Geum.ru

Міністерство освіти І науки України Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

Вид материалаДокументы
Подобный материал:
1   2
.,1991.

Ананьич Б.В. Россия и международный капитал /1897-1914/.-Л.,1970.

Ананьич Б.В., Ганелин Р.Ш. Сергей Юльевич Витте // Вопросы истории.-1990.-№8.

Анфимов А.Л. Крупное помещичье хозяйство Европейской России /кон.XIX-нач. XXв./- М.,1959.

Анфимов А.М. Крестьянское хозяйство Европейской России /1881-1904/-М.,1980.

Ананьич Б., Чернуха В. Партия контрреформ /третье поколение русских реформаторов/1890-1900 года/ // Родина. -1992.-№2.

Аліев Д. Національне питання у Росії кін.XIX – поч.XX ст. // Вісник Київ. ун-ту.Історія.- К.,2002.- Вип.50.

Боханов А.Н. Торговые дома в России в конце XIX-начале XXвека: Численность,структура, состав владельцев // История СССР.-1990.-№4.

Бовыкин В.И. Формирование финансового капитала в России конец XIX-1908г.- М.,1984.

Варшавчик М.Я. Особливості политичного розвитку Росії наприкінці XIXст.// Укр.іст. журн.-1991.-№7.

Греков Б.И., Шацилло К.Ф., Шелохаев З.В. Эволюция политической структуры России в конце XIX-начале XXвека /1895-1913/ //История СССР.-1988.-№5.

Дякин В.С. Деньги для сельского хозяйства:Выбор пути экономического развития России,1892-1914гг. // История СССР.-1991.-№3.

Корелин А. Первый российский премьер: /0 С.Ю.Витте/ // Наука и жизнь.-1992.-№5-6.

Корелин А.П. С.Ю.Витте и бюджетно-финансовая реформа в России конца XIX –началаXXвв. // Отечественная история.-1999.-№3.

Кирьянов Ю.И. Жизненный уровень рабочих России /кон.XIX - нач.XX в./.-М.,1979.

Кирьянов Ю.И. Рабочие в России на рубеже XIX –XX веков // Отечественная история.-1997.-№4.

Наумова Г.Р. Мелкая промышленность и развитие капитализма в России на рубеже Х1Х-ХХ веков // Преподавание истории в школе -1990.-№6.

Павлов Д.Б. Городские средние слои России начала XXв.: облик, ориентация, особенности // Вопр. истории КПСС.- 1991.-№3.

Семенкова Т.Г. На рубеже веков /реформа Витте/: Из истории финансов // Финансы СССР.-1990.-№3.

Степанский А. Россия вступает в XX век // Знание-сила.-1989.-№2.

Хромов П.А. Очерки экономики России периода монополистического капитализма. -М.,1960.

Чупров В.И. Социально-политическая жизнь северной деревни 1895-февр.1917.- М.,1991.


Дана тема у багатьох відношеннях базова, оскільки студенти повинні зробити короткий підсумок пореформеного розвитку Російської держави і вказати на той багаж, з яким вона вступила у нове XX ст.

На межі двох століть Росія була подібна на великий корабель, який мандрував не за волею команди, а у відповідності із випадковими і непередбачуваними течіями. Державна машина часто працювала неефективно. Уже наприкінці XIX ст. відчутно проявлялися ознаки кризи влади. Ось у такий складний для країни період і вступив на престол Микола II. Далі слід перейти до характеристики історичного портрета останнього російського самодержця.

Питання соціальної структури суспільства варто розкривати на основі матеріалів першого загальноросійського перепису 1897 р., який дає важливі відомості про чисельність населення країни, розподіл його по регіонах, національний та релігійний склад. Важливо прослідкувати за змінами, які відбулися у соціальній структурі населення, а також особливостями формування робітничого класу, буржуазії, інтелігенції.

Переходячи до розгляду наступного питання, наголосіть, що однією із головних тенденцій економічного розвитку Росії кінця XIX –XX ст. був неухильний розвиток капіталізму та її поступове втягнення у світову імперіалістичну систему.

Спершу потрібно зупинитися на заходах уряду, спрямованих на прискорення індустріалізації країни, проведення якої було пов’язане з іменем С.Ю.Вітте. Потім доцільно проаналізувати розвиток промисловості, сільського господарства, торгівлі, з’ясувати суть концентрації виробництва, монополізації, показати роль банків в економіці, дати оцінку ролі та місця іноземного капіталу в економічному житті країни. Підсумовуючи розгляд питання доцільно підкреслити, що у царині економіки було вжито ряд заходів, які сприяли індустріальному розвитку держави. Росія з відсталої аграрної країни перетворилась в аграрно - індустріальну.

