Аналітичні матеріали з деяких проблемних питань застосування Закону України Про міжнародне приватне право

Вид материала

Подобный материал:

Аналітичні матеріали з деяких проблемних питань застосування Закону України "Про міжнародне приватне право¹* при розгляді справ за участю нерезидентів

Відповідно до пункту другого частини першої статті 39 Закону України "Про судоустрій України", на виконання плану роботи Вищого господарського суду України на І півріччя 2008 року та з метою вивчення проблемних питань застосування норм Закону України "Про міжнародне приватне право" від 23.06.2005 № 2709-ІУ (далі - Закон) при розгляді справ за участю нерезидентів, Вищим господарським судом України витребувано з апеляційних господарських судів матеріали вивчення та вирішення спорів зазначеної категорії за 2005-2007 роки.

Метою вивчення зазначеної судової практики є виявлення проблемних питань, пов'язаних з застосуванням вказаного закону, та надання пропозицій щодо заходів, яких необхідно вжити для формування єдиної судової практики при вирішенні спорів цієї категорії.

За результатами опрацювання довідок з вивчення проблемних питань застосування Закону України "Про міжнародне приватне право" при розгляді справ за участю нерезидентів та матеріалів закінчених провадженням справ, наданих апеляційними господарськими судами, практики застосування вказаного закону Верховним Судом України та судовою палатою з розгляду спорів, пов'язаних з державним регулюванням економічних відносин, Вищого господарського суду України можна визначити таке.

За інформацією господарських судів судові рішення у деяких справах за участю нерезидентів не містять безпосередніх посилань на норми Закону України "Про міжнародне приватне право", що ускладнює аналіз застосування зазначеного закону.

Разом з тим, вирішення зазначених спорів в основному базувалося на застосуванні чинного законодавства та не суперечило приписам статті 9 Конституції України, Закону України "Про міжнародне приватне право", Господарського процесуального кодексу України, міжнародних угод, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України і які, відповідно до статті З Закону України "Про міжнародне приватне право" та статті 4 Господарського процесуального кодексу України, мають пріоритетне значення.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про міжнародне приватне право" право, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами та іншими положеннями колізійного права цього Закону, інших законів, міжнародних договорів України та міжнародних звичаїв, що визнаються в Україні

В своїй більшості сторони скористалися наданим їм правом вибору права, закріпленим статтею 5 Закону України "Про міжнародне приватне право". Поширеними є випадки, коли спірні відносини виникали з нерезидентами, які належать до юрисдикції країн, з якими Україна уклала міжнародні договори, що регулюють питання визначення норм матеріального права, яким

1

регулюються спірні відносини. І відповідно до частини 5 статті 4 Закону України "Про міжнародне приватне право", де вказано, що в разі коли міжнародним договором України передбачено застосування до відповідних відносин матеріально-правових норм, то визначення права на підставі колізійних норм не здійснюється, застосовували норми відповідних міжнародних договорів.

При застосуванні норм статті 4 Закону України "Про міжнародне приватне право" у судів проблемних питань не виникало.

Поряд з цим, якщо сторони обрали право певної іноземної держави, то для суду таке право є обов'язковим для застосування.

Однак, суди першої та другої інстанції при вирішенні майнового спору у справі № 4/1060-26/181 за позовом приватного підприємства "Фірма "Новотех" до товариства з обмеженою відповідальністю "Обрій", третя особа - приватне підприємство "Обрій все для офісу" про стягнення заборгованості за договором про комерційну співпрацю не звернули увагу на умови пункту 10 контракту від 20.05.2004, де визначено, що при вирішенні питань, не передбачених договором, застосовуються положення Цивільного кодексу Республіки Польща, викладеного у законі від 23.04.1964 (Збірник законів №16 від 18.05.1964 з наступними змінами), і застосували до спірних правовідносин статті 526 Цивільного кодексу України, норми Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996 543/96-ВР.

Дане порушення стало однією з підстав скасування попередніх рішень господарських судів Вищим господарським судом України (постанова від 04.03.2008).

У статті 8 Закону України "Про міжнародне приватне право" визначено, що при застосуванні права іноземної держави суд встановлює зміст його норм згідно з їх офіційним тлумаченням, практикою застосування і доктриною у відповідній іноземній державі.

