Література рідного краю. Дорога неспокою Віри Яшан

Мета: внаслідок навчальної роботи збагнути світ поезії Віри Яшан, особливості її поетичної творчості, джерела таланту; розвивати читацький досвід і етичні смаки; вдосконалювати навички зв'язного мовлення; формувати власний естетичний світ; виховувати почуття гордості (ми належимо до одного з найпоетичнішого краю України).

Обладнання: портрет, зб. "Мой маленький рай", зб. " Дорога в неспокій", кн. прози і поезії "Бабина призьба".

Епіграфи: Поезія для людини - один із способів вираження своєї особистості

М. Гумільов

Воскресайте, камінні душі,

Розчиняйте серця і чоло,

Щоб не сказали про вас

грядущі: - їх на землі не було...

залишайте в житті і свій слід.

В. Симоненко

Хід уроку

I. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ, МЕТИ, ЗАВДАНЬ УРОКУ

Слово вчителя

• Як ви розумієте слова, які написані на дошці?

Так. Кожна людина повинна залишати всій слід на землі: посадити дерево, виростити дітей, побудувати будинок - робите те, що велить душа -писати вірші... Отже, сьогодні у нас урок - мандрівка по дорозі неспокою Віри Яшан, поетеси рідної Маловисківщини. Ми спробуємо з'ясувати, з яких джерел черпає творчу й життєву снагу поетеса, у чому секрет творчості, звідки оті безмежні духовні щедроти. Може, це вроджений поетичний талант? Але не кожний здатен так відкритися людям, як "земля небу". Гортаючи збірки, доходжу думки, що секрет, в якому причащалася її душа - це

- мамина пісня;

- батькова воля;

- бабусина колисанка;

- пісні про калину;

- каштани Малої Виски,

які навчили дивитись на людей, зорі через свій пречистий світ.

II. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ УЧНІВ

• Ваші думки, роздуми від прочитаного вдома.

Група "Пошук Мемуарів"

• Які афоризми, крилаті вислови найбільше припали до серця?

"Хто з'їв одне яблуко, побував у лікаря, хто два - забрав усю медицину".

"І день новий вривається у двері, Працює думка. Що ж, Коби не гірш".

"Я боюся за тебе, Україно,

Коли дивлюсь на твої нахмурені брови,

Молоду, а вже посивілу голову.

Я боюся за твоє завтра".

"Дзеркало - свідок, двійник, несуворий прокурор мого життя".

"В голові - неспокійно, у душі - любов"

"Сьогодні все таке вродливе,

Сьогодні я така щаслива -

Думок і віршів ціла злива".

"О, краю мій!

Серед широких плес

Твою любов я відчуваю й силу,

Бо тут мій дід і радість до небес.

Стою. Мовчу. Слова такі безсилі..."

"Я вірна серцю, пам'яті лісам. Оцій калині, хаті, цьому небу".

"Любов - це крила, марево страждань.

Полон її - знак якості сталевий.

Любов - це дикий мед, це - Королева,

Яка прийшла на бал твоїх бажань".

"Ох, це життя - кімната сміху, гра".

"Маленьке місто, серця гомін,

Я мушу їхати, я мушу,

Але тобі лишаю душу,

Собі - лиш спомин".

• Хто ж ця загадкова Жінка?

Група "Літературознавців"

Повідомлення 1

Люблю, коли шумлять старі ліси,

Додому нахиливши темні віти,

Коли втихають луни - голоси,

Коли гойдає вітер пізні квіти.

Люблю шалену заметіль доріг,

І як сопілка грає серед тиші,

Як накрапає дощ на мій поріг,

І як літак у небі коло вишиє.

Люблю ходити босою в жнива,

Приходити до бабиної хати,

Бо там малою бігала сама,

І там колись побрались мама з татом.

Коли отак, дитинство припадаю,

Пожовклий знімок до грудей тулю,

Тебе люблю, мій барвінковий краю,

І - все в тобі без винятку люблю.

