Geum.ru

Інформаційний бюлетень студентського наукового товариства

Вид материалаДокументы
Подобный материал:
1   2   3   4   5

Модель Верховної Ради України

Моделювання діяльності різноманітних нормотворчих органів є дуже популярною формою підготовки студентів-юристів. Найбільш поширеним є моделювання міжнародних органів, таких як ООН, Рада Європи, тощо. Моделювання діяльності національних органів виявляється менш розповсюдженим, але не менш цікавим, тому за ініціативою студентів була організована та проведена Перша національна Модель Верховної Ради України – імітаційне моделювання законодавчої діяльності Верховної Ради України, яка відбулася 16-17 грудня 2006 року в Одеській національній юридичній академії.

На урочистому відкритті з привітальним словом для учасників Моделі Верховної Ради України виступили: Народний депутат України, Президент Одеської національної юридичної академії - Ківалов С.В., проректор з наукової роботи Одеської національної юридичної академії - Оборотов Ю.М., завідувая кафедри конституційного права Одеської національної юридичної академії - Орзіх М.П.

Організаторами Моделі Верховної Ради України виступали Одеська національна юридична академія, Студентське наукове товариство, кафедра конституційного права та дискусійний студентський клуб публічного права, зі сторони студентів організаційний комітет очолював студент V курсу судово-адміністративного факультету ОНЮА - Плотніков О. В.

Метою проведення даного заходу було:

1) підвищення правової культури та правосвідомості серед студентів- правників з усієї України;

2) ознайомлення та безпосереднє імітування законодавчої діяльності у Верховній Раді України;

3) встановлення контактів серед студентів, які мають представляти собою в майбутньому юридичну еліту країни;

4) поширення інформації серед представників з інших вищих навчальних закладів України про наукову діяльність Одеської національної юридичної академії.

У Першій національній Моделі Верховної Ради України взяли участь 30 студентів: 13 студентів Одеської національної юридичної академії та 17 студентів з інших вищих навчальних закладів України (Одеська національна морська академія, Університет економіки та права “КРОК” м. Київ, Академія управління та інформаційних технологій «АРІУ» м. Бердянськ, Запорізький національний університет, Інститут міжнародних відносин Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, Донецький національний університет).

Модель Верховної Ради – це навчально-імітаційна гра, що відтворює процес написання та прийняття закону Верховною Радою України. Це індивідуальна гра, яка передбачає командну роботу в процесі проведення. Команди формуються по партіях і з моменту формування кожна з них стає окремою силою, яка здійснює розробку власного варіанту законопроекту. Робота будується на засадах рівності, плюралізму, демократичності, законності та свободи слова і думки, для виявлення наукового та творчого потенціалу кожного учасника, а також їх вміння працювати в команді.

В рамках цього заходу розглядався проект закону України «Про парламентську опозицію», по якому в даний момент у парламенті ведеться активна дискусія. Учасникам була запропонована постатейна план-схема, побудована з урахуванням структури та змісту законопроектів, які розглядаються зараз у Верховній Раді України, на основі якої кожен з учасників розробив та представив на розгляд партії свій власний варіант законопроекту «Про парламентську опозицію».

Під час реєстрації студенти обрали умовну політичну партію (демократична; консервативна; ліберальна) в яких вони здійснювали обговорення та написання остаточної редакції законопроекту, шляхом дослідження, аналізу та синтезу запропонованих учасниками законопроектів.

В результаті роботи в партійних групах було зареєстровано три законопроекти, які детально досліджувалися в Комітетах Моделі Верховної Ради України:
  • з питань правової політики, під керівництвом студентки 4 курсу факультету цивільної та господарської юстиції ОНЮА - Черногоренко К. Л.;
  • з питань державного будівництва, під керівництвом студента 3 курсу інституту прокуратури та слідства ОНЮА - Головко О. П.;
  • з питань Регламенту Верховної Ради України, під керівництвом студентки 3 курсу соціально-правового факультету ОНЮА - Сахарук І. С.