При застосуванні вказаної норми Закону України "Про міжнародне приватне право" суди зазначають, що для сторін встановлення змісту норм іноземного законодавства як процесуальна форма сприяння суду - лише право, а не обов'язок, а проблемним є навіть отримання офіційного (автентичного) перекладу самого тексту потрібних законодавчих актів.

Щодо обов'язку витребовувати витяги законодавства інших країн, як одного з можливих заходів встановлення змісту норм права іноземної держави, то з огляду на принцип диспозитивності, з урахування обставин окремої справи, господарський суд не зобов'язаний витребовувати витяги із цивільного законодавства інших країн.

Так, при вирішенні корпоративного спору у справі № 46/502 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Сторм" до закритого акціонерного товариства "Київстар Дж. Ес. Ем." та Теленор Консалт АС (Норвегія) про визнання недійсною угоди про послуги з управління та повноважень членів

2

виконавчого органу товариства рішенням господарського суду міста Києва в задоволені позову було відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду, яку залишено без змін постановою Вищого господарського суду України від 04.04.2006, судове рішення скасовано частково, припинено провадження у справі про визнання недійсним повноважень членів правління.

Касатор вважав безпідставним застосування судом норм Закону України "Про міжнародне приватне право", оскільки зазначений закон набув чинності 01.08.2005, відповідачами не надані відповідні витяги із законодавства Швеції, суд зобов'язаний був застосувати законодавство України, вимоги щодо визнання недійсними повноважень членів правління відповідно до статті 12 Господарського процесуального кодексу України є компетенцією господарського суду.

Касаційною інстанцією констатовано, що станом на момент підписання угоди про послуги з управління, згідно статті 6 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" було передбачено, що права та обов'язки сторін зовнішньоекономічних контрактів визначаються правом країни, обраної сторонами при укладені договору або в результаті подальшого погодження, а отже вибір матеріального права згідно п 1.8 угоди від 16.12.2003 не суперечить чинному законодавству.

Вищезазначені розрізнені норми міжнародного приватного права, які містилися в різних законодавчих актах були кодифіковані та знайшли відображення в Законі України "Про міжнародне приватне право" від 23.06.2005, а отже касатор необгрунтовано посилається на безпідставне застосування судом як окремих нормативних актів, так і Закону України "Про міжнародне приватне право" у цілому.

Вищий господарський суд України також зазначив, що згідно з принципом диспозитивності касаційна інстанція не зобов'язана витребовувати витяги із цивільного законодавства інших країн, право на звернення до господарського суду, порушення відповідних справ передбачено статтею 1, 2 Господарського процесуального кодексу України.

При розгляді справ у господарських судів виникали питання щодо застосування пункту Ь) частини третьої статті 1 Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, підписаної в Гаазі від 05.10.1961, в якому зазначено, що Конвенція не поширюється на адміністративні документи, що мають пряме відношення до комерційних або митних операцій.

Слід зазначити, що у постанові Вищого господарського суду України від 11.12.2007, щодо майнового спору у справі № 44/69 господарського суду Донецької області за позовом компанії "ВОВ8Т 8.А." (Швейцарія) до товариства з обмеженою відповідальністю "Поліграфічне підприємство "Експрес" (Україна) про стягнення заборгованості та санкцій за договором перевезення від 11.12.2007, щодо застосування зазначеного положень вказано таке.

Згідно зі статтею 4 цієї ж Конвенції передбачений в частині першій статті З апостиль проставляється на самому документі або на окремому аркуші, що

3

скріпляється з документом; він повинен відповідати зразку, що додається до цієї Конвенції.

Разом з тим, відповідно до пункту Ь) частини третьої статті 1 Конвенції, вона не поширюється на документи, що мають пряме відношення до комерційних або митних операцій.

Як вбачається з матеріалів справи, письмовими доказами, які не були посвідчені шляхом проставляння апостилю, є товарно-транспортна накладна та виписки банку позивача про часткову оплату відповідачем товару за контрактом.

Оскільки товарно-транспортна накладна відповідно до статті 4 Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів є договором перевезення, а виписки з банку пов'язані із здійсненням платежів за контрактом, то ці документи мають пряме відношення до комерційних операцій і Конвенція на них не поширюється в частині проставляння апостилю на комерційних документах.

