Geum.ru

Монополістичні конкуренти на ринку товарів І послуг

Вид материалаДокументы
Подобный материал:




Монополістичні конкуренти на ринку товарів і послуг


У багатьох галузях господарства товари, які випускаються фірмами, є диференційованими. З тієї чи іншої причини споживачі розглядають марку кожної фірми як таку, що відмінна від марок інших фірм. Наприклад, зубна паста «Крест» відрізняється від «Колгейт», «Ейм» та десятка інших марок частково присмаком, частково густиною і частково репутацією еталоном відносної ефективності протидії карієсу для споживачів є «Крест». Через це деякі споживачі (хоча й не всі) заплатять за «Крест» більше.

Оскільки єдиним виробником пасти «Крест» є корпорація «Проктер енд Гембл», остання користується владою монополіста. Проте монопольна влада «Проктер енд Гембл» обмежена, оскільки споживачі можуть легко замінити «Крест» іншими марками, якщо ціна на неї зросте. Хоча споживачі, що полюбляють пасту «Крест», готові більше заплатити за неї, більшість із них не заплатить вищу ціну.

Типовий споживач може переплатити за «Крест» на 25 чи навіть 50 центів більше, але навряд чи ця сума виросте до долара. Для більшості споживачів зубна паста це лише зубна паста, а відмінність між марками незначна. Отже, крива попиту на зубну пасту «Крест», хоча й спрямована вниз, все ж досить еластична. Через обмеженість свого монопольного становища «Проктер енд Гембл» призначить ціну, не набагато вищу від своїх граничних витрат. Подібна ситуація склалася між пральним порошком «Тайд», паперовими рушниками «Скотт» та іншими товарами.

Монополістична конкуренція це тип ринку, на якому за умови неоднорідної пропозиції діє велика кількість невеликих постачальників при більшій кількості споживачів. Тобто, на відміну від досконалої конкуренції, при монополістичній конкуренції немає однорідності продукції, оскільки між продуктами окремих виробників існують деякі відмінності, що дозволяє фірмам здійснювати сегментацію ринку. Даний тип ринку поєднує в собі риси як конкурентного (багато виробників), так і монополістичного (наявність відмінностей у продукції).

Розходження між монополістичною і чистою конкуренцією дуже значні. Для монополістичної конкуренції не потрібно наявності сотень або тисяч фірм, достатньо порівняно великого їх числа, скажемо 25, 35, 60 або 70.
Ринок з монополістичною конкуренцією має дві важливі особливості.
По-перше, фірми конкурують між собою, торгуючи диференційованими товарами, які можуть легко замінятися один одним, однак вони не є абсолютними замінниками. Інакше кажучи, перехресна еластичність попиту за ціною значна, проте не безмежна.

По-друге, вхід на ринок і вихід з нього вільні: для нових фірм з їх власними марками товару увійти до ринку нескладно і так само легко залишити ринок існуючим на ньому фірмам, товари яких стали неприбутковими.
Щоб зрозуміти, чому вільний вхід є важливою умовою, порівняймо ринки зубної пасти та автомобілів. Ринок зубної пасти це ринок з монополістичною конкуренцією, а для автомобільного ринку краще підходить визначення олігополії. Іншим фірмам нескладно запропонувати ринку нові марки зубної пасти, спроможні конкурувати з «Крест», «Колгейт» тощо.

Це обмежує прибутковість виробництва «Крест» чи «Колгейт». Якби їхні прибутки були значними, то інші фірми почали б витрачати необхідні кошти (на розробку, виробництво, рекламу та стимулювання), щоб вивести на ринок свої власні марки, а це б зменшило кількість споживачів пасти «Крест» чи «Колгейт», а також прибутковість цих фірм.

Для автомобільного ринку також характерна товарна диференціація. Водночас значна економія на обсягах виробництва істотно ускладнює вхід до ринку фірм-новачків. Тому до середини 70-х років, коли японські виробники стали небезпечними конкурентами, три головних автомобільних компанії США ділили між собою практично весь ринок.