Робота в комітетах Моделі Верховної Ради України здійснювалась шляхом вивчення та критичної оцінки відповідності проектів визначеним критеріям, а також написання на їх основі відповідного висновку та внесення необхідних змін і доповнень у законопроект для його удосконалення.

В ході першого читання, яке проводилось під головуванням спікера Моделі Верховної Ради України – Олькіної О. В., студентки 4 курсу факультету цивільної та господарської юстиції ОНЮА, було оголошено висновки комітетів та надано авторам законопроектів можливість пояснити власну концепцію закону «Про парламентську опозицію», відповісти на усі запитання учасників Моделі Верховної Ради України, а після обговорення усіх проектів, шляхом голосування, проект ліберальної партії був взятий за основу для подальшої роботи в наступних читаннях.

На другий день Моделі Верховної Ради України під час другого та третього читання відбулося постатейне обговорення, внесення змін і доповнень до прийнятого в першому читанні законопроекту від ліберальної партії, а також постатейне голосування та голосування за проектом в цілому.

В результаті гри було прийнято проект закону «Про парламентську опозицію», який складається з преамбули та 21 статті. Даний законопроект регулює основні найважливіші аспекти діяльності парламентської опозиції в Україні: визначає поняття опозиційної діяльності, парламентської опозиції та її об’єднання, принципи, мету та функції парламентської опозиції, суб`єктів парламентської опозиції, порядок її утворення, зміни та припинення діяльності, права, в тому числі і на створення опозиційного Кабінету Міністрів, обов’язки та гарантії діяльності парламентської опозиції, встановлює фінансове забезпечення та відповідальність за порушення даного закону. Законопроект отримав високу оцінку від викладачів кафедри конституційного права Одеської національної юридичної академії та був оприлюднений у засобах масової інформації.

На урочистому закритті Моделі Верховної Ради України організаторами були нагороджені почесними грамотами усі учасники, а найактивніші студенти отримали звання:
  • Найкращий автор законопроекту - Гончаренко Олександр, студент 2 курсу соціально-правового факультету ОНЮА;
  • Найкращий опозиціонер – Козій Ірина, студентка 2 курсу факультету судово-адміністративного факультету ОНЮА;
  • Найкращий оратор – Гула Сергій, студент 2 курсу Університету економіки та права “КРОК” м. Київ;
  • Символ Моделі Верховної Ради України – Сошніков Антон, студент 1 курсу Донецького національного університету.

Окрім робочої частини проведення Моделі Верховної Ради України учасники мали можливість познайомитись та поспілкуватись у неформальній обстановці під час дружнього вечора, а також побувати на екскурсії по Одесі.

Всі учасники Моделі Верховної Ради України відмітили високий рівень організації даного заходу, про що і вказали у своїх анкетах, а також висловили свою вдячність та побажання, щоб проведення Моделі Верховної Ради України в Одеській національній юридичній академії стало незмінною, щорічною традицією, яка поєднає студентів усієї України метою побудови демократичної та правової держави.


Чернопищук Яна

студентка 3 курсу

соціально-правового факультету


Психологічний портрет сучасного українського студента

Студенти - це специфічна спільнота, осередок, в якому формується менталітет нації, національні ідеї, пріоритетні цінності сучасного суспільства, мода. Студентська спільнота є колискою майбутньої еліти суспільства, професіоналів своєї справи, людей, які в майбутньому керуватимуть країною, визначатимуть напрямок розвитку держави, встановлюватимуть дружні зв’язки з іноземними країнами, здійснюватимуть науково-технічну революцію. Студенти-це народ, який все про всіх і всюди знає. Це, так званий, “креативний people”.

