Читайте данную работу прямо на сайте или скачайте

Скачайте в формате документа WORD


Агатангел Крымский

Агатангел Юхимович Кримський

I

Всмдесят дев'яност роки XVII ст. були дуже бурхливими в Туреччин, в Криму Укран. Це часи початку розпаду Османсько мпер - "Великий згон" на правобережж Украни 1680-х рр.. Кримськ походи гетьманв вана Самойловича 1687 р. вана Мазепи 1689 р„ невдала турецька облога Вдня (1683), втрата турками Азова (1696).

Власне, остання подя змусила одного кримського муллу, цебто сламського духовника, залишити неспокйну столицю Бахчисарай податися на Литву. Зв'язки мж Кримом та Литвою ( Волинню) датуються ще часами великого князя Литовсько о Втовта (1392 - 1430), який запрошував татарських дружинникв до обох свох резиденцй: бля Вльна та Луцька. Вткач-мулла оселився у Мстислав (тершоря Могилвсько област Блорус), прийняв християнство одружився з мсцевою жнкою (близько 1698 р.).

з того мстиславського татарського роду походили дв цкав заслужен родини: Куторги та Кримськ (пер. з 'тюрк..Киримли). Брати Куторги стали в першй половин XIX сторччя оздобою росйсько науки. Обидва були професорами Санкт-Петербурзького унверситету: зоолог Степан Семенович (1805 - 1861) та творець антично стор в росйськй науц Михайло Семенович (1809 - 1886).

Як вдомо, обурений польським повстанням 1831 р. , зокрема, 1863 р., царський уряд виршив деполонзувати "Юго-Западньй" край. Почали засновувати росйськ середн школи, зокрема на Волин, туди тепер подавалися на працю укранц пе тльки з Правобережжя, але й з колишньо Гетьманщини та Слобдсько Украни. Таким чином, в 1866 р. народився в Холм Михайло Грушевський, син учителя Сергя з Кивщини, а 25 лютого 1871 року у Новоград-Волинському (Житомирсько област)-Лариса Косач, пзнша Леся Укранка, дочка Петра Косача з Гадяча, а дещо ранше, 15 счня того ж року, - найкращий кримський подарунок Укран - Агатангел Юхимович Кримський. Бо вчитель стор географ квфимй (укранською мовою Юхим) Кримський, татарсько-блоруського походження, також зацкавився можливстю дстати працю на Волин перехав у Володимир-Волинський з Блорус разом з свою дружиною Аделадою Матввною Сидорович, яка - за словами Агатангела Юхимовича у лист до вана Франка - була "полька литовська" [Кримський 1972-1974,5/1, 38].

Про сво походження Агатангел Юхимович пише до свого нтимного друга Бориса Грнченка (17.У.1901 р.): "До реч, питатеся, яким робом з мене татарин. Наскльки мен вияснили, перший наш прадд, виходець з ханства, мав охреститися бльш-менш 1698 р. у Мстиславц. Це я виводжу з запису на стародавнм молитовнику. В сентябр сестра моя в других перешле мен арабськ документи ( батько був найстарший папери позоставались у нього)" [Кримський 1972 - 1974, 5/1, 360].

Через клька мсяцв псля народження Агатангела Юхим Кримський перехав на роботу до Звенигородки над Гнилим Ткичем, на пвдень вд Кива, за грош, зароблен виданням пдручника з географ для "двокласних шкл", побудував соб там дм, його см'я вдтепер зв'язалася напостйно з укранською землею.

Агатангел Юхимович навчився читати, маючи три з половиною роки [Кримський 1972 - 1974, 5/1,59], а коли виповнилось п'ять рокв, батько вддав його в науку до Звенигородського "городського училища", де вн пробув наступних п'ять рокв (1876-1881), причому головним його духовним кормом була чимала бблотека батька. У лист до Грнченка з 1892 р. (17.У) писав Агатангел Юхимович так: "Може, хба що я, Ж дитина, читав страшно багато, тим бльше, що батько мав тепер ма бблотеку;

Од читання я й оч геть зпсував ще на 12-му роц (а тепер у мене 6-е ч. окулярв) фзично недорозвився (мй менший брат вигляда далеко старшим од мене). Певно, .що хлопц-товариш, котр дуже цнують фзичну силу та зручнсть, не поважали мене, я часто був задля них якимось покидишем, але так як я вчивсь дуже гарно багацько начитався, то я вважав себе дуже розумним був певен, що нколи вищого од мене нема ( звсно, так гадки я пильно хоронив при соб нкому не висловлював)" [Кримський 1972 - 1974, 5/1, 59].

В той час вн почав вже вивчати чуж мови, а саме, крм салонових мов краю -польсько та французько, ще англйську та нмецьку.

1881 року, коли йому було десять рокв, його вддали до протогмназ в м.Остроз, на Волин, де жила його ттка Филипа - сестра батька. Вона завдувала мською бблотекою, завдяки чому хлопець дстав доступ до книгосховища для дорослих читав рзними мовами без розбору.

У 1884 р. Агатангела Юхимовича переводять до четвертого класу Друго кивсько гмназ Кромера. Через рк бачимо його вже як стипендата "по конкурс" вдомо на всю Украну Колег Павла еалаана, яку вн закнчив, маючи 18 рокв вивчивши ще наступн мови : грецьку, талйську турецьку.

II

нтелектуальне дозрвання, а також вдкриття сво нацонально приналежност свдомост , вдбулося пд час студй Агатангела Юхимовича в Колег Павла еалаана в Кив (1885 -1889). Про ту першу школу його свдомого життя заховалися його ж характеристики, з яких ми запитумо дв: "зовншню", офцальну - у лист Агатангела Юхимовича до Льввського професора укрансько лтератури Омеляна Огоиовського (21.У.1893) та "внутршню", дружню - у лист до свого приятеля Бориса Грнченка (17.У.1892 р.).

У першому лист Агатангел Юхимович писав: "Мабуть, ви не вдате, що таке колегя еалаана, тим-то я позволю соб сказати про не два слова. Це дуже невеличка школа, "закрита" (себто з нтернатом), приймаються туди найкращ ученики з 4- класи гмназально по конкурсному екзаменов. Видима рч, що через це в Колег збираться дуже живий, дуже свжий елемент, вельми сприяючий розумовому розвитков: виробляться пошана до розумово прац й до науки, виробляться навть жаднсть до знаття. менно такий вплив мало на мене колегатське виховання. Щасливий я був в тм згляд, що вчителем словесност був у колег Павло Гнатович Житецький - людина, що вплив я й дос на соб вдчуваю. Були в Колег перечн боки, та я про них не хочу тутечки згадувати" [Кримський 1972 - 1974, 5/1,115].

Зате в лист до Грнченка (12. VI. 1892) мамо внутршню характеристику то школи:"Великою школою життя була задля мене Колегя Павла еалаана у Кив. Ви знайом з цим-о закладом? Це закрита школа, трохи з укранським духом. Там тльки 4 вищ класи гмназ. Плата страшенно висока - 750 крб. рчно, так що свокоштн вченики, очевидячки, люди аристократичних або плутократичних родин. Але тут рвне число й стипендатв (а всх ученикв бльше-менше 60 - 65);стипендати вступають по конкурсовому спиту вс вони пролетар! й плебе. (Мй батько теперички незаможний, а тод зовсм був бдний), не важко зрозумти, що стипендати та свокоштн мусять неодмнно образувати два табори, як аж ненавидять один одного. У перших зброя - х знаття, бо вони вс були в гмназях першими учениками, а в свокоштних зброя - х пиха, висока гадка про сво дворянство, князвство чи грош, та ще й, звичайно, фзична сила, которою вони в 1-м та 2-м (себто в 5-м та 6-м) клас дуже добре користуються. Якщо стипендат трапитьсятакий, що й сам може дати здач, то вони стараються його купити гршми, себто затягують його з собою по кондитерських, здять укуп п'янствувати, тягнуть його по лупанарях т. н. Але все-таки зостаються так стипендати, що завзято ведуть боротьбу доводять дло до перемоги. Я й у Колег був первим учеником, гордощ розвелися в мене незмрне, тому-то, хоч я себе поставив одразу так, що наш аристократи не смли чпати мене, слабого, але я вдчував гнт над стипендатами ще сильнше, нж друг, мо самолюб дйшло до болсност. Навть словами (безпосередньо) мене кривдили геть менше, нж других, а проте який-небудь слабснький натяк на адресу плебса мене болсно зачепляв, сяв у мене насння ненавист, злоби та гркоти. ми вели боротьбу" [Кримський 1972-1974, 5/1, 59- 60].