Окрім ринку зубної пасти, є безліч прикладів ринків з монополістичною конкуренцією. Мило, шампунь, дезодоранти, крем для гоління, ліки та багато інших товарів продаються на ринках з монополістичною конкуренцією. Монополістичні конкурентними є також ринки лиж, тенісних ракеток, велосипедів та інших спорт товарів. Це саме стосується і роздрібної торгівлі, оскільки товари продаються в багатьох магазинах, що конкурують один з одним і диференціюють свої послуги відповідно до розміщення, доступності та досвідченості продавців, надання кредиту тощо. Вхід є відносно легким, а тому, якщо в якійсь місцевості, де кількість магазинів незначна, а власники отримують великі прибутки, скоро з'являться нові торговельні точки.

З наявності такого числа фірм витікає декілька важливих ознак монополістичної конкуренції. Кожна фірма володіє щодо невеликою долею усього ринку, тому вона має дуже обмежений контроль над ринковою ціною. Крім того, наявність порівняно великої кількості фірм до того ж гарантує, що таємна змова, погоджені дії фірм із метою обмеження обсягу виробництв і штучного підвищення цін, майже неможливий.

Нарешті, при численності фірм у галузі немає відчуття взаємної залежності між ними; кожна фірма визначає свою політику, не враховуючи можливу реакцію з боку конкуруючих із ній фірм. І це дуже прийнятий спосіб дії фірми в умовах ринку, на котрому її конкуренти дуже чисельні. Зрештою, збільшення продажів на 10 або 15 %, що фірма Х може здійснити шляхом зменшення ціни, поширюється настільки слабко на її 20, 40 або 60 конкурентів, що вплив на їхні продажі буде практично непримітним. Реакцію конкурентів можливо не враховувати, тому що вплив дій однієї фірми на кожного з її численних суперників настільки мало, що в цих конкурентів не буде причини реагувати на дії фірми.

Тобто, монополістична конкуренція розуміє таку ринкову ситуацію, при котрій велике число невеликих виробників пропонує схожу, але не ідентичну продукцію. У реальній дійсності не існує чистої (досконалої) або тільки, крайнього випадку, «чистої» монополії при недосконалій конкуренції. Як відзначає П. Самуельсон, «реальний світ, яким ми його знаємо по Америці, Європі або Азії, виступає як своєрідне сполучення елементів конкуренції з недосконалостями, внесеними монополіями».

Отже, розглянемо більш детально особливості процесів концентрації та монополізації на прикладі мас-медійних підприємств зарубіжних країн та України.

Процеси концентрації та монополізації мас-медійних підприємств визначаються конкретними законами. В Україні медіакорпорації, медіагрупи функціонують поза правовим полем, а тому їх діяльність перебуває в тіні. Значно простіше зареєструвати ЗМІ, що входять до медіакорпорацій, на офшорні (фіктивні) фірми, щоби приховати ім'я справжнього власника чи інвестора, уникнути податкових чи політичних переслідувань.

Процеси концентрації ЗМІ почали виходити на якісно новий рівень тоді, коли найбільші їх власники почали виставляти свою медіавласність на біржеві торги, перетворюючись таким чином на акціонерні товариства. Саме тому закордонні ЗМІ функціонують значно прозоріше, ніж у нашій країні, де досі відсутній закон про фондовий ринок, що дозволив би вийти акціонерній власності на якісно новий рівень, припинив би вплив кримінального капіталу на формування ЗМІ.

Зрощування інформаційного бізнесу з фінансово-промисловим капіталом – це одна зі світових тенденцій розвитку журналістики. Таке явище простежується, фактично, в усіх країнах світу. Для найбільших, потужних інформаційних монополій наразі немає меж. Транснаціональні пропагандистські монополії зосереджують контроль над інформаційним ринком, блокуючи до нього доступ компаніям менш багатим та потужним. Створена в результаті об'єднання корпорація "Тайм Уорнер" оцінюється у 18 мільярдів доларів, що більше валового національного доходу Йорданії, Болівії, Малі, Албанії разом узятих.

Про тісний зв'язок бізнесу, ЗМІ, політики свідчить факт необхідності демократичного фінансування виборчих кампаній, тому в США долари є більш вирішальним чинником, ніж бюлетені. Власне, подібні тенденції спостерігаються і в нашій країні. ЗМІ залежать від монополій, тому що самі монополізуються.

