Методи заохочення та покарання, що використовують батьки в сучасній українській сім’ї

Ірина Терещенко

Спілкуючись із представниками соціальних служб для дітей, сім'ї та молоді, психологічними службами, батьками, переглядаючи репортажі засобів масової інформації, все частіше й частіше стикаєшся з проблемами: у більшості сучасних сімей панують напружені стосунки, невдоволення, недовіра, конфлікти, жорстоке поводження з дітьми. Як не допустити цього, не втратити повагу членів родини і самоповагу, закласти фундамент довіри і взаєморозуміння батьків та дітей, дошкільного навчального закладу та сім'ї? Пропонований матеріал покликаний допомогти розібратися в сутності гуманних взаємин у сім'ї, показати, як закладаються їхні основи, будуються сходинки довіри і взаєморозуміння батьків та дітей.

З точки зору теорії систем, Сім'я - це соціальна система, тобто комплекс елементів і їхніх властивостей, що знаходяться в динамічних зв'язках і стосунках один з одним.

За словником соціальної педагогіки, існує декілька визначень поняття Сім'я: Соціологічне - мала соціальна група людей, які поєднані кровними або прирівняними до них зв'язками, члени якої зв'язані спільністю побуту, взаємною матеріальною і моральною відповідальністю; Юридичне - об'єднання частіше за все осіб, що спільно проживають, які пов'язані взаємними правами й обов'язками, що виникають через шлюб, споріднення, усиновлення чи якоїсь іншої форми прилаштування дітей на виховання в сім'ю.

Варто погодитися з відомим сім'єзнавцем Карлом Вітакером (1912-1995), американським психологом і психотерапевтом, класиком сімейної терапії, який писав, що еталонна, здорова сім'я - це "система в дії", вона безперервно змінюється, сімейні правила тут відкриті і слугують орієнтирами для зростання.

На сьогодні в Україні існують різні типи сімей: Нуклеарна (від слова "нуклус" - ядро). До її складу входять батьки і діти. Таку сім'ю ще називають класичною, вона побудована на основі зареєстрованого шлюбу. До цього типу належать молоді сім'ї (одна-двоє дітей); Сім'я змішана, або знову створена (вона утворилася внаслідок шлюбу двох розведених людей. Така сім'я охоплює нерідних дітей і батьків; можуть бути спільні діти, діти від попередніх шлюбів); Сім'я неповна, яка первісно була побудована на основі зареєстрованого шлюбу: до цього типу належать один із батьків (розлучений або вдівець) і дитина або діти. У неповних сім'ях іноді присутні співмешканець матері або співмешканка батька, часто такі співмешканці змінюються;Материнська сім'я, у складі якої мати, яка ніколи не була в шлюбі, та її дитина та діти; мати та її дитина або діти від чоловіка, який утримує й опікає їх, але має іншу сім'ю;Багатопоколінна сім'я: у якій три покоління виховують дітей і внуків, проживають разом, ведуть спільне господарство; у якій присутня матрилінійна родова структура, іноді до чотирьох поколінь; Прабатьківська сім'я, в якій дитину виховують бабуся і дідусь.

Узагалі українське суспільство й українська сім'я за роки СРСР зазнали деструктивного впливу таких грандіозних чинників - тоталітаризму, голодомору тощо.

Цитатою з відомої пісні "нам нет преград...", покоління доби СРСР, рухалося вперед до побудови комунізму, а зараз, як стверджують історики, - до побудови ринкової економіки, одним словом це можна назвати повним постмодерном, кризою.

З точки зору психології, криза - це не лише ситуація, коли всі можливості вичерпано. Варто згадати про кризи: новонародженості, першого року життя, семи років, тринадцяти років, середнього віку. Це ситуація, коли людина підійшла до лінії, за якою нове, значне. Це революційний, бурхливий, стрімкий перебіг як за темпами, так і за змістом. У японських письменників є такий звичай: на піці слави вони беруть собі нове ім'я, псевдонім і починають писати по-новому. На піці слави, а не тоді, коли вже "списався". Пам'ятаєте образ міфічної птахи Фенікс, обряди ініціації (ритуал переходу в нову вікову категорію)?