Агатангел Юхимович в лист до Бориса Грнченка, -зовсм готовий був грунт для впливу лтератури 60-х рокв, котру я незабаром "почав читати. Спершу Писарв, дал друг писател того часу мали на мене великий вплив (N.8. я лтературу 60-х рокв знаю незмрне краще, нж сучасну). Вони формулювали мен мо змагання, дали систему мому свтоглядов, навчили мене думати" [Кримський 1972- 1974,5/1,67].

Усвдомлення укранськост прийшло до Агатангела Юхимовича псля прочитання передмови М.Драгоманова до повстей Юря Федьковича (визнання Агатангела Юхимовича у його лист до Б.Грнченка вд 24 червня 1892). "Зоставалося до канкул два тижн. от узяв я якось повст Федьковича з передмовою Драгоманова, узяв, прочитав, мене нове свтло осяло. Я зрозумв, що я мусю бути укранофлом - це я зрозумв цлком свдомо. В цй свдомост була певна частина одвту на мо мучительц сумнви, от я жадбно ухопився за укранство" [Кримський 1972 - 1974, 5/1,65].

Бльш перспективно пише про це Агатангел Юхимович у свой розвдц про Драгоманова: "Етнографчн М.ПДрагоманова писання знав я, ще на шкльнй лав сидвши, в Колег Павла еалаана вчившись. Допомогли тому, безперечно, вчител мо: ПТ.Житецький та к.К.Трегубов, бо нам, колегатам, доводилося писати шкльн роботи ("сочинения"), прим. на так дан од них теми: "Казачество по "Тарасу Бульбе" Гоголя" н., при тому зазначалося нам, що ми можемо використати "Исторические песни" Антоновича та Драгоманова. Наш товариш колегат Мих. Чубинський приносив до колег "Малорусские народнье предания" Драгоманова в книгозбрн свого батька з власноручним написом М. Драгоманова, вс ми перечитали т "Предания" не один раз. Незадовго перед закнченням колегатського (гмназального) курсу я з захопленням прочитав "Передн слово" Драгоманова до "Повстей Осипа Федьковича", що розкрило мен оч на правдиву роль Галичини в нашм письменств. Але ж те все друкував Драгоманв, ще як у Кив був. А про Драгоманова як про емгранта ми нчого не знали виразного" [Кримський 1972 - 1974, 2, б2б].

Лист Агатангела Юхимовича до Грнченка (з 25.У.1892 р.) дода ще нтимного колориту: "Грунт до укранофльства у мене був вже давно приготований. Пригадую, напр., як ще за два роки перед тим мен дуже любо було являтися на любительськ спектакл в Звенигородц в щонайпоганшому вбранн, не в чоботях, а в подраних пантофлях: це я робив на те, щоб обурити нашу провнцальну аристократю неприличнстю свою; щоб ще бльше обурити всх, я вдавався до брата в антрактах по-вкранськи, то по-французьки, останн я робив на те, щоб показати, що я вмю не тльки росйсько, ба навть ще аристократичншо мови, а все-таки вкранську шаную бльше, бо вона мужицька (N3. я тод багацько викидував таких штук, бо одне, що був ще зовсм хлопчина, а друге -хтлося бравувати свом мужицтвом)" [Кримський 1972 - 1974, 5, б5]. Тут можна додати, що цей бравурний виступ в оборон переслдування укрансько мови Агатангел Юхимович описав у свом оповданн "Перш дебюти одного радикала", де вн виступа пд менемПетра Химченка [Кримський 1972 - 1974, 1, 414-415].

Агатангел Юхимович Грнченков (5ДД.1892 р.), - що читалось на лекцях (на першм-таки семестровм екзамен мав увИ*), через те мен здавалося, що решту часу я можу смю присвятити цлком у“У“вству. Я не гадав про те, що коли вдовольнитися самснькими лекцями, то мозкяа й десять факультетв скнчити, а зостатися тим самим неуком! Я не хтв змркувати, що задля Украни я зможу бути корисним лише тод, коли я матиму основн всесторонн знаття, коли я буду людиною, а не якимсь хлопчиною, коли я матиму широкий свтогляд. Я цього не змркував: мен здавалося грхом "не побгти на пособу мой Ненц", яку я допру "обрв", - я не хтв бути "зрадником". я побг.

Кожнсньку вольну вд "офцальних" занять часину я й присвячував "Укран". Перша ознака нацональност мова - я й нею найперше заклопотався, пильно читав усяк книжки, особливо увагу звертав на етнографчн матерали, перечитав усяк флологчн прац. Дал: знайомився з нашою лтературою, спшився перечитати навть погань. Кинувся й до лтературно прац: перекладав, писав оригнальн твори (на щастя, послав пошлю до друку дуже мало цих "овочв незрло музи"). Хай соб, по заповту Гораця, полежать: попит ргетат п аппит! ("нехай друкуться на дев'ятий рк"). Знайомився з Галичиною та дячами, завв переписну; в Москв я придбав соб одного знайомого з галичан, котрий навть дещо писав по часописах (перекладав з московського), от од нього я дуже багато дзнався за тую "Галлею". Нарешт полз в полтику..." [Кримський 1972 - 1974, 5/1,68-69].

У лист до брата Юхима (Бейрут, 23 травня 1897) Агатангел Юхимович писав:"Вдносно нацонального укранського питання, я повинен признатися, що воно мене властиво мало цкавило з теоретично точки погляду. У мене чисто практичною дорогою (через читання писання по-малоросйському на теми, не обов'язково нацональн) непомтно поступово виробилися вдом нацональн переконання, коли я вже псля того читав теоретичн пращ про значення нацональност, то вони вже не викликали някого впливу на мене: вони повторяли те, до чого я сам без примусу прийшов ранше. Тому я не можу оцнити, наскльки вони (от прац; переклад мй. - ОЛ.) дйсно переконлив" [Кримський 1972 - 1974, 5/2,147].

III

з Михайлом Драгомановим були у Агатангела Юхимовича дуже специфчн взамини, етапи яких вн подав у свой документальнй студ, присвяченй тому нацональному дячев, яка була вперше повнстю опублкована у збрнику праць Агатангела Юхимовича "Розвдки, статт та замтки" в 1928 р. (передрукована з пропусками. Кримський 1972 - 1974, 2, 614-672], Агатангел Юхимович пройшов подвйний шлях: вд Павла до Савла вд Савла до Павла.

У 1890 р. появилася стаття Драгоманова у Льввському журнал "Народ", яка на думку Агатангела Юхимовича недооцнювала значення нацонально справи, остання, мовляв, мала б уступити перше мсце всемперському поступов: "Стаття Драгоманова обурила мене, - писав вн до Грнченка (26.У.1892), - зо мною зробився нервовий пароксизм, це було саме в переддень турецького (дуже важкого) екзамена" [Кримський 1972 - 1974,5/1.76].

Сангвнчний Агатангел Юхимович зразу послав свою рецензю до другого Льввського журналу "Правда", яка закнчувалася запитаннями: "Тепер я Вас питаю: яким способом можна треба укранцям для здобуття прав вольности (мж ншим, певне, прав нацональности) сполучитися з неприхильними до них москалями, та й не потопитися при тм в "общем русском море"? Або яким способом перетворити росйську нетолерантнсть в толерантнсть? Коли Ви можете дати на це пораду (та, 'Бога ради” не загальними фразами, а точно!), тод будьте певн, нхто Вам, крм щиро •омки, нчого не скаже" [Кримський 1928,326].

Другий грх Драгоманова - це недооцнювання нацонально мови. Агатангел Юхимович, фанатично закоханий у свою мову, та з природним вичуттям важливост мови у суспльному житт, мусив рзко зареагувати.

192^,338].

Але деяк вдступи Драгоманова ближче з ним лтературне знайомство, приязнь з ваном Франком, головним учеником Драгоманова, - знов повернули Агатангела Юхимовича до табору Драгоманова. "Наперед усього я (пзнше), спокйно розмишлю-ючи, примирив у соб нацональство з поступом довв соб знов, що вони зовсм не знаходяться у суперечност (як думав Дра оманов) одне з одним... Я дуже радий, що почав тод трохи листуватися з Франком..." [Кримський 1972- 1974, 5/1,78].

Встка про смерть Драгоманова вразила Агатангела Юхимовича. У свому некролоз вн прямо писав: "На мою думку, смерть Драгоманова - це таке велике оре, якого ми ще не зазнали псля Тарасово смерти" [Кримський 1928,364].