1997 р. Журнал "Бористен", ст. "Я тут, немов у небі птах" Поетеса народилася на Буковині, у Чернівцях, де все, що оточує людину, - поезія. Мама її - румунка, а тато - українець. Тому з колиски їй звучали дві мови, обидві співучі і запашні. Вони залишились на все життя у неї в серці. Буденність Віра пізнавала на заводі, потім у бібліотеці і дитсадку, закінчивши Чернівецький держуніверситет, працює у школі № 3 м. Малої Виски Кіровоградської області, куди закинула її доля. Викладала російську мову та літературу. Так до двох мов приєдналася ще одна, але перевагу вона надає українській. Довгий час проживала у містечку. Багато пише, і не лише вірші, а й прозу - опоетизовану, філософськи заглиблену. Та основний її жанр все ж таки поезія. Вірші у неї по-жіночому ніжні, відверті і щирі, вони традиційні, але не спрощені, і в цьому їх цінність, і тому їх тепло сприймають читачі. Віра Яшан вибаглива до себе у творчості, хоча у віршах її, буває, і спіткнешся через випадкове, наспіх підхоплене слово, але у кого з поетів, навіть у визнаних майстрів, цього не трапляється. Головне, що вона багато, творчо працює, вона видала зб. "Дорога в неспокій", видрукувала чимало віршів у газетах, а це свідчить про те, що ми маємо талановиту, багатообіцяючу поетесу.

Забутий храм

Стоїть, немов жебрак, старенький храм.

Обсіли хрест засмучені ворони.

І, дивлячись в провалля чорних дам,

Давно мовчать поіржавіли дзвони.

Колись сюди приходило село

Молитимуть, про святе погомоніти.

Пройшли роки. Давно оте було.

Батьків нема, в міста майнули діти.

Та храм стоїть. В журі терпляче він

Вичікує господаря нового.

Коли серця розбуде його дзвін?

Спитати в кого? У людей? У Бога?

• Поясніть рядки:

Та храм стоїть. В журі терпляче він

Вичікує господаря нового.

Храм - невмируща пам'ять історичного минулого народу, як символ духовного багатства, розкутості й краси. І до храму люди ставляться залежно від свого духовного розвитку, ерудиції, розуміння історичних пам'яток минулого, екології в нашому сучасному житті, від людської совісті, рівня культури. Він чекає на пробудження людства від сну - повернення духовного багатства.

Духовність - зв'язок із внутрішніх психічним життям людини, її моральним світом.

Мораль - система норм і принципів поведінки людей у ставленні один до одного та до суспільства.

Повідомлення 2

10 квітня 2002 р. газета "Буковинське віче" Поезія і проза, щира сповідальність і гостра публіцистичність поєдналися в зб. "Бабина призьба", що з'явилася у чернівецькому видавництві "Золоті литаври". Новий зажинок письменниці. Презентація чергової книги відбулася в театрі - студії "Голос". Господарі театру - режисер Петро Колісник і артист, ведучий дійства, Андрій Циганок взяли щиру й довірливу ноту подальшого спілкування тих, хто прийшов привітати поетесу. Слово мали професор УНУ Надія Бабич, поети Мирослав Лазарук, Володимир Возпюк, Олександр Довбуш, Валерій Цибуленко, редактори газети "Буковина" Володимир Михайлівський, "Чернівці" - Василь Бабух, директор видавництва "Золоті литаври" Василь Ільницький. Кожен наголосив на окремій грані творчості особистості Віри Яшан. Споріджовала душі присутніх не тільки поезія в інтерпретації автора, а й музика у виконанні Валерія Бежана (колишнього артиста Чернівецької філармонії, а нині - педагога загальноосвітньої школи в Сторожинці) та пісня самої поетеси. Поезія Віри - наспівна. Український композитор Михайло Бендіков, який нині проживає за кордоном, створив низку пісень на слова "Буковинки". Вірші Віри Яшан - у Павла Двірського, а румуномовні - у композиторів Бухареста. Поетеса вважає своїми вчителями письменників Григорія Красного, Віктора Погрібного, Антоніну Корінь, ЛесюКлименко, Володимира Бровченка, підтримує з ними тісні творчі стосунки. Про це розповідала тематична виставка - листування, книги, а також публікації про поетесу. Вона відбулася як жінка, матір, бабуся, письменниця, непересічна особистість, просто людина. Тому-то так затишно було того дня на її "бабиній призьбі", від якої віяло душевним теплом. Часом я відчуваю себе польовою квіткою, інколи вітром, але більше Деревом. І коли б мені довелося намалювати свій автопортрет, я б намалювала Каштан... Бо навесні, у травні, запалюються на ньому білі свічки і горять своїм прозорим світлом, але від цього горіння не лишається диму, а тільки цілющий аромат. І наша вулиця стає схожою на малий Хрещатик, а каштани на розкриті віяла, які дарують затишок і прохолоду. Так, я б намалювала каштан, бо його крислаті гілки тягнуться до простору, сонця і краси, як і я. Бо Каштан - це моє дерево.