В останні 15 років, досліджуючи різні аспекти сімейної педагогіки, визначено низку Тенденцій розвитку сім'ї та сімейних взаємовідносин, частина з яких перейшла з радянських часів, частина зумовлена соціальними, демографічними, економічними, психолого-педагогічними процесами, що породжені суспільною трансформацією.

Звернемося до історії: радянська сім'я, починаючи з 20-х років ХХ століття, вступає в суперечність із нормативними ідеалами, які перебувають на верхівці піраміди соціальних цінностей. Були порушені також духовні основи сім'ї - християнська віра, культура зазнали значних втрат. Держава "відмінила" церковний шлюб і взяла на себе роль нормувача і контролера приватного життя людини, основного вихователя. Переривання духовної традиції в суспільному житті порушило стосунки, утворилися перерви між поколіннями.

До негативних ознак, що притаманні сучасній українській сім'ї, виявлено: зруйновані моральні уявлення про шлюб та сім'ю (подружнє життя, виховання дітей стали сприйматися як тяжкий і небажаний тягар); сім'я психологічно не готова до ролі батьків; пошкоджено устрій сім'ї (традиційні відносини послуху, пошани, поваги старших замінено активним протистоянням авторитету дорослих, ігноруванням думки батьків, педагогів); криза торкнулася всіх рівнів взаємин членів сім'ї і життєдіяльності (плутанина в соціальних ролях чоловіка та жінки, у спільній господарчо-побутовій діяльності, все частіше проявляється нездатність членів сім'ї до співробітництва та практичної взаємодії. За даними соціологів, українська сім'я нині є переважно сім'єю міського типу, яка жорстоко не прив'язана до землі (традиційно чи економічно), до місця проживання, культурно-історичної, родинної спадщини); погіршення матеріального стану сімей із дітьми; підвищення коефіцієнта нестабільності шлюбів, що призводить до розлучень; знижування народжуваності; зростання кількості неповних сімей; зростання відчуження дітей від сім'ї; падіння батьківського авторитету; підвищення рівня дитячої безпритульності та підліткової агресивності; серйозна проблема - конфліктність і пов'язані з нею явища жорстокості й насильства в сім'ї.

Отже, радикальні зміни в структурі сучасної української сім'ї обумовлюють прогноз на ХХІ століття - збільшення класичних нуклеарних сімей до однієї третини від загальної кількості родин. Це провокує одну з небезпечних тенденцій - руйнування виховного потенціалу сім'ї.

Актуальність родинного виховання очевидна: дошкільні навчальні заклади перебувають у пошуках оновлення змісту родинної системи виховання.

А. С. Макаренко писав про виховання: "Виховання є процес соціальний у найширшому розумінні. Виховує все: люди, речі, явища, але насамперед і найбільше люди. З них на першому місці батьки і педагоги. Виховуючи дітей, нинішні батьки виховують майбутню історію нашої країни, а отже, й історію світу".

Засобами впливу на дитину в умовах сім'ї є Спеціальні методи сімейного виховання. У вихованні дошкільників найбільш поширеними є такі методи: привчання, вправляння, вимоги, навіювання, довіра (недовіра), особистий приклад батьків, покарання, заохочення, пояснення, примушування і почуття гумору.

У сім'ях, де великого значення надають зовнішнім атрибутам ("Щоб усе було, як у людей"), а малюк "не дотягує" до встановленого стандарту, самооцінка деформована, відповідним ставленням батьків знижена, в нього поступово може сформуватися комплекс неповноцінності, з яким доведеться боротися все життя. Досвід показує, що більшість батьків намагається виховувати дітей так, як виховували їх у дитинстві. Інколи сімейне виховання ґрунтується на бажанні компенсувати те, що вони самі у свій час не отримали. Також переконує і той факт: якщо діти бачать, що батьки кажуть одне, а роблять інше, у них виробляється подвійна ціннісна система і здатність до маніпулювання як обставинами, так і людьми.

