Geum.ru

Удк 002: 001. 4 Швецова-Водка Галина масова комунікація та масова інформація

Вид материалаДокументы
Подобный материал:
УДК 002:001.4 Швецова-Водка Галина


масова комунікація та масова інформація


Існують різні визначення документа і видів соціальної комунікації, різні погляди щодо їхнього співвідношення одне з одним. Разом з тим, беззаперечною є належність документа до сфери соціальної інформаційної комунікації. Тому вважаємо за потрібне більш докладно розглянути ці поняття.

Вочевидь, найбільш широким поняттям є „комунікація”. Це — будь-який зв’язок, поєднання, передача чогось. У теорії комунікації обов’язковими елементами комунікаційної системи вважають комуніканта, реципієнта і канал комунікації, що з’єднує першого з другим. По каналу передається комунікат (те, що призначене для передачі в процесі комунікації). Можуть бути ще й інші елементи та інші зв’язки між ними, але вони вже не є обов’язковими для принципової схеми комунікації.

Види комунікації розрізняють за різними параметрами. Залежно від характеристики комуніканта і реципієнта комунікації можуть бути: технічні, біологічні, соціальні; за комунікатом: матеріальні та ідеальні (інформаційні). Документ, безумовно, належить до сфери соціальної, зокрема інформаційної комунікації.

Інформаційна соціальна комунікація за характеристикою реципієнта може бути аксіальна (спрямована на одного реципієнта) та ретіальна (до невизначеної кількості реципієнтів). Ретіальна комунікація може бути масовою („для всіх”) або спеціальною (для окремих категорій споживачів інформації).

Виходячи з вищевикладеного, доцільним є поділ засобів комунікації на засоби масової комунікації, засоби спеціальної комунікації та засоби індивідуальної (міжособистісної) комунікації. Але іноді ретіальну комунікацію називають масовою, не вирізняючи з неї спеціальну комунікацію. Відповідно, засобами масової комунікації (ЗМК) називають всі канали комунікації, що передають інформацію не одній людині, а певній їх кількості.

Документ є каналом (засобом) як аксіальної, так і ретіальної (масової чи спеціальної) комунікації. Крім документа, засобами масової комунікації (ЗМК) є радіо, телебачення, Інтернет.

Характеристику ЗМК вивчають, більш за все, з погляду теорії журналістики, де не використовують поняття „документ”, а серед ЗМК, поряд з іншими, називають пресу, тобто періодичні видання, а серед них, переважно, газети. Усвідомлення того, що неперіодичні видання теж є ЗМК, не завжди підтримується журналістикознавцями, але впевнено входить в теорію масової комунікації (комунікативістику).

Деякі автори ототожнюють поняття ЗМК і засобів масової інформації (ЗМІ), тобто вважають, що через ЗМК передається саме і тільки масова інформація. Виникає потреба у розгляді видів інформації. Зауважимо, що тут йдеться тільки про соціальну інформацію, тобто таку, що створюється і розповсюджується в суспільстві.

У межах соціальної інформатики масова інформація виділялася „за суспільним [або соціальним] призначенням” [2]. Поряд з масовою, тобто за тією ж ознакою, виділяли спеціальну та особисту [особистісну] інформацію.

Іноді класифікацію соціальної інформації подають без визначення ознаки, за якою виділяються види. Наприклад, поряд з масовою виділяють „немасову” інформацію, яка поділяється на „особистісну” та „управлінську” [1, с. 111]. На наш погляд, термін „управлінська інформація” свідчить про використання іншої ознаки поділу інформації, ніж при виділенні особистісної чи масової або немасової інформації. Масову інформацію варто виділяти за обсягом аудиторії, на яку розрахована інформація, поряд із спеціальною та індивідуальною інформацією (за аналогією з поділом на види комунікації). Як масова, так і спеціальна та індивідуальна інформація можуть бути документальними чи ні.

На підставі того, що доведення інформації до всього суспільства чи окремої його групи є „оприлюдненням” інформації, З. Партико пропонує визначення: „масова інформація — це така соціальна інформація, яку оприлюднено чи призначено для оприлюднення” [1, с. 113]. У такому визначенні використана вже інша ознака класифікації інформації („оприлюднення”). У результаті губиться різниця між масовою та спеціальною інформацією, а термін „масова інформація” набуває двозначності. При цьому термін „засоби масової інформації” (ЗМІ) вводиться без пояснень у значенні ЗМК.

Якщо вважати, що масова комунікація — це передача соціальної інформації „масовому споживачу”, то вона дорівнюватиметься ретіальній комунікації. ЗМК можуть передавати будь-яку інформацію, не тільки „масову”, але й спеціальну. ЗМК — це не тільки радіо, телебачення, Інтернет, газети, але й журнали, продовжувані та неперіодичні видання з різною інформацією (управлінською, нормативною, науковою, виробничо-практичною, художньою, релігійною тощо).

Інформацію, що подається в газетах, доречно поділяти на масово-інформаційну (це традиційні „інформаційні” жанри журналістики) та публіцистичну („аналітичні” жанри журналістики). Крім таких видів інформації в газетах, як і в інших виданнях, може подаватися й інформація інших видів, наприклад, з названих вище. Масова інформація в опублікованому документі (газеті, бюлетені, журналі, неперіодичному виданні тощо) — це тип літературного (масово-інформаційного) твору, одного з багатьох, що становлять зміст видання. Видання в цілому недоречно називати масово-інформаційним, якщо воно складається з творів різного типу, а також відносити до „засобів масової інформації”. Як і будь-який літературний твір, масово-інформаційний твір може бути опублікованим (тобто оприлюдненим) або ні, залишитися в неопублікованому (але документованому) вигляді. Отже, документ як канал масової комунікації є засобом передачі масової інформації, але не тільки її, а й інформації інших видів.


Література

  1. Партико З. В. Теорія масової інформації та комунікації : навч. посіб. / З. В. Партико. — Л. : Афіша, 2008. — 290 с.
  2. Тараканов К. В. Виды информации // Информатика : учеб. пособие для студентов ин-тов культуры, пед. вузов и ун-тов / под ред. К. В. Тараканова. — М., 1986. — С. 12—14.