IV

У т часи у Росйськй мпер було два центри сходознавства: схдний факультет Санкт-Петербурзького унверситету - з чисто науковими цлями та Лазаревський нститут у Москв, де практично навчали схдних мов майбутнх дипломатв, полтикв та економчних дячв. Наука тривала там три роки. Очевидно, для випускникв Лазаревського нституту була вдкрита можливсть псля того, як вони практично вивчили схдн мови, дстати науковий вишкл на схдному факультет у Санкт-Петербурз.

Тодшнй голова росйських орнталств арабст барон Вктор фон Розен (1849 -1908) звернув увагу на талановитого Лазаревського арабста Агатангела Юхимовича запропонував йому перейти до Санкт-Петербургу.

Але це означало б, що Агатангел Юхимович мусив би зректися свох укранстичних славстичних нтересв присвятити себе виключно науковй арабстиц. Тако жертви для "чисто науки" Агатангел Юхимович не мг зробити, тим бльше, що укранське життя вимагало його участ.

Правда, вн пшов продовжувати студ до унверситету, але не до Санкт-Петербурзького, а до Московського, тим самим не на схдний факультет (такого у Москв не було), а на сторико-флологчний, де вн в 1892 - 1896 рр. проходив курси з слов'янсько флолог (головно у Романа Брандта) та свтово стор (головно у Владимира Гер'). Державн спити витримав там 1-го травня 1896 р.

28 жовтня 1894 р. помер професор русько-укрансько флолог Льввського унверситету Омелян Огоновський. У кругах надднпрянських постала дея повторити обсаду Льввсько кафедри приднпровським укранцем (як це було з Грушевським у 1892 р.). Адже Агатангел Юхимович у мжчас здобув соб визнання свою завзятою полемкою з Соболевським, вдновлювачем Погоднсько тези про те, що давн кияни були росянами, як тльки в монгольськ часи перейшли на пвнч.

У мжчас вн дстав вд Лазаревського нституту стипендю на два роки, один на перебування в арабських кранах, а другий - на студ в одному з захдновропейських унверситетв (вдвдувати лекц з орнталстики). Це виршило остаточно питання Льввсько кафедри. Ось що вн пише свому учителев ще з колег еалаана -Павлов Житецькому про свою дею сполучити арабстику з укранстикою: "Декотр МО земляки не хтять розумти, що, йдучи на арабську кафедру, я зовсм не думаю цуратися прац на рднй нив, а навпаки - думаю, що свом шляхом я швидко дйду до т мети, на якй вони бажали б мене бачити... Не знаю, чи я Вам писав про колективний лист чернгвцв до мене. Вони, обзиваючись до мого патротизму, прохали, щоб я усма силами старався дстатися до льввсько кафедри, а кинув гадку про арабську (а про арабську вони довдалися вд Чайченка (Грнченка. - О.П.)). Як Ви знате, я вже ранш був сам не вд того; але як одержав я оцей лист, то справд заходився робити дещо активнше в цй справ. Зрозумвши, що вже не кафедра льввська мене шука, а сам я , дд. Кониський Барвнський поставили так умови, що я мусив ршуче зректися усяких претензй на тую кафедру вести дал як-небудь переговори значило б не шанувати ан себе, ан науки. Мо зречення погано вразило тих, що писали лист до мене. А тепер, коли я навть у Москв не зостався при слов'янськй кафедр, а пшов на схдну, те погане враження ще й погршало. Навть у Чайченка, що найкраще з усх чернгвцв стосуться до мене, видно з листв якесь невдоволення. Тим-то я й до Вас боявся довгий час писати: якби ще й Ви мене осудили, то я й почував би себе найнещаслившою людиною на земл. З Вашого останнього листа бачу, що Ви не осудили, це мене дуже потшило, тльки ж мен хотлось би ще й особисто побачити Вас, послухати Вашого голосу, почути того слова, що нада снаги, й дал з енергю працювати.

Дорогий Павле Гнатовичу! Можу Вас заврити словом чест, що мен про кар'ру байдуже (нехай соб дд. чернгвц думають, що хтять!). Коли я люблю схд, то чи ж я тому винен? А що схдна спецальнсть не спинить мен роботу укранську, дак цьому врте" [Кримський 1972 - 1974, 5/1, 253].

Псля повернення з Бейрута, де вн виршив залишитися ще другий рк, призначений на студ в квроп, Агатангел Юхимович знову стояв перед ршенням: треба було готувати, а властиво кнчати дисертацю, щоб обняти кафедру арабстики в Лазаревському нститут.

Директор нституту, всесвтнй сторик (учень Т.Н.Грановського) Георгй ллч Кананов (1834 - 1897) був добрий бюрократ настоював на тому, щоб Кримський зрвав з славстикою присвятив себе всецло арабстиц. Дисертаця мала бути захищена у барона фон Розена в Санкт-Петербурз.

Це, очевидно, дуже не подобалось Агатангелов Юхимовичев, але мусив дати згоду на ршення свого начальника.

Але вже в 1897 р. помер Кананов. Його спадкомцем став ранст фольклорист, професор Московського унверситету Всеволод Мллер (1897 - 1911). Як пзнше писав сам Агатангел Юхимович у некролоз того вченого, вн був дуже поганий адмнстратор не вмв тримати дисциплни. Вибр його до мператорсько Академ Наук в 1911 р. був для нього спаснням, бо вже збиралися його звльняти з посади директора.

Мллер був вчений широкого профлю, на науковй площин Агатангел Юхимович знайшов у ньому сподваного вчителя. Крм того, вся см'я Мллерв, а вн мав жнку трьох синв, прийняла Агатангела Юхимовича за свого; вн змалював х як см'ю генерала Шмдта у свому роман "Андрй Лаговський". Життя йшло дал вперед. У 1901 р. Агатангел Юхимович став надзвичайним професором арабсько флолог, а у 1903 р. став ще таким же професором стор мусульманського Сходу. Але дисертаця не закнчувалася. Дуже цкав причини, як вн подав у лист до Всеволода Мллера (23.1.1904), з яких видно його оцнку характеру сво власно творчост. Ось вони (в мому укранському переклад): "Я залишив писати дисертацю тому, що, не розраховуючи на те, що довше буду в Звенигородц, я не забрав з собою потрбнихкниг. Закнчивши частину, для яко я запасся книжками, я задержався. Не буду тати: я задержався не без задоволення, властиво, дисертацю я вже давно написав (в тм роц, коли я посварився з Борисом (Мллером, сином адресата. -О.П.) протягом клькох мсяцв не бачив людського обличчя), тому тепер у мене нема някого зацкавлення до не - усе дло зводиться до того, щоб надати хаотичному рукописов стрйний та науковий вигляд , що важче, дати точний добрий переклад множеству арабських вимкв, що х наводжу. Очевидно, в тй робот для мене чимало цкавого, але тльки з технчно сторони: бо ж примно приглядатися, як хаотична брила перемняться в читабельн сторнки; але ж така робота робиться скучною: це уже стилстика, а не дослд. Щоб Вам догодити, я доведу дисертацю до кнця в цм же роц, але, правду сказати, я б з задоволенням розтягнув ще рокв на два, щоб мж тим зайнятися бльш цкавими працями.

Ви пишете, що барон Розен настою на необхдност якнайскоршого представлення мо дисертац. Вн писав мен про те, передавав те дло також через Мнорського, через Халатова. Ви, щоб розбудити в мен амбцю, додате, що я нарешт повинен видати працю академчного характеру, по асоцац дей передбачуте мй майбутнй вступ до Академ... Ах, дорогий Всеволоде Федоровичу! Даю Вам чесне слово, на почв амбц Ви недалеко мене пдгоните: в мене нема амбц, а якщо були колись у мене завдатки, я цлком викоренив. Найбльше, що я ще вдчуваю, це дике почуття радост вд позитивних рецензй, але то лише тому, що вони свдчать лише про те, що я не цлком прогайнував час: при тому похвальна рецензя псля клькох годин псля прочитання виклика почуття втоми, стиду та вдразу до себе до людей, чуш себе рабом чужо думки гидко робиться на душ.