Таким чином, апеляційна інстанція при вирішенні справи застосувала норми Конвенції, які не підлягали застосуванню для посвідчення товарно-транспортної накладної та виписок банку, та не застосувала норми Конвенції, які підлягали застосуванню.

В той же час, Житомирський апеляційний господарський суд у своїй постанові від 20.06.2006 у справі №14/44-06 господарського суду Вінницької області за позовом державної податкової інспекції у місті Вінниці до товариства з обмеженою відповідальністю "Авант" про стягнення коштів при вирішенні питання, чи є довідка Морської торгової палати штату Нью-Йорк належним доказом на підтвердження існування форс-мажорних обставин, якщо вона не містить ні консульської легалізації ні апостилю, зазначив таке.

З 22 грудня 2003 року для України набрала чинності Гаазька Конвенція від 05.10.1961, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів. Згідно з положеннями Конвенції скасовується вимога легалізації документів для їх подальшого використання в державах - учасницях цієї Конвенції.

Офіційні документи, які використовуються на території держав - учасниць Конвенції, мають бути засвідчені спеціальним штампом "Арозіїііе" (апостиль), проставленим компетентним органом держави, в якій було складено документ.

Відповідно до статті 3 Конвенція поширюється на офіційні документи, які були складені на території однієї з Договірних держав і мають бути представлені на території іншої Договірної держави.

У разі якщо дія вказаної Конвенції не поширюється на документи, вони потребують консульської легалізації.

Натомість, наданий відповідачем документ Морської торгової палати штату Нью-Йорк на підтвердження наявності у вказаний період у виконавця договору форс-мажорних обставин не відповідає вищенаведеним нормам щодо наявності апостилю чи легалізації в консульській установі.

4

Відповідно до статей 13, 74 Закону України "Про міжнародне приватне право" іноземна юридична особа, зобов'язана надати суду документи, підтверджуючі її процесуальну правоздатність і дієздатність.

Так, у справі № 6/167-06-4534 за позовом компанії "ЬопсІоп АПіапсе ІЛд." до державного підприємства "Одеський судноремонтний завод "Україна" про зобов'язання не чинити перешкод у користуванні орендованим майном не встановлення судом правосуб'єктності юридичної особи стало однією з підстав скасування Верховним Судом України (постанова від 16.01.2007) постанови Вищого господарського суду України від 25.10.2006, постанови Одеського апеляційного господарського суду від 06.07.2006 та рішення господарського суду Одеської області від 02.06.2006 та направлення справи на новий розгляд.

Згідно зі статтею 74 Закону України "Про міжнародне приватне право" на вимогу суду, який розглядає справу, іноземна юридична особа має представити оформлений з урахуванням статті 13 зазначеного Закону документ, що є доказом правосуб'єктності юридичної особи (сертифікат реєстрації, витяг з торгового реєстру тощо).

Не зазначення господарським судом норм законодавства, щодо визначення правосуб'єктності, за якими спір є підвідомчим господарським судам України, повинен вирішуватись за вимогами українського законодавства, суперечить роз'ясненням Пленуму Верховного Суду України, викладеним у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення", а саме, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а при їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Відповідно до частини 1 статті 75 Закону України "Про міжнародне приватне право" підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених у статті 76 цього Закону України "Про міжнародне приватне право".

Положеннями Господарського процесуального кодексу України не передбачено визначення договірної підсудності справ господарським судам.

При цьому правовідносини, пов'язані з усіма видами зовнішньоекономічної діяльності в Україні регулюються положеннями Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", а питання, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом (хоча б один учасник правовідносин є іноземцем, особою без громадянства або іноземною особою), зокрема і питання підсудності судам України справ з іноземним елементом, визначені Законом України "Про міжнародне приватне право".

Відповідно до статті 38 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" спори, що виникають між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб'єктами господарської діяльності у процесі такої діяльності можуть розглядатися судами України, а також за згодою сторін

5

спору Міжнародним комерційним арбітражним судом та Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України та іншими органами вирішення спору, якщо це не суперечить чинним законам України або передбачено міжнародними договорами України.

У статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" визначено, що суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, зокрема, у випадку, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 Закону України "Про міжнародне приватне право", якою визначено випадки виключної підсудності у справах з іноземним елементом.