Каштан.

На планеті є два види дерев з такою назвою, проте вони належать навіть до різних родин. Ростуть вони в Європі, Азії, Північний Америці. Серед представників цього роду є дерева - гіганти, як наприклад, каштан є благородний. Серед представників каштанового роду найбільше значення має каштан їстивний. Росте у країнах Середземномор'я, Кавказі і Закавказзі. Він піднімається вгору до 1700м., а у високогірних районах набуває чагарникової форми. Він має величезну кореневу систему, яка міцно скріплює грунт на кам'янистих гірських схилах і не допускає його руйнування.

Велику цінність має і деревина каштана. Вона у нього красива, жовтувато-білого кольору, легка, добре обробляється і широко використовується для найрізноманітніших потреб. Після спец, обробки плоди каштана можна використовувати у кулінарному і кондитерському виробництві.

Виявляється, що дуже багато цілющих речовин у корі стовбурів та гілок. У ній містяться ті сполуки, які є у квітках. Каштан - чудова порода, яка несе людям красу і радість. Так давайте ж більше саджати його на вулицях міста, селищ, в парках та скверах, а головне берегти те, що вже росте в нашій країні.

Хвилинка активного відпочинку. Проектування

• Мій автопортрет. Ким я себе уявляю? Чому?

І так каштан - це людина творець.

Віра з дитинства говорила трьома мовами: українською, російською, румунською. Любить подорожувати, тому побувала в Польщі, Румунії, Підмосков'ї, Німеччині, Криму, Карпатах, зараз перебуває в Італії (2007р., де працює і проживає).

Літо у Карпатах, у гуцульських хатах,

В соковитих травах, у долонях гір.

Шелестять смереки, і кружля лелека,

І сідає сонце десь за косогір,

Кличуть полонини, ваблять верховини,

Оком не охопиш дивну цю красу.

Я іду стежками босими ногами,

Ягоди пахучі дітворі несу.

У Карпатах літо, піснею сповите,

Арнікою, глодом червоніє гай.

Гуцуля веселе вигляда з оселі,

Що на думці в нього, - спробуй відгадай.

• Що на думці? Як ви гадаєте?

Арніка - це цілюща квітка гуцульського краю. Сила поетичного образу в тому, що він бере вас у солодкий полон, не питаючи згоди. І хочеться жити і творити, приносити радість і добро. Ось і ми, гортаючи збірки, не можемо вийти з цього полону.

• Якою ви уявляєте "дивну цю красу" Карпат?

• Які кольори зустрічаються? (світло-червоного кольору, "глодом червоніє гай")

Творчий пошук груп. Знаходження вічних вокзалів, станцій, причалів у віршах

• Запрошую вас увійти сміливіше в країну цілющої ніжної лірики Розділу "В червонім світлі арніки", відшукуючи "вічні" поняття.

"І знову осінь за вікном" - тривога.

"В самотньому зажуреному сквері" - радість, щастя.

"Потягується день" - розлука.

"Серед жовтих лип і кленів" - любов.