З моменту народження дитина спілкується з дорослими. Дорослий для неї - уособлення любові, захисту, влади. Дитині дошкільного віку легко завдати шкоди. Вона залежна (підлегла) від дорослого, не вміє себе захистити, проте часто сім'я є тим середовищем, де дитина, яка росте, вперше потрапляє в неприємні для неї життєві ситуації. Однією з них може бути покарання дитини. Сьогодні визначено, що покарання в сім'ях не випадковість, не звичайний прояв агресії, не просто сімейна традиція. Це механізм влади і контролю над людьми, які є слабшими морально та фізично.

До форм виховання, які є не педагогічними, слід віднести - Фізичне та психічне покарання, що охоплює:

позбавлення свободи руху; ігнорування дитини (відмова від спілкування з нею, відсутність догляду); обмеження (позбавлення дитини чогось приємного); мовна агресія (підвищення голосу, критика, залякування: не пустять на вулицю, до друзів, поставлять у куток); використання допомоги "вищих" сил: покарання міліцією, притулком, лікарнею, родичами і таке інше.

Які ж із факторів можуть призвести до покарання: Впертість, настирність, непосидючість, плаксивість, агресія, грубість, неслухняність, неуважність, відсутність апетиту.

У нашій країні діють різні стилі сімейного виховання, що багато в чому залежать від національних традицій, так і від індивідуальних особливостей батьків. Під час анонімного опитування дітей різного віку з п'ятнадцяти міст країни з'ясувалося, що 60 % батьків використовують фізичні покарання, серед них: биття - 85 %; 9 % - стояння в кутку (іноді на колінах, на горосі, солі чи цеглинах); 5 % - удари по голові й обличчю (з дослідження Козак Ніни, завідувачки сектору виховної роботи Інституту інноваційних технологій і змісту освіти МОН України).

Також соціальні дослідження з питання взаєморозуміння між батьками і дітьми виявило, що спілкуванням із матір'ю задоволені лише 31,1 %, а з батьком - 9,1 %.

За результатами опитування з питання жорстокого поводження (це поняття більш ширше за насильство, оскільки воно не завжди доречне, але при цьому виражене в грубій формі й не задовольняє потреби й інтереси дітей): 20 % дітей-респондентів вважають ставлення до себе з боку старших за віком братиків (сестричок) та однолітків - насильством; майже 40 % дітей свідчать про психологічне насильство до них із боку батьків; 40 % батьків переконані в можливості і навіть потребі вживання фізичного покарання своїх дітей як основного методу виховання.

Чим ризикують батьки, які карають своїх дітей? Перш за все, самою дитиною, її станом. Можливі негативні наслідки для дітей: поява агресивності, психологічного дистресу, психічних порушень і пограничних розладів. Діти, яких часто карають, будуть прагнути уникати батьків або чинити їм опір. Боячись покарання, дитина може обманювати батьків. Інстинктивна боязнь фізичного покарання призводить до появи стійкого почуття страху.

В українській родині дитина завжди вважалась найвищою цінністю, хоча її також карали. Проте на честь української етнопедагогіки слід відзначити, що батьки намагалися ніколи не робити цього рукою - найчастіше дитину виховували різкою, кропивою (на свято святого Миколая слухняним дітям клали під подушку: подарунки - "миколайчики", а неслухам - різку). Українська етнопедагогіка заперечує насильство: "Дочка, як панночка, у рідного батечка", "Учи дітей не встрашкою, а ласкою".

Народна педагогіка не визнає покарань, які принижують людську гідність дитини, шкодять її здоров'ю. Застосовувати покарання слід помірковано, лише в разі конечної потреби і в розумних межах ("Якщо будеш часто називати людину свинею, то й вона захрюкає", "Не вчи дитину штурханцями, а хорошими слівцями", "Хто б'є дитину, той не виховає добру людину").

