Тема. Історія створення книги

Вид материалаДокументы
Подобный материал:

Тема. Історія створення книги


Мета: ознайомити учнів з історією створення книги від найдавніших часів до наших днів. Виховувати повагу до людей, які займаються створенням книги.

Обладнання: ілюстрований матеріал із теми; схема назв видів перших книг; книжкова викладка “З книгою через віки” (книги з історії книгодрукування).

Хід уроку


Розповідь бібліотекаря. Діти! Чи замислювалися ви над тим, якими були книжки в минулому, хто їх писав, працював над їх створенням, яким був перший матеріал для написання книг?

Давайте подумки перенесемося на багато мільйонів років тому, в далеке минуле.

Земля формується, теплий, м’який клімат, висока, буйна рослинність – декілька метрів заввишки, величезні тварини – ящури… І ось людиноподібна мавпа стала на ноги, взяла в руки палицю – з’явилася перша людина на Землі. Дуже тяжким було її життя. Перші люди були мало розвинені, майже нічого не вміли робити. Жили у величезних печерах великими колективами, бо поодинці вижити в ті часи було неможливо. Але з часом людина розвивалася, набувала певного досвіду життя. Виникала потреба записувати, передавати іншим певні відомості, досвід, знання. Тож “сторінками” найдавніших книжок ставали камені, стіни печер… Гострим предметом, а згодом різноколірною глиною на стінах своєї печери людина малює малюнки: зображення тварин, на яких вона полює, сцени з свого життя племені тощо. Перші малюнки стародавніх людей учені назвали “кам’яною книгою”. З цієї книги ми, сучасні люди, дізналися, якими були наші далекі предки, як вони жили.

Минав час… Камінь – гарний будівельний матеріал, але для письма він не придатний. Для того, щоб написати на камені якісь знаки, його потрібно довго обробляти. На ньому можна зобразити картину, малюнок, але книгу з каменю зробити не можна.

Починається пошук матеріалу для письма, перших абеток.

…Люди, які жили на берегах річок Тигру і Євфрату (Межиріччя - Месопотамія), використовували в якості матеріалу для письма глину. З м’якої глини робили прямокутні плитки – глиняні таблиці, загостреними паличками на них видавлювали знаки, схожі на трикутні клини (цей тип письма одержав назву клинопис). Потім плитки сушили і обпалювали на вогні в печі. Одержувли пласкі цеглинки – сторінки книги, які збирали в спеціальний ящик. Таким чином створювалася глиняна книга.

Та хіба на таких сторінках-цеглинках багато напишеш? До того ж, ці книжки були важкі та незугарні! Коли, скажімо, якийсь учень збирався в дорогу і брав із собою дві-три такі “книги”, йому потрібен був віз.

У далекій Африці, на берегах річок, простягнулись нескінченні зарості болотяної рослини – папірусу. Гладеньке, без листя стебло піднімалося заввишки до чотирьох метрів і розсипалося над водою веселою кучерявою голівкою тоненьких променів.

Папірус люди використовували на будівництві. Якось один чоловік лагодив хату. Розрізав стебло папірусу, витяг волокнисту серцевину, поклав на сонці. Через деякий час він спостеріг, що волокна перетворилися на сухі вузенькі стрічки.

Ще більше чоловік здивувався, побачивши, що стрічки добре вбирають фарбу. Це означало, що на папірусі можна писати.

Отже, стебло папірусу обчищали від тонкої кори, обережно виймали пористу серцевину. Її розрізали на тонкі довгі пластинки, складалиі склеювали їх. Мокрі сторінки пресували, а потім відполіровували рівними ракушками. Аркуші з папірусу були тендітні і на згинах швидко ламалися. Тому їх склеювали і скручували в сувій. Така книга отримала назву книга-сувій із папірусу.

В одному з британських музеїв зберігається книга-сувій, довжина якої 40,5 м, висота сторінки – 43 см. Папірусні сувої зберігались у ціліндричних коробках-бібліобусах. Писати на сухих стеблах з папірусу було зручно, але через кілька років такі “книги” ламалися і розсипалися.

Книги-сувої робили також із пергаменту – тонкої козячої або телячої шкіри. Першу таку книжку зробили в Малій Азії (у стародавньому місті Пергамі) в ІІ тисячолітті до н.е., через те матеріал зі шкіриі назвали пергаментом. Але ці книжки були дуже дорогі. На виготовлення однієї книжки потрібні були шкіри із цілої череди телят. Отож, люди шукали, з чого робити книги, щоб вони були дешевші, зручні у використанні й доступні.

І знайшли.

У стародавній Індії писали на листках із пальми. А народи, які населяли північ нашої країни, писали на бересті – верхньому шарі березової кори. Такі книжки називали берестяними грамотами.

Люди відчували потребу в матеріалі для письма, який був би довговічним, стійким до сонця і вологи. Нарешті допитливий розум людини винайшов папір. Це було велике відкриття. Тому з появою паперу кількість книг почала швидко збільшуватися.

Спочатку книги писали вручну (такі книги отримали назву рукописні). На Русі перші книги писали монахи в монастирях та соборах. Потім почали відокремлюватися групи ремісників, які займалися книжною справою. На Русі книжки були дуже дорогими. Той, хто мав одну книжку, вважався багатою людиною. Написану книгу переплітали, палітурку оздоблювали коштовним камінням, золотом, сріблом. Тому й не дивно, що до полиці книгу частенько прикріплювали ланцюгами.

У середині XV ст. в Німеччині запрацював перший у Європі друкарський станок-верстат майстра Йогана Гутенберга.

Відтоді в різних містах і країнах з’являються друкарні, що виготовляють книги, подібні до тих, якими ми з вами користуємося й зараз. Про розвиток книжної справи на території Київської Русі поговоримо на наступному уроці.

Сьогодні ж ми перегорнули лише кілька сторінок з історії появи книги, без яких неможлива розмова про неї. Ясна річ, що розповідь наша неповна. Бо це – серйозна тема для окремої розмови, для спеціальних книжок і досліджень.

Якщо вам захочеться докладніше довідатися про історію створення книги і книгодрукування, завітайте до нашої бібліотеки. Про це написано сотні книжок.

А зараз звернемо увагу на нашу книжкову викладку “З книгою через віки”. (Огляд літератури книжкової викладки.)

Закріплення матеріалу за схемою:

(За схемою прводиться опитування класу. Схему пропонується записати в зошит.)

Домашнє завдання. Вивчити схему. Намалювати один із видів перших книг, який найбільше запам’ятався.