Характеризуючи політичний процес, слід мати на увазі, що його особливість полягала в існуванні абсолютної монархії. Для цього з’ясуйте систему державних інститутів, зокрема розкрийте структуру, функції та діяльність Державної Ради, кабінету міністрів, власне його імператорської величності канцелярії, урядового сенату та святійшого синоду. Далі рекомендуємо зупинитися на аналізі адміністративного устрою Росії та організації місцевого управління. Висвітлюючи останнє питання теми важливо зазначити, що соціальні протиріччя і нездатність уряду вирішити важливі політичні проблеми привели до глибокої суспільно - політичної кризи, яка проявилась у пожвавленні суспільно-політичного руху. Слід прослідкувати форми, характер та спрямованість страйкової боротьби робітничого класу, проаналізувати виступи селянства.

На межі XIX –XX ст. виникають соціал-демократичні і неонародницькі рухи. У цьому плані варто зупинитися на розповсюдженні у Росії марксизму.

З сер.90-х рр. пожвавлюється і ліберально-опозиційний рух, провідну роль в якому відігравала земська інтелігенція. Так, у 1899 р. у Москві був створений напівлегальний гурток «Беседа». У 1903-1904 рр. оформились дві організації ліберально-опозиційного спрямування – «Союз земців- конституціоналістів» та «Союз визволення», які у травні 1905 р. об’єднались у «Союз союзів».

Підсумовуючи розгляд питання необхідно дійти до висновку, що розвиток суспільного руху всіх відтінків засвідчував про наявність у Росії революційної ситуації. На арені політичної боротьби чітко визначилися три табори: монархічний, соціал-демократичний та ліберально - буржуазний, боротьба яких визначила зміст, характер та особливості першої російської революції.


ТЕМА 14. РЕВОЛЮЦІЯ 1905-1907 років

План.
  1. Причини, початок, характер та рушійні сили революції.
  2. Основні політичні партії та їх програми.
  3. Причини поразки та історичне значення першої російської революції.



Література


Меньшевики. Документы и материалы. 1903 – февраль 1917 г. – М.,1996.

Кувшинов В.А. Программа партии кадетов // Вопр. истории КПСС.-1991.-№8.

Политическая история Отечества 1861-1920гг. Хрестоматия. - М.,1991.

Первый штурм самодержавия / воспоминания современников революции 1905-1907гг./.-М.,1989.

Програмные документы политических партий дооктябрьского периода: Уч. пособие,-М.,1991.

Протоколы ЦК кадетской партии периода первой российской революции // Вопр.истории.-1990.-№2.

Революция 1905-1907 гг.: Документы и материалы. -М., 1955 - 1975.

ЦК "Союза 17 октября" в 1905-1907годах: Документы и материалы // История СССР.-1991.-№2,3,6.

Росийские либералы, кадеты и октябристы. Документы, воспоминания, публикации.- М.,1996.

Балашова Н.А. Российский либерализм начала XX века: Банкротство идей "Московского еженедельника".- М.,1981.

Волхонский М.А. Национальный вопрос во внутренней политике правительства в годы первой русской революции // Отечественная история. - 2005.- №5.

Гармиза В.Е. Рост политического сознания русского крестьянства в первой революции 1905-1907годов. Всероссийский крестьянский союз: Несколько полемических заметок // История СССР.- 1986.-№6.

Галай Ш. Конституционалисты -демократы и их критики // Вопр. истории.-1991.-№12.

Дмитриев С.Н. Союз союзов в годы первой российской революции // История СССР.-1990.-№I.

Еайрау Д. Янус в лаптях: крестьяне в русской революции, 1905-1917гг. // Вопр. истории.-1992.-№I.

Исханов С.М. Первая российская революция и мусульманское движение // Отечественная история.-2005.- №5.

Кабытов П.С. Русское крестьянство в начале XX в.- Куйбышев,1990.

Колесниченко Д.А. Трудовики в период первой российской революции.-М.,1985.

Леваков Е.В. Програмные принципы партии социалистов-революционеров // Вопр. истории КПСС.- 1991.-№6.

Нарский И.В. Кадеты на Урале /1905-1907/. - Свердловск,1991.

Непролетарские партии в трех революциях: Сб. статей. - М.,1989.

Никольская Т. Что такое "черные сотни"? // Нева.- 1991.-№2.

Павлов Д.Б. Эсеры-максималисты в первой российской революции.- М.,1989.

Политические партии России в первой революции 1905-1907 гг.: Сб. статей. -М.,1987.

Сенчакова Л.Т. Крестьянское движение в революции 1905-1907 гг.- М.,1989.

Степынин В.А. Крестьянство Черноземного центра в революции 1905-1907гг.-Воронеж,1991.

Степанов С. Черная сотня // Родина.-1992.-№2.

Туманова А.С. Первая русская революция и провозглашение свободы союзов и собраний // Отечественная история.-2005.-№5.


