Йодопрофілактика
| Вид материала | Документы |
Йодопрофілактика
Стан здоров’я населення, в першу чергу дітей, в значній мірі залежить від харчування. Здоровим вважають харчування, яке забезпечує нормальний ріст, розвиток дитини, хорошу працездатність, попередження захворювань та стійкість до дії несприятливих факторів довкілля. Нині цілком очевидно, що повноцінне харчування визначається не тільки енергетичною цінністю їжі, збалансованістю білків, жирів, вуглеводів, а й забезпеченістю мікроелементами. На жаль, дефіцит мікроелементів в реальних умовах недооцінюється як батьками, так, нерідко, лікарями. В той же час криза, пов’язана з недостатнім вживанням мікроелементів, досить реально та суттєво загрожує дітям та майбутнім поколінням. Особливо ця проблема постала перед населенням багатьох країн світу в зв’язку з забрудненням довкілля промисловими, транспортними викидами, сільськогосподарськими отрутами (пестициди, нітрати та нітрити, солі важких металів, що поступають в грунт з мінеральними добривами) та радіонуклідами, що розповсюджуються в результаті радіаційних аварій.
Недостатність мікроелементів особливо небезпечна тим, що тривалий час не проявляється клінічно. Це так званий «прихований голод». Найбільш чутливі до розвитку мікроелементної недостачі жінки під час вагітності та годування грудьми, плід, діти до трьохлітнього віку.
Нині достовірно відомо біологічне значення 15 мікроелементів. Вони не синтезуються в організмі і повинні надходити з їжею в незначній кількості – в міліграмах, а для деяких з них – в мікрограмах. Здатність накопичувати «про запас» мікроелементи в організмі відсутня, тому вони повинні надходити регулярно, в повному наборі та кількості, що відповідає фізіологічним потребам організму людини, але, як показують чисельні дослідження вчених України, Білорусії, Росії та інших країн, в теперішній час найбільш тяжкі наслідки для здоров’я критичних груп населення має дефіцит заліза, йоду, селену, цинку та міді. Здійснюючи однонаправлену негативну дію на ключові процеси росту, розвитку, диференціровку тканин мозку, м’язів, кровотворної, репродуктивної систем, дефіцит цих мікроелементів може мати катастрофічні наслідки у вигляді репродуктивних втрат, важких хвороб, порушення нормального фізичного та психічного розвитку. Тому стратегія здорового харчування потребує перш за все профілактики дефіциту мікроелементів.
Йод – необхідний елемент для нормального росту і розвитку тварин і людей. Біологічне значення йоду полягає у тому, що він є складовою частиною гормонів щитоподібної залози – тироксину і трийодтіроніну. Нестача йоду у раціоні харчування сприяє розвитку ряду захворювань щитовидної залози (дифузного, вузлового зобу, кісти, тиреоїдітів, пухлин) та спричиняє серйозні зміни обміну, які ведуть до порушення репродуктивної функції (безплідності, викиднів, передчасних пологів), високої перинатальної смертності, уроджених вад розвитку, уродженого зобу, високої смертності немовлят, відставання у фізичному і психічному розвитку, кретинізму, ювенільного гіпотиреозу, анемій та інше. Дефіцит йоду веде до незворотних порушень мозку у плода та новонародженого, що приводить до розумової відсталості (зниження пам’яті, низька успішність у школі, інтелектуальна в’ялість та інше), втрати працездатності, затримки фізичного і психомоторного розвитку, спастичних паралічів, уродженої глухоти. Він обумовлює зниження інтелектуального потенціалу усього населення, яке проживає у зоні йодної недостатності. Порушення інтелектуального розвитку, особливо на неонатальному і перинатальному етапі є одним з найбільш важливих проявів йодної недостатності. Вирішення питань адекватної профілактики захворювань, спричинених нестачею йоду у довкіллі, має медичне, соціальне і економічне значення. Встановлено, що розповсюдженість ендемічного зобу і його важкість пов’язана з недостатнім надходженням у організм йоду. Однак дія основного етіологічного фактору може зменшитися, або, навпаки, посилитися під впливом інших чинників: якості харчування, санітарно-гігієнічних умов проживання, деяких природних з’єднань у джерелах водопостачання, ксенобіотиків антропогенного походження (на селі - пестициди, добрива, у місті - промислові токсиканти), дисбалансу інших макро- і мікроелеменів (у тому числі кальцію, калію, селену, міді, кобальту, фтору та інші), які призводять до порушення включення йоду у клітини щитоподібної залози. Не виключено, що особливим впливом на щитоподібну залозу дітей в умовах йододефіциту можуть бути малі дози іонізуючої радіації. При обстеженні дитячого населення майже в усіх районах України, Білорусії та Росії незалежно від радіаційної обстановки встановлено наявність йодної недостатності від легкої до тяжкої. При