СодержаниеРозвиток лiтератури початку XX сторiччя
Преса й лiтература
Ми варті одне одного. Боялись розливу крови, і татар, і диби, і кривоприсяги, й шпигів московських, а тілько не подумали, що буд
Не зважай душі своєї цвіту, бо з нього виросло кохання наше! Той цвіт від папороті чарівніший, він скарби творить, а не відкрива
М. Фiлянського
Г. Чупринка
Михайль Семенко
М. Хвильового
Якiв Савченко
Н. Лiвицька-Холодна (1902)
П. Тичина, М. Рильський, М. Бажан
В. Бобинський (1898-1938)
Р. Купчинського
Поезiї: «Заспiв», «Моя душа, як струна тая», «Нашi гори», «Журавлi», «Бачиш», «Буря», «Василевi Стефаниковi», «Мої пiснi», «Кида
Остап Луцький
Василя Пачовського
Богдана Лепкого
Душа бажає скинуть пута, що в їх здавен вона закута
Її я славлю, і хвалю, І кожну їй хвилину Готов оддати без жалю.
Доки в серці є чуття, Щоб кохатись і кохати
Сміються, плачуть солов’ї І б’ють піснями в груди
Ах, скільки струн в душі дзвенить! Ах, скільки срібних мрій літає!
Антонич був хрущем і жив колись на вишнях
Стіл ясеновий, на столі
Як в нації вождів нема, тоді вожді її поети
Стилет чи стилос? – не збагнув. Двояко
Міцна рука над людьми і богами.
Не треба слів! Хай буде тільки діло!
Вітрами й сонцем Бог мій шлях намітив, Та там, де треба, я тверда й сувора.
Тобі ж дарую зброю: Цілунок, гострий, як ніж.
Крешіть вогонь із кремнів!
Не заспокоїмось ми доти, аж поки з поля весь бур’ян не вирвемо.
На вгороді баба, а в повітрі флот
В кривавім морі по коліна Стоїть без сорому в очах
Я єсть народ, якого Правди сила ніким звойована ще не була.
Щоб жить – ні в кого права не питаюсь.
Миколу Зерова, Михайла Драй-Хмару, Павла Пилиповича, Освальда Бурґардта
О гроно п’ятірне нездоланих співців
Віктора Домонтовича (Петрова)
М. Зерова
Ми працю любимо, що в творчість перейшла
Отак подивишся – і серце аж замре
О, як боялися святі отці, Чи не схитнеться їх могутня влада!
Напевно, дуже добре пам’ятали, що здох тиран, але стоїть тюрма!
Одна Голгофа споконвік була: Розбійник і творець висіли поруч
Та ми повинні бачити при світлі, Де вбитий бог, а де всесвітній хам
Моя любов сягала неба, а Гриць ходив ногами по землі
Художнику немає скутих норм.
Поезіє, сонце моє оранжеве!
На хмелі замішаний, видме груди, зарум’янілий, круглий на вид
Так Кирило до тини брів, І, щоб мати якусь свободу.
А ті крила розкрили поети, Щоб їх муза була не безкрила,на ті крила молились естети, І снилося небо порубаним крилам.
Сто скажених сивих бід Та й сушило ж роду вроду,Та не висхне зроду рід Ні в погоду, ні в негоду.
Роде рідний! Не стлумить Нашу жилаву породу –
За безладу безмір, за кар’єри і премії
На горі горить реактор, Під горою оре трактор
Пильнуйте, люди добрі й щирі. Не спіть, учені і женці!
Я тебе обнімав, говорив, цілував
Усе літо вирвано з календаря
Але чи так насправді?... А якщо то вже тільки гола механіка, машинерія, холодна індустрія, суцільна консумпція, перманентне пара
Список рекомендованої літератури
|