Дана тема безпосередньо пов'язана з минулою, оскільки складний і конфліктний характер соціально-економічного і політичного розвитку країни в кін. XIX - на поч. XX ст. зумовив виникнення революційної кризи. Вона проявилася передусім у розгортанні потужного страйкового руху, в якому переважала відносно нова, але найбільш чисельна і революційно налаштована категорія суспільства, як промисловий пролетаріат. Зазначимо, що страйковий рух містив не тільки економічні, але й політичні вимоги.

Початком революції стали події 9 червня 1905 року (Кривава неділя). Тут варто з’ясувати мету демонстрації, причини її розстрілу та реакцію громадськості на поведінку влади.

Враховуючи те, що революція мала на меті буржуазно-демократичні перетворення, мусимо визнати її буржуазно-демократичний характер.

З’ясовуючи головне питання революції, зауважимо, що селянство складало 4/5 населення країни. Важливим є й національне питання, оскільки більшу частину населення складали неросійські народи. Особливістю є поєднання аграрного і національного питань, оскільки селянство складало й переважну частину неросійського населення країни.

Характеризуючи етапи революції слід пам’ятати, що вони мали стрибкоподібний характер та загалом розвивались, так би мовити, «по висхідній і низхідній лініях». Особливо варто проаналізувати період із жовтня по грудень 1905 року, як такий, що був кульмінацією революції. Мова повинна йти про те, що Маніфестом від 17 жовтня 1905 р. вводилася виборна законодавча Державна Дума, яка означала початок конституційної монархії в Росії.

Переходячи до другого питання, варто пам’ятати, що ще на початку XX ст. у Росії розпочався процес оформлення політичних рухів і течій у партії. Зокрема, зверніть увагу на появу марксистських об’єднань, на основі яких почали утворюватися соціал-демократичні партії. До таких об’єднань належить віднести: гуртки «Звільнення праці» Г.Плеханова, «Петербурзьку групу партій російських соціал-демократів» Д.Благоєва, «Союз боротьби за звільнення робітничого класу» В.Леніна тощо. На основі цих гуртків відбувається формування соціал-демократичних партій по всій країні, зокрема Російської соціал-демократичної робітничої партії (РСДРП).

Потрібно звернути увагу й на появу неонародницьких гуртків, внаслідок об’єднання яких у 1902 р. утворюється революційно-демократична партія «соціалістів-революціонерів» (есерів) на чолі з В.Черновим. Виникають і ліберально-опозиційні групи («Союз союзів», 1905), які стануть основою «Партії російських конституційних-демократів»(кадетів). Ці та інші політичні сили брали безпосередню участь у революції.

У радянській історіографії загальноприйнятим був поділ партій на чотири категорії: буржуазні, дрібнобуржуазні, поміщицько-монархічні та пролетарські. Така класифікація будувалася на позиціях класового підходу. Як альтернативу можна розглядати класифікацію, розділивши політичні сили на кілька категорій у залежності від політичної мети, засобів і методів досягнення цілей:

ліві: соціал-демократична(меншовики і більшовики).

неонародницькі (есери, трудовики).

ліберальні (кадети).

консервативні (октябристи).

монархічні («Союз русского народа», «Русский народний союз им. Михаила архангела» тощо.).

анархічні (біля 20 груп, які поділяли ідеї П.Кропоткіна, М.Бакуніна).

Варто проаналізувати їх політичні програми та методи діяльності під час революції. З’ясувати, якою вони бачили відповідь на основні питання російської історії початку XX ст.

Насамкінець, слід сказати, що події 1905-1907 рр. викликали докорінні зміни державного ладу, економічних і соціальних відносин. Країна перейшла на новий щабель власної історії як конституційна монархія із законодавчою Думою. Революція змінила соціальну психологію і світосприйняття народу. Було підірвано авторитет влади, зокрема й самого царя. Суспільство стало більш сприйнятним до агітації ворогів самодержавства.


Тема 15. ВНУТРІШНЬОПОЛІТИЧНЕ СТАНОВИЩЕ РОСІІ У 1907-1914 роках.

План.

1. Третьочервнева політична система. III Державна дума.

2.Державна дьяльність П.А.Столипіна та її оцінка.

3.Розпад третьочервневої системи. IV Державна Дума.


Література.

Калинычев Ф.И. Государственная дума в России: Сб. документов и материалов. –М.,1957.

Политическая история Отечества. 1861-1920 гг. Хрестоматия. - М.,1991.

Столыпин П.А. Нам нужна Великая Россия…:Полн.собр. речей в Гос. думе и Гос. совете. 1906-1911гг. - М.,1991.

Столыпин. Жизнь и смерть; Сб. публицистики. - Саратов,1991.

Сидельников С.М. Аграрная реформа Столыпина: Сб. документов и материалов. -М.,1973.

Аврех А.Я. Царизм и тротьеиюньская система.- М.,1966.

Аврех А.Я. П.А.Столыпин и судьбы реформ в России. - М., 1991.