Які ж цінності для них є пріоритетними сьогодні? В цілях пошуку відповіді на це запитання я провела соціологічне опитування серед студентської молоді різних ВНЗів, в результаті якого з’ясувалось наступне: для більшості студентів ствердитись у своєму середовищі не становить проблеми, але, в той же час, вони не виключають наявності значних перепон у спілкуванні через різні духовні інтереси і нерозуміння. 80% опитаних мають справжніх друзів серед студентів-однокурсників, одногрупників переважно до трьох. Виявилось, що найбільш в людях цінується щедрість, ерудованість, щирість, інтелігентність, працелюбність (лише у кількох), найбільше голосів отримало вміння тримати своє слово і цілеспрямованість. Одна людина висловилась на користь гордості і були запропоновані доброта, надійність і розуміння (небайдужість). Пріоритетним принципом, за яким живе молодь, на думку цієї ж молоді, визнано приблизно у рівній більшості відношення типу “Моя хата скраю-нічого не знаю” і “Досягнути мети за будь-яку ціну”. Але деякі переконані, що вищевказана поведінка є рідкою, але найбільш неприємною і яскравою, хоча у середній масі люди живуть за “Золотим правилом Аристотеля”: “Стався до інших так, як би ти хотів, щоб відносилися до тебе.”

На жаль, чи на щастя важливішою цінністю визнано гуманізм і альтруїзм з-поміж патріотизму, поваги до національних традицій і втілення ідеї національної єдності.

Хоча і 40% опитаних відзначили, що їх групі не характерна згуртованість, але майже всі студенти задоволені місцем свого навчання і оточуючою атмосферою.

Отже, можна робити висновок, що сучасна українська студентська молодь здебільшого егоїстична, але кожен з них прагне розуміння, поваги, щирості. Це парадокс! Але як можна пояснити той факт, що кожен окремо визнає найбільшою цінністю ідею гуманізму, а у гурті ми стаємо байдужими, гордими, нахабними.

Немає необхідності говорити нам, дорослим людям, якими ми маємо бути, адже всі так знають, що добро, добрі вчинки роблять людину кращою і первісно ми всі народилися добрими. Треба сьогодні навчитися приводити слова у дію.

Чому ми говоримо про це відносно студентів? Тому що, саме у студентські роки людина формується як особистість і у духовному, і у матеріальному сенсі. Відбувається чергова переоцінка цінностей, за якою визначається практично не змінні в подальшому життєві принципи людини. Їх спричиняють зміна місця навчання, проживання, кола оточуючих. Треба зазначити, що особливо відрізняється процес самоусвідомлення і самоствердження студентів, що проживають у гуртожитках і між тими, хто навчається у своєму рідному місті.

У зв’язку з цим, необхідно завжди пам’ятати просту, але водночас дуже складну істину: кожна людина від народження і протягом життя є незалежною не від кого, і вільною у своїх діях. Не можна підкорюватися волі тих, хто має з тобою рівне становище, а треба шукати компроміс.

Кажуть, що молодь, жорстока і безжальна, в першу чергу, по відношенню до своїх же однолітків. Це несправедливо для більшості. Так, є такі “особистості”, які самостверджуються за рахунок приниження інших, але це рідкі випадки, які яскраво виражаються у свідомості інших саме через свій негативний вплив і несправедливість. Але на кожну силу є протисила. Тут виникає неоднозначне запитання: “Чи відповідати на зло злом, чи боротися зі злом добрими вчинками?”. А на чиїй стороні Ви?

Існує ще безліч питань “бути чи не бути ” серед молоді, наприклад, як куріння серед дівчат, вживання наркотиків, протизапліднювальних гормональних засобів та здійснення аборту. Але, на мій погляд, ці проблеми є особливо гострими серед студентів-правників, представників і захисників прав і інтересів інших осіб, серед тих, хто чинить правду. Як ми можемо говорити про відстоювання свобод інших, якщо не можемо захистити свою?!

Юридичні ВНЗи завжди були осередками вільнодумства, лібералізму, колиски майбутніх лідерів, реформаторів, глибоких мислителів, яскравих особистостей з широким колом гуманітарних знань, енциклопедичною обізнаністю в усіх сферах соціальної дійсності, з нестандартним мисленням, людей, готових прийняти відповідальність за свою державу, за долю свого народу.

