Огляд життя і творчості Миколи Вороного в 10 класі

Микола Вороний - постать в українській літературі неординарна. Поет, перекладач, критик, історик літератури, публіцист, актор, режисер, редактор, дослідник національного театру, світової і вітчизняної драматургії, громадський діяч.

Ми починаємо знайомитися з долями українських письменників, що через неприйняття історичних подій 20-30-х років опинилися в еміграції, були репресовані або ж морально зламалися й прийняли умови, які диктувала епоха.

У 1938 році М. Вороний був розстріляний більшовицькою владою, його ім'я і творчість були приречені на забуття.

М. Вороний знаменує собою значну сторінку в житті нашої літератури й культури загалом. Його поетичний доробок критика порівнює з творчістю Шарля Бодлера й Поля Верлена. П. Тичина й М. Рильський вважали його своїм учителем. Саме він примусив цілі покоління творців замислюватися над сутністю художнього слова, над філософією мистецтва. І в естетичних поглядах, і в творчості він був новатором художніх форм, прагнув розширити естетичні горизонти нашої літератури. Відстоював право поезії "нести красу чуттів і замислів".

Народився в сім'ї ремісника. Батько походив з кріпаків, мати - з роду освітнього діяча 17-18 ст., ректора Київської академії П. Колачинського. Навчався в Харківському реальному училищі, пізніше - в Ростовському, звідки був виключений за зв'язки з народниками й поширення забороненої літератури. Три роки перебував під наглядом поліції із забороною вступати до вищих навчальних закладів. Потім навчався у Віденському і Львівському університетах (філософський факультет), де зблизився із Франком. Працював бібліотекарем і коректором Наукового товариства імені Шевченка. Мріяв стати режисером. Працював у редакціях газет, з 1897 року - актор труп М. Кропивницького, П. Саксаганського та інших. У 1901 році залишив сцену й працював в установах Харкова, Одеси, Чернігова. Театрові віддав третину свого життя. У 1910 році оселився в Києві, працював у театрі М. Садовського, викладав у театральній школі.

Жовтневої революції не сприйняв і в 1910 році емігрував за кордон. Жив у Варшаві, потім у Львові. Після повернення на Україну (1926 рік) вів педагогічну й театрознавчу діяльність.

Поетичні твори почав писати, ще навчаючись у Харківському реальному училищі.

На початку 30-х років його було осуджено, трирічне заслання до Казахстану, вирок було змінено забороною проживати в Україні. Син Марко прагнув добитися помилування, але його звинуватили в націоналізмі, заарештували й відправили на Соловки.

Вороний проходив по груповій справі з традиційним для того часу формулюванням "за участь у контрреволюційній військово-повстанській організації". 29 квітня 1938 року Одеським НКВС (народний комісаріат внутрішніх справ) була розглянута "справа тридцятьох" і всім винесли вирок "розстріляти". М. Вороного розстріляли 7 червня 1938 року.