Анфимов А.М. Тень Столыпина над Россией // История СССР.-1991.-№4.

Аврех А.Я. Распад третьеиюнской системы.- М.,1985.

Аронсон Г .Я. Русский либерализм и революция // Свободная мысль.- 1992.- №7.

Вест Д.Л. Буржуазия и общественность в предреволюционной России // История СССР.-1992.-№1.

Вольский А.А. Экономическо-финансовая политика России /1909г./ //Эконом, науки. -1991.- №11.

Горак Г. Не такий чорт страшний: Г.Распутін // Політика і культура.-2004.-№20.

Герасименко Г. Аграрная реформа Столыпина: замыслы и результаты // Нар. депутат.-1992-№12.

Глаголев А.И. "Второе раскрепощение" русского крестьянина: Социально - правовые предпосылки реформы П.А.Столыпина // Вестн. АН СССР.- 1991.- №9.

Дякин В. Четвертая Государственная Дума // Нар. депутат.- 1990.- №18.

Зырянов П.Н. Как работала Государственная дума // Полит. образование.-1989.-№15.

Зырянов П.Н. Столыпин и судьбы русской деревни // Общественные науки и современность.-1991.-№4.

Казарезов В.В. П.А.Столыпин: история и современность.- Новосибирск,1991.

Ковальченко И.Д. Столыпинская аграрная реформа: Мифы и реальность // История СССР.-1991.-№2.

Мазузато Кимитака. Столыпинская реформа и российская агротехническая революция // Отечественная история.-1992 -№6.

Мейси Д. Земельная реформа и политические перемены: феномен Столыпина // Вопр. истории.-1993.-№4.

П.А.Столыпин и его аграрная реформа // Вопр.экономики -1990.-№10.

Рыбас С.Ю., Тараканова Л.В. Реформатор. «жизнь и смерть Петра Столыпина».-М.,1991.

Соловьев Ю.Б. Князь В.П.Мещерский и его роль во внутренней политике в предвоенные годы // Проблемы социально-экономической истории России: Сб. статей.- Спб.,1991.

Степун Ф. Россия накануне 1914года // Вопр. философии. -1992.- №9.

Тарновский К.Н. Кустарная промышленность и царизм /1907-1914гг./ //Вопр. истории.-1986.-№7.

Туманов П. Некоторое влияние земельных реформ на производительность российского сельского хозяйства в 1905-1913гг. // Экономика и математические методы.-1991.-Т.27.-Вып.6.

Федоров В.А. П.А.Столыпин /1862-1911/ //Вестн. Моск. ун-та. Сер.8, История.-1992.-№3.

Флоринский М.В. Кабинет П.А.Столыпина и проблема единства государственного управления в 1906-1911гг. // Вестн. С.-Петерб. Ун-та. Сер.2. История, языкозн., литературовед.-1993.-Вып.2.

Шелохаев В.В.Идеология и политическая организация российской либеральной буржуазии,1907-1914 гг. - М.,1991.


При розгляді теми слід пам’ятати, що становлення третьочервневої монархії безпосередньо пов'язане з поразкою першої російської революції. 3 червня 1907 р. були оприлюднені царський маніфест про розпуск Думи і новий закон, який змінював порядок виборів у Думу, перетворюючи її на знаряддя політики самодержавства. Цю подію можна оцінювати як акт державного перевороту, який означав наступ реакції, внаслідок якої і було встановлено «третьочервневу» політичну систему.

Для політичного курсу «третьочервневої» монархії характерне поєднання реакційних (мова йде про методи терору, у зв'язку з цим треба пояснити поняття «столипінський галстук») та реформістських засобів управління. Виразником такого курсу став П.Столипін, постать якого й по-нині привертає до себе увагу істориків. Даючи оцінку його державній діяльності, слід проаналізувати програму соціальних, економічних і політичних реформ. Особливо варто наголосити, що сам П.Столипін ставив реалізацію цієї програми у залежність від аграрної реформи. Тому потрібно звернути увагу на її основний принцип (заміна общинного селянського землекористування – індивідуальним), методи її реалізації (політика землеустрою, переселення). Основний зміст реформи був оприлюднений в указі «Про доповнення деяких положень діючого закону» від 9 листопада 1906 р. Слушно також проаналізувати «Положення про землеустрій» від 29 травня 1911 р. Ретельний аналіз цих документів дає можливість оцінити політику П.Столипіна. По суті це була спроба врятування монархії та імперії шляхом модернізації суспільних відносин. Але аграрні перетворення логічно вимагали й розширення громадянських прав селян, що автоматино вело до скасування станового принципу у Російській імперії. Саме тому реформаторська діяльність П.Столипіна зустріла опір при дворі, у Державній Раді і Державній Думі. У зв’язку з цим варто пояснити, за яких обставин відбулося вбивство непотрібного політика.

