Geum.ru

Упа бореться за Українську Самостійну Соборну Державу І за те, щоб кожна нація жила вільним життям у своїй власній, самостійній державі

Вид материалаДокументы
Подобный материал:
Матеріали до загальнообласного

Дня інформування населення

30 жовтня 2007 року


Українська Повстанська Армія: історія нескорених

(до 65-ї річниці створення УПА)


„УПА бореться за Українську Самостійну Соборну Державу і за те, щоб кожна нація жила вільним життям у своїй власній, самостійній державі. УПА бореться проти імперіалістів та імперій, тому що в них один панівний народ поневолює культурно і політично й експлуатує економічно інші народи. Тому УПА бореться проти СРСР і проти німецької „Нової Європи”. У рядах УПА воюють українські селяни, робітники й інтелігенти... за національне й соціальне визволення”

(з листівки „За що бореться Українська повстанська армія?”)


Маловідомі сторінки національно-визвольних змагань варті того, щоб про них знав український народ, адже зараз як ніколи потрібно віднайти те, що дозволить нам з гордістю говорити про наш український рід. І передусім це – героїзм та звитяга українських борців за свободу, і зокрема – бойові звершення воїнів УПА, які боролися одночасно з двома найстрашнішими імперіями в історії ХХ століття.

65 років тому, 14 жовтня 1942 р., постановою та рішенням Української Головної Визвольної Ради, тогочасного революційного уряду України, було проголошено створення Української Повстанської Армії – організації, яка об’єднала у своїх лавах силу і розум багатьох відомих українців, тих хто присвятив своє життя національно-визвольній боротьбі за волю українського народу і побудову самостійної соборної Української держави. УПА з’явилася не внаслідок якогось окремого державного акту – вона створилася в той час, коли виникла потреба протиставитися наїзникам-окупантам та стати на захист буття українського народу, і водночас бути відповіддю на його історичні стремління до свободи, державної незалежності, до бажань народу бути господарем на своїй землі.


Початок Другої світової війни ознаменував новий етап у національно-визвольній боротьбі українського народу за свою незалежність. Головним завданням українські націоналісти вважали створення власних збройних сил. Тому було вирішено скористатися з німецької допомоги й створити два батальйони: „Нахтіґаль” і „Роланд”, відомі також як Дружини Українських Націоналістів, що мали стати основою майбутньої української армії. Члени ОУН розраховували, що з допомогою німецького війська звільнять українські землі від більшовиків і встановлять свою владу в Україні. Але вже з перших тижнів німецько-радянської війни були неприємно вражені вкрай жорстоким ставленням нацистів до єврейського населення, яке становило чималий відсоток українського громадянства. Згодом, коли німецькі окупанти не визнали 30 червня 1941 р. проголошеного ОУН Акту відновлення Української Держави, а його ініціаторів піддали репресіям, українські націоналісти відмовляються воювати у складі німецької армії.

Жорстокі репресії нацистів на тлі страхітливого нового порядку, антилюдська сутність якого проявлялася з кожним днем все більше, призвели до зростання опору місцевого населення і прискорили рішення українських націоналістів про створення власної партизанської армії. Так, територія Волині й Полісся у розпалі Другої світової війни стає тим тереном України, де народилася Українська Повстанська Армія, метою якої є здійснення Української Самостійної Соборної Держави, боротьба проти гітлерівських і більшовицьких окупантів. Це була дійсно народна армія, яка не мала ніякої підтримки ззовні, а розраховувала тільки на власні сили.

Слід зазначити, що саме на Волині та Поліссі були сформовані перші загони УПА Сергія Качинського („Остапа”) і Григорія Перегійняка („Коробки”). Тут знаходився перший штаб УПА (с.Гутвин на Костопільщині), яким керував Л.Ступницький, а першим командувачем УПА був Дмитро Клячківський – „Клим Савур”, який під час німецької окупації з 1941 р. знаходився в підпіллі на Оржівських хуторах Рівненщини. Він же як представник Центрального Проводу ОУН і формував перші загони УПА на Костопільщині.

У час створення УПА, окупантом України була гітлерівська Німеччина, то ж її перші збройні сутички були саме проти нацистів на Волині та Поліссі. Один з перших боїв відбувся 7 лютого 1943 р., коли сотня Г.Перегійняка здійснила напад на німецькі поліцейські бараки у містечку Володимирець. Таких боїв, у яких був проявлений масовий героїзм і мужність українсь­ких повстанців, було сотні. Згадаймо тільки деякі бої УПА з німецькими карателями: у с.Велика Любаша на Костопільщині, у с.Янова Долина на Костопільщині, біля Оржівського лісокомбінату під Рівним, у с.Янкевичі поблизу Костополя та ін.