цьому напруга ендемічного процесу у різних районах суттєво розрізняється і цю різницю у свою чергу пояснити лише однією йодною недостатністю неможливо. Частота розладів неонатальної адаптації тиреоїдної системи до дефіциту йоду найбільш корелює з даними про наявність та ступінь радіонуклідного забруднення довкілля. Це відповідає сучасним позиціям про підвищену у неонатальному періоді чутливість гіпофізарно-тиреоїдної системи до несприятливих дій довкілля у порівнянні з іншими періодами життя. Тиреоїдині гормони на етапі внутрішньоутробного розвитку є найважливішими регуляторами формування та дозрівання головного мозку майбутньої дитини. В I триместрі вагітності на стадії ембріонального життя повноцінна анатомо-морфологічна закладка центральної нервової системи забезпечується гормонами материнської щитоподібної залози, а наступний фетальний розвиток тканини мозку і процеси мієлінізації компонентів міжнейронних зв’язків залежить від гормональної активності щитоподібної залози плода. Науковими дослідженнями було показано, що вагітність в умовах навіть легкого йодного дефіциту супроводжується гіперстимуляцією щитоподібної залози, яка може стати причиною формування зобу у вагітної жінки, гіпатироксинемія, що розвивається в умовах дефіциту йоду, несе ризик розвитку йододефіцитних захворювань у плода. Підвищена потреба вагітних у йоді пов’язана з 3 факторами:
- зростанням ступеня зв’язування тиреоїдних гормонів з тироксинзв’язуючим глобуліном, кількість якого збільшується у результаті стимуляції значної кількості естрогенів, що виробляються плацентою;
- стимуляцією функції щитоподібної залози під час вагітності хоріонічним гонадотропіном;
- додаткова втрата йоду із організму матері за рахунок підсиленого ниркового кліренсу йоду та використанням частки йоду фетоплацентарним комплексом і подальшим синтезом тиреотропного гормону щитоподібної залози плода.
Головним фактором для успішного протікання обох фаз пренатального життя та раннього постнатального періоду, неодмінною запорукою адекватного забезпечення плода тиреоїдними гормонами (спочатку від матері, а пізніше – власної залози) є достатнє забезпечення його фізіологічною кількістю йоду. В умовах йодного дефіциту вторинна тиреоїдна недостатність вагітної та плода слугує основною передумовою як для формування різноманітних відхилень з боку центральної нервової системи (неврологічний кретинізм та субкретинізм), так і для неонатальної тиреоїдної дезадаптації. Материнський організм є єдиним джерелом йоду для плода, у зв’язку з чим достатнє йодне забезпечення вагітної жінки набуває особливого значення. Зважаючи на те, що у ранньому віковому періоді головним продуктом харчування дітей слугує грудне молоко, необхідно, щоб у ньому містились у достатній кількості усі харчові речовини, у тому числі мікроелементи. З цих позицій адекватність йодного забезпечення як вагітної, так і жінки що годує груддю стає основним фактором для нормального розвитку дитини. Необхідне споживання йоду для немовляти є 8 – 10 мкг/добу. В залежності від вираженості дефіциту йоду у дітей спостерігаються різного ступеня інтелектуальні розлади та порушення фізичного розвитку. У районах із значним дефіцитом йоду (споживання його нижче 20 мкг/добу) від 1 до 10% дітей має ознаки кретинізму, у 5-30% спостерігаються легкі моторні порушення і психічні розлади із зниженням здатності до навчання, абстрактного мислення і соціальної адаптації, у 30-70% населення цих регіонів відзначають зниження розумових здібностей. Легка природна йодна недостатність у довкіллі призводить до розвитку помірно вираженого гіпотиреозу з підвищеною секрецією ТТГ. Уроджений гіпотиреоз є одним з найбільш розповсюдженим захворюванням у педіатричній ендокринології, одним з найбільш частих випадків ураження головного мозку та затримки розумового і фізичного розвитку дітей у індустріальних країнах. Затримка розумового розвитку при уродженому гіпотиреозу пов’язана з тим, що тиреоїдні гормони беруть активну участь у розвитку головного мозку, формування якого проходить внутрішньоутробно і у ранньому постнатальному періоді до 2-3 року життя. Дефіцит природного йоду визначає серйозну медико-соціальну значимість вивчення адаптаційних резервів щитоподібної залози новонароджених та пошуку ефективних заходів для їх підвищення. У світі випробувані різні методи та засоби масової, групової та індивідуальної профілактики. Для групової профілактики рекомендують харчові продукти, збагачені йодом (хліб, сирки, вода, кондитерські вироби тощо); як засоби індивідуальної профілактики – таблетовані йодомісткі комплекси. В останні роки інтенсивно ведуться роботи по створенню спеціальних продуктів харчування, збагачених не тільки йодом, але й комплексом