Академя мене не захоплю, жити мрю про не працювати ради то мр я няк не спосбний. Ледве Ви одобрите т стимули, як заставляють мене напружено працювати, але все-таки я х Вам вдкрию. А займаюся або тльки для того, щоб тим справити соб сво власне задоволення (через те реценз бувають примн займашся сам для себе, а тут показуться, що це для других пожиток задоволення), або для того, щоб заглушити в соб почування прив'язаност , розширяючи свтогляд, забувши сво особист скорби, обиди т.д., дрбн в порвнянн з життям свтових дей. Цей другий стимул, власне, заставляв мене працювати якнайбльш нтенсивно: найбльш напняти-ми перодами мо роботи були роки 1895 - 1896 та 1902, врешт, останн три мсяц (властиво: листопад, грудень), коли я навть проганяв свй сон, щоб думка не працювала проти мо вол, 1902 р. дав результати в тому напрямку, що Ви вд мене хотли: вся основа дисертац була власне тод мною виткана; але я не довв до кнця, тому що кидався на дв сторони, стараючись захопити думкою якнайширш горизонти: то я кидався на старохристиянську лтературу впивався кфремом Сирином, аввою саю, Тертулля-ном др., то займався "Семтськими мовами народами", цкавими для мене як "Ошпаг85" (основа) свох власних знань, та опрацьовував соб також Огип(1г58 з "стор мусульманства" "стор арабв", то знов перескакував на малоруську флологю, то на англйську лтературу т.д., т.д., причому нколи перескакував дуже рзко з област науки в область суспльного життя, хвилювався горожанськими почуваннями пр. Серед тих зайнять чуття оскорблено особисто прив'язаност затихало, серце потроху переставало нити. А тому що я, очевидно, до кнця життя буду до кого-небудь прив'язуватися, а опсля розлучатися шукати забуття у поширенн кругу зацкавлень, то, очевидно, в мене до кнця життя будуть перемагати ось такого роду заняття, як я Вам вже описав. Мабуть, дисертац будуть писатися в так часи (це ж у мене вже четверта!), але, не оброблен, будуть складатися на окрем полиц разом з множеством нших мох рукописв, чекаючи кнцево обробтки, як вдкладаються до бльш спокйного часу. Я розказав Вам чистосердечно закулсну сторону, або пдкладку, мох зайнять. До ерудиц (я тут не стану притворно бути скромним: навть до порядно ерудиц) вони ведуть (у мене ж мале коло знайомств, а день довгий, тому, при всх мох скоках з одн науково длянки в другу, на долю кожно област остаться досить прац), для сво посади, це говорю твердо, я вповн надаюся, тому що мо зайняття не шарлатанськ. А то кар'ри, що прямо веде в Академю, то кар'ри, яку Ви для мене, як мй вчитель як начальник нституту, уважали б найбльше пожаданою, треба думати, я не зроблю.

З огляду на те, що мо здоровля сильно пдточене ледве дасть мен прожити дуже довго, я думаю, що кориснше видавати, поки я живий, всяк пдсумовуюч загальн огляди ("сторя арабсько лтератури", "сторя персько лтератури" др., що я х постйно переробляю), нж викнчувати дисертацю...

Мимо того, вдносно дисертац - будьте спокйн; Ви бажате, щоб я поспшився, я це зроблю (тепершня задержка не з мо вини), але я зроблю тльки тому, що це Вам буде примно що Вам тод не буде стидно з-за мене. А вдносно дальшо кар'ри, у передбачуванн яко Ви робите мен комплменти, то я примушений Вас розчарувати: вдмовитися вд незаслужених комплментв. Якщо Ваш учень доставить Вам коли-небудь примнсть, то це не буде скорим осягненням всяких можливих офцйних наукових дипломв почестей, до яких в нього нема найменшого потягу, а при очкуванн короткочасного його життя навть не може бути такого потягу. Досвд показу, що барон Розен, що так спшить мене з дисертацю (впрочм, вн сам писав, або вдтягав, свою дисертацю 18 рокв. Таке ж число рокв писав свою магстерську дисертацю Медников. Коковцев - 13 рокв вдтягав свою дисертацю , як я це знаю з його листа, ще навть не приступив до писання), вм цнити так "не академчн" мо видання, як "сторя мусульманства", та рекоменду вивчати свом слухачам; до реч, та ж сама Академя Наук, коли треба, згаду мене вже два рази накладала на мене вдповдальн доручення, виповнення яких, здавалося би, треба воложити на людей, що офцально займають кафедру слов'янських мов; безсумнвно, що вона ще не раз мене згада (ось тепер на мен лежить, разом з Житецьким, нове доручення Академ, для якого треба було мати, крм мох славстичних знань, ще знання з семтолог). А серед широко публки, що цкавиться наукою, я можу своми (Працями не тльки пддержати славу нституту, а не зменшити, тому з того боку Вам не потрбно стидатися з-за мене" [Кримський 1972 - 1974, 5/1, 379].

V

Як вище сказано, Агатангел Юхимович ще до 1889 р. остаточно виршив справу сво нацонально приналежност як укрансько. Але вн нколи не цурався Криму, батьквщини його предкв. Ось що вн писав у свому (диному снуючому) огляд кримсько-татарсько лтератури у 1930 р.: "сторя нового кримсько-татарського письменства, що його зумв створити народ, який налчу не бльше нж 178 тисяч душ, вся розгорнулася на мох очах. Я прихильно почав за нею стежити з 1889 року (вд часу вступу до Лазаревського нституту схдних мов у Москв. - О.П.), здавна знайомий я був з патрархом кримського письменства смалом Гаспринським його спльниками, дал з великою симпатю пдтримував пдтримую особист знайомост з головними дячами кримського лтературного життя. Через те мен хочеться врити, що в тм стислм сторичнм нарис, який я оце накреслив, не мг я допуститися небажано суб'ктивност, не мг чогось недооцнити" [Студ з Криму 1930,765 -198,190].

смал Гаспринський (1851 - 1914) працював усе сво творче життя як будитель, просвтитель реформатор кримських татар, а через них усх тюркв та муслмв мпер. Сто рокв псля упадку Кримського ханату, у 1883 р., вн заснував видавав досво смерт свй знаменитий двомовний (татарсько-росйський) журнал "Терджиман. Переводчик". Агатангел Юхимович дуже цкавився долею сламських народв та х поступом. У монограф "Мусульманство його будучнсть" [Кримський 1904] вн ясно окреслив одне сво джерело: "Щодо характеристики тюркв росйських, то я переважно наводитиму факти з найважншого татарського органу - бахчисарайсько часописи "Терджиман" з нших писань татарських патротв".

З друго сторони, Гаспринський перекладав друкував у Терджиман" думки Агатангела Юхимовича про тюркський фанатизм [Терджиман 1904, ч. ЗО] або про проблеми реформи шкл у росйських мусульман [Терджиман 1905, ч. 28]. Тому не дивно, що з нагоди реценз твору Агатангела Юхимовича "История Турции" в тому ж татарському орган появилася також бографя нашого вченого з цкавою спецальною бблографю [Терджиман 1915, ч. 204]. У свох "Студях з Криму" Агатангел Юхимович цкаво порвню свою нацональну свдомсть з свдомстю Гаспринського. В роц 1881 останнй пояснив росйським читачам, хто вн, такими словами: "Я русский, оставаясь в то же время мусульманином й татарином". До тих слв Агатангел Юхимович додав таке: "В розмовах зо мною, свдомим укранцем (розрядка моя. - О.П.), Гаспринський себе нколи "русским" не називав" [Студ з Криму 1930, 772, прим. 2].

Агатангел Юхимович часто вдвдував Крим (головно Ялту та Бахчисарай). Ось яку вн мав пригоду з молодшим спвробтником Гаспринського, смалом Лемановим ( 1871 - 1936?), викладачем росйсько та арабсько мов у найвизначншй сламськй школ в Бахчисара - Зенджрл медресе.

Агатангел Юхимович, - як напровесн 1905 р. побував я в Зенджрл вкуп з Лемановим, вн хитренько наперед попрохав мене не говорити з софтами (студенти-богослови сламськ. - О.П.), або з ним ан по-росйськи, ан по-татарськи, тльки по класично-арабськи: що з того вийде. Вийшло те, що жоден з софтв не змг, на мо арабськ запити, скласти мен вдповд, скльки-небудь грамотно:

силувалися злпити простеньк арабськ речення, та мало що м щастило, а тим часом я з Лемановим, в присутност софтв, вели арабську наукову розмову, обмнювалися вражннями т. п. З того Леманов був дуже задоволений: "Нехай наш клерикали знають, що навть мову святого Корана гяури (не мусульмани. - О.П.) тямлять краще, нж вони. А через що? Через те, що вчили новим вропейським методом, а не перестарлим середньовковим" [Студ з Криму 1930, 7 75].