Убивство П.Столипіна і разом з цим розпад третьочервневої монархії збіглося із завершенням періоду контрреволюції і початком нового революційного під’йому. У таких умовах восени 1912 р. тривали вибори до IV Державної Думи, яка відрізнялася від попередньої не стільки за партійним складом, скільки за зайнятою депутатами позицією посилення опозиційності до уряду, внаслідок чого ліберальна більшість у IV Думі складалася частіше, ніж у попередній III Думі.

Підводячи підсумки, слід наголосити, що попри всі нові підходи до розуміння історичних подій напередодні I світової війни, точка зору про політику «аграрного бонапартизму» видається слушною. Варто звернути увагу на те, що відбувалося, з одного боку, економічне піднесення, завдяки урядовим заходам у галузі економіки, зокрема, розширення свободи підприємництва тощо, а з іншого – відставання необхідних політичних реформувань у відповідності з внутрішніми потребами суспільства і держави. Саме затягування останніх сприяло пожвавленню революційного руху напередодні першої світової війни. Отже, третьочервнева монархія так і не розв’язала проблеми буржуазно-демократичного перетворення країни.


Тема 16. ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА РОСІЇ У 1907-1914 роках.

План.
  1. Англо-російська угода 1907р.і утворення Троїстої угоди.
  2. Боснійська криза і позиція Росії.
  3. Росія і Балканські війни.
  4. Русько-японські відносини.


Література.


Апушкин В. Славяно-греко-турецкая война 1912г. // Вестн. Европы.- 1913.-Кн.2.

Бестужев И.В. Борьба в России по вопросам внешней политики. 1906 -1910-М.,1961.

Григорцевич С.С Дальневосточная политика империалистических держав в 1906-1917гг. -Томск, 1965.

Георгиев А.В. Царизм и российская дипломатия накануне первой мировой войны //Вопр. истории.-1988.-№3.

Емец З.А. А.П.Извольский и перестройка внешней политики России /соглашения 1907г./ // Российская дипломатия в портретах.- М.,1992.

Звавич А.К. Русско-английское согласие в период балканской войны и дело Лимана фон Сандерса // Уч. зап. / Моск. обл. пед. ин-т. Труды каф. ист. СССР.-1961.-Т.105.-Вып.6.

Маринов В.А. Россия и Япония перед первой мировой войной /1905-1914годы/ .Очерки истории отношений.- М.,1974.

Остальцева А.Ф. Англо-русское соглашение 1907 года: Влияние русско-японской войны и революции 1905-1907гг. на внешнюю политику царизма и перегрупировку европейских держав.- Саратов, 1977.

Писарев Ю.А. Балканский союз 1912-1913гг. и Россия // Сов. славяноведение.-1985.- №3.

Россия, СССР и международные конфликты первой половины XX века: Сб. науч. тр.- М., 1989.

Степанов А.И. Место России в мире накануне первой мировой войны // Вопр. истории.- 1993.- №2.

Урибес В. Правящие круги России и Балканский кризис 1911г. // Исторические записки -1980.-Т.105.


Розгляд теми потрібно розпочати з короткого екскурсу в історію міжнародних відносин та зовнішньої політики Росії у 80 – 90 -х рр. XIX ст., що дозволить з’ясувати підгрунтя зміни зовнішньо - політичного курсу Росії 1907- 1914рр. У цьому плані важливо зупинитися на утворенні у 1882 р. Троїстого союзу. Зазначити, що не зважаючи на відновлення Союзу трьох імператорів і на продовження його до 1887 р., наявність двостороннього договору між Росією і Німеччиною 1887 р., відносини Росії з Австро-угорщиною та Німеччиною загострюються, що змушувало Росію йти на зближення з Францією. Результатом такого зближення стала воєнна конвенція, укладена між обома державами у 1882 році.

Доцільно підкреслити, що з питання пріоритетів зовнішньополітичного курсу у правлячих колах Росії точилася боротьба між двома угрупованнями – пронімецьким і проанглійським. У кінцевому результаті був узятий курс на зближення з Англією. У 1904 р. укладена угода між Францією і Англією(«сердечна угода»-«Антанта-кордіаль»).

Далі слід зосередити увагу на тих обставинах, які сприяли зближенню Англії та Росії, на переговорному процесі який завершився підписанням у серпні 1907 р. трьох конвенцій. На основі опублікованих документів розкрийте зміст цієї англо-російської угоди, у результаті якої Росія приєдналася до Антанти.

Отже, Європа розкололася на два антагоністичні блоки - Троїстий Союз (Німеччина, Австро-Угорщина, Італія) та Антанту (Франція, Росія, Англія).