Безумовно, приймати дитину - означає любити її не за те, що вона красива, розумна, здібна, а просто так, просто за те, що вона є!

Звернімося до історії. Варто зазначити, що навіть найкращі представники педагогіки ХVІІІ століття не заперечували потреби суворих тілесних покарань. Я. А. Коменський, Дж. Локк, Ж.-Ж. Руссо, І. Гербарт - усі вони, хоч і засуджували фізичні покарання, але все ж схилялися до думки, що в окремих випадках карати треба обов'язково. Різними були в них тільки підходи до покарання. Скажімо, Я. А. Коменський допускав іноді фізичні покарання; Локк розробив методику січення; Руссо і Спенсер відстоювали "природні покарання"; мета системи управління Гербарта - придушення в дитині "дикої пустотливості" завдяки таким методам, як погроза, нагляд, реєстрація кожної погрішності, застосування тілесних покарань, позбавлення волі (куток, карцер, вигнання з дому).

Основоположник вільного виховання в Росії Л. М. Толстой, вважав, що дитина є вищою гармонією, утвердженою самою природою, і педагог повинен турбуватись лише про те, щоб ця гармонія не була порушена. Він засуджував дисципліну, яка встановлювалася жорстокими методами авторитарної педагогіки, прагнув, щоб порядок і дисципліна складалися самі собою, закликав поважати особистість дитини, розвивати її інтереси.

В Україні ідеї вільного виховання відстоювали насамперед Я. Чепіга, С. Русова.

Багато педагогів минулого висловлювали думку про те, що Справжнє виховання - це виховання без покарань і заохочень. Це свого роду ідеальна гармонія взаємин учителя й учня, які в єдиному пориві прагнуть пізнати добро і красу.

Мистецтво сімейної педагогіки досягається тоді, коли забезпечуються умови для особистісного розвитку батьків і дітей, які дозволяють їм набратися досвіду й розвивати вміння будувати конструктивні взаємини до себе, уникаючи стресових і неприємних ситуацій приниження і неповаги. В основу такого мистецтва взаєморозуміння покладена Педагогіка співробітництва. Її сутність полягає в досягненні співпричетності батьків і дітей до різних справ, у потребі знаходження спільних інтересів, досягнення взаєморозуміння, отримання взаємопідтримки і емоційного задоволення.

Ідея цієї давно забутої технології криється в глибині віків: Квінтіліан, Песталоцці, Коменський, сучасні педагоги А. Макаренко, В. Сухомлинський, Ш. Амонашвілі поклали на це багато років свого життя. Якщо відкинути середньовікові нашарування, то Ідея гуманності Присутня в дослідженнях цих педагогів у чистому вигляді.

Співробітництво педагога з дитиною виявляється при подоланні труднощів, пояснює, показує, нагадує, натякає, підводить, радить, радиться, запобігає, співпереживає, заохочує, стимулює, мотивує, надихає, виявляє любов, повагу, заохочувальну вимогливість, сприяє задоволенню потреби дорослішання, вільного вибору, приносить дітям радість спілкування, закріплює авторитет серед ровесників, близьких людей.

До механізму створення педагогіки співробітництва можуть входити такі складові: постійне спілкування, в основі якого знаходяться Довірливі стосунки (результат спілкування - образ "Я", повноцінна самооцінка дошкільника); організація сумісної діяльності в сім'ї (ігрової, навчальної, трудової); вияв почуттів прив'язаності, дружби, любові, готовності.

Знання її соціально-педагогічних елементів і раціональне їхнє застосування дають можливість поставити національне родинне виховання на оптимальний рівень, формувати національний характер українця, успадковувати його в ґенетичному коді.