Дехто з викладачів нашої академії стверджує, що юрист має бути хитрим, нахабним і цілеспрямованим. Але у всьому має бути міра, яка є поодиноко представленою у свідомості нинішніх студентів.

В будь-якому разі беззаперечне право вибору завжди залишається за Вами, і рано чи пізно Ви маєте визначитись з тим, хто Ви є і ким хочете бути. Не схибте!


Головко Олег

студент 3 курсу

Інституту прокуратури і слідства

«Студенчество средневековья»

Как же учились наши предки во времена, когда университетская наука и традиции только-только зарождались? Где жили, как отдыхали и развлекались, каким образом подрабатывали себе на хлеб и зрелища, как защищали свои права и интересы? Не аукаются ли в наших студенческих традициях «приветы» из далекого прошлого? Попробуем перенестись к самым истокам основания западноевропейских университетов — в Средние века...

Первые университеты Средневековья возникли сами по себе как сообщества знаменитых преподавателей и их учеников. Прослышав, что в каком-либо городе читает лекции славный ученый, уставшие от угнетающей дисциплины церковных школ «спудеи» толпами устремлялись туда. Интересно, что в те времена, как и сейчас, юноши «спасались» в университетах от службы в войске.

В начале своего существования университеты не были привязаны к городу. Опальные профессора просто переезжали в другое место вместе с учениками, лишая город престижа и мощного источника финансирования. Постепенно дело приобрело размах. Города переманивали друг у друга известных профессоров. Служители Церкви, на все лады ругавшие ученых и запрещавшие их книги, обратили на университеты самое пристальное внимание и попытались установить на них свою монополию. Полностью это сделать не удалось, однако само существование и статут средневековых вузов санкционировала папская булла. Короли и императоры даровали им разнообразные привилегии, подтвержденные специальным дипломом, а порой лично принимали участие в их основании (к примеру, Карл IV основал Пражский университет).

Древнейшими университетами считаются Болонский, знаменитый своей юридической школой (основан в 1088 г.) и Парижский, где сильна была подготовка богословов (основан около 1150 г.). Именно в Парижском университете впервые произошло разделение на факультеты, которые возглавили деканы. К началу XIII в. появились университеты в Оксфорде и Кембридже. Лучшей кузницей молодых врачей слыла Салернская школа медицины. В XV в. в Европе действовало более 60 университетов, из них до 25 — в Италии, более 20 — во Франции, остальные — в Германии, Англии, Испании, Богемии (Чехии) и Польше.

В начале учебного года в святилища наук стекался самый разный народ. Были это и отпрыски богатых родителей, и уважаемые мужи, занимающие высокие должности, и молодые монахи, и нищие бродяги. Наука принадлежала всему миру, и приобщиться к ней мог любой желающий независимо от происхождения, обеспеченности и положения в обществе. Если он, конечно, мужского пола. Школы при монастырях или частные воспитатели — максимум, на что могли рассчитывать в те времена любознательные девы.

Ни каких-либо критериев отбора, ни вступительных экзаменов тогда еще не существовало. Потому уровень подготовки новичков оказывался самым разным.

Каждый школяр прикреплялся к известному преподавателю, который становился его покровителем, защищал перед администрацией факультета, представлял к испытаниям на ученую степень, а в случае чего даже вызволял из тюрьмы.

Как правило, через два года обучения юноша становился бакалавром, еще через два — магистром. А вот чтобы достичь высокой докторской степени, получить звание профессора, следовало посвятить наукам гораздо больше лет. Интересно, что зарождение высшей школы совпадает по времени с формированием западноевропейских цехов. Немудрено, что система званий в университете напоминает цеховую: школяра-новичка можно сравнить с учеником мастера, бакалавра — с подмастерьем, а уж магистр — он мастер и есть.