Таким чином господарські суди розглядають справи за участю іноземних підприємств і організацій, окрім випадків передбачених статтями 15-17 Господарського процесуального кодексу України, також, якщо:

1. Місцезнаходження філії, представництва, іншого відособленого підрозділу іноземного підприємства чи організації є територія України (пункт 1 частини третьої статті 124 Господарського процесуального кодексу України, пункту 2 частини 1 статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право'¹).

Так, у справі № 14/26272 за позовом Херсонського торговельного порту до компанії, яка зареєстрована у Німеччині, про визнання недійсним договору бербоут-чартера фрахтування судна ухвалою господарського суду Херсонської області відмовлено в прийнятті позовної заяви на підставі пункту першого частини першої статті 62 Господарського процесуального кодексу України. Юридична адреса представництва відповідача в Україні судом не встановлена, а сторонами не доведено знаходження такого представництва за певною адресою.

Постановою апеляційного господарського суду вказану ухвалу скасовано, а справу передано на розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Вищого господарського суду України від 20.03.2007 постанову апеляційного господарського суду скасовано, ухвалу місцевого господарського суду залишено в силі.

Верховний Суд України (постанова від 16.01.2007), скасовуючи постанову Вищого господарського суду України та залишаючи в силі постанову апеляційної інстанції, вказав таке.

Скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції та залишаючи в силі ухвалу місцевого господарського суду, Вищий господарський суд України виходив із того, що відповідач є іноземним підприємством і не має на території України філій, представництв чи інших відособлених підрозділів. Крім того, відповідно до умов пункту 26.2 спірного договору сторони узгодили, що будь-який спір, який виник по даному чартеру належить розглядати трьома арбітрами в Нью-Йорку.

Проте з таким висновком суду погодитися не можна.

6

У статті 124 Господарського процесуального кодексу України визначено компетенцію господарських судів у справах за участю іноземних підприємств і організацій, в якій зокрема вказано, що: господарські суди розглядають справи за участю іноземних підприємств і організацій. Підсудність справ за участю іноземних підприємств і організацій визначається за правилами, встановленими статтями 12-17 цього Кодексу. Господарські суди мають право також розглядати справи за участю іноземних підприємств і організацій, якщо: місцезнаходження філії, представництва, іншого відособленого підрозділу іноземного підприємства чи організації є територія України; іноземне підприємство чи організація має на території України нерухоме майно, щодо якого виник спір.

Відповідно до статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" (у редакції, яка діяла на момент виникнення спору) суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом зокрема у випадках: якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону України "Про міжнародне приватне право"; якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача.

Як вбачається з наявної у матеріалах справах копії листа Міністерства економіки України представництво відповідача зареєстровано в Україні з грудня 2000 року. Вказана реєстрація є безстроковою і на даний час не скасована.

Судами було встановлено, що договір бербоут-чартера, який є предметом спору, складається з двох частин: боксової та текстової.

У статті 26 "Право і арбітраж" другої (текстової) частини спірного договору було передбачено декілька варіантів розгляду спорів, що виникають з цього договору або у зв'язку з його виконанням.

Зі змісту вказаної угоди вбачається, що сторони погодилися на застосування саме пункту 26.1 договору, в якому вказано, що спори та протиріччя, які можуть виникнути щодо цього чартеру, вирішуються в судовому порядку.

За таких обставин апеляційний господарський суд зробив правильний висновок про те, що з урахуванням чинного національного законодавства такі спори можуть розглядатися судами України, а саме з урахуванням статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право", яка передбачає право сторін передбачити своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України.

2. Іноземне підприємство чи організація має на території України нерухоме майно, щодо якого виник спір (пункт 2 частини третьої статті 124 Господарського процесуального кодексу України, пункту 2 частини 1 статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право") або рухоме майно

7

(пункту 2 частини 1 статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право").

Так, у справі №6/31 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Екзотік-Д" до фірми "Єврофрут" (ЕІЖОРКІЛТ ТАКІМ ОГОА РАК. ТІС. ЬТО. 8ТІ.), БОСА ТКАИ8 ТА8. ОТО ОГОА Ш8. ГТН. ІНК ує ТІС. ІЛТ>. 8ТІ. про стягнення матеріальної та моральної шкоди за неналежне виконання вимог сертифіката якості рішенням господарського суду Дніпропетровської області позов був задоволений частково. Апеляційний суд вказане рішення скасував і провадження у справі припинив. Вищий господарський суд (постанова від 02.11.2006), не погодившись з таким висновком суду другої інстанції, його постанову скасував і справу направив до апеляційного суду для її перегляду в порядку апеляційного провадження з таких підстав.

