Geum.ru

Провідник оун, теоретик, організатор, символ героїчної та безкомпромісної боротьби українців за власну державність І свободу народів у 30-50 роках XX століття

Вид материалаДокументы
Подобный материал:

Матеріали до загальнообласного

Дня інформування населення

27 січня 2009 року


Роль Степана Бандери у національно-визвольному русі XX століття (до 100-річчя з дня народження видатного політичного діяча,

голови Проводу ОУН-Б)


У нескінченному ряді подвижників українського національно-визвольного руху однією з найяскравіших знакових постатей, беззаперечно, є Степан Бандера – Провідник ОУН, теоретик, організатор, символ героїчної та безкомпромісної боротьби українців за власну державність і свободу народів у 30-50 роках XX століття.

Народився Степан Бандера 1 січня 1909 року в с.Угринів Старий у Калуському повіті (нині – Івано-Франківська область) в сім’ї священика. Дитячі роки, проведені в рідному селі, проходили в атмосфері українського патріотизму. Вплив батька, в домі якого бували визначні особистості українського руху, був дуже важливим для формування особистості Степана Бандери в юнацькі роки.

Восени 1919 року Степан склав вступні екзамени в українську гімназію класичного типу у місті Стрий. Незважаючи на хворобу суглобів, у вільний від занять час він працював у господарстві діда, а починаючи з четвертого класу С.Бандера давав приватні уроки, заробляючи кошти на власні витрати.

Навчальна програма в гімназії проходила під наглядом польських властей, але деякі вчителі змогли вкласти в обов’язкову програму український національний зміст. Проте головне національно-патріотичне виховання гімназисти отримували в шкільних молодіжних організаціях. Разом з легальними організаціями „Пласт” і „Сокіл”, були і нелегальні гуртки, що бойкотували заходи польських властей, збирали кошти для підтримки нелегальних українських періодичних видань. Починаючи з четвертого класу, Бандера входив в керівний орган такої організації. У 1927 році Степан успішно склав іспити на атестат зрілості. Впродовж року Степан перебував в Угринові Старому, де працював у читальні „Просвіти”, вів аматорський театральний гурток і хор.


У 1928 році, ставши членом Української Військової Організації (УВО), С.Бандера отримав призначення спочатку у відділ розвідки, а пізніше – пропаганди. Його активність зацікавила польську поліцію, і він постійно перебуває під її пильним оком. Через підозри Степан Бандера не зміг вступити на навчан­ня до Української господарської академії (м.Подєбради, Чехословаччина). Та вже через рік, як студент агрономічного факультету Львівської політехніки, майбутній провідник ОУН продовжив співпрацю з УВО.

Однією з найрезонансніших акцій УВО у 1928 році стала маніфестація у Львові на честь 10-річчя проголошення Захід­ноукраїнської народної республіки: після Божої Служби активіст УВО вивісив з бал­кону Собору св.Юра великий жовто-блакитний прапор з літерами „УВО”, а на голови громади посипалися листівки УВО. Після цього у місті розпочалися епізодичні сутички між польською та українською молоддю.

Під час навчання у Львові С.Бандера був членом українського товариства студентів Політехніки „Основа” та управи Кружка студентів-рільників, деякий час працював у бюро товариства „Сільський Господар”. У вихідні та свята в рамках діяльності „Просвіти” здійснював поїздки до довколишніх сіл із доповідями, допомагав в організації різних заходів. Крім того, він керував хором, брав участь у роботі „Пласту” та Українського студентського спортивного клубу, займався бігом, плаванням, баскетболом, туризмом і шахами. Такі різнопланові інтереси передбачали широке коло знайомств, можливість неформально працювати в масах.

Політична діяльність завадила Бандері довчитися на загальних засадах у Львівській Політехніці. Він так і не склав дипломного іспиту.


До Організації Українських Націоналістів Степан Бандера долучився орієнтовно у 1931-1932 роках. Спершу він виконував функції звичайного працівника референтури пропаганди Крайової екзекутиви ОУН Західноукраїнських Земель. Згодом, маючи уже досвід революційної діяльності, він почав керувати організацією розповсюдження підпільної літератури ОУН, яка друкувалася за межами Польщі, зокрема, її пресових органів „Розбудова Нації”, „Сурма”, „Націоналіст”, заборонених польською владою, а також підпільно друкованих у Галичині видань „Бюлетень Крайової Екзекутиви ОУН”, „Юнацтво”, „Юнак”. У цей час Бандера підніс пропагандистську справу ОУН на значно вищий рівень.

