Органи та установи юстиції
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
?о проведення їх правової експертизи, є риторичним.
Крім того, більш як десятирічний досвід органів юстиції у здійсненні цієї функції дає змогу вирізнити окремі проблеми, що із завзятою впертістю виникають при проведенні безпосередньо правової експертизи та прийнятті рішення про державну реєстрацію нормативно-правового акта, а також під час здійснення контролю за дотриманням міністерствами та іншими органами виконавчої влади законодавства про державну реєстрацію нормативно-правових актів. Питання в тому, у кого на сьогодні є бажання їх вирішувати, і у можливості їх вирішення в принципі.
Без упередження можна стверджувати, що пункт 13 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року № 731 (із змінами та доповненнями), який наводить перелік підстав для відмови в державній реєстрації нормативно-правових актів, дає можливість органам юстиції відмовити в державній реєстрації кожного другого акта, що подається на державну реєстрацію, принаймні на підставі підпункту "б" цього пункту (акт видано з порушенням чинного законодавства, зокрема порушує чи обмежує встановлені законом права, свободи й законні інтереси громадян, підприємств, установ та організацій або покладає на них не передбачені законодавством обовязки; виходить за межі компетенції органу, що його видав; не відповідає вимогам законодавства про мови; суперечить установленому порядку ведення діловодства).
Врахвуючи кількість актів, що подано на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України лише протягом 10 місяців 2004 року (1438), кількісний показник відмов у державній реєстрації за вищезазначених обставин був би досить значним, проте на сьогодні він становить всього близько 5% (67 актів) від загальної кількості актів, поданих за цей період на державну реєстрацію.
Назначене пояснюється застосуванням процедури, прямо не передбаченої законодавством про державну реєстрацію нормативно-правових актів, проте вочевидь необхідної для своєчасного набрання чинності нормативно-правовими актами, що не є чинними без державної реєстрації: доопрацюванням поданих до органів юстиції нормативно-правових актів у так званому "робочому порядку".
Так, на сьогодні здійснювана органами юстиції державна реєстрація включає не лише проведення правової експертизи, а й усунення виявлених такою експертизою недоліків. Тут можна зауважити, що процедура виправлення вже підписаного та затвердженого документа на сьогодні не передбачена, проте слід наголосити, що її застосування лише деталізує, а не порушує встановлений законодавством порядок здійснення державної реєстрації.
Прийняття міністерством, іншим органом виконавчої влади нормативно-правового акта, що зачіпає права, свободи й законні інтереси громадян або має міжвідомчий характер, ще не є підставою для його застосування, оскільки відповідно до статті 3 Указу Президента України від 03.10.92 № 493 "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" такий акт набирає чинності лише після його державної реєстрації в органі юстиції, тобто до нанесення на оригіналі нормативно-правового акта встановленого законодавством напису про його державну реєстрацію він не має юридичної сили і не може використовуватися.
При цьому нормативно-правові акти, які приймаються субєктами нормотворення та проходять державну реєстрацію в органах юстиції, є здебільшого актами швидкого реагування, які приймаються на виконання законів України, Указів Президента України, постанов та окремих доручень Кабінету Міністрів України, якими, як правило, встановлюється конкретний строк на розробку відповідного відомчого акта.
Наявність у такому акті норми (норм), що не відповідає чинному законодавству, і навіть неправильне його оформлення тягне за собою відмову в державній реєстрації з подальшим його скасуванням, і як наслідок невиконання субєктом нормотворення доручення, даного органом державної влади вищого рівня. Іноді за час, якого вимагає процедура скасування акта, в державній реєстрації якого відмовлено, та прийняття нового акта з порушеного питання, у таких актах фактично минає потреба, і виконання відповідного доручення перетворюється на формальність, в той час як вилучення відповідної норми (норм) або внесення окремих коректив щодо його оформлення саме під час державної реєстрації дає можливість його зареєструвати та застосовувати в установленому законодавством порядку.
Тому досить часто органам юстиції поряд з функцією експерта доводиться виконувати функцію власне розробника нормативно-правового акта, усуваючи порушення, навмисне або з недбалості допущені субєктом нормотворення, причому ініціатором "прискореного" приведення акта у відповідність до чинного законодавства до його державної реєстрації виступають, як правило, саме органи юстиції.
До речі, на увагу заслуговує досвід здійснення державної реєстрації нормативно-правових актів Російської Федерації. Так, Правилами підготовки нормативно-правових актів федеральних органів виконавчої влади та їх державної реєстрації, затвердженими Постановою Уряду Російської Федерації від 13.08.97 № 1009, передбачено, що на прохання федеральних органів виконавчої вла?/p>