Монополія ЗМІ не повинна передбачати монополію на інформацію чи медіапродукт, що виробляють ЗМІ. Монополія має поширюватися тільки на отримання прибутків з медіапідприємств, тим більше це явище цілком закономірне в більшості високорозвинених країн світу та Європи. З монополізацією не варто боротися, треба на законодавчому рівні забезпечити вільне та політично незаангажоване функціонування ЗМІ, тобто чітко визначити права власника чи інвестора медіапідприємства та цілого редакційного колективу. Монополія має передбачати право на обмін, купівлю, продаж акцій.

Монополістична конкуренція виникає за умов, коли на ринку існує певна кількість продавців схожих товарів та послуг. Продукція диференціюється, а кожний товар поставляється виключно однією фірмою. Монополістична конкуренція, за якою конкуруючі виробники пропонують різні однотипні товари для різних категорій споживачів при обмеженому різноманітті самих товарів, характеризує ринок FM-радіо, деякі сектори журнальної індустрії (жіночі, чоловічі журнали, щотижневики телепрограм). Для монополії характерна ситуація, коли існує єдиний виробник продукції або продавець товарів чи послуг, який здійснює повний контроль за економічними силами, які діють на ринках.

Конкуренція на інформаційному ринку неминуче веде до концентрації ЗМІ. Медіабізнес має будуватися за принципами відчуження власності від управління. Зараз усе менше медіакомпаній контролюються медіамагнатами або сім'ями, все більше підприємств переходять до власності акціонерних компаній, основна мета яких прибуток та подальша експансія, подальше зростання та розширення на ринках.

Концентрація капіталу – неминучий закон розвитку економіки, а збільшення корпорацій – єдина можливість вижити в умовах жорсткої конкуренції, у тому числі й в такій соціально значущій сфері, як засоби масової інформації. Сукупність накопиченої інформаційної бази, суспільного авторитету, фінансових засобів, виробничих технологій та розвинутої інфраструктури поширення на ринку думок, фактів, яких потребує суспільство, – це так званий "інформаційний капітал", концентрація якого має позитивний та негативний вплив на розвиток інформаційного бізнесу.

Утім, успіх окремо взятого концерну, який пройшов шлях розвитку від невеликого видавництва до складної за своєю структурою медіаімперії, продемонстрував на цьому шляху всі типи економічної концентрації. Концентрація – це збільшення розмірів капіталу в результаті накопичення та капіталізації додаткової вартості та прибутків. Концентрація передбачає зосередження деякими газетно-видавничими компаніями основної частини загальнонаціонального накладу.

Домінуючою рисою розвитку преси стає її централізація, під якою мається на увазі скорочення загальної кількості газет та збільшення їх середнього розміру, так і зменшення кількості газетних компаній при одночасному збільшенні масштабів діяльності провідних компаній галузі. Економічна природа цих змін визначається процесом концентрації газетного виробництва, які в умовах ринкової економіки мають універсальний характер. Утім, зростаюча комерціалізація ЗМІ, глобалізація медіаіндустрії, її концентрація не дозволяють ЗМІ реалізувати повністю свій соціальний та культурний потенціал.

Нині у Європі важливу роль у геополітиці країн відіграють інформаційні корпорації. В Україні ще не відрегульовано діяльність комерційних медіакорпорацій, хоча існують деякі застереження щодо їх діяльності та організації, тому дуже важливо відстежити іноземний досвід становлення медіакорпорацій. Сутність діяльності світових медіаоб'єднань визначає сьогодні своєрідний трикутник: концентрація, монополізація, комерціалізація. ЗМІ без капіталу існувати не можуть. Це може бути як владний, так і фінансовий капітал. Мас-медійні підприємства живуть за законами ринкової економіки.