Власне сферою діяльності, де Степан Бандера сказав нове слово у розвитку ОУН, була організація суспільної роботи. Тут його погляди збігалися з баченням завдань визвольного руху, які вже десять років пропагував засновник ОУН Євген Коновалець. Останній вважав, що успіх визвольної боротьби залежить від стану суспільства, готовності боротися за незалежність не тісної групи революціонерів, а народу. Тому й бачив основним завданням ОУН зміну ставлення широкого загалу українців до справи боротьби за незалежність.

У червні 1933 року на Конференції Проводу ОУН Степан Бандера виклав власне бачення розбудови ОУН. Після цього він отримав статус діючого провідника Крайової Екзекутиви Західних Українських Земель, а запропонована та втілена ним у життя суспільна архітектура розбудови ОУН виявилась настільки вдалою, що витримала випробування різними історичними умовами й стала прикладом для визвольних рухів інших народів.

Основою роботи ОУН в масах стали громадські організації, які охоплювали певні верстви населення, – просвітницькі, спортивні, робітничі, жіночі, професійні тощо. Степан Бандера й сам, будучи керівником західноукраїнського підпілля, щонеділі виїжджав до сіл й читав лекції селянам про правильну агрономію, сільськогосподарську кооперативну економіку – і при цьому про потребу цих селян в Українській Державі, яка мала б захищати їхні інтереси. За ті роки, що залишилися до початку Другої світової війни, ОУН встигла зробити дуже багато власне через ці громадські організації.

Це була не дуже помітна, але, на думку Степана Бандери, дуже важлива частина суспільної роботи ОУН. Важлива тому, що для досягнення перемоги в національній революції потрібно було, щоб на боротьбу піднялися не одиниці, а маси, і щоб ці маси мали ідейне переконання в потребі існування Української Держави.


Під керівництвом Бандери ОУН проводить низку пропагандистських акцій, спрямованих проти польської окупаційної влади. Першою стала так звана „антимонопольна кампанія”, під час якої українську громаду закликали перестати вживати алкоголь і тютюн, оскільки їх продаж контролювала Польща. Почас­тішали напади на сільські крамниці, під час яких знищувалися тютюнові та алкогольні вироби, українські кооперативи пере­стали викуповувати патенти на торгівлю тютюном, а дефіцит на тютюн почав перекриватися контрабандою з Чехословаччини.

Далі відбулася „шкільна акція” – рух проти спроб польського уряду полонізувати українське шкільництво. У закладах освіти зривалися уроки, вивішувалися жовто-блакитні прапори, знищувалися портрети польських державних лідерів, під час патріотичних виховних заходів співалися заборонені українські пісні.

Також Степан Бандера вперше запровадив традицію облаштовувати символічні місця поховання українців-учасників визвольних змагань 1917-1921 років, зокрема на честь полеглих під Крутами. Оунівці ставили хрести, цементні гроб­ниці, огороджували їх парканами, покладали на могили тернові вінки. Все це супроводжувалося різними пропагандистськими заходами.

Підтримуючи акції протесту Українського Національно-Демократичного Об’єднання проти спланованого Голодомору 1932-1933 років у Наддніпрянській Україні, Бандера доручив здійснити замах на радянського консула у Львові. В 1934 році підготував замах на міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького, при владі якого польська влада провела криваві акції „пацифікації” (умиротворення) українців. Під час таких акцій військові частини жандармерії заходили в українські села, нищили майно, катували селян, руйнували книгарні, будинки „Просвіти”, робили непридатними харчові запаси.

У червні 1934 року Бандера ув’язнений польською поліцією і перебував під слідством у в’язницях Львова, Кракова й Варшави. В кінці 1935 на початку 1936 року відбувся процес перед окружним судом у Варшаві, на якому Бандера, разом з 11 іншими обвинуваченими, був засудженим за приналежність до ОУН і за організацію вбивства міністра внутрішніх справ Польщі Б.Пєрацького.

Під час процесу Степан Бандера підтвердив, що він є Краєвим провідником ОУН, і заявив, що вважає себе громадянином України, а своє юридичне польське громадянство – тимчасовим явищем. На суді вперше достатньо широко прозвучали програмні засади ОУН. Бандера, пояснюючи мету та методи боротьби українських націоналістів проти російського більшовизму, сказав: „ОУН виступає проти більшевизму тому, що ... більшевизм засобами фізичного винищування бореться на східноукраїнських землях з українським народом, а саме – масовими розстрілами в підземеллях ГПУ, виголоджуванням мільйонів людей і постійними засланнями на Сибір та Соловки... Тому що більшевики приміняють фізичні методи, тому й ми вживаємо в боротьбі з ними фізичний метод...".

Ухвалою суду він був засуджений до смертної кари, але загальна амністія, яка в цей час пройшла в Польщі, змінила цей вирок на довічне ув’язнення. Із середини 1936 року відбував ув’язнення у кількох в’язницях, але „довічність” швидко закінчилася з падінням польської держави у вересні 1939 року. З польських тюрем вийшли тисячі українських політв’язнів, а серед них був і Степан Бандера.