Враховуючи, що предмет спору, відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, був чітко визначений позивачем, а на території України, за обставинами, які були встановлені судом першої інстанції, перебуває майно відповідача, висновок апеляційного суду про те, що зазначений спір не підлягає вирішенню в господарських судах, суперечить чинному законодавству.

3. Сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків виключної підсудності (пункт 1 частини 1 статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право").

Прикладом є справа №10/659, в якій господарський суд Житомирської області відмовив у прийнятті позову суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи Скачка О.В. (міста Коростишів) про стягнення 4461,52 грн. з суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи Боймлера 1.1. (міста Падерборн, Німеччина) з посиланням на пункт перший частини першої статті 62 Господарського процесуального кодексу України з огляду на таке:

господарські суди вправі вирішувати спори і у тих випадках, коли
міжнародним договором передбачено можливість укладення письмової
пророгаційної угоди між суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності України та
іноземним суб'єктом господарської діяльності, а дані про наявність такого
договору з Федеративною Республікою Німеччини відсутні.
приписами статей 15, 124 Господарського процесуального кодексу
України не передбачено визначення договірної підсудності справ
господарським судам України;
в договорі, укладеному між сторонами, зазначено лише, що спори, які
виникли з приводу Договору та додатків до нього, розглядаються в порядку,
встановленому законодавством України, без визначення конкретного
господарського суду, який має розглядати такий спір.

Отже, місцевий господарський суд дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про відмову у прийнятті позовної заяви у зв'язку з тим, що спір не підлягає розгляду в господарських судах України.

При застосуванні пункту 1 частини 1 статті 77 Закону України "Про міжнародне приватне право", відповідно до якої підсудність судам є

8

виключною у справах з іноземним елементом, якщо нерухоме майно, щодо якого виник спір, знаходиться на території України, склалась така практика.

Так, у справі №2-26/11433.1-2006 за позовом відкритого акціонерного товариства "Керчрибпром" до товариства з обмеженою відповідальністю "СІТАК", компанії "Маигіз1тірріп£ Согр.", компанії "Машізіаг ІЛй." про визнання недійсними кредитної угоди та договору застави рішенням господарського суду позовні вимоги задоволено, визнано недійсними спірну кредитну угоду та договір застави, заставодержателів зобов'язано повернути заставодавцю заставлене майно за договором.

Вищий господарський суд України, скасувавши вказане рішення та направивши справу на новий розгляд до господарського суду Автономної Республіки Крим з підстав не повідомлення нерезидентів про час і місце розгляду справи та зміну їх процесуального статусу, у своїй постанові від 17.04.2007 звернув увагу суду на те, що умова про дійсність державного реєстру рухомого майна (суден) має кореспондуватися з предметом спору та вимогами статті 77 Закону України "Про міжнародне приватне право" та відповідати загальним правилам підсудності господарським судам України справ з іноземним елементом, які встановлені статтею 75 розділу XII Закону України "Про міжнародне приватне право".

Зупинимось також на розгляді справ з іноземним елементом в разі наявності арбітражного застереження в контракті на іншу судову юрисдикцію.

При тлумаченні пункту договору з відсилкою на іншу юрисдикцію слід звернути увагу на справу №44/69 господарського суду Донецької області за позовом компанії "ВОВ8Т 8.А." (Швейцарія) до товариства з обмеженою відповідальністю "Поліграфічне підприємство "Експрес" (Україна) про стягнення заборгованості та санкцій за договором перевезення.

Вищий господарський суд у своїй постанові від 11.12.2007 у цій справі пункт договору "будь-який спір, який випливає з контракту буде розглядатися компетентним судовим органом у Лозанні, Швейцарія. На дію контракту розповсюджуються норми матеріального права Швейцарії" не визначив як арбітражне застереження в розумінні Нью-Йоркської конвенції 1958 року, оскільки:

зазначена стаття не містить згоди сторін про передачу спорів, що
виникають з Контракту, до арбітражу;
не визначає конкретний суд, що здійснюватиме розгляд спорів, а
відсилає до процесуального законодавства за місцем реєстрації позивача для
визначення компетентного суду.

