Нові дослідження Волчанського городища
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
Нові дослідження Волчанського городища
Серед різноманіття старовин Дніпровського лісостепового Лівобережжя значний інтерес дослідників привертаютьпамятники cалтовскої археологічної культури. Одним з найцікавіших обєктів цього культурного кола відкритеще в початку ХХ в. В.А.Бабенко Волчанське городище [Багалей Д.И.,1905.-С.24]. Він же в 1903 р. провів перші невеликі розкопки. Автор відзначав складність оборонної системи городища, що складається з трьох ліній захисту, створених по системі "рів-вал". Дослідник відзначав наявність на вершині внутрішнього валу залишків камяної стіни [Бабенко В.А.,1905.-С.363-368].
У перші післявоєнні роки памятник зновпривертає до себе увагу дослідників, більшість з яких обмежуються його оглядом і зборомпідйомногоматеріалу. Серед них необхідно згадати В.А.Бабенко і И.И.Ляпушкина, які включили Волчанськоє городище в загальніогляди салтовських памятників [Бабенко В.А.,1947.-С.15; Ляпушкин И.И.,1961.-С.200-201], а також Н.Т. Евстропова, що проводили в околицях Волчанська інтенсивні розвідки [Евстропов Н.Т.,1958.-С.204]. Обстеження городища і збори підйомного матеріалу проводили В.К.Михеев і Б.А.Шрамко, які в середині 60-х рр. досліджували залишки чорнометалургічного горна на сусідньому селі [Шрамко Б.А., Міхеєв В.К.,1969.-С.78-81]. Приблизно в цей же час городище було оглянуте С.А.Плетневой, яка дала його якнайповніший опис [Плетнева С.А.,1967.-С.34-35].
Більшість відомостей про Волчанськом памятнику зібранів монографії Г.Е.Афанасьева, що присвячена населенню лісостепової зони басейну Середнього Дону. Автор відносить його до ІІІ типусалтовських городищ (по запропонованій ним класифікації) і вірно відзначає, що всі виводипопередніх дослідників про характер, датуванню і конструкції оборонних зміцнень єлише попередніми, оскількиспеціальні розкопочні роботи на нім не проводилися [Афанасьев Г.Е.,1987.-С.111-112.-Рис.64].
У 1994-1995 рр. Середньовічна експедиція Харківського держпедуніверситета проводила охоронні стаціонарні археологічні дослідження Вoлчанского ранньосредньовічного комплексу, в рамкахяких були проведені розкопки території городища і його зміцнень [Колода В.В., 1995; 1995; 1996]. старовина археологічна городище волчанське
Само городище займаєвисокий 40-45-метровий мис правого берега р. Вовча. Зі сходу і заходу він обмежений глибокими балками. ВУЗЬКИЙ перешийок майданчик мису з корінним берегом. Люди і час не пощадили памятник. Багатьох років тут працював завод будматеріалів, що знищив частинумису в процесі виробництва винищити. До моменту дослідження від не раз згадуваних попередниками трьох концентрично розташованихвалів збереглися у відносній цілості лише центральне зміцнення та вали з підлоговогобоку. Дві лінії оборони зруйновано з південної і південно-східної сторін (Рис.1).
в результатірозкопок матеріали свідчать про відсутність культурного шару в центральній частинігородища. Лише по краях території центрального двору, що захищається, виявлені окремі знахідки, що відносяться до салтово-маяцької культури [Колода В.В., 1994.-С.10-14; 1995.-С.3-6]. Найбільший інтерес представляєсама система оборонних споруд. Дослідження підтвердили наявність навкологородища трьох рубежів. Центральне місце займаєфортеця, кільцева стіна якої мала протяжність 330-350 м. Роботами в розкопках № 2 і 3 була виявлена конструкція її нижньої частини(верхня знищена відкриттям).
Основу кріпосної стіни складали зовнішній і внутрішній багатошарові панцирі із забутовкою простору між ними.
Матеріали, отриманіпри дослідженні західної частиниоборонних ліній, свідчать, що Фундамент внутрішнього панцира покоївся на глиняному фундаменті-"подушці". Вона була споруджена поверх шару похороненого ґрунту. Глибина її залягання складала 0,45 - 0,7 м. Тут в чистому шарі глини знаходилисярвані камені пісковика. Лише одиничним з них була доданаформа паралелепіпеда. Поверх цього шару знаходивсяще один, що складається з шматків чистої крейди. Потужність останнього складала 0,15 м. Крупні шматки крейди цього будівельного горизонту скріпляли крейдяним або вапняним розчином. На користь такого припущеннясвідчить те, що деякі ділянки цього шару були монолітом, хоча зовнів нім чітко простежувалисяокремі шматки. Можливо, що ця крейда для підвищення міцності просочувалася водою і утрамбовувалася. Над ним знаходився ще один шар чистої глини /0,1 - 0,2 м/. А вище за нього - чорноземний шар з численнимивкрапленнями крейдяної крихти. Відзначимо, що на захід від описаного внутрішнього панцира глиняна "подушка" дещо продовжуваласяі як би підстилала забутовку. Проте, тут в глину була доданадрібнакрейдяна крихта. Загальнаширина цієї "подушки" складала 3,2 - 4,5 м (Рис.2,а,б).
Зовнішній панцир в розкопці № 2 (Рис.1) фіксувався лінією крупних піщаникових каменів, що покояться, в основному, на шарі хоронитиме грунти. Лише деякі з них лежали на передматерику, зачистці профілю північної брівки виявлено поглиблення від стовпової ямки, заповнене чистим чорноземом. Ймовірно, зовнішній панцир в західній частинікріпосної стіни був плотом з опорними стовпами (типу українського "тину"). Для міцності конструкції лозиниобмазували сумішшю глини і крейди. Фрагменти такої обмазки знайдені в забутовці міжпанцирного простору. Нижній край плоту із зовнішнього боку зміцнювався рваними шматками пісковика (Рис.2,а,б).
Міжпанцирний простір був забутовано неоднорідним сипким матеріалом. Здебільшогоце була суміш чорнозему і дрібноїкрейдяної крихти, а ?/p>