З кожним днем росла міць УПА, її військова майстерність. Весною 1943 р. УПА вже являла собою велику силу на Волині і Поліссі. У серпні 1943 р. повстанський рух поширився на Кам’янець-Подільську, Вінницьку, Житомирську та Київську області, а в липні почали діяти загони УПА в Галичині. Таким чином, уже в цей час 12 областей України стали на шлях збройної боротьби проти окупантів за самостійну державу. Впродовж 1942-1944 рр. УПА провела понад п’ять десятків значних боїв з фашистськими окупантами і більше сотні засідок, наскоків.

Боротьба УПА стає всенародною, бо в її лавах воюють українці з усієї України та з-поза її меж. Наприкінці 1943 р. кількість інтернаціональних бійців, з яких творилися національні відділи УПА (всього 15 відділів), сягнула 10 тис. У лавах УПА воюють батальйони, сформовані з азербайджанських, грузинських, узбецьких, білоруських й татарських добровольців. Медичний персонал було представлено значною мірою лікарями-євреями.

У ставленні до народів, що знаходилися поза межами України, УПА також намагалася формувати відносини на основі рівності, толерантності і співпраці. Більше того, у своїх політичних засадах УПА проголошувала боротьбу не лише за визволення України і створення Української держави, а й за визволення інших поневолених народів і створення ними власних національних держав. Велике значення для розгортання антибільшовицького та антигітлерівського руху мала Перша Конференція поневолених народів Східної Європи і Азії, яка відбулася у листопаді 1943 р. в с.Будераж Здолбунівського району, в якій взяли участь делегати різних національностей. Конференція засудила обидва воюючі між собою імперіалізми, які „заперечують право народів на їх вільний політичний і культурний розвиток у самостійних національних державах та несуть усім народам політичне, соціяльне і культурне поневолення у формі гітлерівської „Нової Европи" чи большевицького СССР" та вирішила продовжувати боротьбу зі спільним ворогом. Конференція вітала „героїчну боротьбу народів Західної і Середньої Європи проти німецького імперіялізму" і заявила „свою повну солідарність у цій боротьбі".


Після звільнення Західної України від нацистських окупантів, УПА вступила в затяжну партизанську війну проти нового окупанта – комуністичної Росії, яка на зміну фашистів, панівно оволоділа українськими землями, творячи імперію поневолених народів. Єдина сила, яка йому тут протистояла, була УПА.

Під керівництвом ОУН розпочалося масове створення боївок, сотень, куренів для боротьби з небезпечним ворогом. Почалася кровопролитна багаторічна бо­ротьба, яка носила національно-визвольний характер.

Коли радянські війська наблизилися до головних баз ОУН-УПА, на розгром повстанців були кинуті з’єднання НКВС і прикордонних військ. Це була жорстока й кровопролитна боротьба. Зламати цю силу можна було лише за допомогою масових репресій. Сталінський режим без вагань пішов на це. Усіх, хто хоч якось був пов’язаний з опором, знищували або відправляли до Сибіру. Протягом 1944-1945 pp. війська та радянські каральні органи здійснили близько 40 тис. операцій, під час яких було вбито 103 тис. і затримано 125 тис. повстанців. У свою чергу повстанці здійснили 6 тис. операцій, 14,5 тис. диверсій і терористичних актів, від яких загинуло майже 30 тис. осіб.

Особливо слід згадати бій на Гурбах у квітні 1944 р. на межі сучасних Рівненської (Здолбунівського, Дубенського та Острозького районів) та Тернопільської (Кременеччина та Шумщина) областей, коли в одному місці зустрілося 35 тис. учасників – близько 30 тис. зі сторони ворога і всього 5 тис. повстанців.

У 1946 р. московське керівництво ставить завдання очистити Україну від повстанців силами регулярних частин Червоної Армії, прикордонних військ та КДБ. В цей час проводяться масштабні облави, засідки, депортація мирного населення за підозрами у зв’язках з УПА, а часто і просто розстріли без свідків, судів та слідств. Чи не найулюбленішим прийомом було перевдягання в бандерівців – діяли фальшиві загони УПА, які жахали мирне населення своєю жорстокістю. Все це змусило керівництво УПА частково вивести свої сили з України, а решті наказано відійти в глибоке підпілля.


Саме в Рівненській області започатковано відпрацювання вкрай брудного способу боротьби з українським підпіллям шляхом застосування провокативних спецгруп. Одна з таких спецгруп активно діяла на Рівненщині вже навесні 1944 р. і нараховувала у своєму складі 80 спеціально відібраних бойовиків.

Особливо жорстоким засобом радянської влади в боротьбі з українським підпіллям були репресії проти родин вояків УПА та підпільників. Уже у 1944 р. практично в кожному районі розпочалося виселення селянських родин, про що збереглося багато архівних свідчень. За деякими підрахунками, впродовж 1944-1952 рр., із західних областей України примусово вислано у віддалені регіони СРСР 192 543 члени сімей учасників українського національно-визвольного руху. З них на Рівненську область припадає 33 975 місцевих жителів. Для території Рівненської області це були значні демографічні втрати, зважаючи також на загибель значної частини населення під час Другої світової війни.

