах моральних норм цнностей у свдомост мльйонв

вропейцв, що вдбувся в 20 ст., поширення в суспльств нглзму, криза релгйно

2. Людина в мовах вдчуження, соцальних криз граничних ситуацй, сутнсна особливсть проблематики екзистенцально флософ.

Словник Современная западная философия пропону

таке визначення поняття вдчуження : Вдчуження (нм. - Entfremdung, англ. - alienation) - вдносини мж субТ

ктом якоюсь його функцúю, що складаються в результат розриву

З точки зору екзистенцалзму, одним з стотних джерел вдчуження

процес перетворення технки в самостйну силу, що сну

по власних законах. Так, за Ясперсом, технчне вдчуження стало центральним, позаяк технка чим дал бльше переповню

предметне буття людини, функцонуючи та змнюючись за чужими людськй Самост законами [Совр.зап.фил.,226].

У.Баррет та нш американськ екзистенцалсти вбачають джерело вдчуження не тльки в техниц, й у рацоналстичнй флософÿ, особливо в логчному позитивзм.Справа в тому, що прийняття становок рацоналзму, концепцй обТ

ктивно

накшо

Ж.-П.Cартр стверджував, що невдчужувансть свободи людини, з одного боку, фундаментальна конфлктнсть мжособистсних вдносин, з ншого, антитеза творчо

М.Хайдеггер розглядав вдчуження як форму снування людини в обезличеному свт повсякденност. На його думку, вдчуження виявля

ться у виконанн ндивдом соцальних ролей, в пдпорядкуванн його суспльним нормам поведнки, мислення, мови.

Важливе мсце в екзистенцальнй флософÿ посда

проблема буття людини в мовах соцальних криз. Можна навть сказати, що екзистенцалзм немислимий без психологÿ катастрофи, вдчуття кризи. Невпевненсть людини в майбутньому, страх перед завтрашнм днем, збитками в бзнес чи втратою зайнятост зробили страх онтологчною, тобто властивою буттю, характеристикою людини.

Вихд з соцально

з богом [Спиркин,87].

Поняття гранично

Граничн ситуацÿ дозволяють людин перейти вд несправжнього буття до справжнього, вилучають його з полону повсякденно

Сутнсна особливсть проблематики екзистенцально

Одним з найважливших понять екзистенцально

Велике мсце в екзистенцалзм посда

проблема свободи, що розумúться як вибр людиною само

3. Виршення проблеми життя смерт, сутност та снування людини в флософських концепцях М.Хайдеггера, Ж.П.Сартра, А.Камю.

Видатний нмецький флософ Мартн Хайдеггер (1899-1976) вважа

ться засновником екзистенцалзму. Саме вн у книз Буття час (1927) сформулював флософське вчення, центральним поняттям якого постала Уекзистенця(вд англ. existence - снування).

З огляду на знелюднення людини в сучасному техногенному свт, який спира

ться на рацоналстично-обТ

ктивстськи спрямовану науку Хайдеггер категорично заперечував цннсть наукового обТективного аналзу реальност.На його думку, обТ

ктивне флософське дослдження да

змогу фксувати лише зовншнсть буття, зводити знання до Уусереднено

Хайдеггер вважа

, що людське снування завжди

буття-у-свт в той же час спв-буття, тобто людина не вддлена китайською стною вд навколишнх речей процесв, тим бльше вд нших людей. Проте проголувана У

днсть виявля

ться значною мрою чимось зовншнм. Буття-у-свт Хайдеггер тлумачить як закинутсть у свт, а Успв-буття - як формальний колектив. Недаремно сам Хайдеггер назива

Успв-буття несправжнм, неаутентичним снуванням людини.

За Хайдеггером, у процес Успв-буття окрем людськ снування нби вза

мно гасять нкальнсть сво

М.Хайдеггер намага

ться знайти рятвний вихд з-пд знелюднюючо

Дещо оптимстичнше виршу

проблему сутност снування людини один з найбльш авторитетних французьких екзистенцалств Жан-Поль Сартр (1905-1980), який вважа

, що сутнсть людського снування виража

не смерть, свобода. Вна протиставля

речове буття, природу людському буттю. Матеральний свт розгляда

ться Сартром як постйна загроза нашому життю[Бичко,167]. Проте людина, на думку Сартра, повсякчас намага

ться подолати ворожсть матерального свту, подбнюючи сво

буття буттю речей, щоб злитися з свтом у стйку, гармонйну цлснсть. Проте. подбн спроби виявляються для людини марними, ба й навть трагчними, позаяк призводять до втрати нею сво¿ специфчност та перетворення ? на рч серед нших речей. Внаслдок цього вдбуваються перетворення, цлком аналогчн тим, як назива