інших мікроелементів, вітамінів, полісахаридів і інших нутрієнтів для профілактики патології тиреоїдної, еритроїдної, імунної систем та мінімізації дози внутрішнього опромінення. Такі властивості мають морські водорості. Лабораторні дослідження та клінічні спостереження свідчать, що морські водорості, багаті на білки, полісахариди - біологічні сорбенти (альгінати, пектини, зостерин), вітаміни, макро- та мікроелементи (йод, селен, мідь, цинк, кобальт і інші), та біологічно активні добавки з них позитивно впливають на обмін речовин в організмі, зменшують накопичення радіонуклідів цезію та стронцію, солей важких металів - свинцю, ртуті, кадмію, нормалізують стан травної, тиреоїдної, кровотворної та імунної систем .
Дефіцит селену в раціоні харчування населення – друга за важливістю після йододефіциту медико-соціальна проблема України, оскільки хронічна нестача селену в організмі – небезпечний фактор погіршення здоров’я. Нині селену відводять важливу роль в регуляції обміну речовин. Він є складовим компонентом більш ніж 30 життєвоважливих біологічно активних білків організму, входить до ряду ферментів антиоксидантно-антирадикального захисту організму, метаболізм гормонів, амінокислот та нуклеїнових кислот. Селенова нестача часто призводить до незворотних порушень обміну речовин, послабленню імунітету. Дистрофічне переродження м’язів, у тому числі серцевих, кардіоміопатія, стенокардія, остеодистрофія, ревматоїдні артрити, селенодефіцитний зоб, затримка росту та інтелектуального розвитку дітей та підлітків, розвитку плода у матері, порушення репродуктивної функції у дорослих – неповний перелік наслідків дефіциту селену. Тому рішенням Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) селен був віднесений до незамінних факторів харчування та встановлена норма споживання – 60-100мкг/добу. Нині важливо відзначити те, що селен в сполуці з амінокислотою входить до складу дейоддинази йодтироніна, тобто фермента, що перетворює прогормон щитоподібної залози тироксин в активний гормон трийодтиронін. Тому забезпечення селеном має велике значення для людей, які піддалися дії радіації та входять в групу ризику розвитку патології щитоподібної залози.
Залізо відносять до незамінних мікроелементів. До 75-80% його знаходиться в гемоглобіну крові, 5-10% - в складі міоглобіну, біля 1% - в дихальних ферментах, що каталізують процеси дихання в клітинах та тканинах; 20-25% заліза є резервним і знаходиться в печінці. Залізо входить в склад більш як 70 ферментів, які мають активні біологічні властивості. Основні функції залізовмісних біомолекул:
- транспорт електронів (цитохроми, залізосеропротеїди);
- транспорт кисню (міоглобін, гемоглобін та ін.);
- участь в утворенні активних центрів окислювально-відновлювальних ферментів.
Найбільш значимі клінічні стани людини – дефіцит заліза. Форми його різні – від латентних станів до типових органних і тканинних ушкоджень, значного зниження захисних і життєвих сил організму, стійкої втрати працездатності і навіть смертельних наслідків. Найбільш розповсюдженою формою залізодефіцитних станів є залізодефіцитна анемія. За даними ВООЗ кожна п’ята людина планети має дефіцит заліза, а серед дітей раннього віку – кожен другий. В Україні майже кожна друга дитина має дефіцит заліза, а середньодобова потреба в залізі дітей першого року життя складає приблизно 1 мг. Зважаючи на те, що засвоєння заліза всього 10% від вмісту їжі, його кількість в добовому раціоні повинна бути як мінімум в десять разів більше. Значний дефіцит заліза відмічається і у мешканців Чернігівщини. Залізодефіцитною анемією страждають біля 40% вагітних жінок. Широко розповсюджена вона серед дівчаток-підлітків та жінок репродуктивного віку (25-31 років). На думку фахівців, анемія є пізньою стадією залізодефіцитних станів. У дітей раннього віку залізодефіцитна анемія проявляється через швидку втому, зниженою здатністю до концентрації уваги, послабленням психоемоційних реакцій. У дітей дошкільного віку залізодефіцитна анемія супроводжується послабленням пам’яті, уваги, абстрактного мислення, прогресуючою інтелектуальною недостатністю. У школярів з залізодефіцитною анемією і перенесеною анемією в ранньому віці відмічається суттєві труднощі з усним та письмовим висловлюванням думки, підвищена збудженість, неадекватні форми поведінки. Добова потреба в залізі залежить від віку та фізіологічного стану організму. Оптимальне джерело заліза для грудних дітей – грудне молоко, його додають в суміші штучного годування (не менше 0,15 мг на 100 ккал). Рівень забезпеченості залізом підлітків, жінок до вагітності, під час вагітності і в постнатальному онтогенезі діє на систему мати-плід-новонароджений-діти раннього й дошкільного віку-підлітки.