Учебная программа обычно расписывалась на целый год. Семестры впервые появились в Германии в конце XV в. Правда, условно существовало два учебных периода: большой — с середины сентября — октября по Пасху и малый — с пасхальных каникул до середины июня.

Учебных курсов как таковых не было. Студенты слушали не курс, а определенную книгу. Лекции делились на ординарные (важные, обязательные) и экстраординарные (дополнительные). Первые читались утром, вторые — после обеда и по праздникам. Обстановка на ординарных лекциях была строгой, словно на мессе: запрещалось прерывать лекцию вопросами, лектор обязан был носить форменное платье. Кстати, за опоздание или пропуск занятий взимался штраф, причем не только с нерадивого школяра, но и с недобросовестного преподавателя.

Начитка лекций «по бумажке» не одобрялась. От преподавателей требовали, чтобы речь их была живой и свободной, словно у проповедника. За диктовку же могли лишить права преподавания на год. Однако не все было так просто. Напомним: книги, особенно до развития печати, были в большом дефиците. Частное собрание в 200 томов считалось неслыханной роскошью. Поэтому, хотя теоретически школяры должны были приходить на занятия с книгами, уже ориентируясь в материале, фактически большинство видело учебник только в руках богатых однокурсников.

О более-менее систематической подаче учебного материала говорить не приходится. Богословские науки состояли в основном из мертвого груза бессвязных фактов, отдельных положений. История представляла собой скопище легенд либо сухой перечень имен и дат. Физика, анатомия излагались умозрительно, без лабораторных опытов и наглядных демонстраций. Известно, что первый учебный скелет был приобретен Гейдельбергским университетом только в 1559 г. — как великая редкость. Остается только догадываться, какими были результаты первых операций молодых хирургов…

Главное достоинство средневекового школяра — хорошая память. Ведь он должен был вместить в голове огромное количество текстов «авторитетных» древних мыслителей, а также их комментаторов.

Никаких письменных работ в Средние века не существовало. Практические занятия проходили в форме репетиций и диспутаций. На репетициях школяры повторяли пройденный материал, отвечали на вопросы по тексту. На диспутациях же должны были научиться оперировать логическими понятиями и отточить свое красноречие во время ученого спора. В спорах этих истина рождалась редко. Главное — доказать любое утверждение любым способом, поупражняться в нанизывании слов.

Предполагалось, что диспуты должны проходить культурно, с уважением к собеседнику. Однако разгорячившиеся школяры частенько переходили от логических доводов к личным оскорблениям, угрозам, пощечинам и пинкам, а оттуда уж недалеко и до драки.

Языком ученого западнохристианского мира была латынь. Говорить и писать школярам разрешалось только на ней. С одной стороны, латынь помогала пришельцам из разных стран понять друг друга. С другой — искажалась до неузнаваемости словечками из национальных диалектов.

До того как должность профессора стала оплачиваться городом, преподаватели жили на деньги, вырученные за чтение лекций. Студенты выступали в качестве нанимателя, заключая с ученым договор об оплате образовательных услуг и помещении для занятий. Кстати, общие аудитории появились в университетах далеко не сразу. Болонские профессора, к примеру, собирали студентов у себя дома. Позже залы для проведения лекций начали арендовать у горожан.

Естественно, город был заинтересован в доходах и славе от расположенного в нем университета. Однако обилие чужаков мужского пола, большинство из которых — отнюдь не пай-мальчики, не могло не накалять атмосферу. Конфликты между школярами и горожанами возникали на каждом шагу. Городские власти обычно принимали сторону своих граждан. А все студенты, откуда бы они ни приехали, образовывали общину чужеземцев, противопоставленную общине местных жителей. Чужеземцев воспринимали как единое целое: за выходку одного школяра могли привлечь других, не причастных к происшествию.

Выходом из создавшегося положения стало введение особой подсудности для студентов. Начало ему положил Фридрих I Барбаросса, издавший в 1158 г. указ Authentica Habita в пользу болонских школяров. Указ стал основой для более поздних грамот других правителей. Теперь проступки школяров должны были разбирать преподаватели, ректор либо местный епископ — по выбору, горожанам же запрещалось чинить самоуправство.

