Я - ЗЕМЛЯ

Я - ЗЕМЛЯ

О люди, люди! (Якщо люди!),

О Боже милий мій, прости...

Не крайте, прошу, мені груди,

Не ставте жадності хрести!..

Не рвіть мене, побійтесь Бога!

І не шматуйте на куски,

Бо приведе вас в ад дорога

Через бездушшя, навпрошки.

Що збудували - поламали,

(Зламать-бо легше, ніж звести...)

Згубили все, що в душах мали,

Зірвали щедрості мости...

Ви й так по горло уже ситі

(Бог бачить! Я ж бо не брешу!)

Багатством, жадністю умиті,

Не крайте груди, вас прошу.

Ви мене ядами травили,

Кидали хімію в траву,

Сушили, різали, палили, -

А я ще дихаю.., живу...

Була я щедра і багата

Пшениці квітли і жита,

Веселі будні, пишні свята,

І була доля золота...

Веснгою радувала квітом,

А восени - у ліс, в сади.

І всім було чому радіти,

І Бог не слав до вас біди...

Та ви межу переступили,

Байдужість скрізь і пустота...

Усе, що людяне - згубили,

А все недобре - пророста...

Тепер мене, неначе бранку,

За "чорний" гріш продаєте...

До ночі темної із ранку

На шмаття ріжете, рвете...

І вже терпіть - мені не сила,

Мабуть, мені це не знести...

Я волі, волі в вас просила, -

А ви мені - хрести, хрести...

Чому ж за щедрість - підла плата,

Я ж віддавала все сповна.

Ви хочте срібла, хочте злата?

Так в чім, скажіть, моя вина?

Я - не продажня! Просто - спільна!

Але скажіть мені тоді:

Чому ж сьогодні я не вільна,

Я - потерпаю! Я - в біді!

А так хотіла щастя й волі,

Про них я мріяла роки...

Щоб ріс чебрець пахучий в полі,

Щоб голубіли сокирки...

Ось вам би - мріяти й кохати,

Так посушили ж криниці,

Щоб пельки золотом напхати,

І євром - жирні гаманці.

А я - ЗЕМЛЯ! Мала планета!

Я чую, чую вже біду...

Мене зміняли на монету,

Я скоро в безвість упаду...

О люди, люди, схаменіться,

Бо ж серце в вас не кам"яне!..

Лицем до Бога поверніться,

І більш не нівечіть мене!

А я вам щедрістю віддячу, -

Житами стиглими впаду.

І щастя кожному позначу

Вишневим цвітом у саду.

Тетяна Лісненко