Друге і третє питання теми взаємопов’язані і стосуються подій на Балканах. Балканське питання стає центральним у зовнішній політиці Росії 1908-1914 рр. Студенти повинні з’ясувати причини та суть «Боснійської кризи» 1908-1909 рр. У цьому плані варто повернутися до ухвали Берлінського конгресу 1878 р. відносно Боснії і Герцеговини. Потім слід розкрити зміст переговорів міністра закордонних справ О.П.Ізвольського з австрійським міністром, графом Еренталем, показати спроби російського уряду скликати для обговорення питання анексії Австро-Угорщиною Боснії та Герцеговини міжнародну конференцію європейських держав, учасниць Берлінського конгресу. Офіційне оголошення Австро-Угорщиною анексії Боснії і Герцеговини 29 вересня 1908 р. викликало супротив Росії, Сербії і Туреччини. Однак, з часом, факт анексії був визнаний Туреччиною (отримала 2,5 млн. франків компенсації), Німеччиною і Сербією. У березні 1809 р. під ультимативним тиском Німеччини анексію Балканських провінцій визнала й Росія. Боснійська криза стала для російського царату «дипломатичною Цусімою».

Переходячи до розгляду наступного питання, слід зазначити, що Боснійська криза сприяла посиленню національно-визвольної боротьби слов’янських народів на Балканському півострові, прискорила утворення союзу балканських держав («Балканська Антанта»), який остаточно склався за підтримки Росії у березні-жовтні 1912р. Приймаючи Балканський союз «під своє крило», Петербург прагнув використати його проти Німеччини, Австро-Угорщини, а також Туреччини, водночас намагався не допустити передчасного виступу «Балканської Антанти» проти Туреччини. Потім доцільно перейти до розгляду причин першої антитурецької війни, другої Балканської війни, коротко зупинитися на ході військових дій, проаналізувати умови Лондонської та Бухарестської мирних угод.

Важливе місце повинно бути відведено ставленню різних верств російського суспільства, політичних партій, правлячих кіл Росії до Балканських воєн. Підводячи підсумок розгляду питання, зазначте, що Росія щодо воєн на Балканах посідала стриману і виважену позицію, уникаючи прямої участі в них. Така позиція випливала з чіткого розуміння російським урядом того, що втручання у війну неминуче викликало б європейський конфлікт до якого Росія була неготовою.

Політика Росії у балканському питанні об’єктивно сприяла визволенню Балканського слов’янства від османського панування та зміцненню їх національної державності.

Одним із важливих напрямків зовнішньої політики Росії у 1907-1914 рр. залишався Далекосхідний, важливе місце у якому відводилось взаєминам з Японією. При цьому варто зазначити, що на перших порах після Портсмута у далекосхідній політиці визначилися два напрямки. Перший зводився до подальшого врегулювання російсько - японських відносин аж до укладання з Японією союзної угоди на захист російських сфер впливу від посягань Англії та США. Інший, навпаки, – до союзу з Англією та США з метою розгрому Японії і розподілу її сфер впливу між переможцями. Завдяки поступливості російського уряду у питанні розмежування сфер впливу у Маньчжурії а також наполегливій позиції міністра закордонних справ О.П.Ізвольського Росія стала на шлях врегулювання «добросусідських» відносин з Японією. Необхідно детально проаналізувати зміст угод укладених між Росією та Японією, зокрема: торгівельної та риболовної конвенцій від 28 липня 1907 р.; загальнополітичної від 30 липня 1907 р.; російсько-японської конвенції від 1912 р.

Загалом далекосхідна політика Росії була спрямована на закріплення позицій на Далекому Сході й утвердження як Тихоокеанської держави, хоча не всі її зовнішньополітичні акції були виваженими і послідовними.

Підсумовуючи розгляд теми, необхідно зазначити, що зовнішня політика Росії у 1907-1914 рр. носила складний і суперечливий характер. На її динаміку впливала як внутрішньополітична ситуація, так і зміни, які тривали на міжнародній арені.


ТЕМА 17. ЛЮТНЕВА РЕВОЛЮЦІЯ 1917 р.

План.

1.Причини, передумови, рушійні сили, характер та початок Лютневої революції.

2.Встановлення Двовладдя та утворення Тимчасового уряду.

3.Відречення Миколи II від престолу і проголошення республіки

4.Історичне значения Лютневої революції


Література.


Из дневников последнего русского царя // Вопр. истории.- 1988.-№8.

Керенский А. Россия на историческом повороте: Мемуары.- М.,1993.

Отречение Николая II: Воспоминания очевидцев, документы.- М.,1990.

Политическая история Отечества. 1861-1920 гг. Хрестоматия.- М.,1991.

Последние дни императорской власти: По неизданным документам.- Минск,1991.

Родзянко М. Крушение империи. - М.,1992.

Страна гибнет сегодня: Воспоминания о февральской революции 1917 года.-М.,1991.

Сборник документов по истории СССР для семинарских и практических занятий. Период империализма. - М.,1977.

Ананьич Б.В., Ганелин Р.Ш. Николай II // Вопр. истории. -1993.-№2.

