Облікова політика
Информация - Менеджмент
Другие материалы по предмету Менеджмент
?ера нормалізації обліку через певні правила, стандарти, методологічні норми з метою визначення загальних і докладних принципів функціонування обліку в даній країні (обєднанні країн) на певний період.
При формуванні (виборі) облікової політики передбачається, що:
- активи і зобовязання кожного підприємства, що розглядається як юридична особа, існують відокремлено від активів та зобовязань як його власників, так і сторонніх цьому підприємству осіб, у звязку з чим майно і зобовязання власників та інших господарюючих субєктів не повинне відображатися у фінансовій звітності такого підприємства (принцип автономності або майнової відокремленості);
- діяльність підприємства триватиме в подальшому, і саме виходячи з цього припущення оцінюються активи та зобовязання підприємства, тобто в підприємства відсутні наміри ліквідації або суттєвого скорочення діяльності (принцип безперервності діяльності);
- прийнята підприємством облікова політика застосовується постійно (від одного звітного року до іншого) (принцип послідовності застосування облікової політики). Зміна облікової політики можлива лише у випадках, передбачених національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, і має бути обґрунтована і розкрита у фінансовій звітності;
- діяльність підприємства для цілей складання фінансової звітності розподіляється на певні періоди часу (принцип періодичності).
Пункт 23 П(С)БО 1 прямо приписує підприємству висвітлювати облікову політику шляхом опису: - принципів оцінки статей звітності;
- методів обліку за окремими статтями звітності.
Отже, основна інформація, яку повинна містити облікова політика, це опис принципів статей звітності підприємства та вибір одного з можливих методів обліку, передбачених П(С)БО, яких потрібно дотримуватися, щоб скласти фінансову звітність.
Прийнята підприємством облікова політика оформляється відповідним організаційно-розпорядчим документом (зазвичай наказом) підприємства.
Кожне підприємство встановлює облікову політику самостійно виходячи зі своєї структури, галузі та інших особливостей діяльності. Разом з тим облікова політика підприємства не повинна суперечити Закону про бухоблік та чинним П(С)БО. Також має бути дотримано одну найважливішу умову єдність облікової політики на підприємстві. Це означає, що принципи, методи та процедури, передбачені обліковою політикою підприємства, повинні безапеляційно застосовуватися всіма його філіями, представництвами, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами (уключаючи виділені на окремий баланс) незалежно від місця їх розташування.
Принцип послідовності вимагає щоб прийнята підприємством облікова політика застосовувалася послідовно із року в рік, а її перегляд допускається лише у випадках, прямо передбачених П(С)БО. Такі випадки змін в обліковій політиці підприємства обумовлено в пункті 9 П(С)БО 6.
Так облікова політика може змінюватися тільки, якщо: 1) змінюються статутні вимоги (для підприємств державного та комунального секторів економіки вимоги установчих документів підприємства). Наприклад, необхідність унесення змін до облікової політики може бути викликано реорганізацією, зміною власників, зміною видів діяльності підприємства тощо, що зафіксовано внесеними змінами до статуту (установчого договору) підприємства;
2) змінюються вимоги органу, який здійснює функції з державного регулювання методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності (для підприємств державного та комунального секторів економіки ще й органу управління).
4. Розробка та затвердження облікової політики підприємства
Документом, в якому фіксуються положення облікової політики, є наказ або розпорядження керівника підприємства, який складається на кожний наступний звітний рік. Складання наказу, що затверджує на поточний рік прийняту методологію бухгалтерського обліку та його організацію вимагається Законом України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні".
Наказ про облікову політику це документ внутрішнього користування, який підписують особи, що мають право першого та другого підпису (традиційно керівник та головний бухгалтер або бухгалтер). При складанні наказу, крім факторів нормативно-правового характеру, необхідно також враховувати: юридичний статус підприємства (форма власності та організаційно-правова форма), галузеву специфіку підприємства, наявність кваліфікованих бухгалтерських кадрів та ін. Сам наказ має повно відображати особливості організації та ведення бухгалтерського обліку і складання звітності на підприємстві. Форма та зміст наказу на сьогодні не регламентуються.
Наказ може містити такі розділи:
- Нормативи та методичні принципи бухгалтерського обліку.
- Техніка бухгалтерського обліку.
- Організація бухгалтерського обліку.
У першому розділі наказу (розпорядження) відображаються: нормативна база, що регулює методологію, техніку та організацію ведення бухгалтерського обліку та складання звітності (вказують перелік основних документів, якими необхідно керуватися); зміни облікової політики, межі істотності та операційного циклу, порядок оцінки необоротних активів, терміну функціонування, нарахування і відображення амортизації; порядок обліку та методи оцінки запасів і транспортно-заготівельних витрат; види створюваних резервів; визнання доходів і витрат, фінансових результатів та порядок розподіл