Агатангел Юхимович був особливо близький з татарськими культурними дячами псля перезду до Кива, коли працював в нашй Академ. Його близьким спвпрацвником був сторик-середньовчник Осман Акчокракли (1879 - 1937?), що, мж ншим, стимульований Агатангелом Юхимовичем, видав укранською мовою змст поеми про походи Б.Хмельницького у 1648 р., складено Джан Мухамедом, зятем Тугай-бея, близького друга нашого Богдана (Татарська поема Джан-Мухаме-дова. Про похд слям-Грея II (III) спльно з Богданом Хмельницьким на Польщу. [Схдний свт 1930,12,163-170; передрук див.: Схдний свт 1993,1,134-139]). нший кримський вчений, з яким Агатангел Юхимович радо сплкувався, був флолог-тюрколог поет Бекр Чобанзаде (1893 - 1937), професор тюрколог в унверситет Баку [див. про нього: Библиографический словарь... 1975, 601].

Серед кримських друзв Агатангела Юхимовича був молодий тод ведучий революцйний поет Абдулла Лятф-заде (1890 - 1937?), з яким Агатангел Юхимович радо обговорював мж ншим загальн проблеми кримсько-татарсько художньо лтератури. "Пам'ятаю, - пише Агатангел Юхимович, - в розмов з Лятфом-заде я сказав був про одного татарського поета: "Вн у свою лрику вносить громадськ настро". "А я, - перебив мене Лятф-заде, - роблю навпаки: в громадськ теми вношу лрику" [Студ з Криму 1930,183]. В ншому мсц Агатангел Юхимович пише про того ж Лятфа-заде: "Довелося мен чути од Лятфа-заде таку характеристику татарсько поез (в свой скромност вн не виключив самого себе): "Уся наша поезя - дуже практична, утилтарна. Наш врш - нби трактати з публцистичними деями". "Увага ця, - дода Агатангел Юхимович, - справедлива, торкаться вона не тльки кримчакв, а й нших тюркв бувшо Рос" [Студ з Криму 1930,188].

Агатангел Юхимович мав прямих учнв з кримських татар. Мж ними був сламст КгОрнк Якуб Кемаль, завдувач Схдного музею в Ялт, що дослджував суфзм, сламський мстицизм, одну з улюблених наук А. Кримського. Агатангел Юхимович надрукував нформацю про вдкритий ним "Арабський суфйський рукопис ХТО ст„ в Криму знайдений, чи не в Криму й писаний "[Схдний свт 1930,759-764]. Як казав мен Агатангел Юхимович у 1940 р., Кемалева уже надрукована монографя "Документальна сторя цехв в Кримськм Ханств" не вийшла у свт у 1931 р., а була повнстю знищена. Одначе цй молодй кримсько-татарськй культур в розвитку, так дорогй серцю Агатангела Юхимовича, не судилося довго процвтати. Прийшли трагчн роки 1934 - 1936, майже вс дяч були поголовне злквдован.

VI

Вище я цитував листа Агатангела Юхимовича до свого сходознавчого вчителя Всеволода Мллера, в якому Агатангел Юхимович недвозначно з'ясував свою незацкавленсть кар'рою в Росйськй мператорськй Академ Наук. Очевидно, вн не бажав збльшити число тих укранських духовникв та вчених, що вд часв Петра наводнювали столицю мпер, спричиняючи нтелектуальну засуху на свой батьквщин.

Але у 1918 р. вдкрилася можливсть творити повноцнну укранську науку в Укранськй Академ Наук тим самим реалзувати мрю учителя Драгоманова.

Очевидно, Агатангел Юхимович повнстю включився у ту велику справу без Людних застережень.

Михайло Драгоманов (1841 - 1895) ма заслужену славу як найвизначнший теоретик лбералзму конституцалзму в царськй мпер та на емграц. Але його Мсце в стор укрансько нтелектуально стор - вимкове. Тод, коли його колега 00 кивському унверситету Володимир Антонович продовжував проповдувати хлопоманське просвтянство та аполтичне укранофльство, Драгоманов вдкрив, що всякий укранський (не укранофльський!) рух на Укран мусить бути полтичний,всякий полтичний рух, отже, мусить мати укранську нацональну закраску [Охримовяч 1922,88-778;Пизюр 1966,162-166,7 -77]. Крм того, Драгоманов проповдував, що укранство ма сенс тльки тод, коли витворить свою власну високу культуру вропейського типу; що укранськ письменники повинн залишити етнографзм науковцям, а натомсть вчитися на взорах творв свтово лтератури, причому т, хто не зна захдних мов, можуть використовувати росйську мову як вкно в квропу.

Псля 1876 року твори Драгоманова тльки випадково попадали в руки укранському чиггачев. Зате в Галичин, завдяки австрйському конституцйному устрою, Драгоманов . — знайшов учнв, що проводили в життя його теор. Найвизначншим серед них був Пан Франко, близький друг Агатангела Юхимовича, а також прибраний галичанин Михайло Грушевський. Обидва вони - Грушевський Франко - властиво створили Першу укранську неофцйну академю - Наукове Товариство м. Шевченка у Львов (1893).

Восени 1904 р. зустрлися два укранськ драгоманвц у Москв, де вони працювали професорами. Обидва були корифеями у свох галузях. Один з них - унверсальний флолог, сходознавець та славст Агатангел Юхимович, а другий - унверсальний Природознавець, основоположник богеохм - Володимир Вернадський (1863 - 1945) {Сарбей 1971, 1, 93]. Вони стали друзями на все життя, бо деально доповнювали Один одного. Володимир Вернадський був старший вже у 1912 р. став ординарним академком мператорсько Академ Наук в Петербурз.

В червн 1918 р. гетьман Украни Павло Скоропадський, який тльки що заснував укранськ унверситети - один у Кив, а другий у Кам'янц-Подльськм, велвпокликати до життя спецальну Комсю до вироблення законопроекту про заснування Укрансько Академ Наук в Кив. Головою комс призначено академка Володимира Вернадського, який запросив на одного з членв комс в першу чергу Агатангела Юхимовича. Комся працювала з 9 липня по 17 вересня пдготувала законопроект,який зразу був прийнятий Радою Мнстрв затверджений гетьманом [Дорошенко 1930, 2, 361 - 362]. Прац Комс склали цлий том, в якому вмщено дотичн документи, мж ними "Статут" новостворено Академ [див.: Збрник праць... 1919, IV, 136]. Тому що це перший Статут нашо Академ вн ясно вддзеркалю взю його авторв, обох драгоманвцв-друзв - Вернадського Кримського, я дозволю соб запитувати його вдносну частину:

а) намагаться поширювати, поглиблювати розповсюджувати науков дисциплни, а разом збагачувати х новими вдкриттями на користь людськости;

б) пособля об'днанню та органзуванню науково прац на Вкран та допомага витворенню дослдничих нститутв для всх паростей людського знання;

в) як найвища укранська наукова нацональна установа. Академя, визнаючи укранську нацональну культуру з оруддям - укранською мовою, ставить соб на мет, окрм загально-наукових завдань, виучувати сучасне минуле Вкрани, укрансько земл та народу" [Дорошенко 1930, 2, 362 - 363].

Наказом гетьмана вд 14 листопада 1918 р. було призначено перших 12 академкв (по 4 на кожен з трьох вддлв), як тепер одержали право постйного добору дальших членв. Першим президентом Академ гетьман менував академка Володимира Вернадського, а вн запропонував свом колегам обрати на неодмнного секретаря власне Агатангела Юхимовича, що було одноголосне схвалено тамним голосуванням на засданн 14 листопада 1918 р. [Автобиография... 1941,6].

Великий вчений академк Вернадськнй нколи не вдступив вд де самостйности укрансько високо культури - проти Петра Струве та нших деологв одно високо культури для вс мпер. На засдання нашо Академ, присвячене 70-лттю Агатангела Юхимовича, вн пслав ювляров листа слдуючого змсту: "Дорогий друже, пдводячи пдсумки життя, перед мною проходять наш зустрч. Загалом пдсумок - один-диний пдсумок: наукова творча робота вльна культурна дяльнсть за Украну рдною мовою (розрядка моя. -О.П.), як мен передав мй батько з дитинства. я, виходячи з думок, що мен примн, в обох течях взяв найактивншу, до певно мри провдну участь. на обох шляхах я йшов поряд з Вами. Моя наукова робота для мене, а власне для Вас, все... стоть на першому мсц, але культура укранського народу рдною мовою (драгоманвська дея; розрядка моя. -О.П.), наукова його творчсть думка цю мовою в критичний момент стор нас об'днала. ми з Вами обрали... правильний шлях у критичний момент стор укрансько науково роботи - наша спльна з Вами справа..." [Сарбей 1971, 1, 96].

VII

Творче життя Агатангела Юхимовича подляться на дв епохи: Московську, довшу (29 рокв) (1889 - 1918), та Кивську, коротшу (23 роки) (1918 - 1941).

Уся Кивська доба зв'язана з нашою Академю. Вн виконував кервн функц як неодмнний секретар (до 1928 р.) та як голова Першого (сторично-флологчного) вддлу (до 1929 р.).