Такий крок у розв'язанні питання методів виховної роботи зробив А. С. Макаренко. У працях "Проблеми шкільного виховання", "Методика організації виховного процесу" та інших він якнайповніше розкриває основну мету й засоби виховання, висловлює багато цінних і переконливих думок про використання заохочень і покарань у виховному процесі. Кожне покарання треба чітко індивідуалізувати, враховуючи не тільки сам факт вчинку, а й те, хто його зробив. У колонії ім. М. Горького та в комуні Ф. Дзержинського існувала система покарань за невиконання обов'язків або порушень прав іншої людини, як-от: методи морального впливу, зауваження на раді командирів, звільнення з роботи на заводі й призначення на іншу роботу, занесення на "чорну дошку", винесення догани перед лавою.

За умови правильної організації життєдіяльності дитини, відсутності специфічних захворювань чи розладів нервової системи можна домогтися повного взаєморозуміння. Взагалі ж у вихованні дошкільника (особливо 5 років, і цього дотримуються в деяких країнах, скажімо в Німеччині, Японії) треба обходитися без покарань: необхідно своєчасно переключати увагу на види діяльності дитини, дотримуючись спокійного, бажано довірливого стилю спілкування, батькам варто задуматися над причинами капризів та неслухняності - може, дитина стомилася, хвора або вимоги батьків не відповідають рівню її розвитку.

Зазвичай форми покарання застосовуються тоді, коли власне батьки слабко контролюють особисту поведінку.

Нелогічність дій доводилося спостерігати, коли мама, яка ляпанцем намагається залякати свою дитину, промовляє слова: "Битися недобре". Навряд чи дитина зрозуміє, що агресія не кращий спосіб встановлення зв'язків зі світом, а саме так чинять його ж батьки, намагаючись при цьому домогтися дитячої слухняності.

Мовна агресія (руганина, образи), подібно до фізичних покарань, малоефективна і веде до того, що дитина буде використовувати цю модель поведінки з ровесниками.

Досить розповсюдженими формами є так звані сепараційні покарання, які дитину позбавляють частини батьківської любові (ігнорування її, відмова від спілкування з нею). Суть покарання зводиться до змін звичного для дитини стилю відносин із батьками: її позбавляють тепла та уваги, хоча при цьому продовжують про неї турбуватися.

Це надзвичайно дієва форма і застосовувати її треба вкрай обережно.

Доволі розповсюдженим у сім'ї є покарання природними наслідками, які виявляються в тому, що дитину за провинність позбавляють чогось приємного (солодощів, нових іграшок, прогулянок).

Протилежним до покарання є метод Заохочення, який є способом вираження позитивної оцінки поведінки та діяльності дитини, задоволення нею. Заохочення викликає в дитини позитивні емоції, сприяє формуванню позитивних особистісних якостей, почуття власної гідності, чуйності, відповідальності.

Найпоширенішими із заохочень є схвалення вчинку дитини, похвала, подяка, нагорода, лагідний погляд, усмішка.

У батьків може виникнути досить природне запитання: "Чи завжди потрібно заохочувати дитину, якщо вона зробила щось таке, що входить в її обов'язки (прибрала свої іграшки, попрала ляльці одяг, помила свою чашку)?".

Безумовно, заохочувати подарунком не варто, але зробити схвальну оцінку дитячих дій, зазначити про акуратність, терплячість, зібраність треба обов'язково.

Спробуйте скласти список чеснот своєї дитини, і не забувайте її хвалити. Похвала, навіть якщо вона авансована, гарний стимул для подальшого розвитку і самовдосконалення.

Заохочення стає методом виховання, що стимулює розвиток дитячої особистості, якщо сприяє закріпленню вже сформованих позитивних якостей і започатковує формування нових.

У дитячій кімнаті обладнайте "стіну вдячності". Розмістіть там фотокартки дідусів, бабусь, ваші, виховательки дошкільного навчального закладу, коротенькі розповіді про них і звернені до них слова подяки. З роками поповнюйте їх.

Сьогодні проблема вибору методів виховання, а серед них покарання та заохочення, - чи не одна з найактуальніших!?

Важливо знати батькам і про вміння сказати дитині: "Я тебе люблю". А зробити це можна багатьма способами. "Добре слово і котику приємне" - так стверджує народна мудрість.

