Колумбійський прозаїк І журналіст Габріель Хосе Гарсія Маркес, старший із шістнадцяти дітей, народився в Колумбії в містечку Аракатака банановому порту на березі Карибського моря

Вид материала

Подобный материал:

олумбійський прозаїк і журналіст Габріель Хосе Гарсія Маркес, старший із шістнадцяти дітей, народився в Колумбії в містечку Аракатака - банановому порту на березі Карибського моря. Коли Гарсія Маркес був ще дитиною, його батько, низькооплачуваний телеграфіст, переїхав із дружиною в інше місто, залишивши Габріеля на виховання батькам дружини. Особливо близький Гарсія Маркес був зі своєю бабусею, що повідала йому чимало легенд і міфів, які лягли в основу багатьох творів майбутнього письменника. Дід Габріеля, полковник у відставці, розповідав онуку "нескінченні історії про громадянську війну своєї молодості". "Він брав мене в цирк й у кіно й був свого роду пуповиною, що зв'язувала мене з історією й реальністю", - згадує письменник.

Після смерті діда (1936) Гарсія Маркес недовгий час учився в Барранкільє, поки не набув досить знань, щоб відвідувати школу в м. Зіпакіра недалеко від Боготи, де він одержав ступінь bachіllerato, що приблизно відповідає диплому випускника коледжу в Сполучених Штатах. У Колумбійський університет на юридичний факультет Гарсія Маркес вступив у 1947 р. - у тому ж році в боготській газеті "Спостерігач" ("Espectador") була опублікована його перша повість "Третя відмова" ("La tercera resіgnacіon"). Протягом наступних шести років у цій же газеті побачили світло біля дюжини розповідей Гарсія Маркеса. Переїхавши в 1948 р. у Картахену, письменник продовжив свою юридичну освіту й через два роки через став репортером в "Геральдо" ("Heraldo"), де вів постійну рубрику "Жираф". В 1954 р. Гарсія Маркес знову повертається в Боготу й стає репортером "Спостерігача".

Як серйозний прозаїк Гарсія Маркес уперше проявляє себе в 1955 р., написавши повість "Опале листя" ("La hojarasca"). У цей же час Гарсія Маркес друкує в "Спостерігачі" 14 статей з морського життя, де розкриває факти перевезення контрабанди колумбійськими військовими кораблями. Ці статті викликали такий скандал, що газета була закрита, а Гарсія Маркес, посланий у Європу кореспондентом "Спостерігача", залишився без засобів до існування.

В 1958 р. Гарсія Маркес одружується на Мерседес Барча; у них два сини - Родріго й Гонсалес.

Пропрацювавши в Європі позаштатним журналістом два роки, Гарсія Маркес улаштувався в Пренса Латина - кубинське урядове агентство новин, а в 1961 р. перебрався в Мехіко, де заробляв на життя сценаріями й журнальними статтями й у вільний час писав книги. За повістю "Полковникові ніхто не пише" ("El coronel no tіene quіen le escrіba", 1961) через рік пішов збірник розповідей "Похорони Мама-Гранде" ("Los funerales de la Mama Grande").

Однак комерційний успіх Гарсія Маркесу приніс в 1967 р. роман "Сто років самотності" ("Cіen anos de soledad"). Перше видання роману, про яке Пабло Неруда із захватом писав, що це, "можливо, найбільше одкровення іспанською мовою із часів "Дон Кіхота", розійшлося за тиждень і викликало, за словами провідного перуанського письменника Варгаса Льоси, "літературний землетрус". У цьому романі вигадане село Макондо (списане з містечка Аракатака, де Гарсія Маркес провів своє дитинство) символізує собою Латинську Америку, а її засновник Буендіа зі своїми нащадками - історію світу. "Сто років самотності" - це дійсні літературні джунглі, - писав американський критик Вільям Макферсон. - Це фантастичне поєднання магії, метафори й міфу".

У центрі наступного роману письменника "Осінь патріарха" ("El otono del patrіarca", 1975) - гіперболізований образ вигаданого американського диктатора, що розглядається з різних кутів зору. Роман "Хроніка оголошеної смерті" ("Cronіca de una muerte anuncіada") з'явився в 1981 р.; новаторський за формою, він оповідає про вбивство, по-різному сприйняте різними й ненадійними очевидцями.

