Geum.ru

Черкаський інститут банківської справи

Вид материалаДокументы
Подобный материал:

Черкаський інститут банківської справи




Університету банківської справи НБУ



БІБЛІОТЕКА




Постаті у дзеркалі бібліографії


Меценатство родини Симиренків


Черкаси

2010 р.


Благодійність завжди була притаманна черкаській спільноті. Цією рисою були наділені церковні діячі, міщани, місцеві підприємці, представники знатних дворянських родів. Моральна необхідність допомагати нужденним, підкріплена постулатами християнської віри , часто була головною передумовою підтримки нужденних.

У лавах ‘’ будівничих   освітянського і наукового храму’’ Черкащини ХІХ ст. важливе місце посідала унікальна родина підприємців-цукроварників , учених –меценатів Яхненків-Симиренків.

Серед меценатів Черкащини українського походження у ХІХ ст. найбільш яскравими представниками сфери благодійництва є члени родини Симиренків. Родина Симиренків, кілька поколінь якої протягом двох століть творила сторінки української історії. Симиренки, які зробили неоціненний внесок у різні галузі вітчизняної науки, залишивши яскравий слід в історії культури, промисловості, садівництва. Симиренки, які пройшли шлях від вільних козаків через кріпаччину і неволю, репресій і забуття до багатства, світової слави та назавжди залишились гордістю української нації.

Родинне гніздо славної родини Симиренків – село Мліїв Городищенського району Черкаської обл. Федір Симиренко спільно з братами Яхненками у 1815–1820 рр. заснував там фірму “Брати Яхненки і Симиренко”, яка протягом 1840-х рр. збудувала кілька цукрових заводів поблизу Млієва та Городища.

Саме Платон Симиренко заклав у родинному хуторі Млієві сад, якому судилося згодом стати головним садом України , де були виведені славнозвісні симиренківські сорти яблук, груш, слив.

Але не тільки через це увійшло ім’я Симиренка у нашу історію. Брати –Симиренки були меценатами української культури. Вони будували школи і церкви , підтримували українську книговидавничу справу.

     Одним із напрямків благодійницької діяльності родини Симиренків була підтримка видання праць українських авторів.

Піклуючись про духовність українського народу Василь Симиренко (1835 – 1915рр.) фінансував видання газет та журналів : «Киевская старина» , «Громадська думка» , «Рада», «Україна» , «Літературно-науковий вісник» та допомагав видавати за кордоном „Україніше Рундшау” і „Рутеніше рев’ю” для ознайом­лення європейців з Україною.

За його матеріальної підтримки здійснювались гастролі трупи Михайла Старицького та славетного хору Миколи Лисенка, етнографічні експедиції Павла Чубинського, видання творів Володимира Антоновича, Михайла Грушевського, Михайла Драгоманова, Михайла Коцюбинського, Бориса Грінченка. Він сплачував стипендії багатьом студентам та письменникам. Десять відсотків усіх своїх прибутків віддавав на розвиток української культури. Весь свій маєток у 10 млн. крб. заповів на розвиток української справи під опіку «Товариства допомоги українській літературі , мистецтву , науці», яке заснував особисто. Коли у Києві було відкриття політехнічного інституту, Василь Симиренко пожертвував на цю справу 2 тисячі карбованців. Сто тисяч рублів золотом київський інженер та підприємець Василь Симиренко подарував Науковому товариству ім. Тараса Шевченка на придбання будинку у м. Львові. Цей факт зберігає меморіальна дошка при вході у приміщення Товариства.

Коштом Василя Федоровича Симиренка побачило світ кілька видань “Кобзаря” Т. Шевченка. Відомий просвітник та громадський діяч Євген Чикаленко про Василя Симиренка писав так: “найвидатніший, найщиріший українець, який захоплювався українською справою не тільки до глибини своєї душі , а й до глибини своєї кишені ”.

На тлі панування кріпаччини і традиційної відсталості Російської імперії мліївські заклади Яхненків-Симиренків були не тільки технічним дивом , а й дивною ознакою в тодішньому соціальному і культурному житті України , на багато років випередивши європейський прогрес.

Благодійницьку справу батька та брата продовжував і Платон Федорович Симиренко.

Поблизу Млієва на Платоновім хуторі на повну потужність працював Городищенський цукровий завод , який став важливим народним освітнім центром . При ньому у 1856 – 1858 рр. було споруджено окреме містечко для робітників на 150 котеджів , де всі сім’ї мали по окремому будинку з обійстям , городом , садом , для одинаків було зразково обладнано гуртожитки. А ще – безплатна лікарня на 100 ліжок , дві школи : для дітей робітників і селян і недільна – для дорослих. У 1861–1862 рр. діяло парафіяльне училище на 150 учнів, викладання велося за програмою технічного училища. Поселення освітлювалося газовими ліхтарями , яких на той час бракувало навіть у столиці імперії і було оснащено водогоном.