Перш роки були особливо тяжк. Влади щоклька мсяцв мнялися, часто вони були ворож концепц укрансько високо науки, так що доводилося захищати навть фзичне снування нституц. Свдок того часу, сторик, професор Наталя Полонська-Василенко пише: "Матеральне становище Академ було жахливе. Жодна з влад не забезпечила не тльки можливстю нормально прац, ба навть "прожитковим мнмумом", потрбним для п спвробтникв, щоб не вмерти з голоду. Кримський вд часу до часу здобував рзного роду "натуральн" цнност: то якесь вбрання, то - картоплю, то "пайок". Для спвробтникв Академ вдводили терен, де вони могли розводити городи ... м давали дозвл десь самим рубати дрова на зиму. В примщенн, що його дстала Академя - В-Володимирська, 54 (кол. пансон гр. Левашово), не опалювали, чорнило замерзало, його доводилося вдгрвати хуканням. Але тут, у зимних кмнатах, збиралися (голодн) ентузасти укрансько науки, в потертих плащах, з помороженими, порепаними руками; згрт любов'ю до Украни, вони складали плани розбудови укрансько науки... На зворотнх сторнках календарв,на старих театральних афшах - бо паперу не було, - чорнилом - розчиненими у вод олвцями - вони писали сво твори..." [Полонська-Василенко 1949, 2,122]. Перед вв ентузаст академк-секретар Агатангел Юхимович, який усякими трюками виманював вд солдатв, що охороняли друкарн, видставати надрукован вже аркуш, зокрема, у друкарн Печорсько Лаври, в такий спосб зумв вн врятувати для науки прецнн прац, так як, наприклад, проторея Хведора Титова "Матерали для стор книжно справи на Вкран в XVI - XVIII ст." На щастя, Агатангел Юхимович приднав соб молодого помчника, талановитого сторика й етнографа з Чернгвщини, Миколу Левченка (1900 - 1934), який скоро став директором видавництва УАН та особистим секретарем академка. Мж ними зав'язалася близька дружба, Агатангел Юхимович, що був неодружений, усиновив його.

Не вс видержували голод холод Кива. Президент Вернадський перехав спочатку тимчасово до Таврйського унверситету (Смферополь, 1920 - 1921), а у 1922 р. перенсся на постйно до Петрограду, де була можливсть створити Радвий нститут. Його наступник ботанк Володимир Липський (1863 - 1937; президент 1922 - 1928) не мав, як пишуть сучасники, "ан хисту, ан бажання керувати академю" [Полонська-Василенко 1949, 122]. Власне, у той час, до 1928 р. увесь тягар спочивав на Агатанге-лоа Юхимовичев, тому в Кив окреслювали жартом нашу Академю не як Укранську, а як "Кримську".

Очевидно, що в "Кримськй" Академ повинен бути гдно репрезентований Схд. Тому Агатангел Юхимович у свох "Увагах з приводу катедри схдно стор та флолог" подав свою взю обсягу та завдань майбутньо укрансько орнталстики. Тому що взя Агатангела Юхимовича все ще актуальна, я дозволю соб запитувати деклька вимкв, що яскраво характеризують потребу сходознавства в Академ Наук.

За давнх часв тепершню пвденну Вкрану залюднювала ранська втка народв: скити-сармати, потм хня видозмна-алани... Як вдомо, навть мення наших великих рчок "Днстер", "Днпро", "Дн" - осетинськ (ранськ. - О.П.), деяк найзвичайнш слова укрансько мови, так як "собака", живцем позичено з рансько мови...

...Виступа потреба розвивати вже другу галузь сходознавства - туркологю... сторя Хозарщини н на кому такою великою повиннстю не тяжить, як на Академ менно укранськй (на жаль, перша велика монографя про хозарв, написана академком Кримським ще 50 рокв тому назад, ще по сьогодн остаться в рукопис. Вона в першу чергу мусить бути видана нашою Академю. - О.П.).

Знов же нкому, опроче Академ укрансько, не може бути ближчим обов'язком сторично-флологчно дослдити печензьк та половецьк впливи на Кивську Русь. Варто мж ншим зазначити, що й дос ще не вияснено як слд ус т тюркськ лексикальн елементи, котр ще в передмонгольську епоху були зайшли до укрансько ("старорусько") мови визирають, примром, з "Слова о Полку горевм" або з лтописв Кивського пероду. Потм, починаючи з часв монгольських, турецько-татарськ впливи дуть на Вкрану вже зовсм широкими потоками, рзко одбиваючись на звичаях, на мов, на народнй словесност, за часв козаччини особливо. Не можна свдомо студювати укранську народню словеснсть, обминаючи турецьку й татарську народню словеснсть.

...Не можна цлком продуктивно студювати сторичн вдносини Украни до Орди, до Криму, до Туреччини (яка нод навть володла Украною або частинами), не вичерпуючи турецьку й татарську сторю в перводжерелах, доступних тльки тюркологам...

...Арабська мова, мова священного Корану, для всх народв мусульманського сходу орган науки (з сторографю включно), а дуже часто ще й орган канцеляр всяких длових зносин. Отак як латинська для середньовково квропи—Через те кожнснький орнталст, чи буде з нього ранст, чи тюрколог, чи хто, повинен рвночасно бути дуже досвдченим арабстом; накше трохи чи не вс сторичн джерела будуть перед ним зачинен. ...Можна думати, що третя по черз схдня катедра, яка заснуться пзнше, буде гебрастична, бо кожному ясно, що Украна, оця "черта еврейской оседлости", ма право вимагати, щоб найвища наукова нституця була авторитетною в науковому виршенн справ, як торкаються жидвського народу, його стор, мови, ври, побуту...

Як бачимо, оренталстичних завдань у Укрансько Академ Наук безлч, та й то постйних, на дуже довг роки. Нема чого й казати, що треба буде згодом позаводити в Укранськй Академ Наук не дв, а деклька катедр сходознавства (в петербурзькй Академ орнталств завсди не менше як шестеро, а бува й бльше)" [Записки... 1919, 1, IX -XII].

Роки 1918 - 1929 були золотою добою укрансько науки, а особливо в гуманстичних та суспльних науках. Це був перод, коли книги появлялися у свт без цензури. Систематичний каталог видань УАН за т роки - це книга в 285 сторнок, в якй 888 бблографчних позицй, з них бльше як половина власне присвячена рзним галузям укранстики [Систематичний каталог... 1930]. Не потребую додавати, що прац, як мали штамп "Дозволяться випустити в свт. Неодмнний секретар Академ академк Аг.Кримський", викликали повне довр'я у науковцв свту. м'я Агатангела Юхимовича гарантувало високий рвень.

Також Агатангел Юхимович реалзував сво нституцйн вз. Не буду тут спинятись над структурою його академчно кафедри флолог. нститутом укрансько науково мови та вдповдними укранознавчими комсями (далектологчно, правописно, живо мови та стор укрансько мови), як вс вн очолював. Я хочу тут спецально назвати сходознавч установи, як вн, вдкривач сламського тюркського сходу для Украни, створив зразу заповнив вагомим змстом. Це в першу чергу "Кабнет арабо-рансько флолог" (до 1930 р. випустив шсть публкацй), "Тюркологчна комся" (до 1930 р. теж випустила шсть публкацй, мж ншим дуже цкавий збрник "Студ з Криму") та "Жидвська (опсля: кврейська) сторично-археографчна комся" (до 1929 р. видала два томи свого "Збрника праць").

Тут треба ще пдкреслити лтературну творчсть Агатангела Юхимовича, зв'язану з Сходом. Це не були лиш майстерн переклади. Агатангел Юхимович, що був одним з активних натхненних класикв укранського мистецтва слова, в часи його найвищого розквту на гран XIX - XX ст., був заразом тонким всебчним знавцем класично-арабсько та персько - не тльки лтератур, а вдносних цлсних культур. Цей рдкийталан дав Агатангелов Юхимовичев можливсть вдчувати та творити гармончно паралельно у двох структурах поетичного мислення. "Пальмове глля" Агатангела Юхимовича - поета - це свордний жанр. Поодинок його поеми цикли - це, як сказано вище, не тльки художн не тльки флологчн переклади. Це "орнтальне" нспрован, крм того, структурно "по-орнтальному" вдчут перлини укранського лричного геня. "Пальмове глля" - це також свордний жанр у свтовй лтератур. Ярослав Стеткевич, ведучий тонкий знавець арабсько поез (вн професору в унверситет в Чкаго), вивчивши всебчно "Пальмове глля", прийшов до висновку, що тльки "Захдно-Схдний Диван" ("\Уе5-081спег Оуап") Йоганна-Вольфганга Гете вкладаться повнстю у ту саму категорю.