Слід зауважити, що якщо в договорі, стосовно якого виник спір, наявне арбітражне застереження в розумінні Нью-Йоркської або Європейської конвенції і хоча б одна із осіб залучених до участі в розгляді даного спору заявила клопотання про непідсудність даного спору, вказавши на арбітражне застереження, суд має припинити дане провадження.

В той же час, якщо такий арбітраж відмовив у прийнятті до розгляду даної справи, компетентний господарський суд має прийняти даний позов до

9

розгляду, оскільки в іншому випадку це призведе до юридичної невизначеності сторін у спірних правовідносинах та порушення принципу правової певності.

Так, у справі господарського суду Донецької області №8/348а за позовом компанії Оіізоп Гпуезппепіз Ьітііесі (Великобританія), в особі представництва в місті Донецьк, до компанії Етзлуогїп Аззеіз Ьітіїесі (Великобританія), в особі представництва в місті Донецьк, компанії Саіегогі Оеуеіоргпепіз Ілтііесі, компанії Еазісоазі Шііесі Іпс. (Великобританія), компанії №\¥рогї Іпс. (США), закритого акціонерного товариства "Ділові партнери" про визнання недійсними договорів про блокування акцій відкритого акціонерного товариства "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат", перша та друга інстанції позов задовольнили, хоча у відзиві на позов закрите акціонерне товариство "Ділові партнери" заявило про непідсудність даного спору, вказавши на арбітражне застереження на Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України. Суд відхилив дане клопотання з огляду на статті Закону України "Про міжнародне приватне право".

Вищий господарський суд України своєю постановою від 17.02.2006 припинив провадження у справі з огляду на Нью-Йоркську конвенцію та Європейську конвенцію лише в частині щодо ЗАТ "Ділові партнери", оскільки інші сторони договору не заявили таке клопотання.

Верховний Суд України скасував вказану постанову і припинив провадження щодо всіх осіб.

Згодом, при перегляді за нововиявленими обставинами Верховний Суд України скасував свою постанову щодо припинення провадження у справі, оскільки Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України відмовив у прийнятті до розгляду даної справи. За цих обставин, які не могли бути відомі заявникові раніше, ніж він звернувся з відповідним позовом до Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України, компанія ОІЬ8СЖ ЦМУЕ8ТМЕОТ8 ІЛМІТЕБ позбавлена можливості вирішити спір про визнання недійсним договору про блокування акцій відкритого акціонерного товариства "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат" в цьому арбітражному суді в порядку третейського розгляду. Тому позивачу - компанії ОІЬ8СЖ ШУЕ8ТМЕОТ8 ІЛМІТЕВ не може бути відмовлено у розгляді її питання компетентним державним судом.

В тому ж випадку, коли сторони під час розгляду спору в суді першої інстанції не заявили клопотання про непідсудність даного спору, вказуючи на арбітражне застереження, з огляду на частину першу статті 7, частину першу статті 8 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж", статтю 75 Закону України "Про міжнародне приватне право" господарський суду не має законних підстав для припинення провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України, як вказано в постанові Вищого господарського суду України від 29.11.2007 у справі № 32/170 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Енка" до товариства з обмеженою відповідальністю "Союз 2000" про стягнення суми попередньої оплати та штрафних санкцій.

10

У зв'язку з неподанням господарськими судами відповідних матеріалів не вивчені у справах за участі нерезидентів щодо визнання права власності, спорах пов'язаних з застосуванням законодавства про приватизацію та інших категорій справ питання в частині застосування статей 2, 21, 22, 25, 26, 27, 28 Закону України "Про міжнародне приватне право", які визначають встановлення процесуальної правоздатності і дієздатності іноземних юридичних осіб та підсудність господарським судам справ з іноземним елементом.

Також, у місцевих та апеляційних господарських судів виникли питання щодо застосування окремих положень Закону України "Про міжнародне приватне право", які не були предметом дослідження при здійсненні судочинства у Верховному Суді України та Вищому господарському суді України. Суди вказали на такі проблемні питання.

Відповідно до частини четвертої статті 8 Закону України "Про міжнародне приватне право", якщо зміст норм права іноземної держави в розумні строки не встановлено, незважаючи на вжиті зазначені заходи, застосовується право України.