Хоча для того, щоб маніпулювати ЗМІ, не обов'язково ними володіти, але власність на них значно спрощує доступ до мас-медіа, дає право вирішального голосу в разі конфліктів, у російських і українських умовах – право на цензуру. Якщо це право не використовується, а інформація не відповідає інтересам власника, в дію вступають закони функціонування ЗМІ. Маніпуляція пресою передбачає вплив тієї чи іншої ідеології на позицію видань, радіо чи телебачення, журналістів. Тоді політичне життя країни переміщується в інформаційний простір ЗМІ. Але такий підхід важко назвати демократичним.

В Україні поки що відсутній "Інформаційний кодекс", де повинні бути виписані норми про медіакорпорації, медіагрупи, медіахолдинги, форми концентрації та монополізації ЗМІ та чітке невтручання у політику медіапідприємств інвесторами.

Концентрація та монополізація ЗМІ відбувається досить високими темпами, а цьому сприяє скасування багатьох антимонопольних об'єднань, яке було проведено багатьма країнами, у тому числі й США. Була скасована заборона на заснування студій кабельного телемовлення телефонними компаніями, які здійснюють телефонні послуги в даній місцевості; у багатьох країнах немає обмежень на кількість телестанцій, які належать одній фізичній чи юридичній особі, скасовані обмеження на володіння одночасно ефірними станціями та кабельними каналами.

Серед багатьох форм монополістичного об'єднання виділяють картелі, учасники яких уклали угоду про регулювання обсягів виробництва, збуту продукції, найму робочої сили з метою одержання монопольного прибутку. Учасники картелів зберігають комерційну та виробничу самостійність. На міжнародній арені картелі укладають угоду про розподіл ринку збуту, про встановлення монопольних цін, використання патентів, але в межах якоїсь однієї галузі.

Іншою формою є синдикати, які характеризуються тим, що здійснюють розподіл замовлень, закупівлю сировини та реалізацію виробничої продукції через єдину постачальну контору. Учасники зберігають виробничу, але втрачають комерційну самостійність. У медіаіндустрії синдикати об'єднують однотипні підприємства – виробників змісту (газетні синдикати, телемережі, продюсерські компанії, кіностудії) для подальшої реалізації їх прав.

Концерн – одна зі складних форм монополістичних об'єднань, що включає підприємства промисловості, транспорту, торгівлі та банківської сфери. Учасники зберігають фінансову незалежність, але контролюються фінансовими магнатами. Досить часто в пресі згадується така форма об'єднання, як трест, учасники якого втрачають виробничу, комерційну, а часом і юридичну самостійність. Реальна влада в тресті зосереджена в правлінні або в головній компанії.

Існує ще одна форма монополістичних об'єднань – пул, прибуток яких надходить у "загальний казан" та розподіляється між учасниками за квотами. У ЗМІ створюється особливий газетний пул, де замість прибутків фігурує інформація, наприклад, фотографії. ЗМІ об'єднуються в пули для спільного використання банків інформаційних даних та комунікативних засобів. Конгломерати об'єднують під своєю владою не тільки різні ЗМІ, а й індустріальні галузі їхнього виробництва.

Розглядають і такі форми монополістичних об'єднань, як видавничо-виробниче об'єднання, видавничий дім та концерн. Видавничо-виробниче об'єднання - початкова форма встановлення тісних економічних стосунків між кількома структурами: редакцією газети, видавництвом, друкарнею. Наступна стадія процесу концентрації ЗМІ пов'язана з виникненням видавничих домів. Видавничий дім (видавнича або видавничо-інформаційна компанія) - об'єднання кількох редакцій, що випускають друковані періодичні видання. Іноді до нього входить книжкова редакція та структури, які виробляють різноманітну друковану продукцію: плакати, буклети, листівки. Ними керує його засновник, власник, якому підпорядковуються всі підрозділи.

Структура видавничого дому нерідко являє собою холдинг (біля головної, "материнської", компанії або редакції створюють фінансово незалежні від неї компанії або редакції періодичних видань). Такою холдинговою компанією є, наприклад, московський видавничий дім "Коммерсантъ". Навколо редакції щоденної газети "Коммерсантъ-daily" групуються редакції низки журналів-щомісячників: "Власть", "Деньги", "Домовой", "Авиапилот".