VIII

Щоб справитися з своми науковими та органзацйними роботами, Агатангел Юхимович працював 18 годин на добу. Але не так легко було творити науку у часи громадянсько вйни та псля не. Ось, наприклад, була справа наукових контактв та книгообмну з закордоном, головно з Захдною квропою. Все-таки ус т труднощ Агатангел Юхимович старався побороти часто мав успхи.

Але прийшли трагчн роки - 1928, 1929, а за ними ще страшнш тридцят роки. Почалася планова акця лквдац укранознавства як науки на високому свтовому рвн, бази окремо високо нацонально культури. тут грка чаша припала нашому трудвников: вн був вдсунутий вд прац свого покликання мусив стати свдком, як одна за одною лквдуються створен ним з таким трудом любов'ю установи [дати подй подан тут головно на баз твору Полонська-Василенко 1954, 1; 1958, 2].

Насамперед прийшло зв'язування рук. Хоч 3-го травня 1928 р. члени Академ одноголосне переобрали Агатангела Юхимовича на неодмнного секретаря, уряд не затвердив його на ту посаду [подробиц див. ще: Полонська-Василенко 1949, 2,724; Полонська-Василенко 1971, ч. 31-32,95]. Оснню слдуючого року (1929) Агатангел Юхимович мусив залишити головування Першим (сторично-флологчним) вддлом нашо Академ; секретар вддлу академк Сергй кфремов був тод ж заарештований - тепер ми знамо документально - як голова неснуючо, т. зв. нацоналстично органзац "Сплки Визволення Украни" (СВУ). А потм були злквдован ус сходознавч установи, так лелян Агатангелом Юхимовичем, врешт його гордсть - сторично-флологчний вддл Академ. Про лквдацю дячв кримсько лтератури та науки я вже згадував. Це все вн дуже сильно вдчував як особисте упокорення перекреслення життвого завдання. Два рази Агатангел Юхимович переставав бути людиною з менем, раз за життя, всм рокв (1930 - 1937), а вдруге - псля арешту мученицько смерт в Кустанайськй (Казахстан) тюремнй лкарн (25 счня 1942 р.) аж до реаблтац (з нцативи його молодшого колеги академка Леонда Булаховського) у 1957 р. [див.: льнко 1990, 25 жовт*, б].

Як мен сам Агатангел Юхимович розповдав у 1940 р., вн дуже тяжко переживав сво становище "опального" академка. Вн, що працею десяти рокв поставив на ноги сво улюблене дтище, нашу Академю (як перед тим у Москв понад 20 рокв видавав у Лазаревському нститут славн 'Трудь по востоковедению"), де вн усх знав вс його знали шанували, попав у клас недоторкуваних парв, якого недавн колеги не добачали. Остання його наукова праця в УАН вийшла у 1930 р., вдбрано йому його аспрантв. сторик Укрансько Академ Наук, Наталя Полонська-Василенко, жнка другого президента УАН (1922, не затвердженого урядом) академка Миколи Василенка (1866 -1935), дуже пластичне описала становище "опального академка", майже словами Агатангела Юхимовича (останньою секретаркою якого вона була), в такий спосб:

Агатангела Юхимовича дос збергаються томи цнних його монографй, що нколи не вийшли у свт; деякими з них поцкавилися АН СРСР та АН Азербайджансько РСР видали х), х не запрошували на науков засдання, наради. Але вони не могли й кинути Академю, тому що це вважалося б за контрреволюцйний виклик, х зв'язок з Академю обмежувався тим, що вони двч на мсяць приходили одержувати платню та хлбн картки; колишн будвельники Академ Наук, як старц, чекали, поки "товариш" Роза чи Соня, перевривши в десятьох рестрах стльки ж раз перепитавши прзвище, видавала м цю злиденну картку... Не залишилось навть колишнього (громадськи настроного) технчного персоналу. З'явилися в шовкових сукнях розмальован панночки, що м була однаково байдужа наука, Украна..."

О.П.), а сам обмежувався одною стравою в академчнй дальн дбайливо загортав шматок хлба, який видавали там до обду, нс додому. Його старе вбрання звертало на себе увагу навть у Кив, де бльша частина нтелгенц ходила в злиденному одяз" [Полонська-Василенко 1949, 2, 726 - 127].

Десь у 1936-1937 рр. (як розповдав мен Агатангел Юхимович) в нститут мовознавства пригадали соб його снування. Викладати не дозволили, але почали посилати до Агатангела Юхимовича аспрантв.

Але трумф Агатангела Юхимовича був у 1939 - 1941 рр., коли була приднана Захдна Украна з Львовом. Тепер Агатангел Юхимович знадобився висипався до визволених земель як корифей укрансько радянсько науки, живий доказ високого рвня.

дйсно, кожна з його подорожей до Львова сприймалася там, як велике свято, а Агатангел Юхимович - як трумфатор. Його смдесятилття було великим святом укрансько свтово науки. Але далектика дяла. 15 счня 1941 р. Агатангелов Юхимовичев був вручений орден Трудового Червоного Прапора, а, як сказано вище, пвроку пзнше (20 липня того ж 1941 р.) вн уже попав у м'ясорубку КДБ/НКВС.

Склалося так, що Агатангел Юхимович ще пд час нашо першо зустрч у Львов у счн 1940 р. набрав довр'я до мене, тод 20-лтнього студента , вдбувши зо мною свого роду спит з сходознавчих дисциплн, запропонував мен перехати до себе до Кива в аспрантуру. Ми тод ще вдбули деклька розмов , очевидно, не могли не заторкнути справи СВУ. "Не вд реч буде згадати, - розповдав Агатангел Юхимович, - що в 1929 р. Укранська Академя Наук стратила свою невиннсть як наукова громадська нституця. А вся та халепа через сифлс. Дак". Побачивши мй здивований погляд, вн пояснив. Щоб здйснити сво плани, уряд мусив надати Академ свого кандидата, який був би добрим вченим, а разом з тим втшався б довр'ям уряду популярнстю серед мас. Таким був академк Данило Заболотний (1866 - 1929), знаменитий епдемолог, що вславився свом вдкриттям у поборюванн власне сифлсу, популярно тод пошест. Крм того, вн дуже любив ходити в народ, фотографувався з робтниками, був почесним донбаським шахтарем тощо. Але у 1928 р. вн був професором Вйськово-медично академ в Леннград. Його викликали до Кива (де вн був академком ще з 1922 р.), вн став офцйним кандидатом в президенти Академ. Агатангел Юхимович, тод все ще неодмнний секретар, вдбув у травн з академком Заболотним длову розмову, пд час яко кандидат дав слово, що вн "старини не рушатиме не буде вводити новин", цебто буде дяти в згод з Спльним Збранням Академ. Напередодн виборв вдбулася нарада продних академкв в помешканн академка Миколи Василенка (на Тарасвськй, 20), на якй Агатангел Юхимович повдомив свох колег про вислд розмови з академком Заболотним. Присутн погодилися одноголосне обрати його президентом, а щоб надати бльшого знаення виборам, виршили, що зборами буде керувати приятель Агатангела Юхимовича та Василенка, перший президент Академ Володимир Вернадський, що власне через збори прихав з Праги, де був у науковому вдрядженн [про переговори Агатангела Юхимовича з Заболотним див. також прац: Полонська-Василенко 1954,1,54; Полонська-Василенко 1949,2,725-724; Полонська-Василенко 1951, 5, 343]. дйсно, збори одноголосне обрали Заболотного президентом, але вн не додержав свого слова.

Коли у 1924 р. у зв'язку з полтичним процесом т. зв. "Центру дй" було заарештовано академка Миколу Василенка, Агатангел Юхимович добився того, що Спльне Збрання нашо Академ одноголосне, за пдписами усх академкв, домагалося його звльнення. Ця акця увнчалася успхом [див. про це також:

Полонська-Василенко 1955,1,49-57; Полонська-Василенко 1951,5,339]. коли лтом 1929 р. почалися арешти в справ СВУ було арештовано самого вце-президента Сергя кфремова, Агатангел Юхимович та Микола Василенко звернулися до Заболотного пригадали йому його обцянку. Одначе, на хн здивування. Заболотний вдмовився виступати на оборону свого товариша по академ. додав, що Академя може виступати лише на сторон обвинувача [див. також: Полонська-Василенко 1954,1, 69; Полонська-Василенко 1951,5,339]. Агатангел Юхимович закнчив словами Гафза:

Куди, куди подлось те прихилля,

Що панувало в тамошнм гурт!