Хайдеггер, описуючи снування людини пд владою dasа Man. За Сартром, вихд з лещат вдчуження можливий на шляху УгуманзацÿФ людсько

На думку Сартра, людина цлком подбна до нших людей щодо сво

Сартр вважа

людську свободу нверсальною, тотальною. Ця свобода не знма

, а посилю

чужсть людини свту речей. Так, герой Сартрово

Подбно до всх флософв-екзистенцалств, Камю вважа

, що найважливш стини вдносно самого себе свту людина вдкрива

не шляхом наукового пзнання чи флософських спекуляцй, але за допомогою почуття, яке немовби висвтлю

? снування, буття-у-свт. Камю посила

ться на Утривогу Хайдеггера нудоту Сартра, вн пише про нудьгу, що нсподвано оволва

людиною[Руткевич,13].

Якщо Теркегор надав онтологчного характеру таким почуттям, як меланхоля, страх, то в Камю почуттям, що характеризу

буття людини, виявля

ться почуття абсурдност. Воно зТявля

ться не за нашим бажанням, народжу

ться з скуки, перекреслю

значущсть всх нших переживань. Особистсть випада

з перебгу повсякденного життя стика

ться з питанням Чи варту

життя того, щоби бути прожитою ?Ф Камю згаду

твердження КТ

ргекора: Самогубство - негативна форма нескнченно

Свт як такий не

абсурдним, вн просто нерозумний, бо вн

позалюдською реальнстю, яка не ма

нчого спльного з нашими бажаннями й нашим розумом. На вдмну вд агностикв Камю високо цну

емпричне пзнання, методи науки, яка вдшуку

чимдал досконалш науков теорÿ. Проте ц теорÿ завжди

витворами людського розуму. У свт нема

остаточного, останнього сенсу, свт не

прозорим для нашого розуму, вн не да

вдповд на наш нагальн питанняМи закинут в цей космос, в цю сторю, ми конечн смертн, на питання про мету снування, про сенс всього сущого наука не да

жодно

Камю розгляда

два неправомрн висновки з констатацÿ абсурду : самогубство та Уфлософське самогубство. Абсурд становлять людина свт, отже зникнення одного з них означа

припинення абсурду.Абсурда

першою очевиднстю для розуму, отже самогубство - це затемнення ясност, примирення з абсурдом, квдаця його. Флософське самогубство ж явля

собою стрибок через стни абсурду. Якщо при самогубства бува

знищений той, хто запиту

, то в раз флософського самогубства на мсце ясност приходять люзÿ, бажане вида

ться за дйсне, свту приписуються людськ риси - розум, любов, милосердя тощо. Флософськ доктрини подбнюються до релгÿ, стверджуючи наявнсть останнього сенсу, порядку. Очевидна несентниця перетворю

ться в замасковану, людина мириться з сво

ю долею. Але нема ясност мислення.Камю назива

цей шлях хиленням. Камю заперечу

релгю, вважаючи сумнвними вс докази снування трансендентного порядку.

Камю Упроповду

яснсть розумного мислення, заповдану всúю

вропейською традицúю Уметафзики свту, починаючи вд Платона аж до Гуссерля, де розум уподбню

ться баченню, стина - свтлу, жа - птьм, бог - джерелу свтла чи самому свтлуЕВ Камю яснстю бачення надлена тльки конечна стота, закинута в чужий для не

З абсурду Камю виводить заперечення етичних норм, доходячи висовку : Все дозволено. кдиною цннстю ста

яснсть бачення повнота переживань.Абсурд не треба знищувати самогубством або стрибком ври, його треб якомога повнше зживати. Камю пропону

людин мф про затвердження самого себе - з максимальною яснстю розума, з розумнням сво¿ дол, людина мусить нести тягар життя, не змиряючись з ним - самовддача повнота снування важливше за вс вершини, абсурдна людина обира

бунт проти всх богв.

З плином часу флософська концепця Камю певною мрою трансформувалася. Вд анархчно

Список використано лтератури.

1.     Руткевич А. Философия А.Камю // Камю А. Бунтующий человек. Философия. Политика. Искусство : Пер. с фр. - М.: Политиздат, 1990. - С.5-22.

2.     Современная западная философия: Словарь / Сост.: Малахов В.С., Филатов В.П. - М.: Политиздат, 1991. - 414 с.

3.     Спиркин А.Г. Основы философии. Учебное пособие. - М.: Политиздат, 1988. - 592 с.

4.     Флософя. Курс лекцй : Навч. посбник / Бичко

.В., Табачковський В.Г. та н. - 2-е вид. Ц К.: Либдь, 1994. - 576 с.

5.     Философский словарь. Под ред. М.М.Розенталя. Изд. 3-е. М., Политиздат, 1975. - 496 с.