Нотаріальний процес в Україні
Дипломная работа - Юриспруденция, право, государство
Другие дипломы по предмету Юриспруденция, право, государство
и та принципами діяльності нотаріату. Суть нотаріальної діяльності полягає в тому, що вона має посвідчувальний, підтверджуючий характер, юридичне закріплює (фіксує) цивільні права з метою запобігання їх можливим порушенням у подальшому. За своєю функціональною природою діяльність нотаріату найближча до діяльності суду, оскільки здійснюється в інтересах громадян та юридичних осіб і має за мету контроль і врегулювання цивільних правовідносин. Нотаріальний контроль на відміну від судового має упереджуючий характер і здійснюється при вчиненні нотаріальних дій, коли немає спору про право та немає правопорушення. Судовий контроль передбачає вирішення спору і визначення правопорушника, до якого й застосовуються заходи цивільно-правового впливу[54,с.58].
Тому цікавою є позиція Л. Бардіна, який вважає, що діяльність нотаріусів є подібною до діяльності судів з розгляду справ. Зокрема автор посилається на розяснення Пленуму Верховного Суду Української РСР від 5січня 1925 року, в якому нотаріальна діяльність порівнюється з діяльністю суду першої інстанції. Л. Бардін також пропонує надати нотаріусу право самому виправляти власні помилки.
Л. Радзієвська вважає: "...Крім того, нотаріальні органи є органами державного управління, і їх діяльність має адміністративний характер. Тому є всі підстави вважати, що нотаріальне процесуальне право входить до предмета регулювання адміністративного процесуального права". Що ж до нотаріального процесу, то Л. Радзієвська не визначає його місця в правовій системі.
Прямо протилежну думку щодо місця нотаріату в правовій системі України висловлює В. Баранкова, яка зазначає, що вважається неправильним віднесення нотаріату до адміністративних органів, а законодавства, яке регулює його діяльність, до адміністративного. Адміністративні органи, будучи складовою частиною механізму виконавчої влади покликані здійснювати особливий вид державної діяльності виконавчо-розпорядчу, специфіка якої полягає в практичному виконанні вимог закону та інших нормативних актів. Очевидно, що органи юстиції, зокрема нотаріат, подібних завдань не виконують, оскільки є не виконавчо-розпорядчими, а правоохоронними органами і здійснюють діяльність щодо охорони права від порушень, щодо захисту прав, а також щодо запобігання правопорушенням. Ця позиція, як на мене, більш прийнятна, але завдяки особливостям організаційної структури нотаріату України, до якого входять державні та приватні нотаріуси, а також аналізу компетенції нотаріусів та методу правового регулювання можна дійти висновку про особливе місце нотаріального процесу в правовій системі України[12,с.134].
Місце нотаріального процесу в правовій системі України визначається національним законодавством. Цивільним кодексом та іншими нормативними актами встановлюється обовязковий порядок нотаріального посвідчення угод у випадках, зазначених в законі, а також інші випадки обовязкового вчинення нотаріального провадження. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми спричинює недійсність угоди з певними юридичними наслідками, а також неприйняття до розгляду документів без відповідного нотаріального оформлення тощо.
Стосовно звязку нотаріального процесу з галузями матеріального права слід зробити застереження щодо недоцільності в цих нормативних актах викладати механізм вчинення нотаріального провадження. На наш погляд, варто докладно викласти механізм здійснення нотаріального провадження в Законі "Про нотаріат", оскільки це дасть змогу розробити комплексний підхід до впровадження визначених законодавчими нормами матеріальних прав фізичних або юридичних осіб в практику діяльності нотаріату, узгодити їх з нормами нотаріального процесу. Так, мною зроблені суттєві зауваження щодо надання договору дарування статусу двосторонньої угоди, оскільки ЦК вже містить нові підходи щодо розуміння односторонніх і двосторонніх угод. Аналогічні зауваження висловлювалися з приводу неправильного розуміння природи доручення і довіреності, які мають місце в юридичній практиці, тощо. На цій підставі є можливість зробити й зворотній висновок, що у випадках, коли нотаріальний процес не в змозі забезпечити охорону та захист прав громадян або юридичних осіб через недосконалість (невизначеність) норм матеріального права, необхідно вносити відповідні доповнення в норми матеріального права з метою конкретизації правовідносин, їх зміни, якщо норми права в цій галузі суперечать загальним правовим нормам, тощо. Наприклад, після винесення постанови про накладення арешту на нерухоме майно, органи Міністерства внутрішніх справ, суди звертаються до державних нотаріальних контор з метою внесення відомостей до Базового реєстру певного реєстраційного округу[75,с.124].
Отже, нотаріальний процес сприяє не тільки громадянам та юридичним особам у охороні та захисті їх прав, а й державним органам у їх діяльності щодо захисту прав та інтересів громадян, організацій та держави. Тому нотаріуси як особисто мають виконувати правоохоронну та правозахисну функцію, так на них покладаються і обовязки щодо сприяння у здійсненні іншими державними правоохоронними органами їх повноважень. Це положення стосується й випадків, коли нотаріусом буде встановлено протизаконність угоди (ст. ст. 49, 51 Закону України "Про нотаріат").
Нотаріальний процес має тісний звязок з цивільним судочинством, оскільки особам, які вважають свої права порушеними неправильним вчиненням або непр?/p>