Шли годы, и быть школяром становилось все выгодней. Пусть не было в те времена кино и музеев, в которые можно было бы бесплатно попасть по студенческому билету (да и самих студенческих билетов не существовало), пусть не катали на дармовщинку извозчики (ну, разве что по доброте душевной), а все же льгот студентам хватало. Они освобождались от воинской, постойной, сторожевой, караульной повинности, не платили городу налоги. Болонская юридическая коллегия — та вообще приравняла школяров-юристов к рыцарям и даже узаконивала их внебрачных детей. А в Кельне разрешалась безакцизная продажа пива студентам…

Поддерживали студента материально не только родные и друзья. Помимо факультетов, студенты делились на землячества — «нации». Земляки помогали друг другу деньгами и связями, отстаивали общие интересы, придерживались традиций своей родины, вместе отмечали праздники.

На образовательные нужды была направлена и общественная благотворительность. Городские магистраты и зажиточные граждане делали пожертвования в пользу высших школ, предоставляли способным студентам стипендии, бесплатное жилье, стол, одежду и т.д.

Среди прочих вопросов, в университетском статуте регулировался и жилищный, и, надо сказать, в чем-то получше, чем в наши дни. Специальная комиссия, в которую входили горожане и представители университета, осматривала помещения под найм и устанавливала за них льготную таксу. А если горожанин отказывался сдать помещение, то его дом на пять лет подвергался бесчестию. Никто из университета не мог нанять его под страхом исключения. Такое же бесчестие падало на хозяина, оклеветавшего школяра, а также на соседние дома, если в их районе студента избили или ограбили.

Существовали в те времена и свои «мажоры». Они не только щедро оставляли родительские денежки в окрестных кабачках и заведениях сомнительной репутации, но и устанавливали собственную моду. Университетский статут обычно предписывал ношение особого, подобного монашескому, костюма: длинный сюртук-подрясник с поясом и плащ с башлыком обычно серого или темного цвета. Но что молодым модникам какой-то статут! Наплевав на все, они щеголяли в ярких разноцветных костюмах, напоминающих платья придворных или рыцарей. Дорогое оружие, сапоги с длиннющими носами, разрезы на одежде, открывающие тело, роскошные воротники с брыжами, нагрудники, корсеты (напомним, речь идет о мужчинах), панталоны разных цветов для каждой ноги… Администрация приходила в ярость, а родители хватались за голову: расходы на одежду получались колоссальные. Многочисленные запреты пестрели в статутах, государи издавали строгие эдикты, злополучные «стиляги» и их портные преследовались… Но все напрасно.

Приплыв «мажорского» капитала значительно оживлял жизнь города: на узких улочках вырастали каменные дома-дворцы, прокладывались новые дороги. «Богатенькие буратины» приезжали в сопровождении многочисленной челяди, арендовали дорогое жилье, питались в лучших заведениях. Кутежи, праздники и маскарады тоже проводились за их счет. В то же время именно эти персоны могли позволить себе купить или взять напрокат необходимые учебники, нанять переписчика или позже договориться с типографом.

Другое дело — студент бедный. Ему доставалось самое плохое жилье, да и оттуда могли выгнать на улицу прямо посреди учебного года. Трактирщики, пивовары, торговцы, владельцы постоялых дворов так и норовили содрать со школяра лишнюю копейку. В отчаянии он опускался до воровства и нападений на граждан. Город своеобразно пошел ему навстречу. Если вначале официальное право просить милостыню на улицах города предоставлялось только членам цеха нищих, то в конце концов такое право предоставили и нуждающимся школярам. Вечерами они собирались под окнами бюргерских домов и пели. Успеха, как правило, добивались обладатели не самого красивого, а самого зычного и противного голоса. Горожане спешили бросить в окно еду или монеты, тем самым покупая себе право на спокойный сон. В 1522 г. городской совет Аугсбурга постановил, чтобы граждане, не желающие слушать вопли под окнами, ежемесячно вносили пожертвования для студентов специальному уполномоченному. За это на их дом будет прикреплен жетон, увидев который, попрошайки пройдут мимо. Но, к сожалению, этих пожертвований было недостаточно. Искатели знаний нередко погибали на улице от голода и нищеты.