Через рік після виходу у світло "Хроніки..." Гарсія Маркес одержав Нобелівську премію по літературі "за романи й розповіді, у яких фантазія й реальність, сполучаючись, відбивають життя й конфлікти цілого континенту". "Протягом уже багатьох років латиноамериканська література демонструє таку міць, яку рідко зустрінеш в інших літературних регіонах", - відзначив при нагородженні представник Шведської академії Ларс Юлленстен. - У творах Гарсія Маркеса народна культура... іспанське барокко... вплив європейського сюрреалізму й інших модерністських плинів представляють витончену й життєстверджуючу суміш". Юлленстен відзначив також, що "Гарсія Маркес не приховує своїх політичних симпатій, він стоїть на стороні слабких і знедолених, проти гноблення й економічної експлуатації".

Зупинившись у своїй Нобелівській лекції на умовах життя в Центральній і Південній Америці, Гарсія Маркес торкнувся теми експлуатації корінного південноамериканського населення. "Смію думати, - помітив він, - що південноамериканська дійсність, а не тільки її літературне вираження, заслужила увагу Шведської академії". На закінчення він погодився з тим, що письменник відповідає за "створення утопії, де ніхто не зможе вирішувати за інших, як їм умирати, де любов буде справжньою, а щастя - можливим і де народи, приречені на сто років самотності, знайдуть зрештою право на життя".

Продовжуючи жити в Мехіко, Гарсія Маркес частину часу проводить й у Картахене, на батьківщині. Говорять, що він особистий друг Фіделя Кастро - і це незважаючи на те, що політика Куби, де письменник часто буває, далеко не у всьому йому подобається.

Дитячі враження, пов'язані з життям на березі Карибського моря, залишили незгладимий слід у літературній творчості Гарсія Маркеса. "Здається, що сильніше всього вплинула на уяву Гарсія Маркеса його бабуся, - писав англійський романіст Салман Рушді в "Лондонському книжковому огляді" ("London Revіew of Books"). - І все-таки можна знайти початок його літературних попередників. Він сам визнає вплив Фолкнера, і дійсно, казковий світ Макондо - це багато в чому графство Йокнапатофа, перенесене в колумбійські джунглі". Інші критики писали про вплив на Гарсія Маркеса таких різних письменників, як Джон Дос Пассос, Вірджинія Вулф, Альбер Камю й Ернест Хемиінгуей.

Втім, деякі критики висловлюють сумніви, чи можна Гарсія Маркеса називати великим письменником, а його головну книгу "Сто років самотності" - безсмертним шедевром. Американський критик Джозеф Епстайн в "Комментері" ("Commentary") звеличує композиційну майстерність романіста, однак знаходить, що "його невтримна віртуозність приїдається". "Поза політикою, - відзначив Епстайн, - розповіді й романи Гарсія Маркеса не мають морального стрижня; вони не існують у моральноїму всесвіті".

Рецензуючи роман "Хроніка оголошеної смерті", Білл Бафорд писав, що автор "Хроніки..." - це "безумовно, один із самих блискучих і самих "магічних" політичних романістів сучасності". "Його книги осяяні іскрометною іронією й вірою в те, що людські цінності нетлінні, - відзначав Джордж Р. Макмаррі в монографії "Габріель Гарсія Маркес" (1977). - У своїй творчості Гарсія Маркес проникнув у суть не тільки латиноамериканця, але й будь-якої іншої людини".

Габріель Гарсія Маркес - 13 висловів про життя

Я люблю тебе не за те, хто ти, а за те, хто я, коли я з тобою.
Жодна людина не заслуговує твоїх сліз, а ті, хто заслуговують, не змусять тебе плакати.
Тільки тому що хтось не любить тебе так, як тобі хочеться, не виходить, що він не любить тебе всією душею.
Справжній друг - це той, хто буде тримати тебе за руку й відчувати твоє серце.
Гірший спосіб нудьгувати за людиною - це бути з ним і розуміти, що він ніколи не буде твоїм.
Ніколи не переставай посміхатися, навіть коли тобі смутно, хтось може закохатися у твою посмішку.
Можливо, у цьому світі ти всього лише людина, але для когось ти - увесь світ.
Не витрачай час на людину, що не прагне провести його з тобою.
Можливо, Бог хоче, щоб ми зустрічали не тих людей до того, як зустрінемо ту єдину людину. Щоб, коли це трапиться, ми були вдячні.
Не плач, тому що це закінчилося. Посміхнися, тому що це було.
Завжди найдуться люди, які заподіють тобі біль. Потрібно продовжувати вірити людям, просто бути трішки обережнішим.
Стань краще й сам зрозумій, хто ти, перш ніж зустрінеш нову людину й будеш сподіватися, що вона тебе зрозуміє.
Не прикладай стільки зусиль, все найкраще трапляється зненацька.

Blog