Із часом структура видавничого дому може трохи ускладнитися, у ньому виникають підрозділи, які здійснюють комерційну діяльність. Так, наприклад, в інформаційно-видавничу компанію "Московские новости" входила однойменна газета, щоденна газета "Время МН", щотижневик "Москоу ньюз", який виходить англійською мовою, журнали "Спортклуб" та "Мода", російсько-американська радіостанція "Радіо-Максимум". Це вже перехідна форма до утворення видавничого концерну.

У країнах з розвиненою економікою концерн - це складна форма об'єднання банків, промислових підприємств, торгових, комерційних фірм, друкованих та аудіовізуальних періодичних видань, видавництв, що забезпечують їх папером, іншими матеріалами. Газета, журнал, телерадіокомпанія є одним із елементів такого концерну. Їх існування (цих ЗМІ) забезпечується за рахунок загального прибутку, який отримують їхні власники. Акціонування редакцій періодичних видань активізувало конкуренцію на інформаційному ринку та прискорило процес концентрації ЗМІ.

До монополістичних об'єднань можна додати і медіагрупи - об'єднання однотипних ЗМІ (телебачення, радіо, газет чи журналів) з метою випуску інформаційного продукту, отримання спільного прибутку, в нинішніх умовах – проведення в ЗМІ спільної політики, PR-акцій, використання медіаресурсу на виборчих кампаніях. А також медіакорпорації. Хоча треба розмежувати права власника, інвестора та редакційного колективу, аби не допустити втручання перших до редакційної політики.

Важливе значення має поєднання принципів родинності та концентрації, політики експансії. Це дуже чітко простежується на прикладі шведського концерну Боньєрів, який протягом двох століть належить одній сім'ї та являє собою зразок невід'ємного елементу північноєвропейської моделі ЗМІ. Високий ступінь концентрації зближує цю модель в економіці з загальносвітовими тенденціями. Це потужне утворення збільшило географічні межі діяльності за свою двохсотлітню історію до 17 країн. Воно охопило увесь технологічний спектр медіаринку, видає книжки, щоденні газети та журнали, продукує та розповсюджує фільми, музику, радіо та телевізійні програми, а також економічну інформацію.

В Україні відсутній закон, який зміг би регулювати діяльність медіакорпорацій та медіагруп, а прийняття такого закону може вивести їхню діяльність з тіні. Мабуть, приймаючи інформаційні закони на початку 90-х ніхто не сподівався, що з часом у країні виникнуть комерційні інформаційні корпорації, які відіграватимуть неабияку роль у формуванні життя країни. Безумовно, нині всім гілкам влади необхідно зосередитися на підготовці та прийнятті парламентом системи цілого ряду законів (Інформаційного кодексу), де мали б бути норми, які регулюватимуть діяльність монополістичних об'єднань.

Такі об'єднання – це об'єктивний та природний процес, що відбувався в усіх європейських країнах з ринковою економікою. Насамперед, треба визначитися, на яку аудиторію та ринок розраховані ті чи інші ЗМІ, а звідси визначати форми концентрацій (скільки мас-медійних підприємств можна віддавати одній особі). Відсутність закону "Про фондовий ринок", де ЗМІ могли б прозоро та демократично ставати акціонерними товариствами, теж створює величезні труднощі для становлення та зміцнення вітчизняних ЗМІ, які повинні ставати акціонерними товариствами саме на фондовому ринку.


Література


1. Вороненков М. Ю. Журналистика Восточной Германии: от тоталитаризма к демократии. – СПб: Изд-во Санкт-Петербургского ун-та, 2002. – 204 с.

2. Любимов Б. И. Телевидение и радиовещание Великобритании // Вестн. Моск. ун-та. Сер. 10. Журналистика. – 2000. – № 5. – С. 64–81.

3. Петрова Н. В. Социальная ответственность медиамонополиста на примере шведского концерна Боньеров // Вестн. Моск. ун-та. Сер. 10. Журналистика. – 2001. – № 4. – С. 54–70.

4. Урина Н. В. Средства массовой информации Италии в 1999 // Вестн. Моск. ун-та. Сер. 10. Журналистика. – 2000. – № 4. – С. 79–91.



IQdiplom.com - дипломні роботи, курсові, реферати на замовлення