За радянськими інформативними матеріалами, з лютого 1944 р. до 31 грудня 1945 р. кількість полеглих вояків УПА у всіх областях загалом становила 103 313 осіб, затриманих – 110 785, арештованих членів ОУН – 8 370 осіб. Оскільки українському рухові вже до кінця 1945 р. були завдані масові людські втрати, кількість жертв наступних років була дещо меншою. В 1946 р., за радянськими даними, було вбито 10 774 вояків УПА, арештовано 9 541, вийшло з повинною 6 120 вояків. У 1947 р. каральні органи СРСР убили понад 3 тис. та арештували майже 5 тис. осіб. У наступні роки не ставало менше тих, кого ставили за мету знищити радянські органи.


Більшовицьким карателям не вдалося розгромити формування УПА. Вона продовжувала нерівну боротьбу, але після загибелі 5 березня 1950 р. Головнокомандувача генерала-хорунжого Р.Шухевича УПА як єдина військова формація припинила своє існування. Проте, окремі боївки, що продовжували зберігати боєздатність, і надалі вели обмежені бойові дії і були ліквідовані лише наприкінці 1950-х років.


Українська Повстанська Армія була народною армією. Вона діяла в умовах бездержавності протягом багатьох років і повністю утримувалася народом. Протягом усього життя вояки УПА плекали ідею Української Державності та передали її наступним поколінням, внаслідок чого у 1991 році постає Незалежна Українська Держава.

Сьогодні ветерани УПА – це люди похилого віку, майже всі вони пройшли знущання та тюрми. Але вони не вимагають для себе матеріальних пільг, вони чекають визнання того, що проливали кров за Батьківщину, що не жаліли ні сил, ні життя, аби можна було жити у країні, де господарем є український народ. Як сказав Юрій Шухевич: „Ми мали лише одне право, один обов’язок – захищати Україну. Ми сповнювали свій обов'язок, не знаючи, який нам буде за це вінок – терновий чи лавровий”.


Цього року вперше на дер­жавному рівні були урочисто вшановані борці за свободу Української незалежності. 12 жовтня Президент України Віктор Ющенко видав Указ „Про відзначення 65-ї річниці створення УПА”, яким передбаче­но не лише проведення тематичних виста­вок та лекцій з історії українського виз­вольного руху, а й заходи для поліпшення соціально-побутового і медичного обслу­говування його ветеранів, вивчення їхніх повсякденних потреб, надання адресної матеріальної допомоги. „Пам’ять про кожного героя і кожну жертву боротьби за визволення, свободу і незалежність України є святою і неподіль­ною”, – сказав Глава держави у своєму виступі на святковому вечорі 14 жовтня з нагоди 65-річчя УПА в Національному палаці „Україна”. Президент наголосив, що держава та сус­пільство в боргу перед борцями, які зали­шилися в живих, і закликав новообрану Верховну Раду і майбутній уряд прийняти рішення про державне визнання ветеранів українського підпілля. Президент вручив державні нагороди багатьом учасникам національно-виз­вольного руху – „за вагомі особисті заслу­ги у боротьбі за відродження незалежності української державності, відданість ідеа­лам свободи і демократії”.

12-14 жовтня на Рівненщині з нагоди 65-ої річниці створення УПА у Рівному, райцентрах і містах обласного значення проведено тематичні заходи за участю представників органів влади та органів місцевого самоврядування, громадсько-політичних сил; до пам’ятних місць покладено вінки та квіти, у храмах області проведено Богослужіння.

12 жовтня в обласному академічному українському музично-драматичному театрі відбулися урочистості за участю представників органів місцевої влади, священнослужителів, делегацій з міст і районів області, учасників визвольних змагань, представників громадсько-політичних сил області, місцевих ЗМІ. Під час заходу учасникам визвольних змагань українського народу 1940-1950 років вручено Почесні відзнаки „До 65-ої річниці утворення Української Повстанської Армії” та квіти.

Того ж дня в урочищі Гутвин Костопільського району відбувся ІІІ обласний фестиваль повстанської пісні „Повстанські ночі” за участю аматорських колективів Рівненщини; у Рівному проведено щорічний конкурс стройового кроку та пісні „Червона калина”, в якому взяли участь 32 команди від 31 навчального закладу обласного центру; в м.Здолбунів біля пам’ятного хреста воїнам УПА за участю представників органів місцевої влади, старшокласників ЗНЗ № 1 висаджено 30 саджанців дуба та 20 – калини.

У рамках заходів з нагоди відзначення 65-ої річниці створення УПА 1231 воїну УПА, що проживають у 15-ти районах і 4-х містах обласного значення Рівненщини, вручено Почесні відзнаки „До 65-ої річниці утворення Української Повстанської Армії”. Ініціатива виготовлення та вручення Почесних відзнак належить Рівненській облдержадміністрації. Ескіз відзнаки розроблено на основі архівних документів про нагороди УПА. Фінансування здійснено за рахунок коштів обласного бюджету.