Образ Прометея у трагедії Есхіла

Информация - Литература

Другие материалы по предмету Литература

? лікар гніву чи Мудрий той, хто знає небагато, але потрібне. Він любив вживати багатозначні слова, багатством епітетів і незвичайних метафор, надавав мові своїх творінь монументальності й героїзму. Так, наприклад, орла, що роздирав тіло титана, він ототожнює з крилатим псом Зевса.

Есхіл на свій лад осмислював стародавні міфи, створював трагедії, в яких виходив за межі звичних для його часу уявлень про світ і намагався осягнути заповітні таємниці гармонії й краси. Відважне, титанічне прагнення Есхіла за своєю сміливістю рівнозначне хіба що подвигу оспіваного ним Прометея. З любовю поет зупинявся на слідах минулих часів і вірувань, зображуючи долі поколінь та держав. Характери дійових осіб сповнені твердої, залізної волі і благородства. Поет ніколи не робив спроби зворушити публіку до сліз. Його герої переносили горе спокійно і з честю, їх не треба оплакувати, їм треба дивуватися. В боротьбі з нездоланою силою долею, героям доводилося показувати надлюдську та таємничу велич. Саме такою монументальністю вражає нас найвеличніший серед створених Есхілом образів образ Прометея.

Датування трагедії та її стилістичні особливості, місце в ряді поряд з іншими драмами про Прометея, і навіть авторство Есхіла є предметом багатьох дискусій з вагомими суперечностями. Ніяких документальних даних про постановку Прометея закутого не збереглось, залишаються незясованими питання про число акторів, що грали в цій трагедії. Також варто звернути увагу й на окремі особливості стилю й композиції, які не зустрічалися нам в інших трагедіях Есхіла. І, зрештою, здається зовсім протилежним світогляду поета образ Зевса, якого він наділив рисами безжалісного тирана.

Мова, якою написана трагедія, значно простіша, ніж в інших творах Есхіла, які збереглись, а роль хору значно менша. Все це дає нам право відносити Прометея закутого до пізніх творів драматурга, які були написані в останні роки його життя на Сицилії для місцевого театру, де не було півстолітньої традиції постановки трагедій з обширними партіями хору, як в Афінах. Але не відкидається й інший погляд на це Прометей закутий не був показаний при житті Есхіла, а був опрацьований його сином Евфоріоном для постановки в Афінах в 40-рр. V ст. з значним спрощенням мови. Однак, навіть в такому випадку нема причин для сумніву в тому, що розробка центрального конфлікту трагедії належить самому Есхілу.

Трагедія Прометей закутий займає особливе місце в творчості драматурга, й, можливо, є першою із трилогії, частинами якої є Прометей- вогненосець та Звільнений Прометей. Сюжет цієї трагедії взятий з давнього міфу, який був повязаний з культом Прометея в Аттиці, де останній уявлявся богом вогню. Першу згадку про Прометея ми знаходимо в поемах Гесіода, де він зображується як звичайний хитрун, який обдурив Зевса при складанні першого жертвоприношення й вкрав з неба вогонь, за що і був покараний. І за те, що Прометей віддав вогонь людям, Зевс наслав на землю красуню Пандору, від якої й пішли всі людські нещастя. Тому, за Гесіодом, виходить, що викрадення вогню Прометеєм стало для людей швидше джерелом нещасть, ніж благодіянням, та й сама кара Прометея сприймається Гесіодом як прояв справедливості верховного божества. Два століття по тому Есхіл надав образу Прометея зовсім іншого змісту. В Есхіла Прометей бере під свою опіку ціле людство, рятуючи його від загибелі, коли Зевс надумав винищити цілий людський рід. В Гесіода Прометей несе покарання за вже скоєний злочин, а в Есхіла ці покарання є лише початком нових випробувань Прометея, бо Зевсу вкрай необхідно відкрити таємницю, яку так береже титан. Тому дія трагедії розгортається між двома покараннями: на початку Прометея приковують до скелі, а в кінці він провалюється під землю разом зі скелею та ще й в далекому майбутньому на нього чатуватиме орел, щоб кожного дня роздирати йому печінку.

Таким чином, Есхіл надав образу Прометея дві основні риси, які повністю відрізняють цей образ від архаїчної традиції: по-перше есхілівський Прометей не є примітивним хитруном, а є першовідкривачем всіх благ людства, який несе покарання за свою надмірну любов до людей; по-друге, він є могутнім та достойним суперником Зевса: і через те, що він належить до старшого покоління богів, і через те, що він володіє таємницею, якою змушує боятися самого Зевса.

Трагедія розпочинається тим, як на самому краю землі виконавці волі Зевса Влада та Сила дають розпорядження богу-ковалю Гефесту прикувати Прометея до скелі. Гефест жаліє Прометея, бо йому судилася така важка доля. Плачучи Гефест простромлює груди свого друга загостреним вістрям і обвязує ланцюгами руки й ноги велетня. Гефест нічого не може вдіяти проти Влади та Сили. Поки бог ковальства неохоче виконує волю Зевса, Прометей мовчить, тим самим демонструючи всю непохитність свого характеру. Так Есхіл навчав глядачів громадській мужності. Поет часто застосовував прийом мовчання. Він керував емоціями глядачів: вони мимоволі чекали промови героя. Тільки після того як титан залишився зовсім наодинці, він починає нарікати на важку долю бога, що повинен терпіти муки від іншого бога, якому Прометей колись допоміг. Вся природа: й вітри, й морські хвилі, й сонце все стає свідком його страждань. Цей образ вічно молодої природи ставиться на противагу жорстокості богів, і стражданням людини. Провидець Прометей передбачив свої муки. Він говорить про нездоланність неминучості. Прометей не кається в тому, що зробив. П?/p>