Такими заходами є:

встановлення змісту норм іноземного права згідно з їх офіційним
тлумаченням, практикою застосування і доктриною у відповідній іноземній
державі;
звернення в установленому законом порядку до Міністерства юстиції
України чи інших компетентних органів та установ в Україні чи за кордоном
або залучення експертів;
надання оцінки документам, що підтверджують зміст норм права
іноземної держави, котрі подані особами, які беруть участь у справі, на які вони
посилаються в обгрунтуванні своїх вимог або заперечень.
покладення обов'язку здійснення перекладу офіційною мовою тексту
іноземного законодавства та витрат пов'язаних з вжиттям таких заходів;
визначення розумних строків необхідних для визначення змісту норм
права іноземної держави, в розумінні частини 4 статті 8 Закону України "Про
міжнародне приватне право".

Відповідно до частини 1 статті 80 Закону України "Про міжнародне приватне право" у разі, якщо при розгляді справи з іноземним елементом у господарського суду виникне необхідність у врученні документів або отриманні доказів, проведенні окремих процесуальних дій за кордоном, суд може направити відповідне доручення компетентному органу іноземної держави в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України або міжнародним договором України.

Проблемним є питання своєчасності повідомлення судом у належній формі іноземних учасників судового процесу про час і місце розгляду справи Та застосування у зв'язку з цим строків розгляду справи, що передбачені у частині 1, 2 статті 69 Господарського процесуального кодексу України.

11

Законом України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність деяких законодавчих актів України" № 2798 - IV від 06.09.2005 визнано таким, що втратив чинність Закон "Про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів" № 2680 -III від 29.11.2001.

Конвенцією про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, підписаною Україною у місті Мінську 22 січня 1993 року та ратифікованою Верховною Радою України 10 листопада 1994 року, а саме, статтею 53 передбачено, що клопотання про дозвіл примусового виконання рішення подається в компетентний суд Договірної Сторони, де рішення підлягає виконанню. Воно може бути подано й у суд, що виніс рішення у справі в першій інстанції. Цей суд направляє клопотання до суду, який є компетентним щодо винесення рішення стосовно клопотання.

Згідно зі статтею 54 Конвенції суд, що розглядає клопотання про визнання і дозвіл примусового виконання рішення, обмежується встановленням того, що умови, передбачені цією Конвенцією, дотримані. У випадку, якщо умови дотримані, суд виносить рішення про примусове виконання.

У статті 81 Закону України "Про міжнародне приватне право" визначено, що в Україні можуть бути визнані та виконані рішення іноземних судів у справах, що виникають з цивільних, трудових, сімейних та господарських правовідносин, вироки іноземних судів у кримінальних справах у частині, що стосується відшкодування шкоди та заподіяних збитків, а також рішення іноземних арбітражів та інших органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних і господарських справ, що набрали законної сили.

Відповідно до статті 82 Закону України "Про міжнародне приватне право" визнання та виконання рішень, визначених у статті 81, здійснюється у порядку, встановленому Законом України, тобто приписи Закону України "Про міжнародне приватне право" не встановлюють порядок та процедуру розгляду клопотання стягувача щодо виконання рішення іноземного суду з господарської справи безпосередньо господарським судом за місцезнаходженням боржника.

У зв'язку з цим, суди мають додатково проаналізувати справи і надати Вищому господарському суду інформацію з практики, що склалася при вирішенні вище вказаних питань.

Підсумовуючи викладене, необхідно констатувати, що однією з основних причин невірного застосування господарськими судами норм Закону України "Про міжнародне приватне право" є неузгодженість його положень з нормами Господарського процесуального кодексу України та не приведення у відповідність з вказаним Законом Рекомендацій Президії Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики розгляду справ за участю іноземних підприємств і організацій" № 04-5/608 від 31.05.2002.

З метою усунення недоліків та розбіжностей при застосуванні Закону України "Про міжнародне приватне право" при розгляді справ за участю нерезидентів, та з метою формування єдиної практики вважаємо за необхідне дану довідку надіслати місцевим та апеляційним господарським судам. За

12

результатами опрацювання наданих судами матеріалів зазначені проблемні питання обговорити на секції законодавства у сфері державного регулювання економічних відносин Науково-консультативної ради Вищого господарського суду України.

13

Blog

Аналітичні матеріали з деяких проблемних питань застосування Закону України Про міжнародне приватне право