Бурджалов З.Н. Вторая русская революция. Восстание в Петрограде. -М.,1967.

Волобуев П. Февральская революция: ее противоречия, альтернативы и историческое место // Наука и жизнь.-1992.-№10.

Герасименко Г.А. Земства в Февральской буржуазно-демократической революции // История СССР.-1987.-№4.

Голиков А.Г. Феномен Керенского // Отечественная история.-1992.-№5.

Злобин Н.В., Ионичев Н.П. Всесоюзная конференция по проблеме "История февральской революции: в поисках новых подходов" /Москва, март 1990/ // Вестн. Моск. ун-та. Сер.8, История.-1991.-№I.

Катков Г. М. Февральськая революция. - М.,1997.

Пушкарева И.М. Февральская буржуазно-демократнческая революция 1917 г. в России.-М.,1982.

Рутыч Н. О причинах Февральской революции // Литературная Россия.-1991.-I марта /№9/.

Русская православная церковь и февральская революция 1917 г.: политический архив // Вопросы истории.-2004.-№4.

Силаева 0. Февраль: революция, от которой отреклись // Нар. депутат.-1992.-№3.

Старцев з.К. Керенский: шарм и личность // Диалог.-1990.-№16.

Уортман Р. Николай II и образ самодержавия // История СССР.-1991.-№2.

Ферро М. Николай II. - М.,1991.

Флоринский М.Ф. Кризис государственного управления в России в годы первой мировой войны /Совет Министров в 1914-1917гг./ -Л.,1988.

Черменский Е.Д. Вторая российская революция, февраль 1917. - М.,1986.

Яковлев А. Февраль, не устоявший перед Октябрем: / Об уроках февральской революции 1917г./ // Новое время. -1992.- №15.


Приступаючи до вивчення теми, потрібно вказати на її прямий зв’язок з революцією 1905-1907 рр. Лютнева революція 1917 р. у Росії була викликана тими ж причинами, носила той же характер, вирішувала ті ж завдання і мала той же розклад ворогуючих сторін. Однак вона тривала уже в інших умовах. I світова війна викликала гостру соціальну напругу у країні, незадоволення політикою царату не тільки лівих і опозиційних, але й значної частини правих сил, що значно похитнуло авторитет і могутність самодержавства. Суттєвою відмінністю була й позиція армії. На відміну від першої революції, армія у 1917 р. піддавалася революційній агітації і не була вже соціальною опорою самодержавства.

Безпосереднім приводом до революційних подій стало повстання у Петрограді. Однак, треба мати на увазі, що жодна політична партія не проявила себе організатором і керівником революції. Самі революційні події були не організовані, розпочалися стихійно і раптово для всіх партій і самого уряду.

Досліджуючи питання встановлення Двовладдя, варто розглянути які саме сили підтримували Петроградську Раду і Тимчасовий комітет Держвної Думи. Необхідно пояснити, чому більш дієвою революційною владою стали відроджені протягом революції Ради. Зазначимо, що ідея утворення Рад робітничих депутатів за зразком 1905 р. не належала більшовикам і була підтримана більшістю революційних сил. У зв’язку з цим варто пам’ятати, що найбільш впливовими лівими партіями у Петроградській Раді на цей час були меншовики та есери. До 1 березня 1917 р. Петроградська Рада і Думський Комітет діяли незалежно одне від одного і тільки з появою Тимчасового уряду можна констатувати узгодженість дій. Слід проаналізувати відмінність у позиціях Ради і Тимчасового уряду щодо розв’язання аграрного і військового питань і таким чином прийти до висновку щодо причин політичного банкрутства Тимчасового уряду.

Висвітлюючи перебіг революції, необхідно дати оцінку діяльності останнього російського царя -Миколи II, непоступливість і політична обмеженість якого сприяли затягуванню вирішення нагальних соціальних і політичних питань, що й призвело у кінцевому підсумку до зникнення самодержавства. Варто при цьому пояснити позицію Думи (зокрема суть візитів А.Гучкова і В.Шульгіна до Миколи II) і командувачів фронтів: великого князя Миколи Миколайовича, генералів В.Сахарова, А.Брусилова, А.Еверта; адміралів А.Непеніна і А.Колчака щодо відречення монарха і проголошення республіки.

Підбиваючи підсумки, зазначимо, що Лютнева революція зруйнувала старі державні структури, але не створила нової і авторитетної влади. Російські ліберально - демократичні партії в умовах розпаду традиційної монархічної державності виявилися нездатними до плідної державної роботи. Імперія не знайшла у собі сил, здатних на її буржуазно –демократичну трансформацію.


ТЕМА 18. КУЛЬТУРА РОСII ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XIX - ПОЧАТКУ XX ст.

План.

1.Умови розвитку російської культури.Стан освіти.

2.Розвиток науки і техніки.

3.Осмислення історії та місця Росії у літературі та мистецтві.