"А якби не вітер" - життєдайність.

"Сьогодні 13 січня" - наснага.

Повідомлення 3

Зима, 1994 р. Газета "Маловисківські вісті". Ст. "Виглядини збірки "Дорога в неспокій".

Нещодавно в житті районної літературно-мистецької студії "Степова криниця" сталась досить приємна подія - у Кіровоградському Центрально-Українському видавництві вийшла з друку перша збірка поезій активної учасниці студії поетеси Віри Яшан "Дорога у неспокій".

Виглядини розпочались виступом редактора районної газети Григорія Красного. Потім було надане слово "хрещеній матері" студії, вчительці-пенсіонерці Аллі Петрівні Тарасенко. Виступи літстудійців, друзів знайомих були помережені музичними номерами викладачів та вихованців і принесли всім шанувальникам поетичного слова справжню естетичну насолоду. А в кінці цього чудового вечора самодіяльний композитор Павло Бровченко експромтом поклав на музику і виконав пісню на вірш поетеси "І знову осінь за вікном".

На завершення цього заходу схвильована і розчулена Віра щиро дякувала всіх присутніх за ці незабутні хвилини в її житті.

У поетеси особливі стосунки з дарами природи, як між сестрами-близнятами, може, тому пейзажна лірика - найсильніша. Пошук доказів.

Є безліч визнань поезії:

"Поезія для людини - один із способів вираження своєї особистості". М. Гумільов

Панує аксіома в Англії:

"Поезія - це кращі слова в кращому порядку".

У Франції:

"Поезія - це те, що створене і не може бути виправлене".

У Віри Яшан є вірші, які підпадають під кожну з цих теорій. Більшість її кращих творів звернені до особистості.

Вірш "Бувають дні коли мов та бджола"

• Що включає в собі слово "людина"?

Життя і поезія - багатовимірні, багатокольорові, сповнені дивною гамою звуків: від шепоту до зойку і крику душі, які не кожному дано почути.

Вірш "Дощі"

• Так. Чи примхи погоди, "чи власна душа"? (наснага жити, працювати, писати).

Хоч сьогодні більшість тягнеться до спокою та рівноваги в тривожному житті, поетеса показує нам "дорогу в неспокій". Бо ж спокій - то остання нижня точка орбіти людського життя. Не поспішайте до неї, затримайтесь у зеніті літа.

Повідомлення 4

2001 р. 11 липня "Маловисківські вісті". Ст. "Мої враження про ФРН".

Нещодавно в редакцію газети завітала наша землячка, поетеса Віра Яшан. Вона повернулася із Німеччини, де жила і працювала майже 2 роки. За такий тривалий період встигла вивчити (розмовну) німецьку мову, закони і традиції народу, познайомилася із людьми, пристосувалась до їхнього побуту, манер, звичок.

Цікавою виявилась розповідь про життя сучасних німців, тим більше, що воно зовсім не схоже на наше з вами.

Тож пропонуємо вам інтерв'ю.

Рольова гра "Інтерв'ю"

- Віро, а як живуть сучасні німці?

- Вони живуть досить заможно. На роботу не ходять пішки. Практично, всі мають авто. Кинулось у вічі, що пенсіонери в автобусах не мають ніяких пільг (для чого вони їм, коли пенсія висока). Велика концентрація транспорту в містах не загрожує забрудненню повітря, бо всі авто оснащені спец, пристроями. Дороги зі світу фантастики - рівні, швидкісні, всюди асфальт і бетон. На шляхах відеокамери для контролю за водіями.

Вражають чесноти - пунктуальність та дисциплінованість (батько запросив сина в гості і призначив для цього певну годину та день). У німців -це закономірно, уміють цінувати час, тож ніяких винятків не роблять. У ресторані розраховуються кожен за себе. А взагалі - споживають багато м'яса, п'ють багато кави, пива, замість супів і борщів їдять йогурти і бутерброди...

- Віро, твоя розповідь буде неповною, якщо уникнути питання про освіту. Хотілося б почути про шкільне життя німецьких дітей.