Улучшило ситуацию создание первых общежитий — коллегий и бурс, предоставлявших спальное место, стол и содержание для неимущих школяров. Кстати, слово «бурса» (в буквальном переводе — «кошелек») вначале означало одно «койко-место» в общежитии и сумму, выделяемую на каждого студента.

Со временем в коллегиях стали жить не только малоимущие, но и все школяры. Снимающий жилье где-то на стороне считался не принадлежащим к студенческой общине. Проживать и питаться в бурсе оказалось дешевле, потому выгоду быстренько оценили и богачи.

В бурсе существовали свои строгие правила. Нельзя было покидать здание без разрешения, ночевать вне учебного заведения, носить неформенное платье, говорить не по латыни. Ношение оружия, азартные игры, общение с веселыми девицами наказывались штрафом, заключением в тюрьму или же изгнанием из университета — в зависимости от тяжести проступка.

Различие между преподавателями и учащимися в те времена не было таким четким, как сейчас. Бакалавры и магистры имели право читать определенные лекции, а за вырученные деньги могли послушать лекции других ученых. Преподаватели зачастую не намного превосходили по возрасту своих студентов. И те, и другие были холостяками, одинаково присягали на верность ректору и статутам, пользовались общеуниверситетскими привилегиями и подлежали одинаковому наказанию за проступки, одинаково жили в коллегиях, одинаково отличались в веселых похождениях.

Люди женатые в университетском сообществе встречались довольно редко. Недаром слово «бакалавр» употреблялось и в значении «холостяк». В те времена бытовало мнение, что научная деятельность и семейная жизнь — вещи несовместимые, потому брак ученого мужа считался чем-то, мягко говоря, экстравагантным. Так, в венских матрикулах против имени одного профессора сохранилась пометка: «Впав в безумие, женился».

Выходки молодых гуляк доставляли горожанам немало хлопот. Студенты обзывались, нападали на прохожих и сторожей, дрались камнями, обносили сады, врывались ночью в дома, не брезговали воровством и грабежами, опрокидывали прилавки и возы на рынках, заявлялись на свадьбу и требовали угощения и т.д. Причем магистры в разгуле порой давали фору первокурсникам.

Как выразился однажды потерявший терпение Мартин Лютер, «мальчиков-христиан лучше посылать прямо в пасть ада, чем в университет, так как сатана от начала мира не выдумал ничего сильнее высших школ». И вправду, приобщение к сокровищам науки отнюдь не воспитывало из школяров интеллигентов. Однако в ту эпоху грубые нравы царили во всем обществе. Просто в студенческой среде это проявлялось особенно резко.

Расцветали и умирали высшие школы. Итальянские университеты пришли в упадок с раздроблением страны. В отдельных княжествах звание профессора присуждалось не за научные достижения, а по наследству, как титул аристократа. Практически ни один выдающийся англичанин XVIII века не обучался в университете. Долго и тяжко искоренялась схоластика. Коллегии поглощали университеты — так появилась Сорбонна. В XIX веке вознеслись немецкие ВУЗы, а в ХХ — американские. Высшее образование распространилось по всему миру, стало доступно представителям любого пола и расы, с появлением интернет-технологий — даже на расстоянии…

А студенты все так же веселятся и вольнодумствуют. И дай Бог, чтобы не забывали о духе свободы, который зародился именно в их среде во времена, когда большинство людей засыпали с оружием в руках и опасливо косились на площадные костры…

Черногоренко Екатерина

студентка 4 курса факультета

гражданской и хозяйственной юстиции