Ото таке нам було

Пішли ми значить щедрувати, щедруємо, ходимо по хатах, та й співаємо народні щедрівки, та новітні віршики розказуємо, а там і про сало, і про ковбаси, і про вареники, і про щедрість. Та жодної хати не минаємо, щедруємо ми пречудово, тож і чекають нас усі у гості, і кличуть. Все ніби добре, та люди вже не ті! Змінився народ! Ми ж бо їм "щедрик - ведрик, дайте вареник", а вони нам якісь бумажки сують, гроші кажуть; ми їм про кусок сала, а вони - знов ті прокляті бумажки, ковбаски просимо, смачної, домашньої, а вони - знову папірці! Не те, що я відмовляюся од них, та справа не в тому, невже то вони гадають, що ми через гроші ходимо ото щедрувати і добро в хату закликати? Ми ж від чистої душі, від усього серця, щоб людям на втіху і нам в задоволення! Традиції ми продовжуємо, наші, українські! Ех... забули вже, історію дідівську!