- Діти ходять до школи, хто в чім хоче, відвідування занять вільне, ніхто нікого не обмежує. Класи оснащені комп'ютерами, сучасною технікою, з якою добре знайомі діти. Перший урок поч. о 8 - й годині. Заняття тривають 45 хв., але на перервах класи провітрюються у будь-яку погоду.

Канікули у школах починаються у різних територіальних одиницях, у різний час, з різницею у два тижні. Для того, щоб не було скупчення на автобусних і залізничних сполученнях (в цей час діти багато подорожують). Їх не б'ють і не карають. У міському транспорті вони нікому не поступаються місцем, а на вулицях страшенно галасують. Діти належать самі собі, у них немає зрівнялівки, тобто, вважається, що одяг, поведінка - це шлях до їхнього самовираження.

Німецькі школярі не мають поняття про ділення в стовпчик, що за урок іноземної мови треба вивчити20 слів. І тільки у гімназії вимоги стають значно вищі до кожного учня.

В цілому ж, молодь Німеччини справила на мене гірше враження, ніж я сподівалась, як в манерах, одязі, так і в освіті...

Тож судіть самі, наскільки ми різні...

Повідомлення 5

22 лютого 1995 р. "Маловисківські вісті". Ст. "Таланти рідного краю". 24 квітня 1998 р. "Нова Буковинська газета" Ст. "Коли б мені довелось намалювати автопортрет, я намалювала б каштан" 9квітня 2002 р. "Чернівці". Ст. "Книга скликала друзів". 24 квітня 2002 р. "Маловисківські вісті". Ст. "Бабина призьба" Віри Яшан".

У сьогоднішньому випуску "Степової криниці" читач познайомиться з новим доробком творів поетеси. Вона добре відома у нашому місті. Родом з мальовничої Буковини, та Мала Виска назавжди стала для неї рідної.

Вірш "Місту Малій Висці на згадку про зустріч"

Вірш "Буковині"

Роздуми учнів

Повідомлення 6

16 грудня 2001 p.

Мій перший короткий лист до юних читачів, любителів поетичного слова, учнів ЗШ №3 м. Малої Виски.

Дорогі друзі!

Доброго Вам дня. Я дуже рада, що ви згадуєте у ці зимові дні про мене, читаючи мої вірші. Адже "життя без поезії - це злочин" - говорив великий укр. письменник М. Коцюбинський. Нехай мій скромний доробок звеселяє ваші юні серця, гріє душу, розпалює розум. Будьте завжди щирими, людяними, подільчивими, цілеспрямованими. Життя наше складне, і щоб втриматись у ньому, потрібні старання всіх. Любіть прекрасне, читайте гарні книги, задивляйтесь на зорі, на наші шкільні берізки, на наш неозорий степ, а час зробить своє.

Бажаю вам успіхів у навчанні, плідної праці, а вашим вчителям і батькам Божої благодаті. З наступаючим Новим роком, Різдвом Христовим! Хай щастить!

З повагою поетеса Віра Яшан

II. ЗАКРІПЛЕННЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ

• Який вірш вам найбільше сподобався? Чим?

• У чому секрет творчості?

(У любові до рідного краю, мови; запрошує нас разом не боятися сірих буднів, відчаю, проблем, іноді повертатися в дитинство, стати самим собою і Т. д.).

• У чому я змінився за цей "час"?

Отже, "маленький рай" Віри Яшан - це "швидка допомога" душі, таблетка, покладена під язик - це її вірші.

Дякуємо її за першу поетичну дорогу, якою вона впевнено почала торувати. Що ж, дай, Боже, час добрий творити добро, приносити радість і неспокій.

Вірш "В моїм серці б'ється Україна"

IV. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

ТВІР-РОЗДУМ:

1. "Дорога неспокою В. Яшан"

2. "Маленький рай" В. Яшан"

3. Що я відкрив для себе гортаючи збірки В. Яшан?