Мідь є незамінним мікроелементом, необхідним для нормальної життєдіяльності організму людини, усіх тварин і рослин. Вона входить до складу металопротеїдів, котрі регулюють окисно-відновлювальні реакції процесів клітинного дихання, фотосинтезу, засвоєння молекулярного азоту. При нестачі міді в організмі можуть розвиватись серйозні захворювання – мікроцитарна і гіпохромна анемія, захворювання нервової системи. В організмі дорослої людини міститься 100-150 мг міді: в м’язах і кістках – 50%, в печінці – 10%. Значна частина її міститься в мозку, серці, нирках, в незначній кількості – в легенях, селезінці, шкірі, волоссі, ендокринних залозах. Вміст в крові в середньому складає біля 100 мкг%. В плазмі крові 98% міді знаходиться у церулоплазміні. У новонароджених дітей вміст міді в печінці, м’язах і інших тканинах в 10-20 разів вище порівняно з вмістом в цих же тканинах у дорослих людей. З їжею людина кожного дня отримує 2-5 мг міді (вживання менше 2 мг на добу призводить до негативного балансу міді) із котрих всмоктується не більше 30%. У людини при дефіциті міді порушується обмін заліза (зменшується його всмоктування та утилізація), біосинтез фосфоліпідів, утворення еластичної тканини судин, порушується пігментний обмін. В останні роки визначена роль міді в метаболізмі гормонів щитоподібної залози. Багаті на мідь печінка вівці (8,0 мг/100 г), великої рогатої худоби (6,0 мг/100 г), свиней (0,9 мг/100 г), м’ясо (0,07-0,15 мг/100 г). В зерні пшениці, жита та інших злаків міді небагато – 0,6-1,6 мкг/кг.
Цинк – також необхідний мікроелемент. В організмі дорослої людини міститься 1,2-2,0г цинку. Він виявлений у всіх органах та тканинах. Внутрішньоклітинний цинк міститься в основному в м’язах, печінці, кістковій тканині, в оці. Він входить до складу більше ніж 300 металоферментів, які беруть участь в різних метаболічних процесах: синтез та розпад вуглеводів, білків, жирів, ДНК, РНК. Дія таких гормонів як інсулін, кортикостероїди залежить від цього мікроелемента. Цинк відіграє важливу роль в розмноженні та рості клітин, стабілізації клітинних мембран, процесах регенерації, впливає на сперматогенез, утворення антитіл, активних лімфоцитів, розвиток мозку, бере участь у нуклеїновому обміні та обміні гормонів щитоподібної залози. Цинк грає важливу роль в розвитку ембріона та плода. Тому дуже важливе повноцінне забезпечення вагітної жінки цим мікроелементом. Вагітна потребує щодобового надходження 20-30 мг цинку. Для забезпечення новонародженого цинк має поступати до дитини з грудним молоком в достатній кількості. Зважають, що потреба в цинку в ранньому віці коливається від 3 до 5 мг/добу. Цинк важливий на всіх етапах життя людини, тому забезпечення фізіологічних потреб його (15-20 мг) має бути у всі вікові періоди людини. Багаті цинком печінка яловича (5 мг/100г), свиняча (4мг/100г), телятина (3,2 мг/100г), жовток курячого яйця (3,1 мг/100г), горох (2,4 мг/100г), хліб із борошна грубого помолу (2 мг/100г).
Всі перераховані необхідні мікроелементи містяться в морських водоростях, як правило, в органічних сполуках і в оптимальних співвідношеннях. Тому вони найкраще засвоюються організмом і ніколи не викликають ризику передозування.