Коштом Платона Симиренка на Городищині було збудовано : церква , бібліотека , крамниці , парові лазні , навіть засновано аматорський театр.

Молодше покоління славетної родини - Левко та Володимир Симиренки уславили Україну та світ своїми величезними здобутками у царині садівничої науки та вітчизняної помології. Ще за життя всесвітнього виміру ученого-садівника та помолога Левка Симиренка науковий світ називав його королем російського садівництва. Українські садівничі генії Левко та його син Володимир Симиренки сформували головні засади промислового садівництва, заклали наріжний камінь сучасної помології, обґрунтували породно-сортове районування території України, створили розгалужену мережу садівничих науково-дослідних установ, започаткували екологічно безпечне садівництво та науково обґрунтоване сортовивчення плодових культур.
Щовесни вкриваються блідо-рожевим цвітом сади . Найпізніше розквітає розкішна яблуня , яку народ називає Ренет Симиренка. Бо в пам’яті людській добрі справи залишаються навічно.

Щедра творча спадщина Симиренків потребує глибокого вивчення , їхні ідеї , досвід і сьогодні гідні запровадження в різних сферах нашого життя.

1999 року Ліга українських меценатів заснувала премію імені Василя Симиренка, що присуджується за сприяння торжеству української ідеї, за допомогу у творенні доброго імені нашої держави на Землі.

В народі говорять: "вода і камінь точить". У справедливості цього мудрого українського прислів'я пересвідчуєшся, коли з майже піввікової відстані дивишся на проблему повернення із забуття у вітчизняну історію знакових для нашої країни українських діячів та цілих родин. Серед плеяди славетних родина Симиренків посідає, мабуть, найбільш почесне місце.

Діяльність Симиренків має багато різних сторін, про які неможливо розповісти на одній сторінці , тому

про родину Симиренків читайте :

Білоцеркаівська, Г. Василь Федорович Симиренко – меценат української культури // Бібліотечний вісник .- 2007 .- № 3.- С.35 – 38.

Гуманіст. Садівник. Подвижник [Про Л.П.Симиренка] // Календар знаменних і пам'ятних дат. І квартал 2005 року .- К.:Нац. Парлам. бібліотека України , 2004.- С.69-78.

З родини меценатів // Український історичний календар ’96 . – К., 1995.- С.21.

Міщенко, Н. Добро сторицею відплатить//Науковий світ. – 2003.– № 1. – С. 6–7.

Курінна, Т. Благодійницька діяльність родини Симиренків у ХІХ – на початку ХХ ст. (на матеріалах краєзнавчих архівів, спогадів сучасників, невідомих джерел) // Історія України. – 2002. – № 11. – С. 4−6.

Курінна, Т. Своїм багатством Симиренки служили Богові і людям // Нова доба .- 2004.- 15 червня .- С.15.

Леонтович, В. Родина Симиренків: Василь Федорович Симиренко // Київ. старовина. – 1994. –  № 4. – С. 15-23: фотогр.

Мельниченко, В.М. Цукрові заводи Черкащини (ХІХ – початок ХХ ст.) // Деловой партнер .- 2003 .- №1 (14).- С.22-23.

Міщенко, Н. Добро сторицею відплатить//Науковий світ. – 2003. – № 1. – С. 6–7

Розгін, І. Літопис роду Симиренків // Хроніка-2000.- № 4-5. – С.578-605.

Слабошпицький, М.Ф. Феномен одного роду. Симиренки. // Слабошпицький М,Ф. Українські меценати : Нариси з історії української культури.- К., 2006 .- С.169 – 185.

Слабошпицький, М. Ф. Феномен Симиренків // Хроніка-2000. – 2000. –  Вип. 35/36: Культура і наука світу: внесок України. – С. 451-460.






Фото :

Левко Платонович Симиренко (1855 – 1920)





Василь Федорович Симиренко ( 1835 – 1915 )





«Кожен мусить робити те, до чого здатний. Я тям­лю заробляти гроші, то мушу заробляти їх для Украї­ни. А нащо б я силувався так заробляти, якби для Ук­раїни не були потрібні гроші, я б стільки не працю­вав.» В. Симиренко


Платон Федорович Симиренко ( 1820 – 1863 )





Зліва направо:
Платон Львович (1888—1952),
Володимир Львович, Лев Платонович,
Тетяна Львівна (1887—1973)





Підготувала бібліотекар Якубова Л.С.

Березень 2010 р.