додаючи: "Але у грудн того ж 1929 р. Данила Заболотного уже не стало в живих".

Справа СВУ не була для Агатангела Юхимовича чисто академчною. Велика частина його близьких спвробтникв-укранств, таких як Ганцов, Тимченко, Синявський, попали в тюрму. Агатангел Юхимович не здавав позицй, постйно вимагав перед Академю та Раднаркомом х звльнення, хоч вн сам очкував арешту, зокрема псля того, як його найближчий помчник прибраний син Микола Левченко теж опинився поза свободою. Але врний вдважний Левченко не бувПавлушковом, що дяв запрограмовано викопував яму свому дядьков добродв - кфремову. Левченко не дав себе збити з пантелику няким ошустам або погрозам. Свою смертю вн врятував на деякий час життя свого улюбленого учителя та прибраного батька [див.: Полонська-Василенко 1954, 1, 77; Полонська-Василенко 1949, 2, 725-726; Полоиська-Василенко 1971,31-32,94-96]. Агатангел Юхимович дожив до приднання Захдно Украни у 1939 р. Львв був для нього свордною Меккою. Там вн друкував до 1905 р. сво укранськ лтературн твори, там жив його близький друг ван Франко, там реалзувалася полтична взя його вчителя Драгоманова. Свй побут у Львов в лт 1891 р. вн уважав одним з найсильнших переживань свого життя. Тод вн зупинився в укранському готел "Народна Гостиниця" бля колишнього Галицького парламенту (пзнше унверситету), коли я зайшов до його кмнати, вн скоро запропонував мен "сторичн походи" по Львову. Це була дуже свордна пригода для мене: з одно сторони, Агатангел Юхимович пригадував соб ус сво кроки та зустрч у Львов 1891 р., а з друго - цитував з пам'ят арабськ, перськ та турецьк поез заставляв мене х дентифкувати та перекладати на укранську мову. От наш розмови вн опсля у квтн 1940 р. оцнив, як вдмнний спит з сходознавчих дисциплн в аспрантуру нашо Академ Наук.

День перед нашою зустрччю цлий культурний Львв (без огляду на нацональнсть) зйшовся у найбльшому зал Льввського унверситету Со11езит Махтит, щоб почути укранського академка, що обцяв подати розв'язку питання: "Хто так хозари яка х мова". Близько пвтори години промовляв Агатангел Юхимович, в зал непорухалася муха, ус уважно вслухалися у переконлив аргументи маститого вченого.

Агатангел Юхимович клька разв побував у Львов - це було велике пережиття для обох сторн. У розмовах з мною вн пдкреслив вагу отих льввських побутв.

Але органи не забули про Агатангела Юхимовича. Скоро псля гучного всенародного 70-лття ученого, що удостовся ордена Трудового Червоного Прапора (15 счня 1941 р.), якраз коли почалася вйна з нмцями, уже в липн 1941 р., його безпдставно заарештували пригадали СВУ. Це недавно на баз оригнальних документв (слдча справа № 148001) було виявлено ваном льнком у "Лтературнй Укран" (25 жовтня 1990 р.).

Агатангел Юхимович загинув у тюремнй лкарн 25 счня 1942 р. в мст Кустанай у далекому Казахстан - гдно, як жив. Я можу тут тльки повторити слова вана льнка: "Слд вддати належне Агатангелу Юхимовичу, який, незважаючи на похилий вк недугу, знайшов у соб сили, вичерпав х останнй запас, але не пддався, не обмовив н себе, н товаришв, достойно донс свй тяжкий хрест на Голгофу народно покари" [льнко 1990, 43, б].

IX

Агатангел Юхимович, в т часи як я його знав, був невеликого зросту, хворий на астму та з серцевою недугою, майже слпий (носив дв пари сильних окулярв). Лице орнтального типу, голос слабий, але примний, одягнений у скромний поношений одяг темного кольору. Дуже цкавий спврозмовник, хоч часто переходив у монолог. У Кив вн жив у старому дом на вулиц Мало-Пдвальнй, 5, на 3-му поверс. Будинок тепер уже не сну. Дм мав висок поверхи, так що нелегко було пднматися до квартири Агатангела Юхимовича мен, тод двадцятилтньому. Але Агатангел Юхимович не наркав. Вн виказував на позитивну сторону сво квартири: висок стни давали велику площу для розмщення його величезно славстично та добрно сходознавчо бблотеки. Квартира складалася з двох кмнат та кухн, вс стни були максимально використан для полиць з книжками та для шаф, в яких помщалися його колекц грамофонних платвок (Агатангел Юхимович був великий любитель знавець оперно музики) та поштових марок, разом з конвертами. Пригадую соб його прецнну збрку марок з часв революц та громадянсько вйни, зокрема рзних укранських урядв. У меншй з двох кмнат був стл з великим самоваром (Агатангел Юхимович з молодост любився у чапитю мцного чорного чаю) та отоманкою для спання. З огляду на його слпоту немч, в нього жив його фактотум Василь Мирошниченко, який ще хлопцем почав свою службу у академка. Вн вмло скоро виконував доручення, тому Агатангел Юхимович називав його "Собач ноги". На лто Агатангел Юхимович виздив звичайно до Звенигородки, де жила його сестра Маша, брат Сима (Юхим) та прибраний син Микольця з мамою. У Кив Агатангел Юхимович жив дуже скромно, вн харчувався в академчнй дальн, звичайно оточений студентами. В останн роки вн сплкувався тльки з см'ями дочок Старицьких (Людмила Черняхвська, Оксана Стешенко), сестрою Лес Укранки (Ольга Косач-Кривенюк) та Наталю Полонською-Василенко. Остання, сама визначний сторик, по смерт свого чоловка академка Миколи Василенка (1935 р.) стратила свою працю, навчилася друкувати на машинц стала технчною секретаркою Агатангела Юхимовича. Власне тод вн спромгся написати (або переробити) цлу низку сходознавчих монографй, зокрема свою (дос ще не видану) "сторю хозар". Машинописи, що заховалися, були власне друкован Наталю Дмитрвною Василенко.

ББЛОГРАФЯ

Библиографический словарь... 1975. Библиографический словарь советских востоковедов.Москва.

Дорошенко Д. 1930. "Укранська гетьманська держава 1918 року". сторя Украни 1917-1923 рр. Т. 1-2. Ужгород.

Записки... 1919. Записки сторично-флологчного Вддлу Укрансько Академ Наук.Т. 1. Кив.

Збрник праль... 1919. Збрник праць комс для вироблення законопроекту про заснування Укрансько Академ Наук у Кив. У+88+ХХХУ. Кив.

льнко . 1990. "Хватальна евакуаця. За слдчою справою А. Кримського". Лтературна Украна. 43. Кив.

Кримський А.Ю. 1904. Мусульманство та його будучнсть. Львв.

Кримський А.Ю. 1928. Розвдки, статт та замтки. -ХХУШ. Кив.

Крьмский А.Е. 1941. Автобиография академика Агатангела Ефимовича Кримского. Киев (рукопис).

Кримський А.Ю. 1972-1974. Твори в п'яти томах. Кив.

Охримович Ю. 1922. Розвиток нацонально-полтично думки (вд початку XIX столття до Михайла Драгоманова). Львв - Кив.

Пизюр к. 1966. Листи до приятелв. 162-166. Нью-Йорк.

Полонська-Василенко Н. 1949. "Агатангел Кримський". Украна. 2. Париж,

Полонська-Василенко Н. 1951. "М.П. Василенко ВУАН". Украна. 5. Париж.

Полонська-Василенко Н. 1954. Укранська Академя Наук (нарис стор). Т. 1. Мюнхен.

Полонська-Василенко Н. 1958. Укранська Академя Наук 1931-1941. Т. 2. Мюнхен.

Полонська-Василенко Н. 1971. "Академк Агатангел Юхимович Кримський 1871-1941". Укранський сторик. 31-32. Нью-Йорк - Мюнхен.

Сарбей В. 1971. "Перший неодмнний секретар Укрансько Академ Наук". Всник Академ Наук УРСР. 1. Кив.

Систематичний каталог... 1930. Систематичний каталог видань Всеукрансько Академ Наук 1918 - 1929, склали ванченко М. та Стешенко Я. Кив; передрук пдготував видав Штогрин Д. 1969. Чкаго.

Студ з Криму. 1930. Студ з Криму. 1930.1-Х. Кив.

Схдний свт. 1930.Схдаий свт. 1930. 12. Харкв. Терджиман Переводчик. 1904, ЗО; 1905, 28; 1915, 204. Бахчисарай.