На цей час в ОУН відбулися серйозні зміни. Після вбивства Євгена Коновальця в організації почали виокремлюватись дві течії з різними підходами щодо доступних меж погодження визвольної політики з зовнішніми силами. Так, практично з 1940 року вже діяло дві фракції ОУН – „бандерівці” та „мельниківці”.

У травні 1941 року відбувся II великий Збір ОУН, скликаний Революційним Проводом (бандерівців), на якому Степана Бандеру обрано Головою Проводу. На Зборі учасники опрацьовують програму боротьби за незалежність, пристосовану до реалій початку Другої світової війни, приймається рішення про проголошення державності. Готуються похідні групи для створення українських державних адміністрацій у тих населених пунктах, з яких відступлять радянські війська. Члени ОУН на території майбутніх боїв отримують наказ збирати зброю, залишену відступаючими військами, для озброєння нею майбутнього українського війська.

Вершиною діяльності ОУН на чолі з 32-річним Бандерою стало проголошення відновлення Української Держави у Львові 30 червня 1941 року.

Гітлерівці, не визнаючи права українців на власну державу, заарештовують Степана Бандеру, Ярослава Стецька та інших міністрів українського уряду. Сотні українських політиків-націоналістів нацисти кинули у концтабори й тюрми. Розпочався масовий терор. У польському концтаборі по-звірячому було замордовано двох братів Бандери – Олексу та Василя. А сам він перебував у концтаборі до кінця 1944 року.


Після відступу німецької армії за межі України утримання Степана Бандери в ув’язненні стає безглуздим, і гітлерівці звільняють його, сподіваючись домовитися про співпрацю проти радянської армії. Однак провідник українського визвольного руху відмовляється та йде в підпілля. Під постійною загрозою арешту радянськими спецслужбами він був змушений змінювати місце перебування – жив в Інсбруку, Зеєнфельді, Мюнхені.

Провід ОУН, який діяв в Україні, доручив С.Бандері організувати українських емігрантів для підтримки визвольного руху. Той впродовж кількох післявоєнних років організовує з українців, вивезених німцями на примусові роботи та в концтабори, а також емігрантів, які полишили рідну землю перед наступом Радянської Армії, широку мережу в основних країнах поселення: в Європі, США, Канаді, Південній Америці та Австралії.

Тоді ж Степан Бандера пише серію теоретичних праць з питань національно-визвольної боротьби, найбільш значущою з яких є „Перспективи української національної революції”. У цих творах Бандера постає патріотом, який добре знає, що метою його життя є служіння народові. Його націоналізм ніколи не перетворюється в людиноненависництво, а в стосунках між народами він дотримується лінії, прийнятої на тому Зборі, коли його вперше обрали Головою Проводу: – „Свобода народам! – Свобода людині!”.

Організаційна діяльність С.Бандери серйозно занепокоїла керівництво СРСР. І, як наслідок, 15 жовтня 1959 у Мюнхені агент КДБ Б.Сташинський пострілом синильної кислоти в обличчя вбив лідера ОУН...


Вбивши Степана Бандеру, антиукраїнській владі не вдалося ані розгромити ОУН, ані послабити прагнення українського народу до незалежності, а ім’я Бандери стало одним із символів українського національно-визвольного руху XX століття.

Поступово суспільна думка про особу Степана Бандери відходить від стереотипів, що роками формувала радянська влада. Після проголошення незалежності багато молодіжних, політичних і громадських організацій названо на його честь, йому споруджують пам’ятники, проводять змагання на його честь, його іменем називають вулиці. А нещодавно українці віддали належну шану цій людині, відвівши провіднику визвольного руху третє місце в загальноукраїнському проекті „Великі українці”.

Рішенням Рівненської обласної ради 2008 рік на Рівненщині був оголошений Роком видатних громадсько-політичних діячів національно-визвольних змагань ХХ століття – Степана Бандери та Тараса Бульби-Боровця.

З метою належного відзначення 100-річчя від дня народження видатного політичного діяча, ідеолога українського національного руху ХХ століття, голови Проводу ОУН-Б С.Бандери затверджено відповідні обласні заходи. План заходів передбачає відкриття пам’ятної дошки С.Бандері в м.Здолбунів, проведення у вищих навчальних закладах науково-практичних конференцій, в обласному краєзнавчому музеї – тематичної книжково-документальної виставки, у бібліотечних закладах області – інформаційних повідомлень і тематичних книжкових виставок, у навчальних закладах області – тематичних уроків, семінарів, конференцій, виховних годин, презентацій тематичних посібників з популяризації державотворчої та громадсько-політичної діяльності С.Бандери, різноманітних культурно-мистецьких тематичних заходів тощо.