Використовуйте такі заохочення: "Ти сьогодні багато зробив"; "Для мене немає нікого кращого за тебе"; "Мені дуже важлива твоя допомога"; "Працювати із тобою одна радість"; "Я тобою пишаюся"; "Ніхто мені не може замінити тебе"; "Молодець!"; "Добре!"; "Дивовижно!"; "Прекрасно!"; "Розкішно!"; "Грандіозно!"; "Незабутньо!"; "Вразливо!"; "Неперевершено!"; "Талановито!"; "Краса!"; "Досить ефектно!"; "Чудовий початок!"; "Ти просто диво!"; "Здорово!"; "Вітаю!"; "Розумнику!".

Отже, засадами виховного впливу дорослих мають бути любов і вимогливість, розумна міра відповідальності й самоконтролю для кожного вікового періоду.

В. О. Сухомлинський писав, що "прекрасні діти виростуть у тих сім'ях, де мати й батько по-справжньому люблять одне одного і разом із тим люблять та поважають людей. Якщо в родині панує згода, доброзичливість, взаємна довіра і взаємна допомога між подружжям і дітьми та емоційна й душевна єдність, то найімовірнішими будуть сприятливі результати виховання".

Дехто з батьків запитує: "Чи маєте Ви рецепт виховання?" - "Маю", - відповідає мудрий Вихователь, ось він: Візьміть чашу терпіння, влийте туди повне серце любові, киньте дві пригоршні щедрості, плесніть гумору, посипте добротою, додайте якомога більше віри, все це добре перемішайте, намажте на шматок відміреного вам життя і пропонуйте всім, кого зустрінете на своєму шляху.

ЛІТЕРАТУРА

Алексєєнко Т. Сходинки гуманних взаємин батьків і дітей / Т. Алексєєнко // Дитячий садок. - 2002. - N 24. - С. 2-24. Алексеева Е. О взаимодействии педагогов детского сада и родителей / Е. Алексеева // Детский сад. Управление. - 2006. - N 29. - С. 10. Великий тлумачний словник сучасної української мови / укл. і голов. ред. В. Т. Бусел. - К. ; Ірпінь : ВТФ "Перун", 2001. - С. 85. Дитина в сім'ї / упор. Т. Науменко. - К. : Ред. загальнопед. газ., 2005. - 128 с. - (Б-ка "Шк. світу"). Каплуновська О. Батьківство і виховання батьків: проблеми і пошуки шляхів взаємодії / О. Каплуновська // Пріоритетні напрямки роботи дошкільної ланки освіти на 2006-2007 н. р.: методичний аспект. Випуск п'ятий / за наук. ред. К. Л. Крутій. - Запоріжжя : ТОВ "ЛІПС" ЛТД, 2006. - С. 136-155. Кісарчук З. Г. Психологічна допомога сім'ї : навч. посібник : у 3 кн. / З. Г. Кісарчук, О. І. Єрмусевич. - Книга 1. - К. : Главник, 2006. - С. 28-42. Кісарчук З. Г. Психологічна допомога сім'ї : навч. посібник : у 3 кн. / З. Г. Кісарчук, О. І. Єрмусевич. - Книга 3 / за заг. ред. З. Г. Кісарчук. - К. : Главник, 2006. - С. 4-6. Козак Н. Запобігання насильству щодо дітей дошкільного віку / Н. Козак // Дитячий садок. - 2007. - N 31. - 20 с. Палюх З. О. Методи заохочення та покарання в історії шкільної педагогічної думки / З. О. Палюх // Педагогіка та психологія. - 1998. - N 3. - С. 197-203. Семеног О. Використання родинних виховних традицій у навчальних закладах України / О. Семеног // Шлях освіти. - 1998. - N 2. - С. 47-51. Хромова О. Особливості і тенденції розвитку сучасної української сім'ї / О. Хромова // Шкільний світ. - 2006. - N 38. - С. 5-9.