П. Орлика, 4, Київ-24, 01024 На ваш лист №226-483/0/8-08 від 06. 02. 2008 р

Вид материала

Документы

Подобный материал:

• Постанова від 27 грудня 2010 р. N 1251 Київ, 178.15kb.
• Методичні рекомендації перша українська Конституція гетьмана Пилипа Орлика смт. Томаківка, 97.06kb.
• Положення (стандарт) бухгалтерського обліку, 158.84kb.
• Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби", 192.32kb.
• Лист №1/131 від 03. 02. 2000, 348.79kb.
• Відомості Верховної Ради України (ввр), 1995, n 4, ст. 28 )   { Вводиться в дію Постановою, 3355.12kb.
• Програма зовнішнього незалежного оцінювання 2009 року Пояснювальна записка, 658.43kb.
• Нака з від 20. 02. 2008 р м. Київ №61, 153.61kb.
• Закон україни, 2120.52kb.
• Відомості Верховної Ради (ввр), 2003, n 18, n 19-20, n 21-22, ст. 144 ) ( Із змінами,, 1350.5kb.

Голові Верховного Суду України

Онопенку В.В.

Секретарю Пленуму Верховного Суду України

Сеніну Ю.Л.

П. Орлика, 4, Київ-24, 01024


На ваш лист № 226-483/0/8-08 від 06.02.2008 р. надсилаємо зауваження та пропозиції до проекту постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про банкрутство».


Додаток: Зауваження та пропозиції на 5 арк.


З повагою


Ректор академії,

професор В.В. Завальнюк


Вик. проф. О.П. Подцерковний, доц. О.О. Квасніцька та ін.

т.7198796


Зауваження та пропозиції

до Проекту постанови Пленуму Верховного Суду України

«Про судову практику у справах про банкрутство»


Висловлюючи загальну підтримку щодо прийняття Проекту постанови Верховного Суду України «Про судову практику у справах про банкрутство» (надалі – Проект), вважаємо за потрібне висловити окремі зауваження та пропозиції щодо положень зазначеного Проекту:


1. Концептуального доповнення потребує п.5 Проекту, який розглядаючи законодавчі засади провадження у справі про банкрутство, оминає позначення на норми Господарського кодексу України. Хоча більшість норм ГК (гл. 23) із питань банкрутства лише узагальнюють положення спеціального Закону № 2343-ХІІ. Але положення ГК України, що важливо, орієнтують на комплексність матеріальних та процесуальних засад неплатоспроможності та банкрутства. Крім того, окремі норми ГК не позбавлені прямої дії. Зокрема, положення ч. 7 ст. 126 ГК дозволяють бути реалізованими положенням ч. 5 ст. 25 Закону № 2343-ХІІ щодо повноважень ліквідатора із залучення до відповідальності холдингової компанії за доведення корпоративного підприємства до банкрутства. Аналогічним чином у провадженні про банкрутство можуть знайти застосування положення ст. 213 ГК про включення в склад ліквідаційної маси майнових активів осіб, що відповідають за зобов’язаннями боржника у відповідності з законом чи установчими документами.

2. Перелік законодавчих актів, що обмежують застосування положень Закону № 2343-ХІІ, в Проекті потребує доповнення. Зокрема, до 1 січня 2009 року застосовуються особливі процедури погашення заборгованості підприємствами паливно-енергетичного комплексу відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу" від 23.06.2005 р. № 2711-IV. Відповідні уточнення доречно внести до п. 10 Проекту.

3. Певного доповнення потребує абз. 2 п. 20 Проекту, який буквально відтворює поняття безспірних вимог кредиторів згідно зі ст. 1 Закону № 2343-ХІІ. Те саме повторюється у п. 23 Проекту. Але подібна буквальна констатація Закону не вирішує проблеми віднесення до безспірних вимог усіх «розрахункових документів, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника». По-перше, в цьому контексті слід застосовувати обмежувальне тлумачення – безспірні вимоги мають підтверджуватися не будь-якими документами на списання коштів з рахунку боржника, а лише документами, які підтверджують безспірне (безакцептне) списання цих коштів відповідно до закону. По-друге, враховуючи положення п. 8 ст. 7 Закону № 2343-ХІІ поняття безспірних вимог має охоплювати також «інші документи, які підтверджують визнання боржником вимог кредиторів».

4. В абз. 3 п. 20 Проекту йдеться про обчислення 3-місячного строку для задоволення вимог кредиторів з дня винесення постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження у разі примусового стягнення з боржника державною виконавчою службою. Із цим погодитися не можна.

Обмеження процесуальних можливості кредитора щодо строку порушення провадження про банкрутство боржника може бути передбачено лише законом (п. 3 ст. 6 Закону № 2343-ХІІ). Обчислення цього строку пов’язується із моментом, встановленим для погашення безспірних вимог, а не з будь-якою іншою обставиною, в тому числі, відкриттям виконавчого провадження. Відкриття виконавчого провадження не впливає на визнання чи невизнання документа виконавчим документом, безспірність вимог кредитора також не може пов’язуватися із відкриттям виконавчого провадження. Обмеження прав кредитора на порушення провадження про банкрутство датою постанови про відкриття виконавчого провадження порушувало б його права у порівнянні з приписами Закону № 2343-ХІІ.