Література.


Возвращенная публицистика. Сборник: В 2-х кн. к.1. /1900-1917/. - М.,1991.

Розанов В.В. Сочинения.- М.,1990.

Бесов А.Г. Социокультурные нормы российской государственности XIX в.// Вопросы истории.- 2005.-№6.

Бердяев Н.А. Истоки и смысл русского коммунизма.- М.,1990.

Бердяев Н.А. Судьба России.- М.,1990.

Бунин И.А. Окаянные дни.- М.,1990.

Вехи: Интеллигенция в России: Сб. статей /1909-1910/.- М.,1991.

Из глубины: Сб. статей о русской революции.- М.,1990.

Ильин И.А. Почему сокрушился в России монархический строй? // Социологические исследования.- 1992.-№4.

К постижению "русского строя души": М.Горький и А.Белый о России // Звезда.-1991.- №7.

Картина мира. Образ России. Судьба человека // Русская художественная культура второй половины XIX в.- М.,1991.

Лосский Н.О. История русской философии.- М.,1991.

Милюков П. Н. Из истории русской интеллигенции: Сб. статей и этюдов.-Спб.,1902.

Молева Н.М., Белютин Э.М. Русская художественная школа второй половины XIX- начала XX века.- М.,1967.

Милюков П.Н. Очерки по истории русской культуры в 3-х т.- М.,1994.

Очерки истории русской культуры второй половины XIX в. -М.,1976.

Розанов В.В. Сумерки просвещения.- М.,1990.

Сарабьянов Д.В. Русская живопись конца 1900-х-начала 1910-х годов. Очерки.-М.,1971.

Стернин Г.Ю. Русская художественная культура второй половины XIX-начала XX века.- М.,1984.

Стернин Г.Ю.Художественная жизнь России середины XIX века.- М.,1991.

Эйдинова И.И. Русское искусство второй половины XIX века.- М.,1963.


Аналізуючи попередній матеріал, розкрийте умови розвитку російської культури другої половини XIX - початку XX ст. Слід наголосити на тому, що скасування кріпосного права і зростання небаченими досі темпами виробничих сил, формування буржуазного суспільства – все це безпосередньо вплинуло на формування культури II пол. XIX – поч. XX ст.

Висвітлюючи стан освіти, слід зазначити, що порівняно з I пол. XIX ст. розвиток освіти у другій половині значно прискорився. Зокрема, в кін. 50-х рр. у країні було 14 вищих навчальних закладів, а на кінець століття вже – 63. Особливістю - є те, що у Росії з’являється, окрім традиційних для неї галузей, царина технічної освіти, оскільки розвиток виробничих сил вимагав кадрів з вищою технічною освітою. Було відкрито Вище технічне училище у Москві (1868р.), політехнічні інститути у Ризі, Києві, Варшаві, технологічні інститути у Харкові і Томську тощо.

Взагалі, слід наголосити, що II пол. XIX ст. була початком нової епохи у розвитку природничих наук. Всесвітньоісторичного значення набули відкриття І.Сеченова, І.Мечникова, К.Тімірязєва. Високу оцінку у світовій науці отримали праці вчених – хіміків Д.Мєндєлєєва, А.Бутлєрова, Н.Зіміна. Потужного розвитку набула фізико – технічна галузь, яка пов’язана з іменами А.Столєтова, А.Попова, К.Ціолковського та ін. Отже, варто наголосити на тому внеску російської науки до скарбниці світової, який вона зробила для людства.

Підходячи до розгляду третього питання, слід мати на увазі, що зламний характер цього періоду найбільше відобразився у творах діячів культури. Розкрийте пошук відповіді представниками історико-філософської думки, літератури та мистецтва на ті питання, які у свій час особливо гостро були поставлені у «Першому філософському листі П.Чаадаєва».

Зазначимо, що панівним напрямком у російській літературі та мистецтві протягом цієї доби був критичний реалізм. Показ пережитків кріпосництва у житті і свідомості, крайнощів нового буржуазного суспільства були провідною лінією творчості таких письменників, як: Л.Толстой, Ф.Достоєвський, І.Тургєнєв, А.Чєхов та ін.

Пібиваючи підсумки, слід пам’ятати, що на особливості розвитку російської культури впливали великі соціальні та військові потрясіння, які мали місце з кін. XIX ст. по 1917р. Саме вони й визначили характер і зміст ідейних та естетичних напрямків. Другою особливістю був прискорений процес інтеграції російської культури у загальносвітову, внаслідок чого вона стала її органічною частиною.

Таким чином, дане заняття, через розкриття мистецької і громадської думки II пол. XIX - початку XX ст. і конкретне засвоєння цивілізаційних досягнень цього часу, одночасно повинно дати студентам можливість синтезувати свої знання стосовно історичного розвитку Росії II пол. XIX - поч. XX ст.