• Завершення уроку поезією "Мій кращий вірш". Висновок. Минуть роки. Але, упевнена, що заряд духовності, любові до мистецтва, рідного краю не зітреться з пам'яті всіх присутніх. Бо це - вічне, як і сам народ український.

Додаток

В моїм серці б'ється Україна, Як у двері впертий, лютий вітер. Найрідніша мова - солов'їна, У душі - сім найдорожчих літер. В скронях б'ється вічне "побратими", А в житті, у пресі - вороги. Що чекає завтра доньку й сина, Чи вціліють отчі береги? О древлянська земле, о богине, Впізнаю твій марафонський біг, Твій трагічний профіль, Україно, Терен і бурштин людських доріг. Рідше чую, як співають птиці, Але вірю - це не епілог, Хай Господня праведна правиця Приведе тебе до перемог.		Мій кращий вірш Мій кращий вірш іще в мені. Він є і буде. Його чекаю на весні, Як сонця люди. Він заглядає у вікно, у душу й очі. Він спати не дає давно - Про щось шепоче. Він у моєму кожнім дні, Пульсує в скронях. Він в серці, десь у глибині Росте, як сонях. Мій кращий вірш - мій оберіг І воскресіння. Він - син мій, що верта з доріг, Моє спасіння.
Місту Малій Висці на згадку про зустріч Маленьке місто, мов лелека, Прийшла зима до тебе біла, А ти мене теплом зустріло З доріг далеких. Як на олтар тобі несу Свої жалі, надії промінь. Я знову тут, я ніби дома. Згора мій сум. Зітхає степ серед снігів, А ось і рідна, третя школа. То ж не забути вже ніколи Її вогнів. Маленьке місто, серця гомін, Я мушу їхати, я - мушу, Але тобі лишаю душу, Собі лиш спомин.		Буковині Я знову тут, У рідному краю, Де мозок переповнений думками. О, це знайоме плетиво жалю, Коли потонеш у обіймах мами! Тоді весь світ Здається немовлям. Схилилось небо, ніби у поклоні. І двох сердець спарованих биття Ось-ось впаде від щастя на долоні. Вітаю вас, Міцні мої дуби, Мої могутні сосни і смереки? Ви теж зазнали, як і я, журби, Лечу до Вас з доріг своїх далеких. О, краю мій! Серед широких плес Твою любов я відчуваю й силу, Бо тут мій дім і радість до небес. Стою. Мовчу. Слова такі безсилі...

Потягується день,

Зітхає вітер, -

Це осінь у природі і душі.

Зомліли майже всі навколо квіти,

Синоптики не тішать, до дощі.

Загострились коліна у дерев,

Давно зів'яло листя пожовтіле.

І ліс немовби враз осиротів,

І я сама немов осиротіла...

І знову осінь за вікном

Лоскочу скло багряним листям.

І тихо, журно за селом

Бринить калинове намисто.

Грибами пахне й полином.

І житом, скошеним у полі...

Ще літо бабине теплом

Плете собі косу поволі...

Сивіє день на скронях ночі.

В задумі рута догорає

Відкрила осінь карі очі

І ними душу мені крає.

Серед жовтих лип і кленів,

Наче справжні наречені,

Розцвіли, як звук в акорді,

Хризантеми - пишні й горді.

Білі, білі хризантеми,

Пізні осені поеми.

Ви - останній витвір осені -

Снігом ще не запорошені.

Зацвіли усім на диво

Квіти ніжні і сміливі.

Йду я, вами заворожена,

Білим цвітом розтривожена.

Серед осені і листя

Чую: "Хризантеми, Христя..

Бувають дні, коли мов та бджола:

Летиш, летиш над вуликами світу.

Бувають дні, захмарені від зла,

І швидкоплинні, мов зима і літо.

А потім - тиша. Не життя - сонет.

Народжуються вірші і лоскочуть,

І ти уже незборений поет,

Усе в тобі співає і тріпоче.

А є ще дні любові й суєти,

Як місяць до вікна твого причалить

І закипить в тобі твоє начало

І відчуваєш, що людина ти.