Тому абз. 3 п. 20 Проекту пропонуємо виключити.

5. Помилковим є твердження, що містяться в абз. 2 п. 25 Проекту щодо «обов’язкове визначення місцезнаходження юридичної особи, її органу в установчих документах». У ст. 93 ЦК йдеться про визначення в установчих документах лише органу юридичної особи, а не його місцезнаходження. Законом України від 3.3.2005 р. № 2452-ІV внесено зміни в ст. 88, 93 ЦК України, ст. 57 ГК України та ст.ст. 1, 9, 29 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців», якими виключено позначення на місцезнаходження як обов’язкове відомості установчих документів. Лише для окремих організаційно-правових форм юридичних осіб, наприклад, для господарських товариств, законом передбачено встановлення місцезнаходження в установчих документах.

6. Другий абзац п. 51 необхідно привести у відповідність до змін, внесених Законом від 17.11.2005 р. № 3107-IV. Відповідно до чинної редакції ч.1 ст. 16 Закону № 2343-ХІІ до кола осіб, що приймають участь у зборах кредиторів, включені не лише кредитори, вимоги яких включені до реєстру вимог кредиторів, представник працівників боржника, арбітражний керуючий, але й «уповноважена особа акціонерів або учасників товариства з обмеженою чи додатковою відповідальністю».

7. Помилку містить абз. 2 п. 58 Проекту.

Замість пункту 1 частини першої статті 87 має бути застосовано пункт 1 частини першої статті 88. На це вказує ч. 7 статті 88 Закону «Про банки та банківську діяльність»

8. Велике занепокоєння викликає положення абз. 2 п. 59 Проекту, відповідно до якого «законом не передбачено перехід права власності на майно боржника третій особі» відповідно до мирової угоди.

У зв’язку з суперечливою судової практикою з питань відповідного тлумачення, було б доцільним спеціально обговорити це питання на Пленумі Верховного Суду України.

Наша позиція полягає у тому, що запропонованим в абз. 2 п. 59 Проекту тлумаченням Верховний Суд України вийде за межі Закону № 2343-ХІІ у зв’язку з наступним.

По-перше, положення ч. 4 ст. 37 Закону № 2343-ХІІ передбачають можливість задоволення вимог кредиторів у інший спосіб, що не суперечить закону. При цьому Закон № 2343-ХІІ не містить заборони на передачу майна боржника третій особі як спосіб задоволення вимог кредиторів.

Встановлення в процедурі санації умови щодо набуття інвестором права власності на майно боржника (ч. 3 ст. 18 Закону), логічно не заперечує можливості встановлення такої умови у мировій угоді.

Передача майна боржника третій особі, звісно, не може бути основною умовою мирової угоди, але як умова, що протистоїть умові про розстрочення (відстрочення, прощення, списання) боргу, відповідає закону.

По-друге наслідком такого тлумачення, по суті, буде введення розмежування санації та мирової угоди за способом погашення боргу. Але ж санація відрізняється від мирової угоди, передусім, її одностороннім владно-розпорядчим характером, тоді як для мирової угоди властиве погодження інтересів сторін. Крім того, мирова угода може укладатися також в процесі санації (ч. 7 ст. 17, ч. 2 ст. 35 Закону № 2343-ХІІ). Заборона на передачу майна третім особам тут унеможливила б загалом процедуру санації.

По-третє, в Законі № 2343-ХІІ (ч. 4 ст.37) прямо допускається включення до мирової угоди умови щодо виконання зобов’язань боржника третіми особами. Чому ж тоді ці треті особи мають обмежуватися у праві отримати майно боржника, тим паче за власною згодою боржника та кредиторів.

Вчетверте, що головне, подібне тлумачення суперечить духу Закону № 2343-ХІІ та ГПК України, відповідно до якого мирова угода є найбільш бажаним шляхом вирішення конкурсних та процесуальних проблем, що враховує інтереси усіх сторін. А тому обмежувати мирову угоду певними способами, якщо вони не призводять до порушення прав учасників процесу, є недоцільним із матеріальної та процесуальної точок зору.

Нарешті, відповідне тлумачення провокуватиме тінізацію процедур банкрутства, адже сприятиме укладанню різноманітних удаваних правочинів, за якими майно боржника буде передаватися кредиторам, а згодом третім особам і т. ін. Цієї непрозорості допускати не можна.


Зауваження та пропозиції обговорені та схвалені на засіданні кафедри господарського права і процесу Одеської національної юридичної академії.


В.о. завідувача кафедри

господарського права і процесу

д.ю.н. О.П. Подцерковний